I'm here today to start a revolution. Now before you get up in arms, or you break into song, or you pick a favorite color, I want to define what I mean by revolution. By revolution, I mean a drastic and far-reaching change in the way we think and behave -- the way we think and the way we behave. Now why, Steve, why do we need a revolution? We need a revolution because things aren't working; they're just not working. And that makes me really sad because I'm sick and tired of things not working. You know, I'm sick and tired of us not living up to our potential. I'm sick and tired of us being last.
Сьогодні я тут, щоб почати революцію. Але перед тим, як ви візьметеся за зброю, чи заспіваєте пісню, чи виберете улюблений колір, я хочу дати визначення революції. Під революцією я розумію різкі та далекосяжні зміни в тому, як ми думаємо та поводимось... в тому, як ми думаємо і в тому, як ми поводимось. Тож чому, Стіве, чому нам потрібна революція? Нам потрібна революція тому, що система не працює; вона просто не працює. І це сильно мене засмучує, бо я втомився від того, що нічого не працює. Я втомився від того, що ми не реалізовуємо свій потенціал. Я втомився від того, що ми завжди останні.
And we are last place in so many things -- for example, social factors. We're last place in Europe in innovation. There we are right at the end, right at the bottom, last place as a culture that doesn't value innovation. We're last place in health care, and that's important for a sense of well-being. And there we are, not just last in the E.U., we're last in Europe, at the very bottom. And worst of all, it just came out three weeks ago, many of you have seen it, The Economist. We're the saddest place on Earth, relative to GDP per capita -- the saddest place on Earth. That's social. Let's look at education. Where do we rank three weeks ago in another report by the OECD? Last in reading, math and science. Last. Business: The lowest perception in the E.U. that entrepreneurs provide benefits to society. Why as a result, what happens? The lowest percentage of entrepreneurs starting businesses. And this is despite the fact that everybody knows that small business is the engine of economies. We hire the most people; we create the most taxes. So if our engine's broken, guess what? Last in Europe GDP per capita. Last. So it's no surprise, guys, that 62 percent of Bulgarians are not optimistic about the future. We're unhappy, we have bad education, and we have the worst businesses.
І ми знаходимось на останньому місці в багатьох речах: для прикладу, соціальний фактор. Ми останні в Європі по інноваціях. Ми ось там, в самому кінці, а самому низу. Останнє місце, як культура, що не цінує інновації. Ми останні в медицині, а це важливо для відчуття благополуччя. І ось ми, не просто останні в ЄС - ми останні в Європі, в самому низу. А що найгірше, це дані з "The Economist" тритижневої давності, багато з вас бачили їх. Ми найсумніше місце на Землі, судячи по ВВП на душу населення; найсумніше місце на Землі. Це соціальні фактори, поглянем тепер на освіту. Яке місце ми зайняли три тижні тому в черговому звіті OECD? Останнє з грамотності, математики та наукових дисциплін; останнє. Бізнес: Найнижчий в ЄС вклад підприємців в розвиток суспільства. І що ми отримуємо в результаті? Найнижчий відсоток підприємців, що починають бізнес. І це попри той, всім відомий факт, що малий бізнес є рушієм економіки. Ми працевлаштовуємо найбільше людей, платимо найбільше податків. Тож якщо наш рушій зламався, що буде? Найнижчий по Європі ВВП на душу населення. Найнижчий. Тож не є сюрпризом для нас, що 62 відсотки болгар не оптимістично налаштовані на рахунок майбутнього. Ми нещасні, в нас погана освіта, і в нас найгірша ситуація з бізнесом.
And these are facts, guys. This isn't story tale; it's not make-believe. It's not. It's not a conspiracy I have got against Bulgaria. These are facts. So I think it should be really, really clear that our system is broken. The way we think, the way we behave, our operating system of behaving is broken. We need a drastic change in the way we think and behave to transform Bulgaria for the better, for ourselves, for our friends, for our family and for our future. How did this happen? Let's be positive now. We're going to get positive. How did this happen? I think we're last because -- and this is going to be drastic to some of you -- because we are handicapping ourselves. We're holding ourselves back because we don't value play. I said "play," all right.
І це факти, товариші. Це не казки, це не вигадки. Аж ніяк. Це не змова, придумана мною проти Болгарії. Це факти. Тож я думаю, що на цей момент очевидно, що наша система зламана. Те, як ми думаємо і як поводимось, наша операційна система поведінки зламана. Нам потрібні стрімкі зміни у тому, як ми думаємо та поводимось, щоб перетворити Болгарію на краще для нас самих, для наших друзів, для наших сімей та для нашого майбутнього. Як же це сталось? Давайте будемо позитивнішими. Будемо мислити позитивно. Як же це сталось? Я вважаю, ми останні тому - і це може здатись комусь надто різким - що ми штучно обмежуємо себе рамками. Ми затримуємо себе тому, що не цінуємо гру. Так, я сказав гру.
In case some of you forgot what play is, this is what play looks like. Babies play, kids play, adults play. We don't value play. In fact, we devalue play. And we devalue it in three areas. Let's go back to the same three areas. Social: 45 years of what? Of communism -- of valuing the society and the state over the individual and squashing, inadvertently, creativity, individual self-expression and innovation. And instead, what do we value? Because it's shown the way we apply, generate and use knowledge is affected by our social and institutional context, which told us what in communism? To be serious. To be really, really serious. It did. (Applause) Be serious. I can't tell you how many times I've been scolded in the park for letting my kids play on the ground. Heaven forbid they play in the dirt, the kal, or even worse, lokvi, water -- that will kill them. I have been told by babas and dyados that we shouldn't let our kids play so much because life is serious and we need to train them for the seriousness of life.
Якщо хтось забув, що таке гра, вона виглядає ось так. Немовлята граються, діти граються, дорослі граються. Ми ж не цінуємо гру. Більше того - ми знецінюємо гру. І робимо ми це в трьох категоріях. Повернемось до цих трьох категорій. Соціальна: 45 років чого? Комунізму - коли суспільство та держава важливіше людини, побічним ефектом чого є пригнічення творчості, індивідуального самовираження та інновацій. І натомість, що ми цінуємо? Оскільки відомо, що те, як ми створюємо та застосовуємо знання, залежить від соціального та інституційного контексту, який при комунізмі казав нам що? Бути серйозними. Бути дуже, дуже серйозними. Так і було. (Оплески) Бути серйозними. Не перелічити, скільки разів мене повчали в парку, що мої діти не повинні гратися на землі. Боже упаси, вони граються в бруді, в "калі", чи навіть гірше, "локві", вода, це точно їх вб'є. Мені це казали "баби" і "дяді", що не можна, щоб діти так багато гралися, оскільки життя серйозне і нам треба готувати їх до серйозності життя.
We have a serious meme running through. It's a social gene running through us. It's a serious gene. It's 45 years of it that's created what I call the "baba factor." (Laughter) (Applause) And here's how it works. Step one: woman says, "I want to have a baby. Iskam baby." Step two: we get the baby. Woohoo! But then what happens in step three? I want to go back to work because I need to further my career or I just want to go have coffees. I'm going to give bebko to baba. But we need to remember that baba's been infected by the serious meme for 45 years. So what happens? She passes that virus on to baby, and it takes a really, really, really long time -- as the redwood trees -- for that serious meme to get out of our operating system.
В нас живе мем серйозності. Це соціальний ген, який пронизує нас. Це мем серйозності. Йому 45 років і він створив те, що я називаю "фактором баби" (Сміх) (Оплески) І ось як він працює. Крок перший: жінка каже, - "Я хочу дитину. Іскам дитину." Крок другий: з'являється дитина. Ура! А що стається на третьому кроці? Мені треба йти на роботу, тому що треба просуватись по кар'єрі, або ж я просто люблю пити каву. Тож я віддам "бебко" до "баби". Але треба пам'ятати, що "баба" інфікована мемом серйозності вже 45 років. Тож що стається? Вона передає цей вірус дитині, і потрібно дуже-дуже-дуже багато часу - як і для секвої - щоб цей мем серйозності вивітрився з нашої операційної системи.
What happens then? It goes into education where we have an antiquated education system that has little changed for 100 years, that values rote learning, memorization and standardization, and devalues self-expression, self-exploration, questioning, creativity and play. It's a crap system. True story: I went looking for a school for my kid. We went to this prestigious little school and they say they're going to study math 10 times a week and science eight times a week and reading five times a day and all this stuff. And we said, "Well what about play and recess?" And they said, "Ha. There won't be a single moment in the schedule." (Laughter) And we said, "He's five." What a crime. What a crime. And it's a crime that our education system is so serious because education is serious that we're creating mindless, robotic workers to put bolts in pre-drilled holes. But I'm sorry, the problems of today are not the problems of the Industrial Revolution. We need adaptability, the ability to learn how to be creative and innovative. We don't need mechanized workers. But no, now our meme goes into work where we don't value play. We create robotic workers that we treat like assets, to lever and just throw away.
Що ж робиться потім? Він проникає в освіту, де ми отримуємо застарілу систему освіти, яка майже не змінилася за 100 років, освіту яка цінує зубріння, механічне запам'ятовування та стандартизацію і знецінює самовираження, самодослідження, допитливість, творчість та гру. Ця система нікуди не годиться. Ось правдива історія: я шукав школу для своєї дитини. Ми пішли в одну престижну, невелику школу і вони кажуть, що в них математика 10 разів на тиждень, наукові дисципліни - 8 разів на тиждень, читання - 5 разів в день і тому подібні речі. І я запитав, "А як у вас з іграми та перервами?" І вони сказали: "Ха! В розкладі для цього не буде ні секунди." (Сміх) Ми кажем: "Йому ж п'ять років" Це ж злочин, просто злочин. І це дійсно злочин, що наша освітня система така серйозна, бо освіта це серйозно, що ми створюємо бездумних, роботів-працівників, які будуть вкручувати шурупи в уже прорізьблені отвори. Я перепрошую, але сучасні проблеми - це не проблеми індустріальної революції. Нам потрібне вміння адаптуватись, вміння вчитись, бути творчими та винахідливими. Нам не потрібні механізовані працівники. Але ж ні, тепер наш мем поширюється і на роботу, де ми не цінуємо гру. Ми створюємо роботизованих працівників і ставимось до них, як до речей, які можна використати та викинути.
What are qualities of a Bulgarian work? Autocratic -- do what I say because I'm the chef. I'm the boss and I know better than you. Untrusting -- you're obviously a criminal, so I'm going to install cameras. (Laughter) Controlling -- you're obviously an idiot, so I'm going to make a zillion little processes for you to follow so you don't step out of the box. So they're restrictive -- don't use your mobile phone, don't use your laptop, don't search the Internet, don't be on I.M. That's somehow unprofessional and bad. And at the end of the day, it's unfulfilling because you're controlled, you're restricted, you're not valued and you're not having any fun. In social, in education and in our business, don't value play. And that's why we're last, because we don't value play.
Які властивості роботи в Болгарії? Диктатура: роби, що я наказую, бо я начальник. Я бос і я знаю краще за тебе. Недовіра: очевидно, що ти злодій, тому я встановлю камери. (Сміх) Контроль: очевидно, що ти ідіот, тому я зроблю мільйон дрібних процедур, яких ти повинен дотримуватися, щоб не виходити за рамки. Постійні обмеження: не користуйся мобільним, не користуйся ноутбуком, не шукай в інтернеті, не спілкуйся в особистих цілях. Чомусь це вважається непрофесійним і поганим. І в кінці кінців ви почуваєтеся нереалізованим, бо вас контролюють, обмежують, не цінують, і ви не отримуєте задоволення. В соціальному плані, в освіті, в нашому бізнесі ми не цінуємо гру. І тому ми на останньому місці - бо ми не цінуємо гру.
And you can say, "That's ridiculous, Steve. What a dumb idea. It can't be because of play. Just play, that's a stupid thing." We have the serious meme in us. Well I'm going to say no. And I will prove it to you in the next part of the speech -- that play is the catalyst, it is the revolution, that we can use to transform Bulgaria for the better. Play: our brains are hardwired for play. Evolution has selected, over millions and billions of years, for play in animals and in humans. And you know what? Evolution does a really, really good job of deselecting traits that aren't advantageous to us and selecting traits for competitive advantage. Nature isn't stupid, and it selected for play. Throughout the animal kingdom, for example: ants. Ants play. Maybe you didn't know that. But when they're playing, they're learning the social order and dynamics of things. Rats play, but what you might not have known is that rats that play more have bigger brains and they learn tasks better, skills. Kittens play. We all know kittens play. But what you may not know is that kittens deprived of play are unable to interact socially. They can still hunt, but they can't be social. Bears play. But what you may not know is that bears that play more survive longer. It's not the bears that learn how to fish better. It's the ones that play more.
Деякі заперечать, "Це ж смішно, Стіве. Що за дурнувата ідея. Це не може бути через гру. Просто через гру, це якась дурниця." В нас мем серйозності. Я відповім: "Ні". І я доведу це вам у наступній частині промови, що гра - це каталізатор, це і є революця, за допомогою якої ми можемо зробити Болгарію кращою. Гра: наш мозок налаштований на гру. В процесі еволюції, що тривала мільйони та мільярди років, була відібрана гра, серед людей та тварин. І знаєте що? Еволюція дуже добре справляється з відсіюванням непотрібних для нас рис і збереженням рис, які потрібні нам для конкурентних переваг. Природа не дурна і вона вибрала для нас гру. В світі тварин, для прикладу, зокрема, світі мурах - мурахи граються. Можливо, ви не знали цього. Але коли вони граються, вони вчаться соціальному устрою та динаміці явищ. Щурі граються, але чого ви, напевно, не знали, що у щурів, які граються більше - більший мозок і вони швидше розуміють задачі; навики. Кошенята граються. Всім відомо, що кошенята граються. Але чого ви, можливо, не знаєте, так це того, що кошенята, яких позбавили гри, не можуть взаємодіяти соціально. Вони можуть полювати, але не можуть спілкуватися з іншими. Ведмеді граються. Але ви, мабуть, не знали, що ведмеді, які більше граються - живуть довше. Не ті ведмеді, які краще рибалять. А ті, які більше грають.
And a final really interesting study -- it's been shown, a correlation between play and brain size. The more you play, the bigger the brains there are. Dolphins, pretty big brains, play a lot. But who do you think with the biggest brains are the biggest players? Yours truly: humans. Kids play, we play -- of every nationality, of every race, of every color, of every religion. It's a universal thing -- we play. And it's not just kids, it's adults too.
І останнє з цікавих досліджень показує зв'язок між грою та розміром мозку. Чим більше граєш - тим більший розмір твого мозку. Дельфіни мають досить великий мозок - багато граються. Але хто б ви подумали має найбільший мозок і є найактивнішим гравцем? Щиро ваші, люди. Діти граються, ми граємося - люди усіх рас та національностей, усіх кольорів та релігій, це універсальне явище - ми граємо. І не тільки діти - дорослі теж.
Really cool term: neoteny -- the retention of play and juvenile traits in adults. And who are the biggest neotenists? Humans. We play sports. We do it for fun, or as Olympians, or as professionals. We play musical instruments. We dance, we kiss, we sing, we just goof around. We're designed by nature to play from birth to old age. We're designed to do that continuously -- to play and play a lot and not stop playing. It is a huge benefit. Just like there's benefits to animals, there's benefits to humans. For example, it's been shown to stimulate neural growth in the amygdala, in the area where it controls emotions. It's been shown to promote pre-frontal cortex development where a lot of cognition is happening. As a result, what happens? We develop more emotional maturity if we play more. We develop better decision-making ability if we play more.
Крутий термін: неотенія - збереження вміння гратися та інших дитячих рис у дорослих. І хто найбільші неотеніки? Люди. Ми граємо у спортивні ігри. Ми робимо це для задоволення, як олімпійці чи як професіонали. Ми граємо на музичних інструментах. Ми танцюємо, цілуємося, співаємо чи просто дуріємо. Ми створені природою, щоб гратися від народження до старості. Ми створені робити це постійно - грати; грати багато і і не припиняти гру. Це величезна перевага. Ті ж самі переваги, що отримують тварини, отримують і люди. Для прикладу, було доведено, що гра стимулює зростання миндалевидного тіла мозку, в області, що відповідає за контроль емоцій. Вона посилює розвиток передфронтальної кори головного мозку, де відбувається пізнання та розуміння. І що в результаті? Якщо ми граємо - ми отримуємо більшу емоційну зрілість. Ми виробляємо краще вміння приймати рішення, якщо ми більше граємо.
These guys are facts. It's not fiction, it's not story tales, it's not make-believe; it's cold, hard science. These are the benefits to play. It is a genetic birthright that we have, like walking or speaking or seeing. And if we handicap ourselves with play, we handicap ourselves as if we would with any other birthright that we have. We hold ourselves back. Little exercise just for a second: close your eyes and try to imagine a world without play. Imagine a world without theater, without the arts, without song, without dancing, without soccer, without football, without laughter. What does this world look like? It's pretty bleak. It's pretty glum.
І це, мої друзі, факти. Це не вимисел, не казки і не вигадки; це холодна, точна наука. У гри є переваги. Це генетичне право, дане нам при народженні, як вміння ходити, говорити чи бачити. І обмежуючи себе в грі, ми калічимо себе, як і з будь-якими іншими рисами, даними нам при народженні. Ми стримуємо себе. Невелика вправа, всього на секунду: закрийте очі і спробуйте уявити світ без гри. Уявіть світ без театрів, без мистецтва, без пісень, без танців, без футболу та реґбі, без сміху. Як виглядає такий світ? Досить блякло. Досить понуро.
Now imagine your workplace. Is it fun? Is it playful? Or maybe the workplace of your friends -- here we're forward thinking. Is it fun? Is it playful? Or is it crap? Is it autocratic, controlling, restrictive and untrusting and unfulfilling? We have this concept that the opposite of play is work. We even feel guilty if we're seen playing at work. "Oh, my colleagues see me laughing. I must not have enough work," or, "Oh, I've got to hide because my boss might see me. He's going to think I'm not working hard." But I have news for you: our thinking is backwards.
Тепер уявіть своє робоче місце. Чи цікаве воно? Чи веселе? Чи робочі місця ваших друзів (ми тут думаємо наперед). Чи цікаві вони? Веселі? Чи може це нісенітниця? Може, там панує диктатура, контроль, заборони, недовіра та невдоволення? В нас є такий стереотип, що протилежність гри - це робота. Ми навіть почуваємося винними, якщо нас застали на роботі за грою. "Співробітники побачили, як я сміюся. Подумають, що в мене мало роботи", або: "Ой, треба ховатись, бо якщо шеф побачить, подумає, що я погано працюю." Але в мене для вас новина: ми думаємо задом-наперед.
The opposite of play is not work. The opposite of play is depression. It's depression. In fact, play improves our work. Just like there's benefits for humans and animals, there's benefits for play at work. For example, it stimulates creativity. It increases our openness to change. It improves our ability to learn. It provides a sense of purpose and mastery -- two key motivational things that increase productivity, through play. So before you start thinking of play as just not serious, play doesn't mean frivolous. You know, the professional athlete that loves skiing, he's serious about it, but he loves it. He's having fun, he's in the groove, he's in the flow. A doctor might be serious, but laughter's still a great medicine. Our thinking is backwards. We shouldn't be feeling guilty. We should be celebrating play.
Протилежність гри - це не робота. Протилежність гри - це депресія; депресія. Насправді ж гра покращує нашу роботу. Ті самі переваги, які гра дає тваринам та людям, вона дає нам і в роботі. Для прикладу, вона стимулює творчість. Вона робить нас відкритішими до змін. Покращує вміння вчитися. Дає нам відчуття цілі та майстерності - два ключових мотиваційних аспекти, які збільшують нашу продуктивність за допомогою гри. Але поки ви почали думати, що гра це не серйозно, скажу, що гра не означає легковажність. Професійний спортсмен, який любить лижний спорт - він ставиться до нього серйозно, але із захопленням. Він отримує задоволення, він в ритмі, він в потоці. Лікар може бути серйозним, але, тим не менше, сміх - хороші ліки. Ми мислимо в зворотньому напрямку. Ми не повинні почувати вину. Ми повинні славити гру.
Quick example from the corporate world. FedEx, easy motto: people, service, profit. If you treat your people like people, if you treat them great, they're happier, they're fulfilled, they have a sense of mastery and purpose. What happens? They give better service -- not worse, but better. And when customers call for service and they're dealing with happy people that can make decisions and are fulfilled, how do the customers feel? They feel great. And what do great customers do, great-feeling customers? They buy more of your service and they tell more of their friends, which leads to more profit. People, service, profit. Play increases productivity, not decreases.
Короткий приклад із корпоративного світу. Девіз компанії FedEx простий: люди, сервіс, прибуток. Якщо ви ставитеся до людей по-людськи, якщо ставитеся добре, вони щасливіші, вони задоволеніші, вони мають відчуття мети та майстерності. Що відбувається? Вони надають кращий сервіс - не гірший - кращий. І коли клієнти замовляють послуги і при цьому мають справу з людьми, які можуть приймати рішення і є задоволеними, як почуває себе клієнт? Чудово. А що роблять клієнти, які почувають себе чудово? Купують більше послуг і радять їх друзям, що веде до більшого прибутку. Люди, сервіс, прибуток. Гра підвищує продуктивність, а не понижує.
And you're going to say, "Gee, that can work for FedEx out there in the United States, but it can't work in Bulgaria. No way. We're different." It does work in Bulgaria, you guys. Two reasons. One, play is universal. There's nothing weird about Bulgarians that we can't play, besides the serious meme that we have to kick out. Two, I've tried it. I've tried at Sciant. When I got there, we had zero happy customers. Not one customer would refer us. I asked them all. We had marginal profit -- I did. We had marginal profits, and we had unhappy stakeholders. Through some basic change, change like improving transparency, change like promoting self-direction and collaboration, encouraging collaboration, not autocracy, the things like having a results-focus. I don't care when you get in in the morning. I don't care when you leave. I care that your customer and your team is happy and you're organized with that. Why do I care if you get in at nine o'clock? Basically promoting fun. Through promoting fun and a great environment, we were able to transform Sciant and, in just three short years -- sounds like a long time, but change is slow -- every customer, from zero to every customer referring us, above average profits for the industry and happy stakeholders. And you can say, "Well how do you know they're happy?" Well we did win, every year that we entered, one of the rankings for best employer for small business. Independent analysis from anonymous employees on their surveys. It does, and it can, work in Bulgaria. There's nothing holding us back, except our own mentality about play.
Але ви скажете: "Ні, ну це може спрацювати для FedEx там, в Сполучених Штатах, але не спрацює в Болгарії. Аж ніяк. Ми інші." Це працює в Болгарії, друзі. З двох причин По-перше - гра універсальна. В болгар нема нічого такого дивного, що б заважало їм грати, крім мема серйозності, який нам треба з себе виштовхати. По-друге, я це перевірив. Я перевірив це на прикладі Sciant. Коли я прийшов туди, в них було нуль задоволених клієнтів. Жоден клієнт не рекомендував нас. Я опитав їх всіх. В нас був мінімальний прибуток. (Так, я зробив це) В нас був мінімальний прибуток і незадоволені ділові партнери. Завдяки простим змінам, таким як більша прозорість, заохочення особистих ініціатив, заохочення до співпраці замість диктатури, орієнтація на результат. Мені не важливо, коли ти приходиш на роботу. Мені не важливо, коли ти ідеш додому. Мені важливо, щоб твій клієнт та твоя команда були задоволені, а ти підтримував такий стан речей. Чому я повинен переживати, щоб ти прийшов о дев'ятій? Тобто, ми сприяли веселішій та цікавішій атмосфері. За допомого веселішого та цікавішого оточення нам вдалося перетворити Sciant - і це всього за три коротких роки - звучить, як досить тривалий період, але зміни повільні - кожен клієнт, з нуля до кожного клієнта, що рекомендує нас, рівень прибутку більше середнього по галузі і задоволені ділові партнери. Ви запитаєте: "Як ви знаєте, що вони задоволені?" Ну, ми виграємо кожного року, коли номінуємось, одну з категорій в конкурсі на кращого роботодавця в малому бізнесі. Незалежний аналіз анонімних працівників згідно опитувань. Це може працювати і це працює в Болгарії. Нас нічого не тримає, крім власного менталітету стосовно гри.
So some steps that we can take -- to finish up -- how to make this revolution through play. First of all, you have to believe me. If you don't believe me, well just go home and think about it some more or something. Second of all, if you don't have the feeling of play in you, you need to rediscover play. Whatever it was that as a kid you used to enjoy, that you enjoyed only six months ago, but now that you've got that promotion you can't enjoy, because you feel like you have to be serious, rediscover it. I don't care if it's mountain biking or reading a book or playing a game. Rediscover that because you're the leaders, the innovation leaders, the thought leaders. You're the ones that have to go back to the office or talk to your friends and ignite the fire of change in the play revolution. You guys have to, and if you're not feeling it, your colleagues, your employees, aren't going to feel it. You've got to go back and say, "Hey, I'm going to trust you." Weird concept: I hired you; I should trust you. I'm going to let you make decisions. I'm going to empower you, and I'm going to delegate to the lowest level, rather than the top. I'm going to encourage constructive criticism. I'm going to let you challenge authority. Because it's by challenging the way things are always done is that we are able to break out of the rut that we're in and create innovative solutions to problems of today.
Ось деякі кроки, які ми можемо зробити - для завершення - щоб зробити революцію з допомогою гри. В першу чергу ви повинні мені повірити. Якщо ви мені не вірите - що ж, ідіть додому і подумайте над цим іще. По-друге, якщо ви не відчуваєте в собі вміння гратися - вам треба віднайти його. Що подобалося та приносило вам радість в дитинстві, що сподобалося вам шість місяців тому, але чим ви не можете більше займатися, бо отримали підвищення, бо тепер вам здається, що треба бути серйозним, відкрийте це в собі. Неважливо, чи це гірський велосипедний спорт чи читання книжок чи якась гра, відкрийте це в собі. Бо ви лідери, лідери іновацій, передові мислителі. Ви повернетеся в офіси, чи обговорите це з друзями і розпалите вогонь змін у революції гри. Вам потрібно це зробити і, якщо ви цього не відчуваєте - ваші колеги та співробітники цього не відчують. Вам треба повернутися і сказати: "Я буду довіряти вам." Дивна ідея. Я взяв вас на роботу. Я повинен вам довіряти. Я дозволю вам приймати рішення. Я дам вам владу. І я уповноважу кожного працівника до найнижчих рівнів замість того, щоб давати владу верхам. Я буду сприяти конструктивній критиці. Я дозволю вам кидати виклик владі. Оскільки тільки за допомогою виклику ми можемо вибитися з прокладеної колії і створити інноваційні рішення у відповідь на сучасні проблеми.
We're not always right as leaders. We're going to eradicate fear. Fear is the enemy of play. And we're going to do things like eliminate restrictions. You know what, let them use their mobile phone for personal calls -- heaven forbid. Let them be on the Internet. Let them be on instant messengers. Let them take long lunches. Lunch is like the recess for work. It's when you go out in the world and you recharge your brain, you meet your friends, you have a beer, you have some food, you talk, you get some synergy of ideas that maybe you wouldn't have had before. Let them do it. Give them some freedom, and in general, let them play. Let them have fun at the workplace. We spend so much of our lives at the workplace, and it's supposed to be, what, a miserable grind, so that 20 years from now, we wake up and say, "Is this it? Is that all there was?" Unacceptable. Nepriemliv. (Laughter)
Ми не завжди праві в якості лідерів. Ми викорінимо страх. Страх - це ворог гри. І ми впровадимо зміни, такі як відміна заборон. Знаєте, хай вони користуються мобільними для особистих цілей - Боже упаси. Хай сидять в інтернеті. Хай переписуються та спілкуються. Хай беруть довгі обідні перерви. Обід - це як шкільна перерва на роботі. Це коли ти виходиш в світ і перезаряджаєш свій мозок, зустрічаєшся з друзями, п'єш пиво, їсиш, говориш, ви обмінюєтеся ідеями, чого ви, можливо, не робили раніше. Дозвольте їм це. Дайте їм трошки свободи. А в загальному - дозвольте їм грати. Дозвольте отримувати задоволення на роботі. Ми проводимо на роботі стільки часу, і вона повинна бути чим, страждальною м'ясорубкою, щоб через 20 років ви прокинулись і сказали: "І це все? Це все, що було?" Це неприйнятно, "непріємліво". (Сміх)
So in summary, we need a drastic change in the way we think and behave, but we don't need a workers' revolution. We don't need a workers' revolution. What we need is a players' uprising. What we need is a players' uprising. What we need is a players' uprising. Seriously, we need to band together. Today is the start of the uprising. But what you need to do is fan the flames of the revolution. You need to go and share your ideas and your success stories of what worked about reinvigorating our lives, our schools, and our work with play; about how play promotes a sense of promise and self-fulfillment; of how play promotes innovation and productivity, and, ultimately, how play creates meaning. Because we can't do it alone. We have to do it together, and together, if we do this and share these ideas on play, we can transform Bulgaria for the better.
Тож у підсумку, нам потрібні різкі зміни у тому, як ми думаємо та поводимося, але нам не потрібна революція робочого класу. Нам не потрібна революція робочих. Нам потрібне повстання гравців. Нам потрібне повстання гравців. Нам потрібне повстання гравців. Серйозно, ми повинні об'єднатись. Сьогодні - початок повстання. А що треба зробити вам, так це роздути полум'я революції. Вам треба поділитись вашими ідеями та історіями успіху про те, що спрацювало, про вливання свіжих сил в наші життя, школи і нашу роботу за допомогою гри; про те, як гра сприяє відчуттю впевненості та самореалізації; як гра сприяє інноваціям та продуктивності; і врешті-решт, як гра створює сенс. Бо ми не зробимо цього самі. Ми повинні робити це разом. А разом, якщо ми візьмемось і поширимо ці ідеї про гру - ми можемо перетворити Болгарію на краще.
Thank you.
Дякую вам.
(Applause)
(Оплески)