I'm going to begin by reciting a poem. "Oh beloved dentist: Your rubber fingers in my mouth ... your voice so soft and muffled ... Lower the mask, dear dentist, lower the mask."
Розпочну свій виступ віршем "О, любий дантисте: гумові пальці твої у моєму роті.... ледве чую твій ніжний лепет... зніми свою маску, мій любчикуґ. скоріш зніми."
(Laughter)
(Сміх)
Okay, in this presentation, I'm going to be putting the right side of your brains through a fairly serious workout. You're going to see a lot of imagery, and it's not always connected to what I'm talking about, so I need you to kind of split your brains in half and let the images flow over one side and listen to me on the other. So I am one of those people with a transformative personal story. Six years ago, after 20 years in graphic design and typography, I changed the way I was working and the way most graphic designers work to pursue a more personal approach to my work, with only the humble attempt to simply make a living doing something that I loved. But something weird happened. I became bizarrely popular. My current work seems to resonate with people in a way that has so taken me by surprise that I still frequently wonder what in the hell is going on. And I'm slowly coming to understand that the appeal of what I do may be connected to why I do it.
Ну що ж, під час цієї презентації я збираюся неабияк потренувати вашу праву півкулю. Ви побачите чимало зображень, що не завжди будуть пов'язані з моєю розповіддю. Отже, вам потрібно нібито розділити свій мозок навпіл: щоб одна частина сприймала візуальний ряд, а інша слухала мене. Отже, я одна з тих, хто має особисту історію трансформації. Шість років тому, пропрацювавши у графічному дизайні та типографії 20 років, я змінила свій підхід до роботи, те, як звикли працювати більшість дизайнерів. Мені хотілось наповнити свої роботи особистим змістом, переслідуючи єдину невибагливу мету - просто заробляти на життя улюбленою справою. Але сталось щось дивне. Я стала химерно популярною. Здається, що зараз мої роботи знаходять відгук у людей якимось неймовірним чином, і я досі часто дивуюсь, що це в біса взагалі відбувається. Поступово я приходжу до висновку, що популярність моєї творчості може бути пов'язана з моєю мотивацією.
These days, I call myself a graphic artist. So where my work as a graphic designer was to follow strategy, my work now follows my heart and my interests with the guidance of my ego to create work that is mutually beneficial to myself and a client. Now, this is heresy in the design world. The ego is not supposed to be involved in graphic design. But I find that for myself, without exception, the more I deal with the work as something of my own, as something that is personal, the more successful it is as something that's compelling, interesting and sustaining. So I exist somewhat outside of the mainstream of design thinking. Where others might look at measurable results, I tend to be interested in more ethereal qualities, like "Does it bring joy?" "Is there a sense of wonder?" and "Does it invoke curiosity?"
Сьогодні я називаю себе графічним художником. Як графічний дизайнер я мала дотримуватися стратегії, а тепер я прислухаюсь до свого серця та інтересів, а моє внутрішнє "я" допомагає мені створювати роботи, що однаково подобаються і мені, і клієнту. Це суперечить усім підвалинам світу дизайну. Внутрішнє "я" не повинно відбиватись у дизайні. Проте, для мене, без винятків, сприйняття замовлення як чогось свого, чогось особистого допомагає мені створювати успішні проекти, що привертають увагу, викликають інтерес та запамятовуються надовго. Я існую десь за межами традиційної теорії дизайну. Якщо інші прагнуть досягти відчутних результатів, то я зазвичай зосереджуюсь на ледве вловимих критеріях. Наприклад: "Чи приносить малюнок радість?" "Чи присутнє в ньому відчуття дива?" або "Чи викликає він зацікавленість?"
This is a scientific diagram, by the way. I don't have time to explain it, but it has to do with DNA and RNA. So I have a particular imaginative approach to visual work. The things that interest me when I'm working are visual structure, surprise and anything that requires figuring things out. So for this reason, I'm particularly drawn to systems and patterns. I'm going to give you a couple of examples of how my brain works.
До речі, це - наукова діаграма. У мене немає часу її пояснювати, але там йдеться про ДНК і РНК. У мене особливе образне бачення візуального втілення ідей. В роботі мене цікавить візуальна структура, відчуття несподіваності та все, що стимулює нашу допитливість. Саме тому мені особливо подобається працювати з системами та візерунками. Покажу вам декілька прикладів, як працює мій мозок.
This is a piece that I did for The Guardian newspaper in the U.K. They have a magazine that they call G2. And this is for their puzzle special in 2007. And puzzling it is. I started by creating a series of tiling units. And these tiling units, I designed specifically so that they would contain parts of letterforms within their shapes so that I could then join those pieces together to create letters and then words within the abstract patterning. But then as well, I was able to just flip them, rotate them and combine them in different ways to create either regular patterns or abstract patterns. So here's the word puzzle again. And here it is with the abstract surrounding. And as you can see, it's extremely difficult to read. But all I have to do is fill certain areas of those letterforms and I can bring those words out of the background pattern. But maybe that's a little too obvious. So then I can add some color in with the background and add a bit more color in with the words themselves, and this way, working with the art director, I'm able to bring it to just the right point that it's puzzling for the audience -- they can figure out that there's something they have to read -- but it's not impossible for them to read.
Я створила це зображення для британської газети " Guardian". У них є журнал " G2". Це обкладинка для їхнього спеціального випуску ребусів у 2007. Справді тут і голову зламаєш. Я розпочала зі створення серії плиток. Я спеціально оформила ці плитки таким чином, щоб вони містили в собі частини літер, щоб потім я могла з'єднати ці частини для створення літер та слів у межах абстрактного візерунку. Потім мені також вдалось лише перевернути їх, обернути і поєднувати їх різним чином для створення орнаментів, що повторюються, або абстрактних орнаментів. Ось ще одне слово ребус. [ англ.- PUZZLE] Ось воно на абстрактному тлі. Як бачите, його дуже важко розгадати. Але треба лише розмалювати частини літер у певних місцях і на фоновому зображенні з'являться слова. Напевно, це надто передбачувано. Тому я трохи розмалюю тло і літери, працюючи разом з арт-директором мені вдалося зробити ребус саме таким, як треба - він достатньо заплутаний для читачів - їм зрозуміло, що треба прочитати якісь слова - але це цілком можливо.
I'm also interested in working with unusual materials and common materials in unusual ways. So this requires figuring out how to get the most out of something's innate properties and also how to bend it to my will. So ultimately, my goal is to create something unexpected. To this end, I have worked in sugar for Stefan Sagmeister, three-time TED speaker. And this project began essentially on my kitchen table. I've been eating cereal for breakfast all of my life. And for that same amount of time, I've been spilling sugar on the table and just kind of playing with it with my fingers. And eventually I used this technique to create a piece of artwork. And then I used it again to create six pieces for Stefan's book, "Things in My Life I've Learned So Far." And these were created without sketches, just freehand, by putting the sugar down on a white surface and then manipulating it to get the words and designs out of it. Recently, I've also made some rather highbrow baroque borders out of lowbrow pasta. And this is for a chapter that I'm doing in a book, and the chapter is on honor. So it's a little bit unexpected, but, in a way, it refers to the macaroni art that children make for their parents or they make in school and give to their parents, which is in itself a form of honor. This is what you can do with some household tinfoil. Okay, well, it's what I can do with some household tinfoil.
Мені також цікаво працювати з незвичними матеріалами та звичайними матеріалами у незвичний спосіб. Для цього необхідно дізнатись, як найефективніше застосовувати якості матеріалу, а також, як підпорядкувати його моїм цілям. Зрештою, моя ціль - створити щось несподіване. У цьому напрямку я працювала з цукром для Стефана Загмайстра, який вже тричі виступав на TED. Фактично, цей проект розпочався на моєму кухонному столі. Усе своє життя я снідаю злаковими пластівцями. І все моє життя в мене розсипався цукор по столу, і я просто гралася з ним пальцями. Тож я принагідно скористалася цією технікою для створення графічного зображення. Згодом я ще раз вдалась до цього прийому, щоб створити шість зображень для книги Стефана "Чого я встиг дізнатись за своє життя". Вони були створені без ескізів, просто вільними рухами рук по білому цукру на білій поверхні, я гралася з матеріалом поступово створюючи літери та дизайн. Нещодавно я також зробила досить вишукані рамки у стилі бароко зі звичайнісіньких макаронів. Це для розділу з книжки, присвяченому пошані. Це трохи несподівано, але візерунок дещо нагадує прикраси з макаронів, які дітлахи роблять для своїх батьків, або роблять їх у школі і дарують батькам, що і є проявом пошани. Ось що ви можете зробити з фольги. Ну, принаймні, я можу зробити таке зі звичайної фольги.
(Laughter)
(Сміх)
I'm very interested in wonder, in design as an impetus to inquiring. To say I wonder is to say I question, I ask. And to experience wonder is to experience awe. So I'm currently working on a book, which plays with both senses of the word, as I explore some of my own ideas and inquiries in a visual display of rather peacock-like grandeur. The world is full of wonder. But the world of graphic design, for the most part, is not. So I'm using my own writings as a kind of testing ground for a book that has an interdependency between word and image as a kind of seductive force. I think that one of the things that religions got right was the use of visual wonder to deliver a message. I think this true marriage of art and information is woefully underused in adult literature, and I'm mystified as to why visual wealth is not more commonly used to enhance intellectual wealth. When we look at works like this, we tend to associate them with children's literature. There's an implication that ornamental graphics detract from the seriousness of the content. But I really hope to have the opportunity to change that perception. This book is taking rather a long time, but I'm nearly done.
Мене дуже приваблює все дивовижне, а в дизайні це як стимул пізнавати. Сказати "Мені цікаво" означає я хочу знати, я досліджую. Відчути подив - це як відчути благоговіння. Наразі я працюю над книжкою, де обігруються обидва значення слова, я створюю строкате й вишукане візуальне наповнення, досліджуючи деякі власні думки та питання. Світ сповнений дивами. Проте світ дизайну переважно ні. Отже, я на власному тексті експериментую з дизайном книги, в якій слово та образ залежать один від одного, немов якась спокуслива сила. Мені здається, що релігія є прикладом вдалого застосування візуального дива для поширення своїх ідей. На мій погляд, цей справжній союз мистецтва та інформації, на жаль, суттєво недооцінюється у дорослій літературі. Для мене залишається загадкою, чому візуальне розмаїття зазвичай не використовується для передачі змісту інтелектуального багатства. Дивлячись на такі роботи, ми, як правило, асоціюємо їх з дитячою літературою. Поширена думка, що графіка з візерунками відволікає від серйозності змісту. Але я справді сподіваюсь, що мені випала нагода змінити таке сприйняття. Робота над книгою займає багато часу, але я вже майже закінчила її.
For some reason, I thought it would be a good idea to put an intermission in my talk. And this is it -- just to give you and me a moment to catch up.
Мені чомусь спало на думку, що було б добре зробити паузу у своєму виступі. Настав для неї час - щоб ми з вами трошки перепочили.
(Laughter)
(Сміх)
So I do these valentines. I've been sending out valentines on a fairly large scale since 2005. These are my valentines from 2005 and 2006. And I started by doing just a single image like this and sending them out to each person. But in 2007, I got the cockamamie idea to hand-draw each valentine for everyone on my mailing list. I reduced my mailing list to 150 people. And I drew each person their own unique valentine and put their name on it and numbered it and signed it and sent it out. Believe it or not, I devised this as a timesaving method. I was very busy in the beginning of that year, and I didn't know when I was going to find time to design and print a single valentine. And I thought that I could kind of do this piecemeal as I was traveling. It didn't exactly work out that way. There's a longer story to this, but I did get them all done in time, and they were extremely well received. I got an almost 100 percent response rate. (Laughter) And those who didn't respond will never receive anything from me ever again.
Я створюю ось такі валентинки. З 2005 року я розсилаю валентинки досить великими тиражами. Це - мої валентинки, зроблені у 2005 та 2006. Спочатку я робила лише одне таке зображення та надсилала його кожному адресатові. Проте, у 2007 у мене з'явилась навіжена ідея: намалювати від руки кожну валентинку для усіх адресатів з мого списку розсилок. Я скоротила його до 150 осіб. Я намалювала унікальну валентинку для кожної людини з цього списку, вказала її ім'я на ній, номер, підписала її та відправила. Хочете вірте, хочете ні, але виявилось, що це - неабияка економія часу. На початку року я була дуже зайнята і не знала, коли зможу знайти час на створення дизайну та роздрук однієї валентинки. Отож, я подумала, що могла б частково зайнятися валентинками під час подорожей. Вийшло не зовсім так, як планувалось. Це окрема історія, проте я все ж таки зробила їх вчасно, і вони надзвичайно усім сподобались. Майже усі адресати відповіли мені. (Сміх) А ті, хто не відповів, ніколи більш не отримають від мене нічого.
(Laughter)
(Сміх)
Last year, I took a more conceptual approach to the valentine. I had this idea that I wanted people to receive a kind of mysterious love letter, like a found fragment in their mailbox. I wanted it to be something that was not addressed to them or signed by me, something that caused them to wonder what on Earth this thing was. And I specifically wrote four pages that don't connect. There were four different versions of this. And I wrote them so that they begin in the middle of a sentence, end in the middle of a sentence. And they're on the one hand, universal, so I avoid specific names or places, but on the other hand, they're personal. So I wanted people to really get the sense that they had received something that could have been a love letter to them. And I'm just going to read one of them to you.
Минулого року я зробила валентинки більш концептуальними. Мені хотілося, щоб люди отримали своєрідне загадкове любовне послання, щось на кшталт уривку, знайденого у поштовій скриньці. Я хотіла, щоб лист не був адресований безпосередньо їм, та не містив мого підпису. Це мало бути щось, що змусило б їх поцікавитись, що це врешті-решт таке. Я спеціально написала чотири не пов'язані між собою сторінки тексту. Лист був створений у чотирьох варіантах. Я розпочинала лист з середини речення, закінчувала його теж у середині речення. З одного боку, ці листи - універсальні, бо я уникала конкретних імен або місць, але з іншого боку, вони - особисті. Я хотіла передати людям почуття, що вони отримали лист, який міг би бути зізнанням їм у коханні. Зараз я прочитаю вам один з цих листів.
"You've never really been sure of this, but I can assure you that this quirk you're so self-conscious of is intensely endearing. Just please accept that this piece of you escapes with your smile, and those of us who notice are happy to catch it in passing. Time spent with you is like chasing and catching small birds, but without the scratches and bird shit." (Laughter) "That is to say, your thoughts and words flit and dart, disconcertedly elusive at times, but when caught and examined -- ahh, such a wonder, such a delightful reward. There's no passing time with you, only collecting -- the collecting of moments with the hope for preservation and at the same time release. Impossible? I don't think so. I know this makes you embarrassed. I'm certain I can see you blushing. But I just have to tell you because sometimes I hear your self-doubt, and it's so crushing to think that you may not know how truly wonderful you are, how inspiring and delightful and really, truly the most completely ..."
"Ви ніколи не були в цьому впевнені, але повірте мені, що Ваша сором'язлива гра слів неймовірно зачаровує. Будь ласка, прийміть, що ця Ваша риса зникає разом із Вашою посмішкою, і ті, хто помічає її, з радістю ловлять її у польоті. Час, проведений з Вами - немов полювання на маленьких птахів, але без подряпин та пташиного посліду." (Сміх) "Я маю на увазі, що Ваші думки та слова пурхають і мчаться, часом збентежено невловимі, але якщо їх упіймати та збагнути - ахх, яка це насолода, така чудова винагорода. З Вами час не минає, він лише збирається - у колекцію моментів з надією зберегти їх та водночас позбавитись. Неможливо? Не думаю. Знаю, Ви ніяковієте. Впевнений, що зараз Ви почервоніли. Але я мав Вам це сказати, бо іноді я відчуваю Вашу невпевненість, і мені нестерпно думати, що Ви не знаєте, наскільки Ви прекрасні, як Ви мене надихаєте і чаруєте, і по-справжньому, дійсно, найповніше...."
(Laughter)
(Сміх)
(Applause)
(Оплески)
So Valentine's Day is coming up in a couple of days, and these are currently arriving in mailboxes all around the world. This year, I got, what I really have to say is a rather brilliant idea, to laser cut my valentines out of used Christmas cards. So I solicited friends to send me their used Christmas cards, and I made 500 of these. Each one of them is completely different. I'm just really, really thrilled with them. I don't have that much else to say, but they turned out really well.
За декілька днів прийде День усіх закоханих і ці листівки саме в дорозі до поштових скриньок по усьому світу. Цього року у мене з'явилась справді блискуча ідея - вирізати лазером мої валентинки зі старих різдвяних листівок. Я попросила друзів надіслати мені їхні старі різдвяні листівки, і в мене вийшло 500 нових. Кожна з них - неповторна. Я справді в захваті від них. Мені більше нічого додати, але вони вийшли насправді чудові.
I do spend a lot of time on my work. And one of the things that I've been thinking about recently is what is worth while. What is it that's worth spending my time on and my life on in this way? Working in the commercial world, this is something that I do have to struggle with at times. And yes, sometimes I'm swayed by money. But ultimately, I don't consider that a worthy goal. What makes something worthwhile for me is the people I work for or with, the conditions I work under and the audience that I'm able to reach. So I might ask: "Who is it for?" "What does it say?" and "What does it do?"
Я дійсно приділяю своїй творчості багато часу. Останнім часом я розмірковую над питанням, чи воно того варте. На що варто витрачати свій час і чому присвячувати життя? Працюючи в комерційній сфері, мене часом таки муляє це питання. Так, іноді я роблю вибір на користь грошей. Але, зрештою, як на мене, це - не гідна мета. Для мене важливі люди, для яких або з ким я працюю, атмосфера, в якій я працюю, та аудиторія, яка побачить мої роботи. Отже, я запитую себе: "Для кого це?" "Що несе моя робота?" і "Як вона впливає?"
You know, I have to tell you, it's really difficult for someone like me to come up on stage at this conference with these unbelievably brilliant minds, who are thinking these really big-picture, world-changing, life-changing ideas and technologies. And it's very, very common for designers and people in the visual arts to feel that we're not contributing enough, or worse, that all we're doing is contributing to landfill. Here I am; I'm showing you some pretty visuals and talking about aesthetics. But I've come to believe that truly imaginative visual work is extremely important in society.
Маю вам зізнатись, для такої людини, як я, справді непросто вийти на цю сцену, на такій конференції, поряд з надзвичайно видатними діячами, які винаходять масштабні ідеї та технології, що здатні змінити світ і життя кожного. Дизайнерам і людям, що працюють у сфері візуальних мистецтв, притаманно відчувати, що ми недостатньо сприяємо розвитку людства. І ще гірше, що уся наша робота все одно опиниться на звалищі. І ось я перед вами, показую красиві зображення і говорю про естетику. Я переконана, що суспільству вкрай потрібні по-справжньому творчі візуальні роботи.
Just in the way that I'm inspired by books and magazines of all kinds, conversations I have, movies, so I also think, when I put visual work out there into the mass media, work that is interesting, unusual, intriguing, work that maybe opens up that sense of inquiry in the mind, that I'm seeding the imagination of the populace. And you just never know who is going to take something from that and turn it into something else, because inspiration is cross-pollinating. So a piece of mine may inspire a playwright or a novelist or a scientist, and that in turn may be the seed that inspires a doctor or a philanthropist or a babysitter. And this isn't something that you can quantify or track or measure, and we tend to undervalue things in society that we can't measure.
Так само, як мене надихають книги, і різноманітні журнали, розмови та фільми, так само, я думаю, і мої візуальні роботи, представлені у мас медіа, роботи, які є незвичайними, цікавими, інтригуючими, роботи, які, можливо, спонукають розум замислитись, таким чином я виховую уяву людей. І ви ніколи не передбачите, хто зможе почерпнути щось з цього, і перетворити на щось зовсім інше. Натхнення взаємно збагачує. Моя творчість може надихнути драматурга, письменника або вченого, а вони, в свою чергу, надихнуть лікаря, або мецената, або няню. Такі речі неможливо визначити кількісно, відстежити або виміряти. А ми часто недооцінюємо у суспільстві те, що не можна виміряти.
But I really believe that a fully operating, rich society needs these seeds coming from all directions and all disciplines in order to keep the gears of inspiration and imagination flowing and cycling and growing. So that's why I do what I do, and why I spend so much time and effort on it, and why I work in the commercial, public sphere, as opposed to the isolated, private sphere of fine art: because I want as many people as possible to see my work, notice it, be drawn into it, and be able to take something from it. And I actually really feel that it's worthwhile to spend my valuable and limited time on this Earth in this way. And I thank you for allowing me to show it to you.
Проте, я справді вірю, що повноцінне, багате суспільство потребує таких джерел в усіх напрямках і сферах, щоб двигуни натхнення та уяви постійно рухались вперед. Ось чому я займаюсь своєю справою, саме тому я витрачаю стільки часу і зусиль на це, і ось чому я працюю в комерційній суспільній сфері, а не в ізольованій приватній сфері художнього мистецтва: бо я прагну, щоб якомога більше людей побачили мої робити, помітили їх, зазирнули в них, і змогли взяти з них щось для себе. Я відчуваю всім серцем, що мені варто витрачати свій цінний і обмежений час існування на Землі саме таким чином. Я вдячна Вам за нагоду показати це вам.
(Applause)
(Оплески)