So I understand that this meeting was planned, and the slogan was From Was to Still. And I am illustrating Still. Which, of course, I am not agreeing with because, although I am 94, I am not still working. And anybody who asks me, "Are you still doing this or that?" I don't answer because I'm not doing things still, I'm doing it like I always did. I still have -- or did I use the word still? I didn't mean that.
Наскільки я зрозуміла, слоган цієї запланованої зустрічі - "від минулого до "досі". Я є прикладом цього "досі". Звичайно, я не можу з цим погодитися, бо хоч мені 94, я досі не працюю. Усім, хто питає мене: "Ти ще досі цим займаєшся?" я не відповідаю, бо я не працюю досі. Я просто роблю те, що завжди робила. В мене досі - я використала слово "досі"? Я не це мала на увазі.
(Laughter)
(Сміх)
I have my file which is called To Do. I have my plans. I have my clients. I am doing my work like I always did. So this takes care of my age. I want to show you my work so you know what I am doing and why I am here. This was about 1925. All of these things were made during the last 75 years.
Я веду файл "Справи". У мене є плани, клієнти. Я працюю так, як завжди це робила. Моя робота - прикраса мого віку. Хочу показати вам свою роботу, щоб ви розуміли, чим я займаюся та чому я тут. Це десь 1925 рік. Усі ці речі були створені протягом 75 років.
(Laughter)
(Сміх)
(Applause)
(Оплески)
But, of course, I'm working since 25, doing more or less what you see here. This is Castleton China. This was an exhibition at the Museum of Modern Art. This is now for sale at the Metropolitan Museum. This is still at the Metropolitan Museum now for sale. This is a portrait of my daughter and myself.
Я працюю з 25 років, і створюю речі, які ви зараз бачите на екрані. Це - порцелянові витвори для компанїї Castleton. Вони виставлялися у Музеї Сучасного Мистецтва. Цей набір зараз продається у Музеї мистецтва Метрополітен. Ці елементи сервізу ще теж продаються у Метрополітені. Це - я зі своєю дочкою.
(Applause)
(Оплески)
These were just some of the things I've made. I made hundreds of them for the last 75 years. I call myself a maker of things. I don't call myself an industrial designer because I'm other things. Industrial designers want to make novel things. Novelty is a concept of commerce, not an aesthetic concept. The industrial design magazine, I believe, is called "Innovation." Innovation is not part of the aim of my work. Well, makers of things: they make things more beautiful, more elegant, more comfortable than just the craftsmen do. I have so much to say. I have to think what I am going to say. Well, to describe our profession otherwise, we are actually concerned with the playful search for beauty. That means the playful search for beauty was called the first activity of Man. Sarah Smith, who was a mathematics professor at MIT, wrote, "The playful search for beauty was Man's first activity -- that all useful qualities and all material qualities were developed from the playful search for beauty." These are tiles. The word, "playful" is a necessary aspect of our work because, actually, one of our problems is that we have to make, produce, lovely things throughout all of life, and this for me is now 75 years.
Ось лише декілька робіт, що я створила. За 75 років моєї праці їх сотні. Я називаю себе творцем речей. Я не називаю себе промисловим дизайнером, тому що я роблю трохи інше. Промислові дизайнери намагаються постійно створювати щось нове. Новизна - поняття комерції, а не естетики. Здається, журнал промислового дизайну, має назву "Інновація". Інновація - не є ціллю моєї роботи. Творці роблять речі більш красивими, витонченими, більш зручними, ніж просто ремісники. Мені стільки хочеться сказати. Треба зібратися з думками. Іншими словами нашу професію можна описати так: ми знаходимося у грайливому пошуку краси. Грайливий пошук краси було названо першим видом діяльності Людини. Сара Сміт, професор математики у Масачусетському Технологічному Інституті, писала: "Пошуки краси через гру були першою діяльністю Людини - усі корисні та матеріальні якості розвинулися як наслідок грайливого пошуку краси." Це - плитка. Слово "грайливий" - незамінне у нашій роботі, тому що однією з наших актуальних проблем є те, що ми мусимо створювати, виробляти прекрасні речі усе своє життя, у моєму випадку це - 75 років.
So how can you, without drying up, make things with the same pleasure, as a gift to others, for so long? The playful is therefore an important part of our quality as designer. Let me tell you some about my life. As I said, I started to do these things 75 years ago. My first exhibition in the United States was at the Sesquicentennial exhibition in 1926 -- that the Hungarian government sent one of my hand-drawn pieces as part of the exhibit. My work actually took me through many countries, and showed me a great part of the world. This is not that they took me -- the work didn't take me -- I made the things particularly because I wanted to use them to see the world. I was incredibly curious to see the world, and I made all these things, which then finally did take me to see many countries and many cultures. I started as an apprentice to a Hungarian craftsman, and this taught me what the guild system was in Middle Ages.
Отже, як можна створювати речі на радість іншим, зберігаючи первинне задоволення, протягом такого довгого періоду, не втрачаючи творчої наснаги? Саме тому "грайливість" - важливий компонент дизайнерської справи. Дозвольте мені трохи розповісти про своє життя. Як я вже говорила, я почала займатися дизайном 75 років тому. Моя перша виставка пройшла у США. Це була виставка 1926 року у Філадельфії на честь півтора століття США. Угорський уряд обрав для неї декілька моїх робіт, розписаних вручну. Завдяки своїм роботам я відвідала багато країн та побачила світ. Я не хочу сказати, що робота провела мене до них - ні. Я створювала свої вироби саме для того, щоб завдяки ним побачити світ. Мені було неймовірно цікаво побачити світ і я створювала усі ці речі, які врешті решт допомогли мені відвідати стільки країн і побачити стільки культур. Спочатку я навчалася в угорського ремісника, Завдяки цьому досвіду я набула уявлення про цехову систему, що існувала у середньовіччі.
The guild system: that means when I was an apprentice, I had to apprentice myself in order to become a pottery master. In my shop where I studied, or learned, there was a traditional hierarchy of master, journeyman and learned worker, and apprentice, and I worked as the apprentice. The work as an apprentice was very primitive. That means I had to actually learn every aspect of making pottery by hand. We mashed the clay with our feet when it came from the hillside. After that, it had to be kneaded. It had to then go in, kind of, a mangle. And then finally it was prepared for the throwing. And there I really worked as an apprentice. My master took me to set ovens because this was part of oven-making, oven-setting, in the time. And finally, I had received a document that I had accomplished my apprenticeship successfully, that I had behaved morally, and this document was given to me by the Guild of Roof-Coverers, Rail-Diggers, Oven-Setters, Chimney Sweeps and Potters.
Принцип цехової системи полягає в тому, що підмайстер має навчатися ремеслу для того, щоб потім стати майстром кераміки. У майстерні, де я навчалася, існувала традиційна ієрархія: майстер, ремісник, вчений робітник та підмайстер. Я працювала підмайстром. Це - дуже примітивна робота. Це означає, що я мала навчитися кожному аспекту створення кераміки вручну. Ми розминали глину ногами, коли її привозили з гір. Після цього її треба було місити, а потім пропускати через так званий каток. І лише тоді вона була готова для гончарного кола. Там я насправді працювала помічником ремісника. Мій майстер показував мені, як розпалювати піч, тому що тоді навчання охоплювало також створення та встановлення печей. Врешті решт я отримала документ про успішне завершення навчання ремісництву. В ньому також відзначалися мої високі моральні якості. Цей документ мені видала Гільдія покрівельників, залізничників, пічників, сажотрусів і гончарів.
(Laughter)
(Сміх)
I also got at the time a workbook which explained my rights and my working conditions, and I still have that workbook. First I set up a shop in my own garden, and made pottery which I sold on the marketplace in Budapest. And there I was sitting, and my then-boyfriend -- I didn't mean it was a boyfriend like it is meant today -- but my boyfriend and I sat at the market and sold the pots. My mother thought that this was not very proper, so she sat with us to add propriety to this activity.
Саме тоді я також отримала свою трудову книжку, яка пояснювала мені мої права та мої умови праці. В мене вона ще досі збереглася. Спочатку я створила майстерню просто у себе в саду. Я робила там гончарний посуд, який потім продавала у Будапешті. Отак я там і сиділа зі своїм хлоцем - хлопцем не в сучасному розумінні цього слова - а потім ми разом продавали ці витвори на ринку. Моя мама вважала це не дуже пристойним, тому вона приєднувалась до нас, щоб додати благопристойності нашій діяльності.
(Laughter)
(Сміх)
However, after a while there was a new factory being built in Budapest, a pottery factory, a large one. And I visited it with several ladies, and asked all sorts of questions of the director. Then the director asked me, why do you ask all these questions? I said, I also have a pottery. So he asked me, could he please visit me, and then finally he did, and explained to me that what I did now in my shop was an anachronism, that the industrial revolution had broken out, and that I rather should join the factory. There he made an art department for me where I worked for several months. However, everybody in the factory spent his time at the art department. The director there said there were several women casting and producing my designs now in molds, and this was sold also to America.
Проте, незабаром у Будапешті збудували нову фабрику, велику фабрику з виготовлення керамічної продукції. Я відвідала її ще з декількома жінками та закидала директора безліччю питань. Він мене спитав, навіщо я ставлю усі ці питання. Я відповіла, що я теж займаюсь виробництвом кераміки. Отже, він захотів відвідати мою майстерню і нарешті це сталося. Він пояснив мені, що моя майстерня - анахронізм, зараз - розквіт промислової революції і мені краще приєднатися до фабрики. На фабриці він відкрив для мене художній відділ, в якому я працювала кілька місяців. Але усі на фабриці проводили весь час у цьому відділі. Директор сказав мені, що декілька працівниць працюють за моїми дизайнами та виготовлена продукція відправляється до Америки.
I remember that it was quite successful. However, the director, the chemist, model maker -- everybody -- concerned himself much more with the art department -- that means, with my work -- than making toilets, so finally they got a letter from the center, from the bank who owned the factory, saying, make toilet-setting behind the art department, and that was my end. So this gave me the possibility because now I was a journeyman, and journeymen also take their satchel and go to see the world. So as a journeyman, I put an ad into the paper that I had studied, that I was a down-to-earth potter's journeyman and I was looking for a job as a journeyman. And I got several answers, and I accepted the one which was farthest from home and practically, I thought, halfway to America.
Пам'ятаю, це був успіх. Проте, директор, хімік та розробник моделей - кожен працівник - стали більш захоплюватися роботою художнього відділу, тобто моєю роботою, ніж виготовленням предметів для туалету. І ось зрештою, надійшов лист з центру, від банку, якому належала фабрика. В ньому був наказ - створити цех усадки унітазів на місці художнього відділу. Це означало кінець для мене. З іншого боку переді мною розкрилося багато можливостей, тому що тепер я - вільний ремісник. А вільні ремісники збирають свої манатки та відправляються мандрувати світом. Отже, я розмістила оголошення у газеті про себе, як про звичайного ремісника-гончара, який шукав собі роботу. Я отримала декілька пропозицій, але обрала лише одну. Вона знаходилася якнайдалі від мого дому, я думала тоді, що десь недалеко від Америки.
And that was in Hamburg. Then I first took this job in Hamburg, at an art pottery where everything was done on the wheel, and so I worked in a shop where there were several potters. And the first day, I was coming to take my place at the turntable -- there were three or four turntables -- and one of them, behind where I was sitting, was a hunchback, a deaf-mute hunchback, who smelled very bad. So I doused him in cologne every day, which he thought was very nice, and therefore he brought bread and butter every day, which I had to eat out of courtesy. The first day I came to work in this shop there was on my wheel a surprise for me. My colleagues had thoughtfully put on the wheel where I was supposed to work a very nicely modeled natural man's organs. (Laughter) After I brushed them off with a hand motion, they were very -- I finally was now accepted, and worked there for some six months. This was my first job. If I go on like this, you will be here till midnight.
Це був Гамбург. Отже я почала працювати у Гамбурзі, у художній гончарній майстерні, там усе виготовлялося на гончарному колі, зі мною поруч працювало ще кілька гончарів. У перший день я зайшла і хотіла заняти своє місце біля обертового столу - їх було три або чотири - та за моїм сидів горбун, глухонімий горбун, від якого дуже смерділо. Тому кожного дня я збризкувала його одеколоном, який йому дуже подобався, а він приносив мені за це хліб та масло кожного дня, і мені доводилося їсти їх із ввічливості. В мій перший робочий день у майстерні мене чекав сюрприз на моєму колі. Мої колеги завбачливо поклали на моє коло дуже гарно виліплені чоловічі принади. (Сміх) Після того як я скинула їх, вони були дуже.... Нарешті мене прийняли і я пропрацювала там десь біля півроку. Це була моя перша робота. Якщо я продовжуватиму у такому ж темпі, ви просидите тут до півночі.
(Laughter)
(Сміх)
(Applause)
(Оплески)
So I will try speed it up a little
То я трохи пришвидшуся.
(Laughter)
(Сміх)
Moderator: Eva, we have about five minutes.
Модератор: Ево, у вас залишилося п'ять хвилин.
(Laughter)
(Сміх)
Eva Zeisel: Are you sure?
Ева Цайзель: Ви впевнені?
Moderator: Yes, I am sure.
Модератор:Так.
EZ: Well, if you are sure, I have to tell you that within five minutes I will talk very fast. And actually, my work took me to many countries because I used my work to fill my curiosity. And among other things, other countries I worked, was in the Soviet Union, where I worked from '32 to '37 -- actually, to '36. I was finally there, although I had nothing to do -- I was a foreign expert. I became art director of the china and glass industry, and eventually under Stalin's purges -- at the beginning of Stalin's purges, I didn't know that hundreds of thousands of innocent people were arrested. So I was arrested quite early in Stalin's purges, and spent 16 months in a Russian prison. The accusation was that I had successfully prepared an Attentat on Stalin's life. This was a very dangerous accusation. And if this is the end of my five minutes, I want to tell you that I actually did survive, which was a surprise. But since I survived and I'm here, and since this is the end of the five minutes, I will --
ЕЦ: Ну, якщо ви впевнені, мушу попередити, що протягом наступних п'яти хвилин буду говорити дуже швидко. Насправді, завдяки своїй роботі я відвідала багато країн, тому що я використовувала роботу, щоб задовольнити свою допитливість. Серед країн, де мені довелося працювати, був і Радянський Союз. Я працювала там з 32-го по 37-ий, взагалі то по 36-ий роки. Хоча мені нічого було там робити, адже я була іноземним експертом. Я стала художнім директором з виробництва порцеляни та скла, саме, коли розпочалися сталінські чистки. Я не знала про арешти сотень тисяч невинних людей. Мене арештували на початку сталінських чисток, і я провела 16 місяців у російській в'язниці. Мене звинуватили в успішній підготовці замаху на життя Сталіна. Це було дуже небезпечне звинувачення. Якщо мої п'ять хвилин вже добігають до кінця, хочу сказати вам, що я все таки вижила, що дуже несподівано. Але, оскільки я вижила і зараз тут, і мої п'ять хвилин закінчуються, я...
Moderator: Tell me when your last trip to Russia was. Weren't you there recently?
Модератор: Розкажіть, коли ви востаннє подорожували до Росії. Ви ж там були нещодавно?
EZ: Oh, this summer, in fact, the Lomonosov factory was bought by an American company, invited me. They found out that I had worked in '33 at this factory, and they came to my studio in Rockland County, and brought the 15 of their artists to visit me here. And they invited myself to come to the Russian factory last summer, in July, to make some dishes, design some dishes. And since I don't like to travel alone, they also invited my daughter, son-in-law and granddaughter, so we had a lovely trip to see Russia today, which is not a very pleasant and happy view. Here I am now, if this is the end? Thank you.
ЄЦ: Так, насправді, цього літа. Фабрику імені Ломоносова купила американська компанія, яка мене запросила. Вони дізналися, що я працювала у 33-ому році на цій фабриці. Отже, вони приїхали до мене у студію у графство Рокленд і привезли з собою 15 своїх митців. Вони запросили мене відвідати російську фабрику минулого літа, у липні, створити декілька тарілок, розробити дизайн для них. Оскільки я не люблю подорожувати наодинці, вони також запросили мою доньку, зятя та онуку. У нас вийшла чудова подорож до сучасної Росії, яка виглядає не дуже приємно та щасливо. І ось я тут, це кінець? Дякую.
(Applause)
(Оплески)