What has the War on Drugs done to the world? Look at the murder and mayhem in Mexico, Central America, so many other parts of the planet, the global black market estimated at 300 billion dollars a year, prisons packed in the United States and elsewhere, police and military drawn into an unwinnable war that violates basic rights, and ordinary citizens just hope they don't get caught in the crossfire, and meanwhile, more people using more drugs than ever. It's my country's history with alcohol prohibition and Al Capone, times 50.
Що зробила зі світом війна з наркотиками? Подивіться на вбивства та безлад в Мексиці, Центральній Америці та інших частинах світу. Світовий чорний ринок складає 300 мільярдів доларів на рік, в'язниці в США і не тільки переповнені, поліція та військові втягнуті в завідомо програшну війну, що порушує основні права, а звичайні громадяни сподіваються не потрапити під роздачу, а тимчасом, споживання наркотиків зростає більше, ніж коли-небудь. Це схоже на заборону алкоголю в моїй країні за часів Аль Капоне, тільки у 50 разів гірше.
Which is why it's particularly galling to me as an American that we've been the driving force behind this global drug war. Ask why so many countries criminalize drugs they'd never heard of, why the U.N. drug treaties emphasize criminalization over health, even why most of the money worldwide for dealing with drug abuse goes not to helping agencies but those that punish, and you'll find the good old U.S. of A.
Як американця, мене дуже дратує, що моя країна є основною рушійною силою у світовій війні з наркотиками. Спитайте, чому багато країн забороняють наркотики, про які ніколи не чули? Чому угоди ООН з питань наркотиків акцентують на криміналізації радше, ніж на добробуті? І чому більшість грошей, призначених для боротьби із наркотиками по всьому світу, витрачається не на допомогу залежним, а на їх покарання? І це все в старих-добрих США.
Why did we do this? Some people, especially in Latin America, think it's not really about drugs. It's just a subterfuge for advancing the realpolitik interests of the U.S. But by and large, that's not it. We don't want gangsters and guerrillas funded with illegal drug money terrorizing and taking over other nations. No, the fact is, America really is crazy when it comes to drugs. I mean, don't forget, we're the ones who thought that we could prohibit alcohol. So think about our global drug war not as any sort of rational policy, but as the international projection of a domestic psychosis. (Applause)
Чому ми це робимо? Деякі люди, особливо в Латинській Америці, впевнені, що справа не тільки в наркотиках. Що наркотики лише відмовка для досягнення практичного аспекту політичних інтересів в США. Але, по суті, це не так. Ми не хочемо, щоб бандити та бойовики, проспонсоровані нелегальним збутом наркотиків, тероризували та захоплювали цілі держави. Ні, насправді, в США всі просто скаженіють, коли мова заходить про наркотики. Не забувайте, що це саме ми вважали, ніби здатні заборонити алкоголь. То ж погляньте на всесвітню війну з наркотиками як не на доцільну політичну кампанію, а як на прояв всесвітнього психічного розладу. (Оплески)
But here's the good news. Now it's the Russians leading the Drug War and not us. Most politicians in my country want to roll back the Drug War now, put fewer people behind bars, not more, and I'm proud to say as an American that we now lead the world in reforming marijuana policies. It's now legal for medical purposes in almost half our 50 states, millions of people can purchase their marijuana, their medicine, in government- licensed dispensaries, and over half my fellow citizens now say it's time to legally regulate and tax marijuana more or less like alcohol. That's what Colorado and Washington are doing, and Uruguay, and others are sure to follow.
Але ось вам гарна новина: Тепер не ми, а росіяни є провідними борцями з наркотиками. Більшість політиків моєї країни наразі вже хочуть згорнути всю цю війну з наркотиками, почати садити менше людей, а не більше, і я з гордістю заявляю, як американець, що ми є першими, хто почав проводити реформи по вживанню марихуани. Вона вже є легальною в медичних цілях в половині з 50-ти наших штатів. Мільйони людей тепер можуть придбати марихуану як ліки, в спеціальних, маючих відповідну ліцензію аптеках. Половина моїх співвітчизників наразі говорять, що вже настав час офіційно впроваджувати та оподатковувати марихуану, як це роблять з алкоголем. Подібне відбувається зараз в Колорадо та Вашингтоні, а також в Уругваї, та незабаром в інших країнах.
So that's what I do: work to end the Drug War. I think it all started growing up in a fairly religious, moral family, eldest son of a rabbi, going off to university where I smoked some marijuana and I liked it. (Laughter) And I liked drinking too, but it was obvious that alcohol was really the more dangerous of the two, but my friends and I could get busted for smoking a joint.
Тож ось чим я займаюсь: моя робота - це припинення війни з наркотиками. Я думаю, все це зародилося в досить релігійній, високоморальній сім'ї, в якій старший син рабина їде до університету, де я вперше покурив марихуану, і мені це сподобалось. (Сміх) Випивати мені подобалось також, але хоча було очевидно, що алкоголь є більш небезпечним з цих двох речей, але за один єдиний косячок можна було вскочити в халепу .
Now, that hypocrisy kept bugging me, so I wrote my Ph.D dissertation on international drug control. I talked my way into the State Department. I got a security clearance. I interviewed hundreds of DEA and other law enforcement agents all around Europe and the Americas, and I'd ask them, "What do you think the answer is?" Well, in Latin America, they'd say to me, "You can't really cut off the supply. The answer lies back in the U.S., in cutting off the demand." So then I go back home and I talk to people involved in anti-drug efforts there, and they'd say, "You know, Ethan, you can't really cut off the demand. The answer lies over there. You've got to cut off the supply." Then I'd go and talk to the guys in customs trying to stop drugs at the borders, and they'd say, "You're not going to stop it here. The answer lies over there, in cutting off supply and demand." And it hit me: Everybody involved in this thought the answer lay in that area about which they knew the least.
Зараз все це лицемірство продовжує гризти мене, тому я й написав докторську на тему міжнародного контролю за наркотиками, потрапив до Держдепартаменту та отримав доступ до необхідних матеріалів. Я опитав сотні представників силових структур по всій Європі та американських континентах, я питав їх: "Що є, на вашу думку, вирішенням проблеми?" Що ж, в Латинській Америці, мені відповіли: "Ви не можете відрізати постачання. Рішення знаходиться там, в США, позбудьтесь попиту." То ж я повертаюсь додому та питаю людей, які залучені в антинаркотичні кампанії, їхня відповідь: "Ти знаєш, Ітане, ти не можеш позбутися попиту. Рішення знаходиться там, де є пропозиція. Треба її позбутись." Тоді, я йду до митників, які намагаються зупинити постачання на кордонах, і вони кажуть: "Ти не зупиниш це тут. Рішення полягає в тому щоб позбутися як пропозиції, так і попиту." І тут я зрозумів: Всі, хто має до цього якесь відношення, вважали, ніби рішення знаходиться в тій сфері про яку вони знали найменше.
So that's when I started reading everything I could about psychoactive drugs: the history, the science, the politics, all of it, and the more one read, the more it hit you how a thoughtful, enlightened, intelligent approach took you over here, whereas the politics and laws of my country were taking you over here. And that disparity struck me as this incredible intellectual and moral puzzle.
То ж я почав перечитувати все, що міг, стосовно психоактивних наркотиків: їхню історію, наукові дослідження, політичне підґрунтя, все; І чим більше я читав, тим більше мене вражало наскільки глибокий, просвітлений та кмітливий підхід був розроблений тут, в той час як політика та закони моєї країни засновані на зовсім протилежному. Ця розбіжність, ця неймовірна, інтелектуальна та моральна головоломка глибоко вразила мене.
There's probably never been a drug-free society. Virtually every society has ingested psychoactive substances to deal with pain, increase our energy, socialize, even commune with God. Our desire to alter our consciousness may be as fundamental as our desires for food, companionship and sex. So our true challenge is to learn how to live with drugs so they cause the least possible harm and in some cases the greatest possible benefit.
Насправді ж, суспільства, вільного від наркотиків, ніколи не існувало. Фактично в кожному суспільстві є ті, хто вживають психотропні речовини для більшої енергійності, розкутості, чи від болю, навіть для спілкування з Богом. Наше прагнення змінити нашу свідомість є мабуть таким же природнім, як і потреба в їжі, дружбі чи сексі. Тож, наше справжнє покликання - це навчитися жити з наркотиками так, щоб вони завдавали найменшого клопоту, а в деяких випадках, навіть працювали нам на користь.
I'll tell you something else I learned, that the reason some drugs are legal and others not has almost nothing to do with science or health or the relative risk of drugs, and almost everything to do with who uses and who is perceived to use particular drugs. In the late 19th century, when most of the drugs that are now illegal were legal, the principal consumers of opiates in my country and others were middle-aged white women, using them to alleviate aches and pains when few other analgesics were available. And nobody thought about criminalizing it back then because nobody wanted to put Grandma behind bars. But when hundreds of thousands of Chinese started showing up in my country, working hard on the railroads and the mines and then kicking back in the evening just like they had in the old country with a few puffs on that opium pipe, that's when you saw the first drug prohibition laws in California and Nevada, driven by racist fears of Chinese transforming white women into opium-addicted sex slaves. The first cocaine prohibition laws, similarly prompted by racist fears of black men sniffing that white powder and forgetting their proper place in Southern society. And the first marijuana prohibition laws, all about fears of Mexican migrants in the West and the Southwest. And what was true in my country, is true in so many others as well, with both the origins of these laws and their implementation. Put it this way, and I exaggerate only slightly: If the principal smokers of cocaine were affluent older white men and the principal consumers of Viagra were poor young black men, then smokable cocaine would be easy to get with a prescription from your doctor and selling Viagra would get you five to 10 years behind bars. (Applause)
Ось ще дещо, що я зрозумів: причина, з якої певні наркотики легальні, в той час як інші - ні, не має нічого спільного з науковим підходом, піклуванням чи відносним ризиком для здоров'я, і зводиться до тих, хто вживає та тих, хто нібито вживає певні наркотичні засоби. Наприкінці 19-го століття, коли більшість наркотиків, які сьогодні заборонені, були легальними, основними споживачами опіатів у мене на батьківщині та інших країнах, були білі жінки середнього віку, які вживали опіати для зменшення болю та судомів, в той час як інші знеболювальні засоби не були доступні. І ніхто навіть не думав тоді їх забороняти, тому що ніхто не бажав саджати жінок за грати. Але коли в Америці почали з'являтися сотні тисяч китайців, які зранку важко працювали на залізницях та шахтах, а ввечері відпочивали, як і в себе на батьківщині, покурюючи опій - ось тоді і почалося впровадження перших законів по забороні вживання наркотиків в Каліфорнії та Неваді, вмотивованих расистськими острахами, ніби китайці перетворюють білих жінок на залежних від опію сексуальних рабинь. Перші закони, які забороняли вживання кокаїну, навіяні схожими расистськими острахами, ніби чорношкірий, нюхаючи білий порошок, забуває своє місце в тогочасному південному суспільстві. А перші закони по забороні марихуани навіяні страхом мексиканських мігрантів на заході та південному заході. І що мало місце у мене в країні, мало місце і в інших країнах також, як у походженні цих законів, так і в їх застосуванні. Можна сформулювати це таким чином, і я перебільшую лише трошки: Якщо б переважними споживачами кокаїну були заможні білі люди похилого віку, а віагру купували б переважно молоді чорношкірі парубки, кокаїн був би легко доступний лише при наявності рецепту, тоді як за віагру можна було б відсидіти від 5 до 10 років за ґратами. (Оплески)
I used to be a professor teaching about this. Now I'm an activist, a human rights activist, and what drives me is my shame at living in an otherwise great nation that has less than five percent of the world's population but almost 25 percent of the world's incarcerated population. It's the people I meet who have lost someone they love to drug-related violence or prison or overdose or AIDS because our drug policies emphasize criminalization over health. It's good people who have lost their jobs, their homes, their freedom, even their children to the state, not because they hurt anyone but solely because they chose to use one drug instead of another.
Колись я навчав цього як професор. Тепер я активіст, активіст прав людини, і що спонукає мене діяти, так це відчуття сорому, що я живу в великій державі, на території якої проживають менше 5% світової популяції, але де за ґратами перебуває 25% від всіх світових ув'язнених. Це також люди, котрі втратили своїх коханих через пов'язане з наркотиками насильство чи ув'язнення, або передозування чи СНІД, і все тому, що закони вивищують покарання над добробутом. Скільки гарних людей втратили свої робочі місця, свої домівки, свою свободу, навіть своїх дітей, не тому, що вони комусь нашкодили а лише тому, що обрали вживати один наркотик замість іншого.
So is legalization the answer? On that, I'm torn: three days a week I think yes, three days a week I think no, and on Sundays I'm agnostic. But since today is Tuesday, let me just say that legally regulating and taxing most of the drugs that are now criminalized would radically reduce the crime, violence, corruption and black markets, and the problems of adulterated and unregulated drugs, and improve public safety, and allow taxpayer resources to be developed to more useful purposes. I mean, look, the markets in marijuana, cocaine, heroin and methamphetamine are global commodities markets just like the global markets in alcohol, tobacco, coffee, sugar, and so many other things. Where there is a demand, there will be a supply. Knock out one source and another inevitably emerges. People tend to think of prohibition as the ultimate form of regulation when in fact it represents the abdication of regulation with criminals filling the void. Which is why putting criminal laws and police front and center in trying to control a dynamic global commodities market is a recipe for disaster. And what we really need to do is to bring the underground drug markets as much as possible aboveground and regulate them as intelligently as we can to minimize both the harms of drugs and the harms of prohibitionist policies.
То ж, чи є легалізація вирішенням проблеми? Я вагаюсь стосовно цього: три дні на тиждень я вважаю, що так, три дні на тиждень інакше, а в неділю я взагалі ні в що не вірю. Але оскільки сьогодні вже вівторок, дозвольте сказати, що впровадження та оподаткування на законних підставах більшості наркотиків, які є наразі забороненими, радикально зменшить рівень криміналу, насильства, корупції та кількість чорних ринків, вирішить питання вікових обмежень, покращить рівень громадської безпеки, а також дозволить залучити бюджетні кошти на більш корисні цілі. Тобто, дивіться, ринки збуту марихуани, кокаїну, героїну та метамфетаміну стають на світову товарну біржу так само як алкоголь, тютюн, кава, цукор та безліч інших речей. Де є попит, там буде пропозиція. Приберіть одного постачальника, неминуче з'явиться інший. Люди схильні сприймати заборону за єдину можливу форму впорядкування, коли, насправді, вона являє собою відмову від нього, і де порожнечу заповнюють ув'язнені. Ось чому встановлення повсюди жорстких законів та поліцейського нагляду для контролю над динамічним товарним ринком світового рівня є катастрофічно згубними. Що нам справді слід зробити, так це перетворити підпільний збут наркотиків на якомога офіційніший та керувати ним в найбільш розумний спосіб задля зменшення як шкоди від наркотиків, так і шкоди від законів, які їх забороняють.
Now, with marijuana, that obviously means legally regulating and taxing it like alcohol. The benefits of doing so are enormous, the risks minimal. Will more people use marijuana? Maybe, but it's not going to be young people, because it's not going to be legalized for them, and quite frankly, they already have the best access to marijuana. I think it's going to be older people. It's going to be people in their 40s and 60s and 80s who find they prefer a little marijuana to that drink in the evening or the sleeping pill or that it helps with their arthritis or diabetes or maybe helps spice up a long-term marriage. (Laughter) And that just might be a net public health benefit.
Отож, марихуану, звичайно, почнуть регулювати та оподатковувати як алкоголь. Переваги такого регулювання значні - ризик низький. Чи стануть більше людей вживати її? Можливо, але це буде юнацтво, тому що для них вона не буде доступною, і, по правді кажучи, для них вона вже є доступною. Я думаю це все-таки будуть старші люди. Це будуть люди від 40 до 80 років, які надають перевагу трошки покурити, аніж пити алкоголь, пігулки для сну чи щось, що допомагає при артриті чи діабеті чи може щось, що є запорукою тривалого шлюбу. І це може бути лише перевагою для суспільного добробуту.
As for the other drugs, look at Portugal, where nobody goes to jail for possessing drugs, and the government's made a serious commitment to treating addiction as a health issue. Look at Switzerland, Germany, the Netherlands, Denmark, England, where people who have been addicted to heroin for many years and repeatedly tried to quit and failed can get pharmaceutical heroin and helping services in medical clinics, and the results are in: Illegal drug abuse and disease and overdoses and crime and arrests all go down, health and well-being improve, taxpayers benefit, and many drug users even put their addictions behind them.
Стосовно інших наркотиків, подивіться на Португалію, де не саджають до в'язниці за зберігання наркотиків, влада доклала значних зусилль задля лікування залежності як першочергової проблеми. Подивіться на Швейцарію, Німеччину, Нідерланди, Данію, Англію, де люди, які роками борються зі своєю наркозалежністю можуть дістати фармацевтичний героїн та звернутися в спеціальну службу допомоги при лікарнях. В результаті, ми маємо: зменшення нелегального вживання наркотиків, захворювань, передозування, злочинів та арештів; рівень добробуту та здоров'я зростає, платники податків задоволені, а більшість наркозалежних навіть позбавляються залежності.
Look at New Zealand, which recently enacted a law allowing certain recreational drugs to be sold legally provided their safety had been established. Look here in Brazil, and some other countries, where a remarkable psychoactive substance, ayahuasca, can be legally bought and consumed provided it's done so within a religious context. Look in Bolivia and Peru, where all sorts of products made from the coca leaf, the source of cocaine, are sold legally over the counter with no apparent harm to people's public health. I mean, don't forget, Coca-Cola had cocaine in it until 1900, and so far as we know was no more addictive than Coca-Cola is today.
Подивіться на Нову Зеладнію, де нещодавно ввели закон, який дозволяє продаж деяких наркотиків в рекреаційних цілях, що зумовило їхнє безпечне вживання. Подивіться як тут, у Бразилії, та декількох інших країнах вільно та законно продається чудова психоактивна речовина "аяуаска" яку вживають в релігійному контексті. Подивіться на Болівію та Перу, де всі види виробів з листя коки, джерела кокаїну, законно продаються без рецепту, що не несе суттєвої шкоди для суспільного здоров'я. Не забувайте, що до 1900 року Кока-Кола містила кокаїн, і наскільки нам відомо, залежних від неї було не більше, ніж сьогодні.
Conversely, think about cigarettes: Nothing can both hook you and kill you like cigarettes. When researchers ask heroin addicts what's the toughest drug to quit, most say cigarettes. Yet in my country and many others, half of all the people who were ever addicted to cigarettes have quit without anyone being arrested or put in jail or sent to a "treatment program" by a prosecutor or a judge. What did it were higher taxes and time and place restrictions on sale and use and effective anti-smoking campaigns. Now, could we reduce smoking even more by making it totally illegal? Probably. But just imagine the drug war nightmare that would result.
З іншого боку, погляньте на цигарки: ніщо в світі не спроможне підсадити та вбити вас краще за них. Коли дослідники запитують залежних від героїну, який наркотик важче кинути, вони кажуть, що це саме цигарки. Досі в США та багатьох інших країнах, половина залежних від цигарок людей позбулася цієї звички без загрози бути арештованим чи ув'язненим, чи відправленим до "диспансеру" прокурором чи суддею. Людей змусили кинути палити високі податки, обмеження часу та місця для куріння, обмежені точки продажу, а також ефективні кампанії по боротьбі з курінням. Чи можливо зменшити рівень паління через його заборону? Вірогідно. Але уявіть собі, в який кошмар це все виллється.
So the challenges we face today are twofold. The first is the policy challenge of designing and implementing alternatives to ineffective prohibitionist policies, even as we need to get better at regulating and living with the drugs that are now legal. But the second challenge is tougher, because it's about us. The obstacles to reform lie not just out there in the power of the prison industrial complex or other vested interests that want to keep things the way they are, but within each and every one of us. It's our fears and our lack of knowledge and imagination that stands in the way of real reform. And ultimately, I think that boils down to the kids, and to every parent's desire to put our baby in a bubble, and the fear that somehow drugs will pierce that bubble and put our young ones at risk. In fact, sometimes it seems like the entire War on Drugs gets justified as one great big child protection act, which any young person can tell you it's not.
То ж перешкода, з якою ми стикнулися, сьогодні має дві сторони. Першою є розробка та впровадження альтернативної політики, на заміну неефективній політиці по забороні, якщо ми прагнемо вдосконалити норми регулювання та існування з наркотиками, які вже легальні. Друга сторона є серйознішою, тому що йдеться про нас самих. Перешкоди на шляху реформ полягають не у впливі промислових пенітенціарних комплексах чи особистих інтересах певної групи людей, котрі хочуть залишити все як є, вони всередині кожного з нас. На шляху реформ стоять наші страхи, відсутність знань та уяви. І зрештою, я вважаю все це зводиться до дітей, всі батьки прагнуть помістити своє чадо в мильну бульбашку, побоюючись при цьому, що наркотики змусять її луснути, та загрожуватимуть їхньому здоров'ю. Щиро кажучи, іноді здається, ніби вся ця Війна з Наркотиками виправдовується як суцільний порятунок дітей, про який будь-який підліток вам скаже, що він таким не є.
So here's what I say to teenagers. First, don't do drugs. Second, don't do drugs. Third, if you do do drugs, there's some things I want you to know, because my bottom line as your parent is, come home safely at the end of the night and grow up and lead a healthy and good adulthood. That's my drug education mantra: Safety first.
Ось що я кажу підліткам. По-перше, не вживай наркотики. По-друге, не вживай наркотики. По-третє, якщо вже вживаєш, то запам'ятай собі наступне, для мене, як батька, найголовніше, щоб ти зранку повернувся додому, подорослішав та мав здорове та щасливе доросле життя. Ось моя повчальна мантра: безпека понад усе.
So this is what I've dedicated my life to, to building an organization and a movement of people who believe we need to turn our backs on the failed prohibitions of the past and embrace new drug policies grounded in science, compassion, health and human rights, where people who come from across the political spectrum and every other spectrum as well, where people who love our drugs, people who hate drugs, and people who don't give a damn about drugs, but every one of us believes that this War on Drugs, this backward, heartless, disastrous War on Drugs, has got to end.
Я присвятив цьому все своє життя: створенню руху та організації людей, які щиро вірять, що нам всім слід забути всі невдалі намагання заборонити щось та обрати нові наукові підходи до вживання наркотиків, захисту добробуту та людських прав, засновані на співчутті. Де є люди з політичного чи будь-якого іншого прошарку суспільства, люди, які полюбляють наркотики, люди, які їх ненавидять, та люди, яким взагалі все одно, але кожен вірить, що війна з наркотиками, ця відстала, бездушна, катастрофічна війна з наркотиками має скінчитись.
Thank you.
Дякую.
(Applause)
(Оплески)
Thank you. Thank you.
Дякую. Дякую.
Chris Anderson: Ethan, congrats — quite the reaction. That was a powerful talk. Not quite a complete standing O, though, and I'm guessing that some people here and maybe a few watching online, maybe someone knows a teenager or a friend or whatever who got sick, maybe died from some drug overdose. I'm sure you've had these people approach you before. What do you say to them?
Кріс Андерсон: Ітане, мої вітання - непогана реакція. Це була сильна промова. Хоча й не овації на стоячи. Я думаю, що багато хто з присутніх та тих, хто дивиться нас онлайн, знайомі з кимось, хто є має залежність, чи помер від зловживання наркотиками. Я впевнений, до вас зверталися такі люди. Що ви їм говорите?
Ethan Nadelmann: Chris, the most amazing thing that's happened of late is that I've met a growing number of people who have actually lost a sibling or a child to a drug overdose, and 10 years ago, those people just wanted to say, let's line up all the drug dealers and shoot them and that will solve it. And what they've come to understand is that the Drug War did nothing to protect their kids. If anything, it made it more likely that those kids were put at risk. And so they're now becoming part of this drug policy reform movement. There's other people who have kids, one's addicted to alcohol, the other one's addicted to cocaine or heroin, and they ask themselves the question: Why does this kid get to take one step at a time and try to get better and that one's got to deal with jail and police and criminals all the time? So everybody's understanding, the Drug War's not protecting anybody.
Ітан: Нещодавно зі мною трапилася дивовижна річ, до мене почали звертатися все більше людей, які втратили когось з рідних через передозування. 10 років тому ці люди, певно, просто погодились би перестріляти всіх наркоторговців. Але зараз вони розуміють, що ця війна з наркотиками не захистить їхніх дітей. Навпаки, вона становить ще більшу небезпеку для них. І наразі, всі ці люди починають приєднуватись до реформаторських рухів. Також є люди, чиї діти або залежні від алкоголю, або від кокаїну чи героїну, вони задають собі питання: Чому одна дитина робить послідовні кроки для самовдосконалення, коли інша весь час має справу з тюрмами, поліцією та злочинцями? То ж всі розуміють, що війна з наркотиками нікого не захищає.
CA: Certainly in the U.S., you've got political gridlock on most issues. Is there any realistic chance of anything actually shifting on this issue in the next five years?
Кріс: Вочевидь, в США для багатьох питань існують політичні перешкоди. Чи є якийсь реальний шанс, що щось зможе якось змінити це в наступні 5 років?
EN: I'd say it's quite remarkable. I'm getting all these calls from journalists now who are saying to me, "Ethan, it seems like the only two issues advancing politically in America right now are marijuana law reform and gay marriage. What are you doing right?" And then you're looking at bipartisanship breaking out with, actually, Republicans in the Congress and state legislatures allowing bills to be enacted with majority Democratic support, so we've gone from being sort of the third rail, the most fearful issue of American politics, to becoming one of the most successful.
Ітан: Це досить дивовижно. Я отримую безліч дзвінків від журналістів, котрі питають: "Ітане, таке враження, ніби зараз лише два питання хвилюють американців - це реформи по марихуані та одностатевий шлюб. Що ж ви таке робите?" І раптом ви дивитесь на те, як виникають суперечки, в парламенті, де більшість складають республіканці, і як з переважною підтримкою демократів в законодавство вводяться нові норми. То ж такі рішення перестали бути суперечливими, чого всі американські політики так побоюються, та стали одними з успішніших.
CA: Ethan, thank you so much for coming to TEDGlobal. EN: Chris, thanks so much.
Кріс: Ітане, дякую, що завітали до нас
CA: Thank you. EN: Thank you. (Applause)
Ітан: Дякую вам.