Let's just start by looking at some great photographs. This is an icon of National Geographic, an Afghan refugee taken by Steve McCurry. But the Harvard Lampoon is about to come out with a parody of National Geographic, and I shudder to think what they're going to do to this photograph. Oh, the wrath of Photoshop.
Давайте розпочнем з перегляду деяких чудових фотографій. Це - ікона National Geographic, афганська біженка, сфотогравана Стівом Маккаррі. Але Гарвард Лампун скоро представить пародію на National Geographic і мені страшно подумати, що вони зроблять з цією фотографією. О, лють фотошопу.
This is a jet landing at San Francisco, by Bruce Dale. He mounted a camera on the tail. A poetic image for a story on Tolstoy, by Sam Abell. Pygmies in the DRC, by Randy Olson. I love this photograph because it reminds me of Degas' bronze sculptures of the little dancer. A polar bear swimming in the Arctic, by Paul Nicklen. Polar bears need ice to be able to move back and forth -- they're not very good swimmers -- and we know what's happening to the ice. These are camels moving across the Rift Valley in Africa, photographed by Chris Johns. Shot straight down, so these are the shadows of the camels. This is a rancher in Texas, by William Albert Allard, a great portraitist. And Jane Goodall, making her own special connection, photographed by Nick Nichols. This is a soap disco in Spain, photographed by David Alan Harvey. And David said that there was lot of weird stuff happening on the dance floor. But, hey, at least it's hygienic. (Laughter) These are sea lions in Australia doing their own dance, by David Doubilet. And this is a comet, captured by Dr. Euan Mason. And finally, the bow of the Titanic, without movie stars, photographed by Emory Kristof. Photography carries a power that holds up under the relentless swirl of today's saturated, media world, because photographs emulate the way that our mind freezes a significant moment.
Це реактивний літак приземляється у Сан Франциско, сфотографовано Брюсом Дейлом. Він установив камеру на хвості. Поетичне зображення повісті Толстого сфотографоване Семом Абелом. Карлики в Демократичкій Республіці Конго сфотографовані Ренді Олсеном. Я люблю цю фотографію, тому що вона нагадує мені бронзову скульптуру маленької танцівниці Деги. Білий ведмідь плаває в Північно-Льодовитому океані, сфотографоватий Полом Нікліном. Білі ведмеді потребують льоду щоб могти пересуватись назад і вперед -- вони не дуже добрі плавці. А ми знаємо, що відбувається з льодом. Це верблюди, що проходять Рифтову долину в Африці, сфотографовані Крісом Джонсом. Фотознімок зроблений зверху вниз, тому це тіні верблюдів. Це господар ранчо в Техасі сфотографований Вільямом Альбертом Алардом, чудовим портретистом. Джейн Гудал налагоджує свій власний особливий зв'язок, сфотографована Ніком Ніколсом. Це пінна дискотека в Іспанії сфотографована Девідом Аланом Харвейом. І Девід казав, що там багато дивних речей відбувалося на танцполі. Але це хоча б гігієнічно. (Сміх у залі) Це морські леви в Австралії танцюють, сфотографовано Девідом Дюбіле. А це комета, сфотографована доктором Юаном Масоном. І нарешті, ніс Титаніка, без кіно зірок, сфотографований Еморі Крістофом. Фотографія несе в собі силу, що діє навіть у невгамовному вирі сучасних, насичених світових ЗМІ, тому що фотографії імітують той стан, коли важливий момент застигає у нашій пам'яті.
Here's an example. Four years ago, I was at the beach with my son, and he was learning how to swim in this relatively soft surf of the Delaware beaches. But I turned away for a moment, and he got caught into a riptide and started to be pulled out towards the jetty. I can stand here right now and see, as I go tearing into the water after him, the moments slowing down and freezing into this arrangement. I can see the rocks are over here. There's a wave about to crash onto him. I can see his hands reaching out, and I can see his face in terror, looking at me, saying, "Help me, Dad." I got him. The wave broke over us. We got back on shore; he was fine. We were a little bit rattled. But this flashbulb memory, as it's called, is when all the elements came together to define not just the event, but my emotional connection to it. And this is what a photograph taps into when it makes its own powerful connection to a viewer.
Ось приклад. Чотири роки тому я був на пляжі з моїм сином, і він вчився плавати у відносно тихому прибої делаверських пляжів. Але я відвернувся на хвилину і він потрапив у бистрину і почав віддалятися до пристані. Я зараз тут стою і бачу, як я рвучко йду у воду за ним, миті сповільнююються і застигають у такій послідовності. Я бачу камені ось тут. Он хвиля яка ось-ось розіб'ється об нього. Я бачу як він простягає руки, і я бачу його нажахане лице, що дивиться на мене і говорить: "Допоможи мені, тату." Я дістав його, хвиля розбилася над нами. Ми повернулися на берег, він був впорядку. Ми були трохи налякані. Але ці так звані "спалахи пам'яті" є тоді коли всі елементи поєднуються щоб охарактеризувати не тільки подію, але також емоційний зв'язок з нею. І це те, що фіксує фотографія коли встановлює сильний зв'язок з оглядачем.
Now I have to tell you, I was talking to Kyle last week about this, that I was going to tell this story. And he said, "Oh, yeah, I remember that too! I remember my image of you was that you were up on the shore yelling at me." (Laughter) I thought I was a hero. (Laughter)
Тепер я мушу вам сказати, я говорив з Кайлом минулого тижня про те, що я розкажу цю історію. І він сказав: "О, так, я теж це пам'ятаю! Я пам'ятаю, що в моєму відображенні ти стояв на березі і кричав на мене." (Сміх у залі) Я думав, що я герой. (Сміх у залі)
So, this represents -- this is a cross-sample of some remarkable images taken by some of the world's greatest photojournalists, working at the very top of their craft -- except one. This photograph was taken by Dr. Euan Mason in New Zealand last year, and it was submitted and published in National Geographic. Last year, we added a section to our website called "Your Shot," where anyone can submit photographs for possible publication. And it has become a wild success, tapping into the enthusiast photography community. The quality of these amateur photographs can, at times, be amazing. And seeing this reinforces, for me, that every one of us has at least one or two great photographs in them.
Тому... це відображає -- цей протилежний зразок певних виняткових фотографій зроблених деякими видатними фотожурналістами світу, що працюють на вершині своєї майстерності. Окрім однієї. Ця фотографія була зроблена доктором Юаном Масоном в Новій Зеландії минулого року, вона була подана на розгляд і опублікована в National Geographic. Минулого року ми додали розділ до нашого веб-сайту, що називається "Твій фотознімок," де будь-хто може подати на розгляд фотографії для можливої публікації. І це стало неймовірним успіхом, у громаді фотографів-аматорів. Якість цих аматорських фотографій інколи була дивовижною. І слідкуючи за цим я впернився, що кожен з нас має хоча б одну або дві чудові фотографії.
But to be a great photojournalist, you have to have more than just one or two great photographs in you. You've got to be able to make them all the time. But even more importantly, you need to know how to create a visual narrative. You need to know how to tell a story. So I'm going to share with you some coverages that I feel demonstrate the storytelling power of photography.
Але щоб бути добрим фотожурналістом, ти повинен мати більше ніж одну або дві чудові фотографії. Ти повинен бути спроможним робити їх весь час. Але навіть більш важливо, ти повинен знати, як створити зорову розповідь. Ти поринен знати як розповісти історію. Я поділюся з вами деякими репортажами, що, я думаю, демонструють розповідну силу фотографії.
Photographer Nick Nichols went to document a very small and relatively unknown wildlife sanctuary in Chad, called Zakouma. The original intent was to travel there and bring back a classic story of diverse species, of an exotic locale. And that is what Nick did, up to a point. This is a serval cat. He's actually taking his own picture, shot with what's called a camera trap. There's an infrared beam that's going across, and he has stepped into the beam and taken his photograph. These are baboons at a watering hole. Nick -- the camera, again, an automatic camera took thousands of pictures of this. And Nick ended up with a lot of pictures of the rear ends of baboons. (Laughter) A lion having a late night snack -- notice he's got a broken tooth. And a crocodile walks up a riverbank toward its den. I love this little bit of water that comes off the back of his tail.
Професор Нік Ніколс поїхав фотографувати дуже малий відносно невідомий заповідник в Чаді, називається "Закума." Початкова мета була поїхати туди і привезти назад класичну історію про різноманітні види тварин, в екзотичний місцевості. І це те, що Нік робив до певного часу. Це сервал. Він взагалі-то сам себе фотографує, фотознімок зроблений у так званій пастці фотоапарату. Ось інфрачервоний промінь, що проходить навхрест, він вступив на промінь і його фотографія була зроблена. Це бабуїни біля водопою. Нік, камера, знову, автоматична камера, зробив тисячі фотографій цього. Нік в кінцевому результаті отримав багато фотографій задніх частин тіла бабуїнів. (Сміх у залі) Лев перекушує пізньої ночі. зверніть увагу, він має зламаний зуб. І крокодил йде берегом ріки до свого лігва. мені подобається трохи води що спадає з кінця його хвоста.
But the centerpiece species of Zakouma are the elephants. It's one of the largest intact herds in this part of Africa. Here's a photograph shot in moonlight, something that digital photography has made a big difference for. It was with the elephants that this story pivoted. Nick, along with researcher Dr. Michael Fay, collared the matriarch of the herd. They named her Annie, and they began tracking her movements. The herd was safe within the confines of the park, because of this dedicated group of park rangers. But once the annual rains began, the herd would begin migrating to feeding grounds outside the park.
Але головні тварини "Закуми" це слони. Це одне з найбільших неушкоджених стад у цій частині Африки. Ось фотознімок у місячному світлі, щось, що цифрова фотографія змінила на краще. Історія зі слонами мала певний поворот. Нік, разом з дослідником доктором Майклом Фейом слідкували за самкою, що є матріархом стада. Вони назвали її Енні, і почали відслідковувати її переміщення. Стадо було в безпеці у межах парку оскільки в парку була призначена група наглядачів. Але щойно розпочався щорічний період тропічних дощів, стадо почало мігрувати в нагул за межами парку.
And that's when they ran into trouble. For outside the safety of the park were poachers, who would hunt them down only for the value of their ivory tusks. The matriarch that they were radio tracking, after weeks of moving back and forth, in and out of the park, came to a halt outside the park. Annie had been killed, along with 20 members of her herd. And they only came for the ivory. This is actually one of the rangers. They were able to chase off one of the poachers and recover this ivory, because they couldn't leave it there, because it's still valuable. But what Nick did was he brought back a story that went beyond the old-school method of just straight, "Isn't this an amazing world?" And instead, created a story that touched our audiences deeply. Instead of just knowledge of this park, he created an understanding and an empathy for the elephants, the rangers and the many issues surrounding human-wildlife conflicts.
І ось тоді вони натрапили на проблему. За межами безпечного парку були браконьєри, які висліджували їх тільки через цінність їхніх кісток. Самка за якою вони вели радіо спостереженння, після тижнів переміщення назад і вперед у парк і з нього, зупинилася поза межами парку. Енні була вбита разом із двадцятьма членами свого стада. І їм були потрібні тільки слонові кістки. Це взагалі то один з наглядачів. Вони змогли наздогнати одного з браконьєрів і отримати назад слонову кістку. Вони не могли її там залишити, тому що вона все одно цінна. Але Нік привіз назад історію, що вийшла за межі первинно поставленого завдання, під назвою "Чи це не дивовижний світ?" Він створив історію, яка глибоко вразила аудиторію. Окрім простої розповіді про цей парк, він дав нам відчути розуміння і співчуття до слонів, наглядачів, і багатьох проблем які оточують конфлікти між людиною і дикою природою.
Now let's go over to India. Sometimes you can tell a broad story in a focused way. We were looking at the same issue that Richard Wurman touches upon in his new world population project. For the first time in history, more people live in urban, rather than rural, environments. And most of that growth is not in the cities, but in the slums that surround them. Jonas Bendiksen, a very energetic photographer, came to me and said, "We need to document this, and here's my proposal. Let's go all over the world and photograph every single slum around the world." And I said, "Well, you know, that might be a bit ambitious for our budget." So instead, what we did was we decided to, instead of going out and doing what would result in what we'd consider sort of a survey story -- where you just go in and see just a little bit of everything -- we put Jonas into Dharavi, which is part of Mumbai, India, and let him stay there, and really get into the heart and soul of this really major part of the city. What Jonas did was not just go and do a surface look at the awful conditions that exist in such places. He saw that this was a living and breathing and vital part of how the entire urban area functioned. By staying tightly focused in one place, Jonas tapped into the soul and the enduring human spirit that underlies this community. And he did it in a beautiful way.
Тепер давайте перейдем до Індії. Інколи можна досить коротко розповісти велику історію. Ми дивилися на ту саму проблему, якої Річард Вурман торкається у своєму проекті "Населення нового світу." Вперше в історії, більшість людей живе в міській, а не сільській, місцевості. І більшість приросту є не в містах, а в нетрях, що їх оточують. Джонас Бендіксен, дуже енергійний фотограф, прийшов до мене і сказав, "Нам потрібно це сфотографувати і ось моя пропозиція: Давай проїдемось по світу і сфотографуємо кожнісіньку нетрю навколо світу." І я сказав, "Знаєш, це може бути трохи амбіційно для нашого бютжету." Тому, що ми зробили замість цього, замість того щоб йти і робити те, що б в результаті стало певною мірою оглядовою історією, по якій просто проходишся і бачиш тільки все по трошки, ми відрядили Джонаса в Дхараві, яка я частиною Мумбаїв, Індії, і дозволили йому там залишитися і проникнути в серце і душу цієї дійсно основної частини міста. Джонас не просто пішов і поверхнево оглянув жахливі умови, що існують в таких місцях. Він побачив, що це була жива, дихаюча, і важлива частина того як функціонував цілий міський район. Залишаючись міцно зосередженим на одному місці, Джонас проникся душею і стійким людським духом що є основою цієї громади. І він зробив це в чудовий спосіб.
Sometimes, though, the only way to tell a story is with a sweeping picture. We teamed up underwater photographer Brian Skerry and photojournalist Randy Olson to document the depletion of the world's fisheries. We weren't the only ones to tackle this subject, but the photographs that Brian and Randy created are among the best to capture both the human and natural devastation of overfishing. Here, in a photo by Brian, a seemingly crucified shark is caught up in a gill net off of Baja. I've seen sort of OK pictures of bycatch, the animals accidentally scooped up while fishing for a specific species. But here, Brian captured a unique view by positioning himself underneath the boat when they threw the waste overboard. And Brian then went on to even greater risk to get this never-before-made photograph of a trawl net scraping the ocean bottom.
Хоча, інколи, радикальна фотографія - це єдиний спосіб розповісти історію. Ми об'єднали підводного фотографа Браяна Скері і фотожурналіста Ренді Олсона щоб сфотографувати спорожнення світових рибальських місць. Ми були не єдині, хто взявся за цю тему, але фотографії які Браян і Ренді зробили, є серед найкращих що відобразили людське і природнє спустошення від перелову. Тут, на фото Браяна, на вигляд втомлена акула спіймана в сіті в глибокому яру в Бахі. Я бачив начебто нормальні фотографії прилову, тварин випадково зачерпують під час риболовлі на певні види. Але, тут, Браян відобразив унікальний вид він розмістився під дном човна коли вони викинули відходи за борт. І тоді браян пішов навіть на більший ризик щоб отримати цю, ніким раніше не роблену фотографію тралової сітки, що шкребе по дні океану.
Back on land, Randy Olson photographed a makeshift fish market in Africa, where the remains of filleted fish were sold to the locals, the main parts having already been sent to Europe. And here in China, Randy shot a jellyfish market. As prime food sources are depleted, the harvest goes deeper into the oceans and brings in more such sources of protein. This is called fishing down the food chain.
Повернувшись на землю, Ренді Олсон сфотографував тимчасовий рибний ринок в Африці, де залишки рибного філе були продані місцевим жителям, основні частини вже були відправлені в Європу. А он в Китаї Ренді сфотографував медузний ринок. Коли головні джерела їжі спророжнюються, ловля продовжується глибше в океані. і приносить ще більше таких джерел протеїну. Це називається ловля вниз по харчовому ланцюгу.
But there are also glimmers of hope, and I think anytime we're doing a big, big story on this, we don't really want to go and just look at all the problems. We also want to look for solutions. Brian photographed a marine sanctuary in New Zealand, where commercial fishing had been banned -- the result being that the overfished species have been restored, and with them a possible solution for sustainable fisheries.
Але є також проблиски надії, і я думаю, що кожного разу, коли ми робимо з цього велику, велику історію ми насправді не хочемо їхати і просто подивитися на всі ці проблеми. Ми також хочемо знайти вирішення. Браян сфотографував морський заповідник в Новій Зеландії де комерційне рибальство є забороненим, результатом є те, що переловлені види відновлені, і разом з ними є можливі вирішення для раціонального рибальства.
Photography can also compel us to confront issues that are potentially distressing and controversial. James Nachtwey, who was honored at last year's TED, took a look at the sweep of the medical system that is utilized to handle the American wounded coming out of Iraq. It is like a tube where a wounded soldier enters on one end and exits back home, on the other. Jim started in the battlefield. Here, a medical technician tends to a wounded soldier on the helicopter ride back to the field hospital. Here is in the field hospital. The soldier on the right has the name of his daughter tattooed across his chest, as a reminder of home. From here, the more severely wounded are transported back to Germany, where they meet up with their families for the first time. And then back to the States to recuperate at veterans' hospitals, such as here in Walter Reed. And finally, often fitted with high-tech prosthesis, they exit the medical system and attempt to regain their pre-war lives. Jim took what could have been a straight-up medical science story and gave it a human dimension that touched our readers deeply.
Фотографія може також примусити нас протистояти проблемам, що є потенційно виснажливі і спірні. Джеймс Нечвей, який був удостоєний честі минулого року бути на ТЕD, поглянув на розвиток медичної системи, що має справу з американськими пораненими, що повертаються з Іраку. Це ніби тунель куди поранений солдат входить в одному кінці і існує, по поверненню додому в іншому. Джим розпочав на полі бою. Тут, медичні фахівці дбали про пораненого солдата поки гелікоптер прямував до польової лікарні. Ось це у польовій лікарні. Солдат справа має імя своєї доньки, витатуюване на грудях, як нагадування про дім. Звідси важче поранені перенаправляються до Німеччини, де вони зустрічаються зі своїми сім'ями вперше. І тоді повертаються в Штати, щоб відновлювати сили у лікарнях для ветеранів, як ось ця у Волтер Ріді. І зрештою, оснащені високотехнологічним протезом, вони виходять з медичної системи і пробують повернутся до своїх довоєнних життів. Джим взяв історію яка насправді могла б бути медично-науковою і надав їй людської якості, яка глибоко вразила наших читачів.
Now, these stories are great examples of how photography can be used to address some of our most important topics. But there are also times when photographers simply encounter things that are, when it comes down to it, just plain fun. Photographer Paul Nicklin traveled to Antarctica to shoot a story on leopard seals. They have been rarely photographed, partly because they are considered one of the most dangerous predators in the ocean. In fact, a year earlier, a researcher had been grabbed by one and pulled down to depth and killed. So you can imagine Paul was maybe a little bit hesitant about getting into the water. Now, what leopard seals do mostly is, they eat penguins. You know of "The March of the Penguins." This is sort of the munch of the penguins. (Laughter) Here a penguin goes up to the edge and looks out to see if the coast is clear. And then everybody kind of runs out and goes out.
Ці історії є чудовими прикладами того, як фотографія може бути використана, щоб звернутися до деяких найбільш важливих для нас тем. Але бувають також випадки, коли фотографи досить несподівано зусрічають речі, які сповнені веселощів. Фотограф Пол Ніклін подорожував до Антарктиди щоб сфотграфувати морських леопардів. Їх рідко фотографують, частково тому що вони вважаються одними з найнебезпечніших хижаків в океані. Фактично, роком раніше дослідник був схоплений одним з них, опущений на глибину і вбитий. Тому ви можете собі уявити, Пол напевне трохи вагався, перш ніж увійти в воду. Морські леопарди найчастіше їдять пінгвінів. Ви знаєте про "Марш Пінгвінів"; це свого роду фарш пінгвінів. (Сміх у залі) Ось пінгвін піднімається до краю і виглядає, щоб побачити чи узбережжя вільне. І тоді всі нібито вибігають і виходять.
But then Paul got in the water. And he said he was never really afraid of this. Well, this one female came up to him. She's probably -- it's a shame you can't see it in the photograph, but she's 12 feet long. So, she is pretty significant in size. And Paul said he was never really afraid, because she was more curious about him than threatened. This mouthing behavior, on the right, was really her way of saying to him, "Hey, look how big I am!" Or you know, "My, what big teeth you have." (Laughter) Then Paul thinks that she simply took pity on him. To her, here was this big, goofy creature in the water that for some reason didn't seem to be interested in chasing penguins. So what she did was she started to bring penguins to him, alive, and put them in front of him. She dropped them off, and then they would swim away. She'd kind of look at him, like "What are you doing?" Go back and get them, and then bring them back and drop them in front of him. And she did this over the course of a couple of days, until the point where she got so frustrated with him that she started putting them directly on top of his head. (Laughter) Which just resulted in a fantastic photograph. (Laughter) Eventually, though, Paul thinks that she just figured that he was never going to survive. This is her just puffing out, you know, snorting out in disgust. (Laughter) And lost interest with him, and went back to what she does best.
Але тоді Пол зайшов у воду. Він сказав, що насправді ніколи не боявся цього. Оця самка підпливає до нього. Вона напевно -- шкода, що ви не можете побачити цього на фотографії -- але фона має 3,65 метрів в довжину. Тому вона досить великого розміру. І Пол сказав, що насправді ніколи не був наляканий, тому що вона була більше ним зацікавлена, ніж налякана. Ця відкрита паща з права насправді була її способом сказати "Ей, подивись яка я велика!" Або знаєте, "Ого, які в тебе великі зуби." (Сміх у залі) Пол думає, що вона його просто пожаліла. Для неї, ось була ця велика, безтолкова істота у воді, що з якоїсь причини не була зацікавлена гонитвою за пінгвінами. Тому, ось що вона зробила, вона почала приносити йому пінгвінів, живих, і клала їх перед ним. Вона кидала їх і вони відпливали геть. Вона на нього дивилась так, ніби кажучи: "Що ти робиш?" Поверталась, брала їх і тоді приносила їх назад і кидала перед ним. І вона робила це протягом декількох днів до моменту, коли вона так розчарувалась у ньому, що почала класти їх прямо йому на голову. (Сміх у залі) Що й відображає ця фантастична фотографія. (Сміх у залі) Хоча Пол вважає, що вона зрештою зрозуміла, що він ніколи не виживе. Знаєте вона наче сопіла, і хропіла ніби то з відразою. (Сміх у залі) Вона втратила у ньому інтерес, і повернулась, до того, що робить найкраще.
Paul set out to photograph a relatively mysterious and unknown creature, and came back with not just a collection of photographs, but an amazing experience and a great story. It is these kinds of stories, ones that go beyond the immediate or just the superficial that demonstrate the power of photojournalism. I believe that photography can make a real connection to people, and can be employed as a positive agent for understanding the challenges and opportunities facing our world today. Thank you. (Applause)
Пол вирушив, щоб сфотографувати відносно незбагненну і невідому істоту, а повернувся не тільки з колекцією фотографій, але й дувовижним досвідом і чудовою історією. Історії такого плану, це ті які виходять за рамки безпосередніх чи поверхневих, ті, що демонструють силу фотожурналістики. Я вірю, що фотографія, може дійсно об'єднувати людей, і може бути використана як позитивний фактор для розуміння викликів і можливостей, які стоять перед нашим світом сьогодні. Дякую. (Оплески)