I thought in getting up to my TED wish I would try to begin by putting in perspective what I try to do and how it fits with what they try to do. We live in a world that everyone knows is interdependent, but insufficient in three major ways. It is, first of all, profoundly unequal: half the world's people still living on less than two dollars a day; a billion people with no access to clean water; two and a half billion no access to sanitation; a billion going to bed hungry every night; one in four deaths every year from AIDS, TB, malaria and the variety of infections associated with dirty water -- 80 percent of them under five years of age.
Я думав, що, готуючись до мого TED побажання, я спробую розглянути в широкому контексті те, що намагаюся робити, і те, наскільки це співпадає з тим, що намагаються робити інші. Ми живемо у світі, який, як усім відомо, є взаємозалежним, але не самодостатнім у трьох основних галузях. Передусім у ньому панує глибока нерівність: половина людей у світі досі живуть на менш, ніж два долари в день; мільярд людей без доступу до питної води; два з половиною мільярди живуть в антисанітарних умовах; ще мільярд лягають спати голодними кожного вечора; одна з чотирьох смертей трапляється від СНІДу, туберкульозу, малярії та різних інфекцій, якими заражаються через забруднену воду - 80 відсотків з них - це діти, молодші 5 років.
Even in wealthy countries it is common now to see inequality growing. In the United States, since 2001 we've had five years of economic growth, five years of productivity growth in the workplace, but median wages are stagnant and the percentage of working families dropping below the poverty line is up by four percent. The percentage of working families without health care up by four percent. So this interdependent world which has been pretty good to most of us -- which is why we're all here in Northern California doing what we do for a living, enjoying this evening -- is profoundly unequal. It is also unstable. Unstable because of the threats of terror, weapons of mass destruction, the spread of global disease and a sense that we are vulnerable to it in a way that we weren't not so many years ago. And perhaps most important of all, it is unsustainable because of climate change, resource depletion and species destruction.
Навіть у багатих країнах зростання нерівності стає звичним. У Сполучених Штатах з 2001 року ми мали п'ять років економічного росту, п'ять років росту продуктивності на робочих місцях, але середня зарплата при цьому не змінюється і відсоток працюючих сімей, що знаходиться нижче рівня бідності, зріс на 4%. Кількість працюючих сімей, які не отримують медичного догляду, зросла на чотири відсотки. І цей взаємозалежний світ - який був прихильним до більшості із нас - саме тому ми всі є тут в Північній Каліфорнії і займаємося тим, чим займаємося, щоб заробити на життя, насолоджуючись цим вечором, - у цьому світі панує глибока нерівність. А також нестабільність. Нестабільний він через загрози терору, зброю масового знищення, поширення глобальних захворювань та відчуття, що ми є вразливішими зараз, ніж багато років тому. І, можливо, найважливішим з усього є те, що світ руйнівний через кліматичні зміни, вичерпання ресурсів та знищення видів.
When I think about the world I would like to leave to my daughter and the grandchildren I hope to have, it is a world that moves away from unequal, unstable, unsustainable interdependence to integrated communities -- locally, nationally and globally -- that share the characteristics of all successful communities: a broadly shared, accessible set of opportunities, a shared sense of responsibility for the success of the common enterprise and a genuine sense of belonging. All easier said than done. When the terrorist incidents occurred in the United Kingdom a couple of years ago, I think even though they didn't claim as many lives as we lost in the United States on 9/11, I think the thing that troubled the British most was that the perpetrators were not invaders, but homegrown citizens whose religious and political identities were more important to them than the people they grew up with, went to school with, worked with, shared weekends with, shared meals with. In other words, they thought their differences were more important than their common humanity. It is the central psychological plague of humankind in the 21st century.
Коли я думаю про світ, який би я хотів залишити своїй доньці та внукам, які, сподіваюся, у мене будуть, то уявляю світ, який рухається далі від нерівності, нестабільності, нежиттєздатності до інтегрованих спільнот - на локальному, національному та глобальному рівнях - які поділяють характеристики усіх успішних спільнот: надають широкодоступний ряд можливостей, розділене почуття відповідальності за успіх спільної справи та вроджене почуття приналежності. Легше говорити, ніж робити. Коли декілька років тому у Великобританії сталися напади терористів, гадаю, навіть тоді вони не забрали стільки життів, скільки ми втратили у Сполучених Штатах 9 вересня. Гадаю, британців найбільше стурбувало те, що зловмисники не були чужинцями, а доморощеними громадянами, для яких релігія та політична ідентичність були важливішими, ніж люди, поряд з якими вони виростали, ходили до школи, працювали, разом проводили вихідні, обідали. Іншими словами, вони вважали, що відмінності між ними важливіші за людську спільноту. Це є головним психологічним захворюванням людства у 21-му столітті.
Into this mix, people like us, who are not in public office, have more power to do good than at any time in history, because more than half the world's people live under governments they voted in and can vote out. And even non-democratic governments are more sensitive to public opinion. Because primarily of the power of the Internet, people of modest means can band together and amass vast sums of money that can change the world for some public good if they all agree. When the tsunami hit South Asia, the United States contributed 1.2 billion dollars. 30 percent of our households gave. Half of them gave over the Internet. The median contribution was somewhere around 57 dollars. And thirdly, because of the rise of non-governmental organizations. They, businesses, other citizens' groups, have enormous power to affect the lives of our fellow human beings. When I became president in 1993, there were none of these organizations in Russia. There are now a couple of hundred thousand. None in India. There are now at least a half a million active. None in China. There are now 250,000 registered with the government, probably twice again that many who are not registered for political reasons.
У всій цій суміші, такі люди як ми, котрі не працюють в державних закладах, мають більше сили, щоб робити добро, аніж в будь-який інший період історії, тому що більше половини людей у світі живе під керівництвом урядів, за які вони проголосували, і які вони можуть скинути. І навіть недемократичні уряди більше прислухаються до громадської думки. Тому що первинно до влади інтернету, соціапьно малозабезпечені люди можуть збиратися разом і збирати величезні суми грошей, котрі можуть міняти світ заради громадського добробуту, якщо всі вони дійдуть згоди. Коли цунамі затопило Південну Азію, Сполучені Штати пожертвували 1,2 більйони доларів. 30% цієї суми пожертвували фізичні особи. Половина з них надіслали гроші через Інтернет. Середній внесок становив близько 57 доларів. По-третє, через зростання кількості неурядових організацій. Вони, бізнес-структури, інші громадські групи, мають величезну силу впливати на життя людей. Коли я став президентом у 1993, в Росії не існувало жодної такої організації. Зараз їх там кілька сотень тисяч. Жодної в Індії. Тепер там щонайменше півмільйона діючих організацій. Жодної не було в Китаї. Зараз є 250 000 зареєстрованих урядом, можливо, це число є вдвічі більшим за рахунок тих, котрі не реєструються з політичних мотивів.
When I organized my foundation, and I thought about the world as it is and the world that I hope to leave to the next generation, and I tried to be realistic about what I had cared about all my life that I could still have an impact on. I wanted to focus on activities that would help to alleviate poverty, fight disease, combat climate change, bridge the religious, racial and other divides that torment the world, but to do it in a way that would either use whatever particular skills we could put together in our group to change the way some public good function was performed so that it would sweep across the world more.
Коли я заснував свою фундацію, і подумав про світ такий, яким він є, і світ, який я сподіваюся залишити наступному поколінню, я спробував бути реалістом з приводу того, що турбувало мене все життя, і на що я досі міг впливати. Я хотів зосередитися на діяльності, яка б допомогла знизити рівень бідності, перемогти хвороби, контролювати кліматичні зміни, нівелювати релігійні, расові та інші розбіжності, які роздирають цей світ, але зробити це в такий спосіб, щоб можна було використати будь-які особливі вміння, котрі доступні в нашій групі, аби змінити спосіб, у який здійснювалися деякі громадські функції, таким чином, щоб вони поширилися по світу.
You saw one reference to that in what we were able to do with AIDS drugs. And I want to say that the head of our AIDS effort, and the person who also is primarily active in the wish I'll make tonight, Ira Magaziner, is here with me and I want to thank him for everything he's done. He's over there. (Applause) When I got out of office and was asked to work, first in the Caribbean, to try to help deal with the AIDS crisis, generic drugs were available for about 500 dollars a person a year. If you bought them in vast bulks, you could get them at a little under 400 dollars. The first country we went to work in, the Bahamas, was paying 3,500 dollars for these drugs. The market was so terribly disorganized that they were buying this medicine through two agents who were gigging them sevenfold. So the very first week we were working, we got the price down to 500 dollars. And all of a sudden, they could save seven times as many lives for the same amount of money.
Ви можете побачити це на прикладі того, що ми здатні зробити для поширення медикаментів проти СНІДу. Хочу зазначити, що голова нашого відділу по боротьбі зі СНІДом і людина, яка активно задіяна в реалізацію бажання, яке я сьогодні озвучу, Айре Мегазінер, зараз знаходиться тут зі мною і я хочу подякувати йому за все, що він зробив, Він ось там. (Оплески) Коли я покинув офісну роботу і мене попросили попрацювати спочатку на Карибах, допомагаючи подолати кризу СНІДу, основні медикаменти були доступні приблизно за 500 доларів на людину в рік. Якщо купувати їх великими партіями, можна було отримати їх за 400 доларів. Першою країною, куди ми поїхали працювати, були Багами, там платили по 3500 доларів за ці ліки. Ринок був настільки дезорганізованим, що вони купували ці ліки через двох посередників, які дерли з них втридорога. Тож за перший тиждень, коли ми приступили до роботи, ми добилися зниження ціни до 500 доларів. І раптово вони могли зекономити в сім разів, так само як і врятувати більше життів за ту ж суму грошей.
Then we went to work with the manufacturers of AIDS medicines, one of whom was cited in the film, and negotiated a whole different change in business strategy, because even at 500 dollars, these drugs were being sold on a high-margin, low-volume, uncertain-payment basis. So we worked on improving the productivity of the operations and the supply chain, and went to a low-margin, high-volume, absolutely certain-payment business. I joked that the main contribution we made to the battle against AIDS was to get the manufacturers to change from a jewelry store to a grocery store strategy. But the price went to 140 dollars from 500. And pretty soon, the average price was 192 dollars. Now we can get it for about 100 dollars. Children's medicine was 600 dollars, because nobody could afford to buy any of it. We negotiated it down to 190. Then, the French imposed their brilliantly conceived airline tax to create a something called UNITAID, got a bunch of other countries to help. That children's medicine is now 60 dollars a person a year.
Тоді ми почали працювати з виробниками ліків від СНІДу, один з них згадується у фільмі, і вели з ними переговори про зміни у бізнес-стратегії, тому що навіть за 500 доларів ці ліки продавалися з високою маржею, низькими об'ємами та негарантованою оплатою. Тож ми працювали над покращенням продуктивності операцій та ланцюга постачання, і добилися низької маржі, високих об'ємів, та бізнесу з гарантованою оплатою. Я жартував, що основним внеском, зробленим нами для боротьби проти СНІДу, було добитися від виробників змінити стратегію, працювати не як ювелірні магазини, а як бакалійні. Але ціна знизилася до 140 доларів з 500. І дуже швидко середня ціна стала 192 долари. Тепер ми можемо отримувати ці ліки десь за 100 доларів. Ліки для дітей коштували 600 доларів, тому що ніхто не міг дозволити собі купити їх. Ми добилися зниження ціни до 190 доларів. Тоді французи встановили свій блискуче розроблений податок на авіаперевезення, для підтримки проекту під назвою UNITAID, це дозволило допомогти ряду інших країн. На даний момент ці ліки для дітей коштують 60 доларів на людину в рік.
The only thing that is keeping us from basically saving the lives of everybody who needs the medicine to stay alive are the absence of systems necessary to diagnose, treat and care for people and deliver this medicine. We started a childhood obesity initiative with the Heart Association in America. We tried to do the same thing by negotiating industry-right deals with the soft drink and the snack food industry to cut the caloric and other dangerous content of food going to our children in the schools. We just reorganized the markets. And it occurred to me that in this whole non-governmental world, somebody needs to be thinking about organizing public goods markets. And that is now what we're trying to do, and working with this large cities group to fight climate change, to negotiate huge, big, volume deals that will enable cities which generate 75 percent of the world's greenhouse gases, to drastically and quickly reduce greenhouse gas emissions in a way that is good economics. And this whole discussion as if it's some sort of economic burden, is a mystery to me. I think it's a bird's nest on the ground.
Єдине, що стримує нас, фактично, від порятунку життя кожного, хто потребує ліків, щоб залишатися живим, це відсутність систем, необхідних для діагностики, лікування та догляду людей, та доставки цих ліків. Ми запровадили ініціативу по боротьбі з дитячим ожирінням з Асоціацією Серця, в Америці. Ми спробували робити те саме, ведучи переговори з промисловцями, які виробляють напої та снеки, для зниження калорійності та іншого небезпечного вмісту їжі, яка надходить в школи. Ми просто реорганізували ринок. І я усвідомив, що в цьому повністю неурядовому світі хтось мусить думати про організацію ринку громадського харчування. І це те, що ми намагаємося зараз робити, працювати з групою великих міст для запобігання кліматичним змінам, та знизити величезні об'єми викидів, що дозволить містам, які виробляють 75 відсотків від всієї кількості парникового газу у світі, суттєво та швидко зменшити викиди парникового газу у спосіб, який ще й буде економічно вигідним. І вся ця дискусія про те, наче це економічний тягар, залишається загадкою для мене. Я міг би порівняти це з пташиним гніздом на землі.
When Al Gore won his well-deserved Oscar for the "Inconvenient Truth" movie, I was thrilled, but I had urged him to make a second movie quickly. For those of you who saw "An Inconvenient Truth," the most important slide in the Gore lecture is the last one, which shows here's where greenhouse gases are going if we don't do anything, here's where they could go. And then there are six different categories of things we can do to change the trajectory. We need a movie on those six categories. And all of you need to have it embedded in your brains and to organize yourselves around it. So we're trying to do that.
Коли Аль Гор отримав свій заслужений Оскар за "Незручну правду", я надихнувся, і приспішував його випустити другий фільм. Для тих з вас, хто бачив "Незручну правду", найважливішим слайдом в повчальній лекції Гора був останній, який показує, куди спрямуються парникові гази, якщо ми нічого не робитимемо, ось куди вони підуть. Існує шість різних категорій речей, які ми можемо зробити для зміни траєкторії. Нам потрібен фільм про ці шість категорій. І кожен з вас мусить мати це закарбованим в голові та відповідно організувати своє життя. Ось це ми і намагаємося це робити.
So organizing these markets is one thing we try to do. Now we have taken on a second thing, and this gets to my wish. It has been my experience in working in developing countries that while the headlines may all be -- the pessimistic headlines may say, well, we can't do this, that or the other thing because of corruption -- I think incapacity is a far bigger problem in poor countries than corruption, and feeds corruption. We now have the money, given these low prices, to distribute AIDS drugs all over the world to people we cannot presently reach. Today these low prices are available in the 25 countries where we work, and in a total of 62 countries, and about 550,000 people are getting the benefits of them. But the money is there to reach others. The systems are not there to reach the people.
Таким чином, організація цих ринків - один з наших напрямків. Зараз ми взяли на себе ще одну справу, і це стосується мого бажання. Я знаю зі свого досвіду роботи в країнах, котрі розвиваються, що, хоч заголовки можуть бути песимістичними - вони можуть говорити, що неможливо виконати те чи інше через корупцію, насправді набагато гіршою від корупції є некомпетентність, яка і годує корупцію. Зараз, завдяки низьким цінам, у нас є гроші, і ми можемо поширювати ліки від СНІДу по всьому світу, людям, до яких зараз ми дістатися не можемо. Наші низькі ціни сьогодні діють в 25 країнах, де ми працюємо, в загальному в 62 країнах. Приблизно 550 000 осіб отримають з цього користь. І в нас є кошти, щоб розширювати це коло. А от систем, які забезпечують доступ до людей, немає.
So what we have been trying to do, working first in Rwanda and then in Malawi and other places -- but I want to talk about Rwanda tonight -- is to develop a model for rural health care in a very poor area that can be used to deal with AIDS, TB, malaria, other infectious diseases, maternal and child health, and a whole range of health issues poor people are grappling with in the developing world, that can first be scaled for the whole nation of Rwanda, and then will be a model that could literally be implemented in any other poor country in the world.
Тому ми й намагаємося вирішити цю проблему, працюючи спочатку в Руанді, потім в Малаві та інших місцях - хоча, я хочу розповісти сьогодні тільки про Руанду- намагаємося розробити модель сільської охорони здоров'я в бідних областях - її можна буде використувати для роботи зі СНІДом, туберкульозом, малярією, іншими інфекціями, здоров'я матері і дитини та широким спектром інших порушень здоров'я, з якими стикаються бідні верстви населення в країнах, що розвиваються. Модель, яку спочатку можна збільшити до масштабів населення Руанди, а тоді буквально застосовувати в будь-якій іншій бідній країні світу.
And the test is: one, will it do the job? Will it provide high quality care? And two, will it do it at a price that will enable the country to sustain a health care system without foreign donors after five to 10 years? Because the longer I deal with these problems, the more convinced I am that we have to -- whether it's economics, health, education, whatever -- we have to build systems. And the absence of systems that function break the connection which got you all in this seat tonight. You think about whatever your life has been, however many obstacles you have faced in your life, at critical junctures you always knew there was a predictable connection between the effort you exerted and the result you achieved. In a world with no systems, with chaos, everything becomes a guerilla struggle, and this predictability is not there. And it becomes almost impossible to save lives, educate kids, develop economies, whatever.
Контрольні точки: перша - чи вдасться це виконати? Чи вдасться побудувати систему високоякісної медичної допомоги? І друга - чи вдасться це за таку низьку ціну, яка дозволить країні підтримувати систему охорони здоров'я без іноземних донорів через 5-10 років? Адже, чим довше я працюю над цими питаннями, тим більше переконуюся, що ми повинні - в області економіки, здоров'я, освіти, чого завгодно - ми повинні будувати системи. І відсутність дієвих систем ламає зв'язки, які зібрали нас всіх разом сьогодні в цьому залі. Подумайте, яке б життя ви не прожили, скільки б перешкод ви не зустріли на своєму шляху, в критичні моменти ви завжди знали, що існує чіткий передбачуваний зв'язок між прикладеними зусиллями і результатом, якого ви досягли. У світі без систем, в хаосі, все перетворюється в партизанську війну. в якій немає передбачуваного. І стає майже неможливим рятувати життя, давати дітям освіту, розвивати економіку, що завгодно.
The person, in my view, who has done the best job of this in the health care area, of building a system in a very poor area, is Dr. Paul Farmer, who, many of you know, has worked for now 20 years with his group, Partners in Health, primarily in Haiti where he started, but they've also worked in Russia, in Peru and other places around the world. As poor as Haiti is, in the area where Farmer's clinic is active -- and they serve a catchment area far greater than the medical professionals they have would indicate they could serve -- since 1988, they have not lost one person to tuberculosis, not one. And they've achieved a lot of other amazing health results. So when we decided to work in Rwanda on trying to dramatically increase the income of the country and fight the AIDS problem, we wanted to build a healthcare network, because it had been totally destroyed during the genocide in 1994, and the per capita income was still under a dollar a day. So I rang up, asked Paul Farmer if he would help. Because it seemed to me if we could prove there was a model in Haiti and a model in Rwanda that we could then take all over the country, number one, it would be a wonderful thing for a country that has suffered as much as any on Earth in the last 15 years, and number two, we would have something that could then be adapted to any other poor country anywhere in the world. And so we have set about doing that.
Людина, на мою думку, яка зробила найкращий внесок у сфері охорони здоров'я щодо побудови систем в дуже бідних регіонах - це Пол Фармер, якого багато хто з вас знає, - він пропрацював уже 20 років зі своєю організацією, "Партнери по Здоров'ю", в основному на Гаїті, де починав. Вони також працюють в Росії, Перу та багатьох інших регіонах планети. Незважаючи на велику бідність на Гаїті, в області, яку обслуговує клініка доктора Фармера - а вони охоплюють територію значно більшу, ніж можливо, на думку їхніх медичних професіоналів, - з 1998 року туберкульоз не забрав жодного людського життя, жодного. І вони добилися багатьох інших вражаючих результатів. Так що, коли ми вирішили працювати в Руанді над суттєвим підвищенням доходів країни та боротися зі СНІДом, ми хотіли побудувати систему охорони здоров'я, оскільки вона була повністю зруйнована під час геноциду 1994 року, а прибуток на душу населення складав менше 1 долара в день. Тож я подзвонив Полу Фармеру, запитав, чи може він нам допомогти. Мені здавалося, що якщо ми зможемо довести, що на Гаїті працювала модель, і модель в Руанді, яку ми могли б в подальшому поширювати по всій країні, то, в першу чергу, це було б чудово для самої країни, яка постраждала за останні 15 років як жодна інша у світі, а, по-друге, у нас був би зразок, який ми могли б надалі адаптовувати в будь-якій іншій бідній країні світу. І ми взялися за роботу.
Now, we started working together 18 months ago. And we're working in an area called Southern Kayonza, which is one of the poorest areas in Rwanda, with a group that originally includes about 400,000 people. We're essentially implementing what Paul Farmer did in Haiti: he develops and trains paid community health workers who are able to identify health problems, ensure that people who have AIDS or TB are properly diagnosed and take their medicine regularly, who work on bringing about health education, clean water and sanitation, providing nutritional supplements and moving people up the chain of health care if they have problems of the severity that require it. The procedures that make this work have been perfected, as I said, by Paul Farmer and his team in their work in rural Haiti over the last 20 years. Recently we did an evaluation of the first 18 months of our efforts in Rwanda. And the results were so good that the Rwandan government has now agreed to adopt the model for the entire country, and has strongly supported and put the full resources of the government behind it.
Наша спільна робота почалася 18 місяців тому. Ми працюємо в районі Південної Кайонзи, одному з найбідніших в Руанді, з населенням близько 400 000 чоловік. По суті, ми застосовуємо методи Пола Фармера з Гаїті, де він набирає та навчає оплачуваних суспільних медпрацівників, які здатні визначити захворювання, забезпечити належну діагностику пацієнтам з ВІЛ та туберкульозом, прослідкувати, щоб вони регулярно приймали свої ліки, налагодити медичну освіту населення, доступність чистої води та каналізації, забезпечити необхідні харчові добавки та надання пацієнтам медичної допомоги вищого рівня при необхідності. Належні процедури були пропрацьовані, як я вже сказав, Полем Фармером та його командою під час роботи в сільских областях Гаїті за останні 20 років. Ми недавно провели оцінку перших півтори року наших зусиль в Руанді. І результати такі хороші, що уряд Руанди вже погодився прийняти модель за зразок для всієї країни і добряче підтримав її, надавши всю можливу урядову допомогу.
I'll tell you a little bit about our team because it's indicative of what we do. We have about 500 people around the world working in our AIDS program, some of them for nothing -- just for transportation, room and board. And then we have others working in these other related programs. Our business plan in Rwanda was put together under the leadership of Diana Noble, who is an unusually gifted woman, but not unusual in the type of people who have been willing to do this kind of work. She was the youngest partner at Schroder Ventures in London in her 20s. She was CEO of a successful e-venture -- she started and built Reed Elsevier Ventures -- and at 45 she decided she wanted to do something different with her life. So she now works full-time on this for very little pay. She and her team of former business people have created a business plan that will enable us to scale this health system up for the whole country. And it would be worthy of the kind of private equity work she used to do when she was making a lot more money for it.
Я розкажу вам трішки про нашу команду, тому що це дуже показово, У нас близько 500 осіб по всьому світу, які працюють зі СНІДом, деякі з них не отримують зарплати - працюють просто за дах над головою, їжу, і ми покриваємо транспортні витрати. Крім того, в нас є інші люди в інших програмах. Наш бізнес-план в Руанді складений під керівництвом Діани Нобл, надзвичайно обдарованої жінки, що, тим не менше, часто трапляється серед людей, які бажають займатися такою роботою. Вона була наймолодшим партнером Schroder Ventures в Лондоні, не маючи і 30 років. Вона була виконавчим директором успішного інтернет-проекту, створила і побудувала компанію Reed Elsevier, а в 45 років вирішила, що хоче присвятити себе абсолютно іншим речам. Так що тепер вона працює на роботі з повною занятістю за дуже маленьку зарплату. Вона зі своєю командою колишніх бізнесменів створила бізнес-план, який дозволив нам збільшити нашу модель до масштабів цілої країни. І це достойний результат для людини, яка раніше займалася приватними інвестиціями і отримувала за свою роботу великі гроші.
When we came to this rural area, 45 percent of the children under the age of five had stunted growth due to malnutrition. 23 percent of them died before they reached the age of five. Mortality at birth was over two-and-a-half percent. Over 15 percent of the deaths among adults and children occurred because of intestinal parasites and diarrhea from dirty water and inadequate sanitation -- all entirely preventable and treatable. Over 13 percent of the deaths were from respiratory illnesses -- again, all preventable and treatable. And not a single soul in this area was being treated for AIDS or tuberculosis.
Коли ми з'явилися в цій місцевості, 45 відсотків дітей, молодших 5 років, були хворобливими через погане харчування, 23 відсотки дітей помирали у віці до 5 років. Смертність новонароджених становила більше 2,5 відсотків. Більше 15 відсотків смертей серед дітей і дорослих були викликані кишковими паразитами та діареєю через брудну воду та антисанітарію - всьому цьому можна запобігти та вилікувати. Більше 13 відсотків смертей припадало на інфекції дихальних шляхів - знову ж таки, їм також можна запобігти та вилікувати. Жодна людина в цьому районі не отримувала лікування від СНІДу чи туберкульозу.
Within the first 18 months, the following things happened: we went from zero to about 2,000 people being treated for AIDS. That's 80 percent of the people who need treatment in this area. Listen to this: less than four-tenths of one percent of those being treated stopped taking their medicine or otherwise defaulted on treatment. That's lower than the figure in the United States. Less than three-tenths of one percent had to transfer to the more expensive second-line drugs. 400,000 pregnant women were brought into counseling and will give birth for the first time within an organized healthcare system. That's about 43 percent of all the pregnancies. About 40 percent of all the people -- I said 400,000. I meant 40,000. About 40 percent of all the people who need TB treatment are now getting it -- in just 18 months, up from zero when we started. 43 percent of the children in need of an infant feeding program to prevent malnutrition and early death are now getting the food supplements they need to stay alive and to grow.
Ось що відбулося за 18 місяців: число пацієнтів, які отримують лікування від СНІДу виросло від 0 до 2000 осіб. Це 80 відсотків усіх хворих на СНІД в цьому районі. Тільки послухайте: менше 0,4 відсотка людей, які проходять лікування, припинили приймати ліки або іншим способом саботували лікування. Ця цифра нижча, ніж в США. Менше 0,3 відсотка довелося перевести на дорожчі ліки другої лінії. 400 000 вагітних жінок отримали консультації і будуть народжувати в організованій медичній установі. Це близько 43 відсотків усіх вагітностей. Близько 40 відсотків усього населення - я сказав 400 000. Я мав на увазі 40 000. Близько 40 відсотків хворих на туберкульоз отримають лікування - всього за 18 місяців, коли ми починали з нуля. 43 відсотки дітей, які потребують дитячого харчування для запобігання порушенню харчування та дитячій смертності, отримують харчові добавки, необхідні для їх життя та росту.
We've started the first malaria treatment programs they've ever had there. Patients admitted to a hospital that was destroyed during the genocide that we have renovated along with four other clinics, complete with solar power generators, good lab technology. We now are treating 325 people a month, despite the fact that almost 100 percent of the AIDS patients are now treated at home. And the most important thing is because we've implemented Paul Farmer's model, using community health workers, we estimate that this system could be put into place for all of Rwanda for between five and six percent of GDP, and that the government could sustain that without depending on foreign aid after five or six years. And for those of you who understand healthcare economics you know that all wealthy countries spend between nine and 11 percent of GDP on health care, except for the United States, we spend 16 -- but that's a story for another day. (Laughter)
Ми почали першу в країні програму лікування малярії. Пацієнтів приймають в госпіталі, який був зруйнований під час геноциду і відбудований заново разом з іншими 4 клініками нашими силами, ми відремонтували їх повністю - з сонячними генераторами електроенергії, хорошим лабораторним устаткуванням. Ми лікуємо 325 людей в місяць, окрім всіх хворих на СНІД - ті лікуються вдома. І найголовніше - ми скористалися моделлю Пола Фармера з використанням суспільних медпрацівників, тому, за нашими оцінками, ця система може застосовуватися по всій Руанді. Це буде коштувати державі 5-6% ВВП, а, отже, уряд зможе підтримувати цю систему без допомоги з-за кордону вже через 5-6 років. Ті з вас, хто знайомий з економічною стороною охорони здоров'я, знають, що розвинуті країни витрачають приблизно 9-11% ВВП на медицину, окрім США: ми витрачаємо 16%, але це окрема історія. (Сміх в залі).
We're now working with Partners in Health and the Ministry of Health in Rwanda and our Foundation folks to scale this system up. We're also beginning to do this in Malawi and Lesotho. And we have similar projects in Tanzania, Mozambique, Kenya and Ethiopia with other partners trying to achieve the same thing: to save as many lives as quickly as we can, but to do it in a systematic way that can be implemented nationwide and then with a model that can be implemented in any country in the world. We need initial upfront investment to train doctors, nurses, health administration and community health workers throughout the country, to set up the information technology, the solar energy, the water and sanitation, the transportation infrastructure. But over a five- to 10-year period, we will take down the need for outside assistance and eventually it will be phased out.
Зараз Партнери по Здоров'ю і Міністерство охорони здоров'я Руанди спільно з працівниками нашого фонду працюють над масштабуванням цієї системи. Ми також запускаємо цей проект в Малаві і Лесото. У нас є схожі проекти в Танзанії, Мозамбіку, Кенії та Ефіопії, де й інші партнери рухаються до тої ж цілі - врятувати якомога більше життів, до того ж врятувати завдяки системному підходу, який можна застосувати в масштабах країни, моделі, яку можна перенести в будь-яку країну світу. Нам потрібні початкові вклади для підготовки лікарів, медсестер, адміністративних медичних працівників та державних медпрацівників по всій країні, для підключення інформаційних технологій, сонячної енергії, водопроводу та каналізації, транспортної інфраструктури Але за 5-10 років ми знизимо необхідність в іноземній допомозі та поступово зведемо її до нуля.
My wish is that TED assist us in our work and help us to build a high-quality rural health system in a poor country, Rwanda, that can be a model for Africa, and indeed, for any poor country anywhere in the world. My belief is that this will help us to build a more integrated world with more partners and fewer terrorists, with more productive citizens and fewer haters, a place we'd all want our kids and our grandchildren to grow up in. It has been an honor for me, particularly, to work in Rwanda where we also have a major economic development project in partnership with Sir Tom Hunter, the Scottish philanthropist, where last year we, using the same thing with AIDS drugs, cut the cost of fertilizer and the interest rates on microcredit loans by 30 percent and achieved three- to four-hundred percent increases in crop yields with the farmers.
Моє бажання - щоб TED підтримав нашу роботу та допоміг нам побудувати сільську систему охорони здоров'я в бідній країні, Руанді, яка може стати прикладом для Африки і, насправді, для будь-якої бідної країни в світі. Я вірю, що це допоможе нам побудувати інтеґрованіший світ, де більше союзників і менше терористів, більше громадян, які плідно трудяться і менше ворогів, місце, в якому ми б хотіли, щоб зростали наші діти і внуки. Для мене було великою честю працювати в Руанді, де ми також втілюємо в життя крупний проект з економічного розвитку разом з сером Томом Хантером, шотландським меценатом. В минулому році, користуючись тим же методом, що й з ліками від СНІДу, ми зменшили ціну добрив та понизили ставки по мікрокредитах на 30 відсотків, добившись 300-400% збільшення фермерських врожаїв.
These people have been through a lot and none of us, most of all me, helped them when they were on the verge of destroying each other. We're undoing that now, and they are so over it and so into their future. We're doing this in an environmentally responsible way. I'm doing my best to convince them not to run the electric grid to the 35 percent of the people that have no access, but to do it with clean energy. To have responsible reforestation projects, the Rwandans, interestingly enough, have been quite good, Mr. Wilson, in preserving their topsoil. There's a couple of guys from southern farming families -- the first thing I did when I went out to this place was to get down on my hands and knees and dig in the dirt and see what they'd done with it.
Люди Руанди пережили багато, і ніхто з нас, особливо я, не допоміг їм, коли вони були на грані знищення один одного. Ми виправляємо це зараз, і вони настільки раді та спрямовані поглядом у своє майбутнє. Ми дотримуємось правил охорони навколишнього середовища, Я стараюся переконувати їх не використовувати електромережі для 35 % населення, які не мають доступу до них. а використовувати чисту енергію, розробляти відповідні проекти по відновленню лісів. Жителі Руанди, до речі, досить непогано, пане Уілсон, зберегли свої ґрунти. Є декілька хлопців із сімей південних фермерів - перше, що я зробив, коли до них приїхав - став навколішки і почав копатися в землі, щоб зрозуміти, що вони з нею зробили.
We have a chance here to prove that a country that almost slaughtered itself out of existence can practice reconciliation, reorganize itself, focus on tomorrow and provide comprehensive, quality health care with minimal outside help. I am grateful for this prize, and I will use it to that end. We could use some more help to do this, but think of what it would mean if we could have a world-class health system in Rwanda -- in a country with a less-than-one-dollar-a-day-per-capita income, one that could save hundreds of millions of lives over the next decade if applied to every similarly situated country on Earth. It's worth a try and I believe it would succeed. Thank you and God bless you. (Applause)
Це реальний шанс довести, що країна, яка майже повністю себе знищила, може зайнятися відновленням, реорганізуватися, сконцентруватися на майбутньому та забезпечити комплексну медичну допомогу при мінімальній підтримці з-за кордону. Я вдячний за цю премію, і ось як я хочу її використати. Нам не буде зайвою допомога - подумайте, що б це означало, якби ми могли запровадити систему охорони здоров'я світового класу у Руанді - країні, де прибуток на одну людину в день становить менше одного долара, - систему, яка могла б врятувати сотні мільйонів життів за наступних десять років, якщо її запровадити в інших подібних країнах на цій планеті. Це вартує зусиль і я вірю в успіх цієї справи. Дякую і хай благословить вас Господь. (Оплески)