These are simple objects: clocks, keys, combs, glasses. They are the things the victims of genocide in Bosnia carried with them on their final journey. We are all familiar with these mundane, everyday objects. The fact that some of the victims carried personal items such as toothpaste and a toothbrush is a clear sign they had no idea what was about to happen to them. Usually, they were told that they were going to be exchanged for prisoners of war.
Усе це -- прості предмети: годинники, ключі, гребінці, окуляри. Це ті речі, які жертви геноциду у Боснії взяли з собою у свою останню подорож. Нам всім знайомі ці звичні, повсякденні речі. Той факт, що деякі з жертв брали з собою особисті речі на зразок зубної пасти чи щітки, є явною ознакою того, що вони не мали уявлення про те, що з ними трапиться. Зазвичай їм казали, що їх обміняють на військовополонених.
These items have been recovered from numerous mass graves across my homeland, and as we speak, forensics are exhuming bodies from newly discovered mass graves, 20 years after the war. And it is quite possibly the largest ever discovered. During the four years of conflict that devastated the Bosnian nation in the early '90s, approximately 30,000 citizens, mainly civilians, went missing, presumed killed, and another 100,000 were killed during combat operations. Most of them were killed either in the early days of the war or towards the end of the hostilities, when U.N. safe zones like Srebrenica fell into the hands of the Serb army.
Ці речі були знайдені у багатьох масових похованнях на моїй батьківщині, і навіть зараз судмедексперти займаються ексгумацією тіл із щойно знайдених масових поховань, через 20 років після війни. Можливо, найбільших з тих, що були знайдені. Впродовж чотирьох років конфлікту, який на початку 90-х спустошив боснійську націю, близько 30 000 громадян, здебільшого цивільних, зникли безвісти, швидше за все, були вбиті. А ще 100 000 було вбито під час бойових дій. Більшість із них було вбито або на початку військових дій, або наприкінці війни, коли безпечні зони ООН, такі як Сребрениця, були захоплені сербською армією.
The international criminal tribunal delivered a number of sentences for crimes against humanity and genocide. Genocide is a systematic and deliberate destruction of a racial, political, religious or ethnic group. As much as genocide is about killing. It is also about destroying their property, their cultural heritage, and ultimately the very notion that they ever existed. Genocide is not only about the killing; it is about the denied identity. There are always traces — no such thing as a perfect crime. There are always remnants of the perished ones that are more durable than their fragile bodies and our selective and fading memory of them.
Міжнародний кримінальний трибунал виніс багато вироків за злочини проти людяності та геноцид. Геноцид -- систематичне і навмисне руйнування расової, політичної, релігійної чи етнічної групи. Здебільшого під геноцидом розуміють вбивство, але це також руйнування власності людей, їхнього культурного спадку, і, зрештою, навіть згадки про те, що вони існували. Геноцид -- не лише вбивство, це заперечення ідентичності. Сліди залишаються завжди -- ідеальних злочинів немає. Завжди є рештки загиблих, які більш довговічні, ніж їхні крихкі тіла, і наша вибіркова пам'ять про них, яка тьмяніє.
These items are recovered from numerous mass graves, and the main goal of this collection of the items is a unique process of identifying those who disappeared in the killings, the first act of genocide on European soil since the Holocaust. Not a single body should remain undiscovered or unidentified. Once recovered, these items that the victims carried with them on their way to execution are carefully cleaned, analyzed, catalogued and stored. Thousands of artifacts are packed in white plastic bags just like the ones you see on CSI. These objects are used as a forensic tool in visual identification of the victims, but they are also used as very valuable forensic evidence in the ongoing war crimes trials. Survivors are occasionally called to try to identify these items physically, but physical browsing is extremely difficult, an ineffective and painful process. Once the forensics and doctors and lawyers are done with these objects, they become orphans of the narrative. Many of them get destroyed, believe it or not, or they get simply shelved, out of sight and out of mind.
Ці речі знайдено у численних масових похованнях, і головною метою цієї колекції речей є унікальний процес ідентифікації тих, хто зник під час вбивств, першого акту геноциду на європейській землі з часів Голокосту. Жодне тіло не повинне залишатись незнайденим чи невпізнаним. Вже знайдені речі, які жертви брали з собою на своєму шляху до страти, акуратно почистили, проаналізували, зареєстрували та зберігають. Тисячі артефактів запаковані у білі пластикові пакети на зразок тих, що ви бачили в детективах. Ці предмети використовують як інструмент для візуальної ідентифікації жертв, а ще їх використовують як дуже цінний експертний доказ у слідствах з військових злочинів, що тривають. Тих, хто вижив, іноді запрошують для спроб фізичної ідентифікації цих речей, але фізичний пошук -- це надзвичайно складний, неефективний та болючий процес. Як тільки судмедексперти, лікарі та юристи закінчать роботу з цими об’єктами, вони стають сиротами історії. Багато з них знищують, вірте чи ні, або вони просто лишаються на полицях, подалі від нашого зору та пам’яті.
I decided a few years ago to photograph every single exhumed item in order to create a visual archive that survivors could easily browse. As a storyteller, I like to give back to the community. I like to move beyond raising awareness. And in this case, someone may recognize these items or at least their photographs will remain as a permanent, unbiased and accurate reminder of what happened. Photography is about empathy, and the familiarity of these items guarantee empathy. In this case, I am merely a tool, a forensic, if you like, and the result is a photography that is as close as possible of being a document.
Декілька років тому я вирішив фотографувати кожну окрему знайдену річ, щоб створити архів зображень, який легко зможуть проглянути ті, хто вижив. Як оповідач, я люблю віддавати суспільству. Я хочу зробити більше, ніж підвищити обізнаність. У цьому випадку дехто може впізнати ці речі, або принаймні їхні фотографії залишаться постійним, неупередженим та точним нагадуванням про те, що сталося. Фотографія – це співпереживання, і близькість цих предметів гарантує співпереживання. У цьому випадку я лише знаряддя, експерт, якщо хочете, а результатом є фото, наближене до документу так, як це взагалі можливо.
Once all the missing persons are identified, only decaying bodies in their graves and these everyday items will remain. In all their simplicity, these items are the last testament to the identity of the victims, the last permanent reminder that these people ever existed.
Коли впізнають усіх зниклих безвісти, залишаться лише їхні тіла, що гниють в могилах, та ці повсякденні речі. У своїй простоті ці речі – останнє свідоцтво тотожності жертв, останнє постійне нагадування про те, що ці люди колись існували.
Thank you very much.
Велике спасибі.
(Applause)
(Оплески)