So two weeks ago, I searched the word "nationalist" on Twitter. The results were quite colorful, with expressions like, "Emboldened Racist Moron," --
Два тижні тому я набрав слово "націоналіст" в меню пошуку в Twitter. Результати були досить цікавими, наприклад: "божевільний расистський йолоп"
(Laughter)
(Сміх)
"White Supremacist Idiot," "Fascist Sock Puppets," --
"Придуркуватий білий шовініст" "Фашистські маріонетки",
(Laughter)
(Сміх)
"Orwellian, Hitlerian, Terrifying." I then searched the word "globalist" and got things like, "Socialist Sell-Outs," "Disgusting Corporate Propaganda," "Elitist Financial Overlords," "Ruthless Cosmopolitan Rats."
"Оруелівський, гітлерівський, жахливий." Потім я набрав слово "глобаліст" і отримав такі відгуки: "соціалістичні запроданці", "огидна корпоративна пропаганда", "елітарні фінансові володарі", "безжалісні космополітичні щурі".
(Laughter)
(Сміх)
Even by social media standards, the words are cruel and disgusting. But they reflect the intensity of one of the most fundamental questions of our times: Nationalism or globalism -- what is the best path forward? This question impacts everything we care about: our cultural identity, our prosperity, our political systems -- everything -- the health of our planet -- everything.
Навіть за медіастандартами це жорстокі та огидні слова. Але вони відображають напруженість навколо одного з найважливіших питань нашого часу: націоналізм чи глобалізм — який шлях є кращим? Це питання впливає на все, що для нас є важливим: наша культурна самосвідомість, наше процвітання, наші політичні системи. На все - здоров'я нашої планети - на все.
So on the one hand, we have nationalism. Collins defines it as a "devotion to one's nation," but also, a "doctrine that puts national interests above international considerations." For nationalists, our modern societies are built on national grounds: we share a land, a history, a culture, and we defend each other. In a big and chaotic world, they see nationalism as the only sensible way to maintain social stability. But alarmed globalists warn us: self-centered nationalism can easily turn ugly. We've seen it with 20th-century fascisms: bloody wars, millions of deaths, immeasurable destruction.
Таким чином, з одного боку, ми маємо націоналізм. Словник Collins визначає націоналізм як "відданість своєму народу", також як "доктрину, яка ставить національні інтереси вище міжнародних міркувань". Для націоналістів, сучасне суспільство побудоване на національних засадах: ми маємо спільну землю, історію, культуру, і ми захищаємо один одного. У великому і хаотичному світі націоналізм вважається єдиним розумним шляхом збереження соціальної стабільності. Але стривожені глобалісти попереджають: егоцентричний націоналізм може легко стати загрозою. Ми вже знаємо це з фашизму 20 століття: криваві війни, мільйони смертей, неймовірні руйнування.
On the other hand, we have globalism. The Oxford Living Dictionary defines it as: "the operation or planning of economic and foreign policy on a global basis." For nationalists, globalism is rapidly deconstructing what our ancestors took decades to build. It's like spitting on our soldiers' tombs; it's eroding our national solidarities and opening the doors to foreign invasions. But globalists make the case that reinforcing our global governance is the only way to tackle big supernational problems, like nuclear proliferation, the global refugee crisis, climate change or terrorism or even the consequences of superhuman AI. So we are at the crossroads, and we are asked to choose: nationalism or globalism?
З іншого боку, є глобалізм. Оксфордський словник визначає його як: "планування економічної та зовнішньої політики на глобальній основі ". Для націоналістів глобалізм суперечить тому, що наші предки будували десятиліттями. Це немовби плюнути на могили наших солдатів; це руйнує нашу національну солідарність і відкриває двері іноземним вторгненням. Але глобалісти доводять, що посилення нашого глобального управління є єдиним способом вирішення великих наднаціональних проблем, як-от розповсюдження ядерної зброї, глобальна криза, пов'язана з біженцями, кліматичні зміни та тероризм, або навіть наслідки створення надлюдського штучного інтелекту. Таким чином, ми знаходимося на перехресті, і нас просять обрати: націоналізм чи глобалізм?
Having lived in four continents, I've always been interested in this question. But it took a whole new level when I saw this happening: the biggest surge in nationalist votes in Western democracies since World War II. All of a sudden, this isn't theory anymore. I mean, these political movements have built their success with ideas that could mean, down the road, losing my French citizenship because I'm North African or not being able to come back home to the US because I come from a Muslim-majority country.
Оскільки я жив на чотирьох континентах, мене завжди цікавило це питання. Але найбільше воно почало мене турбувати, коли я побачив, що відбувається: націоналістичні голоси різко зростають саме в західних демократичних країнах з часу Другої світової війни. І це вже не теорія. Тобто успіх цих політичних рухів ґрунтується на ідеях, згідно яких я можу втратити французьке громадянство, тому що я з Північної Африки, або я не маю можливості повернутися додому до США, тому що я родом з мусульманської країни.
You know, when you live in a democracy, you live with this idea that your government will always protect you, as long as you abide by the laws. With the rise of national populism, despite being the best citizen I can, I now have to live with the idea that my government can hurt me for reasons I cannot control. It's very unsettling. But it forced me to rethink and rethink this question and try to think deeper. And the more I thought about it, the more I started questioning the question. Why would we have to choose between nationalism and globalism, between loving our country and caring for the world? There's no reason for that. We don't have to choose between family and country or region or religion and country. We already have multiple identities, and we live with them very well. Why would we have to choose between country and world? What if, instead of accepting this absurd choice, we took it on ourselves to fight this dangerous, binary thinking?
Коли ви живете в демократичній країні, ви живете з думкою, що ваш уряд завжди вас захистить, доки ви будете дотримуватися законів. Через зростання національного популізму, навідь якщо я буду зразковим громадянином, я маю жити з думкою, що мій уряд може мені нашкодити з причин, які я не можу контролювати. Це дуже тривожно. Але це змусило мене переосмислити і переглянути це питання. І чим більше я думав про це, тим більше піддавав все сумнівам. Чому ми повинні вибирати між націоналізмом і глобалізмом, між любов'ю до своєї країни та турботою про світ? Для цього немає причин. Ми не повинні обирати між сім'єю та країною, або релігією та країною. Ми вже маємо безліч національних рис, і непогано живемо з ними. Чому ми повинні вибирати між країною і світом? А якщо, замість цього безглуздого вибору, ми вирішимо боротися з цим небезпечним бінарним мисленням?
So for all the globalists in the audience, I want to ask: When I say the word "nationalist," what image comes to your mind? Something like this? Believe me, I think of that, too. But I'd like you to remember that for most people, nationalism feels more like this. Or maybe like that. You know, it's that thing inside you when you accidentally watch an obscure Olympic sport on TV --
Я маю питання до всіх глобалістів у цьому залі: Коли я кажу слово "націоналіст", який образ спливає у вас в голові? Щось на кшталт цього? Повірте мені, в мене такий же образ. Але я хочу вам нагадати, що для більшості людей, націоналізм більше схожий на це, чи на це. Знаєте, те відчуття всередині вас, коли ви дивитесь Олімпійські ігри —
(Laughter)
(Сміх)
wait -- and the mere sight of an unknown athlete wearing your national colors gets you all excited. Your heartbeat goes up, your stress level goes up, and you're standing in front of the TV and screaming with passion for that athlete to win. That's nationalism. It's people happy to be together, happy to belong to a large national community. Why would it be wrong?
почекайте — і поява невідомого спортсмена у ваших національних кольорах приводить вас в екстаз. Ваше серцебиття зростає, ваш рівень стресу піднімається, і ви стоїте перед телевізором і з пристрастю вболіваєте за цього спортсмена. Це і є націоналізм. Якщо люди щасливі бути разом, щасливі належати до великої національної спільноти, що в цьому поганого?
You know, globalists, you may think of nationalism as an old, 19th-century idea that is destined to fade. But I'm sorry to tell you that the facts are not on your side. When the World Values Survey asked more than 89,000 people across 60 countries how proud they felt about their country, 88.5 percent said "very proud" or "quite proud" -- 88.5 percent. Nationalism is not going away anytime soon. It's a powerful feeling that, according to another study, is a strong predictor of individual happiness. It's crazy, but your happiness is more correlated with national satisfaction than with things you would expect, like household income or your job satisfaction or your health satisfaction. So if nationalism makes people happy, why would anybody take it away from them?
Глобалісти, певно, думають про націоналізм, як про ідею 19 сторіччя, якій призначено зникнути. Але мені шкода вам говорити, що факти не на вашій стороні. В опитуванні "Світові цінності", в якому взяло участь 89 000 людей у 60 країнах світу, і на питання, як сильно ви пишаєтесь своєю країною, 88,5 % відповіли "пишаюсь" або "дуже пишаюсь" — 88,5 відсотків. Націоналізм не зникне найближчим часом. Це сильне почуття, що, згідно з іншим дослідженням, є вагомим показником особистого щастя. Неймовірно, але наше щастя пов'язане з національним задоволенням більше, ніж з очевидними речами, як-от дохід чи задоволення від роботи, чи стан нашого здоров'я. Тож якщо націоналізм робить людей щасливими, навіщо намагатися його позбутися?
Fellow globalists, if you are like me, you may be attached to globalization for humanistic reasons. And you may take great joy in some of its accomplishments since 1945. After all, major regions of the world have been exceptionally peaceful; extreme poverty rates around the globe are trending down; and more than two billion people, most notably in Asia, show spectacular improvements in their standards of living. But studies also show that globalization has a dark side. And left on the side of the road are hundreds of millions of people in Western middle classes with anemic income growth for more than two decades, possibly three decades, according to some studies. We cannot ignore this elephant in our room. If anything, our collective energy would be better used finding ways to fix this aspect of globalization, instead of fighting this polarizing battle against nationalism.
Друзі глобалісти, якщо ви такі, як я, то ви, напевно, прихильники глобалізму з гуманістичних причин. І ви можете відчути велику радість за його досягнення з 1945 року. Зрештою, великі регіони світу були виключно мирними; рівень бідності в усьому світі знижується; і більше двох мільярдів людей, перш за все, в Азії, мають вражаючі поліпшення в рівні добробуту. Проте дослідження також показують, що глобалізація має темну сторону. На узбіччі лишилися сотні мільйонів людей західного середнього класу з повільним зростанням доходів протягом більше двох десятиліть, можливо, трьох десятиліть, згідно деяких досліджень. Ми не можемо не звертати увагу на слона в кімнаті. Якщо щось трапиться, краще використати нашу колективну енергію для пошуку шляхів вирішення цього аспекту глобалізації, а не боротися проти націоналізму.
So now, the nationalists in the audience, I have some crusty, nonbinary nuggets for you.
А зараз, націоналісти в цьому залі, у мене і для вас є хрусткі, соковиті новини.
(Laughter)
(Сміх)
When I say the word "globalist," what comes to your mind? Out-of-touch, one-percent plutocrats?
Коли я кажу слово "глобаліст", що приходить вам на думку? Недоторкані багатії?
(Laughter)
(Сміх)
Or maybe the heartless, greedy Wall Street type, right? Or maybe people like me, with multiple origins, living in a big, cosmopolitan metropolis.
А може, бездушні брокери з Уолл Стріт, вірно? А може це люди як я, що мають змішане етнічне походження, живуть у великому, багатонаціональному мегаполісі.
Well, you remember that World Values Survey that I mentioned earlier? It showed another fascinating finding: 71 percent of the world population agreed with the statement, "I am a citizen of the world." Do you know what it means? Most of us are simultaneously proud of our country and citizens of the world. And it gets even better. The citizens of the world in the survey show a higher level of national pride than the ones that rejected that label. So once and for all, being a globalist doesn't mean betraying your country. It just means that you have enough social empathy, and you project some of it outside your national borders.
Пам'ятаєте опитування "Світові цінності", про яке я вже згадував раніше? Воно відкрило ще один цікавий факт: 71% опитаних погодилися із заявою: "Я громадянин світу". Розумієте, що це означає? Більшість з нас одночасно і пишаються своєю країною, і визнають себе громадянином світу. І це навіть добре. Громадяни світу в опитуванні демонструють вищий рівень національної гордості, аніж ті, хто себе такими не вважає. Отже бути глобалістом - не означає зраджувати країну. Це просто означає, що у вас досить соціального співчуття, і ви здатні висловлювати його за межами національних кордонів.
Now, I know that when I dig into my own nationalist feelings, one of my anxieties versus the globalized world is national identity: How are we going to preserve what makes us special, what makes us different, what brings us together? And as I started thinking about it, I realized something really strange, which is that a lot of the key ingredients of our national identities actually come from outside our national borders. Like, think of the letters that we use every day. I don't know if you realize, but the Latin script, the Latin alphabet that we use has its origins thousands of years ago, near the Nile River. It all started with a cow just like this, that was captured by a scribe into an elegant hieroglyph. That hieroglyph was transcribed by a Semite in the Sinai into the letter aleph. Aleph traveled with Phoenicians and reached the European shores in Greece, where it became alpha, the mother of our letter A. So that's how an Egyptian cow became our letter A.
Тепер я знаю, що коли я копаюсь у власних націоналістичних почуттях, одна з моїх тривог щодо глобалізованого світу - це національна самосвідомість: Як ми збираємося зберегти те, що робить нас особливими? Шо робить нас різними, що об'єднує нас? І коли я почав думати над цим, то зрозумів дещо дивне. Багато ключових компонентів нашої національної ідентичності мають походження за межами наших національних кордонів. Подивіться на літери, які ми використовуємо кожного дня. Я не знаю, чи вам відомо, що латинський алфавіт, який ми використовуємо, бере свій початок тисячі років тому, поблизу річки Ніл. Все почалося з корови, яку писар закарбував у витончений ієрогліф. Цей ієрогліф був переписаний семітами на Синайському півострові у літеру алеф. Алеф подорожувала з фінікійцями і дісталася до європейських берегів Греції, де перетворилася в альфа, матір нашої літери А. Ось так єгипетська корова стала нашою літерою А.
(Laughter)
(Сміх)
And same thing with the Egyptian house that became bet, beta and B. And the Egyptian fish that became daleth, delta and D. Our most fundamental texts are full of Egyptian cows, houses and fish.
Таким чином, єгипетський будинок став літерою бета, В. А єгипетська риба — літерою дельта і D. Наші найважливіші тексти складені з єгипетських корів, будинків та риб.
(Laughter)
(Сміх)
And there are so many other examples. Take the United Kingdom and its monarchy. Queen Elizabeth II? German ancestry. The mottos on the royal coat of arms? All written in French, not a single word of English. Take France and it's iconic Eiffel Tower. The inspiration? The United States of America -- and I don't mean Las Vegas, I mean 19th-century New York.
І таких прикладів ще багато. Візьміть Великобританію та її монархію. Королева Єлизавета II? Має німецьке походження. А девіз на королівському гербі? Все написане французькою мовою, жодного англійського слова. Візьміть Францію та її символ — Ейфелеву вежу. Звідки прийшло натхнення? Із США — і я не маю на увазі Лас-Вегас, я маю на увазі Нью-Йорк 19 століття.
(Laughter)
This was the tallest building in New York in the mid-19th century. Does it remind you of something? And you may think of China as a self-contained civilization, protected behind its Great Wall. But think twice. The Chinese official ideology? Marxism, made in Germany. One of China's biggest religions? Buddhism, imported from India. India's favorite pastime? Cricket. I really love this quote from Ashis Nandy, who said, "Cricket is an Indian game accidentally discovered by the British."
(Сміх) Це була найвища будівля в Нью-Йорку в середині 19-го століття. Нічого вам не нагадує? І ви можете вважати Китай закритою цивілізацією, захищеною Великою стіною. Але задумайтеся. Офіційна китайська ідеологія — марксизм, заснована в Німеччині. Одна з найбільших релігій Китаю — буддизм, що прийшов з Індії. Улюблена розвага в Індії. Крикет. Мені дуже подобається цитата Ашіса Нанди: "Крикет — це індійська гра, яку випадково відкрили британці"
(Laughter)
(Сміх)
So these are good reminders that a lot of what we love in our national traditions actually come from previous waves of globalization. And beyond individual symbols, there are whole national traditions that could not have existed without globalization. And the example that comes to my mind is a world-beloved national tradition: Italian cuisine. My friends, if you ever have a chance to go to a superauthentic Italian restaurant that only serves ancient Roman recipes, my advice for you is: don't go.
Ці приклади нагадують, що чимало улюблених речей в наших національних традиціях прийшло з попередніх хвиль глобалізації. І крім символів також існують цілі національні традиції, яких не існувало б без глобалізації. І на думку спадає приклад улюбленої в усьому світі національної традиції: італійська кухня. Друзі, якщо вам пощастить піти до супераутентичного італійського ресторану, де подаються тільки давньоримські рецепти, я вам раджу: не йдіть туди.
(Laughter)
(Сміх)
You'd get very, very disappointed. No spaghetti, no pasta -- that really started in Sicily in the eighth century, when it was under Arabian rule. No perfect espresso, no creamy cappuccino -- that came from Abyssinia via Yemen in the 17th century. And of course, no perfect pizza Napoletana -- how would you make it without the tomatoes of the New World? No, instead, you would be served probably a lot of porridge, some vegetable -- mostly cabbage -- some cheese, and maybe if you're lucky, the absolute delicacy of that time -- mmm, perfectly cooked fattened dormice.
Ви розчаруєтесь. Там не буде ні спагетті, ні пасти — яку, насправді, почали готувати в Сицилії у 18 столітті, коли там панували араби. Ніякого еспресо, капучіно з вершками — що прийшли з Абіссінії через Ємен в 17 столітті. І звичайно, не буде ідеальної піци Наполетана — бо як ви її приготуєте без помідорів з Нового Світу? Замість цього, вам подадуть кашу, овочі — скоріше за все, капусту, сир, і мабуть, якщо вам пощастить, делікатес того часу — добре запечену відгодовану сіру соню.
(Laughter)
(Сміх)
Thankfully, it was not a close tradition preserved by fanatic watchdogs. No, it was an open process, nourished by explorers, traders, street sellers and innovative home cooks. And in many ways, globalization is a chance for our national traditions to be questioned, regenerated, reinterpreted, to attract new converts to stay vibrant and relevant over time.
На щастя, це не була закрита традиція, яка ревно охоронялася фанатиками. Навпаки, це був відкритий процес, якому сприяли мандрівники, торговці, вуличні продавці та кухарі. Глобалізація — це шанс, щоб в наших традиціях сумнівалися, відроджували та переосмислювали їх, щоб вони залишалися яскравими та актуальними.
So just remember this: most of us nationalists in the world are globalists, and most of us globalists in the world are nationalists. A lot of what we like in our national traditions come from outside our national borders. And the reason we venture outside our national borders is to discover these other national traditions. So the real question should not be to choose between nationalism and globalism. The real questions is: How can we do both better? It's a complex question for a complex world that calls for creative, nonbinary solutions.
Пам'ятайте, більшість націоналістів — глобалісти, а більшість глобалістів — націоналісти. Багато з того, що ми любимо в наших національних традиціях, прийшло з-за кордону. І причина, через яку ми подорожуємо за межі наших національних кордонів, полягає в тому, щоб відкрити для себе інші національні традиції. Питання не повинно полягати в тому, що обрати: націоналізм чи глобалізм. Справжнє питання: як ми можемо покращити і те і інше? Це складне питання для складного світу, яке потребує креативних, нестандартних рішень.
What are you waiting for?
То ж чого Ви чекаєте?
Thank you.
Дякую.
(Applause)
(Оплески)