Well, that's kind of an obvious statement up there. I started with that sentence about 12 years ago, and I started in the context of developing countries, but you're sitting here from every corner of the world. So if you think of a map of your country, I think you'll realize that for every country on Earth, you could draw little circles to say, "These are places where good teachers won't go." On top of that, those are the places from where trouble comes. So we have an ironic problem -- good teachers don't want to go to just those places where they're needed the most.
Що ж, це доволі очевидне твердження. Я починав з цієї фрази 12 років тому, і я починав в контексті країн, що розвиваються, але ви тут зібрались з усіх куточків світу. Тож якщо ви замислитесь над мапою своєї країни, я думаю, ви усвідомите, що для кожної країни на Землі, ви могли б намалювати невеличкі кола і сказати: "Ось місця, в які гарні вчителі не підуть" Більше того, - то місця з яких починаються неприємності. Отже, ми маємо іронічну проблему. Хороші вчителі не хочуть йти, саме в ті місця, де вони більш за все потрібні.
I started in 1999 to try and address this problem with an experiment, which was a very simple experiment in New Delhi. I basically embedded a computer into a wall of a slum in New Delhi. The children barely went to school, they didn't know any English -- they'd never seen a computer before, and they didn't know what the internet was. I connected high speed internet to it -- it's about three feet off the ground -- turned it on and left it there. After this, we noticed a couple of interesting things, which you'll see. But I repeated this all over India and then through a large part of the world and noticed that children will learn to do what they want to learn to do.
Я почав в 1999 році я спробував підійти до цієї проблеми експериментально, це був дуже простий експеримент в Нью-Делі. Я просто вмонтував компьютер в стіну трущоб в Нью-Делі. Діти майже не ходили до школи. Вони зовсім не знали англійської. Вони раніше ніколи не бачили компьютер, і не знали, що таке Інтернет. Я підключив до нього швидкісний інтернет -- приблизно в метрі від землі -- увімкнув і залишив його там. Після цього, ми помітили декілька цікавих речей, які ви згодом побачите. Але я повторив це по всій Індії а згодом, і багато де в світі, і помітив, що діти будуть навчатись робити те, чому вони хочуть навчатись.
This is the first experiment that we did -- eight year-old boy on your right teaching his student, a six year-old girl, and he was teaching her how to browse. This boy here in the middle of central India -- this is in a Rajasthan village, where the children recorded their own music and then played it back to each other and in the process, they've enjoyed themselves thoroughly. They did all of this in four hours after seeing the computer for the first time. In another South Indian village, these boys here had assembled a video camera and were trying to take the photograph of a bumble bee. They downloaded it from Disney.com, or one of these websites, 14 days after putting the computer in their village. So at the end of it, we concluded that groups of children can learn to use computers and the internet on their own, irrespective of who or where they were.
Це перший експеримент, що ми провели - восьмирічний хлопчик праворуч навчає свого учня - шестирічну дівчинку, і він навчав її переглядати Інтернет. А цей хлопчик знаходиться в центральній Індії - це поселення Раджастан, де діти записали свою власну музику і потім програвали її один одному, і в процесі, вони отримували масу задоволення. Все це вони зробили за 4 години, відколи вперше в житті побачивши компьютер. В іншому південно-індійському поселенні, оці хлопці зібрали відеокамеру і намагались сфотографувати джмеля. Вони завантажили це з Disney.com, чи з іншого веб сайту, за 14 днів після встановлення компьютера в їх поселенні. Тож в результаті, ми дійшли висновку, що групи дітей можуть самі навчитись користуватись компьютером і Інтернетом, незалежно від того, хто, чи де вони є.
At that point, I became a little more ambitious and decided to see what else could children do with a computer. We started off with an experiment in Hyderabad, India, where I gave a group of children -- they spoke English with a very strong Telugu accent. I gave them a computer with a speech-to-text interface, which you now get free with Windows, and asked them to speak into it. So when they spoke into it, the computer typed out gibberish, so they said, "Well, it doesn't understand anything of what we are saying." So I said, "Yeah, I'll leave it here for two months. Make yourself understood to the computer." So the children said, "How do we do that." And I said, "I don't know, actually." (Laughter) And I left. (Laughter) Two months later -- and this is now documented in the Information Technology for International Development journal -- that accents had changed and were remarkably close to the neutral British accent in which I had trained the speech-to-text synthesizer. In other words, they were all speaking like James Tooley. (Laughter) So they could do that on their own. After that, I started to experiment with various other things that they might learn to do on their own.
Тоді я став трохи більш амбітним і вирішив перевірити що ще діти можуть зробити з компьютером. Ми розпочали з експерименту в Хайдерабаді, Індія, де групі дітей, що розмовляли англійською з дуже сильним акцентом телугу, я дав комьютер з голосовим набором тексту, що йде зараз безкоштовно разом з Windows, і я попросив їх поговорити з компьютером. Та коли вони почали говорити, комп'ютер надрукував беліберду, тоді вони сказали: "Він зовсім не розуміє, що ми йому кажемо." Я сказав: - "Добре, я залишу його тут на два місяці. Зробіть так, щоб комп`ютер вас розумів". Діти спитали: "Як ми це зробимо?" Я сказав, "Направду - я не знаю." (сміх) І я пішов. (сміх) Два місяці потому - і це тепер задокументовано в Інформаційних Технологіях журналу Міжнародного Розвитку - що акцент змінився, і став напрочуд близьким до нейтрального британського акценту, який я налаштував в системі голосового набору. Іншими словами, вони всі говорили як Джеймс Тулі. (сміх) Отже вони змогли навчитись цьому самостійно. Після цього я став експериментувати з різними іншими речами яким вони могли б навчитись самостійно.
I got an interesting phone call once from Columbo, from the late Arthur C. Clarke, who said, "I want to see what's going on." And he couldn't travel, so I went over there. He said two interesting things, "A teacher that can be replaced by a machine should be." (Laughter) The second thing he said was that, "If children have interest, then education happens." And I was doing that in the field, so every time I would watch it and think of him.
Одного разу я отримав цікавий дзвінок із Коломбо від покійного Артура Ч. Кларка, який сказав: "Мені треба на це подивитись." Він не міг подорожувати, і тому я приїхав туди. Він сказав дві цікаві речі, "Вчитель, якого можна замінити машиною, слід замінити." (сміх) Друге, що він сказав: "Якщо діти зацікавлені, - освіта відбувається." І я втілював це на практиці, і тепер я згадую його щораз, передивляючись ці матеріали.
(Video) Arthur C. Clarke: And they can definitely help people, because children quickly learn to navigate the web and find things which interest them. And when you've got interest, then you have education.
(відео) Артур Ч. Кларк: І вони можуть дійсно допомогти людям, тому що діти швидко навчаються орієнтуватись і заглиблюватись і знаходити речі, що їх цікавлять. А коли ти зацікавлюєшся, ти маєш освіту.
Sugata Mitra: I took the experiment to South Africa. This is a 15 year-old boy.
Сугата Мітра: Я провів експеримент в Південній Африці. Це 15ти-річний хлопчик.
(Video) Boy: ... just mention, I play games like animals, and I listen to music.
(відео) Хлопчик: я граю в ігри наприклад, в тварини, і я слухаю музику.
SM: And I asked him, "Do you send emails?" And he said, "Yes, and they hop across the ocean." This is in Cambodia, rural Cambodia -- a fairly silly arithmetic game, which no child would play inside the classroom or at home. They would, you know, throw it back at you. They'd say, "This is very boring." If you leave it on the pavement and if all the adults go away, then they will show off with each other about what they can do. This is what these children are doing. They are trying to multiply, I think. And all over India, at the end of about two years, children were beginning to Google their homework. As a result, the teachers reported tremendous improvements in their English -- (Laughter) rapid improvement and all sorts of things. They said, "They have become really deep thinkers and so on and so forth. (Laughter) And indeed they had. I mean, if there's stuff on Google, why would you need to stuff it into your head? So at the end of the next four years, I decided that groups of children can navigate the internet to achieve educational objectives on their own.
СМ: Я спитав в нього: "Ти відправляєш електронні листи?" А він сказав: "Так, і вони перестрибують через океан" Це в Камбоджі, в сільській Камбоджі - дуже примітивна арифметична гра, в яку жодна дитина не буде грати, ні в класі, ні вдома. Вони просто жбурнуть її в вас. Вони скажуть: "Це дуже нудно". Якщо ж ви залишите її на тротуарі, і всі дорослі підуть звідти, тоді вони почнуть виставлятись одне перед одним на що вони здатні. Ось що ці діти роблять. Здається, вони намагаються множити. І по всій Індії, десь після двох років, діти починали гуглити свої домашні завдання. В результаті вчителі доповіли приголомшливий прогрес в їх англійській - (сміх) швидке зростання успішності і всього іншого. Вони сказали: Вони стали дійсно глибоко мислити і так далі. (сміх) І дійсно, вони стали. Тобто, якщо це є в Google, - навіщо пхати його собі в голову? Отже наприкінці наступних чотирьох років я вирішив, що групи дітей можуть орієнтуватись в Інтернет самотужки для досягнення власних навчальних цілей.
At that time, a large amount of money had come into Newcastle University to improve schooling in India. So Newcastle gave me a call. I said, "I'll do it from Delhi." They said, "There's no way you're going to handle a million pounds-worth of University money sitting in Delhi." So in 2006, I bought myself a heavy overcoat and moved to Newcastle. I wanted to test the limits of the system. The first experiment I did out of Newcastle was actually done in India. And I set myself and impossible target: can Tamil speaking 12-year-old children in a South Indian village teach themselves biotechnology in English on their own? And I thought, I'll test them, they'll get a zero -- I'll give the materials, I'll come back and test them -- they get another zero, I'll go back and say, "Yes, we need teachers for certain things."
В той час значна сума грошей надійшла до Ньюкаслського Університету для покращення шкільної освіти в Індії. І Ньюкасл поздвонив мені. Я сказав, "Я буду робити це із Делі." А вони: "В жодному разі ти не будеш розпоряджатись мільйоном фунтів університетських грошей, сидячи в Делі." Тому в 2006, я купив собі тепле пальто і переїхав до Ньюкаслу. Мені хотілось перевірити можливості системи. Перший експеримент від Ньюкаслу насправді проводився в Індії. І я поставив перед собою недосяжну мету: чи можуть таміломовні 12ти-річні діти в південно-індійському поселенні навчитись біотехнології англійською мовою, самостійно? І я подумав, я протестую їх. Вони отримають нуль балів. Я дам їм матеріали. Я повернусь і протестую їх. Вони отримають ще нуль балів. Я повернусь і скажу: "Так, для певних речей нам потрібні викладачі."
I called in 26 children. They all came in there, and I told them that there's some really difficult stuff on this computer. I wouldn't be surprised if you didn't understand anything. It's all in English, and I'm going. (Laughter) So I left them with it. I came back after two months, and the 26 children marched in looking very, very quiet. I said, "Well, did you look at any of the stuff?" They said, "Yes, we did." "Did you understand anything?" "No, nothing." So I said, "Well, how long did you practice on it before you decided you understood nothing?" They said, "We look at it every day." So I said, "For two months, you were looking at stuff you didn't understand?" So a 12 year-old girl raises her hand and says, literally, "Apart from the fact that improper replication of the DNA molecule causes genetic disease, we've understood nothing else."
Я запросив 26 дітей. Вони всі зібрались і я сказав їм, що на цьому комп’ютері певні дійсно складні речі. Я не буду здивований, якщо ви нічого не зрозумієте. там все англійською, а я йду. (сміх) І з цим я їх полишив. Я повернувся за два місяці, і 26 дітей прочимчикували, поводячись дуже, дуже тихо. Я спитав: "Ну, ви дивились на щось з цього?" Вони відвовіли: "Так, дивились." "Ви зрозуміли щось?" - "Ні, нічого." Тоді я спитав: "Добре, як довго ви вправлялись перед тим як вирішили, що ви нічого не розумієте?" Вони сказали: "Ми дивились на це кожен день." Тоді я сказав: "Протягом двох місяців ви дивились на речі, які ви не розуміли?" І тут 12ти-річна дівчинка піднімає руку і каже, дослівно: "Окрім того факту, що негомологічна рекомбінація молекули ДНК спричиняє генетичні захворювання, більше ми не зрозуміли нічого."
(Laughter)
(сміх)
(Applause)
(оплески)
(Laughter)
(сміх)
It took me three years to publish that. It's just been published in the British Journal of Educational Technology. One of the referees who refereed the paper said, "It's too good to be true," which was not very nice. Well, one of the girls had taught herself to become the teacher. And then that's her over there. Remember, they don't study English. I edited out the last bit when I asked, "Where is the neuron?" and she says, "The neuron? The neuron," and then she looked and did this. Whatever the expression, it was not very nice.
Оприлюднення цих даних зайняло в мене три роки. Нещодавно це з'явилось на сторінках Британського Журналу Освітніх Технологій. Один з рецензентів, що давав відгук на статтю сказав, "Це надто добре, щоб бути правдою" що було не дуже гарно з його боку. Так чи інакше, одна з дівчат взяла на себе роль вчителя. І це вона на відео. Пам'ятайте, вони не вивчали англійську. Я навів останній штрих, коли спитав: "А де нейрон?" а вона каже: "Нейрон? Нейрон?" І потім вона глянула і зробила оце. Байдуже, що спосіб вираження не був дуже гарним.
So their scores had gone up from zero to 30 percent, which is an educational impossibility under the circumstances. But 30 percent is not a pass. So I found that they had a friend, a local accountant, a young girl, and they played football with her. I asked that girl, "Would you teach them enough biotechnology to pass?" And she said, "How would I do that? I don't know the subject." I said, "No, use the method of the grandmother." She said, "What's that?" I said, "Well, what you've got to do is stand behind them and admire them all the time. Just say to them, 'That's cool. That's fantastic. What is that? Can you do that again? Can you show me some more?'" She did that for two months. The scores went up to 50, which is what the posh schools of New Delhi, with a trained biotechnology teacher were getting.
Отже їх результати покращились з нуля до 30 відсотків, що є педагогічним дивом за даних умов. Але 30 відсотків - це ще не залік. Тоді я дізнався, що в них є подруга, місцевий бухгалтер, молода дівчина, вони грали з нею в футбол. Я попросив цю дівчину: "Не могла б ти підтягнути їх в біотехнології для здачі заліку?" Вона відповіла: "Як я це зроблю? Я не знаю предмета." Я сказав: "А ти використовуй бабусин метод." Вона: "Це як?" Я сказав: "Ну, все, що тобі треба робити, це стояти позаду і захоплюватись ними весь час. Просто говори їм: Ой, як круто! Неймовірно! А це що? Можеш зробити так ще раз? Покажи мені більше!" Протягом двох місяців вона так робила. Результати покращились до 50ти, саме стільки отримують в фешенебельних школах Нью-Делі з тренованими вчителями біотехнологій.
So I came back to Newcastle with these results and decided that there was something happening here that definitely was getting very serious. So, having experimented in all sorts of remote places, I came to the most remote place that I could think of. (Laughter) Approximately 5,000 miles from Delhi is the little town of Gateshead. In Gateshead, I took 32 children and I started to fine-tune the method. I made them into groups of four. I said, "You make your own groups of four. Each group of four can use one computer and not four computers." Remember, from the Hole in the Wall. "You can exchange groups. You can walk across to another group, if you don't like your group, etc. You can go to another group, peer over their shoulders, see what they're doing, come back to you own group and claim it as your own work." And I explained to them that, you know, a lot of scientific research is done using that method.
Отже я повернувся до Ньюкаслу з цими результатами і вирішив, що, тут відбувалось щось таке, що однозначно ставало все серйознішим. Отже, поексперементувавши в усіх можливих віддалених місцях, Я приїхав до найбільш віддаленого місця, що я міг уявити. (сміх) Приблизно 5,000 миль від Делі є маленьке містечко Гейтсхед. В Гейтсхеді я взяв 32 дитини, і почав удосконалювати свій метод. Я сформував з них групи по чотири. Я сказав: "Створюйте свої власні групи з чотирьох чоловік. Кожна група має використовувати один компьютер, а не чотири компьютери." Пам'ятаете, як в Дірі в Стіні? "Ви можете змінювати групи. Ви можете переходити з одної групи в іншу, якщо вам не подобаєтсья ваша група, і так далі. Ви можете підійти до іншої групи, зазирнути за їх спини, побачити, що вони роблять, повернутись до своєї групи і видати це за власну роботу." І я пояснив їм що, як ви знаєте, багато наукових відкриттів було зроблено за допомогою цього методу.
(Laughter)
(сміх)
(Applause)
(оплески)
The children enthusiastically got after me and said, "Now, what do you want us to do?" I gave them six GCSE questions. The first group -- the best one -- solved everything in 20 minutes. The worst, in 45. They used everything that they knew -- news groups, Google, Wikipedia, Ask Jeeves, etc. The teachers said, "Is this deep learning?" I said, "Well, let's try it. I'll come back after two months. We'll give them a paper test -- no computers, no talking to each other, etc." The average score when I'd done it with the computers and the groups was 76 percent. When I did the experiment, when I did the test, after two months, the score was 76 percent. There was photographic recall inside the children, I suspect because they're discussing with each other. A single child in front of a single computer will not do that. I have further results, which are almost unbelievable, of scores which go up with time. Because their teachers say that after the session is over, the children continue to Google further.
Діти в захваті зібрались навколо мене і спитали, "І що ви хочете, щоб ми зробили?" Я дав їм 6 запитань з випускних іспитів. Перша група, найкраща, вирішила всі завдання за 20 хвилин. Найгірша - за 45. Вони використовували все, що знали - новосні групи, Google, Вікіпедію, Ask Jeeves та інше. Вчителі спитали: "Чи це глибоке вивчення?" Я сказав: "Ну, давайте перевіримо." Я повернусь за два місяці. Ми дамо їм письмовий тест - без компьютерів, без спілкування один з одним і так далі. Коли я проводив тестування з компьютерами та групами, середній бал становив 76 відсотків. Коли я провів експеримент, коли я дав їм тест, після двох місяців, результат був 76 відсотків. У дітей спрацювала фотографічна пам'ять, як я думаю, тому що вони обговорювали питання між собою. Одна дитина, сама за компьютером так не зможе. Я маю подальші результати, що є майже неймовірними, коли успішність навіть збільшувалась з часом. Тому що їх вчителі розповідали, що після закінчення сеансу, діти продовжували гуглити далі.
Here in Britain, I put out a call for British grandmothers, after my Kuppam experiment. Well, you know, they're very vigorous people, British grandmothers. 200 of them volunteered immediately. (Laughter) The deal was that they would give me one hour of broadband time, sitting in their homes, one day in a week. So they did that, and over the last two years, over 600 hours of instruction has happened over Skype, using what my students call the granny cloud. The granny cloud sits over there. I can beam them to whichever school I want to.
Тут в Британії я звернувся з проханням до британських бабусь, після мого останнього експерименту. Ну, ви ж знаєте, які енергійні люди, ці британські бабусі. 200 з них відгукнулись негайно. (сміх) Ми домовились, що вони віддають мені одну годину часу онлайн, сидячи в себе вдома, один раз на тиждень. І вони це зробили. І протягом останніх двох років, було проведено більше ніж 600 годин інструкцій по Скайпу, за допомогою того, що мої студенти називають "бабусина мережа". Бабусі сидять в себе вдома. Я можу направити їх до будь-якої школи.
(Video) Teacher: You can't catch me. You say it. You can't catch me.
(відео) Вчитель: "You can`t catch me" Повторіть за мною, You can`t catch me
Children: You can't catch me.
Діти: "You can`t catch me."
Teacher: I'm the gingerbread man.
Вчитель: "I`m the gingerbread man."
Children: I'm the gingerbread man.
Діти: "I`m the gingerbread man
Teacher: Well done. Very good ...
Вчитель: Молодці! Дуже добре...
SM: Back at Gateshead, a 10-year-old girl gets into the heart of Hinduism in 15 minutes. You know, stuff which I don't know anything about. Two children watch a TEDTalk. They wanted to be footballers before. After watching eight TEDTalks, he wants to become Leonardo da Vinci.
СМ: Зараз в Гейтсхеді, десятирічна дівчинка ухоплює суть Хіндуїзму за 15 хвилин. Знаєте, такі речі, про які я зовсім нічого не знаю. Дві дитини дивляться TEDTalk. До цього вони хотіли стати футболістами. Після перегляду восьми TEDTalks, він мріє стати Леонардо да Вінчі.
(Laughter)
(сміх)
(Applause)
(оплески)
It's pretty simple stuff.
Це доволі прості речі.
This is what I'm building now -- they're called SOLEs: Self Organized Learning Environments. The furniture is designed so that children can sit in front of big, powerful screens, big broadband connections, but in groups. If they want, they can call the granny cloud. This is a SOLE in Newcastle. The mediator is from Pune, India.
Це те, що я зараз будую. Вони називаються SOLE: "Само-Організовані Навчальні Середовища". Помешкання сконструйовано так, що діти можуть сидіти перед великими, потужними екранами, зі швидкісним інтернетом, але тільки в групах. Якщо вони хочуть - вони можуть викликати "бабусину мережу". Ось це - SOLE в Ньюкаслі. Посередник - з Індії.
So how far can we go? One last little bit and I'll stop. I went to Turin in May. I sent all the teachers away from my group of 10 year-old students. I speak only English, they speak only Italian, so we had no way to communicate. I started writing English questions on the blackboard. The children looked at it and said, "What?" I said, "Well, do it." They typed it into Google, translated it into Italian, went back into Italian Google. Fifteen minutes later -- next question: where is Calcutta? This one, they took only 10 minutes. I tried a really hard one then. Who was Pythagoras, and what did he do? There was silence for a while, then they said, "You've spelled it wrong. It's Pitagora." And then, in 20 minutes, the right-angled triangles began to appear on the screens. This sent shivers up my spine. These are 10 year-olds. Text: In another 30 minutes they would reach the Theory of Relativity. And then?
Отже, як далеко ми можемо зайти? Ще трошки і я закінчу. В травні я вирушив до Турину. Я випроводив всіх вчителів від моєї групи десятирічних студентів. Я розмовляю тільки англійською, вони - тільки італійською, отже ми не мали можливості спілкування. Я почав писати питання англійською на дошці. Діти подивились на мене і сказали: "Що?" Я сказав: "Просто зробіть це" Вони вбили це в Google, переклали на італійську, і перейшли на італійський Google. 15 хвилин потому... Наступне питання: де Калькутта? На це їм вистачило лише 10 хвилин. Тоді я спробував дійсно складне питання. Хто такий Піфагор, і що він зробив? Певний час було тихо, Потім вони сказали, "Ви написали неправильно. Пишеться "Pitagora". І потім, за 20 хвилин, прямокутні трикутники почали з'являтись на екранах. В мене від цього спиною пробігли мурашки. Їм лише 10 років. Текст: ще за 30 хвилин вони дійшли б до Теорії Відносності. І що далі?
(Laughter)
(сміх)
(Applause)
(оплески)
SM: So you know what's happened? I think we've just stumbled across a self-organizing system. A self-organizing system is one where a structure appears without explicit intervention from the outside. Self-organizing systems also always show emergence, which is that the system starts to do things, which it was never designed for. Which is why you react the way you do, because it looks impossible. I think I can make a guess now -- education is self-organizing system, where learning is an emergent phenomenon. It'll take a few years to prove it, experimentally, but I'm going to try. But in the meanwhile, there is a method available. One billion children, we need 100 million mediators -- there are many more than that on the planet -- 10 million SOLEs, 180 billion dollars and 10 years. We could change everything.
СМ: Отже, знаєте, що відбулося? Я думаю, ми щойно натрапили на само-організуючу систему. Само-організуюча система, це така система, в якій структура виникає без вираженого втручання ззовні. Само-організуюча система також завжди проявляє себе, таким чином, що ця система починає робити речі, для яких вона не була створена. І ось чому ви реагуєте таким чином, тому що це виглядає неможливим. Я думаю, тепер я можу висловити здогадку. Освіта - це само-організуюча система, де навчання є стихійно виникаючим явищем. В мене піде декілька років, щоб довести це на практиці, але я збираюсь спробувати. Але поки що, в нашому розпорядженні є метод. На 1 мілліард дітей нам потрібно 100 мільйонів посередників - на планеті є набагато більше -- 10 міліонів SOLEів, 180 мільярдів доларів і 10 років. Ми можемо змінити все.
Thanks.
Дякую.
(Applause)
(оплески)