Many people face the news each morning with trepidation and dread. Every day, we read of shootings, inequality, pollution, dictatorship, war and the spread of nuclear weapons. These are some of the reasons that 2016 was called the "Worst. Year. Ever." Until 2017 claimed that record --
Чимало людей дивляться щоранку новини з трепетом та страхом. Кожного дня ми читаємо про стрілянину, нерівність, забруднення, диктатуру, війни та розповсюдження ядерної зброї. Це деякі з причин того, чому 2016-й рік був названим "Найгіршим. Роком. В історії". 2017 рік побив цей рекорд –
(Laughter)
(Сміх)
and left many people longing for earlier decades, when the world seemed safer, cleaner and more equal.
і змусив багатьох людей сумувати за попередніми часами, коли світ видавався безпечнішим, чистішим і справедливішим.
But is this a sensible way to understand the human condition in the 21st century? As Franklin Pierce Adams pointed out, "Nothing is more responsible for the good old days than a bad memory."
Але чи справді це адекватна оцінка умов життя, в яких опинилось людство в ХХІ сторіччі? Як зазначив Франклін Пірс Адамс, "Ніщо так не підтримує репутацію славного минулого, як погана пам'ять."
(Laughter)
(Сміх)
You can always fool yourself into seeing a decline if you compare bleeding headlines of the present with rose-tinted images of the past. What does the trajectory of the world look like when we measure well-being over time using a constant yardstick?
У вас завжди може виникнути ілюзія занепаду, якщо ви порівняєте криваві описи сучасних подій із рожевими картинками минулого. Але як виглядає траєкторія світових змін, якщо виміряти благополуччя в різні часи, використовуючи однакові критерії?
Let's compare the most recent data on the present with the same measures 30 years ago. Last year, Americans killed each other at a rate of 5.3 per hundred thousand, had seven percent of their citizens in poverty and emitted 21 million tons of particulate matter and four million tons of sulfur dioxide. But 30 years ago, the homicide rate was 8.5 per hundred thousand, poverty rate was 12 percent and we emitted 35 million tons of particulate matter and 20 million tons of sulfur dioxide.
Давайте порівняємо найновіші сучасні показники із показниками 30-річної давнини. За минулий рік у США було 5,3 вбивств на сто тисяч населення, 7% громадян жили в бідності, викиди в повітря становили 21 мільйонів тонн твердих частинок і 4 мільйони тонн діоксиду сірки. Але 30 років тому кількість вбивств була 8,5 на сто тисяч, рівень бідності сягав 12%, а викиди в повітря становили 35 мільйонів тонн твердих частинок, і 20 мільйонів тонн діоксиду сірки.
What about the world as a whole? Last year, the world had 12 ongoing wars, 60 autocracies, 10 percent of the world population in extreme poverty and more than 10,000 nuclear weapons. But 30 years ago, there were 23 wars, 85 autocracies, 37 percent of the world population in extreme poverty and more than 60,000 nuclear weapons. True, last year was a terrible year for terrorism in Western Europe, with 238 deaths, but 1988 was worse with 440 deaths.
А яка ситуація у світі в цілому? Минулого року у світі було 12 триваючих військових конфліктів, 60 автократичних режимів, 10% населення світу жило у крайній бідності й існувало понад 10 тисяч ядерних боєголовок. Але 30 років тому було 23 військові конфлікти, 85 автократичних режимів, 37% світового населення жили у крайній бідності, й існувало більш, ніж 60 тисяч ядерних боєголовок. Так, минулий рік був жахливим через тероризм у Західній Європі, від якого загинуло 238 жертв, але у 1988-му загиблих було 440.
What's going on? Was 1988 a particularly bad year? Or are these improvements a sign that the world, for all its struggles, gets better over time? Might we even invoke the admittedly old-fashioned notion of progress? To do so is to court a certain amount of derision, because I have found that intellectuals hate progress.
Що ж відбувається? Чи був 1988 дійсно поганим роком? Чи всі ці покращення свідчать про те, що світ, попри всі складнощі, з часом покращується? Чи можемо ми знову апелювати до начебто старомодного поняття прогресу? Зробивши це, ми зіткнемось із певними насмішками, адже, як я виявив, інтелектуали ненавидять прогрес.
(Laughter)
(Сміх)
(Applause)
(Оплески)
And intellectuals who call themselves progressive really hate progress.
А ті з них, що називаються прогресивними, особливо ненавидять прогрес.
(Laughter)
(Сміх)
Now, it's not that they hate the fruits of progress, mind you. Most academics and pundits would rather have their surgery with anesthesia than without it. It's the idea of progress that rankles the chattering class. If you believe that humans can improve their lot, I have been told, that means that you have a blind faith and a quasi-religious belief in the outmoded superstition and the false promise of the myth of the onward march of inexorable progress. You are a cheerleader for vulgar American can-doism, with the rah-rah spirit of boardroom ideology, Silicon Valley and the Chamber of Commerce. You are a practitioner of Whig history, a naive optimist, a Pollyanna and, of course, a Pangloss, alluding to the Voltaire character who declared, "All is for the best in the best of all possible worlds."
Зауважте, це не означає, що вони ненавидять плоди прогресу. Більшість вчених та експертів обрали б радше операцію з анестезією, ніж без неї. Цей балакучий прошарок обурює сама ідея прогресу. Якщо ви вважаєте, що людство може досягти значного прогресу, вам скажуть, що у вас сліпа віра, і квазі-релігійна прихильність до старомодного забобону, а також хибне сподівання на здійснення міфу про переможний марш невпинного прогресу. Ви – пропагандист вульгарної американської рішучості, від якої відгонить бравурним духом ідеології ради директорів Кремнієвої долини і Торгової палати. Ви прихильник ліберальної версії історії, наївний оптиміст, Поліанна, і, звісно ж, Панглос – тут натяк на вольтерівського персонажа, який заявляв: "Все – найкраще в цьому найкращому із можливих світів".
Well, Professor Pangloss, as it happens, was a pessimist. A true optimist believes there can be much better worlds than the one we have today. But all of this is irrelevant, because the question of whether progress has taken place is not a matter of faith or having an optimistic temperament or seeing the glass as half full. It's a testable hypothesis. For all their differences, people largely agree on what goes into human well-being: life, health, sustenance, prosperity, peace, freedom, safety, knowledge, leisure, happiness. All of these things can be measured. If they have improved over time, that, I submit, is progress.
Що ж, як виявилось, професор Панглос був песимістом. Справжній оптиміст вірить, що світ може бути значно кращим за той, в якому ми живемо зараз. Але головне не це, адже питання про те, чи відбувається прогрес насправді – це питання не віри, не особистого оптимізму чи здатності бачити склянку наполовину повною. Це гіпотеза, яку можна перевірити. Попри всі відмінності, існує широка згода щодо основних компонентів людського благополуччя: життя, здоров'я, харчування, добробут, мир, свобода, безпека, знання, дозвілля, щастя. І всі ці речі можна виміряти. Якщо вони з часом поліпшуються, то це, на мою думку, свідчить про прогрес.
Let's go to the data, beginning with the most precious thing of all, life. For most of human history, life expectancy at birth was around 30. Today, worldwide, it is more than 70, and in the developed parts of the world, more than 80. 250 years ago, in the richest countries of the world, a third of the children did not live to see their fifth birthday, before the risk was brought down a hundredfold. Today, that fate befalls less than six percent of children in the poorest countries of the world. Famine is one of the Four Horsemen of the Apocalypse. It could bring devastation to any part of the world. Today, famine has been banished to the most remote and war-ravaged regions. 200 years ago, 90 percent of the world's population subsisted in extreme poverty. Today, fewer than 10 percent of people do. For most of human history, the powerful states and empires were pretty much always at war with each other, and peace was a mere interlude between wars. Today, they are never at war with each other. The last great power war pitted the United States against China 65 years ago. More recently, wars of all kinds have become fewer and less deadly. The annual rate of war has fallen from about 22 per hundred thousand per year in the early '50s to 1.2 today. Democracy has suffered obvious setbacks in Venezuela, in Russia, in Turkey and is threatened by the rise of authoritarian populism in Eastern Europe and the United States. Yet the world has never been more democratic than it has been in the past decade, with two-thirds of the world's people living in democracies. Homicide rates plunge whenever anarchy and the code of vendetta are replaced by the rule of law. It happened when feudal Europe was brought under the control of centralized kingdoms, so that today a Western European has 1/35th the chance of being murdered compared to his medieval ancestors. It happened again in colonial New England, in the American Wild West when the sheriffs moved to town, and in Mexico.
Поглянемо на дані, і почнімо з найціннішого в даному переліку – а саме, з життя. Впродовж більшої частини історії людства, очікувана тривалість життя складала близько 30 років, у сучасному ж світі вона зросла до 70 років, а в найрозвиненіших країнах цей показник перевищує 80 років. 250 років тому у найбагатших країнах світу третина дітей не доживали до свого п'ятого дня народження, тепер цей ризик скоротився в сотні разів. Сьогодні навіть у найбідніших країнах така доля очікує менш, ніж 6% дітей. Одним з вершників апокаліпсису є голод. Він міг спричинити спустошення у будь-якій частині світу. Сьогодні голод подолано навіть у найвіддаленіших і виснажених війною регіонах. 200 років тому 90% населення світу існувало в крайній бідності. Сьогодні так живе менш, ніж 10%. Впродовж більшої частини історії людства могутні держави та імперії майже постійно воювали між собою, а мир був лише проміжком між різними війнами. Сьогодні великі держави не воюють. Остання велика війна відбулася між США й Китаєм, це сталось 65 років тому. У сучасний період війни рідшають, і в них гине менше людей. Річна кількість загиблих у війнах знизилась від 22 на 100 000 у 1950-х до 1,2 на 100 000 сьогодні. Спостерігається очевидний регрес демократії в Венесуелі, Росії та Туреччині, також демократії загрожує підйом авторитарного популізму в Східній Європі та США. Однак ще ніколи світ не був настільки демократичним, як за останнє десятиріччя, коли 2/3 населення світу живе в демократичних країнах. Рівень вбивств завжди зменшується, коли на зміну анархії та кровній помсті приходить верховенство закону. Це сталося у феодальній Європі, де влада перейшла до централізованих королівств, і тепер у мешканців Західної Європи в 35 разів нижча ймовірність стати жертвою вбивства, ніж у їхніх середньовічних предків. Те ж саме відбулось і в колоніальній Новій Англії, і на американському Дикому Заході, коли там з'явилися шерифи, і в Мексиці.
Indeed, we've become safer in just about every way. Over the last century, we've become 96 percent less likely to be killed in a car crash, 88 percent less likely to be mowed down on the sidewalk, 99 percent less likely to die in a plane crash, 95 percent less likely to be killed on the job, 89 percent less likely to be killed by an act of God, such as a drought, flood, wildfire, storm, volcano, landslide, earthquake or meteor strike, presumably not because God has become less angry with us but because of improvements in the resilience of our infrastructure. And what about the quintessential act of God, the projectile hurled by Zeus himself? Yes, we are 97 percent less likely to be killed by a bolt of lightning.
Отож, наше життя стало безпечнішим майже за всіма показниками. Впродовж минулого сторіччя ймовірність загибелі в автокатастрофі зменшилась на 96%, загибелі від наїзду на тротуарі – на 88%, загибелі в авіакатастрофі – на 99%, загибелі на робочому місці – на 95%, і на 89% зменшилась ймовірність загибелі від Божого гніву – від посухи, повені, пожежі, урагану, виверження вулкану, зсуву, землетрусу чи падіння метеориту. Це, мабуть, не тому, що ми стали менше гнівити Бога, а тому, що наша інфраструктура стала значно надійнішою. А як щодо явища, яке вважалось виявом Божого гніву, караючої десниці Громовержця? Ймовірність загинути від удару блискавки зменшилась на 97%.
Before the 17th century, no more than 15 percent of Europeans could read or write. Europe and the United States achieved universal literacy by the middle of the 20th century, and the rest of the world is catching up. Today, more than 90 percent of the world's population under the age of 25 can read and write. In the 19th century, Westerners worked more than 60 hours per week. Today, they work fewer than 40. Thanks to the universal penetration of running water and electricity in the developed world and the widespread adoption of washing machines, vacuum cleaners, refrigerators, dishwashers, stoves and microwaves, the amount of our lives that we forfeit to housework has fallen from 60 hours a week to fewer than 15 hours a week.
До XVII сторіччя серед європейців читати й писати вміли не більше 15%. Європа й США повністю подолали неписьменність до середини XX сторіччя, і решта світу успішно їх наздоганяє. Сьогодні понад 90% населення світу віком до 25 років вміють читати й писати. У XIX сторіччі мешканці західних країн працювали більш, ніж 60 годин на тиждень. Зараз вони працюють менше 40 годин. Завдяки масовому поширенню водопроводу та електрики в розвиненому світі, а також широкому використанню пральних машин, пилососів, холодильників, посудомийних машин, кухонних плит і мікрохвильовок, частка нашого життя, яку забирає хатня робота, зменшилась від 60 годин на тиждень до менш, ніж 15 годин на тиждень.
Do all of these gains in health, wealth, safety, knowledge and leisure make us any happier? The answer is yes. In 86 percent of the world's countries, happiness has increased in recent decades.
Чи роблять нас щасливішими всі ці досягнення в сфері здоров'я, добробуту, безпеки, освіти, дозвілля? Відповідь – так. У 86% країн рівень щастя виріс за кілька останніх десятиліть.
Well, I hope to have convinced you that progress is not a matter of faith or optimism, but is a fact of human history, indeed the greatest fact in human history. And how has this fact been covered in the news?
Сподіваюсь, я вас переконав, що прогрес – це не предмет віри чи оптимізму, а факт в історії людства, насправді, найвидатніший факт в історії людства. І як же цей факт показується в новинах?
(Laughter)
(Сміх)
A tabulation of positive and negative emotion words in news stories has shown that during the decades in which humanity has gotten healthier, wealthier, wiser, safer and happier, the "New York Times" has become increasingly morose and the world's broadcasts too have gotten steadily glummer.
Табуляція слів, пов'язаних з позитивними й негативними емоціями в новинах, показала, що впродовж десятиліть, коли людство ставало здоровішим, багатшим, розумнішим, безпечнішим і щасливішим, лексика "Нью-Йорк Таймс" ставала все похмурішою, і ЗМІ по всьому світу так само малювали все чорнішу картину.
Why don't people appreciate progress? Part of the answer comes from our cognitive psychology. We estimate risk using a mental shortcut called the "availability heuristic." The easier it is to recall something from memory, the more probable we judge it to be. The other part of the answer comes from the nature of journalism, captured in this satirical headline from "The Onion," "CNN Holds Morning Meeting to Decide What Viewers Should Panic About For Rest of Day."
Чому люди не цінують прогрес? Частково відповідь стосується нашої когнітивної психології. Ми оцінюємо ризики, використовуючи прийом "евристика доступності" – чим легше нам викликати в пам'яті певну подію, тим імовірнішою вона нам здається. Інша частина відповіді криється в природі журналістики, добре відображеній в цьому сатиричному заголовку із "The Onion": "CNN проводить ранкову нараду, щоб визначити, що буде об'єктом сьогоднішньої паніки".
(Laughter)
(Сміх)
(Applause)
(Оплески)
News is about stuff that happens, not stuff that doesn't happen. You never see a journalist who says, "I'm reporting live from a country that has been at peace for 40 years," or a city that has not been attacked by terrorists. Also, bad things can happen quickly, but good things aren't built in a day. The papers could have run the headline, "137,000 people escaped from extreme poverty yesterday" every day for the last 25 years. That's one and a quarter billion people leaving poverty behind, but you never read about it. Also, the news capitalizes on our morbid interest in what can go wrong, captured in the programming policy, "If it bleeds, it leads." Well, if you combine our cognitive biases with the nature of news, you can see why the world has been coming to an end for a very long time indeed.
В новинах показують те, що сталось, а не те, що не сталось. Ви ніколи не побачите журналіста, який каже: "Це пряме включення з країни, яка живе без війни вже 40 років", вам не покажуть місто, де не відбулося теракту. Крім того, погані речі стаються швидко, а хороші робляться поступово. В газетах міг би бути заголовок "Вчора 137 тисяч людей вибралися із крайньої бідності", і цей заголовок міг би з'являтись щодня впродовж 25 років. Це означає, що 1,25 мільярда людей вибралися з бідності, але ви ніколи не читали про це. Новини також використовують наш хворобливий інтерес до негативних подій, що відображено в неписаному правилі "Більше крові – більша популярність". Отож, поєднавши когнітивні упередження і природу журналістики, можна зрозуміти, чому здається, що світ йде до загибелі, причому, йде досить тривалий час.
Let me address some questions about progress that no doubt have occurred to many of you. First, isn't it good to be pessimistic to safeguard against complacency, to rake the muck, to speak truth to power? Well, not exactly. It's good to be accurate. Of course we should be aware of suffering and danger wherever they occur, but we should also be aware of how they can be reduced, because there are dangers to indiscriminate pessimism. One of them is fatalism. If all our efforts at improving the world have been in vain, why throw good money after bad? The poor will always be with you. And since the world will end soon -- if climate change doesn't kill us all, then runaway artificial intelligence will -- a natural response is to enjoy life while we can, eat, drink and be merry, for tomorrow we die.
Я хочу розглянути деякі питання щодо прогресу, які, безсумнівно, виникали у багатьох із вас. По-перше, чи не краще бути песимістом, щоб вберегтись від самовдоволення, тримати урядовців у тонусі, і казати їм незручну правду? Що ж, це не зовсім так. Найкраще мати точну картину. Звісно, ми повинні помічати страждання й небезпеки, скрізь, де вони виникають, але ми також повинні помічати шляхи зменшення цих загроз, адже тотальний песимізм теж містить певні проблеми. Однією з них є фаталізм. Якщо всі наші зусилля поліпшити світ не дають плодів, то навіщо марнувати на це гроші? І бідність триватиме й далі. А оскільки кінець світу вже скоро – якщо не загинемо від зміни клімату, то нас знищить неконтрольований штучний інтелект – то природною реакцією буде прагнення насолоджуватись життям, поки є змога, їсти, пити й веселитись, адже завтра ми помремо.
The other danger of thoughtless pessimism is radicalism. If our institutions are all failing and beyond hope for reform, a natural response is to seek to smash the machine, drain the swamp, burn the empire to the ground, on the hope that whatever rises out of the ashes is bound to be better than what we have now.
Інша небезпека бездумного песимізму – це радикалізм. Якщо всі наші інституції погані, і неможливо їх поліпшити, то природною реакцією буде прагнення зруйнувати цю систему, осушити болото, знищити імперію дощенту, сподіваючись, що новий лад, який виникне на її руїнах, неодмінно буде кращим за теперішній.
Well, if there is such a thing as progress, what causes it? Progress is not some mystical force or dialectic lifting us ever higher. It's not a mysterious arc of history bending toward justice. It's the result of human efforts governed by an idea, an idea that we associate with the 18th century Enlightenment, namely that if we apply reason and science that enhance human well-being, we can gradually succeed. Is progress inevitable? Of course not. Progress does not mean that everything becomes better for everyone everywhere all the time. That would be a miracle, and progress is not a miracle but problem-solving. Problems are inevitable and solutions create new problems which have to be solved in their turn. The unsolved problems facing the world today are gargantuan, including the risks of climate change and nuclear war, but we must see them as problems to be solved, not apocalypses in waiting, and aggressively pursue solutions like Deep Decarbonization for climate change and Global Zero for nuclear war.
Отже, якщо прогрес існує, то чим він обумовлений? Прогрес – це не якась містична сила, чи діалектика, яка тягне нас вгору. Це не якась загадкова історична лінія, спрямована до справедливості. Це результат людських зусиль, скерованих ідеєю, яку ми пов'язуємо з Просвітництвом XVIII сторіччя – а саме, що якщо ми скористаємось розумом і наукою, щоб поліпшити людське благополуччя, то ми поступово досягнемо успіху. Чи є прогрес неминучим? Звісно ж, ні. Прогрес не означає, що все має покращуватися постійно, скрізь і для кожного. Це було б чудом, проте прогрес – це не чудо, а шлях вирішення проблем. Проблеми неминучі, і їх вирішення створює нові проблеми, які теж треба вирішувати. У сьогоднішньому світі існують проблеми величезного масштабу, зокрема, ризики, які несе зміна клімату, чи ядерна війна, але ми маємо розглядати це як проблеми, які слід вирішити, а не як апокаліпсис, що насувається; і нам слід наполегливо шукати рішення, наприклад, суттєва декарбонізація, щоб запобігти зміні клімату і повне знищення ядерних боєголовок.
Finally, does the Enlightenment go against human nature? This is an acute question for me, because I'm a prominent advocate of the existence of human nature, with all its shortcomings and perversities. In my book "The Blank Slate," I argued that the human prospect is more tragic than utopian and that we are not stardust, we are not golden and there's no way we are getting back to the garden.
Зрештою, чи не суперечить Просвітництво людській природі? Для мене це гостре питання, бо я ревно підтримую думку про те, що людська природа існує з усіма її недоліками та упертостями. У своїй книзі "Чистий аркуш" я стверджував, що перспектива людства скоріше трагічна, ніж утопічна, і що ми не зоряний пил, ми не золоті і неможливо повернутись до райського саду.
(Laughter)
(Сміх)
But my worldview has lightened up in the 15 years since "The Blank Slate" was published. My acquaintance with the statistics of human progress, starting with violence but now encompassing every other aspect of our well-being, has fortified my belief that in understanding our tribulations and woes, human nature is the problem, but human nature, channeled by Enlightenment norms and institutions, is also the solution.
Але мій світогляд став оптимістичнішим, ніж був 15 років тому, коли вийшов "Чистий аркуш". Ознайомившись зі статистикою прогресу людства, спершу щодо насильства, а згодом і щодо інших важливих сторін людського благополуччя, я став ще більш переконаним, що, коли йдеться про негаразди й нещастя, то людська природа – це проблема, але ця ж природа, скерована нормами та інститутами Просвітництва, водночас є і рішенням.
Admittedly, it's not easy to replicate my own data-driven epiphany with humanity at large. Some intellectuals have responded with fury to my book "Enlightenment Now," saying first how dare he claim that intellectuals hate progress, and second, how dare he claim that there has been progress.
Слід визнати, що моє навернення, яке сталось внаслідок ознайомлення з даними, непросто поширити на все людство. У деяких інтелектуалів моя книга, "Просвітництво сьогодні", викликала лють: по-перше, як автор сміє стверджувати, що інтелектуали ненавидять прогрес, а по-друге, як він сміє стверджувати, що прогрес існує?
(Laughter)
(Сміх)
With others, the idea of progress just leaves them cold. Saving the lives of billions, eradicating disease, feeding the hungry, teaching kids to read? Boring.
Деяких інших ідея прогресу залишає байдужими. Порятунок життя мільярдів, викорінення хвороб, подолання голоду, навчання дітей грамоти? Нецікаво.
At the same time, the most common response I have received from readers is gratitude, gratitude for changing their view of the world from a numb and helpless fatalism to something more constructive, even heroic.
І водночас, найпоширенішим відгуком від читачів була вдячність, вдячність за те, що вони по-іншому глянули на світ, замість німого й безпорадного фаталізму вони побачили щось конструктивне, навіть героїчне.
I believe that the ideals of the Enlightenment can be cast a stirring narrative, and I hope that people with greater artistic flare and rhetorical power than I can tell it better and spread it further. It goes something like this.
Я вірю, що ідеали Просвітництва можуть надихати, і я сподіваюсь, що ті, хто має більший мистецький талант і кращі, ніж у мене, риторичні здібності, зможуть краще викласти і ширше розповсюдити ці ідеали. Це виглядає приблизно так.
We are born into a pitiless universe, facing steep odds against life-enabling order and in constant jeopardy of falling apart. We were shaped by a process that is ruthlessly competitive. We are made from crooked timber, vulnerable to illusions, self-centeredness and at times astounding stupidity.
Ми народжуємося у безжальному всесвіті, з мізерними шансами на підтримання життя, і постійною загрозою краху. Ми сформовані процесом безжалісної конкуренції. Ми зроблені з кривого дерева, схильні до ілюзій, егоцентризму, а інколи й невимовної дурості.
Yet human nature has also been blessed with resources that open a space for a kind of redemption. We are endowed with the power to combine ideas recursively, to have thoughts about our thoughts. We have an instinct for language, allowing us to share the fruits of our ingenuity and experience. We are deepened with the capacity for sympathy, for pity, imagination, compassion, commiseration. These endowments have found ways to magnify their own power. The scope of language has been augmented by the written, printed and electronic word. Our circle of sympathy has been expanded by history, journalism and the narrative arts. And our puny rational faculties have been multiplied by the norms and institutions of reason, intellectual curiosity, open debate, skepticism of authority and dogma and the burden of proof to verify ideas by confronting them against reality.
Але людська натура також наділена засобами, які дають можливість подолати ці недоліки. Ми спроможні рекурсивно поєднувати ідеї, рефлексувати над нашими думками. У нас є мовний інстинкт, який дозволяє ділитися з іншими плодами власної винахідливості й досвіду. Посилюється наша здатність відчувати прихильність, жаль, уяву, співчуття, співпереживати іншим. І є засоби, щоб збільшити силу цих благ. Використання мови посилилось завдяки письму, книгодрукуванню і електронним засобам. Коло тих, до кого ми прихильні, розширилось завдяки історії, журналістиці й мистецтву оповіді. А наші скромні раціональні здібності суттєво посилились завдяки нормам й інституціям, що плекають розум, допитливість, відкриті дискусії, скептичне ставлення до авторитетів і догм, а принцип тягаря доведення вимагає перевіряти ідеї, співставляючи їх з реальністю.
As the spiral of recursive improvement gathers momentum, we eke out victories against the forces that grind us down, not least the darker parts of our own nature. We penetrate the mysteries of the cosmos, including life and mind. We live longer, suffer less, learn more, get smarter and enjoy more small pleasures and rich experiences. Fewer of us are killed, assaulted, enslaved, exploited or oppressed by the others. From a few oases, the territories with peace and prosperity are growing and could someday encompass the globe. Much suffering remains and tremendous peril, but ideas on how to reduce them have been voiced, and an infinite number of others are yet to be conceived.
Спіраль рекурсивних покращень набирає обертів, і ми здобуваємо перемогу над силами, які намагаються нас розчавити, в тому числі й над темною стороною нашої природи. Ми осягаємо таємниці Всесвіту, в тому числі життя і свідомості. Ми живемо довше, страждаємо менше, більше вчимося, стаємо розумнішими, нам доступно більше маленьких радощів і багатший досвід. Все менше людей стають жертвами вбивств, нападів, рабства, експлуатації і утисків з боку інших. Території, де панують мир і добробут – це не окремі оазиси, вони збільшуються, і одного дня зможуть охопити всю планету. Хоча ще існує чимало страждань, і жахітливих загроз, але звучать ідеї, як зменшити ці біди, і попереду у нас ще чимало ідей.
We will never have a perfect world, and it would be dangerous to seek one. But there's no limit to the betterments we can attain if we continue to apply knowledge to enhance human flourishing. This heroic story is not just another myth. Myths are fictions, but this one is true, true to the best of our knowledge, which is the only truth we can have. As we learn more, we can show which parts of the story continue to be true and which ones false, as any of them might be and any could become.
Ми ніколи не збудуємо досконалий світ, було б навіть небезпечно намагатись це зробити. Але не існує межі для вдосконалення, доки ми продовжуємо застосовувати знання, щоб поліпшити добробут людей. Ця героїчна історія – не черговий міф. Міфи – це вигадки, а ця історія правдива, про це свідчать наші знання, що є нашим найдостовірнішим джерелом істини. Розширюючи наші знання, ми можемо виявити, що в цій історії залишається істинним, а що є хибним, адже ніщо не застраховане від перевірки.
And this story belongs not to any tribe but to all of humanity, to any sentient creature with the power of reason and the urge to persist in its being, for it requires only the convictions that life is better than death, health is better than sickness, abundance is better than want, freedom is better than coercion, happiness is better than suffering and knowledge is better than ignorance and superstition.
І ця історія пов'язана не з окремою спільнотою, а з усім людством, з кожною чутливою істотою, здатною мислити, що намагається зберегти своє існування. Ця історія вимагає лише переконання, що життя краще, ніж смерть, здоров'я краще, ніж хвороба, добробут краще, ніж потреба, свобода краще, ніж примус, щастя краще, ніж страждання, а знання краще, ніж невігластво й забобони.
Thank you.
Дякую.
(Applause)
(Оплески)