Photography has been my passion ever since I was old enough to pick up a camera, but today I want to share with you the 15 most treasured photos of mine, and I didn't take any of them. There were no art directors, no stylists, no chance for reshoots, not even any regard for lighting. In fact, most of them were taken by random tourists.
Фотографія стала моїм палким захопленням з моменту, як я підріс достатньо, щоб тримати фотоапарат, проте сьогодні я хочу поділитися з вами своїми п'ятнадцятьма найціннішими світлинами, створення яких відбулося без моєї участі. Без втручання арт-директора, стилістів, можливості перезняти, і навіть не враховуючи освітлення. Насправді ж, більшість з них були зняті випадковими туристами.
My story begins when I was in New York City for a speaking engagement, and my wife took this picture of me holding my daughter on her first birthday. We're on the corner of 57th and 5th. We happened to be back in New York exactly a year later, so we decided to take the same picture.
Моя історія розпочинається з мого перебування у Нью-Йорку задля циклу лекцій, коли моя дружина сфотографувала мене із дочкою на руках у її перший день народження. Ми були на розі 57-ої вулиці та П'ятої авеню. Опинившись у Нью-Йорку рівно через рік, ми вирішили зробити таку ж фотографію.
Well you can see where this is going. Approaching my daughter's third birthday, my wife said, "Hey, why don't you take Sabina back to New York and make it a father-daughter trip, and continue the ritual?" This is when we started asking passing tourists to take the picture.
Ви можете побачити, де це відбувається. З наближенням третього дня народження моєї доньки, моя дружина сказала: "Гей, чому б вам не взяти Сабіну і поїхати в Нью-Йорк, зробити цю подорож - поїздкою "батька й доньки" й продовжити традицію?" Відтоді ми почали просити туристів сфотографувати нас.
You know, it's remarkable how universal the gesture is of handing your camera to a total stranger. No one's ever refused, and luckily no one's ever run off with our camera.
Знаєте, це дивовижно наскільки поширеним є жест вручення власного фотоапарату незнайомцю. Ніхто ніколи не відмовився і, на щастя, ніхто ніколи не тікав із нашим фотоапаратом.
Back then, we had no idea how much this trip would change our lives. It's really become sacred to us. This one was taken just weeks after 9/11, and I found myself trying to explain what had happened that day in ways a five-year-old could understand.
Тоді ми не усвідомлювали, наскільки ця поїздка змінить наше життя. Вона стала для нас "священною". Ця світлина була зроблена декілька тижнів після подій 11 вересня, і я намагався пояснити, що сталося того дня, таким чином, щоб п'ятирічна дитина могла зрозуміти.
So these photos are far more than proxies for a single moment, or even a specific trip. They're also ways for us to freeze time for one week in October and reflect on our times and how we change from year to year, and not just physically, but in every way. Because while we take the same photo, our perspectives change, and she reaches new milestones, and I get to see life through her eyes, and how she interacts with and sees everything. This very focused time we get to spend together is something we cherish and anticipate the entire year.
Ці світлини є набагато більшi, ніж свідки певного моменту, чи, навіть, особливої подорожі. Вони - наші засоби, щоб спинити час протягом одного тижня в жовтні і поміркувати над тим, що було, і як ми змінюємося з року в рік, не тільки фізично, але в усіх аспектах. Хоча ми робимо одне й теж фото, наші відчуття змінюються. Вона досягає нових висот, а я можу спостерігати за життям її очима, як вона взаємодіє із світом і сприймає його. Цей надзвичайно цінний час, проведений разом, є тим, що ми цінуємо і очікуємо цілий рік.
Recently, on one trip, we were walking, and she stops dead in her tracks, and she points to a red awning of the doll store that she loved when she was little on our earlier trips. And she describes to me the feeling she felt as a five-year-old standing in that exact spot. She said she remembers her heart bursting out of her chest when she saw that place for the very first time nine years earlier. And now what she's looking at in New York are colleges, because she's determined to go to school in New York. And it hit me: One of the most important things we all make are memories.
Нещодавно, під час поїздки ми гуляли, й вона завмерла, вказуючи на червоний навіс лялькового магазину, який вона любила, коли була маленькою, під час наших попередніх поїздок. І вона описала те, що відчувала, коли була в п'ять років саме в цьому місці. Вона сказала, що пам'ятає, як її серце вистрибувало з грудей, коли вона побачила це місце вперше дев'ять років тому. Тепер моя донька шукає у Нью-Йорку коледжі, тому що вона сповнена рішучості навчатися в Нью-Йорку. І раптом я збагнув: одними із найважливіших речей, які ми робимо, є спогади.
So I want to share the idea of taking an active role in consciously creating memories. I don't know about you, but aside from these 15 shots, I'm not in many of the family photos. I'm always the one taking the picture. So I want to encourage everyone today to get in the shot, and don't hesitate to go up to someone and ask, "Will you take our picture?" Thank you. (Applause)
Саме тому я хочу поширити ідею активної участі у свідомому створюванні спогадів. Не знаю як ви, але крім цих 15 світлин, я присутній на небагатьох сімейних світлинах. Я завжди фотографую. Сьогодні хочу заохотити кожного фотографуватися і не соромитися підійти до когось і попросити: "Сфотографуєте нас?" Дякую. (Оплески)