We need to build a weather service for water. Yet, until we collectively demand accountability, the incentives to fund it will not exist.
Нам потрібно створити службу погоди для води. Однак, поки ми колективно не вимагатимемо підзвітності, стимулів для її фінансування не буде.
The first time I spoke at a conference was here at TED, eight years ago. Fresh out of grad school, little did I know that in those few minutes onstage, I was framing the questions I was going to be asked for the next decade. And, like too many 20-somethings, I expected to solve the world's problems -- more specifically, the world's water problems -- with my technology. I had a lot to learn.
Вперше я виступав тут на конференції TED вісім років тому. Я лиш закінчив аспірантуру і зовсім не думав, що за ці кілька хвилин на сцені, я формував питання, які мені будуть ставити протягом наступного десятиліття. Як більшість молодих та амбітних, я розраховував вирішити світові проблеми, точніше, світові проблеми з водою завдяки моїй технології. Мені було чому вчитися.
It was seductive, believing that our biggest water quality problems persist because they're so hard to identify. And I presumed that we just needed simpler, faster and more affordable sensors. I was wrong. While it's true that managing tomorrow's water risk is going to require better data and more technology, today we're barely using the little water data that we have. Our biggest water problems persist because of what we don't do and the problems we fail to acknowledge. There's actually little question about what today's water data is telling us to do as a species: we need to conserve more, and we need to pollute less. But today's data is not going to help us forecast the emerging risks facing businesses and markets. It's rapidly becoming useless for that. It used to carry more value, but it's never actually told us with any real accuracy how much water we have or what's in it.
Це приваблювало мене, бо я вважав, що наші найбільші проблеми з якістю води досі наявні, оскільки їх важко визначити. І я припускав, що нам лише потрібні простіші, швидші та доступніші датчики. Я помилявся. Хоча це і правда, що для управління ризиками, пов'язаними з водними ресурсами, потрібні кращі дані та більше технологій, сьогодні ми ледве використовуємо ті незначні дані про воду, які ми маємо. Наші головні проблеми з водою існують через те, що ми не робимо, і через проблеми, яких ми не визнаємо. Насправді, це нескладне питання: до чого спонукають нас дані про водні ресурси - нам потрібно зберігати більше, а забруднювати менше. Але нинішні дані не допоможуть нам спрогнозувати нові ризики, що стоять перед бізнесом та ринками. Вони надзвичайно швидко стають неактуальними. Раніше дані мали більшу цінність, але, по суті, не показували нам з реальною точністю, скільки в нас водних ресурсів, чи який у них склад.
Let's consider the past decade of water usage statistics from each of the G20 nations. Now, what these numbers do not tell you is that none of these countries directly measures how much water they use. These are all estimates, and they're based on outdated models that don't consider the climate crisis, nor do they consider its impact on water.
Розглянемо статистику споживання води за останнє десятиліття кожної країни "Великої двадцятки". Однак ці цифри не вказують на те, що жодна з цих країн безпосередньо не вимірює, скільки води вона використовує. Це все оцінки, які засновані на застарілих моделях, що не враховують кліматичну кризу, а також її вплив на водні ресурси.
In 2015, Chennai, India's sixth-largest city, was hit with the worst floods it had seen in a century. Today, its water reservoirs are nearly dry. It took three years to get here, three years of subaverage rainfall. Now, that's faster than most nations tabulate their national water data, including the US. And although there were forecasts that predicted severe shortages of water in Chennai, none of them could actually help us pinpoint exactly when or where this was going to happen. This is a new type of water problem, because the rate at which every aspect of our water cycle changes is accelerating. As a recent UN warning this month revealed, we are now facing one new climate emergency every single week.
У 2015 році, Ченнаї, це шосте за величиною місто Індії, пережило найгірші повені століття. Сьогодні його водойми майже сухі. Щоб це сталося, знадобилося три роки, три роки із середньою кількістю опадів. Це відбувається швидше, ніж більшість країн підсумовує свої дані про воду, включно зі США. І хоча були прогнози, які передбачали сильний дефіцит води в Ченнаї, жоден з них, насправді, не зміг допомогти нам точно визначити, коли або де це відбудеться. Це новий тип проблеми з водою, оскільки швидкість, з якою змінюється кожен аспект нашого водного циклу, прискорюється. Нещодавно ООН застерегло, що ми щотижня стикаємося з однією новою надзвичайною ситуацією щодо клімату.
There are greater uncertainties ahead for water quality. It's rare in most countries for most water bodies to be tested for more than a handful of contaminants in a year. Instead of testing, we use what's called the "dilution model" to manage pollution. Now, imagine I took an Olympic-sized swimming pool, I filled it with fresh water and I added one drop of mercury. That would dilute down to one part per billion mercury, which is well within what the World Health Organization considers safe. But if there was any unforeseen drop in how much water was available -- less groundwater, less stream flow, less water in the pool -- less dilution would take place, and things would get more toxic. So this is how most countries are managing pollution. They use this model to tell them how much pollution is safe. And it has clear weaknesses, but it worked well enough when we had abundant water and consistent weather patterns. Now that we don't, we're going to need to invest and develop new data-collection strategies. But before we do that, we have to start acting on the data we already have.
Попереду велика невизначеність щодо якості води. У більшості країн це рідкість, якщо деякі водойми перевіряють на наявність більш ніж декількох забруднюючих речовин на рік. Замість тестування ми використовуємо метод "моделі розведення" для управління забрудненням. А тепер уявіть, що у мене є басейн, розміром з олімпійський, я наповнив його прісною водою і додав одну краплю ртуті. Вона розведеться до однієї частинки на мільярд ртуті, що Всесвітня організація охорони здоров'я вважає безпечним. Але якби відбулося непередбачене зменшення кількості води -- менше ґрунтових вод, слабші течії, менше води в басейні -- вода в басейні розрідилась би менше, і все стало б більш токсичним. І саме так більшість країн справляються із забрудненням. Вони використовують цю модель, щоб показати, яке забруднення безпечне. Ця модель має явні слабкі місця, але вона працювала досить добре, коли у нас було багато води та передбачувана погода. Тепер, коли ми цього не робимо, нам треба буде інвестувати та розробляти нові стратегії збору даних. Але перш ніж це зробити, ми повинні діяти на основі даних, які ми вже маємо.
This is a jet fuel fire. As many of you may be aware, jet fuel emissions play an enormous role in climate change. What you might not be aware of is that the US Department of Defense is the world's largest consumer of jet fuel. And when they consume jet fuel, they mandate the use of the firefighting foam pictured here, which contains a class of chemicals called PFAS. Nobody uses more of this foam than the US Department of Defense, and every time it's used, PFAS finds its way into our water systems. Globally, militaries have been using this foam since the 1970s. We know PFAS causes cancer, birth defects, and it's now so pervasive in the environment that we seem to find it in nearly every living thing we test, including us. But so far, the US Department of Defense has not been held accountable for PFAS contamination, nor has it been held liable. And although there's an effort underway to phase out these firefighting foams, they're not embracing safer, effective alternatives. They're actually using other PFAS molecules, which may, for all we know, carry worse health consequences.
Це пожежа від загоряння реактивного палива. Як багато хто з вас знає, викиди реактивного палива відіграють величезну роль у змінах клімату. Та ви можете не знати, що Міністерство оборони США є найбільшим у світі споживачем реактивного палива. І коли вони гасять реактивне паливо, вони зобов'язують використовувати вогнегасну піну, зображену тут, яка містить клас хімічних речовин під назвою ПФАС. Ніхто не використовує більше цієї піни, ніж Міністерство оборони США, і кожен раз, коли її використовують, ПФАС потрапляє у наші водні системи. У всьому світі військові використовують цю піну з 1970-х. Ми знаємо, що ПФАС викликає рак, вроджені вади, і зараз він такий розповсюджений у навколишньому середовищі, що, здається, ми знаходимо його майже у всьому живому, що ми перевіряємо, і навіть у нас самих. Але поки що Міністерство оборони США не несе відповідальності за забруднення ПФАС, і не притягнене до відповідальності. І хоча зараз намагаються припинити використання цих пін для пожежогасіння, але безпечніші та ефективніші альтернативи не запроваджують. Насправді, вони використовують інші речовини ПФАС, які, наскільки ми знаємо, можуть спричинити гірші наслідки для здоров'я.
So today, government accountability is eroding to the point of elimination, and the risk of liability from water pollution is vanishing. What types of incentives does this create for investing in our water future? Over the past decade, the average early stage global investment in early stage water technology companies has totaled less than 30 million dollars every year. That's 0.12 percent of global venture capital for early stage companies. And public spending is not going up nearly fast enough. And a closer look at it reveals that water is not a priority. In 2014, the US federal government was spending 11 dollars per citizen on water infrastructure, versus 251 dollars on IT infrastructure. So when we don't use the data we have, we don't encourage investment in new technologies, we don't encourage more data collection and we certainly don't encourage investment in securing a water future.
Отже, сьогодні державна відповідальність стирається до точки ліквідації, а ризик відповідальності за забруднення води зникає. Які типи стимулів це створює для інвестування у наше майбутнє води? Протягом останнього десятиліття середні світові інвестиції у компанії з водних технологій на ранньому етапі складали менше 30 мільйонів доларів щороку. Це 0,12% світового венчурного капіталу для компаній ранньої стадії. А витрати держави не ростуть аж так швидко. І при більш детальному розгляді, ми бачимо, що вода -- не пріоритет. У 2014 році федеральний уряд США витрачав 11 доларів на одного громадянина на водну інфраструктуру, проти 251 долара на ІТ-інфраструктуру. Отже, коли ми не використовуємо дані, які ми маємо, ми не заохочуємо інвестиції у нові технології, ми не заохочуємо подальший збір даних і, звичайно, не заохочуємо інвестиції для забезпечення майбутнього водних ресурсів.
So are we doomed? Part of what I'm still learning is how to balance the doom and the urgency with things we can do, because Greta Thunberg and the Extinction Rebellion don't want our hope -- they want us to act.
Тож ми приречені? Я все ще вивчаю те, як поєднати приреченість і терміновість з потенційними діями, тому що Грета Тунберг і Бунт проти вимирання не хочуть нашої надії -- вони хочуть, щоб ми діяли.
So what can we do? It's hard to imagine life without a weather service, but before modern weather forecasting, we had no commercial air travel, it was common for ships to be lost at sea, and a single storm could produce a food shortage. Once we had radio and telegraph networks, all that was necessary to solve these problems was tracking the movement of storms. And that laid the foundation for a global data collection effort, one that every household and every business depends upon today. And this was as much the result of coordinated and consistent data collection as it was the result of producing a culture that saw greater value in openly assessing and sharing everything that it could find out and discover about the risks we face.
То що ми можемо зробити? Важко уявити життя без погодних служб, але до сучасного прогнозування погоди у нас не було комерційних авіаперельотів, звичною справою було те, що кораблі губилися в морі, і одна буря могла призвести до дефіциту продовольства. Коли ми винайшли радіо- і телеграфні мережі, все, що було потрібно для вирішення цих проблем -- відстежувати рух штормів. І це заклало основу для глобальних зусиль щодо збору даних, від яких сьогодні залежить кожне домогосподарство та бізнес. І це було результатом скоординованого та послідовного збору даних, а ще результатом вироблення культури, яка вбачала більшу цінність у відкритій оцінці та обміні інформацією щодо ризиків, з якими ми стикаємося.
A global weather service for water would help us forecast water shortages. It could help us implement rationing well before reservoirs run dry. It could help us detect contamination before it spreads. It could protect our supply chains, secure our food supplies, and, perhaps most importantly, it would enable the precise estimation of risk necessary to insure against it.
Глобальна служба погоди для води допоможе нам прогнозувати її нестачу. Це може допомогти нам здійснити нормування ще до того, як резервуари пересохнуть. Це може допомогти нам виявити зараження ще до того, як воно пошириться. Це може захистити наші ланцюги поставок, забезпечити наші продовольчі запаси, і, можливо, найголовніше -- це дасть змогу точно оцінити ризик, якого слід остерігатися.
We know we can do this because we've already done it with weather. But it's going to require resources. We need to encourage greater investment in water. Investors, venture capitalists: a portion of your funds and portfolios should be dedicated to water. Nothing is more valuable and, after all, businesses are going to need to understand water risks in order to remain competitive in the world we are entering. Aside from venture capital, there are also lots of promising government programs that encourage economic development through tax incentives.
Ми знаємо, що можемо це зробити, тому що ми це вже зробили з погодою. Але це потребуватиме ресурсів. Нам потрібно заохочувати більші інвестиції у воду. Інвестори, венчурні капіталісти: частина ваших коштів та портфелів повинна бути спрямована на воду. Ніщо не є більш цінним, і, зрештою, підприємствам потрібно зрозуміти водні ризики, щоб залишатися конкурентоспроможними у світі, в який ми вступаємо. Крім венчурного капіталу, існує також багато перспективних державних програм, які заохочують економічний розвиток за допомогою податкових пільг.
A new option in the US that my company is using is called "opportunity zones." They offer favorable tax treatment for investing capital gains in designated distressed and low-income areas. Now, these are areas that are also facing staggering water risk, so this creates crucial incentives to work directly with the communities who need help most.
Новий варіант у США, який використовує моя компанія, називається "зони можливостей". Вони пропонують сприятливий податковий режим для інвестування приросту капіталу у конкретні проблемні та малозабезпечені райони. Зараз це сфери, які також стикаються з величезним водним ризиком, тому це створює вирішальні стимули для роботи безпосередньо з громадами, яким найбільше потрібна допомога.
And if you're not looking to make this type of investment but you own land in the US, did you know that you can leverage your land to conserve water quality permanently with a conservation easement? You can assign the perpetual right to a local land trust to conserve your land and set specific water quality goals. And if you meet those goals, you can be rewarded with a substantial tax discount every year.
І якщо ви не хочете робити такі інвестиції, але володієте землею в США, чи знаєте ви, що можете використовувати свою землю для постійного збереження якості води на правах сервітуту? Ви можете призначити постійне право місцевому земельному тресту зберігати вашу землю та встановити конкретні цілі щодо якості води. І якщо ви досягнете цих цілей, ви будете винагороджені щорічною суттєвою податковою знижкою.
How many areas could our global community protect through these and other programs? They're powerful because they offer the access to real property necessary to lay the foundation for a global weather service for water. But this can only work if we use these programs as they are intended and not as mere vehicles for tax evasion. When the conservation easement was established, nobody could anticipate how ingrained in environmental movements corporate polluters would become. And we've become accustomed to companies talking about the climate crisis while doing nothing about it. This has undermined the legacy and the impact of these programs, but it also makes them ripe for reclamation. Why not use conservation easements as they were intended, to set and reach ambitious conservation goals? Why not create opportunities in opportunity zones? Because fundamentally, water security requires accountability. Accountability is not corporate polluters sponsoring environmental groups and museums. Those are conflicts of interest.
Скільки земель могла б захистити наша глобальна спільнота за допомогою цих та інших програм? Вони потужні, оскільки пропонують доступ до нерухомості, необхідної для того, щоб закласти основу глобальної служби погодних умов для води. Але це спрацює лише в тому випадку, якщо ми використаємо програми за призначенням, а не просто як засоби для ухилення від сплати податків. Коли було створено консерваційний сервітут, неможливо було передбачити, наскільки корпоративні забрудники вкоренилися в екологічних рухах. І ми звикли, що компанії говорять про кліматичну кризу, але не роблять нічого, щоб її зупинити. Це підриває практики та вплив цих програм, але також показує, що їх треба реформувати. Чому б не використовувати сервітути за призначенням: для встановлення та досягнення амбітних цілей збереження? Чому б не створити можливості в зонах можливостей? Тому що, по суті, безпека водних ресурсів вимагає підзвітності. Підзвітність -- це не корпоративний забруднювач, що спонсорує екологічні групи та музеї. Це конфлікт інтересів.
(Applause)
(Оплески)
Accountability is: making the risk of liability too expensive to continue polluting and wasting our water. We can't keep settling for words. It's time to act. And where better to start than with our biggest polluters, particularly the US Department of Defense, which is taxpayer-funded. Who and what are we protecting when US soldiers, their families and the people who live near US military bases abroad are all drinking toxic water? Global security can no longer remain at odds with protecting our planet or our collective health. Our survival depends on it.
Має бути така підзвітність, яка зробить ризик ухилення від відповідальності занадто дорогим, щоб продовжувати забруднювати та витрачати нашу воду. Досить говорити пусті слова. Час діяти. І з чого краще почати, як не з наших найбільших забруднювачів, зокрема Міністерства оборони США, яке фінансують платники податків. Кого і що ми захищаємо, коли американські солдати, їхні родини та люди, які живуть біля військових баз США за кордоном, п’ють токсичну воду? Глобальна безпека вже не може залишатися осторонь захисту нашої планети чи колективного здоров'я. Від цього залежить наше виживання.
Similarly, agriculture in most countries depends on taxpayer-funded subsidies that are paid to farmers to secure and stabilize food supplies. These incentives are a crucial leverage point for us, because agriculture is responsible for consuming 70 percent of all the water we use every year. Fertilizer and pesticide runoff are the two biggest sources of water pollution. Let's restructure these subsidies to demand better water efficiency and less pollution.
Аналогічно, сільське господарство у більшості країн залежить від субсидій, що фінансуються платниками податків, які виплачуються фермерам для забезпечення та стабілізації поставок продовольства. Ці стимули є вирішальним моментом для нас, оскільки сільське господарство відповідає за споживання 70 відсотків усієї води, яку ми використовуємо щороку. Стік добрив та пестицидів -- це два найбільші джерела забруднення води. Давайте реорганізуємо ці субсидії, щоб вимагати покращення ефективності використання води
(Applause)
та зменшення забруднення. (Оплески)
Finally: we can't expect progress if we're unwilling to confront the conflicts of interest that suppress science, that undermine innovation and that discourage transparency. It is in the public interest to measure and to share everything we can learn and discover about the risks we face in water. Reality does not exist until it's measured. It doesn't just take technology to measure it. It takes our collective will.
Нарешті: ми не можемо очікувати прогресу, якщо не хочемо протистояти конфлікту інтересів, що пригнічує науку, підриває інновації та перешкоджає прозорості. Це в інтересах суспільства -- вимірювати та ділитися всім, про що ми можемо дізнатися, про ризики, з якими ми стикаємось у воді. Реальність відсутня, поки її не виміряють. Для її виміру потрібна не лише технологія. А ще й наше колективне прагнення.
Thank you.
Дякую.
(Applause)
(Оплески)