I was here four years ago, and I remember, at the time, that the talks weren't put online. I think they were given to TEDsters in a box, a box set of DVDs, which they put on their shelves, where they are now.
Я був тут чотири роки тому і пригадую, що тоді ці доповіді не розміщувались онлайн; Мені здається, вони надавались учасникам TED у комплектах DVD-дисків, які вони, своєю чергою, клали на полиці, де ті й лежать донині.
(Laughter)
(Сміх)
And actually, Chris called me a week after I'd given my talk, and said, "We're going to start putting them online. Can we put yours online?" And I said, "Sure."
Насправді, Кріс подзвонив мені через тиждень після моєї доповіді та сказав: "Ми збираємось викладати їх онлайн. Чи можемо ми викласти вашу?" І я відповів: "Звичайно".
And four years later, it's been downloaded four million times. So I suppose you could multiply that by 20 or something to get the number of people who've seen it. And, as Chris says, there is a hunger for videos of me.
І чотири роки по тому, як я вже сказав, її побачили чотири... Тобто, мою доповідь завантажили чотири мільйони разів. Я гадаю, ви можете помножити це число десь на 20, щоб отримати кількість людей, яка побачили її. І як сказав Кріс, існує жага
(Laughter)
до відео зі мною.
(Applause)
(Сміх)
(Оплески)
Don't you feel?
... вам так не здається?
(Laughter)
(Сміх)
So, this whole event has been an elaborate build-up to me doing another one for you, so here it is.
Тож, ці всі події призвели до того, щоб я зробив ще одну доповідь для вас. Ось вона.
(Laughter)
(Сміх)
Al Gore spoke at the TED conference I spoke at four years ago and talked about the climate crisis. And I referenced that at the end of my last talk. So I want to pick up from there because I only had 18 minutes, frankly.
Ел Ґор доповідав на тій конференції TED, що і я, чотири роки тому, і він говорив про кліматичну кризу. І я згадав про це наприкінці моєї останньої доповіді. Тож я хочу продовжити з цього місця, тому що маю, чесно кажучи, лише 18 хвилин.
(Laughter)
Отже, як я казав...
So, as I was saying --
(Laughter)
(Сміх)
You see, he's right. I mean, there is a major climate crisis, obviously, and I think if people don't believe it, they should get out more.
Розумієте, він має рацію. Я маю на увазі, що, очевидно, є велика кліматична криза. І я гадаю, що якщо люди не вірять цьому, їм варто частіше виходити надвір.
(Laughter)
(Сміх)
But I believe there is a second climate crisis, which is as severe, which has the same origins, and that we have to deal with with the same urgency. And you may say, by the way, "Look, I'm good. I have one climate crisis, I don't really need the second one."
Але я вважаю, що існує друга кліматична криза, не менш загрозлива, яка має схоже походження і з якою ми мусимо боротися так само невідкладно. І під цим я розумію -- а ви можете сказати, тим часом: "Слухайте, досить. В мене вже є одна кліматична криза;
(Laughter)
і я, насправді, не потребую ще однієї".
But this is a crisis of, not natural resources -- though I believe that's true -- but a crisis of human resources.
Але це криза не природних ресурсів, хоча я вірю, що це саме так, але криза людських ресурсів.
I believe fundamentally, as many speakers have said during the past few days, that we make very poor use of our talents. Very many people go through their whole lives having no real sense of what their talents may be, or if they have any to speak of. I meet all kinds of people who don't think they're really good at anything.
Я серйозно вірю, як багато доповідачів говорили протягом кількох минулих днів, що ми дуже погано використовуємо наші таланти. Дуже багато людей проживають свої життя, не маючи гадки, якими можуть бути їхні таланти, або чи мають вони їх взагалі. Я зустрічав різні типи людей, які не вважають, що мають які-небудь здібності.
Actually, I kind of divide the world into two groups now. Jeremy Bentham, the great utilitarian philosopher, once spiked this argument. He said, "There are two types of people in this world: those who divide the world into two types and those who do not."
Насправді, я люблю ділити світ на дві групи. Джеремі Бентам, великий філософ утилітаризму, якось оживив цю думку. Він сказав: "У світі існує два типи людей: ті, які ділять світ на два типи, і ті, які цього не роблять".
(Laughter)
(Сміх)
Well, I do.
Тож, я це роблю.
(Laughter)
(Сміх)
I meet all kinds of people who don't enjoy what they do. They simply go through their lives getting on with it. They get no great pleasure from what they do. They endure it rather than enjoy it, and wait for the weekend. But I also meet people who love what they do and couldn't imagine doing anything else. If you said, "Don't do this anymore," they'd wonder what you're talking about. It isn't what they do, it's who they are. They say, "But this is me, you know. It would be foolish to abandon this, because it speaks to my most authentic self." And it's not true of enough people. In fact, on the contrary, I think it's still true of a minority of people. And I think there are many possible explanations for it.
Я зустрічаю різних людей, яким не подобається те, що вони роблять. Вони просто проживають свої життя, приймаючи його таким, як воно є. Вони не отримують великого задоволення від того, чим вони займаються. Вони терплять роботу, а не насолоджуються нею, і чекають вихідних. Але також я зустрічаю людей, яким подобається те, що вони роблять, і вони не можуть уявити якесь інше заняття для себе. Якщо ви скажете їм: "Не робіть цього більше", вони здивуються, що ви таке говорите. Тому що це не те, що вони роблять, це те, чим вони є. Вони кажуть: "Але ж це я. Безглуздо, якщо я кину робити це, тому що це найбільше відповідає моїй сутності". І це не так для більшості людей. Фактично, навпаки, я гадаю, це стосується меншої частини людей. І я думаю, існує багато
And high among them is education, because education, in a way, dislocates very many people from their natural talents. And human resources are like natural resources; they're often buried deep. You have to go looking for them, they're not just lying around on the surface. You have to create the circumstances where they show themselves. And you might imagine education would be the way that happens, but too often, it's not. Every education system in the world is being reformed at the moment and it's not enough. Reform is no use anymore, because that's simply improving a broken model. What we need -- and the word's been used many times in the past few days -- is not evolution, but a revolution in education. This has to be transformed into something else.
можливостей пояснити це. І найвагомішою серед них є освіта, тому що освіта, до певної міри, відділяє багатьох людей від їхніх природних талантів. А людські ресурси подібні до природних ресурсів; вони часто глибоко закопані. Їх потрібно шукати. Вони не лежать просто на поверхні. Потрібно створювати умови, щоб вони себе виявили. І ви можете уявити, що освіта - це один з таких способів. Але надто часто це не так. Сьогодні в світі кожна система освіти знаходиться на етапі реформування. Але цього недостатньо. Реформи більше не підходять, тому що це лише спроба покращити зламану модель. Що нам потрібно -- і це слово повторювалось багато разів на цій конференції протягом кількох днів, -- це не еволюція, а революція в освіті. Вона має бути трансформована
(Applause)
у щось інше.
(Оплески)
One of the real challenges is to innovate fundamentally in education. Innovation is hard, because it means doing something that people don't find very easy, for the most part. It means challenging what we take for granted, things that we think are obvious. The great problem for reform or transformation is the tyranny of common sense. Things that people think, "It can't be done differently, that's how it's done."
Один із справжніх викликів -- це фундаментальні інновації в освіті. Інновації - це важко, тому що для цього потрібно робити те, що люди переважно не вважають легким. Це означає кинути виклик тому, що ми сприймаємо як належне, що ми вважаємо тривіальним. Великою проблемою для реформ або змін є тиранія здорового глузду, коли думають: "Що ж, це не можна зробити якось інакше, тому що це робиться у такий спосіб".
I came across a great quote recently from Abraham Lincoln, who I thought you'd be pleased to have quoted at this point.
Нещодавно я знайшов влучний вислів Авраама Лінкольна, кого, мені здається, ви захочете почути з цього приводу.
(Laughter)
(Сміх)
He said this in December 1862 to the second annual meeting of Congress. I ought to explain that I have no idea what was happening at the time. We don't teach American history in Britain.
Він сказав це у грудні 1862 року під час других щорічних зборів Конгресу. Я мушу пояснити, що й гадки не маю, що відбувалось у той час. Ми не викладаємо американську історію у Британії.
(Laughter)
(Сміх)
We suppress it. You know, this is our policy.
Ми забороняємо її. Знаєте, це - наша політика.
(Laughter)
(Сміх)
No doubt, something fascinating was happening then, which the Americans among us will be aware of.
Що ж, без сумніву, дещо дуже важливе відбувалось у грудні 1862-го, що ті з нас, хто є американцями, мають знати.
But he said this: "The dogmas of the quiet past are inadequate to the stormy present. The occasion is piled high with difficulty, and we must rise with the occasion." I love that. Not rise to it, rise with it. "As our case is new, so we must think anew and act anew. We must disenthrall ourselves, and then we shall save our country."
І він сказав таке: "Догми тихого минулого є невідповідними для бурхливого сьогодення. Можливість важко будується, і ми повинні зростати з цією можливістю". Мені це подобається. Не зростати до неї, а рости з нею. "Оскільки наш випадок - новий, ми маємо думати по-новому і діяти по-новому. Ми мусимо звільнити себе
I love that word, "disenthrall."
і тоді ми врятуємо нашу країну".
You know what it means? That there are ideas that all of us are enthralled to, which we simply take for granted as the natural order of things, the way things are. And many of our ideas have been formed, not to meet the circumstances of this century, but to cope with the circumstances of previous centuries. But our minds are still hypnotized by them, and we have to disenthrall ourselves of some of them. Now, doing this is easier said than done. It's very hard to know, by the way, what it is you take for granted. And the reason is that you take it for granted.
Мені подобається це слово: "звільнити". Знаєте що воно означає? Що існують ідеї, які всіх нас підкорили, які ми просто сприймаємо як належне, як природний хід речей, те, як все відбувається. І багато наших ідей сформувалися не для того, щоб відреагувати на обставини цього сторіччя, а для того, щоб дати раду обставинам минулих сторіч. Але ці ідеї досі гіпнотизують наш розум. І ми повинні звільнити себе від деяких з них. Це легше сказати, ніж зробити. До речі, дуже важко дізнатись, що саме ми сприймаємо як належне. І причина полягає в тому, що ми сприймаємо це як належне.
(Laughter)
Тож дозвольте вас запитати про те, що ви можете сприймати як належне.
Let me ask you something you may take for granted. How many of you here are over the age of 25? That's not what you take for granted, I'm sure you're familiar with that. Are there any people here under the age of 25? Great. Now, those over 25, could you put your hands up if you're wearing your wristwatch? Now that's a great deal of us, isn't it? Ask a room full of teenagers the same thing. Teenagers do not wear wristwatches. I don't mean they can't, they just often choose not to. And the reason is we were brought up in a pre-digital culture, those of us over 25. And so for us, if you want to know the time, you have to wear something to tell it. Kids now live in a world which is digitized, and the time, for them, is everywhere. They see no reason to do this. And by the way, you don't need either; it's just that you've always done it and you carry on doing it. My daughter never wears a watch, my daughter Kate, who's 20. She doesn't see the point. As she says, "It's a single-function device."
Кому із вас є більше 25 років? Я не думаю, що ви сприймаєте це як належне. Я впевнений, що вам це вже звично. Чи є тут люди молодші за 25 років? Чудово. А тепер, ті, кому за 25, підніміть, будь ласка, руки, якщо ви носите ручний годинник? Що ж, таких багато серед нас, правда? Запитайте теж саме в юнацькій аудиторії. Вони не носять ручні годинники. Я не маю на увазі, що вони не можуть, або що їм заборонено. Вони просто часто самі цього не хочуть. І, дивіться, причина в тому, що ми виховувалися у до-цифровій культурі, ті, кому за 25. Тож для нас, коли ми хочемо знати час, потрібно носити щось, що нам вкаже його. Теперішні діти живуть у цифровому світі, і час для них знаходиться усюди. Вони не мають причин робити так. І, між іншим, вам теж не потрібно більше так робити; просто ви так завжди робили і далі так робите. Моя донька ніколи не носить годинник, моя донька Кейт, якій зараз 20. Вона не бачить сенсу в цьому. Як вона каже: "Це однофункціональний пристрій". (Сміх)
(Laughter)
"Він же старомодний?"
"Like, how lame is that?" And I say, "No, no, it tells the date as well."
І я кажу: "Ні, ні, він також вказує дату".
(Laughter)
(Сміх)
"It has multiple functions."
"Він має декілька функцій".
(Laughter)
But, you see, there are things we're enthralled to in education. A couple of examples. One of them is the idea of linearity: that it starts here and you go through a track and if you do everything right, you will end up set for the rest of your life. Everybody who's spoken at TED has told us implicitly, or sometimes explicitly, a different story: that life is not linear; it's organic. We create our lives symbiotically as we explore our talents in relation to the circumstances they help to create for us. But, you know, we have become obsessed with this linear narrative. And probably the pinnacle for education is getting you to college. I think we are obsessed with getting people to college. Certain sorts of college. I don't mean you shouldn't go, but not everybody needs to go, or go now. Maybe they go later, not right away.
Але, подивіться, в освіті є речі, до яких ми прив'язані. Дозвольте навести пару прикладів. Один з них - це ідея лінійності: починаєте тут і рухаєтесь за траєкторією, і якщо ви робите все правильно, ви будете продовжувати так до кінця свого життя. Кожен, хто доповідав на TED, натякав, або інколи явно казав дещо зовсім інше: що життя - не лінійне, воно - органічне. Ми створюємо наше життя симбіотично, коли досліджуємо свої таланти у зв'язку з обставинами, які вони допомагають створювати для нас. Але нас захопила ця лінійна поведінка. І, можливо, вершина в освіті - це поступити в коледж. Я думаю, ми захоплені тим, щоб люди поступили в коледж, певні типи коледжів. Я не маю на увазі, що не потрібно поступати в коледж, але це потрібно не всім і не всім потрібно поступати зараз. Можливо вони підуть пізніше, не прямо зараз.
And I was up in San Francisco a while ago doing a book signing. There was this guy buying a book, he was in his 30s. I said, "What do you do?" And he said, "I'm a fireman." I asked, "How long have you been a fireman?" "Always. I've always been a fireman." "Well, when did you decide?" He said, "As a kid. Actually, it was a problem for me at school, because at school, everybody wanted to be a fireman."
Я нещодавно був у Сан-Франциско на автограф-сесії. Там був хлопець, який купував книжку. Йому було десь 30. Я спитав: "Чим ви займаєтесь?" Він сказав: "Я пожежник". Я спитав: "Як давно ви працюєте пожежником?" Він сказав: "Завжди, я завжди був пожежником". Я спитав: "Що ж, коли ви вирішили ним стати?" Він відповів: "Ще дитиною. Насправді, для мене це було проблемою в школі, тому що в школі всі хотіли бути пожежниками".
(Laughter)
Він сказав: "Але я справді хотів бути пожежником.
He said, "But I wanted to be a fireman." And he said, "When I got to the senior year of school, my teachers didn't take it seriously. This one teacher didn't take it seriously. He said I was throwing my life away if that's all I chose to do with it; that I should go to college, I should become a professional person, that I had great potential and I was wasting my talent to do that." He said, "It was humiliating. It was in front of the whole class and I felt dreadful. But it's what I wanted, and as soon as I left school, I applied to the fire service and I was accepted. You know, I was thinking about that guy recently, just a few minutes ago when you were speaking, about this teacher, because six months ago, I saved his life."
Коли я пішов у старші класи, мої вчителі не сприймали мій намір серйозно. Був один вчитель, який не сприймав це серйозно. Він казав, що я марную своє життя, якщо це все, на що я хочу його витратити, що я повинен піти в коледж, я маю стати професіоналом, що я маю великий потенціал і що я гублю свій талант". І він сказав: "Це було принизливо, тому що він це сказав перед усім класом, і я дійсно почувався жахливо. Але це те, чого я хотів, і відразу після закінчення школи я подав заяву до пожежної служби і мене прийняли". І він сказав: "Ви знаєте, я думав про цього чоловіка щойно, кілька хвилин тому, коли ви говорили; думав про цього вчителя". Він сказав: "Тому що шість місяців тому
(Laughter)
я врятував йому життя". (Сміх)
He said, "He was in a car wreck, and I pulled him out, gave him CPR, and I saved his wife's life as well." He said, "I think he thinks better of me now."
Він сказав: "Він потрапив у автокатастрофу, і я витягнув його звідти, зробив йому штучне дихання, а також врятував життя його дружині". Він сказав: "Я гадаю, тепер він кращої думки про мене".
(Laughter)
(Сміх)
(Applause)
(Оплески)
You know, to me, human communities depend upon a diversity of talent, not a singular conception of ability. And at the heart of our challenges --
Ви знаєте, для мене людські спільноти залежать від розмаїття талантів, а не від одного бачення здібностей.
(Applause)
І в основі наших викликів -- (Оплески)
At the heart of the challenge is to reconstitute our sense of ability and of intelligence. This linearity thing is a problem.
В основі нашого виклику -- перебудова нашого сприйняття здібностей та інтелекту. Ця лінійна теорія є проблемою.
When I arrived in L.A. about nine years ago, I came across a policy statement -- very well-intentioned -- which said, "College begins in kindergarten." No, it doesn't.
Коли я приїхав до Лос-Анджелесу близько дев'яти років тому, я побачив гасло, яке мало добрі наміри та яке стверджувало: "Коледж починається у дитячому садочку". Ні, не починається.
(Laughter)
(Сміх)
It doesn't. If we had time, I could go into this, but we don't.
Не починається. Якби ми мали час, я би міг заглибитися у цю тему, але часу немає.
(Laughter)
(Сміх)
Kindergarten begins in kindergarten.
Дитячий садок починається у дитячому садку.
(Laughter)
(Сміх)
A friend of mine once said, "A three year-old is not half a six year-old."
Мій друг якось сказав: "Знаєш, трирічна дитина - це не половина шестирічної".
(Laughter)
(Сміх)
(Applause)
(Оплески)
They're three.
Їм три роки.
But as we just heard in this last session, there's such competition now to get into kindergarten -- to get to the right kindergarten -- that people are being interviewed for it at three. Kids sitting in front of unimpressed panels, you know, with their resumes --
Але як ми щойно почули під час цієї останньої сесії, зараз існує така велика конкуренція, щоб потрапити у дитячий садок, потрапити у правильний садок, що з трирічними дітьми проводять співбесіди. Діти сідають навпроти беземоційної комісії, ті тримають їхні резюме,
(Laughter)
(Сміх)
Flicking through and saying, "What, this is it?"
швиденько їх переглядають та запитують: "Чи це все?"
(Laughter)
(Сміх)
(Applause)
(Оплески)
"You've been around for 36 months, and this is it?"
"Ви живете вже 36 місяців, і це все що ви змогли?"
(Laughter)
(Сміх)
"You've achieved nothing -- commit.
"Ви не досягли нічого.
(Laughter)
Наскільки я бачу, перші шість місяців ви просто витратили на смоктання цицьки".
Spent the first six months breastfeeding, I can see."
(Сміх)
(Laughter)
See, it's outrageous as a conception.
Бачите, це безглуздий підхід, але він приваблює людей.
The other big issue is conformity. We have built our education systems on the model of fast food. This is something Jamie Oliver talked about the other day. There are two models of quality assurance in catering. One is fast food, where everything is standardized. The other is like Zagat and Michelin restaurants, where everything is not standardized, they're customized to local circumstances. And we have sold ourselves into a fast-food model of education, and it's impoverishing our spirit and our energies as much as fast food is depleting our physical bodies.
Інша велика проблема - це умовність. Ми побудували нашу систему освіти на моделі "фаст-фуду". Саме про це якось казав Джеймс Олівер. Знаєте, існує дві моделі гарантування якості у ресторанному сервісі. Перший -- це фаст-фуд, де все стандартизовано. Інше -- речі на кшталт ресторанів "Загат" та "Мішелін", де все не стандартизовано, вони прилаштовані до місцевих умов. І ми продали себе моделі освіти зразку "фаст-фуд". І вона виснажує наш дух та нашу енергію так само, як фаст-фуд виснажує наші фізичні тіла.
(Applause)
(Оплески)
We have to recognize a couple of things here. One is that human talent is tremendously diverse. People have very different aptitudes. I worked out recently that I was given a guitar as a kid at about the same time that Eric Clapton got his first guitar.
Я гадаю, тут ми повинні розпізнати пару речей. По-перше, людські таланти надзвичайно різноманітні. Люди мають дуже різні схильності. Нещодавно я згадав, що вчився грати на гітарі, коли був дитиною,
(Laughter)
приблизно в той же час, коли Ерік Клептон отримав свою першу гітару.
It worked out for Eric, that's all I'm saying.
Знаєте, це спрацювало для Еріка - це все, що я хочу сказати.
(Laughter)
(Сміх)
In a way -- it did not for me. I could not get this thing to work no matter how often or how hard I blew into it. It just wouldn't work.
Але не для мене. Я не навчився грати на гітарі, байдуже, як часто або як затято я брався за неї. Це просто не спрацювало.
(Laughter)
But it's not only about that. It's about passion. Often, people are good at things they don't really care for. It's about passion, and what excites our spirit and our energy. And if you're doing the thing that you love to do, that you're good at, time takes a different course entirely. My wife's just finished writing a novel, and I think it's a great book, but she disappears for hours on end. You know this, if you're doing something you love, an hour feels like five minutes. If you're doing something that doesn't resonate with your spirit, five minutes feels like an hour. And the reason so many people are opting out of education is because it doesn't feed their spirit, it doesn't feed their energy or their passion.
Але це стосується не тільки цього. Вся справа у пристрасті. Часто люди добре роблять ті речі, яким не надають великого значення. Вся справа у пристрасті і тому, що збуджує наш дух та енергію. І якщо ви займаєтесь тим, що любите, що гарно у вас виходить, час іде зовсім по-іншому. Моя дружина щойно закінчила писати роман, і я гадаю, що це чудова книжка, але закінчуючи її, вона зникала годинами. Вам це знайомо: коли ви робите те, що любите, година відчувається, як п'ять хвилин. Якщо ви робите щось, що вам не до вподоби, п'ять хвилин тягнуться, мов година. І причина того, чому так багато людей ухиляються від освіти, в тому, що вона не втамовує спрагу їхнього духу, вона не живить їхню енергію та пристрасть.
So I think we have to change metaphors. We have to go from what is essentially an industrial model of education, a manufacturing model, which is based on linearity and conformity and batching people. We have to move to a model that is based more on principles of agriculture. We have to recognize that human flourishing is not a mechanical process; it's an organic process. And you cannot predict the outcome of human development. All you can do, like a farmer, is create the conditions under which they will begin to flourish.
Тож, я гадаю, ми повинні змінити метафори. Ми повинні відмовитись від того, що є, по суті, індустріальною моделлю освіти, мануфактурною моделлю, яка заснована на лінійності, на конформності та узагальненні людей. Ми повинні рухатись до моделі, яка заснована більше на принципах сільського господарства. Ми повинні розпізнати, що розцвітання людини не є механічним процесом, це органічний процес. І ви не можете передбачити результат розвитку людини; все що ви можете, як фермер, це створити умови, за яких вони почнуть квітнути.
So when we look at reforming education and transforming it, it isn't like cloning a system. There are great ones, like KIPP's; it's a great system. There are many great models. It's about customizing to your circumstances and personalizing education to the people you're actually teaching. And doing that, I think, is the answer to the future because it's not about scaling a new solution; it's about creating a movement in education in which people develop their own solutions, but with external support based on a personalized curriculum.
То ж коли ми шукаємо спосіб реформувати й трансформувати освіту, це не те ж саме, що й клонувати систему. Існує багато таких систем як KIPP (Knowledge Is Power Program), це чудова система. Існує багато гарних моделей. Йдеться про налаштування до ваших умов та персоналізацію освіти відповідно до людей, яких ви вчите. І такий підхід, на мою думку, є відповіддю майбутньому, тому що мова не йде лише про моделювання нового рішення; а про створення такого руху в освіті, в якому люди знаходять власні рішення, але з зовнішньою підтримкою, яка ґрунтується на персоналізованому навчальному плані.
Now in this room, there are people who represent extraordinary resources in business, in multimedia, in the Internet. These technologies, combined with the extraordinary talents of teachers, provide an opportunity to revolutionize education. And I urge you to get involved in it because it's vital, not just to ourselves, but to the future of our children. But we have to change from the industrial model to an agricultural model, where each school can be flourishing tomorrow. That's where children experience life. Or at home, if that's what they choose, to be educated with their families or friends.
Зараз, в цьому залі, присутні люди, які мають надзвичайні ресурси в бізнесі, мультимедіа, Інтернеті. Ці технології, поєднані з надзвичайними талантами вчителів, надають можливості провести революцію в освіті. І я спонукаю вас взяти участь у цьому, тому що це життєво необхідно не тільки для нас, а й для майбутнього наших дітей. Але ми повинні відійти від індустріальної моделі до аграрної, де кожна школа зможе завтра розквітнути. Там, де діти пізнають життя. Або вдома, якщо вони захочуть навчитися там разом зі своєю родиною або друзями.
There's been a lot of talk about dreams over the course of these few days. And I wanted to just very quickly -- I was very struck by Natalie Merchant's songs last night, recovering old poems. I wanted to read you a quick, very short poem from W. B. Yeats, who some of you may know. He wrote this to his love, Maud Gonne, and he was bewailing the fact that he couldn't really give her what he thought she wanted from him. And he says, "I've got something else, but it may not be for you."
Ми багато говорили про мрії протягом цих кількох днів. І я хотів би дуже швидко -- минулого вечора мене сильно вразили пісні Наталі Мерчант, згадати давні вірші. Я хотів би швиденько прочитати вам дуже короткий вірш Вільяма Єйтса, якого дехто з вас, може, знає. Він написав це до своєї коханої, Мод Гонн, і він сумує через те, що він не може дати їй те, що, на його думку, вона хоче від нього. І каже: "В мене є дещо інше, але це, мабуть, тобі не потрібно".
He says this: "Had I the heavens' embroidered cloths, Enwrought with gold and silver light, The blue and the dim and the dark cloths Of night and light and the half-light, I would spread the cloths under your feet: But I, being poor, have only my dreams; I have spread my dreams under your feet; Tread softly because you tread on my dreams." And every day, everywhere, our children spread their dreams beneath our feet. And we should tread softly.
Він каже: "Якби небесного я мав би полотна, Змайстрованого з золота та срібла, Із синього, непевного, легкого волокна Серпанку ночі, де застигла напівмла Я б розстелив його тобі під ноги... Та в бідності своїй, я маю лише мрії; І ніжні мрії я поклав тобі до ніг; Ступай обачніше, коли ти йдеш по мріях…" І кожного дня, усюди наші діти кладуть свої мрії до наших ніг. І ми повинні ступати обачніше.
Thank you.
Дякую.
(Applause)
(Оплески)
Thank you very much.
(Applause)
Thank you.
(Applause)