As a boy, I loved cars. When I turned 18, I lost my best friend to a car accident. Like this. And then I decided I'd dedicate my life to saving one million people every year. Now I haven't succeeded, so this is just a progress report, but I'm here to tell you a little bit about self-driving cars.
Будучи хлопчиком я любив машини. Коли мені виповнилось 18 мій кращий друг загинув у автокатастрофі. Як ця. І тоді я вирішив присвятити себе збереженню життів мільйона людей на рік. Я ще не досяг успіху, тож це тільки доповідь про поточний стан речей, але я тут для того, щоб розповісти вам дещо про самокеровані автомобілі.
I saw the concept first in the DARPA Grand Challenges where the U.S. government issued a prize to build a self-driving car that could navigate a desert. And even though a hundred teams were there, these cars went nowhere. So we decided at Stanford to build a different self-driving car. We built the hardware and the software. We made it learn from us, and we set it free in the desert. And the unimaginable happened: it became the first car to ever return from a DARPA Grand Challenge, winning Stanford 2 million dollars. Yet I still hadn't saved a single life.
Вперше я побачив цей концепт на великих перегонах від DARPA, на яких уряд США пропонував приз за створення самокерованого авто, яке зможе їздити місцевістю навпростець. І хоч там була сотня команд, жодна з машин не досягла мети. Тож ми в Стенфорді вирішили побудувати інше самокероване авто. Ми створили апаратне та програмне забезпечення. Ми дали йому змогу вчитись від нас і запустили у вільну подорож пересічною місцевістю. І сталось неочікуване: це стало першим автомобілем, який взагалі зміг завершити великі перегони DARPA та виграти 2 мільйони доларів для Стенфорда. Але я й досі не врятував жодного життя.
Since, our work has focused on building driving cars that can drive anywhere by themselves -- any street in California. We've driven 140,000 miles. Our cars have sensors by which they magically can see everything around them and make decisions about every aspect of driving. It's the perfect driving mechanism. We've driven in cities, like in San Francisco here. We've driven from San Francisco to Los Angeles on Highway 1.
Після цього наша робота була спрямована на побудову автомобілів, які зможуть самі їздити де завгодно -- будь-якими вулицями Каліфорнії. Ми проїхали 140 тис. міль. Наші машини мають сенсори, завдяки яким вони можуть бачити все навколо та приймати рішення про будь-які аспекти руху. Це ідеальний механізм керування рухом. Ми їздили такими містами, як це -- Сан-Франциско. Ми проїхали з Сан-Франциско до Лос-Анджелиса по першій магістралі.
We've encountered joggers, busy highways, toll booths, and this is without a person in the loop; the car just drives itself. In fact, while we drove 140,000 miles, people didn't even notice. Mountain roads, day and night, and even crooked Lombard Street in San Francisco. (Laughter) Sometimes our cars get so crazy, they even do little stunts.
Ми зустрічались з випадковими перехожими, завантаженими магістралями, кабінами касирів цих магістралей. І це при жодній участі людини. Автомобіль їхав сам. Насправді, поки ми їхали ці 140 тис. миль, люди навіть не звертали уваги. Гірські траси, вдень та вночі, навіть викривлена Ломбардна вулиця у Сан-Франциско. (Сміх) Інколи наші машини ставали такими шаленими, що витворювали деякі маленькі трюки.
(Video) Man: Oh, my God. What? Second Man: It's driving itself.
(Відео) Чоловік: О, Господи! Що? Інший чоловік: вона їде сама по собі.
Sebastian Thrun: Now I can't get my friend Harold back to life, but I can do something for all the people who died. Do you know that driving accidents are the number one cause of death for young people? And do you realize that almost all of those are due to human error and not machine error, and can therefore be prevented by machines?
Себастіан Трун: Зараз я не можу повернути життя мого друга Гарольда, втім я можу дещо зробити для всіх тих людей, які загинули. Чи вам відомо, що автокатастрофи є першими за кількістю смертей молодих людей? І чи уявляєте, що майже всі вони відбулись через людську помилку, а не через помилку машини, а отже могли бути попереджені машинами?
Do you realize that we could change the capacity of highways by a factor of two or three if we didn't rely on human precision on staying in the lane -- improve body position and therefore drive a little bit closer together on a little bit narrower lanes, and do away with all traffic jams on highways? Do you realize that you, TED users, spend an average of 52 minutes per day in traffic, wasting your time on your daily commute? You could regain this time. This is four billion hours wasted in this country alone. And it's 2.4 billion gallons of gasoline wasted.
Чи ви уявляєте, що ми можемо змінити пропускну спроможність магістралей вдвічі чи втричі, якщо не будемо покладатись на людську точність під час перебування в ряду -- покращити положення авто та, таким чином, їздити трохи ближче один до одного по більш прямим траєкторіям; і забути про всі ці затори на шляхах? Чи ви, гості TED, уявляєте, що проводите в середньому 52 хвилини на день в дорозі, витрачаючи свій час на щоденні переїзди до роботи в місто? Ви можете повернути собі цей час. Ці 4 мільйони годин, які витрачаються в цій країні просто так. І це також витрати 2,4 мільйони галонів бензину.
Now I think there's a vision here, a new technology, and I'm really looking forward to a time when generations after us look back at us and say how ridiculous it was that humans were driving cars.
Тож я гадаю, що існує новий погляд, нова технологія. І я дійсно дивлюсь у майбутнє, коли наступні покоління будуть згадувати нас і казати, наскільки безглуздо було, коли людина керувала автомобілем.
Thank you.
Дякую.
(Applause)
(Аплодисменти)