A few years ago, about seven years ago, I found myself hiding in a festival toilet, a music festival toilet, and if anyone's been to a music festival, yeah, you'll know that by the third day, it's pretty nasty. I was standing in the toilet because I couldn't even sit down, because the toilet roll had run out, there was mud everywhere, and it smelled pretty bad. And I stood there thinking, "What am I doing? I don't even need the toilet."
Кілька років тому, близько семи років тому, я сховалась у туалеті під час фестивалю, це був музичний фестиваль, і якщо ви коли-небудь були на музичному фестивалі, то знаєте, що на третій день там стає дуже брудно. Я стояла, бо в туалеті не було чистих сидінь, там закінчився туалетний папір, скрізь був бруд, і ще й дуже смерділо. Я там стояла і думала: "Що я тут роблю? Мені ж не потрібно в туалет".
But the reason I went was because I was volunteering for a large charity on climate justice, and it was seven years ago, when lots of people didn't believe in climate change, people were very cynical about activism, and my role, with all of my teammates, was to get people to sign petitions on climate justice and educate them a bit more about the issue. And I cared deeply about climate change and lots of inequality, so I'd go and I'd talk to lots of people, which made me nervous and drained me of energy, but I did it because I cared, but I would hide in the toilets, because I'd be exhausted, and I didn't want my teammates doubting my commitment to the cause, thinking that I was slacking. And we'd go and meet at the end of our shift, and we'd count how many petitions had been signed, and often I'd win the amount of petitions signed even though I had my little breaks in the toilet.
Але я туди пішла тому, що була волонтеркою в благодійній організації, яка дбала про клімат. Сім років тому багато людей не вірили, що кліматичні зміни відбуваються насправді, і дуже скептично ставились до активістів. А в мене і моїх товаришів було завдання спонукати людей підписувати петицію щодо збереження клімату, а також підвищувати їхню обізнаність із цією проблемою. Я дуже переймалась глобальною зміною клімату, так само, як і нерівністю, тож прийшла на той захід, однак спілкування з багатьма людьми мене знервувало й виснажило, хоча я справді дуже переймалась, але мені довелось сховатись в туалеті, бо, почуваючись дуже стомленою, я не хотіла, щоб мої товариші ставили під сумнів мою відданість нашій справі, вважаючи, що я лінувалась. Коли ми наприкінці нашої зміни рахували кількість зібраних підписів, часто виявлялось, що я зібрала їх найбільше, хоча й частіше за інших ходила в туалет.
But I was always very jealous of the other activists, because either they had the same amount of energy as they had when they began the shift of getting people to sign petitions, or often they had more energy, and they'd be really excited about going to watch the bands in the evening and having a dance. And even if I loved the bands, all I wanted to do was to go back to my tent and have a sleep, because I'd just feel completely wiped out, and I was really jealous of people that had the energy to go and party hard at the festivals. But it also made me really angry, as well, inside. I thought, "This isn't fair, I'm an introvert, and all of the offline campaigning seems to be favoring extroverts." I would go on marches which drained me. That was the other option. Or I'd go and join campaigns outside embassies or shops. The only thing that was on offer was around lots of people, it was very loud activism, it always involved lots of people, it was performing. None of it was for introverts, and I not only thought that that wasn't fair, because a third to a half of the world's population are introverts, which isn't fair on them, because we burn out, or we'd be put off by activism and not do it, and everyone needs to be an activist in this world. And also, I didn't think it was particularly clever, but I could see that a lot of the activism that worked wasn't only extrovert activism. It wasn't only the loud stuff. It wasn't about people performing all the time. A lot of the work that was needed was in the background, was hidden, wasn't seen.
Але я дуже заздрила іншим активістам, тому що вони залишались такими ж енергійними, як і на початку зміни, коли збір підписів тільки починався, а багато хто вкінці був ще енергійнішим, і вони з неабияким ентузіазмом відвідували вечірній концерт й охоче танцювали. А мені, навіть якщо подобались виконавці, хотілось лише одного — повернутись до свого намету і поспати, бо я почувалась цілком знесиленою, і дуже заздрила людям, яким вистачало енергії відриватись на повну на фестивалях. Але разом з тим я відчувала внутрішню злість, я думала: "Це ж несправедливо. Я — інтроверт, а у будь-якій офлайновій агітації зручніше почуваються екстраверти". Як варіант, я б могла ходити на демонстрації, та це мене теж втомлювало. Були ще акції біля посольств чи біля крамниць. Та все це мало спільну рису — воно відбувалось в людних місцях, це був дуже шумний активізм, який передбачав живе спілкування з багатьма людьми. Все це не підходить інтровертам, і я думала, що це несправедливо, бо інтроверти становлять від третини до половини світового населення, і несправедливо, що вони постають перед вибором: або вигоріти, або відмовитись від активізму у світі, де всі мають бути активістами. І також, хоч я не вважаю свій здогад винятковим, але я помічала, що ефективний активізм не обов'язково має бути екстравертним, він охоплює і "тиху" роботу. Він передбачає не лише спілкування, а й чимало необхідної роботи, яка робиться за лаштунками, вона прихована, її не помічають.
And when I ended up just being a campaigner, because it's the only job I can do, really -- I was campaigning at university, and for the last 10 years, I've been a professional campaigner for large charities, and now I'm a creative campaigner consultant for different charities as well as other work I do -- but I knew that there were other forms of activism that were needed. I started tinkering about seven years ago to see what quieter forms of activism I could engage with so I didn't burn out as an activist, but also to look at some of the issues I was concerned about in campaigning. I was very lucky that, when I worked for Oxfam and other big charities, I could read lots of big reports on what influenced politicians and businesses and the general public, what campaigns worked really well, which ones didn't. And I'm a bit of a geek, so I look at all of that stuff, and I wanted to tinker around to see how I could engage people in social change in a different way, because I think if we want the world to be more beautiful, kind and just, then our activism should be beautiful, kind and just, and often it's not. And today, I just want to talk about three ways that I think activism needs introverts. I think there's lot of other ways, but I'm just going to talk about three.
І коли я врешті-решт беру участь у кампаніях, адже це стало моєю роботою, — я була учасницею кампаній в університеті, і впродовж минулих 10 років я професійно займалась організацією благодійних кампаній, а зараз я консультую різні благодійні організації щодо креативних кампаній. Виконуючи цю роботу, я знала, що існують інші форми активізму, які також потрібні. Близько семи років тому я почала задумуватись, чи не могла б я знайти для себе якісь спокійніші форми активізму, щоб не вигоріти в громадській діяльності, і разом з тим займатись проблемами, які спонукали мене долучитись до активізму. Мені дуже пощастило, що працюючи з Oxfam й іншими відомими організаціями, я могла ознайомитись із багатьма звітами про те, що здатне вплинути на політиків і бізнесменів, а також на громадськість, які кампанії були справді успішними, а які — не дуже. Оскільки я трохи дивачка, то працюючи з цими даними, я намагалась з'ясувати, якими ще шляхами можна залучити людей до участі в соціальних змінах, адже я вважаю, що якщо ми хочемо, щоб наш світ був кращим, добрішим і справедливішим, тоді й наш активізм має бути добрим, прекрасним і справедливим, а часто він не є таким. І сьогодні я хочу поговорити про три причини, чому активізм потребує інтровертів. Я вважаю, що причин значно більше, але зупинюсь лише на трьох.
And the first one is: activism is often very quick, and it's about doing, so extroverts, often their immediate response to injustice is, we've got to do stuff now, we've got to react really quickly -- and yes, we do need to react, but we need to be strategic in our campaigning, and if we just act on anger, often we do the wrong things. I use craft, like needlework -- like this guy behind me is doing -- as a way to not only slow down those extrovert doers, but also to bring in nervous, quiet introverts into activism. By doing repetitive actions, like handicraft, you can't do it fast, you have to do it slowly. And those repetitive stitches help you meditate on the big, complex, messy social change issues and figure out what we can do as a citizen, as a consumer, as a constituent, and all of those different things. It helps you think critically while you're stitching away, and it helps you be more mindful of what are your motives.
Перша з них така: активізм дуже часто означає швидку реакцію, безпосередні й негайні дії. Тож екстраверти, зіткнувшись із несправедливістю, намагаються негайно щось зробити, зреагувати якнайскоріше. І справді, реагувати потрібно, але успішна кампанія вимагає стратегічного мислення, а якщо керуватись лише гнівом, можна наробити дурниць. Я використовую рукоділля на кшталт вишивки — як ось цей хлопець позаду мене — як засіб, що дозволяє не лише заспокоїти нетерплячих екстравертів, а й залучити до активізму тихих занепокоєних інтровертів. Вишивання передбачає виконання повторюваних дій, які не можна робити поспіхом, їх слід робити повільно. Коли робите стібок за стібком, це допомагає обміркувати великі, складні, заплутані соціальні проблеми, і з'ясувати, що можна зробити як громадяни, як споживачі, як виборці щодо всіх цих речей. Рукоділля налаштовує на критичне мислення і воно допомагає ліпше розібратись із власними мотивами.
Are you that Barbie aid worker that was mentioned before? Are you about joining people in solidarity, or do you want to be the savior, which often isn't very ethical? But doing needle work together, as well, extroverts and introverts and ambivert -- everyone's on the scale in different places -- because it's a quiet, slow form of activism, it really helps introverts be heard in other areas, where they are often not heard. It sounds odd, but while you're stitching, you don't need eye contact with people. So, for nervous introverts, it means that you can stitch away next to someone or a group of people and ask questions that you're thinking that often you don't get time to ask people, or you're too nervous to ask if you give them eye contact.
Чи ви така собі Барбі-помічниця, про яку згадувалось раніше? Може, ваш мотив — солідарність із іншими? Чи вас приваблює роль рятівника, хоч вона іноді й не зовсім етична? Та коли всі разом займаються вишиванням — екстраверти, інтроверти, амбіверти — вони всі виходять на один темп, бо це спокійна, повільна форма активізму, яка сприяє тому, щоб почути думку інтровертів щодо тих питань, у яких часто їхню думку не чути. Звучить дивно, але коли ви вишиваєте, не потрібно підтримувати зоровий контакт з іншими. Тож для тривожних інтровертів це означає, що можна вишивати, сидячи поряд з кимось, чи з групою інших, і ставити питання, які спадають на думку, але які часто вони не встигають поставити, чи надто тривожаться запитувати, соромлячись погляду співрозмовника.
So you can get introverts, who are those big, deep thinkers, saying, "That's really interesting that you want to do that extrovert form of activism that's about shaming people or quickly going out somewhere, but who are you trying to target and how, and is that the best way to do it?" So it means you could have these discussions in a very slow way, which is great for the extrovert to slow down and think deeply, but it's really good for the introvert as well, to be heard and to feel part of that movement for change, in a good way.
Тож ви можете залучити інтровертів, цих глибоких мислителів, сказавши: "Те, що ви хочете зробити — справді цікаво. Екстравертні форми активізму бентежать людей чи передбачають швидку дію, а до якої дії вдалися б ви? І чи це найкраща альтернатива?" Дискусію слід вести в дуже повільній, розважливій манері, що дає екстравертам чудову нагоду зупинитись і подумати, а інтровертам такий підхід теж дуже корисний, адже дозволяє їх почути, і вони відчувають себе залученими до громадської діяльності.
Some ways we do it is stitch cards about what values we thread through our activism, and making sure that we don't just react in unethical ways. One, sometimes we work with art institutions where we will get over 150 people at the V&A who can come for hours, sit and stitch together on a particular issue, and then tweet what they're thinking or how it went, like this one.
Іноді ми робимо вишиті листівки, присвячені нашим цінностям. Це дозволяє їх обміркувати і впевнитись, що наші дії не містять чогось неетичного. Іноді ми співпрацюємо з мистецькими установами, наприклад, зібравши понад 150 людей у музеї V&A, які годинами ходили, сиділи за вишивкою і обговорювали певну проблему, висловлюючи свої думки. Вийшло щось на кшталт цього.
Also, I always think that activism needs introverts because we're really good at intimate activism. So we're good at slow activism, and we're really good at intimate activism, and if this year has told us anything, it's told us that we need to, when we're engaging power holders, we need to engage them by listening to people we disagree with, by building bridges not walls -- walls or wars -- and by being critical friends, not aggressive enemies.
Також, я завжди вважала, що активізму потрібні інтроверти, бо нам дуже добре вдається знайти індивідуальний підхід. Як і повільний активізм, індивідуальний підхід дуже важливий, і якщо цей рік нас чогось навчив, то це, насамперед, усвідомлення того, що, намагаючись залучити впливових людей, нам необхідно слухати тих, хто з нами не згоден, вчитись будувати мости, а не зводити стіни, і навчитись бути критичними друзями, а не агресивними супротивниками.
And one example that I do a lot with introverts, but with lots of people, is make gifts for people in power, so not be outside screaming at them, but to give them something like a bespoke handkerchief saying, "Don't blow it. Use your power for good. We know you've got a difficult job in your position of power. How can we help you?" And what's great is, for the introverts, we can write letters while we're making these gifts, so for us, Marks and Spencer, we tried to campaign to get them to implement the living wage. So we made all the 14 board members bespoke handkerchiefs. We wrote them letters, we boxed them up, and we went to the AGM to hand-deliver our gifts and to have that form of intimate activism where we had discussions with them. And what was brilliant was that the chair of the board told us how amazing our campaign was, how heartfelt it was.
Як приклад акції, у якій взяли участь переважно інтроверти, багато інтровертів — дарування подарунків впливовим людям. Замість того, щоб галасувати під вікнами, ми їм подарували спеціально замовлені носовички, сказавши: "Будьте дбайливими. Користуйтесь владою на благо. Ми знаємо, що у вас на цій посаді багато складних завдань. Ми можемо чимось допомогти?" Інтровертів приваблювала нагода працювати над листами, коли ми готували ці подарунки для Marks and Spencer, намагаючись спонукати впровадження більш гідної оплати праці. Отож, для всіх 14 членів правління ми підготували спеціальні носовички, поклали в коробки, куди вклали наші листи, і прийшли на щорічні збори правління, щоб вручити ці подарунки і особисто поспілкуватись із членами правління, як це передбачала наша акція. І це була блискуча ідея — голова правління вражено нам сказав, що наша кампанія просто дивовижна, дуже щира і сердечна.
The board members, like Martha Lane Fox, who has hundreds of thousands of followers on Twitter, and highly influential in business, tweeted how impressed she was, and within 10 months, we'd had meetings with Marks and Spencer to say, "We know this is difficult to be a living wage employer, but if you can be one, the rest of the sector will look at it, and it's not right that some of your amazing workers are working full time and still can't pay their bills. And we love Marks and Spencer. How can you be the role model that we want you to be?"
Члени правління, наприклад Марта Лейн Фокс, яка має у Твіттері сотні тисяч підписників і величезний вплив у бізнесі, зазначила у Твіттері, як вона була вражена, і найближчі кілька місяців ми зустрічались із керівництвом Marks and Spencer, зі словами: "Розуміємо, збільшити оплату непросто. Але якщо ви це зробите, то будете взірцем для інших компаній. Несправедливо, коли деякі ваші працівники, працюючи на повну ставку, все одно не можуть заробити на прожиток. Ми любимо Marks and Spencer. Чи не змогли б ви стати тим взірцем, про який ми мріємо?"
So that was that intimate form of activism. We had lots of meetings with them. We then gave them Christmas cards and Valentine's cards to say, "We really want to encourage you to implement the living wage, and within 10 months, they'd announced to the media that they were going to pay the independent living wage, and now --
Отож, це індивідуальний підхід. У нас були численні зустрічі з керівництвом компанії, ми їм надсилали листівки на Різдво і день Валентина, щоб сказати: "Ми вас дуже просимо підняти платню", — і в найближчі 10 місяців вони заявили у ЗМІ, що справді піднімуть платню до гідного рівня, і зараз
(Applause)
(Оплески)
Thank you.
Дякую.
And now we're trying to work with them to be accredited, which is really important, and we went back to the last AGM this June and we had these amazing one-to-one discussions with the board members, who told us how much they loved their hankies and how it really moved them, what we were doing, and they all told us that if we were standing outside screaming at them and not being gentle in our protest, they wouldn't have even listened to us, never mind had those discussions with us.
І зараз ми намагаємось побудувати з ними довірчі відносини, це справді дуже важливо. На цьогорічних зборах правління у червні ми спілкувались із членами правління тет-а-тет, і вони сказали, що їм дуже сподобались наші носовички, і це в них викликало симпатію до наших акцій. Вони також сказали, що якби ми просто скандували гасла під вікнами, то таких галасливих протестувальників вони б просто не захотіли слухати, тим більш не запросили б до обговорення.
And I think introverts are really good at intimate activism because we like to listen, we like one-to-ones, we don't like small talks, we like those big, juicy issues to discuss with people, we don't like conflict, so we avoid it at all costs, which is really important when we're trying to engage power holders, not to be conflicting with them all the time.
Я думаю, що інтроверти дуже успішно застосовують індивідуальний підхід, бо вони люблять слухати, спілкуватись тет-а-тет, вони не люблять зайвих розмов, але люблять обговорювати великі, серйозні питання, вони не люблять конфліктів, тож будь-якою ціною їх уникають, що дуже важливо, якщо намагатися схилити впливових людей на свій бік. Це легше зробити, якщо намагатись не конфліктувати з ними.
The third way I think activists are really missing out if they don't engage introverts is that introverts, like I said, can be half of the world's population, and most of us won't say that we're introvert, or we get embarrassed by saying what overwhelms us. So for me, a few years ago, my mom used to send me texts in capital letters -- and she can now do emojis and everything, she's fine -- but as soon as I'd see this text, I'd wince and think, "Ooh, it's capital letters, it's too much." And I'd have to ignore it to read the lovely text she sent me. And that's a bit embarrassing, to tell people that capital letters overwhelm you, but we really need introverts to help us do intriguing activism that attracts them rather than puts them off. We're put off by big and brash giant posters and capital letters and explanation marks telling us what to do and vying for our attention.
І третя причина, чому активізм дуже втрачає, якщо не залучати до нього інтровертів, полягає в тому, що інтроверти складають до половини населення, хоча більшість з нас не хоче зізнаватись, що ми — інтроверти, і відчуваємо збентеження, коли виражаємо те, що нас вражає. Наприклад, кілька років тому моя мама писала мені повідомлення великими літерами, зараз вона використовує смайлики і тому подібне, але щоразу, коли я бачила ці тексти, то думала: "О, це великі літери, це щось виняткове". Я намагалась не звертати увагу на них, зосереджуючись на змісті повідомлень. І це трохи незручно — сказати комусь, що великі літери вас трохи приголомшують. Але для активізму справді потрібна участь інтровертів, і їх треба приваблювати, а не відштовхувати. Нас відштовхують величезні крикливі постери, великі літери і вказівники, які вказують, що нам робити, претендуючи на нашу увагу.
So some of the things I do with people around the world who take part is make small bits of provocative street art which are hung off eye level, very small, and they're provocative messages. They're not preaching at people or telling them what to do. They're just getting people to engage in different ways, and think for themselves, because we don't like to be told what to do.
Натомість я, разом із активістами з різних країн, роблю інше: ми створюємо маленькі твори в жанрі стріт-арту, вони розташовані на рівні очей, дуже маленькі, і провокують замислитись. Вони не містять повчань, не вказують, що треба робити, а просто намагаються підштовхнути людей до участі, спонукають замислитись. Ми ж не любимо, коли нам вказують, що робити.
It might be wearing a green heart on your sleeve saying what you love and how climate change will affect it, and we'll wear it, and if people say, "Why are you wearing a green heart with the word 'chocolate' on?" and we can have those one-to-one intimate conversations and say, "I love chocolate. Climate change is going to affect it, and I think there's lot of other things that climate change will affect, and I really want to make sure I'm part of the solution, not the problem." And then we deflect, because we don't like to be the center of attention, and say, "What do you love and how will climate change affect it?"
Наприклад, учасники вчепили на рукав зелене серце, щоб показати, що вони цінують щось, що опинилось в небезпеці завдяки зміні клімату. І коли люди запитують: "Чому у вас на рукаві зелене серце зі словом "шоколад"?", — можна почати довірчу розмову тет-а-тет, відповівши: "Я люблю шоколад. Але зміна клімату загрожує какао-бобам, як і багатьом іншим речам, і я дуже хочу, щоб моя діяльність сприяла вирішенню, а не загостренню проблеми". А далі ми відходимо, адже не бажаємо бути в центрі уваги, і на прощання кажемо: "А що любите ви, і як на це впливає зміна клімату?"
Or it might be shop-dropping instead of shop-lifting, where we'll make little mini-scrolls with lovely stories on about what's the story behind your clothes. Is it a joyful story of how it's made, or is it a torturous one? And we'll just drop them in little pockets in shops, all lowercase, all handwritten, with kisses and smiley faces in ribbon, and then people are excited that they found it. And we often drop them in unethical shops or in front pockets, and it's a way that we can do offline campaigning that engages us and doesn't burn us out, but also engages other people in an intriguing way online and offline.
Ще одна акція: ми підкидали у крамницях невеличкі паперові міні-трубочки зі зворушливими зверненнями про те, як виготовляється одяг. Його виготовлення — це радість праці чи щоденні тортури? Ми залишали такі звернення в кишенях крамничного одягу, вони були написані вручну, невеликими літерами, зав'язані стрічкою з сердечками чи усміхненими обличчями, і люди, знайшовши ці звернення, були вражені. Ми часто залишали такі звернення в крамницях, які експлуатували дешеву працю, і такий спосіб офлайнового активізму дозволяв нам долучитись і при цьому не вигоріти, до того ж зацікавлював інших людей, як офлайн, так і онлайн.
So I've got two calls to action, for the introverts and for the extroverts. For the ambivert, you're involved in all of it. For the extroverts, I want to say that when you're planning a campaign, think about introverts. Think about how valuable our skills are, just as much as extroverts'. We're good at slowing down and thinking deeply, and the detail of issues, we're really good at bringing them out. We're good at intimate activism, so use us in that way. And we're good at intriguing people by doing strange little things that help create conversations and thought. Introverts, my call to action for you is, I know you like being on your own, I know you like being in your head, but activism needs you, so sometimes you've got to get out there. It doesn't mean that you've got to turn into an extrovert and burn out, because that's no use for anyone, but what it does mean is that you should value the skills and the traits that you have that activism needs. So for everyone in this room, whether you're an extrovert or an introvert or an ambivert, the world needs you now more than ever, and you've got no excuse not to get involved.
Отож, я пропоную різні заклики до дії — для інтровертів і для екстравертів. Щодо амбівертів, то ви можете долучатись до обох. Екстравертам я хочу сказати: плануючи кампанію, враховуйте інтровертів. Враховуйте, що наші навички і вміння не менш цінні, ніж в екстравертів. Нам чудово вдається взяти паузу і глибоко обдумати різні нюанси складної проблеми. Ми чудово вміємо їх виявляти. Нам вдається знаходити індивідуальний підхід, тож давайте нам таку можливість. І нам добре вдається зацікавити інших, за допомогою маленьких незвичних речей, що спонукають до осмислення і обговорення. Інтроверти, мій заклик до вас такий: я знаю, що ви любите бути на самоті, що ви любите поринати у свої думки, але активізм потребує вашої участі, тож іноді вам слід приєднуватись. Це не означає, що вам треба перетворитись на екстраверта і вигоріти, адже це нікому не дасть користі, я маю на увазі інше — вам слід цінувати свої риси і вміння, адже для активізму вони дуже корисні. Отож, скажу всім присутнім: незалежно від того, чи ви інтроверт, чи екстраверт, чи амбіверт, ваша участь потрібна зараз більше, ніж будь-коли, а відмовки, щоб стояти осторонь, неприпустимі.
Thanks.
Дякую.
(Applause)
(Оплески)