I'm going to speak today about the relationship between science and human values. Now, it's generally understood that questions of morality -- questions of good and evil and right and wrong -- are questions about which science officially has no opinion. It's thought that science can help us get what we value, but it can never tell us what we ought to value. And, consequently, most people -- I think most people probably here -- think that science will never answer the most important questions in human life: questions like, "What is worth living for?" "What is worth dying for?" "What constitutes a good life?"
Сьогодні ми поговоримо про зв’язок між наукою та людськими цінностями. Зараз широко розповсюджена думка, що питання моралі - про добро і зло, правильне і неправильне - це питання, на які у науки немає відповідей. Вважається, що наука може нам допомогти отримати те, що ми хочемо і цінуємо, але вона ніколи не зможе сказати, що слід хотіти і цінувати. І в результаті, більшість - в тому числі й більшість присутніх тут, вважають, що наука ніколи не відповість на найважливіші питання у житті людини: Як-от "Для чого слід жити?" "Заради чого варто померти?" "З чого складається хороше життя?"
So, I'm going to argue that this is an illusion -- that the separation between science and human values is an illusion -- and actually quite a dangerous one at this point in human history. Now, it's often said that science cannot give us a foundation for morality and human values, because science deals with facts, and facts and values seem to belong to different spheres. It's often thought that there's no description of the way the world is that can tell us how the world ought to be. But I think this is quite clearly untrue. Values are a certain kind of fact. They are facts about the well-being of conscious creatures.
Я збираюсь показати, що це все - ілюзія, таке розділення науки і людських цінностей - ілюзія, і насправді, вона дуже небезпечна, особливо у цей момент історії людства. Зараз дуже часто говорять, що наука неспроможна забезпечити основу для моралі і людських цінностей, тому що наука працює з фактами, а факти і цінності належать до різних сфер. Часто вважають, що жоден опис реально існуючого стану справ у світі не може нам нічого сказати про те, яким цей світ мав би бути. Але я вважаю, що це зовсім не так. Цінності теж є фактами певного типу. Вони є фактами про благополуччя свідомих істот.
Why is it that we don't have ethical obligations toward rocks? Why don't we feel compassion for rocks? It's because we don't think rocks can suffer. And if we're more concerned about our fellow primates than we are about insects, as indeed we are, it's because we think they're exposed to a greater range of potential happiness and suffering. Now, the crucial thing to notice here is that this is a factual claim: This is something that we could be right or wrong about. And if we have misconstrued the relationship between biological complexity and the possibilities of experience well then we could be wrong about the inner lives of insects.
Чому у нас немає ніяких етичних зобов’язань стосовно каменів? Чому ми не співчуваємо камінню? Бо вважаємо, що каміння не може страждати. І, якщо ми більше турбуємося про ближчих нам приматів, ніж про комах, а ми так і робимо, то це тому, що вважаємо їх здатними більше відчувати щастя і страждання. Тут слід зробити принципове зауваження, що це твердження належить до фактуальних, Воно може бути істинним чи хибним. І якщо ми хибно зрозуміли зв'язок між складною біологічною структурою і здатністю до переживань, то ми могли помилитись щодо внутрішнього життя комах.
And there's no notion, no version of human morality and human values that I've ever come across that is not at some point reducible to a concern about conscious experience and its possible changes. Even if you get your values from religion, even if you think that good and evil ultimately relate to conditions after death -- either to an eternity of happiness with God or an eternity of suffering in hell -- you are still concerned about consciousness and its changes. And to say that such changes can persist after death is itself a factual claim, which, of course, may or may not be true.
І абсолютно всі версії людської моралі і цінностей, з якими я стикався, завжди можна певним чином звести до простої турботи про переживання свідомих істот та їх можливих змін. Навіть, якщо ви черпаєте свою систему цінностей з релігії, і вважаєте, що добро і зло якимось чином стосуються життя після смерті -- чи то вічність щастя з богом чи вічність пекельних мук - вам все одно йдеться про свідомість і її зміни. І твердження, що ці зміни можуть зберігатися після смерті, теж належить до фактуальних, тобто, воно, звісно ж, може бути чи не бути правдою.
Now, to speak about the conditions of well-being in this life, for human beings, we know that there is a continuum of such facts. We know that it's possible to live in a failed state, where everything that can go wrong does go wrong -- where mothers cannot feed their children, where strangers cannot find the basis for peaceful collaboration, where people are murdered indiscriminately. And we know that it's possible to move along this continuum towards something quite a bit more idyllic, to a place where a conference like this is even conceivable.
Далі, міркуючи про умови благополуччя в цьому житті, для людей, ми знаємо, що є цілий континуум таких фактів. Наприклад, можна жити у недієздатній країні, де все погане, що може статися, стається, де матері не можуть нагодувати своїх дітей, де незнайомі люди не можуть знайти спільну основу для мирної співпраці, де людей вбивають без розбору. І ми також знаємо, що можна рухатись вздовж цього континууму до чогось значно більш ідилічного - світу, де можуть відбуватись конференції, такі як ця.
And we know -- we know -- that there are right and wrong answers to how to move in this space. Would adding cholera to the water be a good idea? Probably not. Would it be a good idea for everyone to believe in the evil eye, so that when bad things happened to them they immediately blame their neighbors? Probably not. There are truths to be known about how human communities flourish, whether or not we understand these truths. And morality relates to these truths.
І ми знаємо - ми знаємо - що є правильні і неправильні відповіді на питання, куди нам слід рухатися. Чи буде хорошою ідеєю додати збудник холери у воду? Мабуть, ні. Чи буде хорошою ідеєю масова віра у пристріт, коли люди у випадку нещастя одразу ж звинувачували б своїх сусідів? Теж ні. Є істини, з яких можна дізнатись про те, як людські спільноти досягають процвітання, навіть, якщо ми не розуміємо цих істин. І моральність є пов'язаною з цими істинами.
So, in talking about values we are talking about facts. Now, of course our situation in the world can be understood at many levels -- from the level of the genome on up to the level of economic systems and political arrangements. But if we're going to talk about human well-being we are, of necessity, talking about the human brain. Because we know that our experience of the world and of ourselves within it is realized in the brain --
Тож, говорячи про цінності, ми також говоримо про факти. Звісно, нашу ситуацію в світі можна розуміти на різних рівнях - починаючи з рівня генома і аж до рівня економічних систем чи політичних угод. Але, якщо говорити про благополуччя людей, то ми змушені говорити про людський мозок. Тому що ми знаємо, що наше сприйняття світу, і нас самих, як частини цього світу, відбувається у мозку,
whatever happens after death. Even if the suicide bomber does get 72 virgins in the afterlife, in this life, his personality -- his rather unfortunate personality -- is the product of his brain. So the contributions of culture -- if culture changes us, as indeed it does, it changes us by changing our brains. And so therefore whatever cultural variation there is in how human beings flourish can, at least in principle, be understood in the context of a maturing science of the mind -- neuroscience, psychology, etc.
що б там не сталося після смерті. Навіть, якщо терорист-смертник отримає 72 цнотливих дівчини у потойбічному житті, однак у цьому житті його особистість - радше безталанна особистість - є продуктом його мозку. У цьому полягає внесок культури - якщо культура змінює нас, а вона це робить, вона змінює нас, змінюючи наші мізки. Отож, будь-які культурні варіації, коли йдеться про процвітання людини, можна, хоча б гіпотетично, зрозуміти в контексті таких наук про розум як нейрохімія, психологія, і т.д.
So, what I'm arguing is that value's reduced to facts -- to facts about the conscious experience of conscious beings. And we can therefore visualize a space of possible changes in the experience of these beings. And I think of this as kind of a moral landscape, with peaks and valleys that correspond to differences in the well-being of conscious creatures, both personal and collective. And one thing to notice is that perhaps there are states of human well-being that we rarely access, that few people access. And these await our discovery. Perhaps some of these states can be appropriately called mystical or spiritual. Perhaps there are other states that we can't access because of how our minds are structured but other minds possibly could access them.
Я хочу довести, що цінності зводяться до фактів - фактів про досвід свідомості мислячих істот. І ми можемо собі уявити простір можливих змін у досвіді цих істот. І я це бачу, як певний моральний ландшафт з горбами і долинами, які відповідають відмінностям у рівні благополуччя свідомих істот, як особистого, так і колективного. І слід зауважити, що, мабуть, існують такі стани людського добробуту, яких ми рідко досягаємо, яких досягає мало хто з людей. Вони - об'єкт майбутніх відкриттів. Можливо навіть, що деякі з цих станів можна назвати містичними чи духовними. Можливо, існують і інші стани, яких нашому розуму не дано досягти, але інші розуми можуть їх досягнути.
Now, let me be clear about what I'm not saying. I'm not saying that science is guaranteed to map this space, or that we will have scientific answers to every conceivable moral question. I don't think, for instance, that you will one day consult a supercomputer to learn whether you should have a second child, or whether we should bomb Iran's nuclear facilities, or whether you can deduct the full cost of TED as a business expense. (Laughter) But if questions affect human well-being then they do have answers, whether or not we can find them. And just admitting this -- just admitting that there are right and wrong answers to the question of how humans flourish -- will change the way we talk about morality, and will change our expectations of human cooperation in the future.
Зразу хочу уточнити те, що я не стверджую. Я не стверджую, що наука гарантує нам безпомилковий путівник на цьому шляху, чи що наука зможе дати відповіді на будь-які моральні питання. Я не думаю, наприклад, що одного дня можна буде запитати у суперкомп’ютера, чи варто заводити ще одну дитину, або ж чи варто бомбити ядерні установки в Ірані, або чи можливо обчислити загальну вартість TED за принципом виробничих витрат. (Сміх) Але питання, що зачіпають добробут людей, таки мають відповіді, навіть якщо ми не можемо їх знайти. І одне тільки визнання того, що існують правильні і неправильні відповіді на питання про досягнення процвітання - це визнання змінить наш підхід до моралі, і змінить наші очікування щодо майбутньої співпраці між людьми.
For instance, there are 21 states in our country where corporal punishment in the classroom is legal, where it is legal for a teacher to beat a child with a wooden board, hard, and raising large bruises and blisters and even breaking the skin. And hundreds of thousands of children, incidentally, are subjected to this every year. The locations of these enlightened districts, I think, will fail to surprise you. We're not talking about Connecticut.
Наприклад, у двадцять одному штаті нашої країни фізичні покарання у школі дозволені законом, вчителям дозволено бити дітей дерев'яною лозиною, навіть сильно бити, спричиняючи величезні синці, мозолі, чи навіть тріщини шкіри. І сотні тисяч дітей, частіше чи рідше, щороку зазнають цього. Географічне розташування цих просвітлених місць, думаю, не дуже вас здивує. Ми не говоримо про Коннектикут.
And the rationale for this behavior is explicitly religious. The creator of the universe himself has told us not to spare the rod, lest we spoil the child -- this is in Proverbs 13 and 20, and I believe, 23. But we can ask the obvious question: Is it a good idea, generally speaking, to subject children to pain and violence and public humiliation as a way of encouraging healthy emotional development and good behavior? (Laughter) Is there any doubt that this question has an answer, and that it matters?
А виправдання такої поведінки чисто релігійне. Що бог, творець всесвіту, сам нам сказав не жаліти лози, щоб не зіпсувати дитину - це у Приповістях 13, 20, і здається, 23. Але ми можемо задати очевидне запитання: наскільки хорошою є ідея піддавати дітей фізичному болю, насильству і публічному приниженню, використовуючи це для підтримки здорового емоційного розвитку і хорошої поведінки? (Сміх) Чи хтось сумніватиметься, що на це питання справді існує відповідь, і що вона важлива?
Now, many of you might worry that the notion of well-being is truly undefined, and seemingly perpetually open to be re-construed. And so, how therefore can there be an objective notion of well-being? Well, consider by analogy, the concept of physical health. The concept of physical health is undefined. As we just heard from Michael Specter, it has changed over the years. When this statue was carved the average life expectancy was probably 30. It's now around 80 in the developed world. There may come a time when we meddle with our genomes in such a way that not being able to run a marathon at age 200 will be considered a profound disability. People will send you donations when you're in that condition. (Laughter)
Далі, багатьох з вас може непокоїти те, що поняття благополуччя досить невизначене, і вічно відкрите для різних інтерпретацій. Отож, яким же може бути об'єктивне визначення благополуччя? Розглянемо, за аналогією, фізичне здоров’я. Це поняття теж погано визначене, а також воно, як ми щойно чули від Майкла Спектера, змінилося за останні роки. Коли це поняття виникло, середня очікувана тривалість життя була близько 30 років. А тепер у розвиненому світі вона виросла до 80-ти років. Може настати час, коли ми так трансформуємо свої гени, що нездатність пробігти марафон у віці 200 років буде вважатися ознакою серйозної інвалідності, і такі особи отримуватимуть соціальну допомогу. (Сміх)
Notice that the fact that the concept of health is open, genuinely open for revision, does not make it vacuous. The distinction between a healthy person and a dead one is about as clear and consequential as any we make in science. Another thing to notice is there may be many peaks on the moral landscape: There may be equivalent ways to thrive; there may be equivalent ways to organize a human society so as to maximize human flourishing.
Зауважте, факт того, що поняття здоров'я відкрите для перегляду, не робить це поняття порожнім. Різниця між здоровою і мертвою людиною така ж очевидна і логічна, як і надійне наукове знання. Є ще одна важлива річ - на моральному ландшафті є багато вершин: до процвітання можуть вести різні способи; може бути кілька еквівалентних типів соціальної організації, які дозволяють максимізувати процвітання.
Now, why wouldn't this undermine an objective morality? Well think of how we talk about food: I would never be tempted to argue to you that there must be one right food to eat. There is clearly a range of materials that constitute healthy food. But there's nevertheless a clear distinction between food and poison. The fact that there are many right answers to the question, "What is food?" does not tempt us to say that there are no truths to be known about human nutrition. Many people worry that a universal morality would require moral precepts that admit of no exceptions.
Отож, чи не може це підірвати об’єктивну мораль? Подумайте, як ми обговорюємо їжу: навряд чи я взявся б вас переконувати, що існує лише один правильний спосіб харчуватися. Очевидно, існує велике розмаїття страв, які можуть вважатися здоровою їжею. Але тим не менш, є чітке розмежування між їжею і отрутою. Той факт, що існує багато правильних відповідей на питання "Що можна їсти?" не змушує нас робити висновок про відсутність будь-яких однозначних істин щодо харчування. Багатьох людей непокоїть, що універсальна мораль вимагатиме від нас моральних "заповідей", у яких немає винятків.
So, for instance, if it's really wrong to lie, it must always be wrong to lie, and if you can find an exception, well then there's no such thing as moral truth. Why would we think this? Consider, by analogy, the game of chess. Now, if you're going to play good chess, a principle like, "Don't lose your Queen," is very good to follow. But it clearly admits some exceptions. There are moments when losing your Queen is a brilliant thing to do. There are moments when it is the only good thing you can do. And yet, chess is a domain of perfect objectivity. The fact that there are exceptions here does not change that at all.
Наприклад, якщо, брехати - це погано, то будь-яка брехня буде поганою, і якщо можна знайти виняток, тоді виходить, що моральної істини не існує. Чому ми маємо так вважати? Розгляньмо, за аналогією, гру в шахи. Якщо ви хочете добре зіграти партію, то варто дотримуватись поради "Не втрачай королеви". Але з цього правила є декотрі винятки. Бувають ситуації, коли віддати королеву - це чудовий хід. Бувають моменти, коли це - єдине, що можна зробити. Причому шахи - це гра, що може вважатись втіленням об'єктивності. А той факт, що тут бувають винятки, не змінює об'єктивного характеру шахів.
Now, this brings us to the sorts of moves that people are apt to make in the moral sphere. Consider the great problem of women's bodies: What to do about them? Well this is one thing you can do about them: You can cover them up. Now, it is the position, generally speaking, of our intellectual community that while we may not like this, we might think of this as "wrong" in Boston or Palo Alto, who are we to say that the proud denizens of an ancient culture are wrong to force their wives and daughters to live in cloth bags? And who are we to say, even, that they're wrong to beat them with lengths of steel cable, or throw battery acid in their faces if they decline the privilege of being smothered in this way?
Це підводить нас до тих ходів, які люди роблять у моральній сфері. Розгляньмо значну проблему, пов'язану з жіночими тілами: Що нам з ними робити? Одне з рішень - прикрити ці тіла. Позиція нашої інтелектуальної спільноти щодо цього така: нам це може і не подобатися, ми можемо вважати це "неправильним" в Бостоні чи Пало-Альто, але хто ми такі, щоб казати, що достойні нащадки стародавньої культури неправі, що змушують своїх дружин та дочок жити в мішках з одягу все життя? І хто ми такі, щоб казати, що вони роблять погано, коли б’ють жінок сталевим прутом, чи хлюпають їм в лице кислотою, якщо ті відмовляються підкорятись правилам щодо одягу?
Well, who are we not to say this? Who are we to pretend that we know so little about human well-being that we have to be non-judgmental about a practice like this? I'm not talking about voluntary wearing of a veil -- women should be able to wear whatever they want, as far as I'm concerned. But what does voluntary mean in a community where, when a girl gets raped, her father's first impulse, rather often, is to murder her out of shame?
Але хто ми такі, щоб цього не говорити? Хто ми такі, щоб прикидатися, що ми так мало знаємо про благополуччя, що не повинні висловлювати осуд щодо таких дій? Я не говорю про добровільне носіння покривала, адже, на мою думку, жінки можуть носити, що захочуть. Але що означає "добровільне" у спільноті, де у випадку зґвалтування дівчини першим імпульсом її батька найчастіше буде вбити доньку і таким чином позбавитися сорому?
Just let that fact detonate in your brain for a minute: Your daughter gets raped, and what you want to do is kill her. What are the chances that represents a peak of human flourishing?
Просто задумайтесь на хвилинку над цим фактом: Вашу дочку ґвалтують, а ваша реакція на це - бажання її вбити. Якою мірою це можна вважати піком людського процвітання?
Now, to say this is not to say that we have got the perfect solution in our own society. For instance, this is what it's like to go to a newsstand almost anywhere in the civilized world. Now, granted, for many men it may require a degree in philosophy to see something wrong with these images. (Laughter) But if we are in a reflective mood, we can ask, "Is this the perfect expression of psychological balance with respect to variables like youth and beauty and women's bodies?" I mean, is this the optimal environment in which to raise our children? Probably not. OK, so perhaps there's some place on the spectrum between these two extremes that represents a place of better balance. (Applause) Perhaps there are many such places --
І кажучи це, ми не маємо на увазі, що наше суспільство ідеальне. Наприклад, ось як виглядають газетні кіоски майже скрізь в цивілізованому світі, де багатьом чоловікам, щоб зрозуміти, що поганого в цих зображеннях, потрібен принаймні вчений ступінь з філософії. (Сміх) Але якщо ми налаштовані на рефлексію, можна запитати, "Чи це дійсно ідеальне відображення психологічного балансу у ставленні до молодості та краси жіночих тіл?" Я маю на увазі, чи це дійсно оптимальне середовище, в якому слід вирощувати наших дітей? Мабуть, ні. Гаразд, можливо, десь у спектрі між цими двома крайнощами існує така ситуація, яка представляє кращий баланс. (Оплески) Можливо, таких ситуацій багато,
again, given other changes in human culture there may be many peaks on the moral landscape. But the thing to notice is that there will be many more ways not to be on a peak. Now the irony, from my perspective, is that the only people who seem to generally agree with me and who think that there are right and wrong answers to moral questions are religious demagogues of one form or another.
знову ж таки, беручи до уваги зміни в культурі, моральний ландшафт може мати кілька вершин. Але слід відзначити, що разом з тим існує значно більше шляхів, які не ведуть до вершини. Є певна іронія в тому, що єдині люди, які загалом згодні з моєю точкою зору, які вважають, що існують правильні і неправильні відповіді на моральні питання, - це релігійні демагоги того чи іншого штибу.
And of course they think they have right answers to moral questions because they got these answers from a voice in a whirlwind, not because they made an intelligent analysis of the causes and condition of human and animal well-being. In fact, the endurance of religion as a lens through which most people view moral questions has separated most moral talk from real questions of human and animal suffering. This is why we spend our time talking about things like gay marriage and not about genocide or nuclear proliferation or poverty or any other hugely consequential issue. But the demagogues are right about one thing: We need a universal conception of human values.
І звісно, вони вважають, що вони знають правильні відповіді, бо ці відповіді їм продиктував голос із неба, а не тому, що вони ретельно проаналізували причини і умови благополуччя людей і тварин. І насправді, тривалий розгляд моральних питань через призму релігії, як це робить багато людей, призвів до того, що чимало моральних повчань виявились далекими від реальних страждань людей і тварин. Ось чому ми витрачаємо час на обговорення чогось, типу одностатевих шлюбів, а не на обговорення геноциду, чи поширення ядерної зброї, чи бідності, чи якоїсь іншої гострої і масштабної проблеми. Та в одному демагоги мають слушність: нам потрібне універсальне поняття людських цінностей.
Now, what stands in the way of this? Well, one thing to notice is that we do something different when talking about morality -- especially secular, academic, scientist types. When talking about morality we value differences of opinion in a way that we don't in any other area of our lives. So, for instance the Dalai Lama gets up every morning meditating on compassion, and he thinks that helping other human beings is an integral component of human happiness. On the other hand, we have someone like Ted Bundy; Ted Bundy was very fond of abducting and raping and torturing and killing young women.
Що стоїть на шляху до цього? Насамперед, треба зауважити, що ми міркуємо про мораль не так, як про інше, особливо люди зі світським, інтелектуальним, науковим світоглядом. Обговорюючи моральні проблеми, ми цінуємо розмаїття точок зору у спосіб, який не застосовуємо в жодній іншій сфері життя. Наприклад, Далай-лама починає кожен ранок із медитації співчуття, вважаючи, що допомога іншим людям - це неодмінний складник щастя. З іншого боку, існують особи типу Теда Банді, який отримував задоволення викрадаючи, катуючи, вбиваючи молодих жінок.
So, we appear to have a genuine difference of opinion about how to profitably use one's time. (Laughter) Most Western intellectuals look at this situation and say, "Well, there's nothing for the Dalai Lama to be really right about -- really right about -- or for Ted Bundy to be really wrong about that admits of a real argument that potentially falls within the purview of science. He likes chocolate, he likes vanilla. There's nothing that one should be able to say to the other that should persuade the other." Notice that we don't do this in science.
Отож, перед нами, схоже, справді різні погляди щодо того, як найкраще використати свій час. (Сміх) Більшість західних інтелектуалів, дивлячись на цю ситуацію, кажуть: "В цій ситуації немає чогось такого, що давало б підстави справді вирішити, що Далай-лама має слушність, а Тед Банді помиляється, що допускало б справжній аргумент, який міг би хоча б потенційно лежати в науковій площині. Хтось любить шоколад, а інший - ваніль, і не існує способу, який би дозволив комусь із них переконати іншого змінити свій смак". Зауважте, що в науці ми міркуємо інакше.
On the left you have Edward Witten. He's a string theorist. If you ask the smartest physicists around who is the smartest physicist around, in my experience half of them will say Ed Witten. The other half will tell you they don't like the question. (Laughter) So, what would happen if I showed up at a physics conference and said,"String theory is bogus. It doesn't resonate with me. It's not how I chose to view the universe at a small scale. I'm not a fan." (Laughter) Well, nothing would happen because I'm not a physicist; I don't understand string theory. I'm the Ted Bundy of string theory. (Laughter) I wouldn't want to belong to any string theory club that would have me as a member.
Зліва ви бачите Едварда Віттена, дослідника теорії струн. Якщо ви запитаєте найрозумніших фізиків, хто є найрозумнішим фізиком, то, як показує мій досвід, половина з них назвуть Еда Віттена, а інша половина скаже, що їм таке питання не до вподоби. (Сміх) Отож, що буде, якщо я з'явлюсь на конференції з фізики і скажу: "Теорія струн хибна. Вона не резонує з моїм умонастроєм, я не хочу розглядати мікросвіт так, як вона пропонує, Вона мені не до вподоби". (Сміх) Втім, нічого не станеться, бо я не фізик, я не розумію теорію струн. Я - Тед Банді щодо теорії струн. (Сміх) Я не хотів би увійти у жоден клуб теорії струн, який би забажав
But this is just the point. Whenever we are talking about facts certain opinions must be excluded. That is what it is to have a domain of expertise. That is what it is for knowledge to count. How have we convinced ourselves that in the moral sphere there is no such thing as moral expertise, or moral talent, or moral genius even? How have we convinced ourselves that every opinion has to count? How have we convinced ourselves that every culture has a point of view on these subjects worth considering? Does the Taliban have a point of view on physics that is worth considering? No. (Laughter) How is their ignorance any less obvious on the subject of human well-being? (Applause)
прийняти мене до своїх лав. В цьому й річ. У тих ситуаціях, де йдеться про факти, допускаються не всі точки зору. У цих ситуаціях ми покладаємось на думку експертів, у цих випадках знання відіграє важливу роль. Чому ми себе переконали, що у моральній сфері не існує чогось на кшталт моральної експертизи, чи морального таланту, чи навіть морального генія? Чому ми себе переконали, що слід враховувати будь-яку думку? Чому ми себе переконали, що погляди будь-якої культури щодо цих питань заслуговують на увагу? Хіба точка зору Талібану щодо проблем фізики варта того, щоб її враховувати? Ні. (Сміх) То чому їхнє невігластво у сфері людського благополуччя здається менш очевидним? (Оплески)
So, this, I think, is what the world needs now. It needs people like ourselves to admit that there are right and wrong answers to questions of human flourishing, and morality relates to that domain of facts. It is possible for individuals, and even for whole cultures, to care about the wrong things, which is to say that it's possible for them to have beliefs and desires that reliably lead to needless human suffering. Just admitting this will transform our discourse about morality. We live in a world in which the boundaries between nations mean less and less, and they will one day mean nothing.
Отож, я думаю, що світ потребує саме цього. Світ потребує, щоб люди, такі як ми, визнали, що існують правильні і хибні відповіді на питання щодо людського благополуччя, і моральність стосується теж і такого типу фактів. Як окремі індивіди, так і навіть цілі культури можуть обирати хибні цілі, тобто, вони можуть мати такі бажання і вірування, які з великою ймовірністю спричиняють людям зайві страждання. Просте визнання цього дозволить змінити наш дискурс щодо моралі. Ми живемо у світі, в якому кордони між державами значать все менше, і одного дня вони взагалі втратять сенс.
We live in a world filled with destructive technology, and this technology cannot be uninvented; it will always be easier to break things than to fix them. It seems to me, therefore, patently obvious that we can no more respect and tolerate vast differences in notions of human well-being than we can respect or tolerate vast differences in the notions about how disease spreads, or in the safety standards of buildings and airplanes. We simply must converge on the answers we give to the most important questions in human life. And to do that, we have to admit that these questions have answers. Thank you very much. (Applause)
Ми живемо в світі, де є руйнівні технології, і ми не можемо зробити, щоб було так, ніби їх ніколи не винайшли. Ламати завжди легше, ніж ремонтувати. Мені видається цілком очевидним, що ми повинні ставитись до величезних відмінностей в уявленнях щодо людського благополуччя не з більшою повагою і терпимістю, ніж ми поставились би до величезних відмінностей в уявленнях щодо механізмів поширення хвороб чи щодо стандартів безпеки при будівництві споруд чи літаків. Ми просто мусимо знайти підґрунтя для зближення наших відповідей на найважливіші питання в житті людини. І щоб це зробити, ми маємо визнати, що на ці питання існують відповіді. Дуже вам дякую. (Оплески)
Chris Anderson: So, some combustible material there. Whether in this audience or people elsewhere in the world, hearing some of this, may well be doing the screaming-with-rage thing, after as well, some of them.
Кріс Андерсон: Отож, тут піднято декотрі вибухонебезпечні питання. Коли люди, чи то в цій аудиторії, чи будь-де в світі чують щось подібне, вони можуть нетямитись від люті, принаймні декотрі з них.
Language seems to be really important here. When you're talking about the veil, you're talking about women dressed in cloth bags. I've lived in the Muslim world, spoken with a lot of Muslim women. And some of them would say something else. They would say, "No, you know, this is a celebration of female specialness, it helps build that and it's a result of the fact that" -- and this is arguably a sophisticated psychological view -- "that male lust is not to be trusted." I mean, can you engage in a conversation with that kind of woman without seeming kind of cultural imperialist?
Тут важливе значення відіграє мова. Коли ви кажете про покривало, ви кажете про те, що жінки змушені одягатися в мішки. Я жив у мусульманських країнах, і спілкувався з багатьма мусульманками. І декотрі з них сказали б інакше: "Ні, знаєте, це відзнака жіночої особливості, а покривало допомагає її утверджувати, і воно також відображає факт" - і це досить витончений психологічний погляд - "що чоловічій хтивості не варто довіряти". Я хотів би дізнатись, чи можливо спілкуватись з жінками такого типу, не виглядаючи при цьому культурним імперіалістом?
Sam Harris: Yeah, well I think I tried to broach this in a sentence, watching the clock ticking, but the question is: What is voluntary in a context where men have certain expectations, and you're guaranteed to be treated in a certain way if you don't veil yourself? And so, if anyone in this room wanted to wear a veil, or a very funny hat, or tattoo their face -- I think we should be free to voluntarily do whatever we want, but we have to be honest about the constraints that these women are placed under. And so I think we shouldn't be so eager to always take their word for it, especially when it's 120 degrees out and you're wearing a full burqa.
Сем Гарріс: Гаразд, я спробую відповісти стисло, адже ми мусимо зважати на час. Виникає питання: наскільки можна казати про добровільність у контексті, де існують певні чоловічі очікування і жінка обов'язково зіткнеться з певною реакцією, якщо вона не носитиме покривало? Так, якщо хтось серед присутніх тут захоче вдягнути покривало, або дуже кумедний капелюх, або ходити з татуюванням на обличчі я вважаю, ми повинні мати право вільно це робити, але нам слід чесно усвідомлювати ті обмеження, з якими стикаються жінки-мусульманки. Тож я вважаю, нам не слід одразу приймати їх слова за чисту монету, особливо, коли термометр показує 120 за Фаренгейтом, а вони носять повністю закриту паранджу.
CA: A lot of people want to believe in this concept of moral progress. But can you reconcile that? I think I understood you to say that you could reconcile that with a world that doesn't become one dimensional, where we all have to think the same. Paint your picture of what rolling the clock 50 years forward, 100 years forward, how you would like to think of the world, balancing moral progress with richness.
КА: чимало людей хотіли б погодитись із цією концепцією морального прогресу, але як її застосувати? Наскільки я розумію, ви кажете, що її можна застосувати до світу, який не є одновимірним, де всі б думали однаково. Яку картину ви б хотіли побачити, якби перемістились в часі вперед на 50 чи 100 років, яким, на вашу думку, має бути світ, в якому моральний прогрес збалансований із розмаїттям?
SH: Well, I think once you admit that we are on the path toward understanding our minds at the level of the brain in some important detail, then you have to admit that we are going to understand all of the positive and negative qualities of ourselves in much greater detail. So, we're going to understand positive social emotion like empathy and compassion, and we're going to understand the factors that encourage it -- whether they're genetic, whether they're how people talk to one another, whether they're economic systems, and insofar as we begin to shine light on that we are inevitably going to converge on that fact space.
СГ: Що ж, я вважаю, що якщо ви допускаєте прогрес у пізнанні нашої психіки, у пізнанні її важливих особливостей на рівні мозку, то ви маєте визнавати, що ми дедалі більше розуміємо всі позитивні і негативні якості наших особистостей, і це розуміння стає все точнішим. Вивчаючи позитивні соціальні емоції, наприклад, емпатію і співчуття, ми дедалі більше розуміємо чинники, які їх породжують - чи є вони генетичними, чи вони криються в міжособистісній взаємодії, чи визначаються економічною системою, і тією мірою, якою ми проливаємо світло на ці питання, ми неминуче маємо сходитись у площині фактів.
So, everything is not going to be up for grabs. It's not going to be like veiling my daughter from birth is just as good as teaching her to be confident and well-educated in the context of men who do desire women. I mean I don't think we need an NSF grant to know that compulsory veiling is a bad idea -- but at a certain point we're going to be able to scan the brains of everyone involved and actually interrogate them. Do people love their daughters just as much in these systems? And I think there are clearly right answers to that.
Отож, не все має бути прийнятним. Не можна вважати, що, коли я змушуватиму свою доньку від народження носити покривало, це буде так само добре, як і розвивати в ній впевненість в собі і тягу до знань у світі, де чоловіки розглядають жінку як об'єкт хтивості. Я маю на увазі, що нам не потрібен науковий ґрант, щоб зрозуміти, що змушувати жінку носити покривало - це погана ідея, але настане момент, коли ми зможемо просканувати мозок представників різних культур, і по-справжньому їх запитати. Чи справді представники цих суспільств люблять своїх доньок так само сильно? Я вважаю, що тут може бути чітка відповідь.
CA: And if the results come out that actually they do, are you prepared to shift your instinctive current judgment on some of these issues?
КА: Якщо результати покажуть, що вони люблять доньок так само, чи готові ви змінити свої теперішні інтуїтивні уявлення щодо декотрих з цих питань?
SH: Well yeah, modulo one obvious fact, that you can love someone in the context of a truly delusional belief system. So, you can say like, "Because I knew my gay son was going to go to hell if he found a boyfriend, I chopped his head off. And that was the most compassionate thing I could do." If you get all those parts aligned, yes I think you could probably be feeling the emotion of love. But again, then we have to talk about well-being in a larger context. It's all of us in this together, not one man feeling ecstasy and then blowing himself up on a bus.
СГ: Гаразд, розгляньмо той очевидний факт, що можна когось любити, спираючись на дуже абсурдний світогляд. Можна сказати щось типу: "Оскільки мій син гомосексуаліст і потрапить до пекла, якщо знайде бойфренда, то краще йому відрубати голову. Це найбільш милосердний вихід". Якщо розглянути цей підхід в цілому, то певно, там можна виявити почуття щирої любові. Але знову ж таки, слід також враховувати благополуччя в ширшому контексті, який стосується нас всіх, а не лише когось, хто відчув блаженство і підірвав себе в переповненому автобусі.
CA: Sam, this is a conversation I would actually love to continue for hours. We don't have that, but maybe another time. Thank you for coming to TED.
КА: Сем, це розмова, яку б я залюбки вів годинами, та на жаль, доведеться її відкласти. Дякую за виступ на TED.
SH: Really an honor. Thank you. (Applause)
СГ: Це честь для мене. Дякую. (Оплески)