My name is Lovegrove. I only know nine Lovegroves, two of which are my parents. They are first cousins, and you know what happens when, you know --
Мене звати Лавгров. Я знаю лише дев'ятьох Лавгровів, двоє з яких – мої батьки. Вони двоюрідні брат і сестра, і знаєте, що стається, коли... ну, розумієте.
(Laughter)
Так що це досить моторошний момент для мене,
So there's a terribly weird freaky side to me, which I'm fighting with all the time. So to try and get through today, I've kind of disciplined myself with an 18-minute talk. I was hanging on to have a pee. I thought perhaps if I was hanging on long enough, that would guide me through the 18 minutes.
з яким я постійно борюся. Тож для того, щоб пережити цей день, я працював над собою, щоб справитись із 18-хвилинною промовою. Я думав піти відлити. Я думав, що якщо мені вдасться затягнути цей процес, це вирішить проблему з 18 хвилинами промови...
(Laughter)
(сміх)
OK. I am known as Captain Organic and that's a philosophical position as well as an aesthetic position. But today what I'd like to talk to you about is that love of form and how form can touch people's soul and emotion. Not very long ago, not many thousands of years ago, we actually lived in caves, and I don't think we've lost that coding system. We respond so well to form. But I'm interested in creating intelligent form. I'm not interested at all in blobism or any of that superficial rubbish that you see coming out as design. This artificially induced consumerism -- I think it's atrocious.
Окей. Я відомий як Капітан Органік, і це моя філософська та естетична позиція. Але сьогодні я хотів би поговорити про любов до форми і про те, як форма може зачіпати людські душі та емоції. Не дуже вже й давно, небагато тисячоліть тому, ми, власне, жили в печерах, і я не думаю, що ми втратили ту систему символів. Ми дуже добре реагуємо на форму, але мене цікавить створення розумної форми. Мене зовсім не приваблює безформеність чи щось із того штучного сміття, яке подається нам як дизайн. Це штучно сформоване споживацтво, на мою думку, огидне.
My world is the world of people like Amory Lovins, Janine Benyus, James Watson. I'm in that world, but I work purely instinctively. I'm not a scientist. I could have been, perhaps, but I work in this world where I trust my instincts. So I am a 21st-century translator of technology into products that we use everyday and relate beautifully and naturally with. And we should be developing things -- we should be developing packaging for ideas which elevate people's perceptions and respect for the things that we dig out of the earth and translate into products for everyday use. So, the water bottle.
Мій світ – це світ таких людей, як Еморі Ловінс, Жанін Бенюс, Джеймс Вотсон. Я живу в тому світі, але працюю суто інстинктивно. Я не вчений. Може, я міг би ним стати, але я працюю в світі, в якому я довіряю своїм інстинктам. Тому в 21-му столітті я перетворюють технології у продукти, які ми використовуємо щодня, й гарно та природно до них ставимось. І ми маємо вдосконалювати речі – ми маємо створювати оформлення для ідей, які піднімають людські прагнення та повагу до того, що ми викопуємо з-під землі та перетворюємо на продукти щоденного вжитку. Отже, пляшка води.
I'll begin with this concept of what I call DNA. DNA: Design, Nature, Art. These are the three things that condition my world. Here is a drawing by Leonardo da Vinci, 500 years ago, before photography. It shows how observation, curiosity and instinct work to create amazing art. Industrial design is the art form of the 21st century. People like Leonardo -- there have not been many -- had this amazingly instinctive curiosity. I work from a similar position. I don't want to sound pretentious saying that, but this is my drawing made on a digital pad a couple of years ago -- well into the 21st century, 500 years later. It's my impression of water. Impressionism being the most valuable art form on the planet as we know it: 100 million dollars, easily, for a Monet.
Я почну розповідь з концепції, яку я називаю DNA (абревіатура ДНК). DNA: design, nature, art (дизайн, природа, мистецтво). Ці три речі визначають мій світ. Ось малюнок Леонардо да Вінчі, 500-річної давності, до винайдення фотографії. Він показує, як спостереження, цікавість та інстинкт разом створюють неймовірну красу. Промисловий дизайн – це вид мистецтва 21-го століття. Такі люди, як Леонардо – їх було небагато – мали цю вражаючу інстинктивну цікавість. Я працюю, виходячи зі схожих позицій. Я не хочу звучати претензійним, але це – мій малюнок цифровим олівцем, який я зробив кілька років тому – вже у 21-му столітті, 500 років потому. Це моє сприйняття води. Імпресіонізм був найціннішим видом мистецтва на планеті, яким ми його знаємо: просто віддають сто мільйонів доларів за картину Моне.
I use, now, a whole new process. A few years ago I reinvented my process to keep up with people like Greg Lynn, Thom Mayne, Zaha Hadid, Rem Koolhaas -- all these people that I think are persevering and pioneering with fantastic new ideas of how to create form. This is all created digitally. Here you see the machining, the milling of a block of acrylic. This is what I show to the client to say, "That's what I want to do." At that point, I don't know if that's possible at all. It's a seductor, but I just feel in my bones that that's possible.
Зараз я використовую цілком новий процес. Кілька років тому я заново винайшов мій спосіб роботи, щоб бути нарівні з Грегом Лінном, Томом Мейном, Захою Хадід, Ремом Кулхасом. Я вважаю, всі ці люди наполегливі та інноваційні з фантастичними новими ідеями про те, як створювати форму. Все це створено цифровим методом. Ось – обробка, подрібнення акрилового блоку. Я показую це клієнтові й кажу: "Ось це я хочу робити". На цьому етапі я не знаю, чи це взагалі можна втілити в життя. Це спокушає, але я просто відчуваю у своєму нутрі, що це можливо.
So we go, we look at the tooling. We look at how that is produced. These are the invisible things that you never see in your life. This is the background noise of industrial design. That is like an Anish Kapoor flowing through a Richard Serra. It is more valuable than the product in my eyes. I don't have one. When I do make some money, I'll have one machined for myself. This is the final product. When they sent it to me, I thought I'd failed. It felt like nothing. It has to feel like nothing. It was when I put the water in that I realized that I'd put a skin on water itself. It's an icon of water itself, and it elevates people's perception of contemporary design. Each bottle is different, meaning the water level will give you a different shape. It's mass individualism from a single product. It fits the hand. It fits arthritic hands. It fits children's hands. It makes the product strong, the tessellation. It's a millefiori of ideas. In the future, they will look like that, because we need to move away from those type of polymers and use that for medical equipment and more important things, perhaps, in life. Biopolymers, these new ideas for materials, will come into play in probably a decade. It doesn't look as cool, does it? But I can live up to that. I don't have a problem with that. I design for that condition, biopolymers. It's the future.
Отже, ми починаємо. Ми переглядаємо інструменти. Дивимось, як те чи інше створюється. Це невидимі речі, які ви ніколи не побачите у своєму житті. Це фоновий шум промислового дизайну. Це наче Еніш Капур протікає крізь Річарда Серру. Це важливіше за сам продукт, на мій погляд. У мене такого нема. Коли я зароблю трохи грошей – то матиму щось таке й собі. Це остаточний продукт. Коли вони відправили його мені, я думав, що зазнав невдачі. Воно відчувалось нічим. Але воно й мало відчуватись нічим. І коли я наповнив це водою, то зрозумів, що зробив саму оболонку для води. Це як образ води, і він покращує сприйняття людьми сучасного дизайну. Кожна пляшка – інакша, тому що рівень води створює іншу форму. Це масовий індивідуалізм одного продукту. Він добре вміщається в руці. Він поміститься у хворі руки, в дитячі руки. Він робить продукт сильним, створює таку собі мозаїку. Це цілий пласт ідей. В майбутньому вони виглядатимуть якось так, бо нам треба відійти від цього типу полімерів та використовувати їх для медичного обладнання і, мабуть, для важливіших речей у житті. Біополімери, ці нові ідеї для матеріалів, вийдуть на сцену, певно, протягом десяти років. Вони не виглядають настільки ж круто, так? Але я з цим зможу жити. Це не проблема для мене. Я створюю дизайн для цих умов, для біополімерів. Бо це майбутнє.
I took this video in Cape Town last year. This is the freaky side coming out. I have this special interest in things like this, which blow my mind. I don't know whether to, you know, drop to my knees, cry; I don't know what I think. But I just know that nature -- nature improves with ever-greater purpose that which once existed, and that strangeness is a consequence of innovative thinking. When I look at these things, they look pretty normal to me. But these things evolved over many years, and what we're trying to do -- I get three weeks to design a telephone. How the hell do I do that, when you get these things that take hundreds of millions of years to evolve? How do you condense that?
Я зняв це відео минулого року в Кейптауні. Тут випливає моторошна сторона. В мене особливий інтерес до таких речей, від яких мої мозки плавляться. Я не знаю, коли треба, знаєте, впасти на коліна й заплакати. Не знаю про що думати. А просто знаю, що природа покращує все з найбільшою мудрістю, яка коли-небудь існувала, і що незвичність – це наслідок інноваційного мислення. Коли я дивлюсь на ці речі, вони для мене нормальні. Але ці речі створювались протягом багатьох років. І що ми робимо тепер? Мені дають три тижні на дизайн телефону. Як, у біса, я зроблю телефон за три тижні, коли бачиш ці речі, для створення яких було потрібно сотні мільйонів років? Як пришвидшити цей період?
It comes back to instinct. I'm not talking about designing telephones that look like that and I'm not looking at designing architecture like that. I'm just interested in natural growth patterns and the beautiful forms that only nature really creates. How that flows through me and how that comes out is what I'm trying to understand.
Треба повернутися до інстинкту. Я не говорю про дизайн телефонів, які виглядають ось так. І я не дивлюсь на такий дизайн архітектури. Я лише зацікавлений у моделях, які розвинулися природно, і в чарівних формах, які насправді створює лише природа. Як це "проходить" крізь мене і в чому виявляється – ось це я намагаюсь зрозуміти.
This is a scan through the human forearm. It's then blown up through rapid prototyping to reveal its cellular structure. I have these in my office. My office is a mixture of the Natural History Museum and a NASA space lab. It's a weird, kind of freaky place. This is one of my specimens.
Це скановане зображення людського передпліччя, збільшене для показу структури кліток. В мене є таке в офісі. Мій офіс – це поєднання музею природної історії та космічної лабораторії НАСА. Це дивне, трохи "збочене" місце. Ось один з моїх зразків.
This is made -- bone is made from a mixture of inorganic minerals and polymers. I studied cooking in school for four years, and in that experience, which was called "domestic science," it was a bit of a cheap trick for me to try and get a science qualification.
Це зроблено, кістка зроблена з суміші органічних мінералів та полімерів. Я вивчав кулінарію у школі протягом чотирьох років, і на цій базі, яка називалася домашньою наукою, це для мене було дешевим способом отримати наукові знання.
(Laughter)
(сміх)
Actually, I put marijuana in everything I cooked --
Власне, я клав маріхуану в усе, що готував – (сміх)
(Laughter)
And I had access to all the best girls. It was fabulous. All the guys in the rugby team couldn't understand. Anyway -- this is a meringue. This is another sample I have. A meringue is made exactly the same way, in my estimation, as a bone. It's made from polysaccharides and proteins. If you pour water on that, it dissolves. Could we be manufacturing from foodstuffs in the future? Not a bad idea. I don't know. I need to talk to Janine and a few other people about that, but I believe instinctively that that meringue can become something, a car -- I don't know.
і я міг завоювати будь-яку з найкращих дівчат. Це було чудово. Ніхто з хлопців у команді регбі цього не розумів, але все ж. Це – безе. Ось ще одне тістечко. На мій погляд, безе зроблене в той самий спосіб, що й кістка. Воно зроблене з полісахаридів та протеїнів. Якщо ти заллєш його водою, воно розчиниться. Чи можна нас робити з харчових інгредієнтів у майбутньому? Непогана ідея. Я не знаю. Мені треба поговорити з Жанін та з кількома іншими людьми про це, але я інстинктивно вірю, що безе може стати чимось, може машиною.
I'm also interested in growth patterns: the unbridled way that nature grows things so you're not restricted by form at all. These interrelated forms, they do inspire everything I do, although I might end up making something incredibly simple. This is a detail of a chair that I've designed in magnesium. It shows this interlocution of elements and the beauty of, kind of, engineering and biological thinking, shown pretty much as a bone structure. Any one of those elements you could sort of hang on the wall as some kind of art object.
Мене також цікавлять правила росту: нестримний ріст речей у природі підказує, що ти взагалі не обмежений формою. Ці пов'язані між собою форми надихають мене у всьому, що я роблю. Хоча я можу завершити роботу створенням чогось неймовірно простого. Ось – деталь стільця, який я зробив з магнезіуму. Вона показує цей діалог елементів і красу підходу до творення та біологічного мислення, і вона досить подібна на кістку. Будь-який з цих елементів можна повісити на стіну, наче витвір мистецтва. Це перший у світі стілець із магнезію.
It's the world's first chair made in magnesium. It cost 1.7 million dollars to develop. It's called "Go," by Bernhardt, USA. It went into Time magazine in 2001 as the new language of the 21st century. Boy. For somebody growing up in Wales in a little village, that's enough. It shows how you make one holistic form, like the car industry, and then you break up what you need. This is an absolutely beautiful way of working. It's a godly way of working. It's organic and it's essential. It's an absolutely fat-free design, and when you look at it, you see human beings.
Виготовити його коштувало 1,7 млн доларів. Він називається "Go" від американської фірми Bernhardt. В журналі "Time" у 2001 році його назвали новою мовою 21-го століття. Хлопче, для того, хто зростав в Уельсі в маленькому селі, цього досить. Це показує, як ти робиш одну всепоглинаючу форму, наприклад автоіндустрію, а потім ти розбираєш те, що тобі потрібно. Це надзвичайно чудовий спосіб роботи. Це доброчесний спосіб роботи. Ось його умови -- органічність та необхідність. Цей дизайн цілком позбавлений лишнього, і коли ти дивишся на нього, то бачиш людей. Будьте здорові.
When that moves into polymers, you can change the elasticity, the fluidity of the form. This is an idea for a gas-injected, one-piece polymer chair. What nature does is it drills holes in things. It liberates form. It takes away anything extraneous. That's what I do. I make organic things which are essential. And they look funky, too -- but I don't set out to make funky things because I think that's an absolute disgrace.
Коли це стосується полімерів, можна міняти еластичність, "текучість" форми. Це – проект газонаповненого полімерного стільця з одного елемента. Природа створює дірки в речах. Це вивільняє форму. Це прибирає все другорядне. Ось що я роблю. Я роблю органічні речі, які є необхідними. Я не – і вони виглядають дивними теж – але я не намагаюсь зробити чудернацькі речі, бо думаю, що це непристойно. Я стараюсь спостерігати за природними формами.
I set out to look at natural forms. If you took the idea of fractal technology further, take a membrane, shrinking it down constantly like nature does -- that could be a seat for a chair. It could be a sole for a sports shoe. It could be a car blending into seats. Wow. Let's go for it. That's the kind of stuff. This is what exists in nature. Observation now allows us to bring that natural process into the design process every day. That's what I do.
Якщо заглибитись в ідею фрактальної технології, погляньте на мембрану, стискаючи її постійно, як це робить природа: це могло би бути сидінням для стільця, підошвою для спортивного взуття, чи мембраною в автомобільному сидінні. Ого. Давайте рухатись у цьому напрямку. Ось такі речі – класні. Ось що існує у природі. Спостереження тепер дозволяють нам переносити природні процеси на повсякденний процес створення дизайну. Ось що я роблю. Це виставка, яка наразі знаходиться в Токіо.
This is a show that's currently on in Tokyo. It's called "Superliquidity." It's my sculptural investigation. It's like 21st-century Henry Moore. When you see a Henry Moore, still, your hair stands up. There's some amazing spiritual connect. If he was a car designer, phew, we'd all be driving one. In his day, he was the highest taxpayer in Britain.
Вона називається "Супертекучість". Це моє скульптурне розслідування. Це наче Генрі Мур 21-го століття. Коли ви бачите Генрі Мура, ваше волосся стає сторч. Тут є якийсь духовний контакт. Якби він був дизайнером автомобілів – ех, кожен із нас мав би такий. У свій час він був найбільшим платником податків у Британії. Ось в чому полягає сила органічного дизайну.
That is the power of organic design. It contributes immensely to our -- sense of being, our sense of relationships with things, our sensuality and, you know, the sort of -- even the sort of socio-erotic side, which is very important. This is my artwork. This is all my process. These actually are sold as artwork. They're very big prints. But this is how I get to that object.
Він дуже сильно впливає на зміст нашого існування, на зміст наших стосунків із речами, на нашу чутливість і – ну, знаєте – в якомусь сенсі навіть на соціально-еротичний бік, що теж дуже важливо. Ось це моя творчість. Це весь мій процес. Власне, ці речі продаються в якості витвору мистецтва. Це дуже великі роздруківки. А ось як я приходжу до цих речей.
Ironically, that object was made by the Killarney process, which is a brand-new process here for the 21st century, and I can hear Greg Lynn laughing his socks off as I say that. I'll tell you about that later.
За іронією, цей об'єкт було створено за допомогою процесу Кілларні, що є дуже новим явищем зараз у 21-му столітті, і я відчуваю, як Грег Лінн валяється зі сміху, коли я це кажу. Пізніше я поясню вам, чому.
When I look into these data images, I see new things. It's self-inspired. Diatomic structures, radiolaria, the things that we couldn't see but we can do now -- these, again, are cored out. They're made virtually from nothing. They're made from silica. Why not structures from cars like that? Coral, all these natural forces, take away what they don't need and they deliver maximum beauty. We need to be in that realm. I want to do stuff like that.
Коли я дивлюсь на ці наукові зображення, то бачу нові речі. Я само... це само-надихаюче. Діатомічна структура, радіолярія, речі, які ми не могли би бачити, але можемо зараз. Ці речі теж виплавлені. Їх зроблено практично з нічого. Їх зроблено з кремнію. Чому не робити з такого машини й подібні речі? Корал, усі ці природні сили прибирають те, що їм не потрібно, і в результаті виходить максимальна краса. Нам треба бути в цій реальності. Я хочу робити такі речі. Це новий стілець, який має з'явитись на ринку у вересні.
This is a new chair which should come on the market in September. It's for a company called Moroso in Italy. It's a gas-injected polymer chair. Those holes you see there are very filtered-down, watered-down versions of the extremity of the diatomic structures. It goes with the flow of the polymer and you'll see -- there's an image coming up right now that shows the full thing. It's great to have companies in Italy who support this way of dreaming. If you see the shadows that come through that, they're actually probably more important than the product, but it's the minimum it takes. The coring out of the back lets you breathe. It takes away any material you don't need and it actually garners flexure too.
Його зроблено для компанії "Moroso" з Італії. Це газонаповнений полімерний стілець. Ці дірки, які ви бачите – дуже спрощені, зневоднені версії діатомічних структур. Їх розміщено відповідно до структури полімеру, і ви побачите – зараз буде зображення всього виробу. Це чудово мати компанії в Італії, які підтримують такий спосіб втілення мрій. Якщо ви побачите тіні, які утворюються від цього стільця – вони, власне, ще важливіші за сам продукт. І для цього потрібно мінімум. Дірочки ззаду дають вашій спині можливість "дихати", вони забирають весь непотрібний матеріал і додають продукту еластичності, так що –
I was going to break into a dance then.
я був ладен танцювати, коли стілець був готовий.
This is some current work I'm doing. I'm looking at single-surface structures and how they stretch and flow. It's based on furniture typologies, but that's not the end motivation. It's made from aluminum ... as opposed to aluminium, and it's grown. It's grown in my mind, and then it's grown in terms of the whole process that I go through.
Ось те, над чим я працюю зараз. Я дивлюсь на структури з єдиною поверхнею, як вони трансформуються, як розтягуються... Це для нових меблів, але це не є кінцевою мотивацією. Цю річ зроблено з алюмінуму, на противагу алюмінію, і її вирощено. Вона виросла в моїй свідомості, а потім у розумінні всього процесу, через який я пройшов.
This is two weeks ago in CCP in Coventry, who build parts for Bentleys and so on. It's being built as we speak and it will be on show in Phillips next year in New York. I have a big show with Phillips Auctioneers. When I see these animations, oh Jesus, I'm blown away. This is what goes on in my studio everyday. I walk -- I'm traveling. I come back. Some guy's got that on a computer -- there's this like, oh my goodness. So I try to create this energy of invention every day in my studio. This kind of effervescent -- fully charged sense of soup that delivers ideas.
Це два тижні тому в майстерні ССР у Ковентрі, які роблять деталі для Бентлі й подібні речі, це роблять просто зараз, поки ми говоримо, і це показуватимуть на "Phillips" у Нью-Йорку наступного року. В мене буде велика виставка в "Phillips Auctioneers". Коли я бачу цю анімацію – о, Боже, я втрачаю свідомість. Ось що відбувається в моїй студії кожного дня. Я ходжу – я мандрую, я повертаюсь. В когось це було на моніторі – ось воно, о Боже. Тож я щодня намагаюсь відтворити цю атмосферу інноваційності у своїй студії. Цей вид бурхливої, повної відчуттів суміші, яка продукує ідеї. Продукти з єдиною поверхнею. Меблі – чудовий зразок.
Single-surface products. Furniture's a good one. How you grow legs out of a surface. I would love to build this one day and perhaps I'd like to build it also out of flour, sugar, polymer, wood chips -- I don't know, human hair. I don't know. I'd love a go at that. I don't know. If I just got some time. That's the weird side coming out again. A lot of companies don't understand that.
Як ти вирощуєш "ноги" з поверхні. Я хотів би збудувати таке одного дня. І, напевно, я б також хотів створити це з борошна, цукру, полімерів, стружки – не знаю, людського волосся. Я не знаю. Я би хотів спробувати. Не знаю. Якби лиш я мав трохи часу. Ось знов виринає дивна сторона, і багато компаній цього не розуміють
Three weeks ago I was with Sony in Tokyo. They said, "Give us the dream. What is our dream? How do we beat Apple?" I said, "You don't copy Apple, that's for sure. You get into biopolymers." They looked straight through me. What a waste. Anyway.
Три тижні тому я був на зустрічі з Sony в Токіо. Вони сказали: "Дай нам мрію". "Яка наша мрія? Як нам обійти Apple?" Я сказав: "Ну, не наслідуйте Apple, це точно". Я сказав: "Зверніть увагу на біополімери". Вони дивились просто крізь мене. Яке марнування... Менше з тим. (сміх)
(Laughter)
No, it's true. Fuck them. You know, I mean --
Ні, це правда. В біса їх. До біса. Ви знаєте, про що я.
(Laughter)
(сміх)
I'm delivering; they're not taking. I've had this image 20 years. I've had this image of a water droplet for 20 years, sitting on a hot bed. That is an image of a car for me. That's the car of the future. It's a water droplet. I've been banging on about this like I can't believe. Cars are all wrong.
Я пропоную, вони не відповідають. У мене був цей малюнок протягом 20 років. У мене був цей образ краплинки води, яка сидить на гарячому ліжку. Це образ автомобіля для мене. Це автомобіль майбутнього. Це краплинка води. Це надихає мене неймовірно. Машини всі неправильні.
I'm going to show you something a bit weird now. They laughed everywhere over the world I showed this. The only place that didn't laugh was Moscow. Cars are made from 30,000 components. How ridiculous is that? Couldn't you make that from 300? It's got a vacuum-formed, carbon-nylon pan. Everything's holistically integrated. It opens and closes like a bread bin. There is no engine. There's a solar panel on the back and there are batteries in the wheels; they're fitted like Formula 1. You take them off your wall, you plug them in. Off you go. A three-wheeled car: slow, feminine, transparent, so you can see the people in there. You drive different. You see that thing. You do. You do. And not anesthetized, separated from life. There's a hole at the front and there's a reason for that. It's a city car. You drive along. You get out. You drive on to a proboscis. You get out. It lifts you up. It presents the solar panel to the sun, and at night, it's a street lamp.
Зараз я покажу вам дещо трохи дивне. Всюди у світі, де я це показував, сміялись. Єдиним місцем, де не сміялись, була Москва. Ці автомобілі зроблено з 30 тисяч компонентів. Хіба це не дивно? Чи не можна було б зробити лише з трьохсот? Тут сформоване під вакуумом карбоно-нейлонове дно. Все дуже інтегровано. Вона відкривається й закривається, наче хлібниця. Двигуна немає. Є сонячна панель ззаду, і акумулятори в центрі колеса. Вони укомплектовані, як у "Формулі-1". Знімаєш їх зі стіни, підключаєш. Знімайся з ручника, гарної поїздки. Триколісний автомобіль: повільний, жіночний, прозорий, так що можна бачити людей усередині. Тоді ти керуватимеш інакше. (сміх) Ви бачите це. Ви бачите. Ви бачите це й не почуваєтесь відштовхнутими, відділеними від життя. Там є отвір спереду, і ось для чого він. Це міський автомобіль. Ви їдете, куди треба, виходите. Ви під'їздите до хобітка. Виходите. Він піднімає автомобіль нагору. Підставляє сонячну панель до сонця, і вночі це вуличний ліхтар.
(Applause)
(оплески)
That's what happens if you get inspired by the street lamp first, and do the car second. I can see these bubbles with these hydrogen packages, floating around on the ground, driven by AI. When I showed this in South Africa, everybody afterwards was going, "Hey, car on a stick. Like this." Can you imagine? A car on a stick.
Ось що стається, якщо спершу вас надихає вулична лампа, а вже потім – автівка. Ці бульбашки – я можу бачити ці бульбашки з пакунками водню, які парять над землею під контролем комп'ютера. Коли я показав це у Південній Африці, потім кожен казав: "Агов, ти, машина на паличці!" Ось так. Можете уявити? Машина на паличці.
(Laughter)
Але якщо поставити це в один ряд із сучасною архітектурою –
If you put it next to contemporary architecture, it feels totally natural to me. And that's what I do with my furniture. I'm not putting Charles Eames' furniture in buildings anymore. I'm trying to build furniture which fits architecture. I'm trying to build transportation systems. I work on aircraft for Airbus, I do all this sort of stuff trying to force these natural, inspired-by-nature dreams home.
мені це видається цілком природнім. І ось що я роблю з меблями. Я більше не ставлю меблі Чарльза Емза в будівлях. Забудьте це. Ми йдемо далі. Я намагаюсь створити меблі, які пасували б архітектурі. Я намагаюсь створити транспортні системи. Я працюю над літаком для Airbus, зрештою – я роблю все це з метою втілити природні, натхненні природою мрії. І я завершу двома речами.
I'm going to finish on two things. This is the stereolithography of a staircase. It's a little bit of a dedication to James, James Watson. I built this thing for my studio. It cost me 250,000 dollars to build this. Most people go and buy the Aston Martin. I built this. This is the data that goes with that. Incredibly complex. Took about two years, because I'm looking for fat-free design. Lean, efficient things. Healthy products. This is built by composites. It's a single element which rotates around to create a holistic element, and this is a carbon-fiber handrail which is only supported in two places. Modern materials allow us to do modern things.
Це стерилолітографія східців. Тут є трохи присвяти Джеймсові, Джеймсу Уотсону. Я зробив цю штуку для своєї студії. Це коштувало мені 250 тисяч доларів. Більшість людей пішли б і купили Aston Martin, а я зробив це. Ось пов'язані з цим дані. Дуже багато даних. Це зайняло біля двох років, бо я шукаю дизайн без лишнього. Прості, легкі моделі. Здорові продукти. Це зроблено з композитів. Це один елемент, який обертається, щоб створити цілісний елемент, а це поручень з карбону й волокна, який підтримується лише у двох місцях. Сучасні матеріали дозволяють нам створювати сучасні речі.
This is a shot in the studio. This is how it looks pretty much every day. You wouldn't want to have a fear of heights coming down it. There is virtually no handrail. It doesn't pass any standards.
Цей кадр зроблено уже в студії, ось як ці сходи виглядають щодня. Коли спускаєтесь, у вас не виникає страху висоти. Там фактично нема поручня, вони не відповідають будь-яким стандартам.
(Laughter)
(сміх)
Who cares?
Яка різниця?
(Laughter)
(сміх)
And it has an internal handrail which gives it its strength. It's this holistic integration. That's my studio. It's subterranean. It's in Notting Hill, next to all the crap -- the prostitutes and all that stuff. It's next to David Hockney's original studio. It has a lighting system that changes throughout the day. My guys go out for lunch. The door's open. They come back in, because it's normally raining and they prefer to stay in.
Так, там є внутрішній поручень, який дає конструкції міцність. Ось де цілісність. Це моя студія. Вона підземна. Вона розташована в Ноттінг Хілл, поруч з усією фігнею – ну, повіями і всім таким. Поблизу також студія Девіда Хокні. Там є система освітлення, яка змінюється протягом дня. Мої хлопці виходять на обід. Двері відкрито. Вони заходять, бо зазвичай дощить і вони воліють залишатись усередині.
This is my studio. Elephant skull from Oxford University, 1988. I bought that last year. They're very difficult to find. If anybody's got a whale skeleton they want to sell me, I'll put it in the studio.
Ось моя студія. Череп слона з університету Оксфорда, 1988 рік. Я придбав його торік. Їх дуже важко знайти. Я б – якщо в когось є скелет кита, який ви не проти мені продати – я б поставив його у студії. Тож, я просто розповім трохи
So I'm just going to interject a little bit with some of the things that you'll see in the video. It's a homemade video, made it myself at three o'clock in the morning just to show you how my real world is. You never see that. You never see architects or designers showing you their real world.
про дещо з того, що ви побачите на відео. Це аматорське відео, я зробив його сам о третій ранку, просто щоб показати, яким є мій справжній світ. Ви такого ніколи не побачите. Ви ніколи не побачите архітекторів чи дизайнерів, які показують вам їхній справжній світ. Це називається Plasnet. Це полікарбон –
This is called a "Plasnet." It's a new bio-polycarbonate chair I'm doing in Italy.
біо-полікарбонатний новий стілець, який я роблю в Італії.
World's first bamboo bike with folding handlebars. We should all be riding one of these. As China buys all these crappy cars, we should be riding things like this. Counterbalance.
Перший у світі бамбуковий велосипед з ручками, що складаються. Ми всі маємо їздити на такому. Поки Китай купує всі ці трешеві машини, ми мали б їздити на таких речах. Для балансу.
Like I say, it's a cross between Natural History Museum and a NASA laboratory. It's full of prototypes and objects. It's self-inspirational, again. I mean, the rare times when I'm there, I do enjoy it. And I get lots and lots of kids coming. I'm a contaminator for all those children of investment bankers -- wankers. Sorry.
Як я казав, це гібрид музею природної історії та лабораторії НАСА. Тут повно прототипів та об'єктів. Це для натхнення. Тобто, в нечасті моменти, коли я тут, я насолоджуюсь цим, і ще сюди приходить багато дітей. Дуже багато дітей. Я забруднюю свідомість всім цим дітям інвестиційних банкірів-шманкірів. Це – перепрошую – (сміх)
(Laughter)
це сонячне зерно. Це концепт для нової архітектури.
That's a solar seed. It's a concept for new architecture. That thing on the top is the world's first solar-powered garden lamp -- the first produced. Giles Revell should be talking here today -- amazing photography of things you can't see.
Та штука вгорі – перший у світі садовий ліхтар на сонячній енергії, перший зроблений. Жайлз Ревел мав би говорити сьогодні – чарівні фотографії речей, які ви не можете побачити. Перша скульптурна модель, яку я зробив для тієї штуки в Токіо.
The first sculptural model I made for that thing in Tokyo.
Lots of stuff. There's a little leaf chair -- that golden looking thing is called "Leaf." It's made from Kevlar.
Купа речей. Он там невеличкий стілець-листок – та річ, що виглядає як золото, називається Leaf, її зроблено з кевлару. На стіні моя книжка, яка називається "Супернатурально",
On the wall is my book called "Supernatural," which allows me to remember what I've done, because I forget.
яка дає мені змогу згадати те, що я зробив, бо я забуваю.
There's an aerated brick I did in Limoges last year, in Concepts for New Ceramics in Architecture.
Ось насичена повітрям цеглина, яку я зробив у Лімужі торік, в рамках "Концепцій для нової кераміки в архітектурі".
Gernot Oberfell, working at three o'clock in the morning -- and I don't pay overtime. Overtime is the passion of design, so join the club or don't.
Так, і он той хлопець працює о третій ранку – і я не плачу понаднормово. Понаднормова робота – це пристрасть до дизайну, так що вступайте до клубу або ні.
(Laughter)
Ну, це правда. Це правда. Такі люди, як Том чи Грег –
No, it's true. People like Tom and Greg -- we're traveling like you can't -- we fit it all in. I don't know how we do it.
ми мандруємо так, як мало хто зможе – і ми встигаємо. Я не знаю, як це виходить.
Next week I'm at Electrolux in Sweden, then I'm in Beijing on Friday. You work that one out. And when I see Ed's photographs, I think, why the hell am I going to China? It's true. It's true. Because there's a soul in this whole thing. We need to have a new instinct for the 21st century. We need to combine all this stuff. If all the people who were talking over this period worked on a car together, it would be a joy, absolute joy.
Наступного тижня їду до компанії "Electrolux" у Швеції. Потім у Пекіні в п'ятницю. Тобто, ви розумієте. І коли я бачу Едові фотографії, то думаю: якого біса я їду в Китай? Це правда. Це правда. Бо тут - душа всього цього процесу. Нам треба мати новий інстинкт для 21-го століття. Нам потрібно поєднати всі ці речі. Якби всі люди, які говорили сьогодні, спільно працювали над автомобілем, це була б насолода, цілковита насолода.
So there's a new X-light system I'm doing in Japan.
Отже, це нова система Х-освітлення, яку я роблю в Японії.
There's Tuareg shoes from North Africa. There's a Kifwebe mask.
Це туарецькі чоботи з Північної Африки. Це маска Кіфвебе.
These are my sculptures.
Ось мої скульптури.
A copper jelly mold.
Зливок пудинга з міді.
(Laughter)
It sounds like some quiz show or something, doesn't it? So, it's going to end. Thank you, James, for your great inspiration.
Це звучить, як якась вікторина, хіба ні? Отже, наближаємось до кінця. Дякую, Джеймс, за чудове натхнення.
Thank you very much.
Дякую дуже вам усім.
(Applause)
(оплески)