What I wanted to talk to you about today is two things: one, the rise of a culture of availability; and two, a request. So we're seeing a rise of this availability being driven by mobile device proliferation, globally, across all social strata. We're seeing, along with that proliferation of mobile devices, an expectation of availability. And, with that, comes the third point, which is obligation -- and an obligation to that availability.
Сьогодні я хочу поговорити про дві речі: перша - розквіт культури досяжності, друга - прохання до всіх вас. Отже, сьогодні ми спостерігаємо розквіт загальної доступності, якому сприяє повсюдне поширення мобільних пристроїв, по всьому світу, у всіх соціальних прошарках. Ми спостерігаємо, на ряду з цим розповсюдженням мобільних пристроїв, - очікування досяжності. Відтак виникає третій пункт, що є обов'язком - зобов'язання завжди бути на зв'язку.
And the problem is, we're still working through, from a societal standpoint, how we allow people to be available. There's a significant delta, in fact, between what we're willing to accept. Apologies to Hans Rosling -- he said anything that's not using real stats is a lie -- but the big delta there is how we deal with this from a public standpoint. So we've developed certain tactics and strategies to cover up.
І проблема в тому, що ми продовжуємо працювати над тим, з соціальної точки зору, як дозволити людям бути на зв'язку. Насправді існують великі розбіжності в тому, що ми вважаємо припустимим - наперед вибачаюсь перед Гансом Рослінгом, він казав, що все, де не використовують реальні цифри - це брехня - але велика різниця в тім, що вважається допустимою поведінкою з суспільної точки зору. І різні люди використовують певні стратегії та хитрощі для прикриття.
This first one's called "the lean." And if you've ever been in a meeting where you play sort of meeting "chicken," you're sitting there, looking at the person, waiting for them to look away, and then quickly checking the device. Although you can see the gentleman up on the right is busting him.
Перший з таких прийомів називається "пісне лице" І якщо ви коли-небудь буди на нараді, де вам відводилась роль статиста, такої "квочки", ви сидите там, спостерігаючи людину, що чекає, поки всі відвернуться, і потім швидко перевіряє, чи нема нових повідомлень. Хоча тут ви можете побачити, як чоловік праворуч підловив одного такого.
"The stretch." OK, the gentleman on the left is saying, "Screw you, I'm going to check my device." But the guy, here, on the right, he's doing the stretch. It's that reeeee-e-e-each out, the physical contortion to get that device just below the tabletop.
"Потягування". Отож чоловік зліва каже: "Та начхати на вас, перевірю, що мені там пишуть". А ось хлопець праворуч він "потягується". Це те вииииииииитягнення, фізичне вивернення, щоб дістатись телефону просто під столом.
Or, my favorite, the "Love you; mean it." (Laughter) Nothing says "I love you" like "Let me find somebody else I give a damn about."
І ось моє улюблене: "Люблю тебе. Чесно". (Сміх) Ніщо не промовляє "Я люблю тебе" так щиро, як "Знайду но я когось ще, на кого мені плювати"
Or, this one, coming to us from India. You can find this on YouTube, the gentleman who's recumbent on a motorcycle while text messaging. Or what we call the "sweet gravy, stop me before I kill again!" That is actually the device.
Чи оце, що прийшло до нас з Індії. Ви можете знайти цей ролик на YouTube, чоловік, що розваливсь на мотоциклі пишучи повідомлення. Чи те, що можна назвати - "Ради Бога, зупиніть мене, поки я не вбив ще когось". Он, власне, пристрій.
What this is doing is, we find a -- (Laughter) a direct collision -- we find a direct collision between availability -- and what's possible through availability -- and a fundamental human need -- which we've been hearing about a lot, actually -- the need to create shared narratives. We're very good at creating personal narratives, but it's the shared narratives that make us a culture. And when you're standing with someone, and you're on your mobile device, effectively what you're saying to them is, "You are not as important as, literally, almost anything that could come to me through this device."
До чого це призводить, виявляється - (Сміх) (напис: Заради любові Всевишнього, поклади свій гребаний стільник та слідкуй за дорогою) пряме зіткнення - ми бачимо лобове зіткнення між можливістю бути постійно на зв'язку, тими зручностями, коли вам можна завжди подзвонити, і фундаментальною потребою людини - про яку ми так багато чули - потребою творити колективний досвід. Ми досягли непоганих успіхів у своїх індивідуальних оповідках, але саме колективні історії є основою культури. І коли ви стоїте поряд з кимось, втупившись в свій мобільний телефон, насправді ви ніби говорите оточуючим: "Ви не настільки важливі для мене, як всі ті речі, що можуть прийти до мене на мобільний."
Look around you. There might be somebody on one right now, participating in multi-dimensional engagement.
Озирніться навколо. Просто зараз поряд з вами може бути хто-небудь, в розпалі багатовимірної взаємодії.
(Laughter)
(Сміх)
Our reality right now is less interesting than the story we're going to tell about it later.
Наша реальність тут і зараз менш цікава, ніж та історія, яку ми потім про це розповімо.
This one I love. This poor kid, clearly a prop -- don't get me wrong, a willing prop -- but the kiss that's being documented kind of looks like it sucks.
Ось цей кадр мені дуже подобається. Бідний малий, слугує підпорою - не зрозумійте мене неправильно - все за взаємної згоди. Але поцілунок, який вона хоче закарбувати, виглядає поганенько.
This is the sound of one hand clapping.
Це звук оплесків однією рукою. [Адже треба обов'язково сфотографувати]
So, as we lose the context of our identity, it becomes incredibly important that what you share becomes the context of shared narrative, becomes the context in which we live. The stories that we tell -- what we push out -- becomes who we are. People aren't simply projecting identity, they're creating it.
Тож, гублячи зміст нашої приватності неймовірно важливим постає те, що все, чим ми ділимось - перетворюється на колективний досвід, стає тим середовищем, в якому ми живемо. Історії, якими ми ділимось, - які "виставляємо на всеогляд" - стають нашою сутністю. Ми не просто проектуємо свою особистість, ці історія формують її.
And so that's the request I have for everybody in this room. We are creating the technology that is going to create the new shared experience, which will create the new world. And so my request is, please, let's make technologies that make people more human, and not less.
І у мене є прохання до всіх, хто сидить в залі. Ми створюємо технології, які творитимуть новий колективний досвід і цей досвід створить новий світ. Тож я прошу вас, будь ласка, створюймо технології що роблять людей людянішими - не менш людяними.
Thank you.
Дякую.