So I'm going to talk about trust, and I'm going to start by reminding you of the standard views that people have about trust. I think these are so commonplace, they've become clichés of our society. And I think there are three. One's a claim: there has been a great decline in trust, very widely believed. The second is an aim: we should have more trust. And the third is a task: we should rebuild trust.
Отож, мова йтиме про довіру, і розпочати я хочу, нагадавши вам про стандартні погляди людей на довіру. Мені здається, вони настільки поширені, що стали кліше нашого суспільства. На мою думку, їх є три. Перший – твердження, що рівень довіри значно знизився, що є дуже поширеним. Другий – мета: рівень довіри потрібно підвищити. І третій – завдання повернути довіру.
I think that the claim, the aim and the task are all misconceived. So what I'm going to try to tell you today is a different story about a claim, an aim and a task which I think give one quite a lot better purchase on the matter.
На мою думку, ці твердження, мета і завдання сприймаються неправильно. Тож сьогодні я говоритиму про інший погляд на твердження, мету й завдання, яке, гадаю, краще розкриє суть питання.
First the claim: Why do people think trust has declined? And if I really think about it on the basis of my own evidence, I don't know the answer. I'm inclined to think it may have declined in some activities or some institutions and it might have grown in others. I don't have an overview. But, of course, I can look at the opinion polls, and the opinion polls are supposedly the source of a belief that trust has declined. When you actually look at opinion polls across time, there's not much evidence for that. That's to say, the people who were mistrusted 20 years ago, principally journalists and politicians, are still mistrusted. And the people who were highly trusted 20 years ago are still rather highly trusted: judges, nurses. The rest of us are in between, and by the way, the average person in the street is almost exactly midway. But is that good evidence? What opinion polls record is, of course, opinions. What else can they record? So they're looking at the generic attitudes that people report when you ask them certain questions. Do you trust politicians? Do you trust teachers?
Почнімо з твердження: чому люди думають, що рівень довіри знизився? Коли я думаю про це з точки зору свого власного досвіду, то не маю відповіді на це питання. Я схильна думати, що рівень довіри міг знизитись у певних видах діяльності або деяких установах, а зрости в інших. Я не маю загальної оцінки. Але я, звичайно, можу звернутись до результатів опитувань, які, ймовірно, є джерелом віри в те, що довіра знизилася. Насправді ж, якщо переглянути результати опитувань за різні роки, то не знайдемо достатньо доказів цьому. Тобто, людям, котрим не довіряли, 20 років тому, переважно журналістам і політикам, не довіряють і досі. А людям, котрим дуже довіряли 20 років тому, продовжують так само довіряти: наприклад, суддям, медсестрам. Решта людей знаходиться посередині і, до речі, пересічна людина з вулиці знаходиться майже якраз посередині рівня довіри. Але чи є це хорошим підтвердженням? Опитування враховують, звісно ж, особисту думку. Що ще вони можуть враховувати? В опитуваннях звертається увага на причини ставлення, яке люди зазначають при відповіді на певні питання. Чи довіряєте ви політикам? Вчителям?
Now if somebody said to you, "Do you trust greengrocers? Do you trust fishmongers? Do you trust elementary school teachers?" you would probably begin by saying, "To do what?" And that would be a perfectly sensible response. And you might say, when you understood the answer to that, "Well, I trust some of them, but not others." That's a perfectly rational thing. In short, in our real lives, we seek to place trust in a differentiated way. We don't make an assumption that the level of trust that we will have in every instance of a certain type of official or office-holder or type of person is going to be uniform. I might, for example, say that I certainly trust a certain elementary school teacher I know to teach the reception class to read, but in no way to drive the school minibus. I might, after all, know that she wasn't a good driver. I might trust my most loquacious friend to keep a conversation going but not -- but perhaps not to keep a secret. Simple.
Коли ж у вас запитати: "Чи довіряєте ви продавцю овочів? Або торговцю рибою? Чи довіряєте ви вчителю молодших класів?" то ви, певне, спочатку запитаєте: "Довіряю кому?" І це буде дуже правильна реакція. І, почувши відповідь, ви скажете: "Деяким довіряю, іншим ні". Це цілком зрозуміло. Тобто, в реальному житті ми намагаємось розмежовувати довіру. Ми не робимо припущень, що рівень довіри, який ми будемо мати у кожному випадку до тієї чи іншої посадової особи, буде однаковим. Я, наприклад, можу сказати, що цілком довіряю конкретному вчителю молодшої школи, якого я знаю, вчити першокласників читати, але аж ніяк не водити шкільний автобус. Я можу врешті-решт знати, що вона поганий водій. Я можу довіряти своєму найбалакучішому другу у тому, що він завжди підтримає розмову, але навряд чи збереже таємницю. Все просто.
So if we've got those evidence in our ordinary lives of the way that trust is differentiated, why do we sort of drop all that intelligence when we think about trust more abstractly? I think the polls are very bad guides to the level of trust that actually exists, because they try to obliterate the good judgment that goes into placing trust.
Тож якщо ми маємо ці докази у повсякденному житті, про те, як довіра розмежовується, чому ми забуваємо ці знання, коли думаємо про довіру більш абстрактно? Я вважаю, що опитування – погані вказівники щодо існуючого рівня довіри, бо вони намагаються відкинути тверезе мислення, що вкладається в суть довіри.
Secondly, what about the aim? The aim is to have more trust. Well frankly, I think that's a stupid aim. It's not what I would aim at. I would aim to have more trust in the trustworthy but not in the untrustworthy. In fact, I aim positively to try not to trust the untrustworthy. And I think, of those people who, for example, placed their savings with the very aptly named Mr. Madoff, who then made off with them, and I think of them, and I think, well, yes, too much trust. More trust is not an intelligent aim in this life. Intelligently placed and intelligently refused trust is the proper aim. Well once one says that, one says, yeah, okay, that means that what matters in the first place is not trust but trustworthiness. It's judging how trustworthy people are in particular respects.
По-друге – що стосується мети? Мета – мати більше довіри. Чесно кажучи, ця мета безглузда. Це не те, чого прагнула б я. Я б хотіла мати більше довіри до того, хто її заслуговує, але не того, кому довіряти не можна. Фактично, я прагну намагатись не довіряти ненадійним людям. І я думаю про людей, які, наприклад, перевели свої збереження на рахунок містера Шахрая, який згодом їх ошукав, думаю про них, і думаю, ну що ж, забагато довіри. Більше довіри не є розумною метою в цьому житті. Розумно встановлена і розумно відкинута довіра є правильною метою. Тож можна сказати, це означає, що важливим є не довіра, а надійність. Оцінювання того, наскільки надійними є люди у певних відношеннях.
And I think that judgment requires us to look at three things. Are they competent? Are they honest? Are they reliable? And if we find that a person is competent in the relevant matters, and reliable and honest, we'll have a pretty good reason to trust them, because they'll be trustworthy. But if, on the other hand, they're unreliable, we might not. I have friends who are competent and honest, but I would not trust them to post a letter, because they're forgetful. I have friends who are very confident they can do certain things, but I realize that they overestimate their own competence. And I'm very glad to say, I don't think I have many friends who are competent and reliable but extremely dishonest. (Laughter) If so, I haven't yet spotted it.
І я думаю, таке оцінювання потребує, щоб ми брали до уваги три речі. Чи компетентні ці люди? Чи вони чесні? Чи можна на них покластися? Якщо людина компетентна у відповідних питаннях, надійна і чесна, у нас будуть всі підстави довіряти їй, тому що вона буде гідна довіри. А з іншого боку, якщо вони ненадійні, ми можемо не довіряти їм. У мене є компетентні, чесні друзі, але я б не довірила їм відправити лист, бо вони забудькуваті. У мене є друзі, які впевнені в тому, що можуть зробити певні речі, але я розумію, що вони переоцінюють власні сили. І я дуже рада, що, гадаю, не маю багато друзів, які є компетентними і надійними, проте дуже нечесними. (Сміх) Або ж я цього поки не помітила.
But that's what we're looking for: trustworthiness before trust. Trust is the response. Trustworthiness is what we have to judge. And, of course, it's difficult. Across the last few decades, we've tried to construct systems of accountability for all sorts of institutions and professionals and officials and so on that will make it easier for us to judge their trustworthiness. A lot of these systems have the converse effect. They don't work as they're supposed to. I remember I was talking with a midwife who said, "Well, you see, the problem is it takes longer to do the paperwork than to deliver the baby." And all over our public life, our institutional life, we find that problem, that the system of accountability that is meant to secure trustworthiness and evidence of trustworthiness is actually doing the opposite. It is distracting people who have to do difficult tasks, like midwives, from doing them by requiring them to tick the boxes, as we say. You can all give your own examples there.
Але це те, що ми шукаємо: надійність стоїть вище за довіру. Довіра є відповіддю. Оцінювати ми повинні надійність. Звичайно, це важко. Протягом останніх десятиліть ми намагались побудувати системи звітності для усіх видів установ, професіоналів, чиновників і так далі, щоб зробити оцінювання їхньої надійності легшим. Багато з цих систем мають зворотний ефект. Не працюють так, як мали б. Я пам'ятаю, як розмовляла з акушеркою, яка сказала: "Проблема в тому, що більше часу йде на паперову роботу, ніж на народження дитини". Всюди в нашому суспільному, інституційному житті ми стикаємося з тією проблемою, що система звітності, яка має на меті забезпечення надійності та доказів надійності насправді робить протилежне. Вона відволікає людей, які повинні виконувати складні завдання, як, наприклад, акушерки, від їх виконання, вимагаючи від них, як то кажуть, "зробити щось для галочки". Тут ви можете навести і безліч власних прикладів.
So so much for the aim. The aim, I think, is more trustworthiness, and that is going to be different if we are trying to be trustworthy and communicate our trustworthiness to other people, and if we are trying to judge whether other people or office-holders or politicians are trustworthy. It's not easy. It is judgment, and simple reaction, attitudes, don't do adequately here.
Це все стосується мети. Метою, на мою думку, є досягнення більшої надійності, і це буде інша справа, коли ми намагатимемось бути надійними і переконувати в нашій надійності інших людей, і коли ми будемо намагатися оцінювати, чи інші люди, чиновники, політики є надійними. Це не легко. Це оцінювання; і проста реакція, ставлення, тут не підходить.
Now thirdly, the task. Calling the task rebuilding trust, I think, also gets things backwards. It suggests that you and I should rebuild trust. Well, we can do that for ourselves. We can rebuild a bit of trustworthiness. We can do it two people together trying to improve trust. But trust, in the end, is distinctive because it's given by other people. You can't rebuild what other people give you. You have to give them the basis for giving you their trust. So you have to, I think, be trustworthy. And that, of course, is because you can't fool all of the people all of the time, usually. But you also have to provide usable evidence that you are trustworthy. How to do it? Well every day, all over the place, it's being done by ordinary people, by officials, by institutions, quite effectively. Let me give you a simple commercial example. The shop where I buy my socks says I may take them back, and they don't ask any questions. They take them back and give me the money or give me the pair of socks of the color I wanted. That's super. I trust them because they have made themselves vulnerable to me. I think there's a big lesson in that. If you make yourself vulnerable to the other party, then that is very good evidence that you are trustworthy and you have confidence in what you are saying. So in the end, I think what we are aiming for is not very difficult to discern. It is relationships in which people are trustworthy and can judge when and how the other person is trustworthy.
І, по-третє, – завдання. Завдання відновити довіру, на мою думку, також має зворотний ефект. Воно пропонує нам з вами відновити довіру. Ми можемо зробити це для себе. Ми частково можемо відновити надійність. Ми можемо зробити це на рівні двох людей, які хочуть укріпити довіру. Але довіра, зрештою, є дещо іншим, оскільки її отримують від інших людей. Не можна відновити того, що дають вам інші. Необхідно дати їм підстави вам довіряти. Тому ви, на мою думку, маєте бути надійними. І це, звісно, тому, що ви не можете завжди і всюди обманювати інших. Але ви мусите надати очевидні докази своєї надійності. Як це зробити? Кожен день, повсюди, це роблять звичайні люди, чиновники, установи, досить ефективно. Наведу вам простий комерційний приклад. Магазин, в якому я купую шкарпетки, каже, що я можу їх повернути, нічого не питаючи. Беруть шкарпетки, повертають гроші, або ж дають шкарпетки кольору, який я хотіла. Супер. Я довіряю їм, бо вони проявили до мене розуміння. Думаю, що в цьому полягає урок. Якщо ви проявляєте розуміння до інших, це дає хороші підстави вам довіряти, і ви впевнені в тому, що говорите. Наостанок, думаю, те, чого ми прагнемо, не так вже і важко розпізнати. Це стосунки, в яких люди є надійними і можуть оцінити, коли і за яких обставин інша людина є надійною.
So the moral of all this is, we need to think much less about trust, let alone about attitudes of trust detected or mis-detected by opinion polls, much more about being trustworthy, and how you give people adequate, useful and simple evidence that you're trustworthy.
Мораль полягає в тому, що нам потрібно менше думати про довіру, і тим більше ставлення до довіри, визначене чи неправильно визначене опитуваннями, а більше думати про надійність, і те, як надати іншим належні, корисні та прості підстави вважати вас надійним.
Thanks.
Дякую.
(Applause)
(Оплески)