What you're doing, right now, at this very moment, is killing you. More than cars or the Internet or even that little mobile device we keep talking about, the technology you're using the most almost every day is this, your tush. Nowadays people are sitting 9.3 hours a day, which is more than we're sleeping, at 7.7 hours. Sitting is so incredibly prevalent, we don't even question how much we're doing it, and because everyone else is doing it, it doesn't even occur to us that it's not okay. In that way, sitting has become the smoking of our generation.
Те, що ми зараз робимо, зараз, в цю саму мить, нас вбиває. Вбиває сильніше, ніж машини чи інтернет, чи навіть той мобільний пристрій, про який ми постійно розмовляємо, технологія, котрою ми користуємось майже щодня це наші попи. В наші дні люди сидять 9.3 годин на добу, що навіть більше, ніж ми спимо, в средньому 7.7 годин. Сидіння настільки розповсюджене, що ми навіть не замислюємось над тим, наскільки багато ми це робимо, і оскільки всі інші також це роблять, нам навіть не спадає на думку, що це зовсім не Окей. Таким чином, сидіння стало "бичем сучасного суспільства" і має такі ж негативні наслідки, як і куріння.
Of course there's health consequences to this, scary ones, besides the waist. Things like breast cancer and colon cancer are directly tied to our lack of physical [activity], Ten percent in fact, on both of those. Six percent for heart disease, seven percent for type 2 diabetes, which is what my father died of. Now, any of those stats should convince each of us to get off our duff more, but if you're anything like me, it won't.
Зрозуміло, що наслідки для здоров'я просто жахливі, не кажучи вже про нашу талію. Фактично 10 % таких хвороб, як рак молочної залози чи рак товстого кишечника, безпосередньо пов'язані з недостатньою фізичною активністю. Також серцеві захворюваня - 6%, діабет 2-ого типу - 7%, від чого також помер мій батько. Здавалось би, що будь-які із цих даних мали переконати нас підійматися частіше з нашої попи, але, якщо ви хоч трішки схожі на мене, то це не спрацює.
What did get me moving was a social interaction. Someone invited me to a meeting, but couldn't manage to fit me in to a regular sort of conference room meeting, and said, "I have to walk my dogs tomorrow. Could you come then?" It seemed kind of odd to do, and actually, that first meeting, I remember thinking, "I have to be the one to ask the next question," because I knew I was going to huff and puff during this conversation. And yet, I've taken that idea and made it my own. So instead of going to coffee meetings or fluorescent-lit conference room meetings, I ask people to go on a walking meeting, to the tune of 20 to 30 miles a week. It's changed my life.
Що дійсно мене змусило пересуватися частіше - була соціальна активність. Хтось запросив мене на зустріч, але не зміг знайти час для зустрічі у звичних офісних умовах, тому запропонував: "Завтра я планую вигуляти своїх собак. Ви змогли б приєднатись до мене?" Насправді пропозиція мені видалась дивною, але під час тієї зустрічі, я пам'ятаю, постійно казала собі, "Я повинна задати наступне запитання," тому що я знала, що буду тяжко дихати під час розмови. і все ж, я взяла ту ідею та зробила її своєю. Таким чином, замість зустрічей за кавою чи у люмінесцентно-освітлених конференц-залах, я стала запрошувати людей на "прогулянкові" зустрічі, в результаті проходячи 20-30 миль на тиждень. Це змінило моє життя.
But before that, what actually happened was, I used to think about it as, you could take care of your health, or you could take care of obligations, and one always came at the cost of the other. So now, several hundred of these walking meetings later, I've learned a few things.
Але перед цим, насправді відбулася мого зміна світогляду. Раніше я вважала, що можна турбуватись лише про щось одне - чи про своє здоров'я, чи про свої обов'язки, і завжди одне реалізується за рахунок іншого. А зараз, провівши кілька сотень таких зустрічей, я прийшла до наступних висновків.
First, there's this amazing thing about actually getting out of the box that leads to out-of-the-box thinking. Whether it's nature or the exercise itself, it certainly works.
По-перше, відбувається дивна річ, коли ти дійсно вибираєшся із своєї коробки, що приводить до нестандартного мислення. Чи це пов'язане з природою чи з фізичними навантаженнями, але це дійсно спрацьовує.
And second, and probably the more reflective one, is just about how much each of us can hold problems in opposition when they're really not that way. And if we're going to solve problems and look at the world really differently, whether it's in governance or business or environmental issues, job creation, maybe we can think about how to reframe those problems as having both things be true. Because it was when that happened with this walk-and-talk idea that things became doable and sustainable and viable.
По-друге, і можливо більш важливе, ви не уявляєте, наскільки кожний з нас може поглянути на проблеми з різних точок зору і зрозуміти, що вони не такі як ми собі думали. Якщо ви збираєтесь вирішувати проблеми і поглянути на світ по-іншому з нової позиції, не має значення в якій галузі - чи то в бізнесі чи в урядовій структурі, чи намагаєтесь вирішити проблеми довкілля, або створити нові робочі місця, можливо ми зможемо подумати про те, як переформулювати ті проблеми, щоб обидві сторони були задоволені. Тому що коли це трапилося зі мною, виявилось - під час прогулянки-розмови речі стають життєздатними, здійсненними і вирішуються.
So I started this talk talking about the tush, so I'll end with the bottom line, which is, walk and talk. Walk the talk. You'll be surprised at how fresh air drives fresh thinking, and in the way that you do, you'll bring into your life an entirely new set of ideas.
Так, я розпочала цю розмову з нашої проблеми, а завершу також очевидним фактом, - ходiть і розмовляйте. Проходьте свої розмови. Ви будете приємно вражені наскільки свіже повітря впливає на наше свіже мислення, і на методи нашої діяльності, ви принесете в ваше життя повністю нові ідеї.
Thank you.
Дякую.
(Applause)
(Аплодисменти)