What are you doing on this stage in front of all these people?
Що ти робиш на цій сцені перед всіма цими людьми?
(Laughter)
(Сміх)
Run!
Тікай!
(Laughter)
(Сміх)
Run now.
Тікай зараз же.
That's the voice of my anxiety talking. Even when there's absolutely nothing wrong, I sometimes get this overwhelming sense of doom, like danger is lurking just around the corner.
Це говорить моє хвилювання. Навіть, якщо в цьому немає нічого поганого, я іноді відчуваю цей непереборний жах, ніби небезпека чигає неподалік.
You see, a few years ago, I was diagnosed with generalized anxiety and depression -- two conditions that often go hand in hand. Now, there was a time I wouldn't have told anybody, especially not in front of a big audience. As a black woman, I've had to develop extraordinary resilience to succeed. And like most people in my community, I had the misconception that depression was a sign of weakness, a character flaw. But I wasn't weak; I was a high achiever. I'd earned a Master's degree in Media Studies and had a string of high-profile jobs in the film and television industries. I'd even won two Emmy Awards for my hard work. Sure, I was totally spent, I lacked interest in things I used to enjoy, barely ate, struggled with insomnia and felt isolated and depleted. But depressed? No, not me.
Бачите, кілька років тому у мене діагностували тривожний розлад та депресію — два захворювання, які часто йдуть поруч. Був період, про який я нікому не розповідала, особливо перед великою аудиторією. Як чорна жінка, я мала розвинути в собі неймовірне бажання прорватися. І як більшість людей моєї громади, я мала хибне уявлення, що депресія - це ознака слабкості, недолік. Але я не була слабкою; я була успішною людиною. Я здобула ступінь магістра з теорії масової комунікації і мала низку престижних робіт у індустрії кіно та телебачення. Я навіть виграла 2 нагороди Еммі за мою тяжку роботу. Звісно, я була цілком виснажена, мене не цікавили ті речі, від яких я раніше раділа, я мало їла, страждала від безсоння, відчувала себе ізольованою та змученою. Та чи це була депресія? Ні, це не про мене.
It took weeks before I could admit it, but the doctor was right: I was depressed. Still, I didn't tell anybody about my diagnosis. I was too ashamed. I didn't think I had the right to be depressed. I had a privileged life with a loving family and a successful career. And when I thought about the unspeakable horrors that my ancestors had been through in this country so that I could have it better, my shame grew even deeper. I was standing on their shoulders. How could I let them down? I would hold my head up, put a smile on my face and never tell a soul.
Пройшли тижні перед тим, як я це визнала, але лікар був правим: це була депресія. Та я не сказала про мій діагноз. Мені було занадто соромно. Я не думала, що у мене є право бути в депресії. У мене життя повне привілеїв, любляча сім'я та успішна кар'єра. І коли я подумала про невимовні жахи, через які пройшли мої предки у цій країні, то я воліла б, щоб мій сором став глибшим. Я опиралася на їх плечі. Як я могла осоромити їх? Я гордо піднімала голову, змушувала себе усміхатись та нікому не розповідати.
On July 4, 2013, my world came crashing in on me. That was the day I got a phone call from my mom telling me that my 22-year-old nephew, Paul, had ended his life, after years of battling depression and anxiety. There are no words that can describe the devastation I felt. Paul and I were very close, but I had no idea he was in so much pain. Neither one of us had ever talked to the other about our struggles. The shame and stigma kept us both silent.
4 липня 2014 мій світ зруйнувався. Це був день, коли мені подзвонила мама і сказала, що мій 22-річний племінник Пол покінчив життя самогубством, після років боротьби з депресією та тривожністю. Немає слів, які б описали моє спустошення. Ми з Полом були дуже близькими, та я не мала жодної уяви про його біль. Ми не говорили про труднощі одне одного. Сором та табу змушували нас мовчати.
Now, my way of dealing with adversity is to face it head on, so I spent the next two years researching depression and anxiety, and what I found was mind-blowing. The World Health Organization reports that depression is the leading cause of sickness and disability in the world. While the exact cause of depression isn't clear, research suggests that most mental disorders develop, at least in part, because of a chemical imbalance in the brain, and/or an underlying genetic predisposition. So you can't just shake it off.
Я справляюся з труднощами, дивлячись їм прямо в очі, тож наступні 2 роки я провела у дослідженнях депресії та тривоги, і те, що я виявила, було шокуючим. Всесвітня організація охорони здоров'я повідомляє, що депресія - це основна причина хвороб та інвалідності у світі. Доки основна причина депресії залишається невідомою, дослідники припускають, що більшість психічних розладів виникають, принаймні частково, через хімічний дисбаланс у мозку, і/або через приховану генетичну схильність. Ви не можете просто позбутися цього.
For black Americans, stressors like racism and socioeconomic disparities put them at a 20 percent greater risk of developing a mental disorder, yet they seek mental health services at about half the rate of white Americans. One reason is the stigma, with 63 percent of black Americans mistaking depression for a weakness. Sadly, the suicide rate among black children has doubled in the past 20 years.
Для чорних американців такі стресові чинники, як расизм та соціоекономічні невідповідності на 20% збільшують ризик виникнення психічних розладів, та вони звертаються до психологічних медичних центрів удвічі рідше, ніж білі американці. Перша причина - це клеймо, через яке 63% чорних американців приймають депресію за слабкість. Кількість суїцидів серед чорних дітей удвічі збільшилась за останні 20 років.
Now, here's the good news: seventy percent of people struggling with depression will improve with therapy, treatment and medication. Armed with this information, I made a decision: I wasn't going to be silent anymore. With my family's blessing, I would share our story in hopes of sparking a national conversation.
Але ось і гарні новини: 70-ти відсоткам людей, які страждають від депресії, стає краще, коли вони проходять терапію, лікування та приймають ліки. Озброївшись цією інформацією, я прийняла рішення: я більше не збираюся мовчати. Із благословення моєї сім'ї, я поділюся нашою історією в надії змусити народ говорити.
A friend, Kelly Pierre-Louis, said, "Being strong is killing us." She's right. We have got to retire those tired, old narratives of the strong black woman and the super-masculine black man, who, no matter how many times they get knocked down, just shake it off and soldier on. Having feelings isn't a sign of weakness. Feelings mean we're human. And when we deny our humanity, it leaves us feeling empty inside, searching for ways to self-medicate in order to fill the void. My drug was high achievement.
Мій друг, Келлі П'єр-Луїс сказала: "Наша сила нас вбиває." Вона права. Ми маємо позбутися всіх затертих, старих розповідей про сильну чорну жінку та супермаскулінного чорного чоловіка, які, попри численні падіння, просто піднімалися і крокували далі. Мати почуття - це не ознака слабкості. Почуття - це ознака нашої людяності. І коли ми відмовляємося від нашої людяності, ми стаємо порожніми всередині, марно шукаючи самозцілення для заповнення порожнечі. Моїм наркотиком були високі досягнення.
These days, I share my story openly, and I ask others to share theirs, too. I believe that's what it takes to help people who may be suffering in silence to know that they are not alone and to know that with help, they can heal. Now, I still have my struggles, particularly with the anxiety, but I'm able to manage it through daily mediation, yoga and a relatively healthy diet.
Тепер я відкрито розповім свою історію і попрошу інших поділитися своєю. Я сподіваюся, що це зможе допомогти всім тим, хто страждає наодинці, дізнатися, що вони не самі, і що, отримавши допомогу, вони можуть зцілитися. Я досі веду боротьбу, особливо зі своєю тривожністю, та я здатна із цим впоратися завдяки щоденній медитації, йозі та відносно правильній дієті.
(Laughter)
(Сміх)
If I feel like things are starting to spiral, I make an appointment to see my therapist, a dynamic black woman named Dawn Armstrong, who has a great sense of humor and a familiarity that I find comforting. I will always regret that I couldn't be there for my nephew. But my sincerest hope is that I can inspire others with the lesson that I've learned.
Якщо я відчуваю, що все починається знову, то призначаю сеанс зі своїм терапевтом, енергійною чорною жінкою, яку звати Дон Армстронг, з чудовим почуттям гумору та певною фамільярністю, яка заспокоює мене. Я завжди шкодую, що я не змогла допомогти моєму племіннику. Та я щиро сподіваюся, що зможу надихнути інших вивченим мною уроком.
Life is beautiful. Sometimes it's messy, and it's always unpredictable. But it will all be OK when you have your support system to help you through it. I hope that if your burden gets too heavy, you'll ask for a hand, too.
Життя прекрасне. Іноді воно заплутане, але завжди непередбачуване. Але все буде гаразд, якщо у вас є система підтримки, щоб ви змогли все пройти. Сподіваюсь, якщо ваша ноша стане занадто тяжкою, ви також попросите допомоги.
Thank you.
Дякую вам.
(Applause)
(Оплески)