What I thought I would do is I would start with a simple request. I'd like all of you to pause for a moment, you wretched weaklings, and take stock of your miserable existence. (Laughter)
Що я вирішив зробити, то це - почати виступ з простого прохання. Я б хотів, щоб усі ви зупинились на мить, ви, нещасні слабаки, і підбили підсумки свого нікчемного існування. (Сміх)
Now that was the advice that St. Benedict gave his rather startled followers in the fifth century. It was the advice that I decided to follow myself when I turned 40. Up until that moment, I had been that classic corporate warrior -- I was eating too much, I was drinking too much, I was working too hard and I was neglecting the family. And I decided that I would try and turn my life around. In particular, I decided I would try to address the thorny issue of work-life balance. So I stepped back from the workforce, and I spent a year at home with my wife and four young children. But all I learned about work-life balance from that year was that I found it quite easy to balance work and life when I didn't have any work. (Laughter) Not a very useful skill, especially when the money runs out.
Це була порада яку Святий Бенедикт дав своїм приголомшеним учням в п'ятому столітті. Слідувати цій пораді вирішив і я сам коли мені виповнилось 40. До цього я був типовим корпоративним бійцем - Я забагато їв, забагато пив, надто тяжко працював, і я нехтував своєю родиною. І я вирішив, що спробую і докорінно зміню своє життя. Зокрема, я вирішив спробувати вирішити делікатне питання балансу між роботою і особистим життям. Тож я відійшов від роботи, і провів рік вдома з жінкою і чотирма малими дітьми. Але все, що я дізнався про баланс між роботою і приватним життям того року це те - що я знаходжу доволі простим балансування роботи та життя, коли не маю жодної роботи. (Сміх) Не дуже корисне вміння, особливо, коли закінчуються гроші.
So I went back to work, and I've spent these seven years since struggling with, studying and writing about work-life balance. And I have four observations I'd like to share with you today. The first is: if society's to make any progress on this issue, we need an honest debate. But the trouble is so many people talk so much rubbish about work-life balance. All the discussions about flexi-time or dress-down Fridays or paternity leave only serve to mask the core issue, which is that certain job and career choices are fundamentally incompatible with being meaningfully engaged on a day-to-day basis with a young family. Now the first step in solving any problem is acknowledging the reality of the situation you're in. And the reality of the society that we're in is there are thousands and thousands of people out there leading lives of quiet, screaming desperation, where they work long, hard hours at jobs they hate to enable them to buy things they don't need to impress people they don't like. (Laughter) (Applause) It's my contention that going to work on Friday in jeans and [a] T-shirt isn't really getting to the nub of the issue.
Тож я повернувся на роботу, і я провів наступні сім років, силуючись досягти, вивчаючи та пишучи про баланс між роботою та приватним життям. І я маю чотири спостереження, якими хотів би поділитися з вами сьогодні. Перше це те, що, якщо суспільство бажає хоч скільки небудь просунутись в вирішенні цього питання, необхідне чесне обговорення. Проте проблема в тому, що так багато людей говорять ще більше нісенітниць про баланс між роботою і особистим життям. Всі ці розмови про гнучкий графік роботи або вільний стиль одягу по п'ятницям, або можливість брати декретну відпустку для батька, - лишень відволікають увагу від головної проблеми, а саме того, що певна робота чи кар'єрний вибір є абсолютно несумісними з повноцінним залученням, на постійній основі до життя молодої сім'ї. Отже, перший крок вирішення будь-якої проблеми це визнання реалій ситуації, в якій ви опинились. А реальність нашого суспільства така, що в ньому багато тисяч людей навколо проживають життя, повне тихого, пронизливого відчаю де вони працюють довгі виснажливі години на роботах, що вони ненавидять, щоб мати можливість купляти речі, які їм не потрібні, щоб вразити людей, які їм не подобаються. (Сміх) (Оплески) Я стверджую, що можливість приходити на роботу в джинсах і футболці по п'ятницям насправді не вирішує проблеми в корені.
(Laughter)
(Сміх)
The second observation I'd like to make is we need to face the truth that governments and corporations aren't going to solve this issue for us. We should stop looking outside. It's up to us as individuals to take control and responsibility for the type of lives that we want to lead. If you don't design your life, someone else will design it for you, and you may just not like their idea of balance. It's particularly important -- this isn't on the World Wide Web, is it? I'm about to get fired -- it's particularly important that you never put the quality of your life in the hands of a commercial corporation. Now I'm not talking here just about the bad companies -- the "abattoirs of the human soul," as I call them. (Laughter) I'm talking about all companies. Because commercial companies are inherently designed to get as much out of you [as] they can get away with. It's in their nature; it's in their DNA; it's what they do -- even the good, well-intentioned companies. On the one hand, putting childcare facilities in the workplace is wonderful and enlightened. On the other hand, it's a nightmare -- it just means you spend more time at the bloody office. We have to be responsible for setting and enforcing the boundaries that we want in our life.
І друге, що я хоті в би відмітити, це те, що нам потрібно чесно визнати, що уряди і корпорації не стануть вирішувати цю проблему за нас. Нам слід припинити озиратись, це наша власна справа, взяти контроль та відповідальність за спосіб життя, що ми хотіли-б вести. Якщо ви не проектуєте свого життя, хтось інший спроектує його за вас, і вам, можливо, не сподобається їхнє уявлення про баланс. Особливо важливо - сподіваюсь, це не викладуть в інтернет, бо я ризикую бути звільненим - особливо важливо ніколи не довіряти відповідальність за якість свого життя комерційній корпорації. Дивіться, я зараз говорю не лише про погані корпорації, які я називаю "скотобійнями" людських душ. (Сміх) Я говорю про всі компанії. Оскільки комерційні компанії від початку призначені, одержувати від вас все, що тільки зійде їм з рук. Це їх природа, це закладено в їх ДНК, це те чим вони займаються - навіть хороші компанії, з добрими намірами. З одного боку, обладнати дитячий куточок на роботі - чудово і просвітлено. З іншої сторони, це жах: це просто значить, що ви проводитимете більше часу в клятому офісі. Ми повинні взяти відповідальність за встановлення і дотримання розмежування, якого ми прагнемо в наших життях.
The third observation is we have to be careful with the time frame that we choose upon which to judge our balance. Before I went back to work after my year at home, I sat down and I wrote out a detailed, step-by-step description of the ideal balanced day that I aspired to. And it went like this: wake up well rested after a good night's sleep. Have sex. Walk the dog. Have breakfast with my wife and children. Have sex again. (Laughter) Drive the kids to school on the way to the office. Do three hours' work. Play a sport with a friend at lunchtime. Do another three hours' work. Meet some mates in the pub for an early evening drink. Drive home for dinner with my wife and kids. Meditate for half an hour. Have sex. Walk the dog. Have sex again. Go to bed. (Applause) How often do you think I have that day? (Laughter) We need to be realistic. You can't do it all in one day. We need to elongate the time frame upon which we judge the balance in our life, but we need to elongate it without falling into the trap of the "I'll have a life when I retire, when my kids have left home, when my wife has divorced me, my health is failing, I've got no mates or interests left." (Laughter) A day is too short; "after I retire" is too long. There's got to be a middle way.
Третє спостереження: ми маємо бути дуже обережними обираючи часову шкалу, за якою ми оцінюватимемо наш баланс. Перед тим як вернутись на роботу, провівши рік вдома, я сів і склав детальний, покроковий опис ідеального збалансованого дня, якого я прагнув. І вийшло на кшталт цього: Прокинутись добре відпочилим, після, хорошого нічного сну. Зайнятись сексом, Погуляти з собакою. Поснідати з моєю дружиною і дітьми. Знову зайнятись сексом (Сміх) По дорозі в офіс завезти дітей в школу. Попрацювати три години. Пограти з другом в спортивну гру в обідню перерву, Попрацювати ще три години. Зустрітись з товаришами в пабі, для підвечірньої пиятики. Поїхати додому до вечері з дружиною і дітьми. Помедитувати з-пів години. Зайнятись сексом. Погуляти з собакою. Знову зайнятись сексом. Лягти спати. (Оплески) Як часто, на вашу думку, мені випадає такий день? (Сміх) Потрібно бути реалістами. Неможливо встигнути зробити все це за один день. Нам треба розтягти часові рамки, за якими ми оцінюємо збалансованість в нашому житті, але ми маємо розтягувати їх, не потрапляючи в пастку типу: "Я заживу повним життям, коли вийду на пенсію, коли діти залишать дім, коли дружина розлучиться зі мною, коли погіршиться здоров'я, і коли не залишиться ні товаришів, ні зацікавлень". (Сміх) День надто короткий, і "після виходу на пенсію" - це дуже не скоро. Повинна бути золота середина.
A fourth observation: We need to approach balance in a balanced way. A friend came to see me last year -- and she doesn't mind me telling this story -- a friend came to see me last year and said, "Nigel, I've read your book. And I realize that my life is completely out of balance. It's totally dominated by work. I work 10 hours a day; I commute two hours a day. All of my relationships have failed. There's nothing in my life apart from my work. So I've decided to get a grip and sort it out. So I joined a gym." (Laughter) Now I don't mean to mock, but being a fit 10-hour-a-day office rat isn't more balanced; it's more fit. (Laughter) Lovely though physical exercise may be, there are other parts to life -- there's the intellectual side; there's the emotional side; there's the spiritual side. And to be balanced, I believe we have to attend to all of those areas -- not just do 50 stomach crunches.
Четверте спостереження: Ми маємо братися за рівновагу врівноважено. Знайома відвідала мене минулого року - і вона не проти того, щоб я розповів цю історію - так ось, вона прийшла і сказала: "Найджел, я прочитала твою книжку. Я зрозуміла, що моє життя цілковито розбалансоване. Воно повністю підкоряється роботі. Я працюю по 10 годин на день, і в дорозі 2 години щодня. Всі мої стосунки зазнали краху. В моєму житті немає нічого, крім роботи. Тож я вирішила серйозно взятись і розібратись з цим. І записалась в тренажерниу залу". (Сміх) Я, звісно не хочу глузувати, але бути підтягнутим офісним щуром 10 годин на добу, не більш врівноважено, просто більш підтягнуто. (Сміх) Фізичні вправи, це звісно, дуже мило, однак, в житті, є і інші важливі сторони. Є інтелектуальна сторона, емоційна, є духовна сторона. І щоб знайти рівновагу, я вірю - ми маємо приділяти увагу до всіх цих сфер - а не лише 50 згинанням для пресу.
Now that can be daunting. Because people say, "Bloody hell mate, I haven't got time to get fit. You want me to go to church and call my mother." And I understand. I truly understand how that can be daunting. But an incident that happened a couple of years ago gave me a new perspective. My wife, who is somewhere in the audience today, called me up at the office and said, "Nigel, you need to pick our youngest son" -- Harry -- "up from school." Because she had to be somewhere else with the other three children for that evening. So I left work an hour early that afternoon and picked Harry up at the school gates. We walked down to the local park, messed around on the swings, played some silly games. I then walked him up the hill to the local cafe, and we shared a pizza for two, then walked down the hill to our home, and I gave him his bath and put him in his Batman pajamas. I then read him a chapter of Roald Dahl's "James and the Giant Peach." I then put him to bed, tucked him in, gave him a kiss on his forehead and said, "Goodnight, mate," and walked out of his bedroom. As I was walking out of his bedroom, he said, "Dad?" I went, "Yes, mate?" He went, "Dad, this has been the best day of my life, ever." I hadn't done anything, hadn't taken him to Disney World or bought him a Playstation.
Зараз це може жахати. Тому що мені кажуть, "Друже, я, в біса, не маю часу навіть на вправи, ти ж хочеш, щоб я ходив до церкви і телефонував матері". І я розумію. Я дійсно розумію, як лякаюче це виглядає. Але випадок, що стався кілька років тому відкрив мені іншу точку зору. Моя дружина, присутня десь в цій залі, подзвонила мені в офіс і сказала, "Найджел, тобі треба забрати нашого молодшого сина, Гарі зі школи." Оскільки того вечора вона з трьома іншими дітьми мала бути деінде. Так що в той день я пішов з роботи на годину раніше і підібрав Гарі біля воріт школи. Ми прогулялись пішки до місцевого парку, погойдались на гойдалках, пограли в якісь смішні ігри. Потім я повів його на пагорб, до тамтешнього кафе, і ми розділили піцу до чаю, а потім спустились з пагорба до нашого будинку, і я викупав його і вдяг в його піжаму Бетмена. Потім я прочитав йому главу з "Джеймс та гігантський персик", Роальда Даля. Потім я вклав його в ліжко, закутав ковдрою, поцілував його чоло й сказав: "Добраніч, друже", і вийшов з його спальні. І коли я виходив з його кімнати, він гукнув до мене: "Тато?" Я запитав: "Що, друже?" І він сказав, "Тато це був найкращий день всього мого життя!" Але я нічого не зробив, Я не звозив його в Діснейленд і не купив йому Плейстейшн.
Now my point is the small things matter. Being more balanced doesn't mean dramatic upheaval in your life. With the smallest investment in the right places, you can radically transform the quality of your relationships and the quality of your life. Moreover, I think, it can transform society. Because if enough people do it, we can change society's definition of success away from the moronically simplistic notion that the person with the most money when he dies wins, to a more thoughtful and balanced definition of what a life well lived looks like. And that, I think, is an idea worth spreading.
Я тільки хочу сказати, що дрібниці дуже важливі. Досягнення більшої рівноваги не значить кардинального перевороту вашого життя. З найменшими внесками у вірних місцях ви можете радикально змінити якість ваших стосунків і якість вашого життя. Крім того, я думаю, це може змінити наше суспільство, Тому що, якщо достатня кількість людей зроблять це, ми можемо змінити суспільне визначення успіху від примітивно-спрощеної ідей про те що перемагає той, в кого на момент смерті виявиться більше грошей, до більш обміркованого й збалансованого уявлення, як має виглядати добре прожите життя. І цією ідеєю я вважаю, варто поділитись.
(Applause)
(Оплески)