When I was young, I prided myself as a nonconformist in the conservative U.S. state I live in, Kansas. I didn't follow along with the crowd. I wasn't afraid to try weird clothing trends or hairstyles. I was outspoken and extremely social. Even these pictures and postcards of my London semester abroad 16 years ago show that I obviously didn't care if I was perceived as weird or different. (Laughter)
В молодості я пишалася тим, що була нонкомформісткою, живучи у консервативному штаті США, Канзасі. Я не слідувала за натовпом. Не боялася єкспериментувати з одягом чи зачісками. Я була відвертою і надзвичайно компанійською. Навіть ці фото та листівки з часів мого навчання в Лондоні, 16 років тому, доводять, що я геть не турбувалася, чи мене сприймали як дивачку, чи як особливу. (Сміх)
But that same year I was in London, 16 years ago, I realized something about myself that actually was somewhat unique, and that changed everything. I became the opposite of who I thought I once was. I stayed in my room instead of socializing. I stopped engaging in clubs and leadership activities. I didn't want to stand out in the crowd anymore. I told myself it was because I was growing up and maturing, not that I was suddenly looking for acceptance. I had always assumed I was immune to needing acceptance. After all, I was a bit unconventional. But I realize now that the moment I realized something was different about me was the exact same moment that I began conforming and hiding.
Але того ж року, в Лондоні, 16 років тому, я зрозуміла дещо про себе, власне, дещо особливе, і це все змінило. Я стала протилежністю тій, якою себе колись вважала. Я сиділа в своїй кімнаті замість того, щоб спілкуватися. Я перестала займатися в гуртках і керувати заходами. Я не хотіла більше виділятися з натовпу. Я казала собі, що все це через те, що я росла і дорослішала, а не тому, що я раптово шукала визнання. Я завжди вважала, що мала імунітет до потреби у визнанні. Зрештою, я стала трохи нешаблонною. Але тепер я усвідомлюю, що момент, коли я зрозуміла щось незвичне про себе, був саме тим моментом, коли я почала пристосовуватися і ховатися.
Hiding is a progressive habit, and once you start hiding, it becomes harder and harder to step forward and speak out. In fact, even now, when I was talking to people about what this talk was about, I made up a cover story and I even hid the truth about my TED Talk. So it is fitting and scary that I have returned to this city 16 years later and I have chosen this stage to finally stop hiding. What have I been hiding for 16 years? I am a lesbian.
Приховувати щось - це прогресивна звичка, і коли ти починаєш щось приховувати, стає все тяжче і тяжче зробити крок уперед і висловити свою думку. Насправді, навіть зараз, коли я розказувала людям про тему своєї доповіді, я придумала легенду, і навіть приховувала правду про свій виступ на TED. Тож доречно і лячно було повернутися в це місто через 16 років, і я обрала цю сцену, щоб врешті перестати ховатися. Що ж я приховувала цих 16 років? Я лесбіянка.
(Applause)
(Оплески)
Thank you.
Дякую.
I've struggled to say those words, because I didn't want to be defined by them. Every time I would think about coming out in the past, I would think to myself, but I just want to be known as Morgana, uniquely Morgana, but not "my lesbian friend Morgana," or "my gay coworker Morgana." Just Morgana.
Мені важко було сказати ці слова, бо я не хочу, щоб вони мене визначали. Щоразу, коли я збиралася сказати про це в минулому, я думала, що просто воліла б, щоб мене знали як Морґану, виключно як Морґану, та не "мою подругу-лесбійку Морґану", чи "мою гомосексуальну колегу Морґану". Просто Морґану.
For those of you from large metropolitan areas, this may not seem like a big deal to you. It may seem strange that I have suppressed the truth and hidden this for so long. But I was paralyzed by my fear of not being accepted. And I'm not alone, of course. A 2013 Deloitte study found that a surprisingly large number of people hide aspects of their identity. Of all the employees they surveyed, 61 percent reported changing an aspect of their behavior or their appearance in order to fit in at work. Of all the gay, lesbian and bisexual employees, 83 percent admitted to changing some aspects of themselves so they would not appear at work "too gay." The study found that even in companies with diversity policies and inclusion programs, employees struggle to be themselves at work because they believe conformity is critical to their long-term career advancement. And while I was surprised that so many people just like me waste so much energy trying to hide themselves, I was scared when I discovered that my silence has life-or-death consequences and long-term social repercussions.
Для тих з вас, хто мешкає в великих містах, це може не видаватись чимось особливим. Може видаватися дивним, що я приховувала правду, і робила це так довго. Але я була паралізована своїм страхом бути неприйнятою. І, звісно, я не одна така. У 2013 році дослідження компанії Deloitte виявило, що неймовірна кількість людей приховує аспекти своєї особистості. З усіх опитаних працівників 61 відсоток зазначили, що змінювали якийсь аспект своєї поведінки чи зовнішності, щоб відповідати своїй роботі. З усіх геїв, лесбіянок та бісексуальних працівників 83 відсотки допускали зміну деяких аспектів особистості, щоб не видаватися "надто голубими". Дослідження виявило, що навіть у компаніях з політикою толерантності та програмами інклюзивності працівники відчували труднощі у тому, щоб бути собою на роботі, бо вважали, що традиційні погляди можуть бути вирішальними для їхнього кар'єрного росту. І хоч я була здивована, що багато людей, так само як я, витрачають стільки енергії, намагаючись приховати самих себе, я жахнулася, коли зрозуміла, що моє мовчання має життєво важливі наслідки та тривалі соціальні наслідки. Дванадцять років:
Twelve years: the length by which life expectancy is shortened for gay, lesbian and bisexual people in highly anti-gay communities compared to accepting communities. Twelve years reduced life expectancy. When I read that in The Advocate magazine this year, I realized I could no longer afford to keep silent. The effects of personal stress and social stigmas are a deadly combination. The study found that gays in anti-gay communities had higher rates of heart disease, violence and suicide. What I once thought was simply a personal matter I realized had a ripple effect that went into the workplace and out into the community for every story just like mine. My choice to hide and not share who I really am may have inadvertently contributed to this exact same environment and atmosphere of discrimination.
саме на стільки вкорочене життя для геїв, лесбіянок та бісексуалів у суспільстві проти меньшин порівняно зі спільнотами, де їх сприймають. На дванадцять років скоротилась тривалість життя. Коли я прочитала це в журналі The Advocate цього року то усвідомила, що більше не можу мовчати. Особистий стрес та соціальні догмати є смертельним поєднанням. Дослідження виявило, що геї в антигейських спільнотах мають вищий рівень серцевих захворювань, насильства та суїциду. Те, що я раніше вважала просто особистою справою, як виявилось, має неоднозначний ефект, який потрапляє в робоче середовище, та виходить у спільноту з кожною історією, подібною до моєї. Мій вибір приховувати, а не розповідати, ким я насправді є, може мимоволі вплинути на це середовище та атмосферу дискримінації.
I'd always told myself there's no reason to share that I was gay, but the idea that my silence has social consequences was really driven home this year when I missed an opportunity to change the atmosphere of discrimination in my own home state of Kansas.
Я завжди казала собі, що немає сенсу розповідати, що я лесбіянка. Та думка про те, що моє мовчання має соціальні наслідки, втрапила в правильний грунт цього року, коли я втратила нагоду змінити атмосферу дискримінації у моєму рідному місті в штаті Канзас.
In February, the Kansas House of Representatives brought up a bill for vote that would have essentially allowed businesses to use religious freedom as a reason to deny gays services. A former coworker and friend of mine has a father who serves in the Kansas House of Representatives. He voted in favor of the bill, in favor of a law that would allow businesses to not serve me.
В лютому Канзаська палата представників подала на голосування законопроект, який би, фактично, дозволив бізнес-структурам використовувати свободу релігії як причину для заборони послуг для геїв. Батько моєї колишньої колеги та товаришки служить в Канзаській палаті представників. Він голосував за цей законопроект, на користь закону, який дозволив би компаніям не надавати мені послуги.
How does my friend feel about lesbian, gay, bisexual, transgender, queer and questioning people? How does her father feel? I don't know, because I was never honest with them about who I am. And that shakes me to the core. What if I had told her my story years ago? Could she have told her father my experience? Could I have ultimately helped change his vote? I will never know, and that made me realize I had done nothing to try to make a difference.
Що відчуває моя подруга щодо лесбіянок, геїв, бісексуалів, транссексуалів та інших з нетрадиційною орієнтацією? Що відчуває її батько? Я не знаю, бо я ніколи не була з ними чесною щодо того, ким я є. І це зачепило мене до кісток. А якби я розповіла їй свою історію кілька років тому? Чи розповіла б вона батькові про мій досвід? Чи могла б я значимо вплинути на його голосування? Я ніколи не дізнаюся, і це змусило мене усвідомити, що я нічого не зробила, щоб спробувати щось змінити.
How ironic that I work in human resources, a profession that works to welcome, connect and encourage the development of employees, a profession that advocates that the diversity of society should be reflected in the workplace, and yet I have done nothing to advocate for diversity. When I came to this company one year ago, I thought to myself, this company has anti-discrimination policies that protect gay, lesbian, bisexual and transgender people. Their commitment to diversity is evident through their global inclusion programs. When I walk through the doors of this company, I will finally come out. But I didn't. Instead of taking advantage of the opportunity, I did nothing.
Яка іронія, що я працюю у сфері людських ресурсів, професія, яка приймає працівників, тримає з ними зв'язок та мотивує розвиток працівників, професія, яка пропагує, що культурна різноманітність у суспільстві повинна відображатися в робочому середовищі. А я нічого так і не зробила заради підтримки різноманітності. Коли я прийшла в цю компанію рік тому, я подумала, що ця компанія має антидискримінаційну політику, яка захищає геїв, лесбіянок, бісексуалів та транссексуалів. Їхня орієнтація на культурну різноманітніть очевидна через їх глобальні інклюзивні програми. Коли я увійду в двері цієї компанії, я врешті заявлю про себе. Але я цього не зробила. Замість того, щоб скористатися цією нагодою, я нічого не зробила.
(Applause)
(Оплески)
When I was looking through my London journal and scrapbook from my London semester abroad 16 years ago, I came across this modified quote from Toni Morrison's book, "Paradise." "There are more scary things inside than outside." And then I wrote a note to myself at the bottom: "Remember this." I'm sure I was trying to encourage myself to get out and explore London, but the message I missed was the need to start exploring and embracing myself. What I didn't realize until all these years later is that the biggest obstacles I will ever have to overcome are my own fears and insecurities. I believe that by facing my fears inside, I will be able to change reality outside. I made a choice today to reveal a part of myself that I have hidden for too long. I hope that this means I will never hide again, and I hope that by coming out today, I can do something to change the data and also to help others who feel different be more themselves and more fulfilled in both their professional and personal lives. Thank you. (Applause)
Коли я переглядала свій записник з Лондона та альбом з мого навчання в Лондоні 16 років тому, я натрапила на цю змінену цитату з книги Тоні Моррісона "Рай": "Є набагато жахливіші речі всередині, ніж назовні". І тоді я написала собі нотатку внизу: "Запам'ятай це". Я впевнена, що намагалась тоді підбадьорити себе вийти на вулицю і пізнавати Лондон, але я пропустила послання про потребу почати пізнавати та приймати себе. Усі ці роки я не усвідомлювала, що найбільшими перешкодами, які мені доводилось долати, були мої власні страхи та невпевненість. Я вірю, що глянувши у вічі своїм внутрішнім страхам, я зможу змінити зовнішню реальність. Сьогодні я зробила вибір відкрити частину себе, яку я так довго приховувала. Сподіваюся, що це означає, що я більше ніколи не ховатимусь, і надіюся, що заговоривши сьогодні, я можу зробити щось для зміни, та допомогти тим, хто почувається іншим, бути самими собою та більше повноцінними, як у професійному, так і особистому житті. Дякую. (Оплески)