Here's a question we need to rethink together: What should be the role of money and markets in our societies?
Пропоную Вам питання, яке варто переосмислити: якою повинна бути роль грошей та ринку у нашому суспільстві?
Today, there are very few things that money can't buy. If you're sentenced to a jail term in Santa Barbara, California, you should know that if you don't like the standard accommodations, you can buy a prison cell upgrade. It's true. For how much, do you think? What would you guess? Five hundred dollars? It's not the Ritz-Carlton. It's a jail! Eighty-two dollars a night. Eighty-two dollars a night. If you go to an amusement park and don't want to stand in the long lines for the popular rides, there is now a solution. In many theme parks, you can pay extra to jump to the head of the line. They call them Fast Track or VIP tickets.
У наш час за гроші можна купити практично все. До прикладу, якщо Ви відбуваєте покарання у в'язниці Санта Барбари, штат Каліфорнія, Вам потрібно знати, що за певну плату можна придбати послугу модернізації Вашої камери, якщо стандартні умови утримання Вас не задовільняють. І це правда. Як Ви думаєте, скільки це коштує? Ваші варіанти? П'ять тисяч доларів? Це ж не готель Рітц-Карлтон. Це звичайна в'язниця. Вісімдесят два долари за ніч. Уявляєте, вісімдесят два долари за ніч! Якщо Ви йдете у парк атракціонів і не бажаєте стояти у довгій черзі на найкращі атракціони, у Вас є вибір. У багатьох тематичних парках Ви можете доплатити певну суму, щоб опинитись у перших рядах черги. ВІП-квитки - ось як це називають.
And this isn't only happening in amusement parks. In Washington, D.C., long lines, queues sometimes form for important Congressional hearings. Now some people don't like to wait in long queues, maybe overnight, even in the rain. So now, for lobbyists and others who are very keen to attend these hearings but don't like to wait, there are companies, line-standing companies, and you can go to them. You can pay them a certain amount of money, they hire homeless people and others who need a job to stand waiting in the line for as long as it takes, and the lobbyist, just before the hearing begins, can take his or her place at the head of the line and a seat in the front of the room. Paid line standing.
І не лише у тематичних парках можна ними скористатись. У Вашингтоні, наприклад, довгі черги формуються для важливих слухань Конгресу. Більшість людей не мають бажання стояти у довгих чергах, особливо вночі, чи в дощову погоду. Таким чином, тепер для лобістів, та усіх інших, хто хоче відвідати слухання, але не має бажання чекати у довгих чергах, існують так звані компанії-черги, до яких можна звернутись за допомогою. Ви оплачуєте їм певну суму грошей, вони наймають безпритульних або безробітних, які стоять у чергах стільки, скільки потрібно, а лобісти, перед початком слухання, просто стають на місце найнятих людей на початок черги чи перед дверима у зал. Оплачене стояння у черзі.
It's happening, the recourse to market mechanisms and market thinking and market solutions, in bigger arenas. Take the way we fight our wars. Did you know that, in Iraq and Afghanistan, there were more private military contractors on the ground than there were U.S. military troops? Now this isn't because we had a public debate about whether we wanted to outsource war to private companies, but this is what has happened.
Трапляється й звертання до ринкових механізмів чи ринкового мислення та рішень у більших масштабах. Розглянемо методи ведення війн. Чи знаєте Ви, що в іракських та афганських військах було більше військових-контрактників, ніж у американських? Тепер усе не так, оскільки ми проводили дебати на тему, чи потрібно залучати у наші війська військових з приватних компаній, і ось що сталось.
Over the past three decades, we have lived through a quiet revolution. We've drifted almost without realizing it from having a market economy to becoming market societies. The difference is this: A market economy is a tool, a valuable and effective tool, for organizing productive activity, but a market society is a place where almost everything is up for sale. It's a way of life, in which market thinking and market values begin to dominate every aspect of life: personal relations, family life, health, education, politics, law, civic life.
За останні три десятиріччя ми пережили тиху революцію. Ми дрейфували, майже не усвідомлюючи переходу від ринкової економіки до ринкового суспільства. Різниця полягає ось у чому: ринкова економіка є засобом, цінним та ефективним засобом, для організації продуктивної діяльності, а ринкове суспільство - це місце, де майже все продається. Це спосіб життя, у якому ринкове мислення та ринкові цінності починають переважати у кожному аспекті життя: в особистих стосунках, сімейному житті, освіті, політиці, законі, цивільному житті.
Now, why worry? Why worry about our becoming market societies? For two reasons, I think. One of them has to do with inequality. The more things money can buy, the more affluence, or the lack of it, matters. If the only thing that money determined was access to yachts or fancy vacations or BMWs, then inequality wouldn't matter very much. But when money comes increasingly to govern access to the essentials of the good life -- decent health care, access to the best education, political voice and influence in campaigns -- when money comes to govern all of those things, inequality matters a great deal. And so the marketization of everything sharpens the sting of inequality and its social and civic consequence. That's one reason to worry.
Навіщо хвилюватись? Навіщо перейматись тим, що ми стали ринковим суспільством? Думаю, через дві основні причини. Перша з них, що робити з нерівністю? Що більше речей можна купити за гроші, то більшу роль відіграє їх наявність та нестача. Якби роль грошей проявлялася лише у доступі до яхт, дорогого відпочинку чи шикарних машин, нерівність не мала б ніякого значення. Проте, коли роль грошей зростає до управління доступом до основ хорошого життя - якісна охорона здоров'я, найкраща освіта, політичний голос та вплив у політичних кампаніях - коли гроші впливають на усі ці речі, нерівність відіграє велике значення. Ринкові відносини пронизують усі сфери життя, загострюючи проблему нерівності, а також соціальні та громадянські наслідки. Ось одна з причин, за які варто хвилюватись.
There's a second reason apart from the worry about inequality, and it's this: with some social goods and practices, when market thinking and market values enter, they may change the meaning of those practices and crowd out attitudes and norms worth caring about.
Є ще одна причина, яка відрізняється від проблеми нерівності, а саме: з деякими соціальними товарами та методами, коли вступають в дію ринкові цінності та переконання, вони можуть змінити значення тих процесів, та витіснити ті відносини і норми, за які найбільше вартує турбуватись.
I'd like to take an example of a controversial use of a market mechanism, a cash incentive, and see what you think about it. Many schools struggle with the challenge of motivating kids, especially kids from disadvantaged backgrounds, to study hard, to do well in school, to apply themselves. Some economists have proposed a market solution: Offer cash incentives to kids for getting good grades or high test scores or for reading books. They've tried this, actually. They've done some experiments in some major American cities. In New York, in Chicago, in Washington, D.C., they've tried this, offering 50 dollars for an A, 35 dollars for a B. In Dallas, Texas, they have a program that offers eight-year-olds two dollars for each book they read.
Я б хотів навести приклад спірного використання ринкового механізму, грошового стимулу і поцікавитись, що Ви про це думаєте. Багато шкіл борються з проблемою мотивації дітей до навчання, особливо дітей з неблагополучних сімей, спонукають їх вчитися старанніше, отримувати кращі результати та проявляти себе. Деякі економісти запропонували ринкове рішення: запропонувати певну оплату дітям, як стимул до отримання хороших оцінок, високих балів за тести або за читання книг. Вони спробували цей метод. Економісти провели експерименти, у декількох найбільших американських містах. У Нью-Йорку, Чикаго, Вашингтоні за оцінку 5 пропонували 50 доларів, і 35 доларів за оцінку 4. У Далласі і Техасі вчені запропонували 2 долари восьмирічним учням за кожну прочитану книгу.
So let's see what -- Some people are in favor, some people are opposed to this cash incentive to motivate achievement. Let's see what people here think about it. Imagine that you are the head of a major school system, and someone comes to you with this proposal. And let's say it's a foundation. They will provide the funds. You don't have to take it out of your budget. How many would be in favor and how many would be opposed to giving it a try? Let's see by a show of hands.
Подивімось на результат - деякі люди підтримали, а деякі, навпаки, стали противниками такої грошової мотивації. Послухаймо, що люди думають про цю ідею. Уявіть, що Ви - керівник шкільної освітньої системи, і хтось приходить до Вас із такою пропозицією. Скажімо, вони пропонують фінансування. Вам не потрібно брати гроші з вашого бюджету. Скільки людей підтримають цю ідею, а скільки будуть проти? Проголосуймо.
First, how many think it might at least be worth a try to see if it would work? Raise your hand.
Для початку, підніміть руку ті, хто за реалізацію цієї ідеї.
And how many would be opposed? How many would --
А зараз, підніміть руку ті, хто проти.
So the majority here are opposed, but a sizable minority are in favor. Let's have a discussion. Let's start with those of you who object, who would rule it out even before trying. What would be your reason? Who will get our discussion started? Yes?
Отже, більшість у цьому залі проти, і значна меншість за. Обговорімо це. Розпочнемо з тих, хто проти, тих, хто заперечив цю ідею, навіть не спробувавши. Яка причина вашого заперечення? Хто хоче висловитись першим? Так?
Heike Moses: Hello everyone, I'm Heike, and I think it just kills the intrinsic motivation, so in the respect that children, if they would like to read, you just take this incentive away in just paying them, so it just changes behavior. Michael Sandel: Takes the intrinsic incentive away.
Гейк Мозес: "Привіт усім, мене звати Гейк, я думаю, що гроші просто вбивають внутрішню мотивацію, і якщо дитина хоче читати, Ви просто вбиваєте у ній це бажання, пропонуючи гроші, провокуючи зміну поведінки". Майкл Сендел: "Гроші вбивають внутрішній стимул.
What is, or should be, the intrinsic motivation?
А що ж тоді є або може бути внутрішнім мотиватором?"
HM: Well, the intrinsic motivation should be to learn.
ГМ: "Внутрішньою мотивацією повинно бути бажання навчатись".
MS: To learn. HM: To get to know the world. And then, if you stop paying them, what happens then? Then they stop reading?
МС: "Навчатись". ГМ: "Пізнавати світ. А що відбудеться, якщо Ви перестанете їм платити? Тоді вони перестануть читати".
MS: Now, let's see if there's someone who favors, who thinks it's worth trying this.
МС: "Тепер, давайте, подивимось, чи є хтось, хто думає, що все-таки, варто спробувати".
Elizabeth Loftus: I'm Elizabeth Loftus, and you said worth a try, so why not try it and do the experiment and measure things? MS: And measure. And what would you measure? You'd measure how many -- EL: How many books they read and how many books they continued to read after you stopped paying them.
Елізабет Лофтус: "Мене звати Елізабет Лофтус, Ви сказали, що варто спробувати, так чому ж ні, потрібно провести експеримент і визначити міру речам". МС: "Виміряти. Що б ви хотіли виміряти? Ви б визначили, скільки... " ЕЛ: "Скільки книг вони читають і скільки книг вони б продовжили читати, якщо б їм перестали платити".
MS: Oh, after you stopped paying. All right, what about that?
МС: "Ох, після того, якби їм перестали платити. Добре, як щодо цього?"
HM: To be frank, I just think this is, not to offend anyone, a very American way.
ГМ: "Чесно кажучи, я просто думаю, так, щоб нікого не образити, що це американський спосіб".
(Laughter) (Applause)
(Сміх) (Оплески)
MS: All right. What's emerged from this discussion is the following question: Will the cash incentive drive out or corrupt or crowd out the higher motivation, the intrinsic lesson that we hope to convey, which is to learn to love to learn and to read for their own sakes? And people disagree about what the effect will be, but that seems to be the question, that somehow a market mechanism or a cash incentive teaches the wrong lesson, and if it does, what will become of these children later?
МС: Добре. З нашої дискусії виплило наступне запитання: Чи грошовий стимул пришвидшить або, навпаки, витіснить більшу мотивацію, внутрішній урок, який ми надіємось передати - це любити навчатись та читати заради них самих? Люди, які не погоджуються з майбутнім ефектом, задають питання, як ринкові механізми чи грошові стимули дають неправильні уроки, і якщо це так, то що буде з цими дітьми пізніше?
I should tell you what's happened with these experiments. The cash for good grades has had very mixed results, for the most part has not resulted in higher grades. The two dollars for each book did lead those kids to read more books. It also led them to read shorter books.
Я скажу вам, що відбудеться з цими експериментами. Результати, отримані за гроші, були б дуже спірними, і в більшості випадків, не матимуть розвитку. Два долари за кожну книжку призведуть до того, що діти читатимуть більше книг, а також до того, що вони читатимуть коротші книги.
(Laughter)
(Сміх)
But the real question is, what will become of these kids later? Will they have learned that reading is a chore, a form of piecework to be done for pay, that's the worry, or may it lead them to read maybe for the wrong reason initially but then lead them to fall in love with reading for its own sake?
Але питання в тому, що буде з цими дітьми пізніше? Чи будуть вони думати, що читання - це важка робота, яку потрібно зробити за певну платню, ось за що потрібно хвилюватись, або чи призведе неправильний стимул до того, що дітям сподобається читати книги заради себе?
Now, what this, even this brief debate, brings out is something that many economists overlook. Economists often assume that markets are inert, that they do not touch or taint the goods they exchange. Market exchange, they assume, doesn't change the meaning or value of the goods being exchanged. This may be true enough if we're talking about material goods. If you sell me a flat screen television or give me one as a gift, it will be the same good. It will work the same either way. But the same may not be true if we're talking about nonmaterial goods and social practices such as teaching and learning or engaging together in civic life. In those domains, bringing market mechanisms and cash incentives may undermine or crowd out nonmarket values and attitudes worth caring about. Once we see that markets and commerce, when extended beyond the material domain, can change the character of the goods themselves, can change the meaning of the social practices, as in the example of teaching and learning, we have to ask where markets belong and where they don't, where they may actually undermine values and attitudes worth caring about. But to have this debate, we have to do something we're not very good at, and that is to reason together in public about the value and the meaning of the social practices we prize, from our bodies to family life to personal relations to health to teaching and learning to civic life.
Отже, наші невеликі дебати показали нам те, що багато економістів і не помічали. Економісти часто припускають, що ринки, самі по собі, є інертними, що вони не торкаються чи не псують товари, які обмінюють. Вони стверджують, що ринковий обмін не змінює значення чи цінності товарів, які обмінюються. Це, мабуть, є правдою, якщо ми маємо на увазі матеріальні товари. Якщо Ви продаєте мені квартиру чи телевізор з плоским екраном або даруєте мені одну з цих речей, це буде той самий товар. Він буде працювати тим самим методом. Але це буде неправдою, коли йдеться про нематеріальні товари чи соціальні практики на кшталт викладання і навчання, або спільної участі у суспільному житті. У тих областях, які об'єднують ринкові механізми та грошові стимули, можуть підірватись чи витіснятись неринкові цінності та відносини, за які варто дбати. Як тільки ми бачимо, що ринки та комерція при розширенні за межі матеріального можуть змінити характер товарів, змінюють і значення соціальних практик, у прикладі про викладання та навчання, ми повинні дізнатись, куди ринки належать, а куди - ні, коли вони можуть фактично підірвати цінності та стосунки, про які варто дбати. Але перед тим, як дискутувати, нам необхідно зробити дещо, у чому ми не є надто вправними. Тому ми повинні міркувати разом на публіці про цінність та значення соціальних практик, які високо цінуються, від нашого тіла до сімейного життя, від особистих стосунків до здоров'я, від викладання та навчання до суспільного життя.
Now these are controversial questions, and so we tend to shrink from them. In fact, during the past three decades, when market reasoning and market thinking have gathered force and gained prestige, our public discourse during this time has become hollowed out, empty of larger moral meaning. For fear of disagreement, we shrink from these questions. But once we see that markets change the character of goods, we have to debate among ourselves these bigger questions about how to value goods.
Ці питання є спірними, і тому ми, як правило, ухиляємось від них. Фактично, протягом останніх трьох десятиліть, коли ринкове мислення та думка зібрали сили та завоювали авторитет, наша суспільна бесіда була позбавленою ширшого морального сенсу. Ми уникаємо цих питань через побоювання розбіжностей. Але тоді, коли ми бачимо, як ринки змінюють характер товарів, нам потрібно обговорити між собою ці важливі питання про те, як можна оцінити товари.
One of the most corrosive effects of putting a price on everything is on commonality, the sense that we are all in it together. Against the background of rising inequality, marketizing every aspect of life leads to a condition where those who are affluent and those who are of modest means increasingly live separate lives. We live and work and shop and play in different places. Our children go to different schools.
Одним з найбільш руйнівних впливів є встановлення ціни на все, що є у власності суспільства, в тому сенсі, що ми всі цим володіємо. На тлі зростання нерівності, внесення ринкових відносин у кожен аспект життя веде до зростання різниці між тими, хто багатший, і тими, хто живе скромніше. Ми живемо, працюємо, робимо покупки, розважаємось у різних місцях. Наші діти ходять у різні школи.
This isn't good for democracy, nor is it a satisfying way to live, even for those of us who can afford to buy our way to the head of the line. Here's why. Democracy does not require perfect equality, but what it does require is that citizens share in a common life. What matters is that people of different social backgrounds and different walks of life encounter one another, bump up against one another in the ordinary course of life, because this is what teaches us to negotiate and to abide our differences. And this is how we come to care for the common good.
Це недобре з точки зору демократії і з точки зору задоволення потреб життя, навіть для тих із нас, хто може дозволити собі придбати першість у черзі. Ось чому. Демократія не вимагає ідеальної рівності, але вимагає, щоб громадяни брали участь у спільному житті. Має значення те, що люди різних соціальних прошарків і різних стилів життя стикаються один з одним, натикаються один на одного у звичайному життєвому ритмі, тому що це навчає нас домовлятись та сприймати відмінності між нами. Ось як ми почали піклуватись про суспільні товари.
And so, in the end, the question of markets is not mainly an economic question. It's really a question of how we want to live together. Do we want a society where everything is up for sale, or are there certain moral and civic goods that markets do not honor and money cannot buy?
І наприкінці, питання ринків є не лише економічним питанням. Це справді питання, як ми хочемо жити разом. Хочемо ми мати суспільство, де все можна купити, чи є певні моральні та суспільні товари, які не можна придбати на ринку за будь-які гроші?
Thank you very much.
Щиро Вам дякую.
(Applause)
(Оплески)