I come from Lebanon, and I believe that running can change the world. I know what I have just said is simply not obvious.
Я приїхала з Лівану і переконана - біг може змінити світ. Я знаю, що сказала щось не зовсім зрозуміле.
You know, Lebanon as a country has been once destroyed by a long and bloody civil war. Honestly, I don't know why they call it civil war when there is nothing civil about it. With Syria to the north, Israel and Palestine to the south, and our government even up till this moment is still fragmented and unstable. For years, the country has been divided between politics and religion. However, for one day a year, we truly stand united, and that's when the marathon takes place.
Усі ви знаєте Ліван як країну, що була зруйнована тривалою кривавою громадянською війною. Чесно кажучи, не розумію, чому цю війну називають громадянською, адже ні про яку громаду не йшла мова. Маючи Сирію на півночі, Ізраіль і Палестину на півдні і парламент, до цього часу роз'єднаний і нестабільний. Роками країну ділили між собою політики і віряни. Та все ж, один день на рік ми справді об'єднуємось,
I used to be a marathon runner. Long distance running was not only good for my well-being but it helped me meditate and dream big. So the longer distances I ran, the bigger my dreams became. Until one fateful morning, and while training, I was hit by a bus. I nearly died, was in a coma, stayed at the hospital for two years, and underwent 36 surgeries to be able to walk again.
у день проведення марафону. Я була марафонцем. Біг на довгі дистанції не лише покращував моє самопочуття, а й допомагав мені медитувати й мріяти про грандіозне. І що довшу відстань я долала, то більшою ставала моя мрія, допоки одного доленосного ранку я не потрапила під колеса автобуса під час тренування. Я ледь не померла, була у комі і протягом двох років пролежала у лікарні, витримала 36 операцій, щоб мати можливість знову ходити.
As soon as I came out of my coma, I realized that I was no longer the same runner I used to be, so I decided, if I couldn't run myself, I wanted to make sure that others could. So out of my hospital bed, I asked my husband to start taking notes, and a few months later, the marathon was born.
Як тільки я вийшла з коми, то одразу усвідомила, що не буду вже бігати як раніше, тож я вирішила, якщо я сама не зможу бігати, я хочу бути впевнена, що інші матимуть таку можливість. Тож лежачи на лікарняному ліжку, я попросила мого чоловіка робити нотатки, і декількома місяцями пізніше
Organizing a marathon as a reaction to an accident may sound strange, but at that time, even during my most vulnerable condition, I needed to dream big. I needed something to take me out of my pain, an objective to look forward to. I didn't want to pity myself, nor to be pitied, and I thought by organizing such a marathon, I'll be able to pay back to my community, build bridges with the outside world, and invite runners to come to Lebanon and run under the umbrella of peace.
був проведений марафон. Організація марафону як наслідок потрапляння в аварію - може звучати досить дивно, але на той момент, відчуваючи себе надуразливою, мені необхідно було мріяти про велике. Мені потрібно було те, що змогло б відволікти мене від болю, мета, що дала б сили іти вперед. Я не хочу жаліти себе і не чекаю цього від інших, я вважаю, що організовуючи такий марафон, маю змогу віддячити своєму суспільству, збудувати мости із зовнішнім світом і запросити бігунів до Лівану пробігтися під парасолькою миру.
Organizing a marathon in Lebanon is definitely not like organizing one in New York. How do you introduce the concept of running to a nation that is constantly at the brink of war? How do you ask those who were once fighting and killing each other to come together and run next to each other? More than that, how do you convince people to run a distance of 26.2 miles at a time they were not even familiar with the word "marathon"? So we had to start from scratch.
Організувати марафон у Лівані зовсім не те саме, що зробити те ж у Нью-Йорку. Як презентувати ідею марафону у країні, яка практично знаходиться на порозі війни. Як запропонувати тим, хто ще зовсім недавно вбивав один одного пробігтися пліч-о-пліч. До того ж, як переконати людей, які ніколи не чули слова "марафон", пробігти дистанцію у 26.2 милі.
For almost two years, we went all over the country and even visited remote villages. I personally met with people from all walks of life -- mayors, NGOs, schoolchildren, politicians, militiamen, people from mosques, churches, the president of the country, even housewives. I learned one thing: When you walk the talk, people believe you. Many were touched by my personal story, and they shared their stories in return. It was honesty and transparency that brought us together. We spoke one common language to each other, and that was from one human to another. Once that trust was built, everybody wanted to be part of the marathon to show the world the true colors of Lebanon and the Lebanese and their desire to live in peace and harmony.
Тож ми мали почати з самого початку. Протягом майже двох років ми обійшли всю країну, відвідуючі найвіддаленіші села. Я особисто зустрічалася із найрізноманітнішими людьми - керівниками і громадськими діячами, школярами і політиками військовими, вірянами мечетей і церков, президентом країни і навіть домогосподарками. Найголовніше, що я зрозуміла: йди до людей, говори з ними, і вони повірять тобі. Багатьох зачепила моя особиста історія, натомість вони ділилися своїми. Щирість і відвертість об'єднали нас. Від людини до людини ми спілкувалися однією мовою. Щойно було встановлено довіру, кожен захотів стати частиною марафону, щоб показати світові справжні кольори Лівану і ліванців, їхнє бажання жити у мирі і гармонії.
In October 2003, over 6,000 runners from 49 different nationalities came to the start line, all determined, and when the gunfire went off, this time it was a signal to run in harmony, for a change.
У жовтні 2003 року понад 6000 учасників 49 різних національностей прийшли на лінію старту, і коли пролунав постріл, то цього разу цей сигнал спонукав до бігу у гармонії і назустріч змінам.
The marathon grew. So did our political problems. But for every disaster we had, the marathon found ways to bring people together. In 2005, our prime minister was assassinated, and the country came to a complete standstill, so we organized a five-kilometer United We Run campaign. Over 60,000 people came to the start line, all wearing white T-shirts with no political slogans. That was a turning point for the marathon, where people started looking at it as a platform for peace and unity.
Марафон було розпочато. Розпочалися проблеми і у політичній сфері. Але хоч які непорозуміння ми не мали, марафон знаходив можливість об'єднати людей. У 2005 році нашого прем'єр-міністра було вбито, усе в країні практично зупинилося, тож ми організували 5-ти кілометрову кампанію "Біжимо разом". Більше 60000 людей прийшло на лінію старту, усі одягнені у білі футболки без будь-яких політичних закликів. Це стало поворотним моментом для марафону, який люди почали сприймати як засіб досягнення миру і єдності.
Between 2006 up to 2009, our country, Lebanon, went through unstable years, invasions, and more assassinations that brought us close to a civil war. The country was divided again, so much that our parliament resigned, we had no president for a year, and no prime minister. But we did have a marathon.
2006-2009 роки були періодом нестабільності у Лівані, вторгення і вбивства впритул наблизили нас до громадянської війни. Країну знову було поділено настільки, що наш парламент пішов у відставку, протягом року ми не мали ані президента, ані прем'єр-міністра. Але у нас був марафон.
(Applause)
(Оплески)
So through the marathon, we learned that political problems can be overcome. When the opposition party decided to shut down part of the city center, we negotiated alternative routes. Government protesters became sideline cheerleaders. They even hosted juice stations.
І ми зрозуміли, що з його допомогою політичну кризу можна подолати. Коли опозиція вирішила перекрити частину центру міста, ми домовились про альтернативний маршрут. Урядові протестувальники стали вболівальниками.
(Laughter)
Вони навіть облаштували зупинки із соком.
You know, the marathon has really become one of its kind. It gained credibility from both the Lebanese and the international community. Last November 2012, over 33,000 runners from 85 different nationalities came to the start line, but this time, they challenged a very stormy and rainy weather. The streets were flooded, but people didn't want to miss out on the opportunity of being part of such a national day.
Знаєте, цей марафон справді став доволі унікальним. Він отримав підтримку як від ліванців, так і від міжнародного співтовариства. У листопаді 2012 року понад 33000 учасників 85 різних національностей прийшли на лінію старту, але цього разу їм перешкоджала дуже вітряна і дощова погода. Вулиці були заповнені водою, але люди не захотіли втрачати можливості стати частиною такого визначного для нашої нації дня.
BMA has expanded. We include everyone: the young, the elderly, the disabled, the mentally challenged, the blind, the elite, the amateur runners, even moms with their babies. Themes have included runs for the environment, breast cancer, for the love of Lebanon, for peace, or just simply to run.
Асоціація марафону Бейруту розширювалась. Ми приймали усіх: молодих і літніх, неповносправних, людей з розумовими вадами, незрячих, представників еліти, просто любителів бігу і навіть матусь із дітьми. Тематика включала пробіг за охорону довкілля, за боротьбу із раком грудей, за любов до Лівану, мир і просто біг заради бігу.
The first annual all-women-and-girls race for empowerment, which is one of its kind in the region, has just taken place only a few weeks ago, with 4,512 women, including the first lady, and this is only the beginning.
Перший щорічний жіночий пробіг за розширення прав і можливостей, єдиний, до речі, такий захід у нашому регіоні, був проведений всього декілька тижнів тому; участь взяли 4512 жінок, зокрема перша леді. І це тільки початок.
Thank you.
Дякую
(Applause)
(Оплески)
BMA has supported charities and volunteers who have helped reshape Lebanon, raising funds for their causes and encouraging others to give. The culture of giving and doing good has become contagious. Stereotypes have been broken. Change-makers and future leaders have been created. I believe these are the building blocks for future peace.
АМБ підтримує благодійників і волонтерів, які допомагають перетворювати Ліван, збирають кошти на проекти і заохочують інших до підтримки. Культура пожертвування і хороших справ набула масового характеру. Стереотипи зламано. З'явилися реформатори і майбутні лідери. Я переконана, що це основа побудови миру у майбутньому.
BMA has become such a respected event in the region that government officials in the region, like Iraq, Egypt and Syria, have asked the organization to help them structure a similar sporting event. We are now one of the largest running events in the Middle East, but most importantly, it is a platform for hope and cooperation in an ever-fragile and unstable part of the world. From Boston to Beirut, we stand as one.
АМБ стала настільки поважною у регіоні, що урядники з Іраку, Єгипту, Сирії звернулися до організації із проханням допомогти у створенні такого спортивного заходу. Наразі наш пробіг є одним із наймасштабніших на Близькому Сході, але найголовніше, що він є основою сподівання і взаємодії у завжди нестабільній частині світу. Ми єдині від Бостону до Лівану.
(Applause)
(Оплески)
After 10 years in Lebanon, from national marathons or from national events to smaller regional races, we've seen that people want to run for a better future. After all, peacemaking is not a sprint. It is more of a marathon.
Після 10 років у Лівані, починаючи від національного марафону або всенародних заходів до менших регіональних пробігів, ми побачили - люди хочуть бігти заради кращого майбутнього. І взагалі, творення миру - це не спринт. Це скоріше марафон.
Thank you.
Дякую
(Applause)
(Оплески)