When I was President of the American Psychological Association, they tried to media-train me. And an encounter I had with CNN summarizes what I'm going to be talking about today, which is the eleventh reason to be optimistic. The editor of Discover told us 10 of them; I'm going to give you the eleventh.
Коли я очолював Американську психологічну асоціацію мене пробували навчити, як слід працювати із ЗМІ і одне з моїх інтерв'ю з каналом СNN (Сі-Ен-Ен) підсумовує тему моїє сьогоднішньої презентації, а саме: "11 причина бути оптимістом" Редактор журналу "Discover" (Діскавер) розповів нам про 10 таких причин. Я збираюся розповісти вам про одинадцяту.
So they came to me, CNN, and they said, "Professor Seligman -- would you tell us about the state of psychology today? We'd like to interview you about that." And I said, "Great." And she said, "But this is CNN, so you only get a sound bite." I said, "Well, how many words do I get?" And she said, "Well, one."
Отже, представники CNN підійшли до мене і сказали: "Професоре Селігмен, розкажіть нам, будь ласка, про сучасне становище психології. Ми б хотіли поставити вам декілька запитань з цього приводу." І я відповів: "Чудово." Тоді журналістка додала: " Але ви розумієте, це CNN, тому у вашому розпорядженні лише декілька слів" Тож я сказав: "Гаразд, і скільки це слів?" Вона відповіла: "Що ж, одне."
(Laughter)
(Сміх)
And the cameras rolled, and she said, "Professor Seligman, what is the state of psychology today?" "Good."
Камери увімкнулися і вона сказала: "Професоре Селігмен, яким є сучасне становище психології?" "Добрим"
(Laughter)
(Сміх)
"Cut! Cut. That won't do. We'd really better give you a longer sound bite." "How many words do I get this time?" "Well, you get two."
Стоп. Стоп. Це нікуди не годиться. Краще все-таки виділити вам більше часу." "Що ж, скільки слів зможу я використати цього разу?" "Я думаю, два."
(Laughter)
"Докторе Селігмен, яким є сучасне становище психології?"
"Doctor Seligman, what is the state of psychology today?" "Not good."
"Трохи поганим"
(Laughter)
(Сміх)
"Look, Doctor Seligman, we can see you're really not comfortable in this medium. We'd better give you a real sound bite. This time you can have three words. Professor Seligman, what is the state of psychology today?" "Not good enough." That's what I'm going to be talking about.
"Докторе Селігмен, вам, очевидно, не дуже комфортний такий формат бесіди. Цього разу ми дамо вам справді більше часу. Тепер у вашому розпорядженні три слова. "Докторе Селігмен, яким є сучасне становище психології?" "Не достатньо добрим". І саме про це я збираюся сьогодні поговорити. Я хочу розповісти, чому становище психології було хорошим, чому воно було дещо поганим
I want to say why psychology was good, why it was not good, and how it may become, in the next 10 years, good enough. And by parallel summary, I want to say the same thing about technology, about entertainment and design, because I think the issues are very similar.
і як воно може покращитися протягом наступних десяти років і стати достатньо хорошим. Паралельно я хочу підвести підсумки про подібну ситуацію у сферах технології, розваг та дизайну, бо, на мою думку, їхні проблеми є схожими.
So, why was psychology good? Well, for more than 60 years, psychology worked within the disease model. Ten years ago, when I was on an airplane and I introduced myself to my seatmate, and told them what I did, they'd move away from me, because, quite rightly, they were saying psychology is about finding what's wrong with you. Spot the loony. And now, when I tell people what I do, they move toward me.
Отже, чому становище психології було хорошим? Більш, ніж шістдесят років психологія застосовувалася лише у рамках дослідження хвороб. Десять рокув тому, під час авіаподорожі, коли я представлявся своєму сусідові і казав, чим займаюся, від мене відсувалися б подалі. І це тому, що цілком справедливо вважалося, що психологія існує для того, аби вказувати на людські вади та хиби. Це як у телепередачі "Хто недоумок?" Сьогодні ж, коли я кажу людям про свою професію, вони підсуваються поближче.
What was good about psychology -- about the $30 billion investment NIMH made, about working in the disease model, about what you mean by psychology -- is that, 60 years ago, none of the disorders were treatable; it was entirely smoke and mirrors. And now, 14 of the disorders are treatable, two of them actually curable.
Добрим у психології було те, що завдяки 30 мільйонам доларів інвестицій зроблених NIHM (Національний інститут психічного здоров'я), завдяки посиленій роботі у сфері психічних патологій, а також завдяки тому, що ми маємо на увазі, коли говоримо про психологію 60 років тому жодна психічна хвороба не піддавалася лікуванню, це був темний ліс, а сьогодні, 14 з усіх відомих відхилень можна лікувати, а двох можна позбутися повністю.
And the other thing that happened is that a science developed, a science of mental illness. We found out we could take fuzzy concepts like depression, alcoholism, and measure them with rigor; that we could create a classification of the mental illnesses; that we could understand the causality of the mental illnesses. We could look across time at the same people -- people, for example, who were genetically vulnerable to schizophrenia -- and ask what the contribution of mothering, of genetics are, and we could isolate third variables by doing experiments on the mental illnesses.
Ще одним досягненням був розвиток науки, науки про психічні хвороби. Ми вияснили, що такі розпливчасті поняття, як депресія, алкоголізм, можна чітко виміряти, що можна класифікувати психічні хвороби, що можна зрозуміти їхні причинно-наслідкові зв'язки. Протягом тривалого часу ми могли спостерігати за певними людьми, котрі, наприклад, були генетично схильними до шизофренії, та досліджувати вплив на них материнського піклування і генетики, ми могли ізолювати зовнішні впливи, проводячи експерименти над психічними хворобами.
And best of all, we were able, in the last 50 years, to invent drug treatments and psychological treatments. And then we were able to test them rigorously, in random-assignment, placebo-controlled designs, throw out the things that didn't work, keep the things that actively did.
Але найбільшим досягненням за останні півстоліття було те, що ми винайшли медикаментозні та психологічні методи лікування. Тепер ми могли ретельно їх протестувати, розприділяючи та контролюючи у довільному порядку, і вилучити ті, що не були ефективними, та залишити найбільш дієві. Можна зробити висновок, що впродовж останніх 60 років психологія та психіатрія
The conclusion of that is, psychology and psychiatry of the last 60 years can actually claim that we can make miserable people less miserable. And I think that's terrific. I'm proud of it. But what was not good, the consequences of that, were three things.
досягли рівня, завдяки якому ми можемо зробити нещасних людей менш нещасними. Я ввжажаю, що це приголомшливий результат, і горджуся ним. Поганим було те, що такий прорив призвів до наступних трьох негативних наслідків.
The first was moral; that psychologists and psychiatrists became victimologists, pathologizers; that our view of human nature was that if you were in trouble, bricks fell on you. And we forgot that people made choices and decisions. We forgot responsibility. That was the first cost.
Перший з них - моральний. Психологи та психіатри стали віктимологами, які бачать пацієнта як жертву, стали класифікувати певну поведінку, як патології. Наше розуміння людської природи зводилося до того, що якщо у людини виникли проблеми, то це тому, що їй не поталанило в лотореї життя. Ми забули про те, що люди роблять вибір і приймають рішення. Ми забули про відповідальність. Це була перша ціна, яку нам довелося заплатити.
The second cost was that we forgot about you people. We forgot about improving normal lives. We forgot about a mission to make relatively untroubled people happier, more fulfilled, more productive. And "genius," "high-talent," became a dirty word. No one works on that.
Другу ціну ми заплатили за те, що забули про звичайних людей. Ми забули, що повинні покращувати нормальне життя, що наша місія полягає у тому, аби робити відносно спокійних і виважених людей щасливішими, більш задоволеними та працездатними. Прикметники "геніальний" та "обдарований" стали майже лайкою. Ніхто над цим не працює. Ще однією проблемою, спричиненою сконцентрованістю на дослідженні патологій, є те,
And the third problem about the disease model is, in our rush to do something about people in trouble, in our rush to do something about repairing damage, it never occurred to us to develop interventions to make people happier -- positive interventions.
що, у нашому прагненні допомогти людям з проблемами і зробити щось для компенсації шкоди, нам ніколи не спадало на думку працювати над впливом на людину, який мав би на меті зробити когось щасливішим, над позитивним впливом.
So that was not good. And so that's what led people like Nancy Etcoff, Dan Gilbert, Mike Csikszentmihalyi and myself to work in something I call, "positive psychology," which has three aims. The first is that psychology should be just as concerned with human strength as it is with weakness. It should be just as concerned with building strength as with repairing damage. It should be interested in the best things in life. And it should be just as concerned with making the lives of normal people fulfilling, and with genius, with nurturing high talent.
Отже, саме це було негативним у становищі психології. Саме це підштовхнуло таких людей як Ненсі Еткоф, Ден Гільберт, Майка Чіксентміхайі та мене до роботи над тим, що я називаю позитивною психологією. Вона має три мети. Перша полягяє у тому, що психологія повинна проявляти зацікавлення до сильних сторін людської особистості так само, як і до її слабкостей. Вона повинна рівноцінно турбуватися як про розвиток сильних сторін, так і про усунення психологічних зрушень. Вона має звернути свій погляд на найкращі сторони життя, працювати над тим, аби робити життя простих людей повноцінним, звертати свою увагу на обдарованість та справжні таланти.
So in the last 10 years and the hope for the future, we've seen the beginnings of a science of positive psychology, a science of what makes life worth living. It turns out that we can measure different forms of happiness. And any of you, for free, can go to that website --
Що ж, за останні 10 років, сподіваємось на це і в майбутньому, ми стали свідками початку науки позитивної психології - науки, яка робить життя вартим того, щоб жити. Виявляється, ми можемо виміряти різні форми щастя. І кожен із вас може скористатися таким веб-сайтом та безкоштовно
[www.authentichappiness.org]
пройти набір тестів на щастя.
and take the entire panoply of tests of happiness. You can ask, how do you stack up for positive emotion, for meaning, for flow, against literally tens of thousands of other people? We created the opposite of the diagnostic manual of the insanities: a classification of the strengths and virtues that looks at the sex ratio, how they're defined, how to diagnose them, what builds them and what gets in their way. We found that we could discover the causation of the positive states, the relationship between left hemispheric activity and right hemispheric activity, as a cause of happiness.
Ви можете дізнатися, наскільки ви є схильними до позитивних емоцій, визначити рівень осмисленості свого життя, виміряти ступінь зацікавленості улюбленим заняттям у порівнянні із десятками тисяч інших людей. Ми створили щось на зразок діагностичного довідника, який напротивагу довідникам про психічні розлади, акцентує свою увагу на класифікації сильних і позитивних якостей в залежності від статі, на їх характерні особливості та способи діагностування, на те, що сприяє їм і те, що перешкоджає їхньому розвитку. Нам вдалося вияснити причини позитивних психологічних станів, вивчити зв'язок між діяльністю лівої і правої півкуль головного мозку, який є причиною виникнення щастя.
I've spent my life working on extremely miserable people, and I've asked the question: How do extremely miserable people differ from the rest of you? And starting about six years ago, we asked about extremely happy people. How do they differ from the rest of us? It turns out there's one way, very surprising -- they're not more religious, they're not in better shape, they don't have more money, they're not better looking, they don't have more good events and fewer bad events. The one way in which they differ: they're extremely social. They don't sit in seminars on Saturday morning.
Усе своє життя я працював із надзвичайно нещасними людьми, і в мене виникло запитання, чим відрізняються надзвичайно нещасні люди від усіх інших? Близько шести років тому ми поставили те саме питання, але вже по відношенню до надзвичайно щасливих людей. Чим же ж вони відрізняються від решти? Виявляється, що лише одним. Вони не є більш релігійними, вони не у кращій фізичній формі, їхні достатки не перевищують достатків інших людей, вони не вирізняються особливою красою, у їхньому житті позитивні події так, як і негативні, не трапляються частіше чи рідше, ніж в інших. Єдине, що відрізнає їх від решти - це те, що вони надзвичайно товариські. Вони не беруть участі у семінарах суботніми ранками.
(Laughter)
(Сміх)
They don't spend time alone. Each of them is in a romantic relationship and each has a rich repertoire of friends.
Вони не проводять часу наодинці. Кожен із них має романтичні стосунки і велике коло друзів.
But watch out here -- this is merely correlational data, not causal, and it's about happiness in the first, "Hollywood" sense, I'm going to talk about, happiness of ebullience and giggling and good cheer. And I'm going to suggest to you that's not nearly enough, in just a moment. We found we could begin to look at interventions over the centuries, from the Buddha to Tony Robbins. About 120 interventions have been proposed that allegedly make people happy. And we find that we've been able to manualize many of them, and we actually carry out random-assignment efficacy and effectiveness studies. That is, which ones actually make people lastingly happier? In a couple of minutes, I'll tell you about some of those results.
Але зверніть увагу: усе це лише кореляційна, не причинна інформація і йдеться тут про так зване голівудське щастя. Саме про щастя у такому значенні я хочу поговорити: щастя запальне, сповнене сміху та веселощів. Буквально через хвилину я розповім вам, чому цього зовсім не достатньо. Ми зрозуміли, що можемо спостерігати за впливами на людські долі в розрізі багатьох століть, починаючи від Будди і аж до Тоні Робінса. Було виокремлено близько 120 способів впливу, які ніби-то роблять людей щасливими. Ми зрозуміли, що для багатьох з них можна використати вже прописані у довідниках процедури, і ми справді здійснювали призначення на основі випадкової вибірки, щоб таким чином визначити успішність та дієвість таких впливів. Отже, які саме впливи дають людині відчуття тривалого щастя? Через декілька хвилин я розповім вам про деякі результати цих досліджень.
But the upshot of this is that the mission I want psychology to have, in addition to its mission of curing the mentally ill, and in addition to its mission of making miserable people less miserable, is, can psychology actually make people happier? And to ask that question -- "happy" is not a word I use very much -- we've had to break it down into what I think is askable about "happy." And I believe there are three different -- I call them "different" because different interventions build them, it's possible to have one rather than the other -- three different happy lives. The first happy life is the pleasant life. This is a life in which you have as much positive emotion as you possibly can, and the skills to amplify it. The second is a life of engagement: a life in your work, your parenting, your love, your leisure; time stops for you. That's what Aristotle was talking about. And third, the meaningful life. I want to say a little bit about each of those lives and what we know about them.
Але головне ось у чому: я хочу, щоб психологія виконувала нову місію, крім того, що вона лікує психічно хворих і робить нещасних людей щасливішими,- місію робити людей по-справжньому щасливими. Чи можливо це? Для того, щоб коректно поставити запитання про щастя – а це слово я використовую нечасто – потрібно розбити його на декілька складових, а тоді до кожної з них можна сформулювати запитання стосовно щастя. На мою думку, є три різні складові,- а називаю я їх різними, так як їх утворюють три різні впливи і можливо володіти лише одним таким впливом, але не іншим - три типи щасливого життя. Перший тип щасливого життя - це життя у задоволенні. Для нього є характерним насиченість позитивними емоціями на стільки, на скільки це максимально можливо для вас, і на скільки у вас вистачає вміння їх підсилювати. Другий тип - це життя у зайнятості, кар'єра, сім'я, любов, дозвілля, життя зупиняється для вас. Це саме те, про що говорив Арістотель. Третій тип щасливого життя - це життя наповнене змістом. Тепер я хочу сказати декілька слів про кожен із них, розповісти те, що нам відомо.
The first life is the pleasant life, and it's simply, as best we can find it, it's having as many of the pleasures as you can, as much positive emotion as you can, and learning the skills -- savoring, mindfulness -- that amplify them, that stretch them over time and space. But the pleasant life has three drawbacks, and it's why positive psychology is not happy-ology, and why it doesn't end here.
Перший тип життя - це суцільне задоволення, задоволення велике настільки, наскільки це можливо, він максимально багатий на позитивні емоції, а також вміння зі смаком та усвідомленістю підсилити та розтягнути їх у часі й просторі. Однак життя у задоволенні має три недоліки, і саме тому позитивна психологія не є наукою про щастя, її рамки набагато ширші.
The first drawback is, it turns out the pleasant life, your experience of positive emotion, is about 50 percent heritable, and, in fact, not very modifiable. So the different tricks that Matthieu and I and others know about increasing the amount of positive emotion in your life are 15 to 20 percent tricks, getting more of it. Second is that positive emotion habituates. It habituates rapidly, indeed. It's all like French vanilla ice cream: the first taste is 100 percent; by the time you're down to the sixth taste, it's gone. And, as I said, it's not particularly malleable.
Перший полягає у тому, що життя в задоволеннях та позитивних емоціях успадковується приблизно на 50 % і насправді не дуже підлягає змінам. Саме тому різноманітні прийоми щодо збільшення кількості позитивних емоцій у вашому житті, якими володіє Матьє [Matthieu Ricard], а також я та багато хто інший, це лише на 15-20 % прийоми підвищення рівня позитивних емоцій на основі тих, що вже існують. Другий недолік у тому, що позитивні емоції викликають звикання. Це відбувається дійсно швидко. Це щось на зразок французького ванільного морозива: коли ви куштуєте його вперше, воно смакує вам на всі сто, але коли справа доходить до шостої спроби, смак втрачає свою неповторність. І, як я вже зазначав, такий спосіб задоволення майже не піддається видозмінам.
And this leads to the second life. I have to tell you about my friend Len, to talk about why positive psychology is more than positive emotion, more than building pleasure. In two of the three great arenas of life, by the time Len was 30, Len was enormously successful. The first arena was work. By the time he was 20, he was an options trader. By the time he was 25, he was a multimillionaire and the head of an options trading company. Second, in play, he's a national champion bridge player. But in the third great arena of life, love, Len is an abysmal failure. And the reason he was, was that Len is a cold fish.
Усе це підводить нас до другого типу щасливого життя. Тут я хотів би розповісти вам про свого друга Лена, аби пояснити, чому психологія позитиву - це щось більше, ніж просто позитивні емоції, більше, ніж досягнення задоволення. У своїх майже тридцять років Лен досягнув успіху у двох із трьох найважливіших сфер життя. Першою із них була кар'єра. Коли йому було двадцять років, він торгував опціонами на біржі. У двадцятип'ятирічному віці він вже був мультимільйонером та очолював фірму з торгівлі опціонами. Другою сферою успішності була гра. Він - чемпіон країни по грі у брідж. Але у третій сфері - сфері особистого життя, кохання - Лен - цілковитий невдаха. Причиною цьому було те, що Лен - "сухар".
(Laughter)
(Сміх)
Len is an introvert. American women said to Len, when he dated them, "You're no fun. You don't have positive emotion. Get lost." And Len was wealthy enough to be able to afford a Park Avenue psychoanalyst, who for five years tried to find the sexual trauma that had somehow locked positive emotion inside of him. But it turned out there wasn't any sexual trauma. It turned out that -- Len grew up in Long Island and he played football and watched football, and played bridge. Len is in the bottom five percent of what we call positive affectivities.
Лен інтроверт. Американки, зустрічаючись із Леном, говорили йому: "З тобою нудно. Ніяких позитивних емоцій. Забудь про мене." Лен був достатньо заможним, щоб дозволити собі найняти дорогого психоаналітика із Парк Авеню, який протягом п'яти років намагався відшукати сексуальну травму, котра ніби-то заблокувала його позитивні емоції. Однак виявилося, що ніякої травми не було. Виявилося, що Лен, який зростав у Лонг Айленді, грав у футбол, дивився футбол і грав у брідж, згідно зі шкалою чутливості, займає місце серед нижніх 5 відсотків. Виникає питання: "Лен нещасливий?" Я хочу сказати, що ні.
The question is: Is Len unhappy? And I want to say, not. Contrary to what psychology told us about the bottom 50 percent of the human race in positive affectivity, I think Len is one of the happiest people I know. He's not consigned to the hell of unhappiness, and that's because Len, like most of you, is enormously capable of flow. When he walks onto the floor of the American Exchange at 9:30 in the morning, time stops for him. And it stops till the closing bell. When the first card is played till 10 days later, when the tournament is over, time stops for Len.
Всупереч тому, що психологія говорить про нижні 50 відсотків людської позитивної емоційності, я вважаю Лена одним з найщасливіших людей, яких я знаю. Він не з тих, хто буде мучити себе горем тому, що Лен, як більшість із вас, надзвичайно вдало вміє з повною самовіддачею поринати у певне заняття. Коли він зранку о 9:30 ступає на поріг Американської фондової біржі, час для нього зупиняється. І зупиняється аж до моменту, коли пролунає дзвінок, що сповіщає про закриття біржі. З моменту, коли у гру вступає перша карта і так протягом 10 днів до завершення турніру, час для Лена зупиняється.
And this is indeed what Mike Csikszentmihalyi has been talking about, about flow. And it's distinct from pleasure in a very important way: pleasure has raw feel -- you know it's happening; it's thought and feeling. But what Mike told you yesterday -- during flow ... you can't feel anything. You're one with the music. Time stops. You have intense concentration. And this is indeed the characteristic of what we think of as the good life. And we think there's a recipe for it, and it's knowing what your highest strengths are -- again, there's a valid test of what your five highest strengths are -- and then re-crafting your life to use them as much as you possibly can. Re-crafting your work, your love, your play, your friendship, your parenting.
Саме про це говорив Майк Чіксентміхілій, про вміння з головою поринати у якусь діяльність. Це відрізняється від задоволення у дуже важливий спосіб. Задоволення має свої відчуття: ви точно знаєте, коли воно настає для вас. Ви це усвідомлюєте і відчуваєте. Але, як говорив вчора Майк, у момент занурення у певну діяльність ви не можете нічого відчувати. Ви стаєте одним цілим із музикою. Час зупиняється. Ви повністю зосереджені. І саме це є характерною рисою того, що ми називаємо хорошим життям. Ми вважаємо, що існує рецепт його досягнення, а полягає він у тому, щоб знайти ваші сильні сторони. Для цього ми знову ж таки маємо достовірний тест, котрий визначає п'ять найсильніших сторін людини. Потім вам слід перебудувати своє життя так, щоб використовувати ці свої сильні сторони якомога ефективніше. Перебудувати свою роботу, своє кохання, свою гру, дружбу, батьківство.
Just one example. One person I worked with was a bagger at Genuardi's. Hated the job. She's working her way through college. Her highest strength was social intelligence. So she re-crafted bagging to make the encounter with her the social highlight of every customer's day. Now, obviously she failed. But what she did was to take her highest strengths, and re-craft work to use them as much as possible. What you get out of that is not smiley-ness. You don't look like Debbie Reynolds. You don't giggle a lot. What you get is more absorption.
Наведу вам один приклад. Одна людина, з якою я працював, була пакувальницею у супермаркеті Генвардіс (Genuardi's). Вона ненавиділа свою роботу, але працювала, щоб мати змогу оплатити коледж. Її найсильнішою стороною були комунікативні навички, тому вона змінила процес пакування так, щоб для клієнта контакт з нею став соціальною подією дня. Очевидно, що їй це не вдалося. Але вона робила це для того, щоб використати свої найсильніші сторони настільки, наскільки це було можливим. Це не принесе вам більше посмішки, ви не станете схожими на актрису Деббі Рейнольдс, ви не почнете багато хихотіти. Єдине, що ви отримаєте - це більша зосередженість.
So, that's the second path. The first path, positive emotion; the second path is eudaemonian flow; and the third path is meaning. This is the most venerable of the happinesses, traditionally. And meaning, in this view, consists of -- very parallel to eudaemonia -- it consists of knowing what your highest strengths are, and using them to belong to and in the service of something larger than you are.
Отже це другий шлях. Перший - позитивні емоції. Другий - евдемонічна поглинутість. Третій - це осмислення. Осмислене життя є традиційно найбільш цінованим типом. Осмисленість у цьому плані полягає, подібно до евдемонії, у тому, що ви знаєте свої найсильніші аспекти і використовуєте їх для того, щоб бути частиною чогось більшого, ніж ви самі, щоб бути для нього корисними.
I mentioned that for all three kinds of lives -- the pleasant life, the good life, the meaningful life -- people are now hard at work on the question: Are there things that lastingly change those lives? And the answer seems to be yes. And I'll just give you some samples of it. It's being done in a rigorous manner. It's being done in the same way that we test drugs to see what really works. So we do random-assignment, placebo-controlled, long-term studies of different interventions. Just to sample the kind of interventions that we find have an effect: when we teach people about the pleasant life, how to have more pleasure in your life, one of your assignments is to take the mindfulness skills, the savoring skills, and you're assigned to design a beautiful day. Next Saturday, set a day aside, design yourself a beautiful day, and use savoring and mindfulness to enhance those pleasures. And we can show in that way that the pleasant life is enhanced.
Я вже згадував, що для всіх трьох типів - життя в задоволеннях, життя у поглинутості, осмисленого життя - проводиться кропітка робота над питанням існування речей, які б давали потужний поштовх до того чи іншого типу. Здається, такі речі існують. І зараз я наведу вам декілька прикладів. Дослідження проводиться дуже ретельно і точно. Усе відбувається так само, як при тестуванні ліків, щоб виявити найефективніші з них. Ми робимо вибіркові призначення серед контрольних груп, досліджуємо різноманітні довготривалі зовнішні впливи на них. Ось кілька прикладів позитивних впливів: коли ми вчимо людей про життя в задоволенні, про те, яким чином здобути його якнайбільше, одним із завдань є розвинути навички поринати у задоволення, смакувати його. Ваше завдання полягає у тому, щоб ви спланували свій ідеальний день. Наступної суботи виділіть час, щоб спланувати для себе такий день, використовуючи при цьому вміння поринати у задоволення з метою його збільшення. Так ми показуємо, що таким способом життя збагачується задоволенням.
Gratitude visit. I want you all to do this with me now, if you would. Close your eyes. I'd like you to remember someone who did something enormously important that changed your life in a good direction, and who you never properly thanked. The person has to be alive. Now, OK, you can open your eyes. I hope all of you have such a person. Your assignment, when you're learning the gratitude visit, is to write a 300-word testimonial to that person, call them on the phone in Phoenix, ask if you can visit, don't tell them why. Show up at their door, you read the testimonial -- everyone weeps when this happens. And what happens is, when we test people one week later, a month later, three months later, they're both happier and less depressed.
Візит вдячності. Я хочу, щоб ви усі взяли в ньому участь, якщо бажаєте, звісно. Заплющте очі. Поригадайте людину, котра зробила для вас щось надзвичайно важливе, що змінило ваше життя у кращу сторону, і ви так ніколи і не подякували їй як слід. Ця людина повинна бути серед живих. Добре. Тепер ви можете відкрити очі. Сподіваюся, що у кожного із вас є така людина. Ваше завдання "візит вдячності" полягає у тому, щоб написати цій особі лист подяки з трьохсот слів, зателефонувати їй у місто Фінікс, і попросити дозволу на візит. Але не кажіть, з якої саме нагоди. Просто прийдіть під двері і прочитайте листа. Зазвичай у цей момент усі плачуть. І ось що стається з людьми, коли ми повторюємо цей тест через тиждень, місяць, три місяці: вони щасливіші і менш пригнічені.
Another example is a strengths date, in which we get couples to identify their highest strengths on the strengths test, and then to design an evening in which they both use their strengths. We find this is a strengthener of relationships. And fun versus philanthropy. It's so heartening to be in a group like this, in which so many of you have turned your lives to philanthropy. Well, my undergraduates and the people I work with haven't discovered this, so we actually have people do something altruistic and do something fun, and contrast it. And what you find is when you do something fun, it has a square wave walk set. When you do something philanthropic to help another person, it lasts and it lasts. So those are examples of positive interventions.
Ще один приклад - це "побачення із сильними сторонами", для якого ми просимо пари визначити за допомогою тесту їхні сильні сторони і спланувати вечір так, щоб вони могли обоє проявити їх. Доведено, що це робить стосунки сильнішими. Наступне - розваги напротивагу філантропії. Це дуже підбадьорює: бути тут, серед людей, багато хто з яких в своєму житті займається філантропією. Мої студенти та люди, з якими я працюю, ще не відкрили її для себе, тому ми спонукаємо їх вчинити щось альтруїстичне, тоді щось для свого задоволення, і потім порівняти. Після цього ви розумієте, що, коли ви робите щось для власного задоволення, то воно так само згасає, як і появилося, а коли ви робите щось для інших, то воно триває і триває. Отже, це були приклади позитивних впливів.
So the next to last thing I want to say is: we're interested in how much life satisfaction people have. This is really what you're about. And that's our target variable. And we ask the question as a function of the three different lives, how much life satisfaction do you get? So we ask -- and we've done this in 15 replications, involving thousands of people: To what extent does the pursuit of pleasure, the pursuit of positive emotion, the pleasant life, the pursuit of engagement, time stopping for you, and the pursuit of meaning contribute to life satisfaction?
Передостання річ, про яку я хочу поговорити, - це наше зацікавлення у тому, наскільки люди задоволені з власного життя. Ідеться про те, чим ви займаєтесь. Саме це є ціллю наших досліджень. Ми ставимо це питання для того, щоб вияснити, наскільки кожен із трьох типів щасливого життя гарантує людям відчуття задоволеності власним життям. Ми повторили дослідження 15 разів і залучили до них тисячі людей, аби вияснити, який внесок роблять пошуки задоволення, позитивні емоції, хороше життя, всепоглинаюче заняття, котре зупиняє час, та осмисленість життя у ступінь задоволеності життям. Результати були приголомшливими, вони були протилежністю до того, чого ми очікували.
And our results surprised us; they were backward of what we thought. It turns out the pursuit of pleasure has almost no contribution to life satisfaction. The pursuit of meaning is the strongest. The pursuit of engagement is also very strong. Where pleasure matters is if you have both engagement and you have meaning, then pleasure's the whipped cream and the cherry. Which is to say, the full life -- the sum is greater than the parts, if you've got all three. Conversely, if you have none of the three, the empty life, the sum is less than the parts.
Виявилося, що прагнення задоволення не має абсолютно ніякого впливу на те, наскільки людина задоволена життям. Осмисленість життя у цьому плані найбільш впливова. Також сильним є прагнення всепоглинаючого заняття. Коли у вас вже є таке заняття і осмисленість життя, то задоволення стає, як прикраса на вашому улюбленому тістечку. Це означає, що повноцінне життя - це щось більше, ніж окремі його частини, це їх поєднання в одне ціле. І навпаки, при відсутності цих трьох компонентів, життя є пустим, і тоді воно має менше значення, ніж котрась їз його частин. І тепер нас цікавить те,
And what we're asking now is: Does the very same relationship -- physical health, morbidity, how long you live and productivity -- follow the same relationship? That is, in a corporation, is productivity a function of positive emotion, engagement and meaning? Is health a function of positive engagement, of pleasure, and of meaning in life? And there is reason to think the answer to both of those may well be yes.
чи існує подібний взаємозв'язок між фізичним здоров'ям, хворобливістю, тривалістю життя та продуктивністю? Для підприємства постановка питання є наступною: чи залежить продуктивність праці від позитивних емоцій, всепоглинаючого заняття та осмисленості життя? Чи залежить здоров'я від наявності всепоглинаючого заняття, задоволення та осмисленості життя? Є підстави вважати, що на обидва питання можна відповісти: "Так".
So, Chris said that the last speaker had a chance to try to integrate what he heard, and so this was amazing for me. I've never been in a gathering like this. I've never seen speakers stretch beyond themselves so much, which was one of the remarkable things. But I found that the problems of psychology seemed to be parallel to the problems of technology, entertainment and design in the following way: we all know that technology, entertainment and design have been and can be used for destructive purposes. We also know that technology, entertainment and design can be used to relieve misery. And by the way, the distinction between relieving misery and building happiness is extremely important. I thought, when I first became a therapist 30 years ago, that if I was good enough to make someone not depressed, not anxious, not angry, that I'd make them happy. And I never found that; I found the best you could ever do was to get to zero; that they were empty.
Кріс сказав, що останній промовець має можливість спробувати підсумувати усе, що він почув і, мушу сказати, це мене вразило. Я ніколи не брав участь у таких зборах. Я ніколи не бачив ораторів, які б так віддавалися своїй справі, що справді прекрасно. Але я зрозумів, що можна провести паралель між проблеами психології та проблемами технології, розваг і дизайну наступним чином. Усім нам відомо, що технології, розваги та дизайн застосовувалися і надалі можуть застосовуватися у руйнівних цілях. Також ми знаємо, що технології, розваги та дизайн можуть бути використані для полегшення страждання. Між іншим, різниця між полегшенням страждання і побудовою щасливого життя є надзвичайно важливою. 30 років тому, коли я почав займатися терапією, я думав, що коли мені вдається витягнути когось із депресії, позбавити тривоги і роздратованості, то мені так само легко буде зробити цих людей щасливими. Але так не сталося жодного разу. Я зрозумів, що найбільше, що я міг зробити, так це довести їх до нейтрального стану. Але пацієнти були спустошені.
And it turns out the skills of happiness, the skills of the pleasant life, the skills of engagement, the skills of meaning, are different from the skills of relieving misery. And so, the parallel thing holds with technology, entertainment and design, I believe. That is, it is possible for these three drivers of our world to increase happiness, to increase positive emotion. And that's typically how they've been used. But once you fractionate happiness the way I do -- not just positive emotion, that's not nearly enough -- there's flow in life, and there's meaning in life. As Laura Lee told us, design and, I believe, entertainment and technology, can be used to increase meaning engagement in life as well.
Виявилося, що вміння жити щасливо, у задоволенні, поринати в улюблене заняття та жити осмислено, відрізняються від вміння полегшувати страждання. Те саме, я переконаний, стосується і технології, розваг та дизайну. Тобто це можливо, щоб ці три двигуни світу збільшили щастя, позитивні емоції, і, як правило, для цього вони і застосовуються. Але як тільки ви розкладете щастя на компоненти, так як це роблю я - це не лише позитивні емоції, цього замало - то побачите і захоплення улюбленою справою, і осмисленість життя. Як розповіла нам Лаура Лі, дизайн і, переконаний, розваги та технологія можуть використовуватися для підсилення втягнення в улюблену справу.
So in conclusion, the eleventh reason for optimism, in addition to the space elevator, is that I think with technology, entertainment and design, we can actually increase the amount of tonnage of human happiness on the planet. And if technology can, in the next decade or two, increase the pleasant life, the good life and the meaningful life, it will be good enough. If entertainment can be diverted to also increase positive emotion, meaning eudaemonia, it will be good enough. And if design can increase positive emotion, eudaemonia, and flow and meaning, what we're all doing together will become good enough.
Отже, підсумовуючи можна сказати, що одинадцятою причиною для оптимізму, на мою думку, на додачу до космічного ліфту, є те, що за допомогою технології, розваг та дизайну, ми справді можемо збільшити кількість людського щастя на планеті. І якщо технологія здатна у наступні 10-20 років збільшити кількість життя в задоволенні, хорошого і осмисленого життя, то це вже буде добре. Якщо розваги будуть направлені у сторону розвитку позитивних емоцій, осмисленості та евдемонії, то це вже буде добре. І якщо дизайн може збільшити позитивні емоції, втягненість в улюблене заняття та осмисленість, то все, над чим ми працюємо, матиме достатньо хороший результат.
Thank you.
(Оплески)
(Applause)