Allow me to start this talk with a question to everyone. You know that all over the world, people fight for their freedom, fight for their rights. Some battle oppressive governments. Others battle oppressive societies. Which battle do you think is harder? Allow me to try to answer this question in the few coming minutes.
Дозвольте мені розпочати із запитання до всіх. Ви знаєте, що в усьому світі люди борються за свою свободу, свої права. Дехто намагається протистояти деспотичному урядові. А хтось іде проти жорстокого суспільства. Як гадаєте, яка боротьба запекліша? Спробую знайти відповідь на це запитання у наступні кілька хвилин свого виступу.
Let me take you back two years ago in my life. It was the bedtime of my son, Aboody. He was five at the time. After finishing his bedtime rituals, he looked at me and he asked a question: "Mommy, are we bad people?"
Перенесімося на два роки мого життя назад. Я саме вкладала спати свого сина Ебуді. Йому тоді було 5. Нарешті влігшись у ліжко, він поглянув на мене і запитав: "Мамо, а ми погані люди?"
I was shocked. "Why do you say such things, Aboody?"
Я була шокована. "Чому ти так кажеш, Ебуді?"
Earlier that day, I noticed some bruises on his face when he came from school. He wouldn't tell me what happened. [But now] he was ready to tell.
Раніше того дня я помітила синці на його обличчі, коли він прийшов зі школи. Він тоді не розповів мені, що трапилося. Але зараз був готовий сказати.
"Two boys hit me today in school. They told me, 'We saw your mom on Facebook. You and your mom should be put in jail.'"
"Двоє хлопців вдарили мені сьогодні у школі. Вони сказали: "Ми бачили твою маму на Facebook. Ти і твоя мама маєте сидіти у в'язниці".
I've never been afraid to tell Aboody anything. I've been always a proud woman of my achievements. But those questioning eyes of my son were my moment of truth, when it all came together. You see, I'm a Saudi woman who had been put in jail for driving a car in a country where women are not supposed to drive cars. Just for giving me his car keys, my own brother was detained twice, and he was harassed to the point he had to quit his job as a geologist, leave the country with his wife and two-year-old son. My father had to sit in a Friday sermon listening to the imam condemning women drivers and calling them prostitutes amongst tons of worshippers, some of them our friends and family of my own father. I was faced with an organized defamation campaign in the local media combined with false rumors shared in family gatherings, in the streets and in schools. It all hit me. It came into focus that those kids did not mean to be rude to my son. They were just influenced by the adults around them. And it wasn't about me, and it wasn't a punishment for taking the wheel and driving a few miles. It was a punishment for daring to challenge the society's rules.
Я ніколи не боялася будь-що розповідати Ебуді. Я завжди пишалася своїми досягненнями. Та очі мого сина, у яких стояло німе запитання, стали моїм моментом істини, коли усе раптом звелося в одне. Розумієте, я - жінка з Саудівської Аравії, яку кинули до в'язниці за те, що вона водила машину у країні, де жінкам це заборонено. Лише за те, що мій брат дав мені ключі від машини, його двічі затримували і цькували так, що він був змушений залишити роботу геолога і виїхати з країни з дружиною та дворічним сином. А на п'ятничній службі батько слухав, як імам засуджував жінок, що водять автівки та називав їх повіями просто перед десятками вірян, серед яких були наші друзі і родичі. Я стала свідком організованої дискримінації у місцевих ЗМІ, а також неправдивих чуток, що поширювалися у сім'ях, на вулицях та у школах. І тут до мене дійшло, що оті хлопці у школі, по суті, не хотіли образити мого сина. А лише були під впливом дорослих, що їх оточували. Не йшлося конкретно про мене, і це була кара не за водіння машини. А за те, що хтось насмілився піти проти правил, встановлених суспільством.
But my story goes beyond this moment of truth of mine. Allow me to give you a briefing about my story. It was May, 2011, and I was complaining to a work colleague about the harassments I had to face trying to find a ride back home, although I have a car and an international driver's license. As long as I've known, women in Saudi Arabia have been always complaining about the ban, but it's been 20 years since anyone tried to do anything about it, a whole generation ago.
Та моя історія іде далі моменту, коли мені відкрилася істина. Дозвольте мені коротко її розповісти. Це було у травні 2011-го, я жалілася колезі на те, через скільки труднощів пройшла, намагаючись доїхати додому, хоч маю і машину, і міжнародні водійські права. Скільки себе пам'ятаю, жінки у Саудівській Аравії завжди нарікали на заборону їм водити машини, та востаннє хтось намагався щось із цим вдіяти 20 років тому - ціле покоління.
He broke the good/bad news in my face. "But there is no law banning you from driving."
Аж тут він видає мені хороші і погані новини водночас: "Але ж немає закону, що забороняє тобі водити".
I looked it up, and he was right. There wasn't an actual law in Saudi Arabia. It was just a custom and traditions that are enshrined in rigid religious fatwas and imposed on women. That realization ignited the idea of June 17, where we encouraged women to take the wheel and go drive. It was a few weeks later, we started receiving all these "Man wolves will rape you if you go and drive." A courageous woman, her name is Najla Hariri, she's a Saudi woman in the city of Jeddah, she drove a car and she announced but she didn't record a video. We needed proof.
Я перевірила, і він таки мав рацію. У Саудівській Аравії не було як такої правової заборони. А лише звичай, традиції, що плекаються жорсткими релігійними фетвами і стосуються жінок. Це усвідомлення стало поштовхом до ідеї заохотити жінок 17 червня усім разом вийти і сісти за кермо. А за кілька тижнів на нас посипались усі ці погрози "Чоловіки-перевертні згвалтують тебе, якщо сядеш за кермо". Смілива жінка на ім'я Нежла Харірі, вона з саудівського міста Джедда, таки сіла за кермо і оголосила про це, але не зняла процес на відео. Нам потрібні були докази.
So I drove. I posted a video on YouTube. And to my surprise, it got hundreds of thousands of views the first day. What happened next, of course? I started receiving threats to be killed, raped, just to stop this campaign.
Тож за кермо сіла я. І виклала відео в YouTube. І на превеликий подив, його переглянули сотні тисяч разів у перший же день. Що ж сталося далі, звісно? Я почала отримувати погрози, що мене вб'ють, згвалтують, аби тільки я припинила цю акцію.
The Saudi authorities remained very quiet. That really creeped us out. I was in the campaign with other Saudi women and even men activists. We wanted to know how the authorities would respond on the actual day, June 17, when women go out and drive. So this time I asked my brother to come with me and drive by a police car. It went fast. We were arrested, signed a pledge not to drive again, released. Arrested again, he was sent to detention for one day, and I was sent to jail. I wasn't sure why I was sent there, because I didn't face any charges in the interrogation. But what I was sure of was my innocence. I didn't break a law, and I kept my abaya — it's a black cloak we wear in Saudi Arabia before we leave the house — and my fellow prisoners kept asking me to take it off, but I was so sure of my innocence, I kept saying, "No, I'm leaving today." Outside the jail, the whole country went into a frenzy, some attacking me badly, and others supportive and even collecting signatures in a petition to be sent to the king to release me. I was released after nine days.
А від саудівської влади - нічого, тиша. Це нас лякало. Я була в команді з іншими саудівськими жінками і навіть чоловіками-активістами. Ми хотіли знати, як влада зреагує, власне, на день, коли жінки сядуть за кермо і поїдуть, 17 червня. Тож я попросила свого брата сісти зі мною у автівку і проїхати повз поліцейське авто. Події розвивалися швидко. Нас заарештували, з нас взяли підписку про те, що більше не сядемо за кермо. Відпустили. Знову заарештували, брата лише на один день, а мене відправили до в'язниці. Я не зовсім розуміла, чому, адже на допиті мені не висунули жодних обвинувачень. Та я знала, що не винна. Я не порушила закону, а в камері не зняла абайї - це чорна накидка, яку ми вдягаємо, виходячи з дому - люди, що були у камері зі мною, переконували її зняти, та я настільки була впевнена у своїй невинуватості, що говорила: "Ні, я сьогодні вийду". А за стінами в'язниці зчинився справжній резонанс, від декого йшла ворожа критика, інші ж підтримували мене і навіть збирали підписи у петиції для короля, щоб мене звільнили. І мене таки випустили за 9 днів.
June 17 comes. The streets were packed with police cars and religious police cars, but some hundred brave Saudi women broke the ban and drove that day. None were arrested. We broke the taboo.
Прийшло 17 червня. Вулиці були переповнені поліцейськими автівками і шаріатською гвардією, проте близько сотні мужніх саудівських жінок зламали заборону і сіли за кермо того дня. Нікого не заарештували. Ми зламали табу.
(Applause)
(Оплески) Гадаю, усі знають, що у Саудівській Аравії
So I think by now, everyone knows that we can't drive, or women are not allowed to drive, in Saudi Arabia, but maybe few know why. Allow me to help you answer this question.
жінкам не дозволяють водити машину, але, мабуть, мало хто знає чому. Дозвольте допомогти вам знайти відповідь. Було проведено офіційне дослідження,
There was this official study that was presented to the Shura Council -- it's the consultative council appointed by the king in Saudi Arabia — and it was done by a local professor, a university professor. He claims it's done based on a UNESCO study. And the study states, the percentage of rape, adultery, illegitimate children, even drug abuse, prostitution in countries where women drive is higher than countries where women don't drive.
результати якого представили на Раді Шура - це консультативна рада, призначена королем Саудівської Аравії - дане дослідження провів місцевий професор університету. Він стверджує, що воно основане на дослідженнях ЮНЕСКО. І згідно з ним відсоток насилля, подружніх зрад, народження позашлюбних дітей, навіть наркоманії та проституції є вищим у країнах, де жінки водять машини, ніж у тих, де не водять. (Сміх)
(Laughter)
Знаю, у мене була та ж реакція, я була шокована.
I know, I was like this, I was shocked. I was like, "We are the last country in the world where women don't drive." So if you look at the map of the world, that only leaves two countries: Saudi Arabia, and the other society is the rest of the world.
Я подумала: "Ми - остання держава у світі, де жінкам не дозволяють водити машину". Тож якщо ви поглянете на мапу, то нас лише двоє: Саудівська Аравія і решта світу. Ми створили хештеґ на Twitter, що висміював дослідження,
We started a hashtag on Twitter mocking the study, and it made headlines around the world.
і це потрапило у заголовки по всьому світі. [BBC News: "Цнотливості прийде кінець, якщо жінки почнуть водити" - саудівський клерик]
[BBC News: 'End of virginity' if women drive, Saudi cleric warns]
(Сміх)
(Laughter)
І тоді ми зрозуміли, що висміювати свого кривдника -
And only then we realized it's so empowering to mock your oppressor. It strips it away of its strongest weapon: fear.
дуже дієвий метод. Він позбавляє його найпотужнішої зброї: залякування. Ця система побудована на ультраконсервативних
This system is based on ultra-conservative traditions and customs that deal with women as if they are inferior and they need a guardian to protect them, so they need to take permission from this guardian, whether verbal or written, all their lives. We are minors until the day we die. And it becomes worse when it's enshrined in religious fatwas based on wrong interpretation of the sharia law, or the religious laws. What's worst, when they become codified as laws in the system, and when women themselves believe in their inferiority, and they even fight those who try to question these rules.
традиціях та звичаях, згідно з якими жінки є "нижчими створіннями" і потребують когось, хто б їх охороняв, а тому мають питати усного чи письмового дозволу у такого "охоронця" упродовж усього життя. Ми "другосортні" до самої смерті. Найгірше те, що ці погляди плекаються релігійними фетвами, що базуються на неправильному тлумаченні шаріату чи релігійних законів. І стає ще гірше, коли вони закарбовуються як закони у системі, і жінки самі починають вважати себе другосортними, і навіть готові вступати у конфронтацію з тими, хто поставить це під сумнів. Тож я переймалася не стільки численними нападіннями на мене.
So for me, it wasn't only about these attacks I had to face. It was about living two totally different perceptions of my personality, of my person -- the villain back in my home country, and the hero outside.
Скільки тим, що я жила у двох зовсім різних сприйняттях мене, моєї особистості - злочинець у рідній країні та герой за її межами. Хочу розказати дві історії, що сталися за останні два роки.
Just to tell you, two stories happened in the last two years. One of them is when I was in jail. I'm pretty sure when I was in jail, everyone saw titles in the international media something like this during these nine days I was in jail.
Одна з них - коли я була у в'язниці. Впевнена, що поки я була там цих дев'ять днів, усі бачили заголовки міжнародних медіа, на кшталт оцих. Проте у моїй рідній країні була зовсім інша картина.
But in my home country, it was a totally different picture. It was more like this: "Manal al-Sharif faces charges of disturbing public order and inciting women to drive."
Щось отаке: "Манал аль-Шаріф звинувачено у порушенні громадського порядку та заохоченні жінок до водіння". Знаю, знаю.
I know.
"Манал аль-Шаріф залишила акцію".
"Manal al-Sharif withdraws from the campaign."
Ну, це ще нічого. Ось моє улюблене.
Ah, it's okay. This is my favorite.
"Манал аль-Шаріф не витримує і зізнається:
"Manal al-Sharif breaks down and confesses: 'Foreign forces incited me.'"
"Закордонні сили примусили мене"". (Сміх)
(Laughter)
І це не все, було навіть про публічне покарання мене різками.
And it goes on, even trial and flogging me in public. So it's a totally different picture.
Тож тут зовсім інша картина. Минулого року мене попросили виголосити промову
I was asked last year to give a speech at the Oslo Freedom Forum. I was surrounded by this love and the support of people around me, and they looked at me as an inspiration. At the same time, I flew back to my home country, they hated that speech so much. The way they called it: a betrayal to the Saudi country and the Saudi people, and they even started a hashtag called #OsloTraitor on Twitter. Some 10,000 tweets were written in that hashtag, while the opposite hashtag, #OsloHero, there was like a handful of tweets written. They even started a poll. More than 13,000 voters answered this poll: whether they considered me a traitor or not after that speech. Ninety percent said yes, she's a traitor. So it's these two totally different perceptions of my personality.
на Форумі Свободи в Осло. Там мене оточили любов'ю і підтримкою, для них я була натхненням. В той же час на батьківщині страшенно не сподобалася моя промова. У нас її назвали "зрада країні та громадянам Саудівської Аравії", і навіть створили хештеґ #OsloTraitor ("зрадник з Осло") у Twitter Близько 10.000 твітів було опубліковано під цим хештеґом, тоді як з іншим хештеґом, #OsloHero ("герой з Осло"), була лиш жменька твітів. Стартувало навіть опитування. І понад 13.000 людей відповіли на запитання, чи вважають вони мене зрадником після цієї промови 90% відповіли "так, вона - зрадник". Оце, власне, ці два різні сприйняття моєї особистості. Що стосується мене, я пишаюся, що живу в Саудівській Аравії
For me, I'm a proud Saudi woman, and I do love my country, and because I love my country, I'm doing this. Because I believe a society will not be free if the women of that society are not free. (Applause) Thank you. (Applause) Thank you, thank you, thank you, thank you. (Applause)
і люблю свою країну, саме тому я і роблю те, що роблю. Бо вважаю, що суспільство не може бути вільним, якщо не вільні жінки у ньому. (Оплески) Дякую. (Оплески) Дякую, дякую, дякую, дякую. (Оплекси) Дякую.
Thank you.
Але з усіх речей, що відбуваються з тобою, ти виносиш певні уроки.
But you learn lessons from these things that happen to you. I learned to be always there. The first thing, I got out of jail, of course after I took a shower, I went online, I opened my Twitter account and my Facebook page, and I've been always very respectful to those people who are opining to me. I would listen to what they say, and I would never defend myself with words only. I would use actions. When they said I should withdraw from the campaign, I filed the first lawsuit against the general directorate of traffic police for not issuing me a driver's license. There are a lot of people also -- very big support, like those 3,000 people who signed the petition to release me. We sent a petition to the Shura Council in favor of lifting the ban on Saudi women, and there were, like, 3,500 citizens who believed in that and they signed that petition. There were people like that, I just showed some examples, who are amazing, who are believing in women's rights in Saudi Arabia, and trying, and they are also facing a lot of hate because of speaking up and voicing their views.
Я навчилася діяти. Перше, що я зробила, коли вийшла з в'язниці, (звісно, після того, як прийняла душ) - я вийшла в Інтернет, відкрила свій Twitter і Facebook, а я завжди з повагою ставилася до тих, хто про мене висловлювався. Я завжди вислуховувала, що вони кажуть, і ніколи не захищалася лише словами. Я діяла. Коли мені сказали, що я маю залишити акцію, я подала в суд на головне управління дорожньої поліції за невидання мені водійських прав. Але є також чимало людей, що підтримують мене, як оті 3.000, хто підписав петицію для мого звільнення із в'язниці. Ми направили петицію у Раду Шура з вимогою зняти заборону на водіння саудівським жінкам, близько 3.500 громадян підтримали нас і підписали петицію. І таких людей чимало, я лише навела кілька прикладів, це чудові люди, вони переконані у правах жінок Саудівської Аравії і намагаються щось змінити, наштовхуючись на ненависть зі сторони лише тому, що озвучують свої позиції. Сьогодні Саудівська Аравія поволі рухається
Saudi Arabia today is taking small steps toward enhancing women's rights. The Shura Council that's appointed by the king, by royal decree of King Abdullah, last year there were 30 women assigned to that Council, like 20 percent. 20 percent of the Council. (Applause) The same time, finally, that Council, after rejecting our petition four times for women driving, they finally accepted it last February. (Applause) After being sent to jail or sentenced lashing, or sent to a trial, the spokesperson of the traffic police said, we will only issue traffic violation for women drivers. The Grand Mufti, who is the head of the religious establishment in Saudi Arabia, he said, it's not recommended for women to drive. It used to be haram, forbidden, by the previous Grand Mufti.
до покращення становища жінок у країні. До Ради Шура, яку призначає король Абдула своїм указом, минулого року долучилися 30 жінок, це близько 20%. 20% Ради. (Оплески) Водночас, та сама Рада, відхиливши нашу петицію щодо жінок за кермом 4 рази, нарешті ухвалила її торік у лютому. (Оплески) Після історії з в'язницею, засудження до шмагання, після суду, речник дорожньої поліції сказав, що введуть лише закон про порушення правил дорожнього руху для жінок. Верховний Муфтій, що стоїть на чолі релігійного органу у Саудівській Аравії, сказав, що жінкам не рекомендується водити машину. Це завжди було "харамом", забороною, встановленою попереднім Верховним Муфтієм. Тож для мене справа не лише у цих маленьких кроках.
So for me, it's not about only these small steps. It's about women themselves.
А у самих жінках. Друг якось запитав мене:
A friend once asked me, she said, "So when do you think this women driving will happen?"
"Як гадаєш, коли жінкам нарешті дозволять водити?" Я відповіла: "Лише якщо жінки перестануть запитувати "Коли?"
I told her, "Only if women stop asking 'When?' and take action to make it now."
і почнуть діяти, щоб відповіддю стало "Зараз". Тож це не лише намагання змінити систему,
So it's not only about the system, it's also about us women to drive our own life, I'd say.
а й право жінок керувати власним життям. Поняття не маю, як я стала активістом.
So I have no clue, really, how I became an activist. And I don't know how I became one now. But all I know, and all I'm sure of, in the future when someone asks me my story, I will say, "I'm proud to be amongst those women who lifted the ban, fought the ban, and celebrated everyone's freedom."
І як надалі продовжую це робити. Але я впевнена у майбутньому, і якщо хтось попросить розказати мою історію, я скажу: "Я пишаюся бути серед тих жінок, яким вдалося зняти заборону, побороти її і ствердити всезагальну свободу". Повернімося до запитання, з якого я почала свою розповідь,
So the question I started my talk with, who do you think is more difficult to face, oppressive governments or oppressive societies? I hope you find clues to answer that from my speech.
із ким, на ваш погляд, важче боротися - деспотичним урядом чи жорстоким суспільством? Сподіваюся, моя промова наштовхнула вас на відповідь. Щиро дякую усім.
Thank you, everyone.
(Оплески)
(Applause) Thank you. (Applause) Thank you. (Applause)
Дякую. (Оплески) Дякую. (Оплески)