Alexios Komnenos, Byzantine emperor, led his army to meet the Scythian hordes in battle. For good luck, he carried one of the holiest relics in Christendom: the veil that had belonged to the Virgin Mary. Unfortunately, it didn’t help. Not only was his army defeated, but as they fled, the Emperor was stabbed in the buttocks. To make matters worse, a strong wind made the relic too heavy to carry, so he stashed it in some bushes as he escaped. But even as he fled, he managed to slay some Scythians and rescue a few comrades.
Олексій Комнін, візантійський імператор, вів свою армію в бій проти Скіфської орди. На удачу він взяв одну з найсвятіших реліквій християнського світу - вуаль, яка належала Діві Марії. Та, на жаль, це не допомогло. Його армія не тільки зазнала поразки, але й під час утечі імператор був поранений в сідниці. Більше того, через сильний вітер реліквію було надто важко нести, тому імператор заховав її в кущах і втік. Та навіть, коли він втікав, йому вдалось вбити кількох скіфів і врятувати кількох побратимів.
At least, this is how Alexios' daughter Anna recounted the story, writing nearly 60 years later. She spent the last decade of her long life creating a 500-page history of her father’s reign called The Alexiad. Written in Greek, the book was modeled after ancient Greek epics and historical writings. But Anna had a different, trickier task than the writers in these traditions: as a princess writing about her own family, she had to balance her loyalty to her kin with her obligation to portray events accurately, navigating issues like Alexios’s embarrassing stab to the buttocks. A lifetime of study and participation in her father’s government prepared Anna for this undertaking.
Принаймні так дочка Олексія, Анна, розповідала історію, написану майже 60 років потому. Вона провела останні десятиліття свого довгого життя, створюючи історію на 500 сторінок про правління її батька під назвою "Олексіада". Написана грецькою, книга була створена на кшталт давньогрецьких епопей та історичних робіт. Але Анна мала інше, складніше завдання, ніж письменники тих традицій: як принцеса, яка пише про свою власну сім'ю, вона мала балансувати між вірністю своїм родичам та своїм обов'язком зобразити події точно, навіть такі делікатні як поранення Олексія в сідниці. Але навчання впродовж всього життя та місце в уряді батька приготували Анну до цього.
Anna was born in 1083, shortly after her father seized control of the Roman Empire following a decade of brutal civil wars and revolts. The empire was deep in decline when he came to power, and threatened from all sides: by the Seljuk Turks in the East, the Normans in the West, and Scythian raiders to the north. Over the course of Anna’s childhood and adolescence, Alexios fought constant military campaigns to secure the frontiers of his empire, even striking up an uneasy alliance with the Crusaders.
Анна народилася у 1083 році, після того, як її батько захопив владу над Римською Імперією після десятиріччя жорстоких громадянських воєн і повстань. Імперія була в занепаді, коли він прийшов до влади, і відчувала загрозу з усіх сторін: від турків-сельджуків зі сходу, норманів із заходу та скіфів з півночі. Протягом дитинства та юності Анни Олексій проводив безперервні воєнні кампанії, аби захистити кордони імперії, навіть укладав непрості союзи з хрестоносцями.
Meanwhile in Constantinople, Anna fought her own battle. She was expected to study subjects considered proper for a Byzantine princess, like courtly etiquette and the Bible, but preferred classical myth and philosophy. To access this material, she had to learn to read and speak Ancient Greek, by studying secretly at night. Eventually her parents realized how serious she was, and provided her with tutors. Anna expanded her studies to classical literature, rhetoric, history, philosophy, mathematics, astronomy, and medicine. One scholar even complained that her constant requests for more Aristotle commentaries were wearing out his eyes.
Тим часом в Константинополі Анна вела власну боротьбу. Вона мала б вивчати предмети, які вважались необхідними для принцеси Візантії, такі як етикет та Біблія, але вона любила класичні міфи та філософію. Аби мати доступ до цих матеріалів, вона мала вміти читати та говорити давньогрецькою, тому таємно навчалась вночі. Зрештою, її батьки зрозуміли, наскільки серйозно вона налаштована, та знайшли їй вчителів. Анна розширила своє навчання класичною літературою, риторикою, історією, філософією, математикою, астрономією та медициною. Один учитель навіть скаржився, що вона постійно вимагає більше коментарів Арістотеля, і це його вкрай виснажує.
At age fifteen, Anna married Nikephoros Bryennios to quell old conflicts between their families and strengthen Alexios’s reign. Fortunately, Anna and Nikephoros ended up sharing many intellectual interests, hosting and debating the leading scholars of the day. Meanwhile, Alexios’s military excursions began to pay off, restoring many of the empire’s former territories. As her father aged, Anna and her husband helped her parents with their imperial duties. During this time, Anna reportedly advocated for just treatment of the people in their disputes with the government.
У 15 років Анна вийшла заміж за Никифора Брієннія, аби примирити давні конфлікти між їхніми сім'ями та посилити владу Олексія. На щастя, Анна та Никифор мали багато спільного, поділяючи інтелектуальні інтереси, приймаючи провідних вчених того часу та дискутуючи з ними. В той час військові походи Олексія стали приносити прибутки, що дало змогу відбудувати колишні території імперії. Оскільки її батько старів, Анна з чоловіком допомагали батькам з їхніми обов'язками правителів. В той час Анна багаторазово виступала за справедливе ставлення до людей в їхніх суперечках з урядом.
After Alexios’s death, Anna’s brother John ascended to the throne and Anna turned back to philosophy and scholarship. Her husband had written a history arguing that his grandfather would have made a better emperor than Alexios, but Anna disagreed. She began working on the Alexiad, which made the case for her father's merits as emperor.
Після смерті Олексія брат Анни Іоанн сів на трон й Анна повернулась до філософії та науки. Її чоловік написав історію, стверджуючи, що його дід став би кращим імператором, ніж Олексій, але Анна не погодилась. Вона почала працювати над "Олексіадою", де описувались всі досягнення батька як імператора.
Spanning the late 11th and early 12th centuries of Byzantine history, the Alexiad recounts the tumultuous events of Alexios’s reign, and Anna’s own reactions to those events, like bursting into tears at the thought of the deaths of her parents and husband. She may have included these emotional passages in hopes that they would make her writing more palatable to a society that believed women shouldn't write about battles and empires. While her loyalty to her father was evident in her favorable account of his reign, she also included criticism and her opinions of events.
Охоплюючи кінець 11 та початок 12 століття візантійської історії, "Олексіада" описує визначні моменти правління Олексія та власну реакцію Анни на ті події, наприклад, ридання від роздумів про смерть її батьків та чоловіка. Можливо, вона додала ці емоційні відступи з надією, що вони зроблять її оповідь більш прийнятною для суспільства, яке вірило, що жінкам не слід писати про битви та імперії. Її вірність батькові була очевидною з її сприятливого відгуку про його правління, проте книга містить і критику, і думки Анни про події.
In the centuries after her death, Anna’s Alexiad was copied over and over, and remains an invaluable eyewitness account of Alexios’s reign today. And through her epic historical narrative, Anna Komnene secured her own place in history.
Протягом століть після її смерті "Олексіада" безліч разів переписувалась та досі залишається безцінною розповіддю очевидця про правління Олексія. І завдяки її епічній історичній оповіді, Анна Комніна забезпечила собі власне місце в історії.