I have a question for you: Are you religious? Please raise your hand right now if you think of yourself as a religious person. Let's see, I'd say about three or four percent. I had no idea there were so many believers at a TED Conference. (Laughter) Okay, here's another question: Do you think of yourself as spiritual in any way, shape or form? Raise your hand. Okay, that's the majority.
У мене є до вас запитання: Ви релігійні? Будь ласка, підніміть руку, якщо ви вважаєте себе релігійною людиною. Давайте поглянемо... Я б сказав, десь 3-4 відсотки. Я й не знав, що на конференції TED приходить так багато вірян. (Сміх) Гаразд, тоді наступне питання: Чи вважаєте ви себе духовними в тій чи іншій формі? Підніміть руку. Гаразд, це більшість.
My Talk today is about the main reason, or one of the main reasons, why most people consider themselves to be spiritual in some way, shape or form. My Talk today is about self-transcendence. It's just a basic fact about being human that sometimes the self seems to just melt away. And when that happens, the feeling is ecstatic and we reach for metaphors of up and down to explain these feelings. We talk about being uplifted or elevated.
Мій сьогоднішній виступ присвячений основній, чи одній з основних причин того, чому більшість людей вважають себе духовними в тій чи іншій формі. Мій нинішній виступ стосується самотрансценденції. Один з основних фактів щодо людського існування такий: іноді здається, що власне его випаровується. І коли це стається, відчуття просто екстатичні і ми шукаємо високих метафор щоб передати ці відчуття. Ми кажемо про піднесення, прорив до чогось вищого.
Now it's really hard to think about anything abstract like this without a good concrete metaphor. So here's the metaphor I'm offering today. Think about the mind as being like a house with many rooms, most of which we're very familiar with. But sometimes it's as though a doorway appears from out of nowhere and it opens onto a staircase. We climb the staircase and experience a state of altered consciousness.
Справді, такі абстрактні матерії, як ця важко збагнути без хорошої конкретної метафори. Отож я хочу запропонувати таку метафору. Уявіть, що наша свідомість - це будинок з багатьма кімнатами, більшість із яких ми добре знаємо. Але іноді раптом наче з'являються двері, невідомо звідки, і за ними відкриваються сходи. Ми піднімаємося ними і переживаємо стан зміненої свідомості.
In 1902, the great American psychologist William James wrote about the many varieties of religious experience. He collected all kinds of case studies. He quoted the words of all kinds of people who'd had a variety of these experiences. One of the most exciting to me is this young man, Stephen Bradley, had an encounter, he thought, with Jesus in 1820. And here's what Bradley said about it.
У 1902 році відомий американський психолог Вільям Джеймс описав багато різновидів релігійного досвіду, зібравши чималу підбірку різних випадків. Він наводив слова представників кожного із розмаїтих типів релігійного досвіду. На мене чи не найбільше враження справив випадок Стівена Бредлі, юнака, який у 1820 році побачив, як він вважав, Ісуса. І ось що Бредлі про це розповів.
(Music)
(Музика)
(Video) Stephen Bradley: I thought I saw the savior in human shape for about one second in the room, with arms extended, appearing to say to me, "Come." The next day I rejoiced with trembling. My happiness was so great that I said I wanted to die. This world had no place in my affections. Previous to this time, I was very selfish and self-righteous. But now I desired the welfare of all mankind and could, with a feeling heart, forgive my worst enemies.
Стівен Бредлі: Я подумав, що побачив Спасителя у людській подобі, це тривало приблизно секунду. Він простягнув руки, немов промовляючи до мене: "Йди за мною". Наступного дня я відчував таку тремтливу радість, моє щастя було таким величезним, що я висловив бажання померти. Цей світ був замалий для моїх почуттів. До цього часу я був егоїстичним та самовдоволеним. Але тепер я бажаю блага для всього людства, і зі щирим серцем можу пробачити своїм найзапеклішим ворогам.
JH: So note how Bradley's petty, moralistic self just dies on the way up the staircase. And on this higher level he becomes loving and forgiving. The world's many religions have found so many ways to help people climb the staircase. Some shut down the self using meditation. Others use psychedelic drugs. This is from a 16th century Aztec scroll showing a man about to eat a psilocybin mushroom and at the same moment get yanked up the staircase by a god. Others use dancing, spinning and circling to promote self-transcendence. But you don't need a religion to get you through the staircase. Lots of people find self-transcendence in nature. Others overcome their self at raves.
Гайдт: Зауважте, як дріб'язкове, моралістське "я" Бредлі просто відмирає, піднімаючись сходами. І на цьому вищому рівні він сповнюється любов'ю та прощенням. Численні релігії знайшли чимало способів допомогти людям піднятися цими сходами. Деякі долають его за допомогою медитації. Інші використовують психоделічні засоби. Це з ацтекського манускрипту 16 століття, де зображений чоловік що збирається з'їсти галюциногенний гриб, і в той же момент бог підніме його нагору сходами. Інші вдаються до танців, кружляючи і крутячись, щоб досягти самотрансценденції. Але піднятись цими сходами, можна і без релігії. Багато людей досягають самотрасценденції завдяки природі. Інші долають своє его на рейв-вечірках.
But here's the weirdest place of all: war. So many books about war say the same thing, that nothing brings people together like war. And that bringing them together opens up the possibility of extraordinary self-transcendent experiences. I'm going to play for you an excerpt from this book by Glenn Gray. Gray was a soldier in the American army in World War II. And after the war he interviewed a lot of other soldiers and wrote about the experience of men in battle. Here's a key passage where he basically describes the staircase.
Але найдивовижніше місце для цього - це війна. Чимало книг про війну містять спільну думку: ніщо так не згуртовує людей, як війна. І це згуртовування відкриває можливість надзвичайного досвіду подолання свого "я". Я поставлю вам уривок із книги Глена Грея. Грей був солдатом американської армії в Другій світовій війні. А після війни він опитав багатьох інших солдатів, і написав про те, що вони переживали в бою. Ось ключовий уривок, в якому він, по суті, описує сходи.
(Video) Glenn Gray: Many veterans will admit that the experience of communal effort in battle has been the high point of their lives. "I" passes insensibly into a "we," "my" becomes "our" and individual faith loses its central importance. I believe that it is nothing less than the assurance of immortality that makes self-sacrifice at these moments so relatively easy. I may fall, but I do not die, for that which is real in me goes forward and lives on in the comrades for whom I gave up my life.
(Відео) Глен Грей: "Багато ветеранів погодяться, що досвід спільних зусиль у битві був найвищою точкою їхнього життя. "Я" непомітно переходить у "ми", "моє" стає "нашим", а особиста віра втрачає своє ключове значення. Я переконаний, що це не що інше, ніж гарантія безсмертя, котра дозволяє в такі моменти відносно легко жертвувати собою. Я можу полягти на полі бою, але я не помру, адже те, що для мене найважливіше, йтиме далі і житиме в товаришах, за яких я віддав своє життя.
JH: So what all of these cases have in common is that the self seems to thin out, or melt away, and it feels good, it feels really good, in a way totally unlike anything we feel in our normal lives. It feels somehow uplifting. This idea that we move up was central in the writing of the great French sociologist Emile Durkheim. Durkheim even called us Homo duplex, or two-level man. The lower level he called the level of the profane. Now profane is the opposite of sacred. It just means ordinary or common. And in our ordinary lives we exist as individuals. We want to satisfy our individual desires. We pursue our individual goals. But sometimes something happens that triggers a phase change. Individuals unite into a team, a movement or a nation, which is far more than the sum of its parts.
Гайдт: Отже, спільним для всіх цих випадків є те, що власна особистість начебто тоншає, тане, і від цього стає добре, просто чудово, і це зовсім не схоже на будь-які відчуття зі звичайного життя. Це викликає піднесення. Ідея, яку ми щойно розглянули, була провідною в роботах видатного французького соціолога Еміля Дюркгейма. Дюркгейм навіть назвав нас Homo duplex, або дворівневою людиною. Нижній рівень він назвав профанним, або ж мирським. Нині "мирський" є антонімом до "священного", але "мирський" також означає "звичайний", "банальний". У повсякденному житті ми існуємо як індивіди. Ми хочемо задовольнити свої індивідуальні бажання, намагаємося досягти особистих цілей. Але іноді стається щось таке, що викликає принциповий поворот. Індивіди об'єднуються в команду, в рух, в націю, і ці об'єднання є чимось набагато більшим за просту суму всіх частин.
Durkheim called this level the level of the sacred because he believed that the function of religion was to unite people into a group, into a moral community. Durkheim believed that anything that unites us takes on an air of sacredness. And once people circle around some sacred object or value, they'll then work as a team and fight to defend it. Durkheim wrote about a set of intense collective emotions that accomplish this miracle of E pluribus unum, of making a group out of individuals. Think of the collective joy in Britain on the day World War II ended. Think of the collective anger in Tahrir Square, which brought down a dictator. And think of the collective grief in the United States that we all felt, that brought us all together, after 9/11.
Дюркгейм назвав це рівнем священного, оскільки вважав, що призначення релігії - об'єднати людей в групу, в моральну спільноту. Дюркгейм вважав, що все, що нас об'єднує, набуває духу святості. І як тільки люди згуртовуються навколо якогось священного об'єкта або цінності, вони починають діяти як команда і відстоюють священне в бою. Дюркгейм писав про ряд глибоких колективних емоцій, що завершують це чудо E pluribus unum, утворення групи з окремих особистостей. Подумайте про колективну радість у Британії у день, коли закінчилася Друга світова. Подумайте про колективний гнів на площі Тахрір, який скинув диктатора. І згадайте колективну скорботу в Сполучених Штатах, яку ми всі відчули, яка нас згуртувала, після 11 вересня.
So let me summarize where we are. I'm saying that the capacity for self-transcendence is just a basic part of being human. I'm offering the metaphor of a staircase in the mind. I'm saying we are Homo duplex and this staircase takes us up from the profane level to the level of the sacred. When we climb that staircase, self-interest fades away, we become just much less self-interested, and we feel as though we are better, nobler and somehow uplifted.
Тому дозвольте мені підсумувати сказане досі. Я вважаю, що здатність до самотранценденції належить до основних складових людського буття. Я пропоную метафору сходів у мозку. Я кажу, що ми Homo duplex, і що ці сходи піднімають нас із мирського рівня на рівень священного. Коли ми піднімаємося сходами, власні інтереси зникають, ми стаємо набагато менш корисливими, натомість почуваємося кращими, шляхетнішими і, в певному сенсі, піднесеними.
So here's the million-dollar question for social scientists like me: Is the staircase a feature of our evolutionary design? Is it a product of natural selection, like our hands? Or is it a bug, a mistake in the system -- this religious stuff is just something that happens when the wires cross in the brain -- Jill has a stroke and she has this religious experience, it's just a mistake?
І для соціальних дослідників, до яких я належу, тут криється запитання на мільйон: чи є ці сходи наслідком нашого еволюційного розвитку? Чи є це продуктом природнього відбору, на зразок наших рук? Чи це збій, помилка в системі, може, ці всі релігійні штуки - це лише результат збоїв у функціонуванні мозку - наприклад, Джил під час інсульту заодно отримує релігійний досвід, і цей досвід - просто помилка?
Well many scientists who study religion take this view. The New Atheists, for example, argue that religion is a set of memes, sort of parasitic memes, that get inside our minds and make us do all kinds of crazy religious stuff, self-destructive stuff, like suicide bombing. And after all, how could it ever be good for us to lose ourselves? How could it ever be adaptive for any organism to overcome self-interest? Well let me show you.
Ну, багато вчених, що досліджують релігію, поділяють цей погляд. Нові Атеїсти, наприклад, доводять, що релігія - це набір мемів, типу мемів-паразитів, які проникають в наші мізки і змушують нас робити божевільні вчинки, з релігійних мотивів, як, наприклад, саморуйнівні дії терористів-смертників. Більше того, хіба втрата себе може бути чимось добрим для нас? Як може бути проявом адаптивної поведінки для будь-якого організму відмова від власного інтересу? Я спробую це показати.
In "The Descent of Man," Charles Darwin wrote a great deal about the evolution of morality -- where did it come from, why do we have it. Darwin noted that many of our virtues are of very little use to ourselves, but they're of great use to our groups. He wrote about the scenario in which two tribes of early humans would have come in contact and competition. He said, "If the one tribe included a great number of courageous, sympathetic and faithful members who are always ready to aid and defend each other, this tribe would succeed better and conquer the other." He went on to say that "Selfish and contentious people will not cohere, and without coherence nothing can be effected." In other words, Charles Darwin believed in group selection.
В праці "Походження людини" Чарльз Дарвін значну увагу присвятив еволюції моралі - як вона виникла, чому ми дотримуємось моралі. Дарвін зауважив, що багато наших чеснот дають небагато користі особисто для нас, але вони дуже корисні для людських груп. Він розглянув сценарій, у якому двоє доісторичних племен вступають у контакт і боротьбу. Він пише: "Якщо в одному племені буде багато сміливих, альтруїстичних і відданих членів, які завжди готові допомогти і захистити своїх одноплемінників, це плем'я виявиться успішнішим, і здобуде перемогу над іншим". Далі він стверджує: "Егоїстичні і конфліктні люди не зможуть співпрацювати, а без співпраці ніде неможливо досягти успіху". Іншими словами, Чарльз Дарвін підкреслював роль групового відбору.
Now this idea has been very controversial for the last 40 years, but it's about to make a major comeback this year, especially after E.O. Wilson's book comes out in April, making a very strong case that we, and several other species, are products of group selection. But really the way to think about this is as multilevel selection.
Впродовж минулих 40 років ця ідея вважалась дуже контроверсійною, але схоже, цього року до неї знову зріс інтерес, особливо після книги Е.О.Вілсона, у якій він наводить вагомі аргументи на користь того, що людина, як і декотрі інші види, є результатом групового відбору. Але насправді відбір доречніше було б розглядати як багаторівневий.
So look at it this way: You've got competition going on within groups and across groups. So here's a group of guys on a college crew team. Within this team there's competition. There are guys competing with each other. The slowest rowers, the weakest rowers, are going to get cut from the team. And only a few of these guys are going to go on in the sport. Maybe one of them will make it to the Olympics. So within the team, their interests are actually pitted against each other. And sometimes it would be advantageous for one of these guys to try to sabotage the other guys. Maybe he'll badmouth his chief rival to the coach. But while that competition is going on within the boat, this competition is going on across boats. And once you put these guys in a boat competing with another boat, now they've got no choice but to cooperate because they're all in the same boat. They can only win if they all pull together as a team. I mean, these things sound trite, but they are deep evolutionary truths.
Обміркуймо ситуацію, коли конкуренція існує водночас в межах групи і між групами. Наприклад, ось університетська команда з веслування. В межах таких команд існує змагання. Адже учасники конкурують між собою, і найповільніші та найслабші гребці зрештою вилітають з команди. Лише найсильніші стануть професійними спортсменами. І, може, тільки хтось один проб'ється на Олімпійські ігри. Отож, у межах команди інтереси кожного гравця суперечать інтересам інших гравців. Й іноді для когось із них було б вигідно спробувати нашкодити декому зі своїх товаришів. Наприклад, виставити головного конкурента в невигідному світлі перед тренером. Але ця конкуренція між членами однієї команди супроводжується іншою конкуренцією - змаганням між командами. І члени однієї команди, яка змагається з іншими командами, не мають іншого вибору, ніж співпраця, адже всі вони сидять в одному човні. Вони зможуть виграти лише за умови, якщо дружно працюватимуть як одна команда. І хоча це звучить тривіально, але тут є глибока еволюційна мудрість.
The main argument against group selection has always been that, well sure, it would be nice to have a group of cooperators, but as soon as you have a group of cooperators, they're just going to get taken over by free-riders, individuals that are going to exploit the hard work of the others. Let me illustrate this for you. Suppose we've got a group of little organisms -- they can be bacteria, they can be hamsters; it doesn't matter what -- and let's suppose that this little group here, they evolved to be cooperative. Well that's great. They graze, they defend each other, they work together, they generate wealth. And as you'll see in this simulation, as they interact they gain points, as it were, they grow, and when they've doubled in size, you'll see them split, and that's how they reproduce and the population grows.
Головний аргумент проти групового відбору полягає у тому, що, звісно, дуже добре, коли члени групи працюють на спільне благо, але у ситуації, де успіх залежить від спільних зусиль, альтруїсти будуть в гіршому становищі, ніж ті, хто не напружується, "виїжджаючи" на зусиллях інших. Я це спробую проілюструвати. Уявімо групу невеликих організмів - неважливо, яких саме - це можуть бути бактерії чи хом'яки, і припустимо, члени цієї маленької групи націлені на співпрацю. Це чудово. Вони захищають один одного, разом працюють, і в результаті спільний добробут зростає. Далі ви побачите, що в цій моделі члени групи ростуть внаслідок взаємодії, а коли їхній розмір подвоюється, вони розмножуються поділом, так росте і відтворюється їхня популяція.
But suppose then that one of them mutates. There's a mutation in the gene and one of them mutates to follow a selfish strategy. It takes advantage of the others. And so when a green interacts with a blue, you'll see the green gets larger and the blue gets smaller. So here's how things play out. We start with just one green, and as it interacts it gains wealth or points or food. And in short order, the cooperators are done for. The free-riders have taken over. If a group cannot solve the free-rider problem then it cannot reap the benefits of cooperation and group selection cannot get started.
Далі, припустимо, що один з членів групи зазнав мутації, Ця генетична мутація призвела до того, що в нього виникла егоїстична стратегія. Він почав використовувати інших. Ви бачите, що після взаємодії синього і зеленого члена групи зелений став більшим, а синій - меншим. А далі все відбувається таким чином. На початку є лише один зелений, взаємодіючи з іншими, він отримує прибуток, чи очки, чи їжу. І невдовзі альтруїстів меншає, вони витісняються егоїстами. Якщо група не зможе вирішити проблему експлуатації егоїстами, вона не зможе скористатись плодами співпраці, і груповий відбір не зможе розпочатись.
But there are solutions to the free-rider problem. It's not that hard a problem. In fact, nature has solved it many, many times. And nature's favorite solution is to put everyone in the same boat. For example, why is it that the mitochondria in every cell has its own DNA, totally separate from the DNA in the nucleus? It's because they used to be separate free-living bacteria and they came together and became a superorganism. Somehow or other -- maybe one swallowed another; we'll never know exactly why -- but once they got a membrane around them, they were all in the same membrane, now all the wealth-created division of labor, all the greatness created by cooperation, stays locked inside the membrane and we've got a superorganism.
Але проблему егоїстів можна вирішити, це не так складно зробити. Насправді, природа багато разів успішно її вирішувала. І улюблене рішення природи - щоб всі опинились в одному човні. Наприклад, чому мітохондрія у кожній клітині має власну ДНК, яка цілком відокремлена від ДНК ядра клітини? Це тому, що колись вони були окремими незалежними бактеріями, а згодом вони об'єднались і утворили суперорганізм. Так чи інакше - може, одна бактерія поглинула іншу, ми не дізнаємось, чому - але коли навколо них утворилась мембрана, вони виявились в межах однієї мембрани, і тепер весь добробут, створений поділом праці, великий розмір, створений кооперацією, опиняються всередині мембрани, і утворюється суперорганізм.
And now let's rerun the simulation putting one of these superorganisms into a population of free-riders, of defectors, of cheaters and look what happens. A superorganism can basically take what it wants. It's so big and powerful and efficient that it can take resources from the greens, from the defectors, the cheaters. And pretty soon the whole population is actually composed of these new superorganisms. What I've shown you here is sometimes called a major transition in evolutionary history. Darwin's laws don't change, but now there's a new kind of player on the field and things begin to look very different.
А зараз змоделюємо ситуацію інакше, коли один з таких суперорганізмів потрапляє в популяцію егоїстів, "сачків" і шахраїв, і подивимось, що станеться. Суперорганізм опиняється у виграші, адже він більший, потужніший і ефективніший, тож він може отримати ресурси, залишивши зелених - егоїстів і шахраїв - у програші. І невдовзі вся популяція складатиметься з такого типу суперорганізмів. Те, що я вам щойно показав, іноді називають основним переходом в історії еволюції. Дарвінівські закони продовжують працювати, але з'являється гравець іншого типу, і це суттєво змінює ситуацію.
Now this transition was not a one-time freak of nature that just happened with some bacteria. It happened again about 120 or a 140 million years ago when some solitary wasps began creating little simple, primitive nests, or hives. Once several wasps were all together in the same hive, they had no choice but to cooperate, because pretty soon they were locked into competition with other hives. And the most cohesive hives won, just as Darwin said.
Цей перехід - не одноразовий вибрик природи, який стався тільки з якимись бактеріями. Він повторився знов близько 120-140 мільйонів років тому, коли декотрі окремі оси почали створювати невеликі, примітивні гнізда і мешкати роєм. Коли декілька ос разом жили у спільному гнізді, їм хоч-не-хоч доводилось співпрацювати, адже водночас вони мусили конкурувати з іншими роями. Перемогу здобували найбільш згуртовані рої, цілком згідно з Дарвіном.
These early wasps gave rise to the bees and the ants that have covered the world and changed the biosphere. And it happened again, even more spectacularly, in the last half-million years when our own ancestors became cultural creatures, they came together around a hearth or a campfire, they divided labor, they began painting their bodies, they spoke their own dialects, and eventually they worshiped their own gods. Once they were all in the same tribe, they could keep the benefits of cooperation locked inside. And they unlocked the most powerful force ever known on this planet, which is human cooperation -- a force for construction and destruction.
Ці первісні оси дали поштовх до появи бджіл та мурашок, які широко розповсюдились на планеті і змінили біосферу. І цей поворот повторився знов, ще більш вражаюче, приблизно півмільйона років тому, коли наші власні предки зробили ставку на культуру. Вони гуртувались навколо спільного вогнища, у них виник поділ праці, вони почали розмальовувати свої тіла, розвинули говірки, і зрештою почали поклонятись богам свого племені. Належність до одного племені означала, що вони могли скористатись плодами спільних зусиль. І вони відкрили наймогутнішу силу з усіх, відомих на планеті - силу людської співпраці - і цю силу можна було використати як для творчості, так і для руйнації.
Of course, human groups are nowhere near as cohesive as beehives. Human groups may look like hives for brief moments, but they tend to then break apart. We're not locked into cooperation the way bees and ants are. In fact, often, as we've seen happen in a lot of the Arab Spring revolts, often those divisions are along religious lines. Nonetheless, when people do come together and put themselves all into the same movement, they can move mountains.
Звісно, людські групи аж ніяк не такі згуртовані, як бджолині рої. В певні моменти спільноти людей можуть нагадувати бджолиний рій, але згодом вони тяжіють до розпаду. Ми кооперуємося в інший спосіб, ніж бджоли чи мурашки. Насправді, часто, як ми це не раз бачили під час численних революцій Арабської весни, часто розкол відбувається за релігійною ознакою. Тим не менш, коли люди збираються і об'єднують свої зусилля в єдиному пориві, вони можуть звернути гори.
Look at the people in these photos I've been showing you. Do you think they're there pursuing their self-interest? Or are they pursuing communal interest, which requires them to lose themselves and become simply a part of a whole?
Подивіться на людей на цих фото. Ви вважаєте, вони керуються особистим інтересом? Чи ними рухає інтерес спільноти, який вимагає забути про себе і стати просто частиною цілого?
Okay, so that was my Talk delivered in the standard TED way. And now I'm going to give the whole Talk over again in three minutes in a more full-spectrum sort of way.
Гаразд, це була моя промова, виголошена відповідно до стандартів TED. А зараз я стисло викладу її зміст за три хвилини, згадавши всі ключові аспекти.
(Music)
(Музика)
(Video) Jonathan Haidt: We humans have many varieties of religious experience, as William James explained. One of the most common is climbing the secret staircase and losing ourselves. The staircase takes us from the experience of life as profane or ordinary upwards to the experience of life as sacred, or deeply interconnected. We are Homo duplex, as Durkheim explained. And we are Homo duplex because we evolved by multilevel selection, as Darwin explained. I can't be certain if the staircase is an adaptation rather than a bug, but if it is an adaptation, then the implications are profound. If it is an adaptation, then we evolved to be religious.
(Відео) Джонатан Гайдт: У нас, людей, існує чимало різновидів релігійного досвіду, як це показав Вільям Джеймс. Один із найпоширеніших - це підйом нагору невидимими сходами, і вихід за власні межі. Ці невидимі сходи піднімають нас від звичайного досвіду життєвої рутини нагору, де у житті відчувається святість, глибокий зв'язок з чимось більшим. Ми також Homo duplex, дворівневі люди, як це пояснив Дюркгейм. Ми є Homo duplex, бо виникли в результаті багаторівневого відбору, на що вказував Дарвін. Я не певен, що ці невидимі сходи є еволюційною перевагою, а не помилкою, але якщо це таки еволюційна перевага, то її наслідки дуже значущі. Якщо це еволюційна перевага, тоді релігія вбудована в еволюцію людини.
I don't mean that we evolved to join gigantic organized religions. Those things came along too recently. I mean that we evolved to see sacredness all around us and to join with others into teams and circle around sacred objects, people and ideas. This is why politics is so tribal. Politics is partly profane, it's partly about self-interest, but politics is also about sacredness. It's about joining with others to pursue moral ideas. It's about the eternal struggle between good and evil, and we all believe we're on the good team.
Це не означає, що виявом еволюції є приєднання до організованих релігій. Вони виникли дуже недавно. Я маю на увазі, що виявом еволюції є здатність відчувати благоговіння, об'єднуватись з іншими в команди навколо об'єктів, людей чи ідей, які ми вважаємо священними. Ось чому політика так спирається на спільноти. Політика частково профанна, у ній є місце для особистих інтересів, але вона також пов'язана зі священним. Вона дає можливість об'єднатись з іншими задля реалізації моральних ідеалів. Вона стосується вічної боротьби добра і зла, і ми віримо, що ми на боці добра.
And most importantly, if the staircase is real, it explains the persistent undercurrent of dissatisfaction in modern life. Because human beings are, to some extent, hivish creatures like bees. We're bees. We busted out of the hive during the Enlightenment. We broke down the old institutions and brought liberty to the oppressed. We unleashed Earth-changing creativity and generated vast wealth and comfort.
І, що найважливіше, якщо ці невидимі сходи реальні, це дозволяє пояснити постійну приховану невдоволеність сучасних людей. Адже люди, певною мірою, належать до згуртованих істот, на кшталт бджіл. Ми бджоли. Але в епоху Просвітництва ми залишили вулик. Ми зруйнували старі інституції і надали свободу пригнобленим. Наша творчість змінила планету і створила величезне багатство й комфорт.
Nowadays we fly around like individual bees exulting in our freedom. But sometimes we wonder: Is this all there is? What should I do with my life? What's missing? What's missing is that we are Homo duplex, but modern, secular society was built to satisfy our lower, profane selves. It's really comfortable down here on the lower level. Come, have a seat in my home entertainment center.
В сучасному світі ми вільно літаємо, наче окремі бджоли, насолоджуючись свободою. Але іноді ми ставимо собі питання: Оце і все? Що мені робити зі своїм життям? Чого мені бракує? Бракує те, що ми залишаємося Homo duplex, але сучасне секулярне суспільство націлене на задоволення наших нижчих, профанних потреб. На рівні цих потреб воно нам справді дарує значний комфорт, наприклад, згадайте свій відпочинок в розважальному центрі.
One great challenge of modern life is to find the staircase amid all the clutter and then to do something good and noble once you climb to the top. I see this desire in my students at the University of Virginia. They all want to find a cause or calling that they can throw themselves into. They're all searching for their staircase. And that gives me hope because people are not purely selfish.
Та один з найбільших викликів сучасного життя - це знайти сходи серед усього цього безладу, і, діставшись на вершину, зробити щось добре і шляхетне. Я бачу це бажання у своїх студентів з університету Вірджинії. Усі вони прагнуть знайти якусь справу, якій вони могли б повністю присвятити себе. Всі вони шукають свої сходи. І це дає мені надію, що люди не цілком зациклені на собі.
Most people long to overcome pettiness and become part of something larger. And this explains the extraordinary resonance of this simple metaphor conjured up nearly 400 years ago. "No man is an island entire of itself. Every man is a piece of the continent, a part of the main."
Більшість людей прагнуть подолати свою обмеженість і стати частиною чогось більшого. І це пояснює надзвичайну актуальність однієї простої метафори, висловленої приблизно 400 років тому. "Людина не є островом, відрізаним від інших. Кожна людина - шматочок континенту, частина цілого".
JH: Thank you.
Дж.Г.: Дякую.
(Applause)
(Оплески)