The story starts: I was at a friend's house, and she had on her shelf a copy of the DSM manual, which is the manual of mental disorders. It lists every known mental disorder. And it used to be, back in the '50s, a very slim pamphlet. And then it got bigger and bigger and bigger, and now it's 886 pages long. And it lists currently 374 mental disorders.
Ця історія почалася з мого візиту до однієї подруги. На полиці в неї був довідник з психічних розладів ("DSM Manual"). Це список усіх відомих розладів психіки. Колись давно, ще в 50-х роках, це була дуже тонка брошурка, але потім вона росла і збільшувалася, а тепер там аж 886 сторінок. Цей довідник наразі нараховує 374 психічні розлади.
So I was leafing through it, wondering if I had any mental disorders, and it turns out I've got 12.
Отже, я гортав його сторінки, і мені було цікаво, чи є в мене якісь розлади психіки, і виявилось, що в мене їх аж дванадцять.
(Laughter)
(Сміх)
I've got generalized anxiety disorder, which is a given. I've got nightmare disorder, which is categorized if you have recurrent dreams of being pursued or declared a failure, and all my dreams involve people chasing me down the street going, "You're a failure!"
У мене патологічний тривожний розлад, що й так видно. У мене розлад нічних жахів, який діагностується, якщо когось уві сні постійно переслідують, або звинувачують у неспроможності, а в мене що не сон, то люди, які женуться за мною на вулиці і кричать: "Ти - невдаха"!
(Laughter)
(Сміх)
I've got parent-child relational problems, which I blame my parents for.
У мене проблеми в сфері спілкування дітей і батьків, в яких я звинувачую своїх батьків.
(Laughter)
(Сміх)
I'm kidding. I'm not kidding. I'm kidding. And I've got malingering. And I think it's actually quite rare to have both malingering and generalized anxiety disorder, because malingering tends to make me feel very anxious.
Жартую. Не жартую. Жартую. Також я симулянт. І мені здається, що поєднання симуляції і патологічної тривожності - це доволі рідкісний стан, тому що саме через симуляцію хвороби я почуваюся дуже тривожно.
Anyway, I was looking through this book, wondering if I was much crazier than I thought I was, or maybe it's not a good idea to diagnose yourself with a mental disorder if you're not a trained professional, or maybe the psychiatry profession has a kind of strange desire to label what's essentially normal human behavior as a mental disorder. I didn't know which of these was true, but I thought it was kind of interesting, and I thought maybe I should meet a critic of psychiatry to get their view, which is how I ended up having lunch with the Scientologists.
Але, так чи інакше, я гортав цю книжку і уявляв, чи я насправді набагато божевільніший, ніж я собі думав, і чи взагалі варто було б діагностувати себе самого з приводу психічних розладів, не маючи відповідної освіти, або чи в професійній психіатрії був цей дивний потяг накладати на нормальну людську поведінку тавро психічного розладу. Я не знав, що з цього було правдою, але мені було насправді цікаво, і я подумав, що, можливо, варто було б зустрітися з критиками психіатрії, щоб дізнатися їхню думку, і саме так я опинився на обіді з Саєнтологами.
(Laughter)
(Сміх)
It was a man called Brian, who runs a crack team of Scientologists who are determined to destroy psychiatry wherever it lies. They're called the CCHR. And I said to him, "Can you prove to me that psychiatry is a pseudo-science that can't be trusted?" And he said, "Yes, we can prove it to you." And I said, "How?" And he said, "We're going to introduce you to Tony." And I said, "Who's Tony?" And he said, "Tony's in Broadmoor." Now, Broadmoor is Broadmoor Hospital. It used to be known as the Broadmoor Asylum for the Criminally Insane. It's where they send the serial killers, and the people who can't help themselves. And I said to Brian, "Well, what did Tony do?" And he said, "Hardly anything. He beat someone up or something, and he decided to fake madness to get out of a prison sentence. But he faked it too well, and now he's stuck in Broadmoor and nobody will believe he's sane. Do you want us to try and get you into Broadmoor to meet Tony?" So I said, "Yes, please."
Там був чоловік на їм'я Браян, який керує першокласною командою Саєнтологів, які планують викорінити психіатрію звідусіль і назавжди. Вона називаються CCHR - Громадська комісія з прав людини. І я запитав в нього: "Чи можете ви довести мені, що психіатрія - це псевдонаука, якій не можна довіряти?" І він відповів: "Так, ми можемо тобі це довести". Я спитав: "Як?" Він відповів: "Ми познайомимо тебе з Тоні". І я спитав: "Хто такий Тоні?" І він сказав: "Тоні зараз у Бродмурі". Поясню: Бродмур - це божевільня Бродмур. Раніше вона була відома як Бродмурська психіатрична лікарня для душевнохворих злочинців. Саме туди відправляють серійних вбивць і людей, котрим вже неможливо допомогти. І я запитав у Браяна: "А що ж Тоні накоїв?" І він відповів: " Майже нічого. Він когось чи щось там побив і вирішив зімітувати божевілля, щоб уникнути ув'язнення. Але він перестарався і зараз застряг у Бродмурі, і тепер ніхто не вірить йому, що він нормальний. Хочеш, щоб ми постаралися і організували тобі зустріч із Тоні?" І я сказав: "Так, будь ласка".
So I got the train to Broadmoor. I began to yawn uncontrollably around Kempton Park, which apparently is what dogs also do when anxious, they yawn uncontrollably. And we got to Broadmoor. And I got taken through gate after gate after gate after gate into the wellness center, which is where you get to meet the patients. It looks like a giant Hampton Inn. It's all peach and pine and calming colors. And the only bold colors are the reds of the panic buttons. And the patients started drifting in. And they were quite overweight and wearing sweatpants, and quite docile-looking. And Brian the Scientologist whispered to me, "They're medicated," which, to the Scientologists, is like the worst evil in the world, but I'm thinking it's probably a good idea.
Тож я сів на потяг до Бродмуру. Десь коло Кемптон-парку я почав неконтрольовано позіхати, і мені здається саме це роблять собаки, коли їм тривожно - неконтрольовано позіхають. Ми дісталися Бродмуру. Мене провели крізь ворота за воротами за воротами за воротами до лікувально-оздоровчого центру, де й відбуваються зустрічі з пацієнтами. Він виглядає як гігантський Гемптон-Інн. Скрізь усе таке солодке і виконане в пастельних кольорах. Єдине, що жевріло різким червоним, - панічні кнопки. Аж ось почали заходити пацієнти. Більшість з них мали зайву вагу і носили спортивні штани, при цьому виглядали вони досить покірними. І саєнтолог Браян прошепотів мені: "Вони заліковані", що для саєнтологів - найбільше зло у світі, але мені здається, що це не така вже й погана ідея.
(Laughter)
(Сміх)
And then Brian said, "Here's Tony." And a man was walking in. And he wasn't overweight, he was in very good physical shape. And he wasn't wearing sweatpants, he was wearing a pinstripe suit. And he had his arm outstretched like someone out of The Apprentice. He looked like a man who wanted to wear an outfit that would convince me that he was very sane.
А потім Браян сказав: "Ось і Тоні". В ту мить до кімнати зайшов чоловік. В нього не було зайвої ваги, він був у дуже добрій фізичній формі. І він не був одягнений в спортивні штани - на ньому був костюм у тонку смужку. Він простягнув свою руку так, ніби був зіркою реаліті-шоу "Учень" мільярдера Дональда Трампа. Він виглядав як людина, яка одягнула екіпірування, що запевнить мене в тому, що він сповна розуму.
And he sat down. And I said, "So is it true that you faked your way in here?" And he said, "Yep. Yep. Absolutely. I beat someone up when I was 17. And I was in prison awaiting trial, and my cellmate said to me, 'You know what you have to do? Fake madness. Tell them you're mad, you'll get sent to some cushy hospital. Nurses will bring you pizzas, you'll have your own PlayStation.'" I said, "Well, how did you do it?" He said, "Well, I asked to see the prison psychiatrist. And I'd just seen a film called 'Crash,' in which people get sexual pleasure from crashing cars into walls. So I said to the psychiatrist, 'I get sexual pleasure from crashing cars into walls.'" And I said, "What else?" He said, "Oh, yeah. I told the psychiatrist that I wanted to watch women as they died, because it would make me feel more normal." I said, "Where'd you get that from?" He said, "Oh, from a biography of Ted Bundy that they had at the prison library."
Він сів поруч. І я запитав: "То це правда, що ви потрапили сюди через симуляцію?" І він відповів: "Так. Так. Саме так. Я побив декого, коли мені було 17. Був у в'язниці, очікуючи суду, і мій співкамерник сказав мені: "Знаєш, що ти маєш зробити? Прикикнутися божевільним. Скажи їм, що ти божевільний, і вони відішлють тебе у якусь пухнасту лікарню. Медсестри приноситимуть тобі піццу, в тебе буде персональна PlayStation". Я сказав: "Хм, і як саме тобі це вдалося?" Він відповів: "Ну, я попросив консультацію психіатра в'язниці. Саме тоді я подивився фільм "Зіткнення", в якому люди отримують сексуальне задоволення від того, що розбивають машини об стіну. Тож я сказав психіатру: "Я отримую сексуальне задоволення, коли розбиваю машини об стіни". І я запитав: "Що ж іще?" Він відповів: "Так-так. Я сказав психіатру, що я хотів дивитися на те, як помирають жінки, тому що таким чином я відчував себе нормальним". Я спитав: "Звідки взагалі взялася ця ідея?" Він сказав: "Та, з біографії Теда Банді, яку взяв у в'язничній бібліотеці".
Anyway, he faked madness too well, he said. And they didn't send him to some cushy hospital. They sent him to Broadmoor. And the minute he got there, said he took one look at the place, asked to see the psychiatrist, said, "There's been a terrible misunderstanding. I'm not mentally ill." I said, "How long have you been here for?" He said, "Well, if I'd just done my time in prison for the original crime, I'd have got five years. I've been in Broadmoor for 12 years."
Так чи інакше, він симулював божевілля занадто добре, зауважив він. І вони відправили його не до пухнастої лікарні. Його відправили до Бродмуру. І в ту саму мить, коли його доправили туди, тільки поглянувши на те місце, він попросив про зустріч з психіатром, і сказав, що відбулося страшенне непорозуміння. "Я зовсім не психічно хворий". Я спитав: "Скільки часу ви вже тут?" Він відповів: "Ну, якщо б я відбував свій термін у в'язниці за первинний злочин, я сидів би п'ять років. У Бродмурі я провів вже 12 років".
Tony said that it's a lot harder to convince people you're sane than it is to convince them you're crazy. He said, "I thought the best way to seem normal would be to talk to people normally about normal things like football or what's on TV. I subscribe to New Scientist, and recently they had an article about how the U.S. Army was training bumblebees to sniff out explosives. So I said to a nurse, 'Did you know that the U.S. Army is training bumblebees to sniff out explosives?' When I read my medical notes, I saw they'd written: 'Believes bees can sniff out explosives.'"
Тоні сказав, що переконати когось в тому, що ти нормальний, набагато складніше, ніж у тому, що ти божевільний. Він сказав: "Я думав, що найкращий спосіб виглядати нормальним, це нормально розмовляти з людьми про нормальні речі, про футбол, або про те, що йде по телебаченню. Я маю підписку на журнал "Новий Вчений", і нещодавно в ньому була стаття про те, що Армія США тренувала бджіл винюхувати вибухівку. Тож я, говорячи з медсестрою, зауважив: "А ви можете собі уявити, що американська армія тренує бджіл винюхувати вибухівку?" А коли я читав свою історію хвороби, я побачив, що там було написано: "Вірить у те, що бджоли можуть винюхувати вибухівку".
(Laughter)
(Сміх)
He said, "You know, they're always looking out for nonverbal clues to my mental state. But how do you sit in a sane way? How do you cross your legs in a sane way? It's just impossible." When Tony said that to me, I thought to myself, "Am I sitting like a journalist? Am I crossing my legs like a journalist?"
Він сказав: "Знаєте, вони постійно вишукують невербальні ознаки мого психчного стану. Але як можна сидіти в нормальний спосіб? Або як можна нормально перехрестити ноги? Це просто неможливо". Коли Тоні сказав мені все це, я подумав про себе: "А чи я сиджу по-журналістськи? Чи перехрещую я ноги як журналіст?"
He said, "You know, I've got the Stockwell Strangler on one side of me, and I've got the 'Tiptoe Through the Tulips' rapist on the other side of me. So I tend to stay in my room a lot because I find them quite frightening. And they take that as a sign of madness. They say it proves that I'm aloof and grandiose." So, only in Broadmoor would not wanting to hang out with serial killers be a sign of madness. Anyway, he seemed completely normal to me, but what did I know?
Він сказав: "Знаєте, у палаті з одного боку від мене знаходиться Стоквелський душогуб, з іншого боку від мене - насильник на прізвисько "той, що навшпиньки крокує крізь тюльпани". Тож я схиляюся до того, щоб залишатися у своїй кімнаті, бо вважаю їх досить жахливими. І вони приймають це за ознаку божевілля. Кажуть, що це підтверджує, що я відчужений та претензійний. Тож у Бродмурі те, що ти не хочеш ошиватися з серійними вбивцями, - це безумовна ознака божевілля. Попри все, він здавався мені абсолютно нормальним, але що я розумів?
And when I got home I emailed his clinician, Anthony Maden. I said, "What's the story?" And he said, "Yep. We accept that Tony faked madness to get out of a prison sentence, because his hallucinations -- that had seemed quite cliche to begin with -- just vanished the minute he got to Broadmoor. However, we have assessed him, and we've determined that what he is is a psychopath." And in fact, faking madness is exactly the kind of cunning and manipulative act of a psychopath. It's on the checklist: cunning, manipulative. So, faking your brain going wrong is evidence that your brain has gone wrong. And I spoke to other experts, and they said the pinstripe suit -- classic psychopath -- speaks to items one and two on the checklist: glibness, superficial charm and grandiose sense of self-worth. And I said, "Well, but why didn't he hang out with the other patients?" Classic psychopath -- it speaks to grandiosity and also lack of empathy. So all the things that had seemed most normal about Tony was evidence, according to his clinician, that he was mad in this new way. He was a psychopath.
І коли я дістався дому, я написав його лікарю, Ентоні Мейдену. Я запитав, у чому була справа? І він відповів: "Так. Ми погоджуємся з тим, що Тоні сфальшував божевілля, щоб уникнути ув'язнення, тому що його галюцинації - самі по собі такі кліше - зникли в ту саму мить, коли він потрапив до Бродмуру. Все ж, ми провели обстежнення і визначили, що він психопат". До речі, фабрикування божевілля - це саме та хитрість і маніпуляція, що є ознакою психопата. Це є у списку: хитрий, маніпулятивний. Тож симуляція того, що у вас хворий мозок - це доказ того, що у вас хворий мозок. Також я говорив з іншими експертами, які сказали, що костюм у тонку смужку - класична психопатія - говорячи про пункти один і два у списку ознак: красномовність, вдаваний шарм і грандіозна самооцінка. І я запитав: "Чому ж тоді він не спілкується з іншими пацієнтами?" Класичний психопат - це говорить про помпезність і відсутність емпатії. Тож всі характеристики, які здавалися найбільш нормальними в портреті Тоні, були ознаками, якщо вірити його лікарю, що в цей новий спосіб він був божевільним. Він був психопатом.
And his clinician said to me, "If you want to know more about psychopaths, you can go on a psychopath-spotting course run by Robert Hare, who invented the psychopath checklist." So I did. I went on a psychopath-spotting course, and I am now a certified -- and I have to say, extremely adept -- psychopath spotter.
Також його лікар сказав мені: "Якщо ви хочете дізнатися більше про психопатів, ви можете відвідати курс з виявлення психопатів, що його веде Роберт Геар, який і винайшов список ознак психопатії". Я так і зробив. Пішов на курс із виявлення психопатів, і тепер я сертифікований - і маю зазначити дуже вмілий - навідник психопатів.
So, here's the statistics: One in a hundred regular people is a psychopath. So there's 1,500 people in his room. Fifteen of you are psychopaths. Although that figure rises to four percent of CEOs and business leaders, so I think there's a very good chance there's about 30 or 40 psychopaths in this room. It could be carnage by the end of the night.
Тож ось вам статистика: Один із сотні звичайних людей - психопат. Тож у цій кімнаті 1 500 людей. 15 з вас - психопати. Ця цифра зростає на 4 відсотка, якщо це стосується виконавчих директорів і бізнес-лідерів, тож я думаю, що є доволі висока ймовірність того, що в цій кімнаті 30-40 психопатів. До вечора тут може розігратися кривава бійня.
(Laughter)
(Сміх)
Hare said the reason why is because capitalism at its most ruthless rewards psychopathic behavior -- the lack of empathy, the glibness, cunning, manipulative. In fact, capitalism, perhaps at its most remorseless, is a physical manifestation of psychopathy. It's like a form of psychopathy that's come down to affect us all. Hare said, "You know what? Forget about some guy at Broadmoor who may or may not have faked madness. Who cares? That's not a big story. The big story," he said, "is corporate psychopathy. You want to go and interview yourself some corporate psychopaths."
Геар сказав, що причина в тому, що капіталізм у своєму найжорстокішому прояві схвалює психопатичну поведінку - відсутність емпатії, красномовність, хитрість, маніпулятивність. До того ж, капіталізм, можливо, у своєму найбезжальнішому прояві, це фізична маніфестація психопатії Це подібно до форми психопатії, яка діє на всіх нас. Геар сказав: "Знаєте що? Забудьте про якогось хлопця з Бродмуру, який нібито сфальшував божевілля. Яке кому діло? Це все дрібниці. От що вартує уваги, - сказав він, - то це корпоративна психопатія. Ви б краще йшли і брали інтерв'ю у декількох корпоративних психопатів".
So I gave it a try. I wrote to the Enron people. I said, "Could I come and interview you in prison, to find out it you're psychopaths?"
Тож я спробував! Я написав людям з Енрону. Запитав: "Можна мені приїхати поспілкуватися з вами у в'язниці, щоб з'ясувати, чи ви психопати?"
(Laughter)
(Сміх)
And they didn't reply.
Вони не відповіли.
(Laughter)
(Сміх)
So I changed tack. I emailed "Chainsaw Al" Dunlap, the asset stripper from the 1990s. He would come into failing businesses and close down 30 percent of the workforce, just turn American towns into ghost towns. And I emailed him and I said, "I believe you may have a very special brain anomaly that makes you ... special, and interested in the predatory spirit, and fearless. Can I come and interview you about your special brain anomaly?" And he said, "Come on over!"
Тож я змінив пластинку. Я написав імейла Елу "Бензопилі" Данлопу, знищувачу активів з 1990-х. Він був відомий тим, що приходив до занепадаючого бізнесу і звільняв 30 відсотків робочої сили, що спустошувало американські містечка. Тож я написав йому, зауваживши: "Я думаю, що у вас дуже специфічна аномалія мозку, яка робить вас... особливим, безстрашним, і надає хист до хижого грабіжництва. Можна мені приїхати і взяти у вас інтерв'ю з приводу цієї особливої аномалії?" Він відповів: "Та приїзди вже"!
(Laughter)
(Сміх)
So I went to Al Dunlap's grand Florida mansion. It was filled with sculptures of predatory animals. There were lions and tigers -- he was taking me through the garden -- there were falcons and eagles, he was saying, "Over there you've got sharks and --" he was saying this in a less effeminate way -- "You've got more sharks and you've got tigers." It was like Narnia.
Тож я прибув до величезного маєтку Ела Данлопа у Флориді. Він був заставлений скульптурами хижих тварин. Там були леви, тигри - він вів мене крізь свій сад - там були соколи, орли, а він пояснював: "Там в нас акули та - - вже не таким чуттєвим голосом - " там іще акули і знову тигри". Це було як в Нарнії.
(Laughter)
(Сміх)
And then we went into his kitchen. Now, Al Dunlap would be brought in to save failing companies, he'd close down 30 percent of the workforce. And he'd quite often fire people with a joke. Like, for instance, one famous story about him, somebody came up to him and said, "I've just bought myself a new car." And he said, "Well, you may have a new car, but I'll tell you what you don't have -- a job."
А потім ми пішли до нього на кухню. Тож, Ела Данлопа запрошували рятувати занепадаючі компанії, він досягав цього, розпускаючи 30 відсотків персоналу. І доволі часто він звільняв людей жартома. Наприклад, про нього є одна відома історія: хтось прийшов до нього і каже: "Я щойно купив собі нову машину". А він каже: "Ну, в тебе, може, і є нова машина, але я скажу, чого в тебе немає - роботи!"
So in his kitchen -- he was in there with his wife, Judy, and his bodyguard, Sean -- and I said, "You know how I said in my email that you might have a special brain anomaly that makes you special?" He said, "Yeah, it's an amazing theory, it's like Star Trek. You're going where no man has gone before." And I said, "Well --" (Clears throat)
Тож у його кухні - він сидів там із дружиною Джуді і охоронцем Шоном - я запитав: "Пам'ятаєте, у своєму листі я сказав, що в вас може бути особлива аномалія мозку, яка робить вас особливим?" А він каже: "Так, це чудова теорія, наче Стар Трек. Ви йдете на територію, на яку раніше ніхто не ступав". А я кажу: "Ну --" (Покашлює)
(Laughter)
(Сміх)
Some psychologists might say that this makes you --" (Mumbles)
деякі психологи вважають, що це робить вас -- " (Бурмоче)
(Laughter)
(Сміх)
And he said, "What?" And I said, "A psychopath." And I said, "I've got a list of psychopathic traits in my pocket. Can I go through them with you?"
А він питає: "Що?" А я кажу: "Психопатом". І додаю: "В мене в кишені є список ознак психопата. Можна ми з вами пройдемося по ньому разом?"
And he looked intrigued despite himself, and he said, "Okay, go on." And I said, "Okay. Grandiose sense of self-worth." Which I have to say, would have been hard for him to deny, because he was standing under a giant oil painting of himself.
А він був настільки заінтригований, що відповів: "Ану, ану зробімо це". І я кажу: " Добре. Грандіозна самооцінка". Яку, мушу наголосити, йому було б надзвичайно складно заперечити, тому що він стояв під гігантським портретом самого себе, написаним олією.
(Laughter)
(Сміх)
He said, "Well, you've got to believe in you!" And I said, "Manipulative." He said, "That's leadership."
Він сказав: "Ну, людина має вірити в себе!" І я продовжив: "Маніпулятивність". Віе сказав: "Це лідерство."
(Laughter)
(Сміх)
And I said, "Shallow affect, an inability to experience a range of emotions." He said, "Who wants to be weighed down by some nonsense emotions?" So he was going down the psychopath checklist, basically turning it into "Who Moved My Cheese?"
А я не вгавав: "Поверхневі прояви почуттів, невміння відчувати різноманіття емоцій". Він сказав: "Хто хоче, щоб якісь дурнуваті емоції тягли його вниз?" Тож він просувався по списку ознак психопата, фактично перетворюючи його на історію з книги "Хто вкрав мій сир?"
(Laughter)
(Сміх)
But I did notice something happening to me the day I was with Al Dunlap. Whenever he said anything to me that was kind of normal -- like he said "no" to juvenile delinquency, he said he got accepted into West Point, and they don't let delinquents in West Point. He said "no" to many short-term marital relationships. He's only ever been married twice. Admittedly, his first wife cited in her divorce papers that he once threatened her with a knife and said he always wondered what human flesh tasted like, but people say stupid things to each other in bad marriages in the heat of an argument, and his second marriage has lasted 41 years. So whenever he said anything to me that just seemed kind of non-psychopathic, I thought to myself, well I'm not going to put that in my book. And then I realized that becoming a psychopath spotter had kind of turned me a little bit psychopathic. Because I was desperate to shove him in a box marked "Psychopath." I was desperate to define him by his maddest edges.
Але я помітив, що щось відбувалося зі мною у той день, який я провів з Елом Данлопом. Все, що він колись казав мені, здавалося цілком нормальним - наприклад, він казав "ні" юнацькій злочинності, він сказав, що його прийняли до Вест-Пойнту (військової академії США), куди не приймають правопорушників. Він був "проти" багатьох короткострокових шлюбних відносин. Він сам був одружений тільки два рази. Правда, його перша дружина зауважила в паперах про розлучення, що одного разу він погрожував їй ножем, і казав, що завжди хотів спробувати на смак людське м'ясо, але люди часто кажуть одне одному дурниці у розпалі сварки в поганому шлюбі, а його другий шлюб триває 41 рік. Тож кожного разу, коли він говорив мені щось, що здавалося не психопатичним, я думав, що не писатиму про це у своїй книжці. А потім до мене дійшло, що навчившись впізнавати психопатів, я сам почав поводитися трохи як психопат. Тому що я відчайдушно намагався запхати його у коробку з маркуванням "Психопат". Я конче хотів визначити його за найбожевільнішими ознаками.
And I realized, my God -- this is what I've been doing for 20 years. It's what all journalists do. We travel across the world with our notepads in our hands, and we wait for the gems. And the gems are always the outermost aspects of our interviewee's personality. And we stitch them together like medieval monks, and we leave the normal stuff on the floor. And you know, this is a country that over-diagnoses certain mental disorders hugely. Childhood bipolar -- children as young as four are being labeled bipolar because they have temper tantrums, which scores them high on the bipolar checklist.
І я зрозумів, мій Боже -- саме цим я займався останні 20 років. Саме це роблять всі журналісти. Ми подорожуємо світом з блокнотами в руках у пошуках коштовностей. І коштовні саме найбільш нетипові риси характеру людини, в якої беруть інтерв'ю. Ми сплітаємо разом саме їх, ніби середньовічні монахи, залишаючи нормальні речі на підлозі. І знаєте, у цій країні деякі діагнози про психічні розлади ставлять занадто часто. Дитяче роздвоєння особистості - дітей діагностують як біполярних, починаючи з 4 років, через те, що в них бувають спалахи роздратування, що враховується як значна ознака в списку біполярності.
When I got back to London, Tony phoned me. He said, "Why haven't you been returning my calls?" I said, "Well, they say that you're a psychopath." And he said, "I'm not a psychopath." He said, "You know what? One of the items on the checklist is lack of remorse, but another item on the checklist is cunning, manipulative. So when you say you feel remorse for your crime, they say, 'Typical of the psychopath to cunningly say he feels remorse when he doesn't.' It's like witchcraft, they turn everything upside-down." He said, "I've got a tribunal coming up. Will you come to it?" So I said okay.
Коли я повернувся до Лондона, мені зателефонував Тоні. Він спитав: "Чому ти жодного разу не передзвонив мені?" Я сказав: "Знаєш, говорять, що ти психопат". І він відповів: "Я не психопат". Він сказав: "Знаєш що? Одна з ознак у списку - відсутність каяття, але інша ознака у списку - хитрість, маніпулятивність. Тож коли ти кажеш, що відчуваєш каяття у своєму злочині, вони кажуть: "Типова поведінка психопата - хитрістю намагатися переконати, що він відчуває каяття, коли насправді він його не відчуває. Це як полювання на відьом - вони все перевертають догори дригом". Він сказав: "Скоро мій суд. Ти прийдеш на нього?" Я погодився.
So I went to his tribunal. And after 14 years in Broadmoor, they let him go. They decided that he shouldn't be held indefinitely because he scores high on a checklist that might mean that he would have a greater than average chance of recidivism. So they let him go. And outside in the corridor he said to me, "You know what, Jon? Everyone's a bit psychopathic." He said, "You are, I am. Well, obviously I am." I said, "What are you going to do now?" He said, "I'm going to go to Belgium. There's a woman there that I fancy. But she's married, so I'm going to have to get her split up from her husband."
І пішов на слухання. І після 14 років у Бродмурі, його відпустили. Вони вирішили, що не варто утримувати його довічно, тому що в нього високий бал у списку, який визначає, що вірогідність рецидиву в нього вища за середню. Тож його відпустили. У коридорі він сказав мені: "Знаєш, Джоне, кожен насправді трохи психопат". Він сказав: "Ти, я. Я - це точно". Я запитав у нього: "Що ти збираєшся тепер робити?" Він відповів: "Поїду до Бельгії. Там є жіночка, яка мені до вподоби. Але вона заміжня, тож мені треба розлучити її з чоловіком".
(Laughter)
(Сміх)
Anyway, that was two years ago, and that's where my book ended. And for the last 20 months, everything was fine. Nothing bad happened. He was living with a girl outside London. He was, according to Brian the Scientologist, making up for lost time, which I know sounds ominous, but isn't necessarily ominous. Unfortunately, after 20 months, he did go back to jail for a month. He got into a "fracas" in a bar, he called it. Ended up going to jail for a month, which I know is bad, but at least a month implies that whatever the fracas was, it wasn't too bad.
У будь-якому разі, це відбулося два роки тому, і на цьому закінчилася моя книжка. Протягом останніх 20 місяців все було прекрасно. Нічого поганого не сталося. Він жив із дівчиною у передмісті Лондона. Займався, як повідомив саєнтолог Браян, тим, що надолужував згаяний час, що звучить дещо лиховісно, але це не обов'язково саме так. На жаль, через 20 місяців він знову потрапив на місяць до в'язниці. Він втрутився у "гучну сварку" в барі, як він це сам описав. Все закінчилося тим, що на місяць його ув'язнили, що саме по собі погано, але беручи до уваги те, що це був всього місяць, сварка була не такою вже й гучною.
And then he phoned me. And you know what, I think it's right that Tony is out. Because you shouldn't define people by their maddest edges. And what Tony is, is he's a semi-psychopath. He's a gray area in a world that doesn't like gray areas. But the gray areas are where you find the complexity. It's where you find the humanity, and it's where you find the truth. And Tony said to me, "Jon, could I buy you a drink in a bar? I just want to thank you for everything you've done for me." And I didn't go. What would you have done?
А потім він зателефонував мені. І знаєте, я думаю, що правильно, що Тоні на волі. Тому що божевільні риси не повинні визначати людей. А Тоні насправді напів-психопат. Він - сіра пляма у світі, який не любить сірих плям. Але саме сірі плями є ускладненням. Саме там є людяність, і саме там можна відшукати правду. Тоні сказав мені: "Джоне, чи можу я пригостити тебе випивкою? Я просто хочу віддячити тобі за все, що ти для мене зробив". Але я не пішов. А що б зробили ви?
Thank you.
Дякую.
(Applause)
(Оплески)