I have to say that I'm very glad to be here. I understand we have over 80 countries here, so that's a whole new paradigm for me to speak to all of these countries.
Перш за все, я радий бути тут сьогодні. Я розумію, що тут більше 80 країн, тому це цілковито нова парадигма для мене говорити перед усіма цими країнами.
In each country, I'm sure you have this thing called the parent-teacher conference. Do you know about the parent-teacher conference? Not the ones for your kids, but the one you had as a child, where your parents come to school and your teacher talks to your parents, and it's a little bit awkward. Well, I remember in third grade, I had this moment where my father, who never takes off from work, he's a classical blue collar, a working-class immigrant person, going to school to see his son, how he's doing, and the teacher said to him, he said, "You know, John is good at math and art." And he kind of nodded, you know? The next day I saw him talking to a customer at our tofu store, and he said, "You know, John's good at math." (Laughter)
Я впевнений, що у кожній країні є така річ, яка називається батьківськими зборами. Чи знаєте ви щось про батьківські збори? Не ті, що у ваших дітей, а ті, що ви мали, будучи дитиною, коли ваші батьки приходять до школи і ваш вчитель розмовляє з ними, і це досить незручний момент. Що ж, пам'ятаю у третьому класі у мене був такий момент, коли мій батько, який ніколи не покидає свого робочого місця, класичний робітник, імігрант, людина робітничого класу, прийшов до школи подивитись, як його син навчається, і вчитель сказав йому: "Ви знаєте, Джону добре вдається і математика, і мистецтво." І він кивнув, ніби на знак згоди. Наступного дня я спостерігав, як він розмовляв з клієнтом в нашій крамничці тофу, і сказав йому: "Ви знаєте, Джон здібний до математики." (Сміх)
And that always stuck with me all my life. Why didn't Dad say art? Why wasn't it okay? Why? It became a question my entire life, and that's all right, because being good at math meant he bought me a computer, and some of you remember this computer, this was my first computer. Who had an Apple II? Apple II users, very cool. (Applause) As you remember, the Apple II did nothing at all. (Laughter) You'd plug it in, you'd type in it and green text would come out. It would say you're wrong most of the time. That was the computer we knew. That computer is a computer that I learned about going to MIT, my father's dream. And at MIT, however, I learned about the computer at all levels, and after, I went to art school to get away from computers, and I began to think about the computer as more of a spiritual space of thinking. And I was influenced by performance art -- so this is 20 years ago. I made a computer out of people. It was called the Human Powered Computer Experiment. I have a power manager, mouse driver, memory, etc., and I built this in Kyoto, the old capital of Japan. It's a room broken in two halves. I've turned the computer on, and these assistants are placing a giant floppy disk built out of cardboard, and it's put into the computer. And the floppy disk drive person wears it. (Laughter) She finds the first sector on the disk, and takes data off the disk and passes it off to, of course, the bus. So the bus diligently carries the data into the computer to the memory, to the CPU, the VRAM, etc., and it's an actual working computer. That's a bus, really. (Laughter) And it looks kind of fast. That's a mouse driver, where it's XY. (Laughter) It looks like it's happening kind of quickly, but it's actually a very slow computer, and when I realized how slow this computer was compared to how fast a computer is, it made me wonder about computers and technology in general.
І це мені нав'язували усе моє життя. Чому ж батько не сказав "здібний до мистецтва"? Чому це не підходило? Чому? Це питання переслідувало мене усе моє життя, і нічого поганого в цьому немає, тому що знати добре математику означало що він купив мені комп'ютер, і дехто з вас пам'ятає цей комп'ютер, це був мій перший комп'ютер. У кого була модель Apple II? Користувачі Apple II-го, класно. (Оплески) Як ви пригадуєте, Apple II взагалі був небагатофункціональним. (Сміх) Ви його включаєте, набираєте текст і він зеленого кольору. Він ніколи не сприймав ваших команд. Ось такий комп'ютер ми знали. Це був комп'ютер, який я знав, поступаючи у Масачусецький Інститут Технологій, мрію мого батька. В МІТ я вивчив комп'ютер на всіх рівнях, а пізніше, я пішов у школу мистецтв, щоб втекти подалі від комп'ютерів, та почав думати про комп'ютер більш як про духовний простір мислення. На мене вплинуло театральне мистецтво - це було 20 років тому. Я зробив комп'ютер з людей. Це був Комп'ютерний Експеримент під керівництвом Людини. У мене є управління живленням, мишка, пам'ять і т.д. і я побудував це в Кіото, колишній столиці Японії. Це кімната, поділена на дві половини. Я включив комп'ютер, і ці асистенти поміщають гігантську дискету, зроблену з картону, вона вставляється в комп'ютер. І людина, яка є дискетним приводом, одягає її. (Сміх) Вона знаходить перший сектор на дискеті, знімає інформацію з дискети і передає її, звичайно ж, інформаційним каналом. Отож, канал старанно передає інформацію на комп'ютер в пам'ять, до центрального процесора, на відеокарту, і т.д., і це справді діючий комп'ютер. А це інформаційний канал, справді. (Сміх) Він досить швидкий. Ось мишка. (Сміх) Все так виглядає, наче воно відбувається швидко, але насправді комп'ютер дуже повільний, і коли я зрозумів наскільки повільним цей комп'ютер був порівняно з тим, наскільки він швидкий тепер, це заставило мене зацікавитись комп'ютерами та технологіями загалом.
And so I'm going to talk today about four things, really. The first three things are about how I've been curious about technology, design and art, and how they intersect, how they overlap, and also a topic that I've taken on since four years ago I became the President of Rhode Island School of Design: leadership. And I'll talk about how I've looked to combine these four areas into a kind of a synthesis, a kind of experiment.
Отже, я справді розповім сьогодні про чотири речі. Перші три складові описують мою цікавість до технологій, дизайну та мистецтва, і як вони пов'язані, як вони нашаровуються, а також, про те, чим я зайнявся чотири роки тому, як став Президентом школи дизайну Род Аєленд: про лідерство. І я розкажу про те, як я зумів поєднати ці чотири сфери в певного роду синтез, експеримент.
So starting from technology, technology is a wonderful thing. When that Apple II came out, it really could do nothing. It could show text and after we waited a bit, we had these things called images. Remember when images were first possible with a computer, those gorgeous, full-color images? And then after a few years, we got CD-quality sound. It was incredible. You could listen to sound on the computer. And then movies, via CD-ROM. It was amazing. Remember that excitement? And then the browser appeared. The browser was great, but the browser was very primitive, very narrow bandwidth. Text first, then images, we waited, CD-quality sound over the Net, then movies over the Internet. Kind of incredible. And then the mobile phone occurred, text, images, audio, video. And now we have iPhone, iPad, Android, with text, video, audio, etc. You see this little pattern here? We're kind of stuck in a loop, perhaps, and this sense of possibility from computing is something I've been questioning for the last 10 or so years, and have looked to design, as we understand most things, and to understand design with our technology has been a passion of mine. And I have a small experiment to give you a quick design lesson.
Отже, технологія - це прекрасна річ. Коли цей Apple II випустили, він і справді не мав ніяких функцій. Він міг показувати текст і, почекавши трохи, ми отримували зображення. Ви пам'ятаєте, коли зображення вперше з'явились на комп'ютері, ці прекрасні, кольорові зображення? А пізніше, через декілька років, ми отримали якісну музику на дисках. Це було неймовірно. Кожен міг слухати музику на комп'ютері. А пізніше і фільми через дисковий привід. Це було надзвичайно. Пам'ятаєте той хвилюючий стан? А ще пізніше появився і браузер. Браузер був чудовим, але дуже примітивним і повільним. Спочатку текст, потім зображення, ми почекали ще трішки, і отримали якісний звук через мережу, пізніше фільми через Інтернет. Це доволі неймовірно. А потім з'явився і мобільний телефон, текст, зображення, аудіо, відео. І тепер у нас є iPhone, iPad, Android з текстом, відео, аудіо і т.д. Вам це не нагадує певний шаблон? Ми наче застрягли рухаємось по колу, можливо, і цей дух можливостей, який нам дає програмування, це те, що мене цікавило впродовж 10 з гаком років, я занурився в дизайн, у те, як ми розуміємо більшість речей, і розуміти дизайн за допомогою наших технологій було моїм захопленням. У мене готовий невеличкий експеримент - дати вам швидкий урок дизайну.
Designers talk about the relationship between form and content, content and form. Now what does that mean? Well, content is the word up there: fear. It's a four-letter word. It's a kind of a bad feeling word, fear. Fear is set in Light Helvetica, so it's not too stressful, and if you set it in Ultra Light Helvetica, it's like, "Oh, fear, who cares?" Right? (Laughter) You take the same Ultra Light Helvetica and make it big, and like, whoa, that hurts. Fear. So you can see how you change the scale, you change the form. Content is the same, but you feel differently. You change the typeface to, like, this typeface, and it's kind of funny. It's like pirate typeface, like Captain Jack Sparrow typeface. Arr! Fear! Like, aww, that's not fearful. That's actually funny. Or fear like this, kind of a nightclub typeface. (Laughter) Like, we gotta go to Fear. (Laughter) It's, like, amazing, right? (Laughter) (Applause) It just changes the same content. Or you make it -- The letters are separated apart, they're huddled together like on the deck of the Titanic, and you feel sorry for the letters, like, I feel the fear. You feel for them. Or you change the typeface to something like this. It's very classy. It's like that expensive restaurant, Fear. I can never get in there. (Laughter) It's just amazing, Fear. But that's form, content.
Дизайнери говорять про взаємозв'язок форми та змісту, змісту та форми. Що ж це означає? Ну, зміст - це слово, що знаходиться вгорі: страх. Це слово з чотирьох букв. Воно має негативне значення в плані почуттів, страх. Слово "страх" написане шрифтом Light Helvetica, тому воно не спричиняє великого стресу, а якщо написати його шрифтом Ultra Light Helvetica, виходить так: "Ой, страх, кого це хвилює?" Правда ж? (Сміх) Якщо взяти той же ж Ultra Light Helvetica і зробити його великим, то вийде так: ой, боляче! Страх. Бачите, в залежності від того, як ви міняєте розмір, міняється і форма. Зміст той самий, але відчуття інакші. Ви змінюєте тип шрифту, наприклад на цей, і це досить смішно. Він нагадує піратський стиль, стиль Капітана Джека Горобця. Арр! Страх! Наче, ой, це зовсім не страшно. Насправді це смішно. Чи слово "страх" написане у стилі нічного клубу. Наче, йдемо на вечірку в Страх. (Сміх) Це справді класно, правда ж? (Сміх) (Оплески) Воно лише змінює один і той самий зміст. Чи ви робите -- Букви відділені, чи стиснені разом, як на палубі Титаніка, і вам шкода букв, ви ніби відчуваєте страх. Ви співпереживаєте. Або ж міняєте шрифт на щось таке. Це досить стильно. Наче той дорогий ресторан, Страх. Я ніколи туди не попаду. (Сміх) Це просто класно, Страх. Але це форма, зміст.
If you just change one letter in that content, you get a much better word, much better content: free. "Free" is a great word. You can serve it almost any way. Free bold feels like Mandela free. It's like, yes, I can be free. Free even light feels kind of like, ah, I can breathe in free. It feels great. Or even free spread out, it's like, ah, I can breathe in free, so easily. And I can add in a blue gradient and a dove, and I have, like, Don Draper free. (Laughter) So you see that -- form, content, design, it works that way. It's a powerful thing. It's like magic, almost, like the magicians we've seen at TED. It's magic. Design does that.
Якщо змінити лише одну букву в цьому змісті, то отримаєте позитивніше слово, кращий зміст: вільний. "Вільний" - це чудове слово. Можна послуговуватись ним будь-як. "Вільний" жирним шрифтом нагадує вільного Манделу. Так, наче я можу бути вільним. "Вільний", написаний звичайним шрифтом, здається, наче, ах, я можу вільно дихати. Відчуття прекрасне. Або ж навіть "вільний" розтягненим шрифтом, це наче, ах, я можу дихати вільно і легко. А також можу додати голубий фон та голуба, І у мене виходить "вільний" у розумінні Дона Дрейпера. (Сміх) Отож ви бачите, що форма, зміст, дизайн працюють таким чином. Це могутня річ. Майже магія, наче маги, яких ми бачили на ТED-і. Це магія. Дизайн творить магію.
And I've been curious about how design and technology intersect, and I'm going to show you some old work I never really show anymore, to give you a sense of what I used to do. So -- yeah. So I made a lot of work in the '90s. This was a square that responds to sound. People ask me why I made that. It's not clear. (Laughter) But I thought it'd be neat for the square to respond to me, and my kids were small then, and my kids would play with these things, like, "Aaah," you know, they would say, "Daddy, aaah, aaah." You know, like that. We'd go to a computer store, and they'd do the same thing. And they'd say, "Daddy, why doesn't the computer respond to sound?" And it was really at the time I was wondering why doesn't the computer respond to sound? So I made this as a kind of an experiment at the time.
Мені було дуже цікаво, як дизайн і технології взаємодіють, і я вам покажу свійстарий проект, який я, насправді, більше не показую, щоб ви уявляли, чим я колись займався. Отож - так. Я зробив багато проектів в 90-і роки. Це був квадрат, що реагував на звуки. Люди питають мене, чому я створив таке. Мені самому незрозуміло. (Сміх) Очевидно, я думав, що для квадрата було б чудово відповідати мені, а мої діти тоді були ще маленькими, і вони бавились такими речама з задоволенням "Ааа!", знаєте, вони казали: "Татку, ааа!, ааа!", ось так. Ми зайшли якось в комп'ютерний магазин, і вони зробили те ж саме. Вони питали: "Татку, чому комп'ютер не відповідає на звук?" І це справді було тоді, коли я губився в думках, чому комп'ютер не реагує на звук? Тому і зробив такий експеримент на той час.
And then I spent a lot of time in the space of interactive graphics and things like this, and I stopped doing it because my students at MIT got so much better than myself, so I had to hang up my mouse. But in '96, I made my last piece. It was in black and white, monochrome, fully monochrome, all in integer mathematics. It's called "Tap, Type, Write." It's paying a tribute to the wonderful typewriter that my mother used to type on all the time as a legal secretary. It has 10 variations. (Typing noise) (Typing noise) There's a shift. Ten variations. This is, like, spin the letter around. (Typing noises) This is, like, a ring of letters. (Typing noises) This is 20 years old, so it's kind of a -- Let's see, this is — I love the French film "The Red Balloon." Great movie, right? I love that movie. So, this is sort of like a play on that. (Typing noises) (Typewriter bell) It's peaceful, like that. (Laughter) I'll show this last one. This is about balance, you know. It's kind of stressful typing out, so if you type on this keyboard, you can, like, balance it out. (Laughter) If you hit G, life's okay, so I always say, "Hit G, and it's going to be all right. Thank you. (Applause) Thank you.
А пізніше я провів багато часу у вимірі інтерактивної графіки і подібних речей, і перестав цим займатись, тому що мої студенти з МІТ справлялись значно краще за мене, тому я був змушений відкласти мишку у довгий ящик. Але в 96-му я зробив свій останній проект. Він був чорно-білим, одноколірним, повністю одноколірним, в ньому було повно обчислювальної математики. Він називається "Натискай, Друкуй, Пиши". Своєю появою він завдячує чудовій друкарській машинці, якою користувалась моя мама, працюючи секретаркою. Він має 10 варіацій. (Звук друкарської машинки) (Звук друкарської машинки) Ось shift. 10 варіацій. Це нагадує крутіння букви навколо своєї осі. (Звук друкарської машинки) Це нагадує ланцюжок з букв. (Звук друкарської машинки) Йому 20 років, тож він дещо -- Поглянемо, це -- Люблю французький фільм "Червона Кулька". Правда ж класне кіно? Люблю це кіно. Отож, це така собі гра на його основі. (Звук друкарської машинки)(Друкарський дзвіночок) Він тихий, отакий от. (Сміх) Покажу ще це останнє. Це стосується рівноваги, між іншим. Це дещо напружене друкування, отож, якщо ви набираєте на такій клавіатурі, ви можете вирівняти текст. (Сміх) Якщо ви наберете "G", життя прекрасне, як я завжди і кажу, "Наберіть G і все буде добре". Дякую. (Оплески) Дякую.
So that was 20 years ago, and I was always on the periphery of art. By being President of RISD I've gone deep into art, and art is a wonderful thing, fine art, pure art. You know, when people say, "I don't get art. I don't get it at all." That means art is working, you know? It's like, art is supposed to be enigmatic, so when you say, like, "I don't get it," like, oh, that's great. (Laughter) Art does that, because art is about asking questions, questions that may not be answerable.
Отже, це було років зо 20 тому, і я завжди був на периферії мистецтва. Будучи Президентом РАІД, я заглибився в мистецтво, а мистецтво - це чудова річ, образотворче мистецтво, чисте мистецтво. Знаєте, люди говорять: "Я не розуміюся на мистецтві. Я взагалі його не розумію". Це означає, що мистецтво працює, розумієте? Здається, що мистецтво повинне бути загадковим, отож, коли ви кажете "Я не розуміюся на мистецтві", це - чудово. (Сміх) Мистецтво таким є, воно полягає у вмінні ставити запитання, запитання, на які може не бути відповідей.
At RISD, we have this amazing facility called the Edna Lawrence Nature Lab. It has 80,000 samples of animal, bone, mineral, plants. You know, in Rhode Island, if an animal gets hit on the road, they call us up and we pick it up and stuff it.
У РАІД знаходиться прекрасна установа, яка зветься Природнича лабораторія Едни Лоуренс. У ній знаходиться 80 000 зразків тварин, кісток, мінералів, рослин. Знаєте, в Род Айленді, якщо тварину зіб'ють на дорозі, то дзвонять нам, ми її підбираємо і робимо опудало.
And why do we have this facility? Because at RISD, you have to look at the actual animal, the object, to understand its volume, to perceive it. At RISD, you're not allowed to draw from an image. And many people ask me, John, couldn't you just digitize all this? Make it all digital? Wouldn't it be better? And I often say, well, there's something good to how things used to be done. There's something very different about it, something we should figure out what is good about how we did it, even in this new era. And I have a good friend, he's a new media artist named Tota Hasegawa. He's based in London, no, actually it's in Tokyo, but when he was based in London, he had a game with his wife. He would go to antique shops, and the game was as such: When we look at an antique we want, we'll ask the shopkeeper for the story behind the antique, and if it's a good story, we'll buy it. So they'd go to an antique shop, and they'd look at this cup, and they'd say, "Tell us about this cup." And the shopkeeper would say, "It's old." (Laughter) "Tell us more." "Oh, it's really old." (Laughter) And he saw, over and over, the antique's value was all about it being old. And as a new media artist, he reflected, and said, you know, I've spent my whole career making new media art. People say, "Wow, your art, what is it?" It's new media. And he realized, it isn't about old or new. It's about something in between. It isn't about "old," the dirt, "new," the cloud. It's about what is good. A combination of the cloud and the dirt is where the action is at. You see it in all interesting art today, in all interesting businesses today. How we combine those two together to make good is very interesting.
І для чого ж у нас є така установа? Тому що в РАІД ми дивимось на справжню тварину, об'єкт, щоб зрозуміти її повноту, осягнути її. У РАІД вам не дозволяється копіювати зображення. Багато людей питає мене: "Джоне, чому б не зробити усе в цифровому форматі? Хіба так не було б краще?" І я часто відповідаю: "В тому, як речі створювались раніше, є щось хороше, щось відмінне від теперішнього, ми повинні показати, що є доброго в тому, як ми це зробили, навіть у новій ері". У мене є хороший друг, він новий медіа-дизайнер. Звати його Тота Хасегава. Він працює у Лондоні, ні, фактично в Токіо, але, коли він був у Лондоні, у нього з дружиною була гра. Він ходив по антикварних крамничках, а гра полягала в наступному: Коли ми дивимось на старовинну річ, яку хочемо, ми спитаємо продавця про історію цієї речі, і, якщо історія хороша, ми її купимо. Отож, вони відвідували антикварну крамничку, і розглядали якусь чашу, і просили: "Розкажіть нам про цю чашу". А власник відповідав: "Вона старовинна". (Сміх) "Розкажіть детальніше". "О!. Вона дуже стара". (Сміх) І він щоразу переконувався, що цінність полягала у старовинності предмета. Як новий медіа-дизайнер, він подумав і сказав: "Знаєте, протягом усієї своєї кар'єри я створював медіадизайн". Люди кажуть: "Вау, ваше мистецтво, яке воно?" Це нове медіа. І він усвідомив, що суть не в старому чи новому. А в чомусь посередині. "Старе" це не вода, а "нове" це не вогонь, важливе поєднання цих речей. Ви помічаєте це в сучасному мистецтві, в бізнесі. Такий спосіб поєднання є дуже цікавим.
So art makes questions, and leadership is something that is asking a lot of questions. We aren't functioning so easily anymore. We aren't a simple authoritarian regime anymore. As an example of authoritarianism, I was in Russia one time traveling in St. Petersburg, at a national monument, and I saw this sign that says, "Do Not Walk On The Grass," and I thought, oh, I mean, I speak English, and you're trying to single me out. That's not fair. But I found a sign for Russian-speaking people, and it was the best sign ever to say no. It was like, "No swimming, no hiking, no anything." My favorite ones are "no plants." Why would you bring a plant to a national monument? I'm not sure. And also "no love." (Laughter) So that is authoritarianism. And what is that, structurally? It's a hierarchy. We all know that a hierarchy is how we run many systems today, but as we know, it's been disrupted. It is now a network instead of a perfect tree. It's a heterarchy instead of a hierarchy. And that's kind of awkward.
Мистецтво ставить запитання, а лідерство - це щось, що ставить дуже багато запитань. Ми більше так легко не функціонуємо. Ми більше не є простим авторитарним режимом. Наведу приклад авторитаризму, якось я був у Росії, у Санкт-Петербурзі, поблизу національного монументу, і я побачив знак, на якому було написано: "По траві ходити заборонено!", і мені спало на думку, що, оскільки я говорю англійською, мене намагаються виокремити. Це несправедливо. Але я наткнувся і на табличку, написану для росіян, і це був найкращий знак для заборони усього зразу. Звучало так: "Заборонено купатись, прогулюватись, заборонено будь-що". А найбільше мені сподобалась табличка "квіти заборонені". І кому б спало на думку приносити квіти до національного монументу? Хтозна. А також "кохання заборонено". (Сміх) Ось це і є авторитаризмом. А що воно таке у структурному відношенні? Це ієрархія. Це той принцип, за яким будуються багато систем, але, як нам відомо, вона порушена. Тепер це сітка замість ідеального дерева. Гетерархія замість ієрархії. Це доволі дивно.
And so today, leaders are faced with how to lead differently, I believe. This is work I did with my colleague Becky Bermont on creative leadership. What can we learn from artists and designers for how to lead? Because in many senses, a regular leader loves to avoid mistakes. Someone who's creative actually loves to learn from mistakes. A traditional leader is always wanting to be right, whereas a creative leader hopes to be right. And this frame is important today, in this complex, ambiguous space, and artists and designers have a lot to teach us, I believe.
Сьогодні лідери задаються питанням, як керувати по-іншому. Я зробив цю роботу на тему креативного лідерства з колегою, Беккі Бермонт. Чого ми можемо повчитись у дизайнерів та художників в питаннях лідерства? Хороший лідер, у багатьох значеннях, намагається уникати помилок. Той, хто є творчою особистістю, вчиться на помилках. Традиційний лідер завжди хоче бути правим, в той час, як творчий лідер надіється бути правим. Така стратегія важлива на сьогоднішній день у цьому складному двозначному світі і я надіюсь, що митцям і дизайнерам є чому нас повчити.
And I had a show in London recently where my friends invited me to come to London for four days to sit in a sandbox, and I said great. And so I sat in a sandbox for four days straight, six hours every day, six-minute appointments with anyone in London, and that was really bad. But I would listen to people, hear their issues, draw in the sand, try to figure things out, and it was kind of hard to figure out what I was doing. You know? It's all these one-on-one meetings for like four days. And it felt kind of like being president, actually. I was like, "Oh, this my job. President. I do a lot of meetings, you know?" And by the end of the experience, I realized why I was doing this. It's because leaders, what we do is we connect improbable connections and hope something will happen, and in that room I found so many connections between people across all of London, and so leadership, connecting people, is the great question today. Whether you're in the hierarchy or the heterarchy, it's a wonderful design challenge.
Недавно я виступав у Лондоні, куди друзі запросили мене на 4 дні посидіти в пісочниці, і я згодився. Отже, я сидів в пісочниці 4 дні підряд, 6 годин щодня, шестихвилинні зустрічі з будь-якими жителями Лондона, і це було жахливо. Проте, я вислуховував людей, чув їхні проблеми, малював на піску, щоби знайти якусь відповідь, і було важко зрозуміти, що я робив. Розумієте? Зустрічі тет-а-тет впродовж 4-х днів. Здавалось, наче я президент. Я думав: " Це моя робота. Президент. Я проводжу багато зустрічей, еге ж?" І до кінця випробування я зрозумів, чому я це роблю. Тому, що керівники поєднують непоєднуване і сподіваються на краще, в цій кімнаті я усвідомив, що усі лондонці пов'язані, і керівництво, що об'єднує людей, є важливою проблемою сьогодення. Неважливо, чи ти керуєш за принципами ієрархії чи гетерархії - це чудовий виклик.
And one thing I've been doing is doing some research on systems that can combine technology and leadership with an art and design perspective. Let me show you something I haven't shown anywhere, actually. So what this is, is a kind of a sketch, an application sketch I wrote in Python. You know how there's Photoshop? This is called Powershop, and the way it works is imagine an organization. You know, the CEO isn't ever at the top. The CEO's at the center of the organization. There may be different subdivisions in the organization, and you might want to look into different areas. For instance, green are areas doing well, red are areas doing poorly. You know, how do you, as the leader, scan, connect, make things happen? So for instance, you might open up a distribution here and find the different subdivisions in there, and know that you know someone in Eco, over here, and these people here are in Eco, the people you might engage with as CEO, people going across the hierarchy. And part of the challenge of the CEO is to find connections across areas, and so you might look in R&D, and here you see one person who crosses the two areas of interest, and it's a person important to engage. So you might want to, for instance, get a heads-up display on how you're interacting with them. How many coffees do you have? How often are you calling them, emailing them? What is the tenor of their email? How is it working out? Leaders might be able to use these systems to better regulate how they work inside the heterarchy. You can also imagine using technology like from Luminoso, the guys from Cambridge who were looking at deep text analysis. What is the tenor of your communications?
Проект, який я розробляв, стосується систем, які поєднують технології і керівництво з погляду мистецтва та дизайну. Давайте я продемонструю вам щось, чого я не демонстрував фактично нікому. Отже, це такий собі ескіз, програмний ескіз, написаний мовою Python. Вам відомий Photoshop? Це називається Powershop, працює він за структурою організації. Бачте, директор вже не на вершині. Він всередині організації. В організації можуть бути різні відділи, і ви, мабуть, хочете заглянути в ці різні ділянки. Наприклад, зелений відділ працює добре, а червоний - погано. Будучи лідером, яким чином ви вивчаєте, з'єднуєте, виконуєте певні речі? Наприклад, ви можете відкрити відділ продажу і побачити там інші відділи. Ви знаєте когось з відділу екології, і ці люди з відділу екології, з якими ви, як керівник, можете контактувати. Вони знаходяться на всіх рівнях ієрархії. Частиною виклику для керівника є пошук зв'язків у всіх відділах, заглянемо у відділ розробок, тут знаходиться людина, що працює у двох відділах, і з нею важливо бути в контакті. Можливо, ви хочете отримати звіт пр те, як ви взаємодієте з ними. Як часто ви п'єте з ними каву? Як часто дзвоните, посилаєте е-мейли? Якого змісту ці листи? І як це працює? Лідери повинні використовувати ці системи, щоби регулювати роботу в ієрархії. Ви можете також використовувати таку технологію як Luminoso, створену хлопцями з Кембріджа, які працювали над глибоким аналізом тексту. Якого змісту ваше спілкування?
So these kind of systems, I believe, are important. They're targeted social media systems around leaders. And I believe that this kind of perspective will only begin to grow as more leaders enter the space of art and design, because art and design lets you think like this, find different systems like this, and I've just begun thinking like this, so I'm glad to share that with you. So in closing, I want to thank all of you for your attention. Thanks very much. (Applause) (Applause)
Я вважаю, що такі типи систем є важливими. Це цільові системи, зосереджені навколо лідерів. Думаю, що ця перспектива зростатиме разом зі збільшенням кількості лідерів, котрі ввійдуть в царину мистецтва і дизайну, тому що дизайн і мистецтво наводять на такі думки, стимулюють до пошуку таких систем, я саме тепер почав так думати, і радий поділитися з вами. Отож, на завершення, хочу подякувати всім за увагу. Дякую. (Оплески) (Оплески)