I'm a neuroscientist, a professor at the University of California. And over the past 35 years, I've studied behavior on the basis of everything from genes through neurotransmitters, dopamine, things like that, all the way through circuit analysis. So that's what I normally do. But then, for some reason, I got into something else, just recently. And it all grew out of one of my colleagues asking me to analyze a bunch of brains of psychopathic killers.
Я невролог, професор Університету Каліфорнії. І на протязі останніх 35 років я вивчав поведінку на основі всього - починаючи від генів, нейромедіаторів, допаміну і так далі, і закінчуючи схемним аналізом. Цим я зазвичай займаюсь. Але нещодавно, з невідомих причин, я почав займатись дещо іншим. І все почалось з того, що один із колег попросив мене провести аналіз головного мозку кількох убивць-психопатів.
And so this would be the typical talk I would give. And the question is, "How do you end up with a psychopathic killer?" What I mean by psychopathic killer are these people, these types of people. And so some of the brains that I've studied are people you know about. When I get the brains I don't know what I'm looking at. It's blind experiments. They also gave me normal people and everything.
Приблизно так виглядає моя звичайна промова. І питання наступне: "Як людина стає вбивцею-психопатом?" Під вбивцями-психопатами я маю на увазі цих людей, ці типи людей. І декотрі із зразків мозку, котрі я вивчав належать відомим вам людям. Коли я отримую зразки мозку - я не знаю кому вони належать. Це були сліпі експерименти, тобто мені давали зразки мозку нормальних людей, також.
So I've looked at about 70 of these. And what came up was a number of pieces of data. So we look at these sorts of things theoretically, on the basis of genetics, and brain damage, and interaction with environment, and exactly how that machine works. So we're interested in exactly where in the brain, and what's the most important part of the brain. So we've been looking at this: the interaction of genes, what's called epigenetic effects, brain damage, and environment, and how these are tied together. And how you end up with a psychopath, and a killer, depends on exactly when the damage occurs. It's really a very precisely timed thing. You get different kinds of psychopaths.
Отже, я проаналізував десь 70 зразків. І отримав достатню кількість даних. Отже, ми підходимо до таких речей теоретично, з точки зору генетики, пошкоджень мозку, взаємодії з навколишнім середовищем, і як конкретно працює цей механізм. Отже, нас цікавило де саме у мозку проходить збій, і яка його частина найбільш важлива. Отже, ми аналізуємо: взаємодію генів, так званий епігенетичний ефект, ураження головного мозку, дію зовнішніх факторів, і як вони всі пов'язані між собою. І це перетворення на психопата, і кіллера залежить від того коли саме відбулась травма. Це відбувається у чітко визначений момент. І так з'являються різні типи психопатів.
So we're going along with this. And here's, just to give you the pattern. The pattern is that those people, every one of them I looked at, who was a murderer, and was a serial killer, had damage to their orbital cortex, which is right above the eyes, the orbits, and also the interior part of the temporal lobe. So there is the pattern that every one of them had, but they all were a little different too. They had other sorts of brain damage. A key thing is that the major violence genes, it's called the MAO-A gene.
Йдемо далі. Ось закономірність, котра полягає у тому, що всі ці люди, яких ми вивчали, котрі були вбивцями і серійними кіллерами, усі вони мали пошкодження у очно-лобно-скроневій ділянці мозку, яка розташована відразу над очима, очними ямками, і, також, у внутрішній частині скроневої долі. Отже, маємо закономірність притаманну їм усім, проте у всіх, також, були і відмінності. У них були і інші пошкодження мозку. Ключовим фактором є вплив генів насилля, таких як ген МАО-А.
And there is a variant of this gene that is in the normal population. Some of you have this. And it's sex-linked. It's on the X chromosome. And so in this way you can only get it from your mother. And in fact this is probably why mostly men, boys, are psychopathic killers, or are very aggressive. Because a daughter can get one X from the father, one X from the mother, it's kind of diluted out. But for a son, he can only get the X chromosome from his mother.
І різновид цього гена зустрічається у нормальних людей. Він є у декого з вас. І він визначається статтю. Він розташований на Х-хромосомі. І тому, ви можете отримати його лише від своєї матері. І, мабуть, саме тому в більшості чоловіки є вбивцями-психопатами, чи просто дуже агресивними. Тому що дочка може отримати одну Х-хромосому від батька, а другу Х-хромосому від матері, і це послаблює ефект. Але син може успадкувати Х-хромосому лише від матері.
So this is how it's passed from mother to son. And it has to do with too much brain serotonin during development, which is kind of interesting because serotonin is supposed to make you calm and relaxed. But if you have this gene, in utero your brain is bathed in this, so your whole brain becomes insensitive to serotonin, so it doesn't work later on in life.
Таким чином, вона передається від матері до сина І це, також, пов'язано з надлишком серотоніну під час розвитку плоду. Що досить цікаво, оскільки серотонін повинен мати заспокійливий і розслабляючий ефект. Але, якщо у вас є цей ген, то в утробі ваш мозок купається в серотоніні. І ваш мозок втрачає будь-яку чутливість до нього. І так воно є в подальшому житті.
And I'd given this one talk in Israel, just this past year. And it does have some consequences. Theoretically what this means is that in order to express this gene, in a violent way, very early on, before puberty, you have to be involved in something that is really traumatic -- not a little stress, not being spanked or something, but really seeing violence, or being involved in it, in 3D. Right? That's how the mirror neuron system works.
Я вже виступав з цією темою в Ізраїлі минулого року. І це наштовхнуло мене на думку. Теоретично, для того, щоб цей ген проявився у такій жорстокій формі, дуже рано, ще до пубертатного періоду, ви повинні пережити дещо дійсно травматичне. Не просто стрес, чи покарання за якусь витівку, а дійсно насильство, до якого ви мали найпряміше відношення. Правильно? Саме так працює дзеркальна нейронна система.
And so, if you have that gene, and you see a lot of violence in a certain situation, this is the recipe for disaster, absolute disaster. And what I think might happen in these areas of the world, where we have constant violence, you end up having generations of kids that are seeing all this violence. And if I was a young girl, somewhere in a violent area, you know, a 14 year old, and I want to find a mate, I'd find some tough guy, right, to protect me. Well what the problem is this tends to concentrate these genes. And now the boys and the girls get them. So I think after several generations, and here is the idea, we really have a tinderbox.
І, якщо у вас є цей ген, і ви бачите велику кількість насильства у певній ситуацій, результатом стане повна катастрофа. І що, на мою думку, може трапитись у тих частинах світу, де панує постійне насилля, так це те, що ми отримаємо покоління дітей, які бачать усе це насилля. І якщо б я був юною дівчинкою, десь у такій зоні насильства, і хотів би знайти собі пару, я б вибрав крутого хлопця, здатного захистити мене. І, як результат, це призведе до концентрації таких генів. І тепер і хлопчики і дівчатка успадковують їх. І я вважаю, що після кількох поколінь ми буквально сидітимемо на пороховій бочці.
So that was the idea. But then my mother said to me, "I hear you've been going around talking about psychopathic killers. And you're talking as if you come from a normal family." I said, "What the hell are you talking about?" She then told me about our own family tree. Now she blamed this on my father's side, of course. This was one of these cases, because she has no violence in her background, but my father did.
В цьому полягає мій погляд. Але потім мама сказала мені: "Чула я, що ти їздиш повсюди з лекціями про вбивць-психопатів. І ведеш себе так, наче ти сам з нормальної сім'ї." Я сказав: "Про що це ти, в біса, говориш?" І потім вона розповіла мені про наш родовід. І, звичайно що, вона звинувачує у всьому лінію батька, тому що у неї в родині не було випадків насилля, а у батька були
Well she said, "There is good news and bad news. One of your cousins is Ezra Cornell, founder of Cornell university. But the bad news is that your cousin is also Lizzie Borden.
Вона сказала: "Є хороша і погана новина." Одним із твоїх родичів є Езра Корнел, засновник Корнельського університету. А погана новина в тому, що також твоєю родичкою є Лізі Борден.
Now I said, "Okay, so what? We have Lizzie."
Я кажу: "Ну добре, маємо ми Лізі, і що?"
She goes, "No it gets worse, read this book."
Вона каже: "Тепер найгірше - прочитай цю книгу."
And here is this "Killed Strangely," and it's this historical book. And the first murder of a mother by a son was my great-great-great-great-great-great-grandfather. Okay, so that's the first case of matricide. And that book is very interesting. Because it's about witch trials, and how people thought back then.
І ось ця історична книга "Дивне вбивство". Перше вбивство власної матері сином було здійснене моїм прапрапрапрапрапрапрадідом. Отже, це перший випадок матеревбивства. І книга дуже цікава - про полювання на відьом, і про те, як мислили люди в той час.
But it doesn't stop there. There were seven more men, on my father's side, starting then, Cornells, that were all murderers. Okay, now this gives one a little pause. (Laughter) Because my father himself, and my three uncles, in World War II, were all conscientious objectors, all pussycats. But every once in a while, like Lizzie Borden, like three times a century, and we're kind of due. (Laughter)
Але це не все. З того часу було ще сім чоловіків зі сторони мого батька, Корнелів, і усі вони були вбивцями. Це примушує замислитись на хвилю. (Сміх) Тому що і мій батько, і три моїх дядька під час Другої Світової Війни відмовились від воєнної служби, всі виявились боягузами. Але час від часу, тричі на століття з’являється чергова Лізі Борден, і зараз якраз, ніби, підходить час. (Сміх)
So the moral of the story is: people in glass houses shouldn't throw stones. But more likely is this. (Laughter) And we had to take action. Now our kids found out about it. And they all seemed to be OK. But our grandkids are going to be kind of concerned here. So what we've done is I've started to do PET scans of everybody in the family. (Laughter) We started to do PET scans, EEGs and genetic analysis to see where the bad news is. Now the only person -- it turns out one son and one daughter, siblings, didn't get along and their patterns are exactly the same. They have the same brain, and the same EEG. And now they are close as can be. But there's gonna be bad news somewhere. And we don't know where it's going to pop up. So that's my talk. (Laughter)
Отже, мораль цієї історії така: не шукай пилинки в чужому оці, коли не бачиш колоди в своєму. Хоча, швидше, така: [Напис на слайді: Мені все одно, що знає про мене світ. Лиш би мама не дізналась.] (Сміх) І нам довелось діяти. Наші діти дізнались про все, але все обійшлось. Але наші внуки можуть дещо занепокоїтись. І я провів томографію мозку усіх членів сім’ї. (Сміх) Ми провели томографію, енцефалограму, генетичний аналіз, щоб дізнатись звідки чекати неприємностей. І, як виявилось, є у нас рідні брат і сестра, які погано ладнають між собою. І їхні знімки абсолютно однакові. У них однакова будова мозку, однакова енцефалограма. І вони найближче підходять до схеми. Так що, неприємності десь, та й виникнуть. Але ми не знаємо де саме. От і все. (Сміх)