I've actually been waiting by the phone for a call from TED for years. And in fact, in 2000, I was ready to talk about eBay, but no call. In 2003, I was ready to do a talk about the Skoll Foundation and social entrepreneurship. No call. In 2004, I started Participant Productions and we had a really good first year, and no call. And finally, I get a call last year, and then I have to go up after J.J. Abrams. (Laughter) You've got a cruel sense of humor, TED. (Laughter)
Правду кажучи, я чекав на дзвінок від ТЕД вже декілька років. І фактично, у 2000 році я вже був готовий поговорити про eBay, але ніхто не дзвонив. У 2003 я готувався розповісти про Фонд Сколла і соціальне підприємництво.Але не було жодного дзвінка. З 2004 року я розпочав "Participant Productions" і перший рік був доволі вдалим, але все одно - ніхто не подзвонив. І от нарешті, минулого року пролунав дзвінок а тепер моя черга виступати після Дж.Дж.Абрамс (Сміх) У вас жорстоке почуття гумору,ТЕД (Сміх)
When I first moved to Hollywood from Silicon Valley, I had some misgivings. But I found that there were some advantages to being in Hollywood. (Laughter) And, in fact, some advantages to owning your own media company. And I also found that Hollywood and Silicon Valley have a lot more in common than I would have dreamed. Hollywood has its sex symbols, and the Valley has its sex symbols. (Laughter) Hollywood has its rivalries, and the Valley has its rivalries. Hollywood gathers around power tables, and the Valley gathers around power tables. So it turned out there was a lot more in common than I would have dreamed.
Коли я вперше покинув Силіконову Долину і перебрався у Голлівуд я дещо сумнівався Але потім я зрозумів, що існують певні переваги проживання в Голлівуді (Сміх) І, правду кажучи, певні переваги у володінні вашою власною медіа компанією А також я дізнався, що між Голлівудом і Силіконовою Долиною є більше спільного, ніж я міг собі уявити. Голлівуд має свої секс-символи і Долина також має свої секс-символи. (Сміх) У Голлівуді є свої конкуренти і у Долини є свої конкуренти. Голлівуд збирається для прийняття рішень і Долина збирається для прийняття своїх рішень З"ясувалось, що тут більше спільного ніж я міг тільки мріяти.
But I'm actually here today to tell a story. And part of it is a personal story. When Chris invited me to speak, he said, people think of you as a bit of an enigma, and they want to know what drives you a bit. And what really drives me is a vision of the future that I think we all share. It's a world of peace and prosperity and sustainability. And when we heard a lot of the presentations over the last couple of days, Ed Wilson and the pictures of James Nachtwey, I think we all realized how far we have to go to get to this new version of humanity that I like to call "Humanity 2.0." And it's also something that resides in each of us, to close what I think are the two big calamities in the world today.
Але, насправді, сьогодні я тут, щоб розповісти вам історію. І частина цього - це моя особиста історія. Коли Кріс запросив мене виступити, він сказав - люди вважають вас трохи загадковим, і вони хочуть знати, що керує вами. І, що по-справжньому керує мною, так це - бачення майбутнього, яке я думаю, ми всі з вами поділяємо. Це бачення нашої планети повної миру, процвітання та стабільності. І коли ми слухали велику кількість презентацій протягом останніх декількох днів, Еда Вілсона і картин Джеймса Нахтвея, я припускаю, ми всі усвідомили, як багато потрібно нам ще пройти, щоб досягнути цієї нової версії розвитку людяності, яку я називаю "Людяність 2.0." І це те що, я гадаю, живе у кожному з нас, бажання закрити те, що є двома найбільшими нещастями у сучасному світі.
One is the gap in opportunity -- this gap that President Clinton last night called uneven, unfair and unsustainable -- and, out of that, comes poverty and illiteracy and disease and all these evils that we see around us. But perhaps the other, bigger gap is what we call the hope gap. And someone, at some point, came up with this very bad idea that an ordinary individual couldn't make a difference in the world. And I think that's just a horrible thing. And so chapter one really begins today, with all of us, because within each of us is the power to equal those opportunity gaps and to close the hope gaps. And if the men and women of TED can't make a difference in the world, I don't know who can.
Перше - це прогалина у можливостях- та прогалина, яку ще вчора ввечері президент Клінтон назвав нерівною, несправедливою та нестерпною- звідси випливає бідність, неграмотність, хвороби, і все те зло, яке оточує нас. Але, напевно, іншою важливішою прогалиною є те, що ми називаємо, прогалиною в надії. І, в певний момент, комусь спала на думку ця дуже погана ідея- ідея про те, що простолюдин нічого не може змінити у цьому світі. Я думаю, це просто жахливо. Отже, насправді, частина перша починається з усіх нас тому що всередині кожного з нас присутня сила, яка зможе заповнити усі ці прогалини як у можливостях, так і в надії. А якщо чоловіки і жінки ТЕДа не зможуть змінити цей світ, то я й не знаю, хто зможе.
And for me, a lot of this started when I was younger and my family used to go camping in upstate New York. And there really wasn't much to do there for the summer, except get beaten up by my sister or read books. And so I used to read authors like James Michener and James Clavell and Ayn Rand. And their stories made the world seem a very small and interconnected place. And it struck me that if I could write stories that were about this world as being small and interconnected, that maybe I could get people interested in the issues that affected us all, and maybe engage them to make a difference.
Щодо мене, то багато з цього розпочалось, коли я був молодшим і моя сім"я часто їздила у туристичні поїздки на північ штату Нью-Йорк. Чесно кажучи, там не було чим зайнятись влітку, окрім як отримувати стусани від моєї сестри і читати книжки. І я захопився читанням таких авторів, як Джеймс Міченер, Джеймс Клавелл та Айн Ренд. У їхніх розповідях світ виглядав маленьким і взаємопов"язаним місцем. І раптом до мене дійшло, що якби я міг писати історії про цей світ, як про дуже малий і взаємопов"язаний, то може тоді б я зміг зацікавити людей проблемами, які мали вплив на нас усіх, і, можливо, тоді б я надихнув їх змінити щось у цьому світі.
I didn't think that was necessarily the best way to make a living, so I decided to go on a path to become financially independent, so I could write these stories as quickly as I could. I then had a bit of a wake-up call when I was 14. And my dad came home one day and announced that he had cancer, and it looked pretty bad. And what he said was, he wasn't so much afraid that he might die, but that he hadn't done the things that he wanted to with his life. And knock on wood, he's still alive today, many years later. But for a young man that made a real impression on me, that one never knows how much time one really has. So I set out in a hurry. I studied engineering. I started a couple of businesses that I thought would be the ticket to financial freedom.
Я не думав, що це буде найкращим способом заробляння собі на життя, тому, для початку, я вирішив стати фінансово незалежним, так, щоб потім я зміг писати ці історії так швидко, як це можливо. Коли мені було 14, я отримав звістку, яка стала для мене "холодним душем". Одного разу мій батько прийшов додому і сказав, що у нього рак у досить запущеній стадії. І з того, що він говорив, я зрозумів, що він боявся не стільки своєї смерті, як те, що він не зробив усього того, що він хотів зробити у своєму житті. І я постукаю по дереву, адже він все ще живий сьогодні, через багато років. Але він доніс мені одну, дуже важливу істину: ніхто ніколи не знає, скільки часу йому відпущено. Тому я вирішив поспішати. Я став вивчати інженерну справу. Я заснував кілька компаній, які, на мою думку, мали стати квитком до фінансової незалежності.
One of those businesses was a computer rental business called Micros on the Move, which is very well named, because people kept stealing the computers. (Laughter) So I figured I needed to learn a little bit more about business, so I went to Stanford Business School and studied there. And while I was there, I made friends with a fellow named Pierre Omidyar, who is here today. And Pierre, I apologize for this. This is a photo from the old days. And just after I'd graduated, Pierre came to me with this idea to help people buy and sell things online with each other. And with the wisdom of my Stanford degree, I said, "Pierre, what a stupid idea." (Laughter) And needless to say, I was right. (Laughter)
Одна з цих компаній займалась тим, що давала комп"ютери в оренду. Компанію назвали "Мікрос в русі", що виявилось досить вдалим, тому що люди постійно крали комп"ютери. (Сміх) Я зрозумів, що повинен ще трохи повчитися бізнесу, тому я пішов вчитися у Стенфордську Школу Бізнесу. І поки я був там, я подружився з хлопцем на ім"я П"єр Омідьяр, який присутній тут сьогодні. І, П"єре, я мушу вибачитись за це - ось фото з тих днів. Одразу ж після нашого випускного, П"єр підійшов до мене і запропонував свою ідею допамагати людям купляти і продавати речі в Інтернеті. З урахуванням моїх знань, отриманих в Стенфорді, я сказав : "П"єр, яка безглузда ідея". (Сміх) І я думаю, не треба зайвий раз говорити, що я мав рацію. (Сміх)
But right after that, Pierre -- in '96, Pierre and I left our full-time jobs to build eBay as a company. And the rest of that story, you know. The company went public two years later and is today one of the best known companies in the world. Hundreds of millions of people use it in hundreds of countries, and so on. But for me, personally, it was a real change. I went from living in a house with five guys in Palo Alto and living off their leftovers, to all of a sudden having all kinds of resources. And I wanted to figure out how I could take the blessing of these resources and share it with the world.
Але відразу після цього, П"єр і...- у 96-му, П"єр і я залишили наші роботи з повним робочим графіком, щоб створити еВау як компанію. А решту цієї історії ви вже знаєте. Два роки потому компанія вийшла на фондову біржу і сьогодні вона є одною з найвідоміших у світі. Мільйони людей у сотнях країн користуються її послугами. Але особисто для мене це був справжній виклик. Я пройшов шлях від життя в будинку з п'ятьма хлопцями в Пало Алто, живучи за рахунок їх подачок, до раптового володіння всіма видами ресурсів. І я хотів зрозуміти, як я можу скористатися всіма цими ресурсами і поділитися ними зі світом.
And around that time, I met John Gardner, who is a remarkable man. He was the architect of the Great Society programs under Lyndon Johnson in the 1960s. And I asked him what he felt was the best thing I could do, or anyone could do, to make a difference in the long-term issues facing humanity. And John said, "Bet on good people doing good things. Bet on good people doing good things." And that really resonated with me.
Приблизно в цей час я зустрів видатного чоловіка, Джона Гарднера. Він був розробником Великих соціальних програм в адміністрації Ліндона Джонсона у 1960-их. І я запитав його, що на його думку, було б найкращою річчю, яку б я чи хто-небудь інший міг зробити, щоб змінити світ в глобальних питаннях, з якими стикається людство. Джон відповів: "Робіть ставки на хороших людей, які роблять добрі справи. Робіть ставки на хороших людей, які роблять добрі справи." Мене це дійсно вразило.
I started a foundation to bet on these good people doing good things. These leading, innovative, nonprofit folks, who are using business skills in a very leveraged way to solve social problems. People today we call social entrepreneurs. And to put a face on it, people like Muhammad Yunus, who started the Grameen Bank, has lifted 100 million people plus out of poverty around the world, won the Nobel Peace Prize. But there's also a lot of people that you don't know. Folks like Ann Cotton, who started a group called CAMFED in Africa, because she felt girls' education was lagging. And she started it about 10 years ago, and today, she educates over a quarter million African girls. And somebody like Dr. Victoria Hale, who started the world's first nonprofit pharmaceutical company, and whose first drug will be fighting visceral leishmaniasis, also known as black fever. And by 2010, she hopes to eliminate this disease, which is really a scourge in the developing world. And so this is one way to bet on good people doing good things.
Я заснував фонд, щоб ставити на тих хороших людей,які роблять добрі справи. Ці новаторські, безкорисливі лідери використовують свої бізнес-здібності як важіль у вирішенні соціальних проблем. Сьогодні ми називаємо цих людей соціальними підприємцями. Візьмемо для прикладу Мухамеда Юнуса - людину, яка заснувала "Гремін Банк", він допоміг вийти з бідності понад 100 мільйонам людей з усього світу, виграв Нобелівську Премію Миру. Але також є безліч людей, яких ви не знаєте. Людей,таких як Ганна Коттон, яка заснувала групу, названу КАМФЕД в Африці, тому що вона схилялась до того, що розвиток освіти для жінок затягувався. Вона розпочала цю справу близько 10 років тому, і сьогодні, вона навчає понад чверть мільйона африканських дівчат. Хтось захоплюється Доктором Вікторією Хейл, яка заснувала першу в світі некомерційну фармацевтичну компанію, і чиї перші ліки боротимуться з вісцеральним лейшманіозом, також відомим, як чорна лихоманка. До 2010 року вона сподівається повністю позбутися цього захворювання, яке є справжнім лихом у країнах, що розвиваються. Отже, це є один зі способів ставити на хороших людей, які роблять добрі справи.
And a lot of this comes together in a philosophy of change that I find really is powerful. It's what we call, "Invest, connect and celebrate." And invest: if you see good people doing good things, invest in them. Invest in their organizations, or in business. Invest in these folks. Connecting them together through conferences -- like a TED -- brings so many powerful connections, or through the World Forum on Social Entrepreneurship that my foundation does at Oxford every year. And celebrate them: tell their stories, because not only are there good people doing good work, but their stories can help close these gaps of hope.
Багато з цього об"єднано у філософію змін, яку я вважаю насправді дієвою. Це те, що ми називаємо "Інвестуй, об"єднуй та прославляй". Інвестуйте: якщо ви побачите хороших людей, які роблять добрі справи, вкладайте в них гроші. Вкладайте гроші в їхні організації, чи в їхній бізнес. Інвестуйте в цих людей. Об"днуючи їх разом за допомогою конференцій, таких як ТЕД, ви створюєте могутні зв"язки, або через Світовий Форум на Соціальному Підприємництві, який проводиться щороку в Оксфорді. І прославляйте їх: розповідайте їхні історії, адже не тільки хороші люди роблять добру діла, але й їхні історії можуть заповнити ці прогалини в надії.
And it was this last part of the mission, the celebrate part, that really got me back to thinking when I was a kid and wanted to tell stories to get people involved in the issues that affect us all. And a light bulb went off, which was, first, that I didn't actually have to do the writing myself, I could find writers. And then the next light bulb was, better than just writing, what about film and TV, to get out to people in a big way? And I thought about the films that inspired me, films like "Gandhi" and "Schindler's List." And I wondered who was doing these kinds of films today. And there really wasn't a specific company that was focused on the public interest.
І це була остання частина місії - прославлення - яка повернула мене назад у час, коли я був дитиною та хотів розповідати історії, щоб залучити людей до проблем, які мають вплив на нас усіх. Тут мені спало на думку, що я не повинен у прямому сенсі займатися написання самостійно. Я б міг знайти письменників. А потім, друга ідея прийшла мені в голову - краща, ніж просто написання - як щодо кіно чи телебачення, щоб залучити людей у велику путь? І я подумав про фільми, які надихнули мене, фільми, такі як "Ганді" і "Список Шиндлера". І зацікавився, хто створює такі фільми сьогодні. Але не існувало жодної конкретної компанії, яка б зосереджувалась на громадських інтересах.
So, in 2003, I started to make my way around Los Angeles to talk about the idea of a pro-social media company and I was met with a lot of encouragement. One of the lines of encouragement that I heard over and over was, "The streets of Hollywood are littered with the carcasses of people like you, who think you're going to come to this town and make movies." And then of course, there was the other adage. "The surest way to become a millionaire is to start by being a billionaire and go into the movie business." (Laughter)
Отже, у 2003 році, я почав їздити по Лос Анджелесу, щоб обговорити ідею про-соціальної медіа компанії. Мене зустріли з великим захопленням. Одним з рядків підбадьорення, який я щоразу чув, був "Вулиці Голлівуду захаращені безліччю людей, які, як ви, думають, що можуть приїхати в це місто і почати знімати кіно". Потім, звичайно, було ще інше доповнення: Безперечно, найкращим способом стати мільйонером - це розпочати з мільярдів, а потім прийти у кіноіндустрю". (Сміх)
Undeterred, in January of 2004, I started Participant Productions with the vision to be a global media company focused on the public interest. And our mission is to produce entertainment that creates and inspires social change. And we don't just want people to see our movies and say, that was fun, and forget about it. We want them to actually get involved in the issues. In 2005, we launched our first slate of films, "Murder Ball," "North Country," "Syriana" and "Good Night and Good Luck." And much to my surprise, they were noticed.
Незважаючи ні на що, у січні 2004, я заснував "Participant Productions" із завданням стати глобальною медіа компанією, зосередженою на громадських інтересах. Наше завдання - створювати розваги, які вражають і надихають на соціальні зміни. І ми не хочемо, щоб люди лише дивились наші фільми і казали, що було цікаво, а потім забували про це. Ми хочемо, щоб вони насправді брали участь у вирішенні проблем. У 2005, ми запустили наш перший цик фільмів, "Мертвий м"яч", "Північна країна", "Сиріана" та "Доброї ночі і Хай щастить". На моє здивування, їх помітили.
We ended up with 11 Oscar nominations for these films. And it turned out to be a pretty good year for this guy. Perhaps more importantly, tens of thousands of people joined the advocacy programs and the activism programs that we created to go around the movies. And we had an online component of that, our community sect called Participate.net. But with our social sector partners, like the ACLU and PBS and the Sierra Club and the NRDC, once people saw the film, there was actually something they could do to make a difference.
В результаті,за ці фільми ми отримали 11 номінацій на Оскар. Той рік виявився досить вдалим для цього хлопця. Що більш важливо, десятки тисяч людей приєдналися до програм захисту і програм активістів, які ми створили на додаток до цих фільмів. І частина цього проводилась онлайн, наше співтовариство під назвою Participate.net. Але з нашиими громадськими партнерами, такими як "Американський Союз Захисту Громадянських Свобод" і "Паблік Бродкастінг Сервіс", а також "Сієрра Клуб" і "Рада з Захисту Національних ресурсів", як тільки люди побачили фільм, вони зрозуміли, що вони можуть зробити щось, щоб змінити цей світ.
One of these films in particular, called "North Country," was actually kind of a box office disaster. But it was a film that starred Charlize Theron and it was about women's rights, women's empowerment, domestic violence and so on. And we released the film at the same time that the Congress was debating the renewal of the Violence Against Women Act. And with screenings on the Hill, and discussions, and with our social sector partners, like the National Organization of Women, the film was widely credited with influencing the successful renewal of the act. And that to me, spoke volumes, because it's -- the film started about a true-life story about a woman who was harassed, sued her employer, led to a landmark case that led to the Equal Opportunity Act, and the Violence Against Women Act and others. And then the movie about this person doing these things, then led to this greater renewal. And so again, it goes back to betting on good people doing good things.
Один з цих фільмів - "Північна країна" - насправді не був успішним за касовими зборами. Але це був фільм за участю Шарліз Терон і це був фільм про жіночі права, жіночі можливості, домашнє насильство і так далі. І ми випустили фільм в той же час, коли в Конгресі обговорювали оновлення Акта про насильство по відношенню до жінок. І з розглядом та обговореннями на Пагорбі, і за допомогою наших партнерів в соціальному секторі, таких як Національна Організація Жінок, фільм отримав велику довіру, що вплинуло на успішне оновлення Акта. І це для мене говорило багато чого, так як фільм був заснований на реальній життєвій історії. Це історія про жінку, яку домагалися, і яка подала в суд на свого роботодавця, що призвело до великої справи, що в результаті призвело до Акту про рівні можливості, і акту про насильство по відношенню до жінок та інших документів. А потім кіно про цю жінку, яка робила всі ці речі, призвело до ще більших оновлень. І знову, ми повертаємося до того, що ставимо на хороших людей, які роблять добрі діла.
Speaking of which, our fellow TEDster, Al -- I first saw Al do his slide show presentation on global warming in May of 2005. At that point, I thought I knew something about global warming. I thought it was a 30 to 50 year problem. And after we saw his slide show, it became clear that it was much more urgent. And so right afterwards, I met backstage with Al, and with Lawrence Bender, who was there, and Laurie David, and Davis Guggenheim, who was running documentaries for Participant at the time. And with Al's blessing, we decided on the spot to turn it into a film, because we felt that we could get the message out there far more quickly than having Al go around the world, speaking to audiences of 100 or 200 at a time.
До речі, один з недавніх учасників ТЕДа, Ал Вперше, я побачив Ала під час його слайд презентації на тему глобального потепління у травні 2005. На той момент, я думав, що я знаю трохи про таку річ як глобальне потепління. Я думав, що ця проблема не стане актуальною ще років 30-50. Але після того, коли ми побачили його слайд презентацію, стало зрозуміло, що це нагальна справа. Відразу після цього, за сценою, я зустрівся з Алом, і Лоуренсом Бендером, який був там, і Лаурі Давидом, і Девісом Гугенхеймом, який відповідав за документальні фільми в "Participant Production" в той час. І з благословення Алла, ми прямо на місці вирішили перетворити його презентацію у фільм, тому, що ми думали, що зможемо передати наше повідомлення в маси набагато швидше, ніж якби Ал їздив по світу, і робив презентації перед аудиторією в 100 або 200 осіб.
And you know, there's another adage in Hollywood, that nobody knows nothing about anything. And I really thought this was going to be a straight-to-PBS charitable initiative. And so it was a great shock to all of us when the film really captured the public interest, and today is mandatory viewing in schools in England and Scotland, and most of Scandinavia. We've sent 50,000 DVDs to high school teachers in the U.S. and it's really changed the debate on global warming. It was also a pretty good year for this guy. We now call Al the George Clooney of global warming. (Laughter)
І ви знаєте, є ще одна річ про Голлівуд - ніхто нічого не знає ні про що. Я серйозно думав, що це буде повністю некомерційна ініціатива. І це стало справжнім шоком для нас, коли фільм по-справжньому захопив увагу громадськості, і сьогодні його показують у якості обов'язкового навчального відео в школах Великої Британії та Шотландії та більшості шкіл Скандинавії. Ми послали близько 50 000 дисків вчителям старших класів шкіл США, і це реально вплинуло на обговорення проблеми глобального потепління. Це був досить вдалий рік для цього хлопця. Тепер ми називаємо Ала - Джорджем Клуні глобального потепління. (Сміх)
And for Participant, this is just the start. Everything we do looks at the major issues in the world. And we have 10 films in production right now, and dozens others in development. I'll quickly talk about a few coming up. One is "Charlie Wilson's War," with Tom Hanks and Julia Roberts. And it's the true story of Congressman Charlie Wilson, and how he funded the Taliban to fight the Russians in Afghanistan. And we're also doing a movie called "The Kite Runner," based on the book "The Kite Runner," also about Afghanistan. And we think once people see these films, they'll have a much better understanding of that part of the world and the Middle East in general.
І для "Participant", це лише початок. Все, що ми робимо, пов'язано із серйозними проблемами в світі. І сьогодні у нас у виробництві знаходиться 10 фільмів, і приблизно десяток інших у розробці. Я швиденько розповім вам про пару фільмів, які повинні вийти. Перший - "Війна Чарлі Вілсона", з Томом Хенксом і Джулією Робертс. І це реальна історія конгресмена Чарлі Вілсона, про те як він заснував Талібан, щоб воювати з росіянами в Афганістані Ми також займаємося фільмом "Біжить за вітром", заснованому на книзі "Біжить за вітром", також про Афганістан. Ми думаємо, що як тільки люди побачать ці фільми, у них з'явиться набагато краще розуміння цієї частини світу і Близького Сходу в цілому.
We premiered a film called "The Chicago 10" at Sundance this year. It's based on the protesters at the Democratic Convention in 1968, Abby Hoffman and crew, and, again, a story about a small group of individuals who did make change in the world. And a documentary that we're doing on Jimmy Carter and his Mid-East peace efforts over the years. And in particular, we've been following him on his recent book tour, which, as many of you know, has been very non-controversial -- (Laughter) -- which is really bad for getting people to come see a movie.
У цьому році вийшла прем'єра фільму під назвою "Чикаго 10" в Санденсі. Він заснований на історії протестуючих під час Демократичної Конвенції в 1968 році, Аббі Хофманн і його команді. І знову, це історія про невелику групу людей, яка змінила світ. І є ще документальний фільм, який ми робимо про Джиммі Картера і його зусилля у мирному врегулюванні на Близькому Сході протягом багатьох років. І зокрема, ми слідували за ним протягом його туру по популяризації його книги по світу - який, як ви всі знаєте, був зовсім не суперечливий - (Сміх) - що досить погано для залучення людей до фільму.
In closing, I'd like to say that everybody has the opportunity to make change in their own way. And all the people in this room have done so through their business lives, or their philanthropic work, or their other interests. And one thing that I've learned is that there's never one right way to make change. One can do it as a tech person, or as a finance person, or a nonprofit person, or as an entertainment person, but every one of us is all of those things and more.
І на закінчення, я хотів би сказати, що у кожного є можливість змінити що-небудь у світі своїм власним способом. І кожна людина в цій кімнаті вже зробила це за допомогою своїх успіхів у бізнесі, або своєї філантропії, або будь-яких інших інтересів. І є ще одна річ, яку я зрозумів - це те, що немає одного правильного шляху для того, щоб змінити світ. Хтось може зробити це за допомогою технології, хтось за допомогою фінансів або як неприбуткова людина, або як людина розваги, але кожен з нас може зробити це.
And I believe if we do these things, we can close the opportunity gaps, we can close the hope gaps. And I can imagine, if we do this, the headlines in 10 years might read something like these: "New AIDS Cases in Africa Fall to Zero," "U.S. Imports its Last Barrel of Oil" -- (Applause) -- "Israelis and Palestinians Celebrate 10 Years of Peaceful Coexistence." (Applause) And I like this one, "Snow Has Returned to Kilimanjaro." (Laughter) And finally, an eBay listing for one well-traveled slide show, now obsolete, museum piece. Please contact Al Gore. And I believe that, working together, we can make all of these things happen. And I want to thank you all for having me here today. It's been a real honor. Thank you. (Applause) Oh, thank you.
І я вірю, що якщо ми зробимо це, ми зможемо скоротити прогалину у можливостях. Я можу собі уявити, якщо ми це зробимо, то заголовки газет через 10 років будуть виглядати так: Нуль нових випадків СНІДу в Африці", "США імпортує свій останній барель нафти" (Аплодисменти) "Ізраїль і Палестина святкують 10 - річчя мирного співіснування". (Аплодисменти) А мені подобається ось цей ось -" Сніг повернувся на Кіліманджаро. " (Сміх) І нарешті еBay виставив на продаж добре знану слайд-презентацію, тепер застарілу, музейний експонат - будь ласка зв'яжіться з Ал Гором. Я вірю, що працюючи разом, ми можемо зробити всі ці речі реальністю. І я хочу подякувати всім вам, за те, що запросили мене сьогодні сюди. Це велика честь. Дякую. (Аплодисменти) Спасибі вам.