Good afternoon, good evening, whatever. We can go, jambo, guten Abend, bonsoir, but we can also ooh, ooh, ooh, ooh, ooh, ooh, ooh, ooh, ooh. That is the call that chimpanzees make before they go to sleep in the evening. You hear it going from one side of the valley to the other, from one group of nests to the next.
Доброго дня або, якщо хочете, доброго вечора. Можна також сказати джамбо, гутен абенд, бонжур, а можна прокричати у-у-у-у-у-у-у-у! Цей клич видають шимпанзе шимпанзе перед тим, як влаштовуються на ночівлю. Він розноситься від одного схилу долини до іншого, від однієї групи мавп – інший.
And I want to pick up with my talk this evening from where Zeray left off yesterday. He was talking about this amazing, three-year-old Australopithecine child, Selam. And we've also been hearing about the history, the family tree, of mankind through DNA genetic profiling. And it was a paleontologist, the late Louis Leakey, who actually set me on the path for studying chimpanzees. And it was pretty extraordinary, way back then. It's kind of commonplace now, but his argument was -- because he'd been searching for the fossilized remains of early humans in Africa. And you can tell an awful lot about what those beings looked like from the fossils, from the shape of the muscle attachments, something about the way they lived from the various artifacts found with them. But what about how they behaved? That's what he wanted to know. And of course, behavior doesn't fossilize. He argued -- and it's now a fairly common theory -- that if we found behavior patterns similar or the same in our closest living relatives, the great apes, and humans today, then maybe those behaviors were present in the ape-like, human-like ancestor some seven million years ago. And therefore, perhaps we had brought those characteristics with us from that ancient, ancient past.
Сьогодні ввечері я хочу продовжити розмову з того місця, на якому вчора зупинився Зерей. Він говорив про дивовижну знахідку – трирічну дитину-австралопітека Селама. Нам також розповідали про історію, генеалогічне дерево людства, через розшифровку ДНК. До речі, саме покійний Луїс Лікі,палеонтолог, настановив мене на шлях дослідження шимпанзе. І цей шлях – досить незвичайний. Сьогодні це звучить банально, але в той час Лікі, який займався пошуками останків ранніх людей в Африці, міркував так. Дуже багато про зовнішність наших предків ми можемо дізнатися з викопних рештків, з особливостей кісткового скелету. Дещо про їхній спосіб життя говорять знайдені разом з їхніми останками артефакти. Але якою була їхня поведінка? Ось що хотів знати Лікі. Звичайно ж манера поведінки не зберігається в землі. Він стверджував, і зараз це всіма визнана теорія, що моделі поведінки наших найближчих родичів, людиноподібних мавп, і сучасних людей схожі або навіть збігаються. Отже, не виключено, що ці зразки поведінки були притаманні нашим спільним предкам, які жили близько семи мільйонів років тому. І отже, можливо, ми винесли ці риси з далекого-далекого минулого.
Well, if you look in textbooks today that deal with human evolution, you very often find people speculating about how early humans may have behaved, based on the behavior of chimpanzees. They are more like us than any other living creature, and we've heard about that during this TED Conference. So it remains for me to comment on the ways in which chimpanzees are so like us, in certain aspects of their behavior.
Що ж, якщо почитати сучасні підручники про еволюцію людини, часто можна побачити, як автори розмірковують про поведінку первісних людей,обгрунтовуючи свої теорії звичками шимпанзе. З усіх живих істот вони нам ближче, і ми переконалися в цьому в ході нашої конференції. Отже, мені залишається тільки розповісти, чому шимпанзе так нагадують нас в деяких особливостях поведінки.
Every chimpanzee has his or her own personality. Of course, I gave them names. They can live to be 60 years or more, although we think most of them probably don't make it to 60 in the wild. Mr. Wurzel. The female has her first baby when she's 11 or 12. Thereafter, she has one baby only every five or six years, a long period of childhood dependency when the child is nursing, sleeping with the mother at night, and riding on her back. And we believe that this long period of childhood is important for chimpanzees, just as it is for us, in relation to learning. As the brain becomes ever more complex during evolution in different forms of animals, so we find that learning plays an ever more important role in an individual's life history. And young chimpanzees spend a lot of time watching what their elders do. We know now that they're capable of imitating behaviors that they see. And we believe that it's in this way that the different tool-using behaviors -- that have now been seen in all the different chimpanzee populations studied in Africa -- how these are passed from one generation to the next, through observation, imitation and practice, so that we can describe these tool-using behaviors as primitive culture.
Кожен шимпанзе має свою індивідуальність. Звичайно я давала їм усім імена. Вони можуть жити понад 60 років, хоча на волі навряд чи доживають до цього віку. Містер Вурзел. Самки народжують перше дитинча в 11 або 12 років. Після цього, наступні з'являються кожні п'ять або шість років. Протягом довгого періоду дитинча залежить від матері: харчується її молоком, спить поруч з нею вночі і подорожує на її спині. Вважається, що тривалий період дитинства так само важливий для шимпанзе, як і для нас, в сенсі навчання. У міру того, як будова мозку в різних видів тварин усе більш ускладнюється в процесі еволюції, ми робим висновок, що навчання відіграє все більш важливу роль у житті окремої особини. І молоді шимпанзе проводять дуже багато часу, спостерігаючи за старшими. Нам відомо, що вони вміють наслідувати те, що бачать. Вважається, що саме таким шляхом різні прийоми використання підручних предметів, виявлені в різних популяціях африканських шимпанзе, передаються від одного покоління до іншого через спостереження, повторення і особистий досвід застосування. Отже, такі прийоми поведінки можна вважати примітивною культурою.
Chimpanzees don't have a spoken language. We've talked about that. They do have a very rich repertoire of postures and gestures, many of which are similar, or even identical, to ours and formed in the same context. Greeting chimpanzees embracing. They also kiss, hold hands, pat one another on the back. And they swagger and they throw rocks. In chimpanzee society, we find many, many examples of compassion, precursors to love and true altruism. Unfortunately, they, like us, have a dark side to their nature. They're capable of extreme brutality, even a kind of primitive war. And these really aggressive behaviors, for the most part, are directed against individuals of the neighboring social group. They are very territorially aggressive. Chimpanzees, I believe, more than any other living creature, have helped us to understand that, after all, there is no sharp line between humans and the rest of the animal kingdom.
У шимпанзе немає розмовної мови. Ми вже говорили про це, але вони користуються досить широким набором жестів і рухів, багато з яких схожі або навіть повністю збігаються з нашими і вживаються в тих же ситуаціях. При зустрічі шимпанзе обіймаються. Вони також цілуються, тримаються за руки і поплескують один одного по спині. А ще вони походжають з набундюченим виглядом і кидаються каменями. У спільнотах шимпанзе можна спостерігати дуже багато прикладів співчуття, ознак любові і справжнього альтруїзму. На жаль, в них, як і в нас є свої темні сторони. Шимпанзе можуть бути вкрай жорстокими. Вони навіть здатні на, свого роду, війну. Така по-справжньому агресивна поведінка здебільшого спрямована на членів сусідньої групи мавп. Шимпанзе з відданістю охороняють свою територію. На мою думку, з усіх живих істот саме шимпанзе допомогли нам зрозуміти, зрештою, якою умовною є межа між людиною і тваринним світом.
It's a very blurry line, and it's getting more blurry all the time as we make even more observations. The study that I began in 1960 is still continuing to this day. And these chimpanzees, living their complex social lives in the wild, have helped -- more than anything else -- to make us realize we are part of, and not separated from, the amazing animals with whom we share the planet. So it's pretty sad to find that chimpanzees, like so many other creatures around the world, are losing their habitats. This is just one photograph from the air, and it shows you the forested highlands of Gombe. And it was when I flew over the whole area, about 16 years ago, and realized that outside the park, this forest, which in 1960 had stretched almost unbroken along the eastern shore of Lake Tanganyika, which is where the tiny, 30-square-mile Gombe National Park lies, that a question came to my mind. "How can we even try to save these famous chimpanzees, when the people living around the National Park are struggling to survive?" More people are living there than the land could possibly support. The numbers increased by refugees pouring in from Burundi and over the lake from Congo. And very poor people -- they couldn't afford to buy food from elsewhere.
Ця межа не чітка, і чим більше спостережень ми проводимо, тим розмитішою вона видається. Дослідження, яке я почала в 1960 році, триває і до сьогодні. І ці шимпанзе зі складним життям в дикій природі допомогли нам більше, ніж будь-хто інший, зрозуміти, що ми – невід'ємна частина дивовижного світу живих істот, які населяють Землю. Тому так важко спостерігати, як шимпанзе і багато інших тварин по всьому світу позбавляють їхнього природного середовища. Це тільки один аерофотознімок. На ньому видно вкриті лісом високогір'я Гомбе. Здійснюючи обліт цієї території 16 років тому, я згадала, що в 1960 році ліс, який знаходиться за межами парку, простягався далеко за горизонтом, вздовж східного берега озера Танганьїка, де розташований крихітний, площею всього близько 80 квадратних кілометрів, Національний парк Гомбе. І тоді мені спало на думку: що ми можемо зробити, щоб лише спробувати врятувати цих відомих всьому світу мавп, коли люди, які живуть по сусідству з Національним парком і ті перебувають на межі виживання? Там живе набагато більше людей, ніж земля може прогодувати. Їхня кількість зростає за рахунок біженців, які їдуть з Бурунді і переправляються через озеро із Конго. Дуже бідні люди, вони не мають змоги купити собі їжу.
This led to a program, which we call TACARE. It's a very holistic way of improving the lives of the people living in the villages around the park. It started small with 12 villages. It's now in 24. There isn't time to go into it, but it's including things like tree nurseries, methods of farming most suitable to this now very degraded, almost desert-like land up in these mountains. Ways of controlling, preventing soil erosion. Ways of reclaiming overused farmland, so that within two years they can again be productive. Working to help the villagers obtain fresh water from wells. Perhaps build some schoolrooms. Most important of all, I believe, is working with small groups of women, providing them with opportunities for micro-credit loans. And we've got, as is the case around the world, about 95 percent of all loans returned. Empowering women, working with education, providing scholarships for girls so they can finish secondary school, in the clear understanding that, all around the world, as women's education improves, family size drops. We provide information about family planning and about HIV/AIDS.
Все це привело нас до створення програми, яку ми назвали "Подбай". Це досить комплексний підхід до покращення життя людей, які живуть за околицями парку. Спочатку в проекті брали участь 12 сіл, зараз 24. Немає часу вдаватися в деталі, скажу тільки, що він охоплює такі речі, як насаджування дерев, застосування придатніших методів для обробітку високогірних земель, які зараз дуже виснажені і майже перетворилися на гірську пустелю. Спостереження і запобігання ерозії грунтів, відновлення виснажених сільськогосподарських угідь, які через пару років знову зможуть стати родючими. Допомога мешканцям у добуванні питної води з колодязів. Можливо, будівництво шкільних приміщень. Але найважливіше, мені здається, робота з малими групами жіночого населення, надання їм можливостей для отримання невеликих кредитів. І тут у нас, як і по всьому світу, 95 відсотків позик повертаються. Ми підтримуємо жінок, які працюють в школах, допомагаємо дівчаткам отримати середню освіту, тверезо усвідомлюючи, що по всьому світі із ростом освіченості жінок, скорочується розмір сім'ї. Ми поширюємо знання про планування сім'ї, про ВІЛ та СНІД.
And as a result of this program, something's happening for conservation. What's happening for conservation is that the farmers living in these 24 villages, instead of looking on us as a bunch of white people coming to study a whole bunch of monkeys -- and by the way, many of the staff are now Tanzanian -- but when we began the TACARE program, it was a Tanzanian team going into the villages. It was a Tanzanian team talking to the villagers, asking what they were interested in. Were they interested in conservation? Absolutely not. They were interested in health; they were interested in education. And as time went on, and as their situation began to improve, they began to understand ever more about the need for conservation. They began to understand that as the upper levels of the hills were denuded of trees, so you've got this terrible soil erosion and mudslides.
І як результат роботи цієї програми вживаються заходи для збереження лісів. Але також потрібно додати, що фермери з цих 24 сіл не вважають нас купкою білих людей, які приїхали вивчати мавп. До речі, зараз більшість нашої команди складають танзанійці, і коли наша програма була запущена, саме танзанійці йшли в села і розмовляли з мешканцями, обговорюючи те, що цікавило людей. Чи думали селяни про охорону лісів? Абсолютно не думали. Їх турбували питання охорони здоров'я та освіти. Але з часом, коли ситуація стала змінюватися на краще, вони почали розуміти для чого необхідно берегти ліс. Вони побачили, що найжахливіша ерозія грунтів та зсуви трапляються тоді, коли на верхніх ділянках пагорбів вирубують дерева.
Today, we are developing what we call the Greater Gombe Ecosystem. This is an area way outside the National Park, stretching out into all these very degraded lands. And as these villages have a better standard of life, they are actually agreeing to put between 10 percent and 20 percent of their land in the highlands aside, so that once again, as the trees grow back, the chimpanzees will have leafy corridors through which they can travel to interact -- as they must for genetic viability -- with other remnant groups outside the National Park. So TACARE is a success. We're replicating it in other parts of Africa, around other wilderness areas which are faced with extreme population pressure.
Зараз ми розвиваємо екосистему Великого Гомбе. Вона включає в себе площі, які знаходяться навколо Національного парку та ті, які охоплюють різні ділянки виснажених земель. Тепер, коли рівень життя в селах трохи виріс, хлібороби вже готові виділити 10-15 відсотків своїх земель у високогір'ях, і, коли на них знову виросте ліс, шимпанзе зможуть користуватися цими зеленими коридорами для спілкування, яке їм необхідне для підтримки життєздатності виду, з іншими групами мавп, які збереглися за межами Національного парку. Отже, програма "Подбай" виявилася успішною. Ми запускаємо її і в інших частинах Африки, на тих виснажених землях, які зіткнулися з проблемою стрімкого зростання населення.
The problems in Africa, however, as we've been discussing for the whole of these first couple of days of TED, are major problems. There is a great deal of poverty. And when you get large numbers of people living in land that is not that fertile, particularly when you cut down trees, and you leave the soil open to the wind for erosion, as desperate populations cut down more and more trees, so that they can try and grow food for themselves and their families, what's going to happen? Something's got to give. And the other problems -- in not only Africa, but the rest of the developing world and, indeed, everywhere -- what are we doing to our planet? You know, the famous scientist, E. O. Wilson said that if every person on this planet attains the standard of living of the average European or American, we need three new planets. Today, they are saying four. But we don't have them. We've got one.
Однак проблеми в Африці, які ми обговорювали протягом перших двох днів конференції, це проблеми всього світу. Це, перш за все, крайня бідність. Коли величезна кількість людей проживає на території, яка не здатна їх прогодувати, особливо коли при цьому вирубуються ліси і оголена земля піддається вітровій ерозії, а люди у безвиході знищують все більше і більше дерев, щоб хоч якось прогодувати свої сім'ї, чого можна очікувати ? Зрештою, це чимось обернеться. Але є й інші проблеми, і не тільки в Африці, а в усіх країнах, що розвиваються, по суті, повсюди. Що ми робимо з нашою планетою? Як ви знаєте, відомий вчений Едвард Осборн Вілсон сказав, що якби кожен житель цієї планети жив за стандартами середнього європейця чи американця, то нам знадобилося б три таких планети. А сьогодні вже чотири. Але їх у нас не має, Земля у нас одна.
And what's happened? I mean, the question here is, here we are, arguably the most intelligent being that's ever walked planet Earth, with this extraordinary brain, capable of the kind of technology that is so well illustrated by these TED Conferences, and yet we're destroying the only home we have. The indigenous people around the world, before they made a major decision, used to sit around and ask themselves, "How does this decision affect our people seven generations ahead?" Today, major decisions -- and I'm not particularly talking about Africa here, but the developed world -- major decisions involving millions of dollars, and millions of people, are often based on, "How will this affect the next shareholders' meeting?" And these decisions affect Africa.
І що ж відбувається? Я маю на увазі, що постає таке питання: ось ми, люди, можливо, найрозумніші з будь-яких істот, які коли-небудь жили на землі, але чому людина зі своїм унікальним мозком, здатним створювати такі дивовижні технології, зразки яких представлені на цій TED конференції, продовжує руйнувати єдину домівку, яку вона має? Тубільці на всіх континентах, перш ніж ухвалити важливе рішення, сідали і розмірковували, як це рішення вплине на їхніх нащадків через сім поколінь. Сьогодні найважливіші рішення, і я говорю не тільки про Африку, але й про розвинені країни, рішення, які коштують мільйони доларів і стосуються мільйонів людей, часто приймаються, виходячи з того, як вони будуть сприйняті на наступних зборах акціонерів. І від таких дій залежить життя Африки.
As I began traveling around Africa talking about the problems faced by chimpanzees and their vanishing forests, I realized more and more how so many of Africa's problems could be laid at the door of previous colonial exploitation. So I began traveling outside Africa, talking in Europe, talking in the United States, going to Asia. And everywhere there were these terrible problems. And you know the kind I'm talking about. I'm talking about pollution. The air that we breathe that often poisons us. The earth is poisoning our foods. The water -- water is perhaps one of the most crucial issues that we're going to face in this century -- and everywhere water is being polluted by agricultural, industrial and household chemicals that still are being sprayed around the world, seemingly with the inability to profit from past experience. The mangroves are being cut down; the effects of things like the tsunami get worse. We've talked about the soil erosion. We have the reckless burning of fossil fuels along with other greenhouse gasses, so called, leading to climate change. Finally, all around the world, people have begun to believe that there is something going on very wrong with our climate.
Коли я почала їздити по Африці, обговорюючи проблеми, з якими стикаються шимпанзе і спустошені ліси, я стала все більше і більше розуміти, що більшість африканських проблем беруть коріння з колоніального минулого. І я виїхала за межі Африканського континенту, стала бесідувати про це з жителями Європи, Сполучених Штатів, Азії. І всюди я бачила ці страшні проблеми. Ви розумієте, про що я говорю. Я кажу про забруднення навколишнього середовища. Повітря, яким ми дихаємо, часто є отруйним. .Продукти сільського господарства отруєні хімікатами. А вода, вода – мабуть, найболючіше питання, з яким ми зіткнемося в цьому столітті. Скрізь вода забруднена продуктами сільськогосподарської та побутової хімії, промисловими відходами, які все ще викидаються в навколишнє середовище, здається, помилки минулого нас нічому не вчать. Мангрові чагарники вирубуються, такі стихійні лиха, як цунамі завдають все більшої шкоди. Ми вже говорили про ерозію грунтів. Ми необдумано спалюємо горючі копалини, і це разом з іншими, так званими парниковими газами веде до зміни клімату. Зрештою, люди у всьому світі почали розуміти, що з кліматом коїться щось недобре.
All around the world climates are mixed up. And it's the poor people who are affected worse. It's Africa that already is affected. In many parts of sub-Saharan Africa, the droughts are so much worse. And when the rain does come, it so often leads to flooding and added distress, and the cycle of poverty and hunger and disease. And the numbers of people living in an area that the land cannot support, who are too poor to buy food, who can't move away because the whole land is degraded. And so you get desertification -- creeping, creeping, creeping -- as the last of the trees are cut down. And this kind of thing is not just in Africa. It's all over the world.
Кліматичні умови, можна сказати, перекинулися з ніг на голову. А найбільше від цього страждають бідняки. І Африка вже постраждала. У багатьох районах, сусідніх із Сахарою, все страшнішими стають посухи. А коли випадає дощ, часто трапляються повені, які призводять до нової хвилі страждань, злиднів, голоду і хвороб. А це скупчення жебраків, яким нема за що купити їжу і нікуди бігти, тому що вся земля навколо безплідна. І пустеля наступає, крок за кроком, метр за метром, по мірі того, як вирубуються останні дерева. І це відбувається не тільки в Африці, а й по всьому світу.
So it wasn't surprising to me that as I was traveling around the world I met so many young people who seemed to have lost hope. We seem to have lost wisdom, the wisdom of the indigenous people. I asked a question. "Why?" Well, do you think there could be some kind of disconnect between this extraordinarily clever brain, the kind of brain that the TED technologies exemplify, and the human heart? Talking about it in the non-scientific term, in terms of love and compassion. Is there some disconnect? And these young people, when I talk to them, basically they were either depressed or apathetic, or bitter and angry. And they said more or less the same thing, "We feel this way because we feel you've compromised our future and there's nothing we can do about it."
Тому мене не дивувало те, що в своїх поїздках я зустріла так багато молодих людей,які, здавалося, втратили надію. Ми, ніби позбавлені тієї мудрості, притаманної корінним жителям. Я ставлю запитання: "Чому?" Що ж, можливо, з'явився якийсь розлад між нашим унікальним розумом, прикладом досягнень якого служать технології TED, і нашим серцем? Я не говорю про це в науковому відношенні, а з точки зору любові і співчуття. Чи трапився якийсь розлад? Взяти тих молодих людей, з якими я розмовляла, здебільшого вони були або пригніченими, або апатичними, незадоволеними і озлобленими. Вони говорили в більшій чи меншій мірі про те що і я: "Ми стали такими, тому що ви перекреслили наше майбутнє, і ми вже нічого не можемо з цим зробити".
We have compromised their future. I've got three little grandchildren, and every time I look at them and I think how we've harmed this beautiful planet since I was their age, I feel this desperation. And that led to this program we call Roots and Shoots, which began right here in Tanzania and has now spread to 97 countries around the world. It's symbolic. Roots make a firm foundation. Shoots seem tiny; to reach the sun they can break through a brick wall. See the brick wall as all these problems we've inflicted on the planet, environmental and social. It's a message of hope. Hundreds and thousands of young people around the world can break through and can make this a better world for all living things. The most important message of Roots and Shoots: every single one of us makes a difference, every single day. We have a choice. Every one of us in this room, we have a choice as to what kind of difference we want to make. The very poor have no choice. It's up to us to change things so that the poor have choice as well.
Ми вирішили їхнє майбутнє. У мене три маленьких онука, і кожен раз, коли я їх бачу, думаю про те, як змінилася наша прекрасна планета з часу мого дитинства, і відчуваю розпач. Все це підштовхнуло нас до розробки програми "Коріння і пагони", яка стартувала там же, в Танзанії, і працює зараз в 97 країнах світу. Ця назва символічна. Коріння утворюють міцну основу. Пагони, хоча і здаються крихкими, здатні пробитися крізь цегляну стіну, простягаючись до сонця. Кам'яна стіна символізує всі ті проблеми, від яких потерпає наша планета, природні та соціальні. Ця програма – послання надії. Сотні, тисячі молодих людей по всьому світу зможуть пробудитися і змінити світ, в якому ми всі живемо, на краще. Головне гасло програми "Коріння і пагони" полягає в наступному. Абсолютно кожен з нас щось змінює у житті, кожен божий день. У нас є вибір. Кожен, хто знаходяться в цьому приміщенні, має можливість вибрати, що він хоче змінити. Але бідняки немають можливості вибирати. Це ми повинні змінити ситуацію так, щоб вони отримали таку можливість.
The Roots and Shoots groups all choose three projects. It depends on how old they are, and which country, whether they're in a city or rural, as to what kinds of projects. But basically, we have programs now from preschool right through university, with more and more adults starting their own Roots and Shoots groups. And every group chooses, between them, three different kinds of project to make this a better world, recognizing that all these different problems are interconnected and impinge on each other. So one of their projects will be to help their own human community. And then, if they're able, they may raise money to help communities in other parts of the world. One of their projects will be to help animals -- not just wildlife, domestic animals as well. And one of their projects will be to help the environment that we all share. And woven throughout all of this is a message of learning to live in peace and harmony within ourselves, in our families, in our communities, between nations, between cultures, between religions and between us and the natural world. We need the natural world. We cannot go on destroying it at the rate we are. We not do have more than this one planet.
Всі учасники"Коренів і пагонів " можуть взятися за один з трьох проектів в залежності від їхнього віку, від того, в якій країні вони живуть, в місті чи в сільській місцевості. Але головне, наша програма охоплює і дошкільні установи, і університети, і все більше і більше дорослих організовують свої групи "Коренів і пагонів". Кожна група намагається змінити наш світ на краще, вибираючи один з трьох проектів, усвідомлюючи, що різні питання взаємопов'язані і впливають один на одного. Один з варіантів роботи – допомагати своїй власній громаді і, по можливості, зібрати кошти для спільнот в інших регіонах планети. Інший варіант – допомагати тваринам, не тільки диким, але і домашнім. І третій напрямок – сприяти збереженню нашого спільного середовища проживання. Всі ці завдання об'єднує одна ідея: треба вчитися жити в мирі та злагоді з самим собою, зі своїми близькими, зі співвітчизниками, з іншими націями, культурами і релігіями, а також з природнім середовищем. Ми не можемо жити без природи. Ми не можемо продовжувати її знищувати. Другої такої планети у нас не буде.
Just picking one or two of the projects right here in Africa that the Roots and Shoots groups are doing, one or two projects only -- in Tanzania, in Uganda, Kenya, South Africa, Congo-Brazzaville, Sierra Leone, Cameroon and other groups. And as I say, it's in 97 countries around the world. Of course, they're planting trees. They're growing organic vegetables. They're working in the refugee camps, with chickens and selling the eggs for a little amount of money, or just using them to feed their families, and feeling a sense of pride and empowerment, because they're no longer helpless and depending on others with their vegetables and their chickens. It's being used in Uganda to give some psychological help to ex-child soldiers. Doing projects like this is bringing them out of themselves. Once again, they're useful members of society. We have this program in prisons as well. So, there's no time for more Roots and Shoots now. But -- oh, they're also working on HIV/AIDS. That's a very important component of Roots and Shoots, with older kids talking to younger ones. And unwanted pregnancies and things like that, which young people listen to better from other youth, rather than adults.
Групи "Коренів і пагонів" в Африці беруться за один-два проекти – в Танзанії, Уганді, Кенії, Південній Африці, республіці Конго, Сьєрра-Леоне, Камеруні і так далі. І, як я вже сказала, такі групи створені в 97 країнах світу. Вони, звичайно, саджають дерева, вирощують овочі без хімічних добрив. Працюючи в таборах біженців, розводять курчат і продають яйця за низькою ціною або ж годують ними свої сім'ї. І люди з гордістю відчувають свою силу, тому що вони перестали бути безпорадними і залежати від інших, маючи хоча б власні овочі і кури. В Уганді ми надаємо психологічну допомогу дітям, які були втягнені у громадянські війни. Завдяки цьому вони не відчувають себе покинутими і знову стають повноцінними членами суспільства. Наші люди працюють також і в тюрмах. У мене більше немає часу розповідати про цю програму. Ах, мало не забула! Учасники програми займаються ще проблемою ВІЛ та СНІДу. Це дуже важлива складова роботи, особливо, коли старші діти розмовляють з молодшими. Про незаплановану вагітність і тому подібне. Молодь краще сприймає ці розмови з вуст своїх однолітків.
Hope. That's the question I get asked as I'm going around the world: "Jane, you've seen so many terrible things, you've seen your chimpanzees decrease in number from about one million, at the turn of the century, to no more than 150,000 now, and the same with so many other animals. Forests disappearing, deserts where once there was forest. Do you really have hope?" Well, yes. You can't come to a conference like TED and not have hope, can you? And of course, there's hope. One is this amazing human brain.
Чи є надія? Ось питання, яке мені ставлять в різних куточках нашої планети. "Джейн! Ви бачили стільки жахливих речей, ви стали свідком того, як число ваших улюблених шимпанзе скоротилася з одного мільйона на початку століття до 150 тисяч. І така ж ситуація склалася з багатьма іншими тваринами. Зникають ліси, на їх місцях залишається пустеля. І справді у вас залишається надія? " Я відповідаю "так!" Адже неможливо брати участь в такій конференції, як наша, втративши надію, чи не так? Звичайно, я живу з надією. По-перше, я вірю в дивовижні можливості людського розуму.
And I mean, think of the technologies. And I've just been so thrilled, finally, to come to people talking about compost latrines. It's one of my hobbyhorses. We just flush all this water down the lavatory, it's terrible. And then talking about renewable energy -- desperately important. Do we care about the planet for our children? How many of us have children or grandchildren, nieces, nephews? Do we care about their future? And if we care about their future, we, as the elite around the world, we can do something about it. We can make choices as to how we live each day. What we buy. What we wear. And choose to make these choices with the question, how will this affect the environment around me? How will it affect the life of my child when he or she grows up? Or my grandchild, or whatever it is. So the human brain, coupled with the human heart, and we join hands around the world. And that's what TED is helping so well with, and Google who help us, and Esri are helping us with mapping in Gombe National Park. All of these technologies we can use.
Я маю на увазі технології. що я була вражена, почувши людей, які обговорюють отримання добрива з фекалій. Ця тема – теж мій коник. Ми просто спускаємо стільки води в каналізацію, це ж жахливо. Потім було піднято виключно важливе питання про поновлювані джерела енергії. Чи намагаємося ми зберегти планету для наших дітей? Адже у багатьох з нас є діти або онуки, племінники або племінниці. Чи думаємо ми про їхнє майбутнє? І якщо воно нас турбує, то ми як частина світової еліти можемо щось зробити. Ми можемо робити вибір у своєму повсякденному житті. Вибирати те що їмо і який одяг носимо, замислюючись при цьому про те, замислюючись при цьому про те, як це відіб'ється на навколишньому середовищі, як це вплине на життя наших дітей, коли вони виростуть. Або наших онуків, тут немає ніякої різниці. Нехай розум з'єднається з серцем, і люди всього світу візьмуться за руки! І TED дуже багато робить для цього, і Google, який нам допомагає, і компанія ESRI, яка забезпечує нас картографічною продукцією по національному парку Гомбе. Ми можемо користуватися всіма цими розробками.
Now let's link them, and it's beginning to happen, isn't it? You've heard about it this afternoon. It's beginning to happen. This change, this change. To see change that we must have if we care about the future. And the next reason for hope -- nature is amazingly resilient. You can take an area that's absolutely destroyed, with time and perhaps some help it can regenerate. And an example is the TACARE program. I told you, where a seemingly dead tree stump -- if you stop hacking them for firewood, which you don't need to because you have wood lots, then in five years you can have a 30-foot tree. And animals, almost on the brink of extinction, can be given a second chance. That's my next book. It's inspiring. And it brings me to my last category of hope, and we've heard about this so much in the last two days: this indomitable human spirit. This determination of people, the resilience of the human spirit, So that people who you would think would be battered by poverty, or disease, or whatever, can pull themselves up out of it, sometimes with a helping hand, and take their part in society, and take their part in changing the world.
Поєднавши їх разом, ми бачимо, що вони починають працювати, чи не так? Сьогодні ми дізналися про це. Справа зрушила з місця. Ми змінюємо наше життя, думаючи про те, що ми повинні зробити заради майбутнього планети. Природа має разючі здатності до відновлення – ось що ще підтримує надію. Візьміть абсолютно спустошену землю, дайте їй час, прикладіть невеликі зусилля – і вона відновиться. Такі приклади дає нам програма "Подбай". Я розповідала вам, що на місці висохлого пенька, який перестали рубати на дрова, коли у людей стало достатньо палива, через п'ять років буде стояти 10-метрове дерево. Те ж саме стосується і тварин, які знаходяться на межі вимирання. Їм можна дати шанс вижити. Про це буде моя наступна книга. Вона покликана надихати, і в ній я переходжу до розмови про головне джерело надії, ми так багато говорили про нього за ці останні два дні – про непереможний людський дух. Про цілеспрямованість, стійкість людини. Так люди, які, здавалося б, повинні бути розчавлені злиднями, чи хворобою або іншим нещастям, знову піднімаються на ноги, іноді з чиєюсь допомогою, і беруть участь у житті суспільства, вносять свій внесок у зміну світу.
And just to think of one or two people out of Africa who are just really inspiring. We could make a very long list, but obviously Nelson Mandela, emerging from 17 years of hard physical labor, 23 years of imprisonment, with this amazing ability to forgive, so that he could lead his nation out the evil regime of apartheid without a bloodbath. Ken Saro-Wiwa, in Nigeria, who took on the giant oil companies, and although people around the world tried their best, was executed. People like this are so inspirational. People like this are the role models we need for young Africans. And we need some environmental role models as well, and I've been hearing some of them today. So I'm really grateful for this opportunity to share this message again, with everyone at TED. And I hope that some of us can get together and talk about some of these things, especially the Roots and Shoots program.
Досить назвати одну-дві людини, які народилися в Африці. Їх приклад дійсно надихає. Хоча можна було б скласти довгий список таких імен. Це, звичайно ж, Нельсон Мандела, якого не зламали 17 років важкої фізичної роботи і 23 роки в'язниці. Володіючи дивовижною здатністю прощати, він зумів вивести свою країну з жаху апартеїду, не потопивши її в крові. І ще Кен Саро-Віва з Нігерії, який кинув виклик найбільшим нафтовим компаніям. Незважаючи на зусилля багатьох людей зрізних країн, він був страченим. Приклад таких людей справді надихає. Вони повинні бути прикладом для наслідування для африканської молоді. А ще нам потрібні приклади відданості справі збереження навколишнього середовища, і сьогодні мені вдалося їх тут побачити. Тому я так вдячна за можливість, яка мені трапилася, знову поділитися своїми ідеями з усіма учасниками TED конференції. І я сподіваюся, що деякі з нас могли б зібратися разом і обговорити багато питаннь, особливо програму "Корені і пагони".
And just a last word on that -- the young woman who's running this entire conference center, I met her today. She came up so excited, with her certificate. She was [in] Roots and Shoots. She was in the leadership in Dar es Salaam. She said it's helped her to do what she's doing. And it was very, very exciting for me to meet her and see just one example of how young people, when they are empowered, given the opportunity to take action, to make the world a better place, truly are our hope for tomorrow. Thank you.
І ще одне слово наостанок. Я сьогодні зустріла молоду жінку, яка керує всією роботою цього конференц-залу. Вона підійшла до мене дуже схвильованою і показала мені своє посвідчення. Виявилося, що вона була активісткою групи "Корені і пагони" в Дар-ес-Саламі. Дівчина зізналася, що цей досвід дуже допомагає їй у роботі. Я була дуже щаслива зустрітися з нею. Її приклад переконує мене в тому, що молодь, (Оплески) яка відчуває свою силу і має можливість діяти і змінювати наше життя на краще, дійсно, дає нам надію на майбутнє. Дякую! Дякую!
(Applause)
(Оплески)