War has been a part of my life since I can remember. I was born in Afghanistan, just six months after the Soviets invaded, and even though I was too young to understand what was happening, I had a deep sense of the suffering and the fear around me.
Війна є частиною мого життя, скільки я себе пам'ятаю. Я народилася в Афганістані, шість місяців після вторгнення радянських військ, Попри те, що я була надто малою, щоб розуміти, що відбувається навколо, я сильно переживала страждання та страх оточуючих.
Those early experiences had a major impact on how I now think about war and conflict. I learned that when people have a fundamental issue at stake, for most of them, giving in is not an option. For these types conflicts -- when people's rights are violated, when their countries are occupied, when they're oppressed and humiliated -- they need a powerful way to resist and to fight back. Which means that no matter how destructive and terrible violence is, if people see it as their only choice, they will use it. Most of us are concerned with the level of violence in the world. But we're not going to end war by telling people that violence is morally wrong. Instead, we must offer them a tool that's at least as powerful and as effective as violence.
Цей ранній досвід дуже вплинув на те, як я нині думаю про війну і конфлікт. Я зрозуміла, що коли люди перебувають у дуже загрозливій ситуації, для більшості з них здатися - це не варіант. Для тих видів конфлікту, в яких порушуються права людини, в умовах іноземної окупації, коли люди переслідуються та принижуються, їм потрібен потужний засіб для опору та відплати. Незважаючи на те, наскільки руйнівним та жахливим може бути насильство, якщо люди бачать у ньому єдиний вихід, вони його будуть застосовувати. Більшість з нас стурбовані рівнем насильства у світі. Але ми не закінчимо війну, розповідаючи людям, що насильство аморальне. Натомість, ми повинні запропонувати метод, який є принаймні таким же ефективним та потужним, як насильство.
This is the work I do. For the past 13 years, I've been teaching people in some of the most difficult situations around the world how they can use nonviolent struggle to conduct conflict. Most people associate this type of action with Gandhi and Martin Luther King. But people have been using nonviolent action for thousands of years. In fact, most of the rights that we have today in this country -- as women, as minorities, as workers, as people of different sexual orientations and citizens concerned with the environment -- these rights weren't handed to us. They were won by people who fought for them and who sacrificed for them. But because we haven't learned from this history, nonviolent struggle as a technique is widely misunderstood.
Це власне те, чим я займаюся. Останні 13 років я навчаю людей, що перебувають у найскладніших ситуаціях по всьому світу, як використовувати ненасильницький спротив для залагодження конфліктів. Більшість пов'язує цей різновид боротьби з іменами Ганді та Мартіна Лютера Кінга. Однак люди використовують ненасильницький спротив вже тисячі років. Насправді, більшість прав, які ми маємо сьогодні у цій країні [США] - як жінки, як представники національних меншин, як наймані працівники, як люди з різною сексуальною орієнтацією, а також громадяни, що турбуються про стан довкілля - усі ці права не були нам подаровані. Вони були завойовані людьми, що боролися за них та йшли на жертви. Та оскільки історія нас нічого не вчить, ненасильницький спротив досі неправильно розуміють як метод.
I met recently with a group of Ethiopian activists, and they told me something that I hear a lot. They said they'd already tried nonviolent action, and it hadn't worked. Years ago they held a protest. The government arrested everyone, and that was the end of that. The idea that nonviolent struggle is equivalent to street protests is a real problem. Because although protests can be a great way to show that people want change, on their own, they don't actually create change -- at least change that is fundamental.
Нещодавно я зустрічалася з групою ефіопських активістів, і вони розповіли те, що я чула до цього не раз. Вони сказали, що вже спробували ненасильницький спротив, але він не допоміг. Кілька років тому вони вийшли на протест. Уряд заарештував усіх, і на цьому все закінчилося. Та ідея, що ненасильницький спротив тотожний вуличним протестам, є справжньою проблемою. Хоч протести можуть бути чудовим способом показати, що люди прагнуть змінити, самі по собі вони, насправді, не вносять жодних змін - принаймні докорінних змін.
(Laughter)
(Сміх)
Powerful opponents are not going to give people what they want just because they asked nicely ... or even not so nicely.
Сильні опоненти не дають людям того, чого вони прагнуть тільки тому, що вони гарно попросили... чи навіть не дуже гарно.
(Laughter)
(Сміх)
Nonviolent struggle works by destroying an opponent, not physically, but by identifying the institutions that an opponent needs to survive, and then denying them those sources of power. Nonviolent activists can neutralize the military by causing soldiers to defect. They can disrupt the economy through strikes and boycotts. And they can challenge government propaganda by creating alternative media.
Ненасильницький спротив працює на знищення опонента, не фізично, а через ідентифікацію інституцій, яких опонент потребує для виживання, і позбавлення його цих джерел сили. Активісти ненасильницького спротиву можуть нейтралізувати війська, спонукаючи військових перейти на свою сторону. Вони можуть зруйнувати економіку за допомогою страйків та бойкотів. Також вони можуть кинути виклик урядовій пропаганді, створюючи альтернативні ЗМІ.
There are a variety of methods that can be used to do this. My colleague and mentor, Gene Sharp, has identified 198 methods of nonviolent action. And protest is only one. Let me give you a recent example.
Є значна кількість методів для цього. Мій колега і ментор Джин Шарп визначив 198 методів ненасильницького спротиву. І протест є лише одним із них. Наведу вам нещодавній приклад.
Until a few months ago, Guatemala was ruled by corrupt former military officials with ties to organized crime. People were generally aware of this, but most of them felt powerless to do anything about it -- until one group of citizens, just 12 regular people, put out a call on Facebook to their friends to meet in the central plaza, holding signs with a message: "Renuncia YA" -- resign already. To their surprise, 30,000 people showed up. They stayed there for months as protests spread throughout the country. At one point, the organizers delivered hundreds of eggs to various government buildings with a message: "If you don't have the huevos" -- the balls -- "to stop corrupt candidates from running for office, you can borrow ours."
Кілька місяців тому Гватемалою керували корумповані колишні військові чини, пов'язані з організованою злочинністю. Люди загалом розуміли ситуацію в країні, однак більшість з них вважали себе нездатними змінити її, - доки одна група громадян, 12 звичайних людей, закликала своїх друзів на Фейсбуці зустрітися на центральній площі, тримаючи плакати з написом: "Renuncia YA" - "йдіть у відставку негайно." На їхній подив, прийшло 30 тисяч людей. Вони стояли там кілька місяців, а протести поширилися по усій країні. Одного разу організатори принесли сотні яєць під державні будівлі з повідомленням: "Якщо у вас немає huevos" - "яєць" - щоб відсторонити корупціонерів від влади, ви можете позичити наші.
(Laughter)
(Сміх)
(Applause)
(Оплески)
President Molina responded by vowing that he would never step down. And the activists realized that they couldn't just keep protesting and ask the president to resign. They needed to leave him no choice. So they organized a general strike, in which people throughout the country refused to work. In Guatemala City alone, over 400 businesses and schools shut their doors. Meanwhile, farmers throughout the country blocked major roads. Within five days, the president, along with dozens of other government officials, resigned already.
Президент Моліна відповів, що він ніколи не піде у відставку. І тоді активісти зрозуміли, що не можна далі тільки протестувати, вони стали вимагати у президента піти у відставку. Їм потрібно було залишити його без вибору. Отож вони організували загальний страйк, під час якого люди по всій країні відмовилися працювати. В одному лише місті Гватемала більше 400 підприємств та шкіл зачинилися. Тим часом, фермери по всій країні заблокували головні дороги. За п'ять днів президент разом з десятками урядовців подав у відставку.
(Applause)
(Оплески)
I've been greatly inspired by the creativity and bravery of people using nonviolent action in nearly every country in the world. For example, recently a group of activists in Uganda released a crate of pigs in the streets. You can see here that the police are confused about what to do with them.
Мене надихають креативність та сміливість людей, що застосовують ненасильницький спротив практично у кожній країні світу. Наприклад, нещодавно група активістів в Уганді випустила свиней з кліток на вулиці міста. В цьому випадку поліція не знала, що робити з усім цим.
(Laughter)
(Сміх)
The pigs were painted the color of the ruling party. One pig was even wearing a hat, a hat that people recognized.
Свині були розмальовані у кольори правлячої партії. Одна свиня мала на собі капелюх, капелюх, який люди впізнавали.
(Laughter)
(Сміх)
Activists around the world are getting better at grabbing headlines, but these isolated actions do very little if they're not part of a larger strategy. A general wouldn't march his troops into battle unless he had a plan to win the war. Yet this is how most of the world's nonviolent movements operate. Nonviolent struggle is just as complex as military warfare, if not more. Its participants must be well-trained and have clear objectives, and its leaders must have a strategy of how to achieve those objectives.
Активісти в усьому світі все частіше потрапляють на шпальти газет, але їх окремі акції не є ефективними, якщо вони не є частиною ширшої стратегії. Генерал не поведе війська у бій, якщо у нього немає плану, як виграти війну. Однак саме так діє більшість рухів ненасильницького спротиву у світі. Він є настільки ж складним, як і військова операція, якщо не складнішим. Його учасники мають бути добре підготованими та мати чіткі цілі, а його лідери повинні мати стратегію для досягнення цих цілей.
The technique of war has been developed over thousands of years with massive resources and some of our best minds dedicated to understanding and improving how it works. Meanwhile, nonviolent struggle is rarely systematically studied, and even though the number is growing, there are still only a few dozen people in the world who are teaching it. This is dangerous, because we now know that our old approaches of dealing with conflict are not adequate for the new challenges that we're facing.
Методи ведення війни розвиваються впродовж тисячоліть, на них витрачають величезні ресурси, до них залучають найкращі уми для їх розуміння і вдосконалення. Тим часом, ненасильницький спротив рідко вивчається систематично, незважаючи на зростання кількості спеціалістів, лише кілька десятків людей у світі навчають цьому. Це небезпечно, оскільки ми знаємо тепер, що старі підходи до вирішення конфліктів не відповідають тим викликам, з якими ми стикаємося.
The US government recently admitted that it's in a stalemate in its war against ISIS. But what most people don't know is that people have stood up to ISIS using nonviolent action. When ISIS captured Mosul in June 2014, they announced that they were putting in place a new public school curriculum, based on their own extremist ideology. But on the first day of school, not a single child showed up. Parents simply refused to send them. They told journalists they would rather homeschool their children than to have them brainwashed.
Уряд США нещодавно визнав, що зайшов у безвихідь у своїй боротьбі проти ІДІЛ. Але більшість не знає, що є ті, хто успішно протистояв ІДІЛ через ненасильницький спротив. Коли ІДІЛ захопив Мосул у червні 2014 року, вони оголосили, що запроваджують нову шкільну програму навчання, яка базується на їх екстремістській ідеології. Однак в перший день навчання жоден учень не з'явився у школі. Батьки просто відмовилися відпускати їх до школи. Вони сказали журналістам, що краще навчатимуть своїх дітей удома, ніж їм промиватимуть мізки у школі.
This is an example of just one act of defiance in just one city. But what if it was coordinated with the dozens of other acts of nonviolent resistance that have taken place against ISIS? What if the parents' boycott was part of a larger strategy to identify and cut off the resources that ISIS needs to function; the skilled labor needed to produce food; the engineers needed to extract and refine oil; the media infrastructure and communications networks and transportation systems, and the local businesses that ISIS relies on? It may be difficult to imagine defeating ISIS with action that is nonviolent. But it's time we challenge the way we think about conflict and the choices we have in facing it.
І це приклад лише однієї акції непокори лише в одному місті. А що, коли б це координувалося з десятками інших акцій ненасильницького спротиву проти ІДІЛ. Що коли б батьківський бойкот був частиною ширшої стратегії щодо визначення та виснаження ресурсів, необхідних для діяльності ІДІЛ; для вирощування їжі потрібні навчені працівники; для видобутку та переробки нафти потрібні інженери; потрібні теж інфраструктура, комунікаційні мережі та транспортні системи, місцеві підприємства, від яких залежить ІДІЛ? Важко уявити перемогу над ІДІЛ за допомогою ненасильницького спротиву. Однак настав час змінити наші уявлення про конфлікт та способи його вирішення.
Here's an idea worth spreading: let's learn more about where nonviolent action has worked and how we can make it more powerful, just like we do with other systems and technologies that are constantly being refined to better meet human needs. It may be that we can improve nonviolent action to a point where it is increasingly used in place of war. Violence as a tool of conflict could then be abandoned in the same way that bows and arrows were, because we have replaced them with weapons that are more effective. With human innovation, we can make nonviolent struggle more powerful than the newest and latest technologies of war. The greatest hope for humanity lies not in condemning violence but in making violence obsolete.
Отож ідея, яку варто поширити: дізнаймося більше про успішний досвід ненасильницького спротиву, і те, як ми можемо зробити його більш потужним, так, як ми це робимо з іншими системами та технологіями, які постійно оновлюються, щоб краще задовільняти людські потреби. Можливо, ми покращимо ненасильницький спротив настільки, що він буде застосовуватися замість війни. Насильство як засіб вирішення конфлікту може стати неактуальним, точно так само, як колись стріли та луки, оскільки ми замінили їх більш ефективною зброєю. Завдяки інноваціям ми можемо зробити ненасильницький спротив потужнішим, ніж найновіші технології війни. Найбільш перспективним для людства є не засудження насильства, а намагання зробити його непотрібним.
Thank you.
Дякую.
(Applause)
(Оплески)