I'm gonna talk a little bit about open-source security, because we've got to get better at security in this 21st century.
Поговоримо трохи про відкриту безпеку, бо її треба зміцнити в нашому 21-му столітті.
Let me start by saying, let's look back to the 20th century, and kind of get a sense of how that style of security worked for us.
Почну ось із чого. Озирнімося на 20-те століття, щоб зрозуміти, який стиль безпеки нам підходив.
This is Verdun, a battlefield in France just north of the NATO headquarters in Belgium. At Verdun, in 1916, over a 300-day period, 700,000 people were killed, so about 2,000 a day.
Це Верден, поле бою у Франції, на північ від штаб-квартири НАТО в Бельгії. У Вердені 1916 року упродовж 300 днів було вбито 700,000 людей, тобто по 2,000 за день.
If you roll it forward -- 20th-century security -- into the Second World War, you see the Battle of Stalingrad, 300 days, 2 million people killed.
Перемотаємо вперед - до безпеки в 20-му столітті - до Другої світової війни. Сталінградська битва, 300 днів, вбито 2 мільйони людей.
We go into the Cold War, and we continue to try and build walls. We go from the trench warfare of the First World War to the Maginot Line of the Second World War, and then we go into the Cold War, the Iron Curtain, the Berlin Wall. Walls don't work.
Переходимо до Холодної війни, ми й далі будуємо стіни. Від війни в окопах під час Першої світової війни ми переходимо до лінії Мажино в роки Другої світової війни, і далі до Холодної війни, Залізної завіси та Берлінської стіни. Стіни не дають результату.
My thesis for us today is, instead of building walls to create security, we need to build bridges. This is a famous bridge in Europe. It's in Bosnia-Herzegovina. It's the bridge over the Drina River, the subject of a novel by Ivo Andrić, and it talks about how, in that very troubled part of Europe and the Balkans, over time there's been enormous building of walls. More recently, in the last decade, we begin to see these communities start, hesitatingly, to come together.
Сьогодні я вважаю, що замість того, щоб будувати стіни заради безпеки, нам треба зводити мости. Це відомий у Європі міст. Він розташований у Боснії та Герцеговині. Це міст через річку Дрину, герой роману Іво Андрича, в якому письменник розповідає, як у тому дуже неспокійному регіоні Європи та Балканів масово будували стіни. За останнє десятиліття ми побачили, що ці спільноти поволі, вагаючись, гуртуються.
I would argue, again, open-source security is about connecting the international, the interagency, the private-public, and lashing it together with strategic communication, largely in social networks.
Тому я знову наголошую, що відкрита безпека - це налагодження зв'язку між країнами, установами, державою та приватними компаніями і згуртування їх за допомогою стратегічного зв'язку, здебільшого в соціальних мережах.
So let me talk a little bit about why we need to do that, because our global commons is under attack in a variety of ways, and none of the sources of threat to the global commons will be solved by building walls.
Я розповім, для чого нам це потрібно, бо загальна спадщина людства постала перед багатьма загрозами, і ніякому джерелу цих загроз не зарадить будівництво стін.
Now, I'm a sailor, obviously. This is a ship, a liner, clipping through the Indian Ocean. What's wrong with this picture? It's got concertina wire along the sides of it. That's to prevent pirates from attacking it. Piracy is a very active threat today around the world. This is in the Indian Ocean. Piracy is also very active in the Strait of Malacca. It's active in the Gulf of Guinea. We see it in the Caribbean. It's a $10-billion-a-year discontinuity in the global transport system. Last year, at this time, there were 20 vessels, 500 mariners held hostage. This is an attack on the global commons. We need to think about how to address it.
Як відомо, я моряк. Цей корабель, лайнер, пливе Індійським океаном. Що на цій світлині не так? Уздовж боків корабля натягнутий колючий дріт, Щоб відлякати піратів. Сьогодні піратство - це дуже активна загроза по всьому світу. Це відбувається в Індійському океані. Піратство процвітає у Малаккській протоці. У Гвінейській затоці. У Карибському басейні. Щорічно піратство завдає 10 мільярдів доларів збитків світовій транспортній системі. Торік у цей час 20 суден, 500 моряків тримали в заручниках. Це напад на загальну спадщину людства. Нам треба задуматись, як дати йому відсіч.
Let's shift to a different kind of sea, the cyber sea. Here are photographs of two young men. At the moment, they're incarcerated. They conducted a credit card fraud that netted them over 10 billion dollars. This is part of cybercrime which is a $2-trillion-a-year discontinuity in the global economy. Two trillion a year. That's just under the GDP of Great Britain. So this cyber sea, which we know endlessly is the fundamental piece of radical openness, is very much under threat as well.
А тепер вирушимо до іншого моря - кіберморя. Перед вами фотографії двох юнаків. Вони вже перебувають у в'язниці. Шляхом шахрайства вони зняли з кредитних карток понад 10 мільярдів доларів. Це один із прикладів кіберзлочинства, яке щороку завдає 2 трильйони доларів збитків світовій економіці. Два трильйони за рік. Майже ВВП Великобританії. Отож це безмежне кіберморе - яскравий приклад цілковитої відкритості - також перебуває під загрозою.
Another thing I worry about in the global commons is the threat posed by trafficking, by the movement of narcotics, opium, here coming out of Afghanistan through Europe over to the United States. We worry about cocaine coming from the Andean Ridge north. We worry about the movement of illegal weapons and trafficking. Above all, perhaps, we worry about human trafficking, and the awful cost of it. Trafficking moves largely at sea but in other parts of the global commons.
Коли йдеться про загальну спадщину людства, мене хвилює загроза, що її створює контрабанда - рух наркотиків, опію, який з Афганістану потрапляє в Європу, а тоді в США. Ми хвилюємося через кокаїн, який потрапляє на північ через Анди. Ми стурбовані обігом нелегальної зброї і контрабанди. А найбільше нас непокоїть торгівля людьми та її жахлива ціна. Контрабанду перевозять здебільшого морем, але в інших ділянках загальної спадщини людства.
This is a photograph, and I wish I could tell you that this is a very high-tech piece of US Navy gear that we're using to stop the trafficking. The bad news is, this is a semi-submersible run by drug cartels. It was built in the jungles of South America. We caught it with that low-tech raft — (Laughter) — and it was carrying six tons of cocaine. Crew of four. Sophisticated communications sweep. This kind of trafficking, in narcotics, in humans, in weapons, God forbid, in weapons of mass destruction, is part of the threat to the global commons.
Погляньте на це фото. Якби ж я міг сказати вам, що це надсучасне судно воєнно-морського флоту США, яке допомагає нам боротися з контрабандою. Але, на жаль, це напівпідводний човен, який належить наркокартелям. Його збудували в джунглях Південної Америки. Ми зловили його на тому застарілому човні - (Сміх) - він перевозив шість тон кокаїну. Команда з чотирьох людей. Продумана система зв'язку. Цей вид контрабанди - наркотиків, людей, зброї, Боже борони, зброї масового знищення, загрожує загальній спадщині людства.
And let's pull it together in Afghanistan today. This is a field of poppies in Afghanistan. Eighty to 90 percent of the world's poppy, opium and heroin, comes out of Afghanistan. We also see there, of course, terrorism. This is where al Qaeda is staged from. We also see a very strong insurgency embedded there. So this terrorism concern is also part of the global commons, and what we must address.
А тепер подивимось на Афганістан. Це макове поле в Афганістані. 80-90 відсотків опіумного маку в світі, опію та героїну, походять з Афганістану. Звісно, що там є і тероризм. Звідти веде свої дії Аль-Каїда. Крім того, в країні активно діють повстанці. Отож, цей тероризм також є складовою загальної спадщини людства, і ми мусимо з ним боротися.
So here we are, 21st century. We know our 20th-century tools are not going to work. What should we do?
Ми живемо в 21-му столітті. І знаємо, що інструменти 20-го століття не спрацюють. Що ж робити?
I would argue that we will not deliver security solely from the barrel of a gun. We will not deliver security solely from the barrel of a gun. We will need the application of military force. When we do it, we must do it well, and competently.
Я вважаю, що ми не зможемо гарантувати безпеку одним дулом автомата. Ми не зможемо гарантувати безпеку одним дулом автомата. Нам доведеться застосувати воєнну силу. І при цьому зробити все правильно, зі знанням справи.
But my thesis is, open-source security is about international, interagency, private-public connection pulled together by this idea of strategic communication on the Internet.
Проте я переконаний, що відкрита безпека - це налагодження зв'язку між країнами, установами, державою та приватними компаніями і згуртування їх за допомогою стратегічного зв'язку через інтернет.
Let me give you a couple of examples of how this works in a positive way. This is Afghanistan. These are Afghan soldiers. They are all holding books. You should say, "That's odd. I thought I read that this demographic, young men and women in their 20s and 30s, is largely illiterate in Afghanistan."
Я наведу кілька прикладів, як ця концепція успішно працює. Це Афганістан. Це афганські солдати. Вони тримають в руках книжки. Ви здивуєтесь: "Дивно. Мені здається, я читав, що ця група населення Афганістану - молоді чоловіки та жінки у віці 20-30 років здебільшого неписьменні".
You would be correct.
Ви матимете рацію.
Eighty-five percent cannot read when they enter the security forces of Afghanistan. Why? Because the Taliban withheld education during the period of time in which these men and women would have learned to read.
85 відсотків не вміють читати, коли долучаються до лав афганського війська. Чому? Тому що Талібан закрив школи в ту пору, коли ці чоловіки та жінки мали вчитися читати.
So the question is, so, why are they all standing there holding books? The answer is, we are teaching them to read in literacy courses by NATO in partnership with private sector entities, in partnership with development agencies. We've taught well over 200,000 Afghan Security Forces to read and write at a basic level.
Тоді виникає запитання: чому вони всі стоять з книжками в руках? Річ у тому, що ми вчимо їх читати на курсах грамотності, що їх організувало НАТО у партнерстві з приватними компаніями, у партнерстві з агенціями з питань розвитку. Ми навчили понад 200,000 афганських вояків читати і писати.
When you can read and write in Afghanistan, you will typically put a pen in your pocket. At the ceremonies, when these young men and women graduate, they take that pen with great pride, and put it in their pocket. This is bringing together international — there are 50 nations involved in this mission — interagency — these development agencies — and private-public, to take on this kind of security.
Якщо афганець вміє читати та писати, то він кладе до кишені ручку. Під час урочистих заходів, коли ці молоді чоловіки та жінки закінчують курси, вони з великою гордістю беруть ручку та кладуть її до кишені. Тут маємо співпрацю між країнами - в цій місії беруть участь 50 держав - між установами - агенціями з підтримки підприємництва - і між приватними компаніями і державою заради такої безпеки.
Now, we are also teaching them combat skills, of course, but I would argue, open-source security means connecting in ways that create longer lasting security effect.
Звісно, що ми навчаємо цих вояків і бойових навиків, але ще раз кажу - відкрита безпека передбачає такий взаємозв'язок, що гарантує безпеку впродовж тривалого часу.
Here's another example. This is a US Navy warship. It's called the Comfort. There's a sister ship called the Mercy. They are hospital ships. This one, the Comfort, operates throughout the Caribbean and the coast of South America conducting patient treatments. On a typical cruise, they'll do 400,000 patient treatments. It is crewed not strictly by military but by a combination of humanitarian organizations: Operation Hope, Project Smile. Other organizations send volunteers. Interagency physicians come out. They're all part of this.
Ось ще один приклад. Це військовий корабель, що належить флоту США. Він називається "Затишок". Є ще одне судно аналогічного класу під назвою "Милосердя". Це плавучі шпиталі. Ось цей, "Затишок", плаває по всьому Карибському регіону та вздовж узбережжя Південної Америки, лікуючи пацієнтів. Зазвичай за один рейс вони лікують 400,000 пацієнтів. До команди судна входять не тільки військові, а й представники кількох гуманітарних організацій: Operation Hope, Project Smile. Інші організації надсилають своїх волонтерів. Там є і лікарі з різних відомств. Усі вони працюють разом.
To give you one example of the impact this can have, this little boy, eight years old, walked with his mother two days to come to the eye clinic put on by the Comfort. When he was fitted, over his extremely myopic eyes, he suddenly looked up and said, "Mama, veo el mundo." "Mom, I see the world." Multiply this by 400,000 patient treatments, this private-public collaboration with security forces, and you begin to see the power of creating security in a very different way.
Наведу вам один приклад, яку важливу роботу вони виконують. Цей восьмирічний хлопчик два дні йшов пішки зі своєю мамою, поки дістався до офтальмологічного шпиталю на "Затишку". У хлопчика сильна близорукість, і коли йому підібрали окуляри, він раптом підняв очі і сказав: "Mama, veo el mundo". "Мамо, я бачу світ". Помножте цей випадок на 400,000 вилікуваних пацієнтів, завдяки співпраці приватних компаній, держави та військових сил, і ви побачите, якою могутньою є безпека нового типу.
Here you see baseball players. Can you pick out the two US Army soldiers in this photograph? They are the two young men on either side of these young boys. This is part of a series of baseball clinics, where we have explored collaboration between Major League Baseball, the Department of State, who sets up the diplomatic piece of this, military baseball players, who are real soldiers with real skills but participate in this mission, and they put on clinics throughout Latin America and the Caribbean, in Honduras, in Nicaragua, in all of the Central American and Caribbean nations where baseball is so popular, and it creates security. It shows role models to young men and women about fitness and about life that I would argue help create security for us.
Перед вами гравці в бейсбол. Можете знайти двох солдатів армії США на цій фотографії? Це два молоді чоловіки обабіч підлітків. Це один із бейсбольних майстер-класів, заради яких ми налагодили співпрацю між Головною бейсбольною лігою, Міністерством закордонних справ США, яке займається дипломатичними питаннями, і вояками, які грають у бейсбол. Це справжні солдати, які володіють бойовими навичками, але беруть участь у цьому проекті. Вони проводять майстер-класи по всій Латинській Америці та Карибському регіону, в Гондурасі, Нікарагуа, в усіх країнах Центральної Америки та Карибського басейну, де дуже популярний бейсбол. Це створює безпеку. Юнаки та дівчата бачать перед собою рольові моделі в світі спорту та взагалі в житті, і я вважаю, що це все гарантує для нас безпеку.
Another aspect of this partnership is in disaster relief. This is a US Air Force helicopter participating after the tsunami in 2004 which killed 250,000 people. In each of these major disasters — the tsunami in 2004, 250,000 dead, the Kashmiri earthquake in Pakistan, 2005, 85,000 dead, the Haitian earthquake, about 300,000 dead, more recently the awful earthquake-tsunami combination which struck Japan and its nuclear industry — in all of these instances, we see partnerships between international actors, interagency, private-public working with security forces to respond to this kind of natural disaster. So these are examples of this idea of open-source security.
Ще одна складова такого партнерства - допомога під час стихійних лих. Ось вертоліт військово-повітряних сил США, який допомагає ліквідувати наслідки цунамі 2004 року, що забрало життя 250,000 людей. Під час руйнівних стихійних лих - цунамі 2004 року, 250,000 жертв, кашмірський землетрус у Пакистані, 85,000 загиблих, землетрус на Гаїті, близько 300,000 жертв, недавній жахливий тандем: землетрус і цунамі, які завдали удару Японії та її атомній промисловості - у всіх цих випадках ми стали свідками партнерства між силами, що діють на міжнародній арені, установами, приватними компаніями, державою та силовиками заради подолання наслідків цих стихійних лих. Усе це приклади концепції відкритої безпеки.
We tie it together, increasingly, by doing things like this. Now, you're looking at this thinking, "Ah, Admiral, these must be sea lanes of communication, or these might be fiber optic cables." No. This is a graphic of the world according to Twitter. Purple are tweets. Green are geolocation. White is the synthesis. It's a perfect evocation of that great population survey, the six largest nations in the world in descending order: China, India, Facebook, the United States, Twitter and Indonesia. (Laughter)
Завдяки таким проектам ми щораз більше її зміцнюємо. А тепер ви мабуть думаєте: "Адмірале, то мабуть морські комунікації або волокно-оптичний кабель". Ні. Це карта Твітерра. Фіолетовим кольором позначені твіти. Зеленим - положення. Білим - їхнє поєднання. Досконале втілення соціологічного опитування, шість найбільших держав світу в спадному порядку: Китай, Індія, Фейсбук, Сполучені Штати Америки, Твіттер та Індонезія. (Сміх)
Why do we want to get in these nets? Why do we want to be involved? We talked earlier about the Arab Spring, and the power of all this. I'll give you another example, and it's how you move this message.
Чому нас так приваблюють ці мережі? Чому ми хочемо долучитися до них? Ми вже говорили про Арабську весну та роль усіх цих мереж. Наведу ще один приклад, як донести своє повідомлення до інших.
I gave a talk like this in London a while back about this point. I said, as I say to all of you, I'm on Facebook. Friend me. Got a little laugh from the audience. There was an article which was run by AP, on the wire. Got picked up in two places in the world: Finland and Indonesia. The headline was: NATO Admiral Needs Friends. (Laughter) Thank you. (Applause) Which I do. (Laughter)
Трохи давніше я виступав із подібною промовою в Лондоні. І згадав про це. Я сказав тоді так, як кажу зараз усім вам: я є на Фейсбуці. Додайте мене в друзі. У залі почали сміятися. Агенція AP написала статтю. Її передрукували в двох куточках світу. У Фінляндії та Індонезії. Заголовок звучав так: Адмірал НАТО шукає друзів. (Сміх) Дякую. (Оплески) Це справді так. (Сміх)
And the story was a catalyst, and the next morning I had hundreds of Facebook friend requests from Indonesians and Finns, mostly saying, "Admiral, we heard you need a friend, and oh, by the way, what is NATO?" (Laughter)
Ця історія підштовхнула до дії: наступного ранку я отримав на Фейсбуці сотні запитів про дружбу від індонезійців і фіннів. Більшість з них питали: "Адмірале, ми чули, що ви шукаєте друзів. і - о, до речі, а що таке НАТО?" (Сміх)
So ... (Laughter)
Отож ... (Сміх)
Yeah, we laugh, but this is how we move the message, and moving that message is how we connect international, interagency, private-public, and these social nets to help create security.
Так, ми сміємося, але саме в такий спосіб ми поширюємо повідомлення, а поширюючи повідомлення, ми налагоджуємо зв'язок між країнами, установами, приватними компаніями та державою, а ці соціальні мережі допомагають творити безпеку.
Now, let me hit a somber note. This is a photograph of a brave British soldier. He's in the Scots Guards. He's standing the watch in Helmand, in southern Afghanistan. I put him here to remind us, I would not want anyone to leave the room thinking that we do not need capable, competent militaries who can create real military effect. That is the core of who we are and what we do, and we do it to protect freedom, freedom of speech, all the things we treasure in our societies.
Гаразд, досить жартувати. Це фото сміливого британського солдата. Він входить до Шотландського гвардійського полку. Він стоїть на варті у провінції Гелманд на півдні Афганістану. Я показую вам це фото, щоб ніхто не вийшов з цього залу, гадаючи, шо нам не потрібні боєздатні, професійні війська, що можуть створити ефект справжньої військової присутності. Це основа нашої сутності і нашої справи. Ми займаємось цим, щоб захистити свободу, свободу слова та все, що цінує наше суспільство.
But, you know, life is not an on-and-off switch. You don't have to have a military that is either in hard combat or is in the barracks.
Знаєте, життя - це не чорне і біле. Немає війська, яке б тільки вело запеклий бій, або тільки сиділо в бараках.
I would argue life is a rheostat. You have to dial it in, and as I think about how we create security in this 21st century, there will be times when we will apply hard power in true war and crisis, but there will be many instances, as we've talked about today, where our militaries can be part of creating 21st-century security, international, interagency, private-public, connected with competent communication.
Я б сказав, що життя - це реостат, який потрібно регулювати. Ось як я уявляю безпеку у 21-му столітті: інколи нам доведеться застосувати жорстку силу під час справжньої війни та кризи, однак буде і чимало ситуацій, про які ми сьогодні говорили, коли наші війська братимуть участь у творенні безпеки 21-го століття на основі співпраці між країнами, установами, приватними компаніями і державою, що будуть поєднані надійними засобами зв'язку.
I would close by saying that we heard earlier today about Wikipedia. I use Wikipedia all the time to look up facts, and as all of you appreciate, Wikipedia is not created by 12 brilliant people locked in a room writing articles. Wikipedia, every day, is tens of thousands of people inputting information, and every day millions of people withdrawing that information. It's a perfect image for the fundamental point that no one of us is as smart as all of us thinking together. No one person, no one alliance, no one nation, no one of us is as smart as all of us thinking together.
І на завершення: сьогодні ми чули про Вікіпедію. Я постійно використовую Вікіпедію, щоб знайти інформацію, і ви всі знаєте, що Вікіпедію створили не 12 геніїв, які сидять вдома і пишуть статті. Вікіпедія - це щоденно десятки тисяч людей, які додають інформацію, і щоденно мільйони людей, які цю інформацію використовують. Це прекрасний приклад того, що разом ми набагато розумніші, ніж кожен із нас окремо. Жодна людина, жоден союз, жоден народ, ніхто з нас не може бути таким розумним, як ми всі разом.
The vision statement of Wikipedia is very simple: a world in which every human being can freely share in the sum of all knowledge. My thesis for you is that by combining international, interagency, private-public, strategic communication, together, in this 21st century, we can create the sum of all security.
Вікіпедія має дуже просте бачення: світ, у якому кожна людина може вільно ділитись знаннями всього людства. А я переконаний - згуртувавши гравців міжнародної арени, установи, приватні компанії та держави і стратегічний зв'язок у 21-му столітті ми зможемо гарантувати безпеку всього людства.
Thank you. (Applause)
Дякую. (Оплески)
Thank you very much. Thank you. Thank you. (Applause)
Щиро дякую. Дякую. Дякую. (Оплески)