On January 26, 2013, a band of al-Qaeda militants entered the ancient city of Timbuktu on the southern edge of the Sahara Desert. There, they set fire to a medieval library of 30,000 manuscripts written in Arabic and several African languages and ranging in subject from astronomy to geography, history to medicine, including one book which records perhaps the first treatment for male erectile dysfunction. Unknown in the West, this was the collected wisdom of an entire continent, the voice of Africa at a time when Africa was thought not to have a voice at all. The mayor of Bamako, who witnessed the event, called the burning of the manuscripts "a crime against world cultural heritage." And he was right -- or he would have been, if it weren't for the fact that he was also lying.
26 січня 2013 року група бійців Аль-Каїди увійшла до давнього міста Тімбукту на південному краю пустелі Сахари. Тут вони підпалили середньовічну бібліотеку із 30 000 манускриптів, написаних арабською та кількома африканськими мовами, на тему астрономії географії, історії та медицини, включно з однією книгою із записами, ймовірно, про перше лікування чоловічої ерективної дисфункції. Невідоме на Заході, це було зібрання мудрості всього континенту, голос Африки, в той час, коли вважалось, що у Африки взагалі немає голосу. Майор Бамако, який був свідком події, назвав спалювання манускриптів "злочином проти світового культурного спадку". І він мав рацію - чи мав би, якби не факт, що він також брехав.
In fact, just before, African scholars had collected a random assortment of old books and left them out for the terrorists to burn. Today, the collection lies hidden in Bamako, the capital of Mali, moldering in the high humidity. What was rescued by ruse is now once again in jeopardy, this time by climate.
Насправді, перед тим африканські вчені зібрали випадковий набір старих книг та врятували їх від спалення терористами. Сьогодні колекція лежить схована в Бамако, столиці Малі, трухлявіючи при великій вологості. Те, що було врятоване хитрістю, зараз знову в небезпеці, цього разу через клімат.
But Africa, and the far-flung corners of the world, are not the only places, or even the main places in which manuscripts that could change the history of world culture are in jeopardy. Several years ago, I conducted a survey of European research libraries and discovered that, at the barest minimum, there are 60,000 manuscripts pre-1500 that are illegible because of water damage, fading, mold and chemical reagents. The real number is likely double that, and that doesn't even count Renaissance manuscripts and modern manuscripts and cultural heritage objects such as maps.
Але Африка та інші віддалені закутки світу - не єдині місця, ба навіть головні місця, де манускрипти, які можуть змінити історію світової культури, знаходяться в небезпеці. Кілька років тому я дослідив європейських наукових бібліотек та побачив, що як мінімум 60 000 манускриптів, а попередньо 1500, є нерозбірливими через пошкодження водою, вицвітання, цвіль та хімічні реагенти. Реальне число, швидше за все, удвічі більше, навіть не рахуючи манускриптів доби Ренесансу та сучасних манускриптів, а також об'єктів культурного спадку, як-от карт.
What if there were a technology that could recover these lost and unknown works? Imagine worldwide how a trove of hundreds of thousands of previously unknown texts could radically transform our knowledge of the past. Imagine what unknown classics we would discover which would rewrite the canons of literature, history, philosophy, music -- or, more provocatively, that could rewrite our cultural identities, building new bridges between people and culture. These are the questions that transformed me from a medieval scholar, a reader of texts, into a textual scientist.
Якби була технологія, яка могла б відновити втрачені та невідомі слова? Уявіть, скільки по всьому світі сотень тисяч збірок раніше невідомих текстів, які можуть радикально змінити наше знання про минуле. Уявіть, які невідомі книги ви б відкрили, котрі б переписали канони літератури, історії, філософії музики -- чи, скажу ще провокативніше, переписали б нашу культуру, створивши нові мости між людьми та культурою. Ці питання перетворили мене від середньовічного вченого - читача текстів на їх дослідника.
What an unsatisfying word "reader" is. For me, it conjures up images of passivity, of someone sitting idly in an armchair waiting for knowledge to come to him in a neat little parcel. How much better to be a participant in the past, an adventurer in an undiscovered country, searching for the hidden text. As an academic, I was a mere reader. I read and taught the same classics that people had been reading and teaching for hundreds of years -- Virgil, Ovid, Chaucer, Petrarch -- and with every scholarly article that I published I added to human knowledge in ever-diminishing slivers of insight. What I wanted to be was an archaeologist of the past, a discoverer of literature, an Indiana Jones without the whip -- or, actually, with the whip.
Яким негарним словом є "читач". Мені це навіває образи покірності, когось, хто сидить, склавши руки в кріслі, і чекає, що знання прийдуть до нього в акуратній посилці. Наскільки краще бути в минулому учасником, шукачем пригод в невідомій країні, в пошуках прихованих текстів. Як учений, я був просто читачем. Я читав і вчив ту ж саму класику, що люди читали та навчали сотні років -- Вергілій, Овідій, Чосер, Петрарка -- а з кожною опублікованою науковою статтею множив людські знання, додаючи до них крихітні моменти власних осяянь. Насправді я мріяв стати археологом минулого, відкривачем літератури, Індіаною Джонсом без батога -- чи власне, з батогом.
(Laughter) And I wanted it not just for myself but I wanted it for my students as well.
(Сміх) Я хотів цього не лише для себе, а й для моїх студентів.
And so six years ago, I changed the direction of my career. At the time, I was working on "The Chess of Love," the last important long poem of the European Middle Ages never to have been edited. And it wasn't edited because it existed in only one manuscript which was so badly damaged during the firebombing of Dresden in World War II that generations of scholars had pronounced it lost. For five years, I had been working with an ultraviolet lamp trying to recover traces of the writing and I'd gone about as far as technology at the time could actually take me.
І шість років тому я змінив напрямок моєї кар'єри. Тоді я працював над "Шахами кохання" - останнью важливою довгою поемою Європейського Середньовіччя, ніколи не виданою. Її не видавали, бо вона існувала лише в одному манускрипті, який був так жахливо пошкоджений під час бомбардування Дрездена під час Другої світової, що кілька поколінь учених називали його втраченим. П‘ять років я працював під ультрафіолетовою лампою, намагаючись відновити сліди написів, і зайшов так далеко, як тогочасні технології власне, дозволяли мені.
And so I did what many people do. I went online, and there I learned about how multispectral imaging had been used to recover two lost treatises of the famed Greek mathematician Archimedes from a 13th-century palimpsest. A palimpsest is a manuscript which has been erased and overwritten.
Я зробив, те що роблять чимало людей. Я зайшлов в інтернет і там дізнався, як мультиспектральні зображення допомогли відновити два втрачені трактати відомого грецького математика Архімеда з палімпсесту 13-того сторіччя. Палімпсест - це стертий та заново написаний рукопис.
And so, out of the blue, I decided to write to the lead imaging scientist on the Archimedes palimpsest project, Professor Roger Easton, with a plan and a plea. And to my surprise, he actually wrote back. With his help, I was able to win a grant from the US government to build a transportable, multispectral imaging lab, And with this lab, I transformed what was a charred and faded mess into a new medieval classic.
Тож, на рівному місці, я вирішив написати головному технічному фахівцю із проекту палімпсесту Архімеда - професору Роджеру Істону - із планом та проханням. І на мій подив, він дав мені відповідь. З його допомогою я зміг виграти грант від уряду США на створення транспортабельної мультиспектральної лабораторії. Із цією лабораторією я перетворив те, що було обвугленим та бляклим безладом, на класику середньовіччя.
So how does multispectral imaging actually work? Well, the idea behind multispectral imaging is something that anyone who is familiar with infrared night vision goggles will immediately appreciate: that what we can see in the visible spectrum of light is only a tiny fraction of what's actually there. The same is true with invisible writing. Our system uses 12 wavelengths of light between the ultraviolet and the infrared, and these are shown down onto the manuscript from above from banks of LEDs, and another multispectral light source which comes up through the individual leaves of the manuscript. Up to 35 images per sequence per leaf are imaged this way using a high-powered digital camera equipped with a lens which is made out of quartz. There are about five of these in the world. And once we capture these images, we feed them through statistical algorithms to further enhance and clarify them, using software which was originally designed for satellite images and used by people like geospatial scientists and the CIA.
Як, власне, працює мультиспектральне відображення? Ідею в основі мультиспектрального відображення ті, хто знайомий із інфрачервоними окулярами нічного бачення, відразу ж оцінять: те, що ми бачимо у видимому центрі спектру, це лише мала частина, того, що там насправді є. Те ж саме стосується і невидимих слів. Наша система використовує 12 довжин хвилі світла між ультрафіолетовим та інфрачервоним, і вони показані внизу манускрипту вгорі - від ряду світлодіодів до іншого багатоспектрального світла, яке проходить окремими аркушами манускрипту. Так сканується одночасно 35 зображень на аркуші манускрипта, за допомогою потужної цифрової камери із лінзами, зробленими з кварцу. У світі таких приблизно п'ять. Як тільки ми зафіксуємо ці зображення, ми пропускаємо їх через статичні алгоритми, щоб надалі розширити й поліпшити, використовуючи програмне забезпечення, яке спочатку створили для супутникових знімків і використовували такі люди як геопросторові вчені та ЦРУ.
The results can be spectacular. You may already have heard of what's been done for the Dead Sea Scrolls, which are slowly gelatinizing. Using infrared, we've been able to read even the darkest corners of the Dead Sea Scrolls. You may not be aware, however, of other Biblical texts that are in jeopardy.
Результати можуть бути вражаючими. Можливо, ви вже чули, що зробили з сувоями Мертвого моря, які повільно ставали желе. Використовуючи інфрачервоне світло, ми змогли прочитати найтемніші кутки сувоїв Мертвого моря. Ви, може, не в курсі, однак й інші біблійні тексти під загрозою.
Here, for example, is a leaf from a manuscript that we imaged, which is perhaps the most valuable Christian Bible in the world. The Codex Vercellensis is the oldest translation of the Gospels into Latin, and it dates from the first half of the fourth century. This is the closest we can come to the Bible at the time of the foundation of Christendom under Emperor Constantine, and at the time also of the Council of Nicaea, when the basic creed of Christianity was being agreed upon. This manuscript, unfortunately, has been very badly damaged, and it's damaged because for centuries it had been used and handled in swearing in ceremonies in the church. In fact, that purple splotch that you see in the upper left hand corner is Aspergillus, which is a fungus which originates in the unwashed hands of a person with tuberculosis. Our imaging has enabled me to make the first transcription of this manuscript in 250 years.
Ось лист із одного манускрипту, який ми просканували, який, можливо, є найціннішою християнською Біблією у світі. Верчелльський кодекс - найстаріший переклад Євангелія на латинську, він датується першою половиною четвертого сторіччя. Так ми можемо найближче підійти до Біблії в часи заснування християнства за часів імператора Костянтина, і також в часи ради Нікеї, коли обговорювались основні засади християнства. На жаль, цей манускрипт був сильно пошкоджений, його зіпсували, бо сторіччями його читали та передавали з рук в руки на присягах під час церковних церемоній. Насправді, та фіолетова пляма, яку ви бачите у лівому верхньому кутку, це аспергіл, грибок, який з'являється на немитих руках хворого на туберкульоз. Наше сканування дало мені змогу зробити першу транскрипцію цього манускрипту за 250 років.
Having a lab that can travel to collections where it's needed, however, is only part of the solution. The technology is expensive and very rare, and the imaging and image processing skills are esoteric. That means that mounting recoveries is beyond the reach of most researchers and all but the wealthiest institutions. That's why I founded the Lazarus Project, a not-for-profit initiative to bring multispectral imaging to individual researchers and smaller institutions at little or no cost whatsoever. Over the past five years, our team of imaging scientists, scholars and students has travelled to seven different countries and have recovered some of the world's most valuable damaged manuscripts, included the Vercelli Book, which is the oldest book of English, the Black Book of Carmarthen, the oldest book of Welsh, and some of the most valuable earliest Gospels located in what is now the former Soviet Georgia.
Пересувна лабораторія, щоб робити зображення в разі потреби, була лише частиною рішення. Ця технологія дуже дорога та рідкісна, уміння сканувати й обробляти зображення - дуже особливі. Це значить, що відновлення залишається за межами досягнення більшості дослідників, крім найбагатших. Саме тому я створив проект Лазаря, некомерційний проект, щоб донести мультиспектральний аналіз до окремих вчених та малих організацій за невелику плату або безкоштовно. За останні п'ять років наша команда фахівців із обробки зображень, вчених і студентів побувала в семи різних країнах та відновила деякі з найцінніших в світі пошкоджених манускриптів, разом із книгою Верчеллі, найстарішою англомовною книгою, Чорною книгою з Кармартена, найстарішою уельською книгою, та деякими з найцінніших ранніх Євангелій, які зараз перебувають на території пост-радянської Грузії.
So, spectral imaging can recover lost texts. More subtly, though, it can recover a second story behind every object, the story of how, when and by whom a text was created, and, sometimes, what the author was thinking at the time he wrote. Take, for example, a draft of the Declaration of Independence written in Thomas Jefferson's own hand, which some colleagues of mine imaged a few years ago at the Library of Congress. Curators had noticed that one word throughout had been scratched out and overwritten. The word overwritten was "citizens." Perhaps you can guess what the word underneath was. "Subjects." There, ladies and gentlemen, is American democracy evolving under the hand of Thomas Jefferson.
Спектральне сканування може відновити втрачені тексти. А ще важливіше - воно відтворює другу історію позаду тексту, історію того, як, коли та ким був створений текст, та іноді - про що думав автор, коли його писав. Візьмемо, наприклад, проект Декларації Незалежності, написаний власноручно Томасом Джефферсоном, який мої колеги просканували кілька років тому в бібліотеці Конгресу. Куратори помітили, що одне слово було вицарапане та переписане. Переписаним словом було "громадяни". Можливо, ви здогадались, яким було слово на споді. "Суб'єкти". Ось, леді та джентльмени, американська демократія, що розвивалась під рукою Томаса Джефферсона.
Or consider the 1491 Martellus Map, which we imaged at Yale's Beinecke Library. This was the map that Columbus likely consulted before he traveled to the New World and which gave him his idea of what Asia looked like and where Japan was located. The problem with this map is that its inks and pigments had so degraded over time that this large, nearly seven-foot map, made the world look like a giant desert. Until now, we had very little idea, detailed idea, that is, of what Columbus knew of the world and how world cultures were represented. The main legend of the map was entirely illegible under normal light. Ultraviolet did very little for it. Multispectral gave us everything. In Asia, we learned of monsters with ears so long that they could cover the creature's entire body. In Africa, about a snake who could cause the ground to smoke. Like starlight, which can convey images of the way the Universe looked in the distant past, so multispectral light can take us back to the first stuttering moments of an object's creation. Through this lens, we witness the mistakes, the changes of mind, the naïvetés, the uncensored thoughts, the imperfections of the human imagination that allow these hallowed objects and their authors to become more real, that make history closer to us.
Чи подумаймо про карту Мартеллуса 1491 року, яку ми просканували в бібліотеці рідкісних книг Байнеке в Єльському університеті. Це карта, на яку, ймовірно, орієнтувався Колумб перед мандрівкою до Нового Світу, і яка дала йому уявлення про те, як виглядала Азія, і де розташована Японія. Проблема цієї карти в тому, що її чорнила та пігменти з часом так вицвіли, що ця велика, майже двометрова карта, показувала світ, як велику пустелю. Досі ми мали дуже слабке, фрагментоване уявлення про те, яким був світ для Колумба і як були представлені його культури. Основні написи цієї карти були зовсім нерозбірливі при нормальному світлі. При ультрафіолетовому світлі також. Мультиспектральне сканування показало все. В Азії ми дізнались про монстрів з такими довгими вухами, що вони сягали аж до ніг тих створінь. В Африці - про змій, через яких земля димілась. Як світло зірок, яке показує нам, як виглядав Всесвіт в далекому минулому, мультиспектральне світло повертає нас до перших непевних моментів створення книг. Через цю призму ми бачимо помилки, зміни уявлень, наївність, недозволені думки, недосконалість людської уяви, що дають змогу цим освяченим об'єктам та їхнім авторам стати реальнішими, а історію ближчою.
What about the future? There's so much of the past, and so few people with the skills to rescue it before these objects disappear forever. That's why I have begun to teach this new hybrid discipline that I call "textual science." Textual science is a marriage of the traditional skills of a literary scholar -- the ability to read old languages and old handwriting, the knowledge of how texts are made in order to be able to place and date them -- with new techniques like imaging science, the chemistry of inks and pigments, computer-aided optical character recognition.
А як щодо майбутнього? Так багато минулого, і так мало людей із вмінням його врятувати, перед тим, як ці книги зникнуть назавжди. Саме тому я почав викладати гібридну дисципліну, яку я зву "текстуальною наукою". Текстуальна наука - це шлюб традиційних навичок студента літератури - вміння читати старі мови та старе письмо, а також відомостей про те, як були написані тексти, щоб мати змогу скласти та визначити дату -- з новою технікою, на кшталт візуального сканування, хімією чорнил та пігментів, програмами оптичного розпізнавання символів.
Last year, a student in my class, a freshman, with a background in Latin and Greek, was image-processing a palimpsest that we had photographed at a famous library in Rome. As he worked, tiny Greek writing began to appear from behind the text. Everyone gathered around, and he read a line from a lost work of the Greek comic dramatist Menander. This was the first time in well over a thousand years that those words had been pronounced aloud. In that moment, he became a scholar.
Торік студент мого класу, першокурсник, зі знанням латинської та грецької сканував палімпсест, який ми сфотографували у відомій римській бібліотеці. Коли він працював, написи грецькою почали з'являтись на задньому фоні. Всі зібрались, і він прочитав рядок втраченої поеми грецького комічного драматурга Менандра. Вперше за тисячу років ці слова вимовили вголос. У той момент він став вченим.
Ladies and gentlemen, that is the future of the past.
Леді та джентльмени, це майбутнє із минулого.
Thank you very much.
Дуже дякую.
(Applause)
(Оплески)