Today I have just one request. Please don't tell me I'm normal.
Сьогодні у мене до вас одне прохання. Не кажіть мені, будь-ласка, що я звичайна людина.
Now I'd like to introduce you to my brothers. Remi is 22, tall and very handsome. He's speechless, but he communicates joy in a way that some of the best orators cannot. Remi knows what love is. He shares it unconditionally and he shares it regardless. He's not greedy. He doesn't see skin color. He doesn't care about religious differences, and get this: He has never told a lie. When he sings songs from our childhood, attempting words that not even I could remember, he reminds me of one thing: how little we know about the mind, and how wonderful the unknown must be.
А тепер хочу познайомити вас зі своїми братами. Ремі 22 роки, він високий і дуже гарний. Він небагатослівний, проте спілкується з радістю, у такий спосіб, яким не всі найкращі оратори володіють. Ремі знає, що таке любов. Він ділиться нею безумовно і незважаючи ні на що. Він не жадібний. Він не поділяє людей на чорних та білих. Йому байдуже щодо релігійних відмінностей, і прошу звернути увагу: Він ще ні разу в житті не збрехав. Коли він співає пісні нашого дитинства, намагаючись сказати слова, котрі навіть я не пам'ятаю, він нагадує мені лише про одне: наскільки мізерними є наші знання про розум, і яким прекрасним може бути невідоме.
Samuel is 16. He's tall. He's very handsome. He has the most impeccable memory. He has a selective one, though. He doesn't remember if he stole my chocolate bar, but he remembers the year of release for every song on my iPod, conversations we had when he was four, weeing on my arm on the first ever episode of Teletubbies, and Lady Gaga's birthday.
Семюелю 16 років. Він також високий. І також дуже гарний. У нього бездоганна пам’ять. Хоча і вибіркова. Він може не пам’ятати, що взяв мою шоколадку, проте він пам’ятає роки випуску кожної пісні на моєму iPod-і, пам'ятає те, про що ми говорили, коли йому було чотири, гойдання на моїй руці під час першого випуску Телепузиків, і дату народження Леді Ґаґи.
Don't they sound incredible? But most people don't agree. And in fact, because their minds don't fit into society's version of normal, they're often bypassed and misunderstood.
Хіба ж вони не неймовірні? Але більшість із цим не погоджується. Фактично, через те, що вони не відповідають стандартам людського бачення нормальності, їх часто обминають і не розуміють.
But what lifted my heart and strengthened my soul was that even though this was the case, although they were not seen as ordinary, this could only mean one thing: that they were extraordinary -- autistic and extraordinary.
Але що заставило моє серце битись швидше і зміцнило мій дух, незважаючи на те, що так склались обставини, попри те, що їх не приймали за нормальних, це могло означати лише одне: вони були винятковими – хворими на аутизм і винятковими.
Now, for you who may be less familiar with the term "autism," it's a complex brain disorder that affects social communication, learning and sometimes physical skills. It manifests in each individual differently, hence why Remi is so different from Sam. And across the world, every 20 minutes, one new person is diagnosed with autism, and although it's one of the fastest-growing developmental disorders in the world, there is no known cause or cure.
А зараз, для тих, хто є менш обізнаним з терміном “аутизм”, це важкий розумовий розлад, який впливає на спілкування, навчання, а іноді і фізичні навики. Хвороба проявляється в кожної особи індивідуально, тому Ремі настільки відрізняється від Сема. Кожних 20 хвилин у цілому світі одній людині ставлять діагноз – аутизм, і хоч це одне з найбільш прогресуючих світових захворювань, ні причина, ані способи лікування його невідомі.
And I cannot remember the first moment I encountered autism, but I cannot recall a day without it. I was just three years old when my brother came along, and I was so excited that I had a new being in my life. And after a few months went by, I realized that he was different. He screamed a lot. He didn't want to play like the other babies did, and in fact, he didn't seem very interested in me whatsoever. Remi lived and reigned in his own world, with his own rules, and he found pleasure in the smallest things, like lining up cars around the room and staring at the washing machine and eating anything that came in between. And as he grew older, he grew more different, and the differences became more obvious. Yet beyond the tantrums and the frustration and the never-ending hyperactivity was something really unique: a pure and innocent nature, a boy who saw the world without prejudice, a human who had never lied. Extraordinary.
Я не можу пригадати моменту, коли вперше зіткнулась із аутизмом, але не можу згадати і дня без нього. Мені було лише три роки, коли народився мій брат, і я була дуже щаслива, що в моєму житті з'явилася нова істота. Проте, через декілька місяців я усвідомила, що він не такий як усі. Він багато кричав. Він не хотів бавитись, як інші діти, і, в дійсності, здавалось, я його зовсім не цікавила. Ремі жив і панував у своєму власному світі, із власними правилами, і знаходив задоволення у найменших дрібницях, як от шикувати в ряд машинки у кімнаті, споглядати за роботою пральної машини та споживати будь-що, що попадалось під руки. Дорослішаючи, він все більше вирізнявся, і відмінності ставали ще очевиднішими. І, незважаючи на спалахи роздратування та на постійну гіперактивність, в ньому було щось унікальне: чиста та невинна душа, хлопчина, що бачив світ без упереджень, людина, що ще ніколи не обманювала. Це винятково.
Now, I cannot deny that there have been some challenging moments in my family, moments where I've wished that they were just like me. But I cast my mind back to the things that they've taught me about individuality and communication and love, and I realize that these are things that I wouldn't want to change with normality. Normality overlooks the beauty that differences give us, and the fact that we are different doesn't mean that one of us is wrong. It just means that there's a different kind of right. And if I could communicate just one thing to Remi and to Sam and to you, it would be that you don't have to be normal. You can be extraordinary. Because autistic or not, the differences that we have -- We've got a gift! Everyone's got a gift inside of us, and in all honesty, the pursuit of normality is the ultimate sacrifice of potential. The chance for greatness, for progress and for change dies the moment we try to be like someone else.
В даному випадку я не можу заперечити, що моя сім’я пройшла через багато випробувань, ситуацій, в яких я хотіла, щоб вони були такими ж, як і я. Але я повертаюсь думками до речей, яких вони мене навчили про індивідуальність, спілкування і любов, і аж тепер я усвідомлюю, що це речі, які б я не проміняла на нормальність. Буденність не помічає краси, яку дає нам винятковість, і той факт, що ми відрізняємось, не означає, що хтось із нас є дефективним. Це просто означає, що є й інша сторона медалі. І, якби я могла передати що-небудь Ремі, і Сему, і вам, це було б те, що вам необов’язково бути звичайними. Ви можете бути винятковими. З аутизмом чи без нього, різниця між нами полягає у тому, що ми наділені талантом! Кожен має дар у собі, і, правду кажучи, погоня за одноманітністю є остаточною пожертвою власними можливостями. Шанс бути шляхетними, прогресивними та змінюватись помирає тоді, коли ми намагаємось бути, як усі.
Please -- don't tell me I'm normal. Thank you. (Applause) (Applause)
Будь ласка, не називайте мене звичайною. Дякую. (Оплески) (Оплески)