Everything I do, and everything I do professionally -- my life -- has been shaped by seven years of work as a young man in Africa. From 1971 to 1977 -- I look young, but I'm not — (Laughter) -- I worked in Zambia, Kenya, Ivory Coast, Algeria, Somalia, in projects of technical cooperation with African countries.
Все, чим я займаюся, все, чим я займаюся професійно, все моє життя - було визачене ще замолоду, сімома роками роботи в Африці. З 1971 по 1977 - я виглядаю молодо, але насправді я не такий молодий,(Сміх) я працював у Замбії, Кенії, Кот-д'Івуарі, Алжирі, Сомалі, брав участь у проектах технічного сприяння країнам Африки.
I worked for an Italian NGO, and every single project that we set up in Africa failed. And I was distraught. I thought, age 21, that we Italians were good people and we were doing good work in Africa. Instead, everything we touched we killed.
Я працював на італійську громадську організацію, і кожен наш проект в Африці, зазнавав поразки. Я був збентежений. У 21 рік я вважав, що ми, італійці, хороші люди, і робимо добру справу в Африці. Проте, ми руйнували все, до чого торкались.
Our first project, the one that has inspired my first book, "Ripples from the Zambezi," was a project where we Italians decided to teach Zambian people how to grow food. So we arrived there with Italian seeds in southern Zambia in this absolutely magnificent valley going down to the Zambezi River, and we taught the local people how to grow Italian tomatoes and zucchini and ... And of course the local people had absolutely no interest in doing that, so we paid them to come and work, and sometimes they would show up. (Laughter) And we were amazed that the local people, in such a fertile valley, would not have any agriculture. But instead of asking them how come they were not growing anything, we simply said, "Thank God we're here." (Laughter) "Just in the nick of time to save the Zambian people from starvation."
Наш перший проект, той, котрий надихнув мене на написання першої книги, "Ripples from the Zambezi ["Дрібні хвилі Замбезі"], це був проект, в якому ми, італійці, вирішили навчити замбійців як вирощувати їжу. Тож ми приїхали з італійським насінням до південної Замбії, у прекрасну долину, що простягається до ріки Замбезі, і ми вчили місцевих жителів, як вирощувати італійські помідори і цукіні і... І звісно ж, місцеві жителі не виявляли жодного інтересу, тож ми їм платили, щоб вони працювали, і час від часу вони таки з'являлися. (Лунає сміх) Нас дивувало, що місцеві, маючи таку родючу долину, абсолютно не вели сільське господарство. Проте замість того, щоб запитати, чому вони нічого не вирощують, ми просто казали : "Дякувати Богу, ми сюди приїхали." (Сміх) "Саме вчасно, щоб врятувати замбійський народ від голоду."
And of course, everything in Africa grew beautifully. We had these magnificent tomatoes. In Italy, a tomato would grow to this size. In Zambia, to this size. And we could not believe, and we were telling the Zambians, "Look how easy agriculture is." When the tomatoes were nice and ripe and red, overnight, some 200 hippos came out from the river and they ate everything. (Laughter)
І звісно ж, все в Африці росло чудово. Помідори виросли дивовижні. В Італії помідори виростали ось такі. У Замбії - ось такі. І ми не могли в це повірити, і ми казали замбійцям: "Погляньте, як просто займатися сільським господарством." Коли помідори достигли і стали червоними, близько 200 гіпопотамів вийшли вночі з річки і геть усе з'їли. (Сміх)
And we said to the Zambians, "My God, the hippos!"
І ми сказали замбійцям: "Ой лишенько, гіпопотами!"
And the Zambians said, "Yes, that's why we have no agriculture here." (Laughter)
А вони відповіли: "Так, саме тому у нас і немає сільського господарства". (Сміх)
"Why didn't you tell us?""You never asked."
"Чому ж ви нам не сказали?" "А ви й не запитували."
I thought it was only us Italians blundering around Africa, but then I saw what the Americans were doing, what the English were doing, what the French were doing, and after seeing what they were doing, I became quite proud of our project in Zambia. Because, you see, at least we fed the hippos.
Я думав, що це лише ми, італійці, дали маху в Африці, але коли я побачив, що робили американці, що робили англійці, що робили французи - і після всього побаченого, я почав пишатися нашим проектом в Замбії Тому що, знаєте, ми принаймні гіпопотамів нагодували.
You should see the rubbish — (Applause) -- You should see the rubbish that we have bestowed on unsuspecting African people. You want to read the book, read "Dead Aid," by Dambisa Moyo, Zambian woman economist. The book was published in 2009. We Western donor countries have given the African continent two trillion American dollars in the last 50 years. I'm not going to tell you the damage that that money has done. Just go and read her book. Read it from an African woman, the damage that we have done.
Знали б ви - (Оплески) Знали б ви, якою маячнею ми "обдаровували" довірливих африканців. Почитайте книгу "Dead Aid" ["Пуста допомога"] Дамбіси Мойо, жінки-економіста із Замбії. Книга опублікована в 2009. Ми, країни-донори, дали африканському континетові 2 трильйони доларів США за останніх 50 років. Я не розповідатиму вам про шкоду, якої ці гроші заподіяли. Просто почитайте книгу, написану африканською жінкою про всю шкоду від нас.
We Western people are imperialist, colonialist missionaries, and there are only two ways we deal with people: We either patronize them, or we are paternalistic. The two words come from the Latin root "pater," which means "father." But they mean two different things. Paternalistic, I treat anybody from a different culture as if they were my children. "I love you so much." Patronizing, I treat everybody from another culture as if they were my servants. That's why the white people in Africa are called "bwana," boss.
Ми, західні люди, імперіалісти, колонізатори, місіонери і ми поводимося з людьми лише двома способами: або ж ми опікуємось ними, або ж ставимось по-батьківському. Обидва ці слова ["patronize" "paternalistic"] походять від латинського кореня "pater", що означає "батько". Проте означають вони дві різні речі. По-батьківському, це озачає, що я ставлюся до людей з іншої культури так, ніби вони мої діти. "Я вас так люблю." Коли я опікуюся, - я ставлюся до інших культур так, ніби вони моя прислуга. Саме тому білих людей в Африці називають "bwana", що означає "бос."
I was given a slap in the face reading a book, "Small is Beautiful," written by Schumacher, who said, above all in economic development, if people do not wish to be helped, leave them alone. This should be the first principle of aid. The first principle of aid is respect. This morning, the gentleman who opened this conference lay a stick on the floor, and said, "Can we -- can you imagine a city that is not neocolonial?"
Мені ніби ляпаса дали, коли я читав книгу "Маленьке - прекрасне", написану Шумахером, котрий сказав, що передусім задля економічного розвитку, якщо люди не хочуть, щоб їм допомагали, потрібно дати їм спокій. Це має бути першим принципом допомоги. Перший принцип допомоги - це повага. Сьогодні вранці пан, який відкривав цю конференцію, поклав ціпок на підлогу і сказав: "Чи можемо ми...Чи можете ви уявити місто, яке б не було неоколоніальним?"
I decided when I was 27 years old to only respond to people, and I invented a system called Enterprise Facilitation, where you never initiate anything, you never motivate anybody, but you become a servant of the local passion, the servant of local people who have a dream to become a better person. So what you do -- you shut up. You never arrive in a community with any ideas, and you sit with the local people. We don't work from offices. We meet at the cafe. We meet at the pub. We have zero infrastructure. And what we do, we become friends, and we find out what that person wants to do.
Коли мені було 27, я вирішив лише відповідати людям, винайшовши систему під назвою "Підтримка підприємницької ініціативи", відповідно до якої, ви ніколи нічого не ініціюєте, ви нікого ні до чого не спонукаєте, але ви стаєте слугою місцевих бажань, слугою місцевих людей, які мріють стати кращими. Тож що ви робите -- ви замовкаєете. Ви не втручаєтесь в громаду з власним ідеями, натомість сідаєте разом з місцевими. Ми не працюємо в офісах. Ми зустрічаємося в кафе. Ми зустрічаємося в барах. У нас немає інфраструктури. І що ж ми робимо? Ми стаємо друзями, і з'ясовуємо, що конкретна людина хоче робити.
The most important thing is passion. You can give somebody an idea. If that person doesn't want to do it, what are you going to do? The passion that the person has for her own growth is the most important thing. The passion that that man has for his own personal growth is the most important thing. And then we help them to go and find the knowledge, because nobody in the world can succeed alone. The person with the idea may not have the knowledge, but the knowledge is available.
Ентузіазм - ось що головне. Ви можете запропонувати комусь ідею. Якщо ж сама людина не хоче цього робити, що ж зможете вдіяти ви? Ентузіазм з яким людина готова розвиватись- це найважливіша річ. Прагнення до власного розвитку - ось що головне. І ми допомагаємо їм знаходити знання, адже ніхто не здатен досягти успіху наодинці. Людина може мати ідею, але не мати знань, хоча їх є вдосталь.
So years and years ago, I had this idea: Why don't we, for once, instead of arriving in the community to tell people what to do, why don't, for once, listen to them? But not in community meetings.
Отже, багато-багато років тому я подумав: а чому б нам замість того, щоб прийти в громаду і розповідати людям, що робити, хоча б раз не вислухати їх? Але не під час громадських зборів.
Let me tell you a secret. There is a problem with community meetings. Entrepreneurs never come, and they never tell you, in a public meeting, what they want to do with their own money, what opportunity they have identified. So planning has this blind spot. The smartest people in your community you don't even know, because they don't come to your public meetings.
Дозвольте відкрити вам таємницю. З громадськими зборами щось не те. Підприємці ніколи на них не приходять, і вони ніколи не скажуть вам на громадських зборах, що вони хотіли б зробити з власними грішми, яку перспективу вони бачать. Отож, в плануванні є прогалини. Найрозумніших людей у громаді ви навіть не знаєте, бо вони не приходять на збори.
What we do, we work one-on-one, and to work one-on-one, you have to create a social infrastructure that doesn't exist. You have to create a new profession. The profession is the family doctor of enterprise, the family doctor of business, who sits with you in your house, at your kitchen table, at the cafe, and helps you find the resources to transform your passion into a way to make a living.
А ми працюємо з кожним окремо, а для цього потрібно створити соціальну інфраструктуру, якої наразі немає. Потрібно створити нову професію. Ця професія - сімейний лікар підприємства, сімейний лікар бізнесу, котрий сидить біля вас у вашому будику, за столом у вашій кухні чи кав'ярні і допомагає вам знайти ресурси, щоб перетворити ваш ентузіазм на засіб що дозволить заробляти на хліб.
I started this as a tryout in Esperance, in Western Australia. I was a doing a Ph.D. at the time, trying to go away from this patronizing bullshit that we arrive and tell you what to do. And so what I did in Esperance that first year was to just walk the streets, and in three days I had my first client, and I helped this first guy who was smoking fish from a garage, was a Maori guy, and I helped him to sell to the restaurant in Perth, to get organized, and then the fishermen came to me to say, "You the guy who helped Maori? Can you help us?" And I helped these five fishermen to work together and get this beautiful tuna not to the cannery in Albany for 60 cents a kilo, but we found a way to take the fish for sushi to Japan for 15 dollars a kilo, and the farmers came to talk to me, said, "Hey, you helped them. Can you help us?" In a year, I had 27 projects going on, and the government came to see me to say, "How can you do that? How can you do — ?" And I said, "I do something very, very, very difficult. I shut up, and listen to them." (Laughter)
Я розпочав займатись цим в Есперансі, що у західній Австралії. На той час я навчався на докторантурі і намагався позбутися цього опікунського лайна, коли ми вказуємо, що кому і як робити. Того першого року в Есперансі я просто гуляв вулицями, і вже через три дні зустрів свого першого клієнта, і допоміг цьому першому хлопчині, котрий коптив рибу в себе в гаражі, він був маорі, і я допоміг йому продати рибу в ресторан у Перті, допоміг йому все організувати, і тоді до мене підійшов рибалка і сказав: "Це ти допоміг маорі? А ти можеш допомогти і нам?" І я допоміг п'ятьом рибалкам почати працювати разом, продавши цей прекрасний тунець не для консервного заводу в Олбані, по 60 центів за кілограм, натомість ми спромоглись продати цю рибу для суші в Японію, по 15 доларів за кілограм, після чого до мене прийшли фермери і сказали: "Слухай, ти допоміг їм. Може і нам допоможеш?" Через рік в мене вже було 27 поточних проектів, і тоді навіть уряд зацікавився мною: "Як тобі це вдається? Як?" І я відповів: "Це дуже і дуже складно зробити. Я замовкаю і слухаю їх." (Сміх)
So — (Applause) — So the government says, "Do it again." (Laughter) We've done it in 300 communities around the world. We have helped to start 40,000 businesses. There is a new generation of entrepreneurs who are dying of solitude.
Тож - (Оплески) - Тож уряд сказав: "Зробіть це ще раз." (Сміх) І ми повторили це в 300 громадах по всьому світу. Ми допомогли розпочати 40 000 власних справ. Зараз існує нове покоління підприємців, які просто вмирають від самотності.
Peter Drucker, one of the greatest management consultants in history, died age 96, a few years ago. Peter Drucker was a professor of philosophy before becoming involved in business, and this is what Peter Drucker says: "Planning is actually incompatible with an entrepreneurial society and economy." Planning is the kiss of death of entrepreneurship.
Пітер Дракер, один із найкращих в історії консультантів з питань управління, помер у віці 96 років, кілька років тому. Пітер Дракер був професором філософії перед тим, як прийшов у бізнес, і ось, що Пітер Дракер казав: "Планування взагалі-то не поєднується з підприємницьким суспільством та економікою." Планування - це поцілунок смерті для підприємництва.
So now you're rebuilding Christchurch without knowing what the smartest people in Christchurch want to do with their own money and their own energy. You have to learn how to get these people to come and talk to you. You have to offer them confidentiality, privacy, you have to be fantastic at helping them, and then they will come, and they will come in droves. In a community of 10,000 people, we get 200 clients. Can you imagine a community of 400,000 people, the intelligence and the passion? Which presentation have you applauded the most this morning? Local, passionate people. That's who you have applauded.
Отож, зараз ви перебудовуєте Крайстчьорч не знаючи, що найрозумніші люди цього міста хочуть робити зі своїми грішми та власною енергією. Ви повинні навчитися робити так, щоб ці люди приходили і розмовляли з вами. Ви повинні запропонувати їм конфіденційність, секретність, ви повинні вміло їм допомагати, і тоді вони приходитимуть, і приходитимуть вони масово. З10 000 людей, ви отримаєте 200 клієнтів. Чи можете ви уявити громаду з 40 000 людей, їхню кмітливість і ентузіазм? Якій презентації ви аплодували найбільше сьогодні ? Місцевим людям, сповненим ентузіазму, ось кому ви аплодували.
So what I'm saying is that entrepreneurship is where it's at. We are at the end of the first industrial revolution -- nonrenewable fossil fuels, manufacturing -- and all of a sudden, we have systems which are not sustainable. The internal combustion engine is not sustainable. Freon way of maintaining things is not sustainable. What we have to look at is at how we feed, cure, educate, transport, communicate for seven billion people in a sustainable way. The technologies do not exist to do that. Who is going to invent the technology for the green revolution? Universities? Forget about it! Government? Forget about it! It will be entrepreneurs, and they're doing it now.
Отже, я маю на увазі, що у підприємництві і є вся суть. Ми переживаємо кінець першої промислової революції -- невідновлювані енергоносії, виробництво -- і раптом з'являються системи, які не є екологічно-раціональними. Двигуни внутрішнього згорання далеко не енергетично-раціональні. Фреон, як джерело енергії - аналогічно. Нам потрібно подумати про те, як ми можемо прогодувати, лікувати, давати освіту, траспортувати та забезпечувати засобами зв'язку 7 мільярдів людей, але в раціональний спосіб. Технологій, які б могли це робити, не існує. Хто винайде технології для зеленої революції? Університети? Забудьте про це! Уряд? Забудьте про це! Це зроблять підприємці, і вони займаються цим саме зараз.
There's a lovely story that I read in a futurist magazine many, many years ago. There was a group of experts who were invited to discuss the future of the city of New York in 1860. And in 1860, this group of people came together, and they all speculated about what would happen to the city of New York in 100 years, and the conclusion was unanimous: The city of New York would not exist in 100 years. Why? Because they looked at the curve and said, if the population keeps growing at this rate, to move the population of New York around, they would have needed six million horses, and the manure created by six million horses would be impossible to deal with. They were already drowning in manure. (Laughter) So 1860, they are seeing this dirty technology that is going to choke the life out of New York.
Є одна чудова історія, яку я прочитав у футуристичному журналі колись дуже давно. Групу експертів запросили на обговорення майбутнього Нью -Йорку у 1860 р. І у 1860 р. ця група зібралась, щоб обговорити, що ж станеться з Нью-Йорком через 100 років, і рішення було одноголосим: Нью-Йорку через 100 років просто не стане. Чому? Тому що вони поглянули на криву і заявили, що якщо населення зростатиме такими ж темпами, то задля пересування містом, знадобиться 6 млн коней, і з гноєм, який вироблятимуть ці коні - ніяк не справитися. Вони вже і так були по вуха у гної. (Сміх) У 1860тому здавалось, що ці брудні технології задушать Нью-Йорк.
So what happens? In 40 years' time, in the year 1900, in the United States of America, there were 1,001 car manufacturing companies -- 1,001. The idea of finding a different technology had absolutely taken over, and there were tiny, tiny little factories in backwaters. Dearborn, Michigan. Henry Ford.
Тож що трапилося? Через 40 років, у 1900 р., у США була 1 001 компанія з виробництва автомобілей - 1 001. Бажання винайти нові технології, тотально опанувало людей, тож з'являлось все більше маленьких фабрик, фактично у нетрях. Диарборн, Мічіган. Генрі Форд.
However, there is a secret to work with entrepreneurs. First, you have to offer them confidentiality. Otherwise they don't come and talk to you. Then you have to offer them absolute, dedicated, passionate service to them. And then you have to tell them the truth about entrepreneurship. The smallest company, the biggest company, has to be capable of doing three things beautifully: The product that you want to sell has to be fantastic, you have to have fantastic marketing, and you have to have tremendous financial management. Guess what? We have never met a single human being in the world who can make it, sell it and look after the money. It doesn't exist. This person has never been born. We've done the research, and we have looked at the 100 iconic companies of the world -- Carnegie, Westinghouse, Edison, Ford, all the new companies, Google, Yahoo. There's only one thing that all the successful companies in the world have in common, only one: None were started by one person. Now we teach entrepreneurship to 16-year-olds in Northumberland, and we start the class by giving them the first two pages of Richard Branson's autobiography, and the task of the 16-year-olds is to underline, in the first two pages of Richard Branson's autobiography how many times Richard uses the word "I" and how many times he uses the word "we." Never the word "I," and the word "we" 32 times. He wasn't alone when he started. Nobody started a company alone. No one. So we can create the community where we have facilitators who come from a small business background sitting in cafes, in bars, and your dedicated buddies who will do to you, what somebody did for this gentleman who talks about this epic, somebody who will say to you, "What do you need? What can you do? Can you make it? Okay, can you sell it? Can you look after the money?" "Oh, no, I cannot do this.""Would you like me to find you somebody?" We activate communities. We have groups of volunteers supporting the Enterprise Facilitator to help you to find resources and people and we have discovered that the miracle of the intelligence of local people is such that you can change the culture and the economy of this community just by capturing the passion, the energy and imagination of your own people.
Проте, коли співпрацюєш із підприємцями, варто знати один секрет. По-перше, потрібно запропонувати їм конфіденційність. Інакше вони навіть не стануть з вами спілкуватись. Далі, потрібно показати, що ви готові самовіддано та з ентузіазмом служити їх інтересам. І, зрештою, потрібно сказати їм правду про підприємництво. Найменша компанія чи найбільша компанія має вміти гарно робити три речі: продукт, який ви хочете продати, має бути фантастичним, маркетинг має бути фантастичним, і у вас повинен бути вражаючий фінансовий менеджмент. Знаєте що? Ми ніколи не зустрічали жодної людини у світі, яка могла б щось виробляти, продавати і слідкувати за грішми. Її просто не існує. Така людина ще не з'явилась на світ. Ми провели дослідження і взяли за об'єкт 100 легендарних світових компаній - Карнегі, Вестінхауз, Едісон, Форд, і всі нові компанії, Google, Yahoo. Ми змогли встановити лише одну спільну рису серед успішних компаній світу, лише одну: жодна з них не була заснована однією людиною. Тепер ми навчаємо підприємництву 16-річних у Нортумберленді, і ми розпочинаємо заняття, з перших двох сторінок автобіографії Річарда Бренсона. Їм потрібно підкреслити на перших двох сторінках автобіографії ті місця, де він використовує слово "я" і ті, де використовує слово "ми". Слово "я" - ніколи, а слово "ми"- 32 рази. Він розпочинав не один. Ніхто не започатковував компаній самотужки. Ніхто. Ми можемо створити товариство, де у нас є помічники, які раніше працювали у малому бізнесі, які сидять у кав'ярнях і барах, які є відданими вам партнерами, котрі робитимуть для вас те, що хтось зробив для цього пана, який розповідає цю історію, хтось, хто запитає вас: "Що вам потрібно? Що ви можете зробити? Ви можете це зробити? Добре, можете ви це продати? Чи можете ви слідкувати за грішми?" "Ой ні, я не можу цього зробити". "Хочете, щоб я вам когось знайшов?" Таким чином ми залучаємо спільноти. У нас є групи добровольців, які сприяють" Підтримці підприємницької ініціативи", вони допомагають нам знайти ресурси і людей, і ми встановили, що феномен інтелекту місцевого населення настільки потужний, що ви можете змінити культуру і економіку цієї громади, просто використовуючи ентузіазм, енергію і уяву ваших людей.
Thank you. (Applause)
Дякую. (Оплески)