So a friend of mine was riding in a taxi to the airport the other day, and on the way, she was chatting with the taxi driver, and he said to her, with total sincerity, "I can tell you are a really good person." And when she told me this story later, she said she couldn't believe how good it made her feel, that it meant a lot to her. Now that may seem like a strong reaction from my friend to the words of a total stranger, but she's not alone.
Одного дня моя подруга їхала у таксі до аеропорту, і по дорозі розмовляла з водієм, і він їй цілком щиро сказав: "Певен, що ви дуже порядна людина." І коли вона потім розповідала мені цю історію, вона і повірити не могла, як їй від тих слів стало добре на душі, як багато значили для неї ці слова. Така реакція моєї подруги на слова повного незнайомця здається занадто сильною, але таке відбувається дуже часто.
I'm a social scientist. I study the psychology of good people, and research in my field says many of us care deeply about feeling like a good person and being seen as a good person. Now, your definition of "good person" and your definition of "good person" and maybe the taxi driver's definition of "good person" -- we may not all have the same definition, but within whatever our definition is, that moral identity is important to many of us.
Я соціальний психолог. Я вивчаю психологію хороших людей, і дослідження в моїй області показують, що для багатьох дуже важливо почуватися хорошою людиною і також вважатися хорошою людиною. І хоч ваше поняття "порядної людини" і, мабуть, поняття "порядної людини" у таксиста — мають різні визначення, проте, незважаючи на визначення, моральне обличчя важливе для багатьох з нас.
Now, if somebody challenges it, like they question us for a joke we tell, or maybe we say our workforce is homogenous, or a slippery business expense, we go into red-zone defensiveness a lot of the time. I mean, sometimes we call out all the ways in which we help people from marginalized groups, or we donate to charity, or the hours we volunteer to nonprofits. We work to protect that good person identity. It's important to many of us.
Коли хтось ставить під сумнів наше моральне обличчя, базуючись, скажімо, на нашому жарті або на однорідності нашого персоналу, або на сумнівній поведінці у бізнесі — це найчастіше викликає в нас активну захисну реакцію. Я маю на увазі, що деколи ми наголошуємо, як ми допомагали бідним людям, як ми жертвували на благодійність, або скільки годин волонтерили для некомерційних організацій. Ми намагаємось захистити нашу репутацію порядної людини. Для багатьох з нас це важливо.
But what if I told you this? What if I told you that our attachment to being good people is getting in the way of us being better people? What if I told you that our definition of "good person" is so narrow, it's scientifically impossible to meet? And what if I told you the path to being better people just begins with letting go of being a good person?
А якщо я скажу вам ось таке. Якщо я скажу вам, що наше прагнення бути порядними людьми заважає нам стати кращими? Якщо я скажу, що поняття "порядної людини" настільки вузьке, що неможливе з наукової точки зору? Якщо я скажу, що шлях до кращого себе починається з припинення прагнути бути порядною людиною?
Now, let me tell you a little bit about the research about how the human mind works to explain. The brain relies on shortcuts to do a lot of its work. That means a lot of the time, your mental processes are taking place outside of your awareness, like in low-battery, low-power mode in the back of your mind. That's, in fact, the premise of bounded rationality. Bounded rationality is the Nobel Prize-winning idea that the human mind has limited storage resources, limited processing power, and as a result, it relies on shortcuts to do a lot of its work. So for example, some scientists estimate that in any given moment ... Better, better click, right? There we go.
А тепер, щоб пояснити це, я трохи розповім про дослідження, як працює розум людини. Мозок багато чого спрощує, щоб встигати робити багато роботи. Тобто часто ментальні процеси відбуваються поза свідомістю, типу в режимі малої потужності, десь на задвірках свідомості. Це, власне, передумова обмеженої раціональності. Теорія обмеженої раціональності, яка отримала Нобелівську премію, полягає у тому, що людський розум має обмежені ресурси для зберігання, і обмежені ресурси для обробки інформації, і тому, щоб встигати робити багато роботи, мозку доводиться спрощувати. Наприклад, деякі вчені порахували, що у будь-який момент ... Цей, ні, так краще? Отак.
(Laughter)
(Сміх)
At any given moment, 11 million pieces of information are coming into your mind. Eleven million. And only 40 of them are being processed consciously. So 11 million, 40.
В будь-який момент вам на думку спадає 11 мільйонів одиниць інформації. Одинадцять мільйонів. І тільки 40 одиниць обробляються свідомо. Тож 11 мільйонів і 40.
I mean, has this ever happened to you? Have you ever had a really busy day at work, and you drive home, and when you get in the door, you realize you don't even remember the drive home, like whether you had green lights or red lights. You don't even remember. You were on autopilot. Or have you ever opened the fridge, looked for the butter, swore there is no butter, and then realized the butter was right in front of you the whole time? These are the kinds of "whoops" moments that make us giggle, and this is what happens in a brain that can handle 11 million pieces of information coming in with only 40 being processed consciously. That's the bounded part of bounded rationality.
Чи траплялось з вами колись таке? У вас був дуже насичений робочий день, після якого ви приїхали додому, і вже на порозі зрозуміли, що навіть не пам'ятаєте дорогу додому. Наприклад, не пам'ятаєте, де було червоне, а де зелене світло. Не пам'ятаєте. Ви були на автопілоті. А може ви колись відкривали холодильник, шукаючи масло, були свято переконані, що масла немає, а потім усвідомлювали, що воно було весь час у вас перед носом? Бувають такі "ой, це ж я" моменти, після яких хихочеш. і це якраз те, що відбувається з мозком, коли надходить 11 мільйонів одиниць інформації, а свідомо оброблюється лише 40. Це та обмеженість у обмеженій раціональності.
This work on bounded rationality is what's inspired work I've done with my collaborators Max Bazerman and Mahzarin Banaji, on what we call bounded ethicality. So it's the same premise as bounded rationality, that we have a human mind that is bounded in some sort of way and relying on shortcuts, and that those shortcuts can sometimes lead us astray. With bounded rationality, perhaps it affects the cereal we buy in the grocery store, or the product we launch in the boardroom. With bounded ethicality, the human mind, the same human mind, is making decisions, and here, it's about who to hire next, or what joke to tell or that slippery business decision.
Дослідження обмеженої раціональності надихнулo мене та моїх колег, Макса Базермана і Мазарін Банаджі, на ідею про обмежену етичність. Ця концепція схожа на обмежену раціональність, і полягає в тому, що розум людини певним чином обмежений і покладається на спрощення, і що ці спрощення інколи вводять нас в оману. Обмежена раціональність впливає на те, які пластівці ми купуємо у магазині, або на те, як керівники вирішують, яку продукцію випускати. За допомогою обмеженої етичності розум, той самий розум приймає рішення, приймає такі рішення як: кого найняти на роботу, який жарт варто розповідати, як поводитись у тому ж слизькому бізнесі.
So let me give you an example of bounded ethicality at work. Unconscious bias is one place where we see the effects of bounded ethicality. So unconscious bias refers to associations we have in our mind, the shortcuts your brain is using to organize information, very likely outside of your awareness, not necessarily lining up with your conscious beliefs. Researchers Nosek, Banaji and Greenwald have looked at data from millions of people, and what they've found is, for example, most white Americans can more quickly and easily associate white people and good things than black people and good things, and most men and women can more quickly and easily associate men and science than women and science. And these associations don't necessarily line up with what people consciously think. They may have very egalitarian views, in fact. So sometimes, that 11 million and that 40 just don't line up.
Надам приклад, як працює обмежена етичність. Несвідоме упередження є одним з наслідків ефекту обмеженої етичності. Несвідоме упередження стосується асоціацій, спрощень, які мозок створює для обробки інформації, у багатьох випадках поза вашою свідомістю, що не завжди співпадають з вашими свідомими поглядами. Дослідники Носек, Банаджі і Грінвальд, на основі даних від мільйонів людей, вияснили, що, наприклад, більшість білих американців легше і швидше асоціюють білих людей з чимось хорошим, ніж темношкірих з чимось хорошим. І що більшості чоловіків і жінок простіше і швидше асоціюювати науку з чоловіком, аніж науку із жінкою. І ці асоціації не обов'язково відповідають свідомим думкам людей. Навпаки, ці люди можуть мати дуже егалітарні погляди. Тож інколи ті 11 мільйонів не дуже сходяться з тими 40.
And here's another example: conflicts of interest. So we tend to underestimate how much a small gift -- imagine a ballpoint pen or dinner -- how much that small gift can affect our decision making. We don't realize that our mind is unconsciously lining up evidence to support the point of view of the gift-giver, no matter how hard we're consciously trying to be objective and professional. We also see bounded ethicality -- despite our attachment to being good people, we still make mistakes, and we make mistakes that sometimes hurt other people, that sometimes promote injustice, despite our best attempts, and we explain away our mistakes rather than learning from them. Like, for example, when I got an email from a female student in my class saying that a reading I had assigned, a reading I had been assigning for years, was sexist. Or when I confused two students in my class of the same race -- look nothing alike -- when I confused them for each other more than once, in front of everybody.
Наведу інший приклад: конфлікт інтересів. Ми схильні недооцінювати, як маленький подарунок, такий як кулькова ручка або запрошення у ресторан — як маленький подарунок може впливати на процес прийняття рішень. Ми і не усвідомлюємо, що наш мозок підсвідомо обґрунтовує точку зору дарувальника, неважливо, як сильно ми намагаємось свідомо бути об'єктивними і професійними. Завдяки обмеженій етичності, незалежно від наших намагань бути порядними людьми, ми продожуємо робити помилки, іноді ми будемо робити такі помилки, що дуже людей ображають, а іноді додають несправедливості, незважаючи на наші найкращі наміри. І ми виправдовуємо наші помилки, замість того, щоб вчитись на них. Як наприклад, коли я отримала лист від моєї студентки, де йшлося про те, що рекомендована література зі списку, який я надаю вже багато років, є сексистською. Або коли я переплутала двох студентів однієї раси, які зовсім не схожі. Я плутала їх неодноразово при всіх у аудиторії.
These kinds of mistakes send us, send me, into red-zone defensiveness. They leave us fighting for that good person identity. But the latest work that I've been doing on bounded ethicality with Mary Kern says that we're not only prone to mistakes -- that tendency towards mistakes depends on how close we are to that red zone. So most of the time, nobody's challenging our good person identity, and so we're not thinking too much about the ethical implications of our decisions, and our model shows that we're then spiraling towards less and less ethical behavior most of the time.
Через такі помилки ми потрапляємо, я потрапляю до червоної зони захисного механізму. Вони змушують нас боротись за ту порядну особистість. Останні мої з Мері Керн дослідження обмеженої етичності довели, що ми не тільки схильні до помилок, а що кількість помилок залежить від того, як близько ми до тієї червоної зони. Зазвичай ніхто не ставить під сумнів нашу порядність, і ми не сильно задумуємось про етичні наслідки прийнятих нами рішень, і моделювання поведінки показує, що в більшості випадків ми маємо тенденцію схилятися до все менш моральної поведінки.
On the other hand, somebody might challenge our identity, or, upon reflection, we may be challenging it ourselves. So the ethical implications of our decisions become really salient, and in those cases, we spiral towards more and more good person behavior, or, to be more precise, towards more and more behavior that makes us feel like a good person, which isn't always the same, of course. The idea with bounded ethicality is that we are perhaps overestimating the importance our inner compass is playing in our ethical decisions. We perhaps are overestimating how much our self-interest is driving our decisions, and perhaps we don't realize how much our self-view as a good person is affecting our behavior, that in fact, we're working so hard to protect that good person identity, to keep out of that red zone, that we're not actually giving ourselves space to learn from our mistakes and actually be better people.
З іншого боку, хтось інший може поставити під сумнів нашу поведінку. Або, поміркувавши, ми самі можемо поставити під сумнів власну поведінку. Тож етичні наслідки наших рішень можуть стати більш виразними. У таких випадках ми поступово переходимо до більш етичної поведінки, або, точніше, до поведінки, що дозволяє нам відчувати себе порядною людиною, що, звичайно, не завжди одне і те саме. Ідея обмеженої етичності полягає в тому, що, можливо, ми переоцінюємо важливість наших внутрішніх переконань у прийнятті етичних рішень. Можливо, ми переоцінюємо те, наскільки наша особиста вигода керує прийняттям рішень, і, можливо, не усвідомлюємо, наскільки оцінка себе як порядної людини впливає на нашу поведінку. Насправді, ми так тяжко працюємо над захистом нашої порядності та тримаємось якнайдалі від червоної зони, що не залишаємо собі можливості навчатися на помилках і стати поряднішими людьми.
It's perhaps because we expect it to be easy. We have this definition of good person that's either-or. Either you are a good person or you're not. Either you have integrity or you don't. Either you are a racist or a sexist or a homophobe or you're not. And in this either-or definition, there's no room to grow. And by the way, this is not what we do in most parts of our lives. Life, if you needed to learn accounting, you would take an accounting class, or if you become a parent, we pick up a book and we read about it. We talk to experts, we learn from our mistakes, we update our knowledge, we just keep getting better. But when it comes to being a good person, we think it's something we're just supposed to know, we're just supposed to do, without the benefit of effort or growth.
Можливо, це тому, що ми вважаємо це простим. Ми думаємо, що поняття порядної людини є безальтернативним. Або ти порядний, або ні. Або ти чесний, або ні. Або ти расист, сексист чи гомофоб, або ні. І у цій категоричності немає місця для розвитку особистості. І, до речі, в інших аспектах життя ми чинимо зовсім не так. У житті, якщо хочеш вивчити бухгалтерію, то йдеш на курси бухгалтерів; як молоді батьки, ми читаємо книжки про виховання дітей. Ми спілкуємося з експертами, ми вчимось на помилках, оновлюємо наші знання, тобто продовжуємо вдосконалюватися. Але коли йдеться про те, як бути порядною людиною, ми думаємо, що це щось таке, що ми зобов'язані знати, ми зобов'язані бути порядними без певних зусиль або розвитку.
So what I've been thinking about is what if we were to just forget about being good people, just let it go, and instead, set a higher standard, a higher standard of being a good-ish person? A good-ish person absolutely still makes mistakes. As a good-ish person, I'm making them all the time. But as a good-ish person, I'm trying to learn from them, own them. I expect them and I go after them. I understand there are costs to these mistakes. When it comes to issues like ethics and bias and diversity and inclusion, there are real costs to real people, and I accept that. As a good-ish person, in fact, I become better at noticing my own mistakes. I don't wait for people to point them out. I practice finding them, and as a result ... Sure, sometimes it can be embarrassing, it can be uncomfortable. We put ourselves in a vulnerable place, sometimes. But through all that vulnerability, just like in everything else we've tried to ever get better at, we see progress. We see growth. We allow ourselves to get better.
Тож я думала над тим, а що коли ми просто перестанемо думати, як бути порядною людиною, а просто викинемо це з голови, і натомість встановимо вищу мету, вищу мету бути цілком порядною людиною? Цілком порядною людиною, яка, без сумніву, продовжує помилятися. Як цілком порядна людина, я весь час помиляюсь. Але, як цілком порядна людина, я намагаюсь визнавати помилки і вчитись на цих. Я чекаю на них і аналізую. Я розумію, що такі помилки мають негативні наслідки. Коли є проблеми з мораллю, упередженістю, різноманітністю та прийняттям — це негативно впливає на інших людей, і я усвідомлюю це. Насправді, як цілком порядна людина, я вже краще помічаю свої помилки. Я не чекаю, поки мені на них вкажуть. Я постійно вчусь їх виявляти, і в результаті ... Так, інколи мені може бути соромно та незручно. Часом ми ставимо себе у вразливе становище. Але через всю цю вразливість, так як і в усьому, в чому ми намагаємось покращити себе, ми бачимо прогрес. Ми бачимо розвиток. Ми дозволяємо собі стати кращими.
Why wouldn't we give ourselves that? In every other part of our lives, we give ourselves room to grow -- except in this one, where it matters most.
І чому ми маємо в цьому собі відмовляти? Адже у всіх інших сферах життя ми даємо собі можливість зростати ... В усіх, крім цього єдиного найважливішого.
Thank you.
Дякую.
(Applause)
(Оплески)