Imagine a police lineup where ten witnesses are asked to identify a bank robber they glimpsed fleeing the crime scene. If six of them pick out the same person, there's a good chance that's the real culprit, and if all ten make the same choice, you might think the case is rock solid, but you'd be wrong. For most of us, this sounds pretty strange. After all, much of our society relies on majority vote and consensus, whether it's politics, business, or entertainment. So it's natural to think that more consensus is a good thing. And up until a certain point, it usually is. But sometimes, the closer you start to get to total agreement, the less reliable the result becomes. This is called the paradox of unanimity. The key to understanding this apparent paradox is in considering the overall level of uncertainty involved in the type of situation you're dealing with. If we asked witnesses to identify the apple in this lineup, for example, we shouldn't be surprised by a unanimous verdict. But in cases where we have reason to expect some natural variance, we should also expect varied distribution. If you toss a coin one hundred times, you would expect to get heads somewhere around 50% of the time. But if your results started to approach 100% heads, you'd suspect that something was wrong, not with your individual flips, but with the coin itself. Of course, suspect identifications aren't as random as coin tosses, but they're not as clear cut as telling apples from bananas, either. In fact, a 1994 study found that up to 48% of witnesses tend to pick the wrong person out of a lineup, even when many are confident in their choice. Memory based on short glimpses can be unreliable, and we often overestimate our own accuracy. Knowing all this, a unanimous identification starts to seem less like certain guilt, and more like a systemic error, or bias in the lineup. And systemic errors don't just appear in matters of human judgement. From 1993-2008, the same female DNA was found in multiple crime scenes around Europe, incriminating an elusive killer dubbed the Phantom of Heilbronn. But the DNA evidence was so consistent precisely because it was wrong. It turned out that the cotton swabs used to collect the DNA samples had all been accidentally contaminated by a woman working in the swab factory. In other cases, systematic errors arise through deliberate fraud, like the presidential referendum held by Saddam Hussein in 2002, which claimed a turnout of 100% of voters with all 100% supposedly voting in favor of another seven-year term. When you look at it this way, the paradox of unanimity isn't actually all that paradoxical. Unanimous agreement is still theoretically ideal, especially in cases when you'd expect very low odds of variability and uncertainty, but in practice, achieving it in situations where perfect agreement is highly unlikely should tell us that there's probably some hidden factor affecting the system. Although we may strive for harmony and consensus, in many situations, error and disagreement should be naturally expected. And if a perfect result seems too good to be true, it probably is.
Уявіть собі поліцейський відділок, де десятьох свідків просять впізнати грабіжника банку, якого вони бачили під час втечі з місця злочину. Якщо шість із них виберуть ту ж людину, то є велика ймовірність, що це справжній злочинець, а якщо всі десять виберуть одного, ви, ймовірно, подумаєте що це залізний доказ - і помилитеся. Для більшості з нас це звучить дивно. Адже більшість людей із нашого суспільства сподівається на більшість та одностайність - чи це політика, бізнес чи розваги. Природно думати, що одностайність - це хороша річ. І до певного моменту саме так і є. Та іноді що ближче ви до загального схвалення, то менш надійним буде результат. Це зветься парадоксом одностайності. Щоб зрозуміти цей очевидний парадокс, треба проаналізувати загальний рівень невпевненості у тій ситуації, з якою ви маєте справу. Якби ми, наприклад, попросили свідків показати в цьому ряду яблуко, нас би не здивувало одностайне рішення. Та у випадках, коли ми очікуємо на певну природну розбіжність, ми також маємо чекати й різноманітного розподілу результатів. Якби ви підкидували монетку тисячу разів, то сподівалися б отримати тисячу орлів десь приблизно у 50% спроб. Та якщо ваш результат став би наближатись до 100% орлів, ви б запідозрили, що щось не так, не з тим як ви кидаєте, а з самою монеткою. Звичайно, підозрюваного не вибирають навмання, але вибір усе одно не такий однозначний, як у випадку з яблуками та бананами. В 1994 дослідження показало, що 48% свідків мають схильність вибирати неправильну особу в ряді, навіть коли більшість впевнена у своєму виборі. Спогади, які залишилися в вас після одного-двох поглядів - не надійні, і ми часто переоцінюємо власну точність. Якщо знаєш про все це, ситуація, коли люди одноголосно впізнають винуватця починає здаватися систематичною помилкою або неправильним підбором людей для впізнання. А систематичні помилки не з'являються у людських судженнях ні з того ні з сього. З 1993 по 2008 той же взірець жіночої ДНК знайшли в численних місцях злочинів у Європі, в яких звинувачували невловимого вбивцю, так званого фантома з Гайльбронна. Але взірці ДНК постійно сходилися тому, що були неправильні. Виявилось, що ватні тампони, якими брали зразки ДНК, випадково забруднила жінка, яка працювала на фабриці тампонів. В інших випадках систематичні помилки виникають через умисний обман, як-от президентський референдум, проведений Саддамом Гуссейном в 2002, який засвідчував стовідсоткову явку зі стовідсотковою перемогою і переобрання на ще один 7-річний термін. З цього погляду парадокс одностайності не є парадоксальним. Спільна згода досі є теоретично ідеальною, особливо у випадках, коли очікується низька ймовірність несходжень та невпевненості, та на практиці, в ситуаціях, коли повна згода досить неправдоподібна, на систему, скоріш за все, впливає якийсь прихований фактор. Хоча ми всі прагнемо до гармонії та згоди, в багатьох ситуаціях помилка та розбіжності природні. Ідеальний результат видається занадто гарним, щоб бути правдивим, саме так, ймовірно, і є.