Are you as good at things as you think you are? How good are you at managing money? What about reading people's emotions? How healthy are you compared to other people you know? Are you better than average at grammar? Knowing how competent we are and how are skill stack up against other people's is more than a self-esteem boost. It helps us figure out when we can forge ahead on our own decisions and instincts and when we need, instead, to seek out advice. But psychological research suggests that we're not very good at evaluating ourselves accurately. In fact, we frequently overestimate our own abilities. Researchers have a name for this phenomena, the Dunning-Kruger effect. This effect explains why more than 100 studies have shown that people display illusory superiority. We judge ourselves as better than others to a degree that violates the laws of math. When software engineers at two companies were asked to rate their performance, 32% of the engineers at one company and 42% at the other put themselves in the top 5%. In another study, 88% of American drivers described themselves as having above average driving skills. These aren't isolated findings. On average, people tend to rate themselves better than most in disciplines ranging from health, leadership skills, ethics, and beyond. What's particularly interesting is that those with the least ability are often the most likely to overrate their skills to the greatest extent. People measurably poor at logical reasoning, grammar, financial knowledge, math, emotional intelligence, running medical lab tests, and chess all tend to rate their expertise almost as favorably as actual experts do. So who's most vulnerable to this delusion? Sadly, all of us because we all have pockets of incompetence we don't recognize. But why? When psychologists Dunning and Kruger first described the effect in 1999, they argued that people lacking knowledge and skill in particular areas suffer a double curse. First, they make mistakes and reach poor decisions. But second, those same knowledge gaps also prevent them from catching their errors. In other words, poor performers lack the very expertise needed to recognize how badly they're doing. For example, when the researchers studied participants in a college debate tournament, the bottom 25% of teams in preliminary rounds lost nearly four out of every five matches. But they thought they were winning almost 60%. WIthout a strong grasp of the rules of debate, the students simply couldn't recognize when or how often their arguments broke down. The Dunning-Kruger effect isn't a question of ego blinding us to our weaknesses. People usually do admit their deficits once they can spot them. In one study, students who had initially done badly on a logic quiz and then took a mini course on logic were quite willing to label their original performances as awful. That may be why people with a moderate amount of experience or expertise often have less confidence in their abilities. They know enough to know that there's a lot they don't know. Meanwhile, experts tend to be aware of just how knowledgeable they are. But they often make a different mistake: they assume that everyone else is knowledgeable, too. The result is that people, whether they're inept or highly skilled, are often caught in a bubble of inaccurate self-perception. When they're unskilled, they can't see their own faults. When they're exceptionally competent, they don't perceive how unusual their abilities are. So if the Dunning-Kruger effect is invisible to those experiencing it, what can you do to find out how good you actually are at various things? First, ask for feedback from other people, and consider it, even if it's hard to hear. Second, and more important, keep learning. The more knowledgeable we become, the less likely we are to have invisible holes in our competence. Perhaps it all boils down to that old proverb: When arguing with a fool, first make sure the other person isn't doing the same thing.
Чи такі ви вправні, якими себе вважаєте? Чи вдається вам гарно розпоряджатися коштами? А як щодо читання думок інших людей? А чи сильніші ви за інших знайомих вам людей? Чи знаєте ви граматику краще за інших? Знання того, наскільки ми компетентні, і які наші навички у порівнянні з іншими людьми це більше, ніж просто посилення самооцінки. Це допомагає нам з'ясувати, чи ми будемо розвиватися на основі наших рішень, і, коли нам це потрібно, чи можливо буде знайти пораду. Але психологія говорить, що нам не дуже добре вдається досить точно оцінювати себе. Фактично, ми часто переоцінюємо наші власні можливості. Дослідники дали назву цьому феномену, ефект Данінга-Крюгера. Цей ефект пояснює, чому більше, ніж сотні досліджень показали, що люди виказують ілюзорну перевагу. Ми вважаємо себе кращими за інших до такого ступеня, що це порушує закони математики. Коли комп'ютерних програмістів двох компаній попросили оцінити свою роботу, 32% програмістів однієї компанії та 42% іншої поставили себе у верхню п'ятірку. У іншому дослідженні 88% американських водіїв описали себе як водіів з навичками вище середнього. Це не різні дослідження. В середньому, люди оцінюють себе краще за інших у сферах здоров'я, лідерських навичок, етики та інших. Що особливо цікаво, ті, у кого менше всього навичок, найбільше схильні перебільшувати свої вміння до найвищого рівня. Люди, яким не вистачає логічного мислення, знання граматики, фінансових знань, математики, емоційного розуміння, які не проходять медичних аналізів чи не вміють грати в шахи, всі мають тенденцію оцінювати свої навички майже на експертному рівні. Хто найбільше піддається цій ілюзії? Сумно, але всі ми маємо купу недоліків, яких не бачимо. Але чому? Коли психологи Данінг та Крюгер вперше описали цей ефект в 1999, вони стверджували, що люди яким бракує знань та умінь у якихось дисциплінах, страждають від подвійного прокляття. По-перше, вони роблять помилки та приймають погані рішення. Але по-друге, ті самі прогалини в знаннях також заважають їм усвідомити помилки. Іншими словами, поганим виконавцям не вистачає тих же аналітичних умінь, щоб зрозуміти, наскільки погано їм щось вдається. Наприклад, якось дослідники вивчали учасників на дебатах студентського турніру, тобто найгірші 25% команд у попередніх турах, які програли 4 з 5 матчів. Але вони вважали, що виграли майже 60% змагань. Без чіткого розуміння правил дебатів студенти просто не могли зрозуміти коли і як часто їх аргументи були спростовані. Ефект Данінга-Крюгера - це не питання его, яке засліплює нас. Люди зазвичай визнають свої недоліки, коли помічають їх. В одному дослідженні студенти, яким спочатку не вдався тест з логіки, і які потім пройшли міні-курс з логіки, цілком по своїй волі визнавали свою початкову роботу жахливою. Можливо, саме тому люди із середніми навичками та досвідом не дуже сильно довіряють своїм вмінням. Вони знають достатньо, щоб знати, що їм багато чого невідомо. В той час, як експерти усвідомлюють, наскільки вони є знаючими. Але часто вони роблять іншу помилку: вони припускають, що й інші також є знаючими. Результат виявляється в тому, що люди, неважливо, чи розумні вони чи ні, часто знаходяться у бульбашці неправильного самовідчуття. Коли їм не вистачає уміння, вони не бачать власних помилок. Коли вони мають виняткові уміння, вони не розуміють, наскільки вони незвичайні. Тож коли ефект Данінг-Крюгера є невидимим для тих, хто його зазнав, що потрібно, щоб зрозуміти, наскільки добре вам вдаються різні речі? Спершу запитайте у інших їх власну думку, і подумайте над нею, навіть, якщо це важко чути. По-друге, і ще важливіше, продовжуйте навчатися. Чим більш знаючими ми стаємо, тим менш помітними будуть наші прогалини в знаннях. Можливо, все це зводиться до старої приказки: сперечаючись із дурнем, спершу перевірте, що ваш суперник не робить те саме.