Last year, some BuzzFeed employees were scheming to prank their boss, Ze Frank, on his birthday. They decided to put a family of baby goats in his office.
Минулоріч декілька співробітників BuzzFeed вирішили підготувати розіграш-сюрприз своєму босові Зі Френку до дня народження. Вони вирішили підкинути сім'ю козенят в його офіс.
(Laughter)
(Сміх)
Now, BuzzFeed had recently signed on to the Facebook Live experiment, and so naturally, we decided to livestream the whole event on the internet to capture the moment when Ze would walk in and discover livestock in his office. We thought the whole thing would last maybe 10 minutes, and a few hundred company employees would log in for the inside joke. But what happened? Ze kept on getting delayed: he went to get a drink, he was called to a meeting, the meeting ran long, he went to the bathroom. More and more people started logging in to watch the goats. By the time Ze walked in more than 30 minutes later, 90,000 viewers were watching the livestream.
Так як BuzzFeed нещодавно приєднався до експерименту Facebook Live, цілком природньо, що ми вирішили показати цю подію в прямому ефірі, аби закарбувати момент, коли Зі зайде до кабінету і побачить там тваринок. Ми думали, що вся трансляція продовжуватиметься не більше 10 хвилин, і її подивляться лиш пара сотень співробітників, які знають про жарт. Але не так сталося, як гадалося. Кульмінаційний момент постійно затримували: бос пішов попити, потім його покликали на зустріч, яка дуже затягнулася, потім він пішов до вбиральні. Все більше і більше людей приєднувалося до трансляції з козенятами. До того моменту, коли Зі зайшов до офісу із запізненням у півгодини, 90,000 глядачів дивилися онлайн-ефір.
Now, our team had a lot of discussion about this video and why it was so successful. It wasn't the biggest live video that we had done to date. The biggest one that we had done involved a fountain of cheese. But it performed so much better than we had expected. What was it about the goats in the office that we didn't anticipate? Now, a reasonable person could have any number of hypotheses. Maybe people love baby animals. Maybe people love office pranks. Maybe people love stories about their bosses or birthday surprises. But our team wasn't really thinking about what the video was about. We were thinking about what the people watching the video were thinking and feeling. We read some of the 82,000 comments that were made during the video, and we hypothesized that they were excited because they were participating in the shared anticipation of something that was about to happen. They were part of a community, just for an instant, and it made them happy.
Наша команда багато дискутувала щодо того, як відео стало таким успішним. Ця подія не була рекордом для нас. У найбільш популярному ми знімали сирний фонтан, але й тут результат перевершив усі наші сподівання. Тож чому ми не змогли передбачити таку популярність відео з кізками? Розумна людина матиме декілька гіпотез. Можливо, люди полюбляють маленьких тваринок. Можливо, їм до вподоби офісні розіграші. Можливо, їм подобаються історії про своїх босів чи сюрпризи до дня народження. Але наша команда не думала про наповнення відео. Ми намагалися зрозуміти, що думали та відчували глядачі. Ми прочитали деякі з 82,000 коментарів, залишених під час трансляції, і припустили, що люди були збудженими через те, що брали участь у загальному очікуванні чогось, що от-от має статися. Вони були частиною спільноти, лиш на хвилину, але це робило їх щасливими.
So we decided that we needed to test this hypothesis. What could we do to test this very same thing? The following week, armed with the additional knowledge that food videos are very popular, we dressed two people in hazmat suits and wrapped rubber bands around a watermelon until it exploded.
Тож ми вирішили перевірити цю гіпотезу. Що можна було зробити в якості тесту? Наступного тижня, знаючи, що відео про їжу зазвичай дуже популярні, ми одягли двох людей у захисні костюми, і вони обкручували кавун резинками, аж поки той не вибухнув.
(Laughter)
(Сміх)
Eight hundred thousand people watched the 690th rubber band explode the watermelon, marking it as the biggest Facebook Live event to date.
Вісімсот тисяч людей побачили, як шістсот дев'яноста резинка врешті зробила свою справу, і заразом встановила рекорд на найбільш популярну пряму трансляцію в Facebook.
The question I get most frequently is: How do you make something go viral? The question itself is misplaced; it's not about the something. It's about what the people doing the something, reading or watching -- what are they thinking? Now, most media companies, when they think about metadata, they think about subjects or formats. It's about goats, it's about office pranks, it's about food, it's a list or a video or a quiz, it's 2,000 words long, it's 15 minutes long, it has 23 embedded tweets or 15 images. Now, that kind of metadata is mildly interesting, but it doesn't actually get at what really matters. What if, instead of tagging what articles or videos are about, what if we asked: How is it helping our users do a real job in their lives?
Мене часто питають: "Як зробити щось вірусним?" Проте це питання є недоречним. Важливим є не "щось", а люди, які взаємодіють із ним, байдуже, читають чи дивляться, треба лиш зрозуміти, що у них в голові. Більшість медіакомпаній, розглядаючи поняття "метадані", думають про теми чи формат. Це про козенят, це про офісні розіграші, це про їжу, це добірка, чи відео, чи тест, це дві тисячі слів, це п'ятнадцять хвилин, тут вставлено 23 твіти і 15 зображень. Такий підхід частково може мати місце, але усе це не є найважливішим. Що, якби замість маркування відео чи статей за темами ми запитали себе: "Як наш продукт допомагає споживачу у житті?"
Last year, we started a project to formally categorize our content in this way. We called it, "cultural cartography." It formalized an informal practice that we've had for a really long time: don't just think about the subject matter; think also about, and in fact, primarily about, the job that your content is doing for the reader or the viewer.
Минулого року ми розпочали проект, аби формально класифікувати контент за таким принципом. Ми називаємо це "культурною картографією". Ми формалізували неформальні підходи, які мали вже давно: думати не лише про тему, але також, і навіть в першу чергу, про те, що читач чи глядач отримає від матеріалу.
Let me show you the map that we have today. Each bubble is a specific job, and each group of bubbles in a specific color are related jobs.
Дозвольте показати мені мапу, яку ми використовуємо. Кожна бульбашка - це певне завдання для контенту, і схожі завдання поєднані одним кольором.
First up: humor. "Makes me laugh." There are so many ways to make somebody laugh. You can be laughing at someone, you could laugh at specific internet humor, you could be laughing at some good, clean, inoffensive dad jokes.
Перша група - це гумор. "Розсміши мене". Є безліч шляхів розсмішити людину. Можна сміятися з когось, можна сміятися зі специфічного інтернет-гумору, можна сміятися з хороших, мирних, необразливих бородатих жартів.
"This is me." Identity. People are increasingly using media to explain, "This is who I am. This is my upbringing, this is my culture, this is my fandom, this is my guilty pleasure, and this is how I laugh about myself." "Helps me connect with another person." This is one of the greatest gifts of the internet. It's amazing when you find a piece of media that precisely describes your bond with someone.
"Це я". Ідентичність. Люди все більше використовують медіа, аби пояснити: "Це - я. Це мій стиль поведінки, моя культура, мій фендом, мої не надто інтелектуальні вподобання, це - той я, з якого я сміюся." "Допоможіть мені знайти таких же людей". Це одна з найкращих переваг інтернету. Це неймовірно, коли ти знаходиш медіа, що точно описує, як ти пов'язаний з іншими.
This is the group of jobs that helps me do something -- helps me settle an argument, helps me learn something about myself or another person, or helps me explain my story.
Це група задач, яка допомагає мені виконати якусь дію - залагодити суперечку, дізнатися щось нове про себе та інших, чи пояснити мою історію світові.
This is the group of jobs that makes me feel something -- makes me curious or sad or restores my faith in humanity.
Це група задач, що примушує мене переживати емоції, зацікавлює чи засмучує мене, повертає віру у людство.
Many media companies and creators do put themselves in their audiences' shoes. But in the age of social media, we can go much farther. People are connected to each other on Facebook, on Twitter, and they're increasingly using media to have a conversation and to talk to each other. If we can be a part of establishing a deeper connection between two people, then we will have done a real job for these people.
Багато медіа компаній та авторів ставлять себе на місце своєї аудиторії. Але в еру соціальних мереж можна піти набагато далі. Люди з'єднані між собою через Facebook, Twitter, і вони все більше використовують медіа для спілкування та дискусій. Якщо ми станемо частиною становлення глибших стосунків між двома людьми, тоді ми знатимемо, що зробили щось корисне.
Let me give you some examples of how this plays out. This is one of my favorite lists: "32 Memes You Should Send Your Sister Immediately" -- immediately. For example, "When you're going through your sister's stuff, and you hear her coming up the stairs." Absolutely, I've done that. "Watching your sister get in trouble for something that you did and blamed on her." Yes, I've done that as well. This list got three million views. Why is that? Because it did, very well, several jobs: "This is us." "Connect with family." "Makes me laugh." Here are some of the thousands and thousands of comments that sisters sent to each other using this list.
Дозвольте мені навести кілька прикладів. Моя улюблена добірка - "32 меми, які ти маєш негайно відправити своїй сестрі". Негайно. Один з них - "Коли ти перебираєш речі сестри, і чуєш її кроки на сходах". В точку, таке зі мною траплялося. "Коли дивишся, як твою сестру лають через тебе і вішаєш всю провину на неї". І це теж зі мною було. Цей список зібрав три мільйони переглядів. Чому? Тому що він чудово впорався із кількома задачами: "Це про мене". "Пов’язане з сім’єю". "Викликає сміх". Ось деякі з багатьох тисяч коментарів, написаних сестрами, коли вони відправляли добірку одна одній.
Sometimes we discover what jobs do after the fact. This quiz, "Pick an Outfit and We'll Guess Your Exact Age and Height," went very viral: 10 million views. Ten million views. I mean -- did we actually determine the exact age and height of 10 million people? That's incredible. It's incredible. In fact, we didn't.
Часом ми виявляємо ці "задачі", коли вони вже виконані. Цей тест "Вибери костюм і ми вгадаємо твій точний вік та зріст" став надзвичайно вірусним - 10 мільйонів переглядів. Десять мільйонів. Важко повірити, як нам вдалося вгадати точний вік та зріст 10 мільйонів людей. Неймовірно. Просто неймовірно. Насправді, нам не вдалося.
(Laughter)
(Сміх)
Turns out that this quiz went extremely viral among a group of 55-and-up women --
Виявилося, що найпопулярнішим цей тест став в категорії "жінки 55+",
(Laughter)
(Сміх)
who were surprised and delighted that BuzzFeed determined that they were 28 and 5'9".
які були здивовані та вдоволеними тим, що BuzzFeed видав результати: "Вам 28 років, а ваш зріст - 175 сантиметрів".
(Laughter)
(Сміх)
"They put me at 34 years younger and seven inches taller. I dress for comfort and do not give a damn what anyone says. Age is a state of mind." This quiz was successful not because it was accurate, but because it allowed these ladies to do a very important job -- the humblebrag.
"Вони зробили мене молодшою на 34 роки та вищою на 18 сантиметрів. А я просто вдягаюся комфортно і не переймаюся тим, що кажуть інші. Вік - це стан розуму." Цей тест став успішним не через точність, а через те, що дозволив цим пані зробити щось важливе для них - скромно похвалитися.
Now, we can even apply this framework to recipes and food. A recipe's normal job is to tell you what to make for dinner or for lunch. And this is how you would normally brainstorm for a recipe: you figure out what ingredients you want to use, what recipe that makes, and then maybe you slap a job on at the end to sell it. But what if we flipped it around and thought about the job first? One brainstorming session involved the job of bonding. So, could we make a recipe that brought people together? This is not a normal brainstorming process at a food publisher. So we know that people like to bake together, and we know that people like to do challenges together, so we decided to come up with a recipe that involved those two things, and we challenged ourselves: Could we get people to say, "Hey, BFF, let's see if we can do this together"? The resulting video was the "Fudgiest Brownies Ever" video. It was enormously successful in every metric possible -- 70 million views. And people said the exact things that we were going after: "Hey, Colette, we need to make these, are you up for a challenge?" "Game on." It did the job that it set out to do, which was to bring people together over baking and chocolate.
Зараз ми можемо застосовувати схожі принципи навіть до їжі та рецептів. Зазвичай задача рецепту проста: допомогти приготувати вам щось до обіду чи вечері. І ось як людина в більшості випадків вибирає рецепт: вона вибирає, які інгрідієнти хоче використати, підбирає рецепт до цього списку, і, можливо, наприкінці страва виконає якусь соціальну функцію. Але що як зайти спереду та подумати про функцію спочатку? Ми подумали про це на одному з мозкових штурмів. Отож, чи можа створити рецепт, що об’єднав би людей докупи? Мушу сказати, що це не схоже на звичайний хід думок кулінарного публіциста. Ми знаємо, що людям до вподоби готувати випічку разом, а також те, що всі люблять челенджі, тож ми вирішили створити рецепт, що об’єднав би і те, і те. Ми поставили собі виклик: чи зможемо ми заохотити людей сказати: "Агов, друже, як думаєш, чи до снаги нам зробити це вдвох?" Результатом стало відео "Брауні, від яких пальчики оближеш". Воно отримало просто колосальний успіх - 70 мільйонів переглядів. І люди говорили саме те, що ми запланували: "Агов, Колет, ми мусимо зробити це, як думаєш, впораємося?" "Виклик прийнято". Відео справилося з поставленою задачею зібрати людей разом за процесом приготування їжі.
I'm really excited about the potential for this project. When we talk about this framework with our content creators, they instantly get it, no matter what beat they cover, what country they’re in, or what language they speak. So cultural cartography has helped us massively scale our workforce training. When we talk about this project and this framework with advertisers and brands, they also instantly get it, because advertisers, more often than media companies, understand how important it is to understand the job that their products are doing for customers.
Я захоплена потенціалом цього проекту. Коли ми розповідаємо про цю концепцію творцям контенту, вони розуміють все моментально, незалежно від спеціалізації, країни проживання чи рідної мови. Культурна картографія допомогла нам значно масштабувати нашу тренувальну програму. Коли ми розповідаємо про наш проект та ідею рекламодавцям та брендам, вони також розуміють усе в момент, тому що рекламники куди частіше за своїх колег з медіакомпаній розуміють важливість чіткої задачі, яку продукт має виконати для споживача.
But the reason I'm the most excited about this project is because it changes the relationship between media and data. Most media companies think of media as "mine." How many fans do I have? How many followers have I gained? How many views have I gotten? How many unique IDs do I have in my data warehouse? But that misses the true value of data, which is that it's yours. If we can capture in data what really matters to you, and if we can understand more the role that our work plays in your actual life, the better content we can create for you, and the better that we can reach you.
Але насправді найбільший захват викликає в мене те, що цей проект змінює шляхи взаємодії між медіа та даними. Більшість медіакомпаній вважають медіа своєю "власністю". Скільки фанатів ми маємо? Скільки підписників ми набрали? Скільки разів переглянули наш контент? Скільки унікальних користувачів залишили нам свої дані? Але цей підхід витісняє справжню цінність даних - що вони не належать комусь одному. Якщо ми зможемо зрозуміти, що насправді важливо для тебе, та те, яку роль відіграє наша робота у твоєму реальному житті, ми зможемо створювати кращий контент для тебе, що справді стане тобі в нагоді.
Who are you? How did you get there? Where are you going? What do you care about? What can you teach us? That's cultural cartography.
Хто ти? Як ти дійшов до цього? Куди ти рухаєшся? Що для тебе важливо? Чого ти можеш нас навчити? Це і є культурна картографія.
Thank you.
Дякую.
(Applause)
(Оплески)