Human beings are everywhere. With settlements on every continent, we can be found in the most isolated corners of Earth’s jungles, oceans, and tundras. Our impact is so profound, most scientists believe humanity has left a permanent mark on Earth’s geological record. So what would happen if suddenly, every human on Earth disappeared?
Люди є скрізь. На кожному континенті є наші поселення, а людей можна знайти навіть у найбільш віддалених кутках джунглів, океанах і тундрах. Наш вплив настільки значний, що вчені вірять - людство залишило незмінний слід в історії геології Землі. То що б трапилось, якби раптом усі люди на планеті зникли?
With no one maintaining them, some of our creations backfire immediately. Hours after we disappear, oil refineries malfunction, producing month-long blazes at plants like the ones in western India, the southern United States, and South Korea. In underground rail systems like those in London, Moscow, and New York City, hundreds of drainage pumps are abandoned, flooding the tunnels in just three days. By the end of the first week, most emergency generators have shut down, and once the fires have gone out, the earth goes dark for the first time in centuries.
Без нагляду деякі наші творіння одразу ж перестануть функціонувати. Через декілька годин після зникнення людей нафтопереробні заводи вийдуть із ладу. Упродовж місяців не вщухатимуть пожежі на великих об'єктах, як у західній Індії, південній частині США і Південній Кореї. У мережах підземної залізниці, як от у Лондоні, Москві та Нью-Йорку, сотні дренажних насосів будуть покинуті, і затоплять тунелі лише за три дні. Під кінець першого тижня більшість аварійних генераторів не працюватиме, і, щойно згаснуть пожежі, на Землі запанує темрява, уперше за багато століть.
After the first catastrophic month, changes come more gradually. Within 20 years, sidewalks have been torn apart by weeds and tree roots. Around this time, flooded tunnels erode the streets above into urban rivers. In temperate climates, the cycle of seasons freezes and thaws these waterways, cracking pavement and concrete foundations. Leaking pipes cause the same reaction in concrete buildings, and within 200 winters, most skyscrapers buckle and tumble down. In cities built in river deltas like Houston, these buildings eventually wash away completely - filling nearby tributaries with crushed concrete.
Після першого катастрофічного місяця зміни почнуть відбуватися повільніше. Впродовж 20 років, тротуари будуть знищені бур'янами і коріннями дерев. Десь у цей час затоплені тунелі піднімуться, і вулиці в містах стануть ріками. У помірному кліматі у різні пори року ці ріки будуть замерзати і танути, знищуючи дороги і бетонні фундаменти. Протікаючи, труби спричинять те саме у бетонних спорудах, і впродовж 200 зим більшість хмарочосів зсунуться і впадуть. У містах, побудованих на річкових дельтах, наприклад Х'юстоні, ці будівлі врешті повністю змиються, заповнивши ближні протоки уламками бетону.
Rural and suburban areas decay more slowly, but in largely unsurprising ways. Leaks, mold, bug and rodent infestations - all the usual enemies of the homeowner- now go uncontested. Within 75 years, most houses' supporting beams have rotted and sagged, and the resulting collapsed heap is now home to local rodents and lizards.
Сільські і приміські зони не так швидко занепадуть, але через цілком очевидні причини. Протікання, цвіль, зараження комахами і гризунами - звичні проблеми для власників будинків - тепер вийдуть із-під контролю. За 75 років більшість балок, що підтримують будинки, згниють і осядуть, і в результаті, ця купа уламків стане домом для місцевих гризунів і ящірок.
But in this post-human world, “local” has a new meaning. Our cities are full of imported plants, which now run wild across their adopted homes. Water hyacinth coat the waterways of Shanghai in a thick green carpet. Poisonous giant hogweeds overgrow the banks of London’s Thames River. Chinese Ailanthus trees burst through New York City streets. And as sunken skyscrapers add crumbled concrete to the new forest floor, the soil acidity plummets, potentially allowing new plant life to thrive.
Але у цьому постлюдському світі слово "місцевий" матиме нове значення. У наших містах повно імпортованих рослин, які почнуть рости по всій території своїх нових домівок. Водяний гіацинт покриє вулиці Шанхаю товстим зеленим килимом. Береги Лондонської Темзи заростуть отруйним гігантським борщівником. Китайські айлантові дерева заповнять увесь Нью-Йорк. А коли затонулі хмарочоси покриють землю цих нових лісів крихтами бетону, зменшиться рівень кислотності ґрунту, що, в теорії, призведе до появи нових рослин.
This post-human biodiversity extends into the animal kingdom, as well. Animals follow the unchecked spread of native and non-native plants, venturing into new habitats with the help of our leftover bridges. In general, our infrastructure saves some animals and dooms others. Cockroaches continue to thrive in their native tropical habitats, but without our heating systems, their urban cousins likely freeze and die out in just two winters. And most domesticated animals are unable to survive without us – save for a handful of resourceful pigs, dogs, and feral housecats. Conversely, the reduced light pollution saves over a billion birds each year whose migrations were disrupted by blinking communication tower lights and high-tension wires. And mosquitos multiply endlessly in one of their favorite manmade nurseries – rubber tires, which last for almost a thousand years.
Це постлюдське біорізноманіття також буде стосуватися царства тварин. Тварини будуть просуватися слідом за знайомими і незнайомими рослинами, опиняючись на нових територіях, за допомогою залишків наших мостів. Загалом, наша інфраструктура врятує одних тварин, але знищить інших. Таргани продовжать розмножуватися у природніх для них тропіках, але без наших опалювальних систем їхні міські родичі, скоріш за все, помруть від холоду лише за дві зими. Більшість одомашнених тварин також не зможуть вижити без нас, за винятком декількох винахідливих свиней, собак і здичавілих котів. І навпаки, без світлового забруднення щороку не помиратимуть мільйони птахів, чиї міграції порушувало миготіння ліхтарів на радіовежах і високовольтні лінії електропередач. Комарі будуть безупинно розмножуватися в їхньому улюбленому розпліднику - гумових шинах, які розкладаються майже за тисячу років.
As fauna and flora flourish, Earth’s climate slowly recovers from millennia of human impact. Within 35,000 years, the plant cycle removes the last traces of lead left by the Industrial Revolution from Earth’s soil, and it may take up to 65,000 years beyond that for CO2 to return pre-human levels. But even after several million years, humanity’s legacy lives on. Carved in unyielding granite, America’s Mt. Rushmore survives for 7.2 million years. The chemical composition of our bronze sculptures keeps them recognizable for over 10 million. And buried deep underground, the remnants of cities built on floodplains have been preserved in time as a kind of technofossil.
Завдяки процвітанню флори і фауни клімат Землі повільно відновиться після тисячоліть впливу людей. Через 35 тисяч років життєвий цикл рослин знищить останні сліди свинцю, які залишила Промислова революція у ґрунті нашої планети, і ще десь через 65 тисяч років після цього рівень вуглекислого газу зменшиться до такого, який був до впливу людей. Але навіть через кілька мільйонів років, спадщина людства все ще існуватиме. Вирізьблена з непохитного граніту гора Рашмор в Америці проживе 7,2 мільйони років. Хімічний склад наших бронзових статуй забезпечить їм гарний вигляд навіть через 10 мільйонів років. І поховані глибоко під землею залишки міст, збудованих на заплавах річок, збережуться як свого роду викопні "технорештки".
Eventually, these traces, too, will be wiped from the planet’s surface. Humanity hasn’t always been here, and we won’t be here forever. But by investigating the world without us, perhaps we can learn more about the world we live in now.
Але зрештою навіть ці сліди будуть стерті з лиця землі. Людство не завжди існувало і не залишиться тут навічно. Але досліджуючи світ без нас, можливо, у нас вийде дізнатися більше про світ, у якому ми живемо зараз.