The longest journey that I have ever taken. That was in 2002. I was only 19 years old. It was the first time I had ever been on an airplane and the first time that I had left my country, Rwanda.
Моя найдовша подорож у житті відбулась у 2002 році. Мені було лише 19 років. Я вперше летів літаком і вперше залишив свою країну, Руанду.
I had to move thousands of kilometers away to follow a dream. A dream I have had ever since I was a child. And that dream was to become an architect. That was impossible at the time in my country. There were no schools of architecture. So when I got a scholarship to study in China, I left my life and my family behind and I moved to Shanghai.
Я мав промандрувати тисячі кілометрів, щоб здійснити мрію. Мрію, що плекав із самого дитинства. Я мріяв стати архітектором. Вдома це було тоді неможливо. У нас не навчали архітектурі. Тож отримавши грант для навчання в Китаї, я облишив усе і перебрався до Шанхаю.
It was an amazing time. This country was going through a major building boom. Shanghai, my new home, was quickly turning into a skyscraper city. China was changing. World-class projects were built to convey a new image of development. Modern, striking engineering marvels were going up literally everywhere. But behind these facades, exploitation of huge numbers of migrant workers, massive displacement of thousands of people made these projects possible. And this fast-paced development also contributed significantly to the pollution that is haunting China today.
Це був надзвичайний час. У країні був масштабний будівельний бум. Шанхай, мій новий дім, швидко ставав містом хмарочосів. Китай змінювався. Проекти світового рівня мали створити образ країни, що стрімко розвивається. Новітні, разючі дива інженерної думки з'являлися буквально повсюди. Але за новими фасадами крилося використання безлічі робітників-емігрантів і переміщення тисяч осіб для реалізації цих проектів. Також цей швидкий розвиток значно посилив забруднення навколишнього середовища, від якого сьогодні потерпає Китай.
Fast-forward to 2010, when I went back home to Rwanda. There, I found development patterns similar to what I saw in China. The country was and still is experiencing its own population and economic growth. The pressure to build cities, infrastructure and buildings is at its peak, and as a result, there is a massive building boom as well.
А ось 2010 рік, коли я повернувся до Руанди. Там я побачив моделі розвитку, схожі на ті, які бачив у Китаї. У країні був і досі триває демографічний та економічний ріст. Необхідність розвивати міста, інфраструктуру і будівництво величезна, і як наслідок, теж маємо масштабний будівельний бум.
This is the reality across the entire continent of Africa, and here's why. By 2050, Africa's population will double, reaching 2.5 billion people. At this point, the African population will be slightly less than the current population of China and India combined. The infrastructure and buildings needed to accommodate this many people is unprecedented in the history of humankind. We have estimated that by 2050, we have to build 700,000,000 more housing units, more than 300,000 schools and nearly 100,000 health centers.
Це відбувається по всій Африці. І ось чому. До 2050 року населення Африки зросте удвічі до 2,5 мільярдів осіб. Це майже дорівнює сукупній кількості населення сучасних Китаю та Індії. Потреби в інфраструктурі та помешканнях для такої кількості людей нечувані в історії людства. Ми підрахували, що до 2050 року треба побудувати ще 700 000 000 житлових приміщень, більше 300 000 шкіл, близько 100 000 лікувальних закладів.
Let me put that into perspective for you. Every day for the next 35 years, we have to build seven health centers, 25 schools and nearly 60,000 housing units each day, every day.
Спробую все це деталізувати. Наступні 35 років треба будувати сім лікувальних закладів, 25 шкіл і близько 60 000 помешкань щодня. Кожного дня.
How are we going to build all of this? Are we going to follow a model of unsustainable building and construction similar to what I witnessed in China? Or can we develop a uniquely African model of sustainable and equitable development? I'm optimistic we can. I know Africans who are already doing it. Take Nigerian architect Kunlé Adeyemi for instance, and his work in slums of coastal megacities. Places like Makoko in Lagos, where hundreds of thousands of people live in makeshift structures on stilts on water, without government infrastructure or services. A community at great risk of rising sea levels and climate change. And yet, people who live here are examples of great ingenuity and the will to survive. Kunlé and his team have designed a prototype school that is resilient to rising sea levels. This is Makoko School. It's a floating prototype structure that can be adapted to clinics, to housing, to markets and other vital infrastructure this community needs. It's an ingenious solution that can ensure this community lives safely on the waters of Lagos.
Як нам все це побудувати? Чи будемо ми наслідувати модель неекологічного будівництва на кшталт китайського? Чи ми можемо створити унікальну африканську модель екологічного та справедливого будівництва? Я впевнений, що можемо. Я знаю африканців, які вже це роблять. Погляньмо на нігерійського архітектора Кунле Адейемі і його роботу у нетрях мегаполісів на узбережжях, у місцях типу Макоко в Лагосі, де сотні тисяч живуть у саморобних хатинах на палях на воді, без жодних владних структур чи зручностей. Спільнота, якій загрожує зростання рівня моря і зміна клімату, є прикладом величезної винахідливості і бажання вижити. Кунле та його команда розробили модель школи, незалежної від рівня моря. Це школа в Макоко. Це модель плавучої конструкції, з якої можна зробити поліклініку, житло, ринок, інший об'єкт інфраструктури, потрібний спільноті. Це дуже винахідливе рішення, яке може гарантувати цій спільноті безпечне життя на водах Лагосу.
This is Francis Kéré. He works in the country where he comes from, Burkina Faso. Kéré and his team have designed projects that use traditional building techniques. Kéré and his team working in the communities have developed prototype schools that the whole community, similar to every project in the villages of this country, comes together to build. Children bring stones for the foundation, women bring water for the brick manufacturing, and everybody works together to pound the clay floors. Working with the community, Kéré and his team have created projects that function better, with adequate lighting and adequate ventilation. They're appropriate for this particular context and really, really beautiful as well.
Це Франсис Кере. Він працює на батьківщині, у Буркина-Фасо. Кере зі своєю командою розробив проекти, які залучають традиційні методи будування. Команда Кере, що працює у місцевих спільнотах, створила модель школи, яку вся спільнота, як і будь-яку іншу споруду по селах країни, будує разом. Діти несуть каміння для фундаменту, жінки – воду для виробництва цегли, і всі разом роблять глинобитну підлогу. Для місцевих спільнот команда Кере створила зручніші будівлі з належним освітленням і вентиляцією. Вони доречні саме у цій місцині і водночас дуже красиві.
For the past seven years, I have been working as an architect at MASS Design Group. It's a design firm that began in Rwanda. We have worked in several countries in Africa, focusing on this more equitable and sustainable model of architectural practice, and Malawi is one of those countries. It's a country with beautiful, remote landscapes with high-peak mountains and fertile valleys. But it also has one of the worst maternal mortality rates in the world. A pregnant woman in Malawi either gives birth at home, or she has to walk a really long journey to the nearest clinic. And one out of 36 of these mothers dies during childbirth.
Останні сім років я працюю архітектором у компанії MASS Design Group. Це дизайнерська фірма, створена в Руанді. Ми працювали у декількох країнах Африки, зосереджуючись на більш справедливому та екологічному підході до архітектури. Малаві – одна з цих країн. Це країна з надзвичайними, недоторканими ландшафтами з високими горами й родючими долинами. Але вона має одні з найвищих у світі показники материнської смертності. Вагітна жінка в Малаві або народжує вдома, або долає величезну відстань до найближчої клініки. Одна з 36 породіль помирає під час пологів.
In Malawi, with our team at MASS Design Group, we designed the Kasungu Maternity Waiting Village. This is a place women come to six weeks before their due dates. Here they receive prenatal care and train in nutrition and family planning. At the same time, they form a community with other expectant mothers and their families. The design of the of Kasungu Maternity Waiting Village borrows from the vernacular typologies of Malawi villages and is built using really simple materials and techniques. The earth blocks that we used were made from the same soil of this site. This reduces the carbon footprint of this building, but first and foremost, it provides a safe and dignified space for these expectant mothers.
У Малаві наша команда з MASS Design Group спроектувала містечко очікування пологів – Касунду. Сюди жінки потрапляють за шість тижнів до передбачуваних пологів. Тут вони отримують допологовий догляд і знання щодо годування дитини та планування сім'ї. Водночас вони зав'язують стосунки з іншими майбутніми матерями та їх родинами. Дизайн містечка в Касунґу зберігає характерні риси малавійських селищ. При будівництві використовували прості матеріали та технології. Ґрунт для глинобитних блоків брали з будівельного майданчика. Це зменшило негативний вплив нашого будівництва на середовище, а найголовніше, це створило безпечне та гідне оточення для майбутніх матерів.
These examples show that architecture and design have the power and the agency to address complex problems. But more to point, that we can develop a model of effective solutions for our communities. But these three examples are not enough. 300 more examples will not be enough. We need a whole community of African architects and designers to lead with thousands more examples.
Подані приклади демонструють, що архітектура і дизайн мають здатності та засоби для вирішення складних завдань. І навіть більше, ми можемо розробити модель ефективного задоволення потреб наших спільнот. Але цих трьох прикладів замало. Ще 300 прикладів буде замало. Треба, щоб усі африканські архітектори і дизайнери подавали тисячі прикладів.
In May of this year, we convened a symposium on African architecture, in Kigali, and we invited many of the leading African designers and architectural educators working across the continent. We all had one thing in common. Every single one of us went to school abroad and outside of Africa. This has to change. If we are to develop solutions unique to us, rather than attempting to turn Kigali into Beijing, or Lagos into Shenzhen, we need a community that will build the design confidence of the next generation of African architects and designers.
У травні цього року ми провели симпозіум з архітектури Африки у Кігалі. Ми запросили багатьох провідних африканських дизайнерів і викладачів архітектури, які працюють по всьому континенту. Усіх об'єднувала одна риса. Кожен з нас навчався за кордоном, поза межами Африки. Це треба змінювати. Якщо ми хочемо знаходити власні рішення замість того, щоб намагатися зробити з Кігалі Пекін, або з Лагосу Шеньчжень, нам потрібна спільнота, яка виховає професійну впевненість у наступного покоління африканських архітекторів і дизайнерів.
(Applause)
(Аплодисменти)
In September last year, we launched the African Design Centre to start building this community. We admitted 11 fellows from across the continent. It's a 20-month-long, design-build fellowship program. Here, they are learning to tackle big challenges such as urbanism and climate change, as Kunlé and his team have. They're working with communities to develop innovative building solutions and processes, as Kéré and his team have. They're learning to understand the health impact of better buildings as we at MASS Design Group have been researching for the past several years. The crowning moment of the fellowship is a real project that they designed and built.
У вересні минулого року ми започаткували Африканський центр дизайну, щоб почати створювати таку спільноту. Ми прийняли 11 осіб з усього континенту на 20-місячну стипендіальну програму з дизайну та будівництва. Тут їх навчають мати справу з такими викликами сучасності, як містобудування та зміна клімату, як це роблять Кунле та його команда. Вони працюють у спільнотах над пошуком новітніх рішень і методів у будівництві, як Кере і його команда. Вони вчаться розуміти вплив на здоров'я удосконалених споруд, який ми досліджуємо у MASS Design Group останні декілька років. Завершення стипендіальної програми -- реальний проект, який вони розробили і реалізуватимуть.
This is Ruhehe Primary School, the project they designed. They immersed themselves in the community to understand the challenges but also uncover opportunities, like using a wall made of local volcanic stone to turn the entire campus into a space of play and active learning. They evaluated the environmental conditions and developed a roof system that maximizes daylight and improves acoustic performance. The construction at Ruhehe Primary School will begin this year.
Ось проект початкової школи в Ругеге, розроблений ними. Вони занурилися у спільноту, щоб не лише зрозуміти проблеми, але й виявити можливості, як от використання стіни з місцевої вулканічної породи, щоб перетворити все шкільне подвір'я на місце ігор і активного навчання. Вони оцінили навколишнє середовище і так сконструювали дах, щоб він максимально попускав світло і покращував акустику. Зведення початкової школи в Ругеге почнеться цього року.
(Applause)
(Аплодисменти)
And over the coming months, the African Design Centre fellows are going to work hand-in-hand with the Ruhehe community to build it.
І найближчим часом слухачі Африканського центру дизайну разом з місцевими жителями будуватимуть школу в Ругеге.
When we asked the fellows what they want to do after their African Design Centre fellowship, Tshepo from South Africa said he wants to introduce this new way of building into his country, so he plans to open a private practice in Johannesburg. Zani wants to expand opportunities for women to become engineers. Before joining the African Design Centre, she helped start, in Nairobi, an organization to bridge the gender gaps for women in engineering fields, and she hopes to take this movement across Africa, eventually the whole world. Moses, from South Sudan, the world's newest country, wants to open the first polytechnic school that will teach people how to build using local materials from his country. Moses had to be determined to become an architect. The civil war in his country frequently interrupted his architectural education. At the time he was applying to join the African Design Centre, we could hear gunshots going off in the background of his interview call. But even in the middle of this civil war, Moses hangs on to this idea that architecture can be a way to bridge communities back together. You have to be inspired by this fellow's belief that great architecture can make a difference on how the future of Africa is built.
Коли ми спитали, що наші слухачі робитимуть після закінчення програми, Цепо з Південної Африки сказав, що він хоче запровадити ці нові методи будування на батьківщині, тож він планує почати приватну практику у Йоханнесбургу. Зані хоче створити жінкам більше можливостей стати інженерами. До навчання в Африканському центрі дизайну вона допомагала створити в Найробі організацію для боротьби за права жінок в інженерній справі, і вона сподівається поширити цей рух по всій Африці і, зрештою, по всьому світу. Мозес з Південного Судану, наймолодшої країни в світі, хоче відкрити перший політехнічний інститут, який навчатиме людей будувати з місцевих матеріалів. Мозес мав бути дуже рішучим, щоб стати архітектором. Громадянська війна у країні неодноразово переривала його навчання. Під час його інтерв'ю для вступу до Африканського центру дизайну у слухавці ми чули постріли. Але навіть під час громадянської війни Мозес не полишає думки, що архітектура може стати засобом відтворення єдності спільноти. Вас має надихнути віра цього юнака у те, що визначна архітектура може змінити майбутнє Африки.
The unprecedented growth of Africa cannot be ignored. Imagine Africa's future cities, but not as vast slums, but the most resilient and the most socially inclusive places on earth. This is achievable. And we have the talent to make it a reality. But the journey to ready that talent for the task ahead, like my own journey, is far too long. For the next generation of African creative leaders, we have to shorten and streamline that journey. But most importantly -- and I cannot stress this enough -- we have to build their design confidence and empower them to develop solutions that are truly African but globally inspiring.
Не можна не враховувати нечуване зростання населення Африки. Уявіть майбутні африканські міста. Але не неосяжні нетрі, а найбільш життєстійкі і соціально інтегровані місця на землі. Цього можна досягнути. І у нас є хист, щоб це здійснити. Але підготовка того хисту до вирішення задач майбутнього, як і моя, триватиме надто довго. Заради наступного покоління африканських творчих лідерів ми повинні скоротити і спростити її. Але ще важливіше – і це не можна переоцінити – ми маємо виховати їх творчу впевненість і надати їм сил пропонувати рішення, специфічні для Африки, але надихаючі для всього світу.
Thank you very much.
Дякую за увагу.
(Applause)
(Оплески)