I'm Chetan Bhatt and when I give my name, I'm often asked, "Where are you from?" And I normally say London.
Мене звати Чіта Бхат, і коли я називаю своє ім'я, мене часто питають: "Звідки ти?" Я зазвичай кажу, що з Лондона.
(Laughter)
(Сміх)
But of course, I know what they're really asking, so I say something like, "Well, my grandparents and my mum were born in India, my dad and I were born in Kenya, and I was brought up in London. And then they've got me mapped. "Ah, you're a Kenyan Asian. I've worked with one of those."
Та я знаю, що вони насправді мають на увазі, тож я кажу щось в цьому дусі: "Мої дідусь, бабуся і мама народилися в Індії, я з татом народилися в Кенії, а виріс я в Лондоні. Потім співрозмовники намагаються мене класифікувати. "О, то ти кенійський азіат. Я працював з такими."
(Laughter)
(Сміх)
And from my name they probably assume that I'm a Hindu. And this sort of fixes me for them.
Дивлячись на моє ім'я, вони, ймовірно, припускають, що я індус. І це робить мене знайомим для них.
But what about the Christians and the Muslims and the atheists that I grew up with? Or the socialists and the liberals, even the occasional Tory?
Але як щодо християн, мусульманів та атеїстів, з якими я зростав? Чи соціалістів, лібералів, та навіть випадкових торі?
(Laughter)
(Сміх)
Indeed, all kinds of women and men -- vegetable sellers, factory workers, cooks, car mechanics -- living in my working class area, in some profoundly important way, they are also a part of me and are here with me. Maybe that's why I find it hard to respond to questions about identity and about origin. And it's not just a sort of teenage refusal to be labeled. It's about our own most identities, the ones that we put our hands up to, the ones that we cheer for, the ones that we fight for, the ones that we love or hate. And it's about how we apprehend ourselves as well as others. And it's about identities we just assume that we have without thinking too much about them.
Всі чоловіки та жінки — продавці овочів, робітники на заводах, кухарі, автомеханіки — які жили в моєму робочому районі, у певний, дуже важливий спосіб також стали частиною мене, і вони тут зі мною. Можливо, тому мені важко відповідати на питання щодо ідентичності та походження. І це не просто підлітковий протест проти ярликів. Йдеться про нашу головну ідентичність, ту, до якої ми тягнемося, яку плекаємо, за яку боремося, яку любимо чи ненавидимо. Йдеться про те, як ми розуміємо самих себе, так само, як і інших. Це ті ідентичності, які ми пропускаємо в собі, не навантажуючи себе думками про них.
But our responses to questions of identity and origin have substantial social and political importance. We see the wars, the rages of identity going on all around us. We see violent religious, national and ethnic disputes. And often the conflict is based on old stories of identity and belonging and origins. And these identities are based on myths, typically about ancient, primordial origins. And these could be about Adam and Eve or about the supremacy of a caste or gender or about the vitality of a supposed race or about the past glories of an empire or civilization or about a piece of land that some imagined deity has gifted.
Але наші відповіді на питання ідентичності та походження мають велике соціальне та політичне значення. Ми бачимо війни, вибухи ідентичності, які відбуваються навколо нас. Ми бачимо насильницькі релігійні, національні та етнічні конфлікти. І конфлікти часто базуються на давніх історіях ідентичності, приналежності та походження. А ці ідентичності базуються на міфах, зазвичай про стародавні, правічні витоки. Це може бути історія про Адама і Єву, або про верховенство певної касти чи статі, або про життєву силу певної нації, або про минулу славу імперії чи цивілізації, чи про шматок землі як дар від уявного божества.
Now, people say that origin stories and identity myths make us feel secure. What's wrong with that? They give us a sense of belonging. Identity is your cultural clothing, and it can make you feel warm and fuzzy inside. But does it really? Do we really need identity myths to feel safe? Because I see religious, national, ethnic disputes as adding to human misery.
Звісно, люди кажуть, що історії походження та міфи самобутності дають відчуття захищеності. Що ж у цьому поганого? Вони дають нам відчуття приналежності. Ідентичність — наш культурний одяг, від цього ви відчуваєте внутрішнє тепло та комфорт. Але чи це насправді так? Чи потрібні нам міфи про ідентичність, щоб почуватись у безпеці? Бо я бачу, що релігійні, національні та етнічні суперечки збільшують людські страждання.
Can I dare you to refuse every origin myth that claims you? What if we reject every single primordial origin myth and develop a deeper sense of personhood, one responsible to humanity as a whole rather than to a particular tribe, a radically different idea of humanity that exposes how origin myths mystify, disguise global power, rapacious exploitation, poverty, the worldwide oppression of women and girls, and of course massive, accelerating inequalities?
Чи можемо ми насмілитись відмовитися від кожного міфу про походження, що заявляє на нас права? Що, як ми відмовимося від усіх первинних міфів про походження, і створимо глибшу особистість, що турбується за ціле людство, а не за окреме плем'я, радикально іншу ідею людства, яка показує, як міфи про походження маскують, приховують глобальну владу, жахливу експлуатацію, бідність, всесвітнє пригноблення жінок та дівчат, і звичайно, масивну, зростаючу нерівність?
Now, origin myths are closely linked to tradition, and the word tradition points to something old and permanent, almost natural, and people assume tradition is just history, simply the past condensed into a nice story. But let's not confuse tradition with history. The two are often in severe conflict. Origin stories are usually recently created fictions of ancient belonging, and they're absurd given the complexity of humanity and our vastly interconnected, even if very unequal world. And today we see claims to tradition that claim to be ancient changing rapidly in front of our eyes.
Міфи про походження дуже тісно пов'язані з традицією, а світова традиція - це завжди щось старовинне, постійне, майже природнє, і люди вважають традицію просто історією, просто минулим, яке стало гарною казкою. Але давайте не плутати традицію з історією. Вони часто конфліктують між собою. Історії походження зазвичай є недавно створеними вигадками "під старовину", і вони є абсурдом, якщо взяти до уваги складність людства та нашого широкого взаємозв'язку навіть у світі, де панує нерівність. Сьогодні можна побачити, що заяви про традицію, у яких декларується її стародавній характер, дуже швидко змінюються на наших очах.
I was brought up in the 1970s near Wembley with Asian, English, Caribbean, Irish families living in our street, and the neo-Nazi National Front was massive then with regular marches and attacks on us and a permanent threat and often a frequent reality of violence against us on the streets, in our homes, typically by neo-Nazis and other racists. And I remember during a general election a leaflet came through our letter box with a picture of the National Front candidate for our area. And the picture was of our next-door neighbor. He threatened to shoot me once when I played in the garden as a kid, and many weekends, shaven-headed National Front activists arrived at his house and emerged with scores of placards screaming that they wanted us to go back home. But today he's one of my mum's best mates. He's a very lovely, gentle and kind man, and at some point in his political journey out of fascism he embraced a broader idea of humanity.
Я виріс в 1970-х біля Вемблі, поруч з азійськими, англійськими, карибськими, ірландськими сім'ями, неонацистський фронт був тоді дуже потужним, відбувались регулярні марші та напади, нам постійно погрожували, і насильство проти нас було жахливою реальністю на вулицях, у будинках, і це насильство зазвичай чинили неонацисти та інші расисти. Пам'ятаю, як під час національних виборів у нашу поштову скриньку поклали листівку з фотографією кандитата нашого району від Національного фронту. На фото був наш сусід. Він якось погрожував застрелити мене, коли я дитиною грався в саду, і не раз на вихідних бритоголові члени Національного фронту приходили до його будинку, та виходили з плакатами, викрикуючи, щоб ми повертались додому. Але сьогодні він є одним із найкращих друзів моєї матері. Він м'який та добрий чоловік, і в певний момент свого політичного шляху він відійшов від фашизму, прийнявши ширше поняття людяності.
There was a Hindu family that we got to know well -- and you have to understand that life in our street was a little bit like the setting for an Asian soap opera. Everyone knew everyone else's business, even if they didn't want it to be known by anyone at all. You really had no choice in this matter. But in this family, there was a quiet little boy who went to the same school as I did, and after I left school, I didn't hear much more about him, except that he'd gone off to India. Now around 2000, I remember seeing this short book. The book was unusual because it was written by a British supporter of Al Qaeda, and in it the author calls for attacks in Britain. This is in 1999, so 9/11 and the invasion of Iraq was still in the future, and he helped scout New York bombing targets. He taught others how to make a dirty bomb to use on the London Underground, and he plotted a massive bombing campaign in London's shopping areas. He's a very high-risk security prisoner in the UK and one of the most important Al Qaeda figures to be arrested in Britain.
Ми добре знали одну сім'ю індусів — ви маєте зрозуміти, що життя на нашій вулиці трохи нагадувало сюжет азійської мильної опери. Кожен знав все про інших, навіть якщо хтось не хотів, щоб про нього щось знали. У вас дійсно не було вибору. Тож у цій сім'ї був маленький тихенький хлопчик, він ходив зі мною до однієї школи, після її закінчення я про нього майже нічого не чув, крім того, що він поїхав до Індії. Приблизно 2000-го року, пам'ятаю, що побачив цю невелику книгу. Книга була незвичною, бо була написана британським прихильником Аль-Каїди, і в ній автор закликає до нападів у Британії. Це було в 1999-му, коли 9/11 та війна в Іраку ще були у майбутньому, він допоміг розвіднику знайти в Нью-Йорку цілі для бомби. Він навчив інших, як зробити "брудну" бомбу в лондонському метро, він розробив масивну кампанію вибухів у лондонських торгових районах. Він наднебезпечний в'язень Британії і одна із найважливіших фігур Аль-Каїди, які були заарештовані в Британії.
The author of that book was the very same quiet little boy who went to my school. So a Hindu boy from Britain became an Al Qaeda fighter and a most-wanted international terrorist, and he rejected what people would call his Hindu or Indian or British identity, and he became someone else. He refused to be who he was. He recreated himself, and this kind of journey is very common for young men and women who become involved in Al Qaeda or Islamic State or other transnational armed groups. Al Qaeda's media spokesman is a white American from a Jewish and Catholic mixed background, and neither he nor the boy from my school were from Muslim backgrounds. There's no point in asking them where are they from. A more important question is where they're going.
Автор тієї книги був тим самим маленьким, тихим хлопчиком, який ходив до моєї школи. Тож індійський хлопчик із Британії став бойовиком Аль-Каїди і найбільш розшукуваним міжнародним терористом, він відмовився від індуської, індійської чи британської ідентичності, а став кимось іншим. Він відмовився від того, ким він був. Він створив себе заново, і цей перехід дуже часто відбувається з молодими чоловіками та жінками, які вступають до Аль-Каїди, або Ісламської держави чи інших міжнародних озброєних формувань. Прес-секретарем Аль-Каїди є білий американець, виходець із культури євреїв та католиків, і ні він, ні хлопець із моєї школи не мали мусульманського коріння. Немає смислу задавати їм питання, звідки вони. Важливішим питанням є те, куди вони прямують.
And I would also put it to you that exactly the same journey occurs for those young men and women who were brought up in Muslim family backgrounds. Most of those who join Al Qaeda and other Salafi jihadi groups from Europe, Asia, North America, even in many cases the Middle East are those who have comprehensively rejected their backgrounds to become, in essence, new people. They spend an enormous amount of time attacking their parents' backgrounds as profane, impure, blasphemous, the wrong type of Islam, and their vision instead is a fantastical view of cosmic apocalypse. It's a born again vision. Discard your past, your society, your family and friends since they're all impure. Instead, become someone else, your true self, your authentic self. Now, this isn't about a return to the past. It's about using a forgery of the past to envision an appalling future which begins today at year zero. This is why over 80 percent of the victims of Al Qaeda and Islamic State are people from Muslim backgrounds. The first act by Salafi jihadi groups when they take over an area is to destroy existing Muslim institutions including mosques, shrines, preachers, practices. Their main purpose is to control and punish people internally, to dictate the spaces that women may go, their clothing, family relations, beliefs, even the minute detail of how one prays. And you get the impression in the news that they are after us in the West, but they are actually mainly after people from other Muslim backgrounds. In their view, no other Muslim can ever be pure enough, so ordinary beliefs and practices that have existed for centuries are attacked as impure by teenagers from Birmingham or London who know nothing about the histories that they so joyously obliterate.
І я також зауважу, що такий же перехід відбувається з молодими чоловіками та жінками, які виросли у мусульманських сім'ях. Більшість тих, хто приєднався до Аль-Каїди та інших салафійських джихадських груп в Європі, Азії, Північній Америці, навіть багато вихідців із Середнього Сходу, були людьми, які свідомо відмовилися від свого походження і стали цілком новими людьми. Вони довгий час критикували погляди своїх батьків, називали їх нечестивими, оскверненими, блюзнірськими, неправильним ісламом, а своє бачення, навпаки, вважали грандіозним проявом космічного одкровення. Це доктрина нового народження. Відмовтесь від свого минулого, від суспільства, сім'ї та друзів, оскільки вони всі нечисті. Станьте натомість кимось іншим, самим собою, справжнім. Це не повернення до минулого. Це використання підробок минулого, для створення візії приголомшливого майбутнього, яке розпочинається сьогодні в році нуль. Саме тому понад 80% жертв Аль-Каїди та Ісламської Держави — це ті, хто належить до мусульман. Перші дії салафійських джихадистів, коли вони захоплюють нову територію — це знищення всіх мусульманських інститутів, разом з мечетями, святинями, проповідниками, практиками. Головною метою є контролювати та карати людей всередині, диктувати жінкам, в яких місцях їм дозволено перебувати, визначати їх одяг, сімейні відносини, віру, навіть найменші подробиці молитов. З новин у вас складається враження, що вони націлені на Захід, але, насправді, їм більше потрібні люди, які належать до мусульман. На їх думку, жодні інші мусульмани ніколи не зможуть бути чистими, тож звичайні вірування та практики, які існували сторіччями, відкидаються як нечисті підлітками з Бірмінгему чи Лондону, які нічого не знають про історію, яку вони так радісно знищують.
Now here, their claim to tradition is at war with history, but they're nevertheless very certain about their purity and about the impurity of others. Purity, certainty, the return to authentic tradition, the quest for these can lead to lethal visions of perfect societies and perfected people.
Хоча їхня претензія на традицію конфліктує з історією, але тим не менше, вони впевнені у своїй чистоті і нечистоті інших. Чистота, впевненість, повернення до автентичної традиції — намагання цього досягти може привести до смертельної доктрини про ідеальне суспільство та ідеальних людей.
This is what the main Hindu fundamentalist organization in India looks like today at its mass rally. Maybe it reminds you of the 1930s in Italy or Germany, and the movement's roots are indeed in fascism. It was a member of the same Hindu fundamentalist movement who shot dead Mahatma Gandhi. Hindu fundamentalists today view this murderer as a national hero, and they want to put up statues of him throughout India. They've been involved for decades in large-scale mass violence against minorities. They ban books, art, films. They attack romantic couples on Valentine's Day, Christians on Christmas Day. They don't like others talking critically about what they see as their ancient culture or using its images or caricaturing it or drawing cartoons about it. But the people making the strongest possible claims about ancient, timeless Hindu religion are dressed in brown shorts and white shirts while claiming, oddly, to be the original Aryan race, just like the violent Salafi jihadis who make their claims about their primordial religion while dressed in black military uniforms and wearing balaclavas.
Ось так сьогодні виглядає мітинг основної індуїстської фундаменталістської організації в Індії. Можливо, це вам нагадує Італію та Німеччину 30-их, і корені руху справді сягають фашизму. Саме учасник такого індуїстського фундаменталістського руху застрелив Махатму Ганді. Сьогодні індуїстські фундаменталісти вважають цього вбивцю героєм, вони хочуть поставити його статуї по всій Індії. Десятиліттями вони здійснювали масове насильство, спрямоване проти меншин. Вони забороняють книги, мистецькі твори, фільми. Вони нападають на закохані пари на день Валентина, на християн у Різдво. Вони не люблять, коли хтось критично висловлюється про те, що вони вважають своєю старовинною культурою, використовує її поняття, чи малює на неї карикатури, або створює про неї мультфільми. Але люди, які виголошують найсильніші претензії на старовинну, безсмертну індуїстську релігію, одягаються в коричневі шорти та білі футболки, і при цьому проголошують себе справжньою арійською расою, так само, як і насильницькі салафійські джихади, котрі заявляють про свою первинну релігію, будучи одягненими в чорну військову уніформу та в балаклавах.
These people are manufacturing pure, pristine identities of conviction and of certainty. Fundamentalists see religion and culture as their sole property, a property. But religions and cultures are processes. They're not things. They're impermanent. They're messy. They're impure. Look at any religion and you'll see disputes and arguments going all the way down.
Ці люди виробляють чисту, первинну ідентичність переконання та впевненості. Фундаменталісти вважають релігію та культуру своєю власністю. Але релігія та культура є процесами. Вони не є речами, вони не постійні. Вони хаотичні, вони не є чистими. Гляньте на будь-яку релігію, і побачите, що в ній постійно тривають диспути та суперечки.
Any criticism of religion in any form has to therefore be part of the expansive sense of humanity we should aspire to. I respect your right to have and to express your religion or your culture or your opinion, but I don't necessarily have to respect the content. I might like some of it. I might like how an old church looks, for example, but this isn't the same thing. Similarly, I have a human right to say something that you may find offensive, but you do not have a human right not to be offended. In a genuine democracy, we're constantly offended since people express different views all the time. They also change their views, so their views are impermanent. You cannot fix someone's political views based on their religious or national or cultural background.
Саме тому критика будь-якої релігії, має стати частиною широкого розуміння людяності, до якого ми повинні йти. Я поважаю ваше право мати і виражати власну релігію, чи культуру, чи думку, але я не обов'язково маю поважати її зміст. Щось у ній може мені подобатися. Можливо, мені подобається, наприклад, вигляд старої церкви, але це не одне і те ж. Так само, я маю людське право сказати щось, що ви можете розцінити як образливе, але ви не маєте людського права це забороняти. У справжній демократії ми постійно стикаємось із тим, що нас зачіпає, оскільки люди весь час виражають різні думки. Вони також змінюють свої погляди, тож погляди не є постійними. Ви не можете раз і назавжди усталити чиїсь політичні погляди на основі їх релігійного, національного чи культурного підґрунтя.
Now, these points about religious purity also apply to nationalism and to racism. I'm always puzzled to have pride in your national or ethnic identity, pride in the accident of birth from a warm and cozy womb, belief in your superiority because of the accident of birth.
Ці ідеї про чистоту релігії також стосуються націоналізму та расизму. Мене завжди бентежила гордість національної та етнічної ідентичності, гордість від факту народження з теплого та затишного черева, віра у власну вищість внаслідок факту народження.
These people have very firm ideas about what belongs and what doesn't belong inside the cozy national cultures that they imagine. And I'm going to caricature a bit here, but only a little bit. I want you to imagine the supporter of some Little Englander or British nationalist political party, and he's sitting at home and he's screaming about foreigners invading his country while watching Fox News, an American cable channel owned by an Australian on his South Korean television set which was bought by his Spanish credit card which is paid off monthly by his high-street British bank which has its headquarters in Hong Kong. He supports a British football team owned by a Russian. His favorite brand of fish and chips is owned by a Swedish venture capitalist firm. The church he sometimes goes to has its creed decided in meetings in Ghana. His Union Jack underpants were made in India.
У цих людей дуже чіткі погляди на те, що належить, а що не належить до цих уявлених ними затишних національних культур. Я хочу створити трохи карикатурний образ, але лише трохи. Я хочу, щоб ви уявили прибічника якоїсь партії Маленького Англійця, чи Британської націоналістичної партії, він сидить вдома, він кричить про іноземців, які загарбують країну, він дивиться новини каналу Фокс, американського кабельного каналу, чиї власники є австралійцями, а телевізор зроблено в південній Кореї, він за нього розрахувався іспанською кредитною карткою, на яку щомісяця надходить зарплатня з висококласного британського банку, чия штаб-квартира знаходиться в Гонконгу. Він підтримує британську футбольну команду, власником якої є росіянин. Його улюбленою маркою риби та чіпсів володіє шведська фірма. Церква, яку він іноді відвідує, виробила свою доктрину на зустрічах в Гані. Його нижня білизна марки Юніон Джек зроблена в Індії.
(Laughter)
(Сміх)
And --
І —
(Applause)
(Оплески)
Thank you.
Дякую вам.
And they're laundered regularly by a very nice Polish lady.
І їх регулярно прасує дуже гарна леді з Польщі.
(Laughter)
(Сміх)
There is no pure ethnicity, national culture, and the ethical choices we have today are far wider than being forced to choose between racist right and religious right visions, dismal visions of culture.
Немає чистої етнічності, чистої національної культури, і на сьогодні наш етичний вибір є набагато ширшим за примусовий вибір між расистськими правими та правильними релігійними баченнями, похмурими передбаченнями майбутнього.
Now, culture isn't just about language, food, clothing and music, but gender relations, ancient monuments, a heritage of sacred texts. But culture can also be what has been decided to be culture by those who have a political stake in pounding culture into the shape of a prison. Big political identity claims are elite bids for power. They're not answers to social or economic or political injustices. They often obscure them. And what about the large number of people across the globe who can't point to a monument from their past, who don't possess a sacred written text, who can't hark back to the past glories of a civilization or empire? Are these people less a part of humanity?
Культура — це не просто мова, їжа, одяг та музика, але це і стосунки між статями, старовинні монументи, спадщина священних текстів. Але культура може бути й тим, що вважають культурою особи, які мають політичний мотив створити із культури в'язницю. Грандіозні заяви про політичну ідентичність — це елітні заявки на владу. Вони не є відповіддю на соціальні чи економічні несправедливості. Вони часто затуманюють їх. А як щодо великої кількості людей по всій земній кулі, які не можуть вказати на пам'ятки свого минулого, у яких немає сакральних текстів, які не можуть оглядатися на минулі подвиги цивілізації чи імперії? Чи ці люди є менш вартісною частиною людства?
What about you, now, listening to this? What about you and your identity, because you stitch your experiences and your thoughts into a continuous person moving forward in time. And this is what you are when you say, "I," "am," or "me." But this also includes all of your hopes and dreams, all of the you's that could have been, and it includes all the other people and the things that are in the biography of who you are. They, the others, are also a part of you, moving forward with you. Your authentic self, if such a thing exists, is a complex, messy and uncertain self, and that is a very good thing. Why not value those impurities and uncertainties? Maybe clinging to pure identities is a sign of immaturity, and ethnic, nationalist and religious traditions are bad for you. Why not be skeptical about every primordial origin claim made on your behalf? Why not reject the identity myths that call on you to belong, that politicians and community leaders, so-called community leaders, place on you? If we don't need origin stories and fixed identities, we can challenge ourselves to think creatively about each other and our future.
А як щодо вас, тих хто зараз слухає? А як щодо вас та вашої ідентичності, адже ваш досвід та думки втілюються у тяглості існування людини, яка рухається у часі. Саме це і є ви, коли ви говорите, "Я" чи "мене". Але це також включає всі ваші мрії та надії, всіх, ким ви могли б бути, це все включає всіх інших людей та речі, які належать до біографії вас як тих, ким ви є. Вони, інші, також є частиною вас, рухаючись вперед разом із вами. Ваша автентичність, якщо вона існує, це комплексне, хаотичне та непевне "я", і це дуже добре. Чому б не цінити всі ці домішки та непевності? Можливо, бажання чистої ідентичності є ознакою незрілості, і етнічні, націоналістичні та релігійні традиції є поганими для вас. Чому б не відноситися скептично до кожної заяви на споконвічність, яка робиться від вашого імені? Чому б не відмовитися від міфів про ідентичність, яку ви мусите поділяти, від цього обов'язку, який політики і так звані громадські лідери накладають на вас? Якщо нам не будуть потрібні історії походження та сталі ідентичності, ми зможемо кинути собі виклик та мислити креативно про одне одного та власне майбутнє.
And here culture always takes care of itself. I'm not worried about culture. Cultures are creative, dynamic processes, not imposed laws and boundaries.
А культура подбає про себе сама. Я не хвилююся за культуру. Культура є творчим, динамічним процесом, якому підвладні і закони, і кордони.
This is Abu al-Walid Muhammad ibn Ahmad ibn Rushd, a very senior Muslim judge and thinker in Cordoba in the 12th century, and his writings were considered deeply blasphemous, heretical and evil. Long after he died, followers of his work were ruthlessly hunted down, banished and killed over several centuries by the most powerful religious institution of the medieval period. That institution was the Roman Catholic Church. Why? Because ibn Rushd said that something true in religion may conflict with something that your reason finds to be true on earth, but the latter is still true. There are two distinct worlds of truth, one based on our reason and evidence, and one that is divine, and the state, political power, social law are in the realm of reason. Religious life is a different realm. They should be kept separated. Social and political life should be governed by our reason, not by religion. And you can see why the church was upset by his writings, as indeed were some Muslims during his lifetime, because he gives us a strong statement of secularism of a kind which is normal in Europe today.
Це Абу аль-Валід Мухаммед ібн Ахмад ібн Рушд, дуже важливий мусульманський суддя та мислитель з Кордови 12-го сторіччя, його записи вважалися глибоко блюзнірськими, єретичними та злими. Довгий час після його смерті на його послідовників безжально полювали, переслідували та вбивали, і це кілька сторіч здійснювалось найбільш могутнім релігійним інститутом Середньовіччя. Тим інститутом була Римо-католицька церква. Чому? Бо ібн Рушд сказав, що декотрі релігійні істини можуть суперечити декотрим земним істинам, в яких вас переконує розум, і ці земні істини все ж таки будуть істинними. Є дві сфери істини, одна спирається на наш розум та докази, а інша є небесною, причому держава, політична влада, закони належать до сфери, керованої розумом. Релігія ж належить до іншої сфери. Їх потрібно тримати окремо. Соціальним та політичним життям варто керувати за допомогою розуму, але не релігії. Ви розумієте, чому церкві не сподобались його роботи, так само, як і декотрим мусульманам за його життя, оскільки він висуває сильне твердження в дусі секуляризму, того, що є звичним для теперішньої Європи.
Now, history plays many tricks on us. It undermines our fixed truths and what we believe to be our culture and their culture. Ibn Rushd, someone who happens to be a Muslim, is considered one of the key influences in the introduction and spread of secularism in Europe.
Але історія грається з нами. Вона підриває усталені істини, про те, що ми відносимо до нашої, а що — до інших культур. Ібн Рушд, котрий був мусульманином, вважається однією з головних фігур, що вплинули на розвиток секуляризму в Європі.
So against religious, nationalist and racial purists of all kinds, can you make his story a part of your own, not because he happened to be a Muslim, not because he happened to be an Arab, but because he was a human being with some very good ideas that shook his world and ours.
Тож незважаючи на всіх релігійних, націоналістичних та расистських пуристів, ви можете зробити його історію частиною власної, не тому, що він був мусульманином, не тому, що він араб, а тому, що він був людиною з дуже гарними ідеями, які сколихнули його світ та наш.
Thank you.
Дякую вам.
(Applause)
(Оплески)