I'm going to tell you a little bit about my TEDxHouston Talk. I woke up the morning after I gave that talk with the worst vulnerability hangover of my life. And I actually didn't leave my house for about three days.
Я збираюся розповісти вам дещо про мою промову на TEDxHouston. Я прокинулася вранці після тієї промови з найжорстокішим похміллям вразливості у моєму житті. І я навіть не виходила з дому цілих три дні.
The first time I left was to meet a friend for lunch. And when I walked in, she was already at the table. I sat down, and she said, "God, you look like hell." I said, "Thanks. I feel really -- I'm not functioning." And she said, "What's going on?" And I said, "I just told 500 people that I became a researcher to avoid vulnerability. And that when being vulnerable emerged from my data, as absolutely essential to whole-hearted living, I told these 500 people that I had a breakdown. I had a slide that said 'Breakdown.' At what point did I think that was a good idea?"
Перший раз я наважилася вийти, щоб пообідати з подругою. Коли я зайшла, вона вже чекала на мене за столом. Я сіла, а вона каже: "Лихо! Ти виглядаєш просто жахливо". І я кажу: "Дякую. Мені насправді... Я безпорадна". А вона питає: "Що сталося?" І я зізналася: "Я тільки що сказала 500 людям, що я стала дослідником, щоб уникнути вразливості. І коли, на основі отриманих даних, мені стало зрозуміло, що вразливість - це абсолютно невід'ємна частина щирого життя, я сказала тим 500 людям, що в мене стався нервовий зрив. В мене навіть був слайд, на якому говорилося "Нервовий зрив". І коли це мені здалося, що написати таке було гарною ідеєю?"
(Laughter)
(Сміх)
And she said, "I saw your talk live-streamed. It was not really you. It was a little different than what you usually do. But it was great." And I said, "This can't happen. YouTube, they're putting this thing on YouTube. And we're going to be talking about 600, 700 people."
Вона сказала: "Я бачила твою Промову наживо. Це було не дуже схоже на тебе. Зазвичай ти поводишся дещо інакше. Але це було чудово". А я у відповідь: "Але цього не можна допустити. YouTube, вони викладуть це на YouTube. І ми матимемо справу вже з 600, 700 людьми".
(Laughter)
(Сміх)
And she said, "Well, I think it's too late."
А вона: "Ну... Вже трошки запізно".
And I said, "Let me ask you something." And she said, "Yeah." I said, "Do you remember when we were in college, really wild and kind of dumb?" She said, "Yeah." I said, "Remember when we'd leave a really bad message on our ex-boyfriend's answering machine? Then we'd have to break into his dorm room and then erase the tape?"
Тоді я сказала: "Можна в тебе дещо запитати?" І вона відповіла: "Так". Я кажу: " Ти пам'ятаєш, коли ми були у коледжі і були шаленими, до безглуздості?" І вона каже: "Так". А я у відповідь: "Пам'ятаєш, як ми залишали дійсно гидке повідомлення на автовідповідачеві наших колишніх? А потім вдиралися в їхню кімнату в гуртожитку і стирали повідомлення з плівки?"
(Laughter)
(Сміх)
And she goes, "Uh... no."
Подруга похитала головою: "Аа... ні".
(Laughter)
(Сміх)
Of course, the only thing I could say at that point was, "Yeah, me neither. Yeah -- me neither."
Тож звичайно, єдине, що я спромоглася сказати тієї миті було: "Ага, я теж. Таке... Ніколи".
And I'm thinking to myself, "Brené, what are you doing? Why did you bring this up? Have you lost your mind? Your sisters would be perfect for this."
І я думаю сама до себе: "Брене, що ти робиш? Що саме ти робиш? Чого ти взагалі про це почала? Невже ти з'їхала з глузду? Це б краще підійшло твоїм сестрам".
(Laughter)
Тож я знову подивилася на приятельку, і вона сказала:
So I looked back up and she said, "Are you really going to try to break in and steal the video before they put it on YouTube?"
"Ти серйозно збираєшся спробувати пробратися туди і викрасти відео до того, як вони розмістять його на YouTube?"
(Laughter)
І я відповіла: "Я просто міркую над цим".
And I said, "I'm just thinking about it a little bit."
(Сміх)
(Laughter)
Вона говорить: "Ти напевно найгірший приклад уразливості, який можна уявити".
She said, "You're like the worst vulnerability role model ever."
(Сміх)
(Laughter)
Then I looked at her and I said something that at the time felt a little dramatic, but ended up being more prophetic than dramatic. "If 500 turns into 1,000 or 2,000, my life is over."
І от я подивилася на неї і сказала те, що в той час здавалося драматичним, а насправді виявилося білше пророцьким, ніж драматичним. Я сказала: "Якщо 500 перетворяться на 1000 або 2000, моєму життю - кінець".
(Laughter)
(Сміх)
I had no contingency plan for four million.
В мене не було ніякого надзвичайного плану на випадок 4 мільйонів.
(Laughter)
(Сміх)
And my life did end when that happened. And maybe the hardest part about my life ending is that I learned something hard about myself, and that was that, as much as I would be frustrated about not being able to get my work out to the world, there was a part of me that was working very hard to engineer staying small, staying right under the radar. But I want to talk about what I've learned.
І моє життя таки скінчилося, коли сталося саме це. Мабуть найтяжчим у закінченні мого життя стало те, що я дізналася про себе дещо неприємне, а саме, що хоч як я переживала через ризик, що мені не вдасться поділитися своєю роботою зі світом, існувала ще одна частина мене, яка дуже тяжко працювала над тим, щоб залишатися маленькою, залишатися поза світлом прожекторів. Але я хочу таки поговорити про те, чого я навчилася.
There's two things that I've learned in the last year. The first is: vulnerability is not weakness. And that myth is profoundly dangerous. Let me ask you honestly -- and I'll give you this warning, I'm trained as a therapist, so I can out-wait you uncomfortably -- so if you could just raise your hand that would be awesome -- how many of you honestly, when you're thinking about doing or saying something vulnerable think, "God, vulnerability is weakness." How many of you think of vulnerability and weakness synonymously? The majority of people. Now let me ask you this question: This past week at TED, how many of you, when you saw vulnerability up here, thought it was pure courage? Vulnerability is not weakness. I define vulnerability as emotional risk, exposure, uncertainty. It fuels our daily lives. And I've come to the belief -- this is my 12th year doing this research -- that vulnerability is our most accurate measurement of courage -- to be vulnerable, to let ourselves be seen, to be honest.
Існує дві речі, яким я навчилася торік. Перша - це те, що вразливість не означає слабкість. І цей міф глибоко небезпечний. Дозвольте мене запитати вас чесно - мушу зуважити, що я практикуючий терапевт, тож у будь якому разі матиму перевагу - тож якщо б ви просто підняли вашу руку, це було б чудово - скільки з вас чесно, коли ви думаєте проявити свою уразливість, чи сказати щось уразливе, думає: "Господи, уразливість - це слабкість. Це слабкість?" Скільки з вас думає, що вразливість і слабкість - це синоніми? Більшість. Тепер дозвольте мені запитати вас про таке: Весь цей тиждень на TED, скільки з вас, коли ви бачили тут уразливість, думали, що це - чиста сміливість? Уразливість - не слабкість. Я визначаю вразливість як емоційний ризик, викриття, невпевненість. Вона живить нашу повсякденність. Я почала вірити - зараз йде 12 рік мого дослідження - що вразливість - це найточніша міра сміливості - бути вразливим, дозволити іншим дивитися на себе, бути чесним.
One of the weird things that's happened is, after the TED explosion, I got a lot of offers to speak all over the country -- everyone from schools and parent meetings to Fortune 500 companies. And so many of the calls went like this, "Dr. Brown, we loved your TED talk. We'd like you to come in and speak. We'd appreciate it if you wouldn't mention vulnerability or shame."
Одна з найдивніших речей, що сталася після вибуху популярності через той виступ на TED, я почала отримувати численні пропозицій виступати по всій країні - для всіх, від батьків на шкільних зборах, до компаній зі списку Fortune 500. І дуже багато з тих дзвінків йшли ось про що: "Гей, докторе Браун. Ми в захваті від вашої промови на TED. Ми б дуже хотіли, щоб ви приїхали з промовою до нас. Ми були б дуже вдячні, якщо б у промові ви не згадували про вразливість чи сором".
(Laughter)
(Сміх)
What would you like for me to talk about? There's three big answers. This is mostly, to be honest with you, from the business sector: innovation, creativity and change.
А про що б ви хотіли, щоб я говорила? І чула три головні відповіді. Найчастіше, щоб залишатися з вами чесною, від бізнесу: інновації, творчість,
(Laughter)
і зміни.
So let me go on the record and say, vulnerability is the birthplace of innovation, creativity and change.
Тож дозвольте зі всією відповідалністю заявити, вразливість - це місце, де народжуются інновації, творчість та зміни.
(Applause)
(Аплодисменти)
To create is to make something that has never existed before. There's nothing more vulnerable than that. Adaptability to change is all about vulnerability.
Творити - це робити щось, що не існувало ніколи раніше. У світі немає нічого вразливішого за це. Пристосування до змін наповнене вразливістю.
The second thing, in addition to really finally understanding the relationship between vulnerability and courage, the second thing I learned, is this: We have to talk about shame. And I'm going to be really honest with you. When I became a "vulnerability researcher" and that became the focus because of the TED talk -- and I'm not kidding.
Друга річ: остаточно збагнувши взаємозв'язок між уразливістю і сміливістю, друга річ, яку я осягла, така: Ми повинні говорити про сором. І я буду з вами дуже чесною. Коли я стала "дослідником вразливості", так мене почали називати після тієї промови на TED - і я не жартую.
I'll give you an example. About three months ago, I was in a sporting goods store buying goggles and shin guards and all the things that parents buy at the sporting goods store. About from a hundred feet away, this is what I hear: "Vulnerability TED! Vulnerability TED!"
Я наведу для вас приклад. Десь три місяці тому я була в магазині спортивних товарів, купувала окуляри, захисні прилади для гомілок та всі інші речі, які батьки купують у магазинах спорттоварів. І десь за 30 метрів від себе я чую: "Уразливість TED! Уразливість TED!"
(Laughter)
(Сміх)
(Laughter ends)
I'm a fifth-generation Texan. Our family motto is "Lock and load." I am not a natural vulnerability researcher. So I'm like, just keep walking, she's on my six.
Я техасець у п'ятому поколінні. Гасло нашої сім'ї: "Заряджай і зводь курок". Я не природній дослідник вразливості. Тож я просто продовжую іти, а та жінка - прямо за мною.
(Laughter)
(Сміх)
And then I hear, "Vulnerability TED!" I turn around, I go, "Hi." She's right here and she said, "You're the shame researcher who had the breakdown."
І потім я чую: "Уразливість TED!" Я повертаюся до неї і кажу : "Привіт". Вона завмерла на місці зі словами: "Ви - та сама дослідниця сорому, в якої був нервовий зрив".
(Laughter)
(Сміх)
At this point, parents are, like, pulling their children close.
В цю хвилину батьки починають пригортати дітей до себе.
(Laughter)
"Не дивись туди".
"Look away." And I'm so worn out at this point in my life, I look at her and I actually say, "It was a fricking spiritual awakening."
І я настільки виснажена у той момент, що я дивлюся на ту жінку і ледь не кажу: "Це було довбане духовне пробудження".
(Laughter)
(Сміх)
(Applause)
(Аплодисменти)
And she looks back and does this, "I know."
А вона дивиться на мене і робить так: "Я знаю".
(Laughter)
І каже:
And she said, "We watched your TED talk in my book club. Then we read your book and we renamed ourselves 'The Breakdown Babes.'"
"Ми дивилися вашу TED промову у книжковому клубі. А потім ми читали вашу книгу і змінили нашу назву на "Діти зриву".
(Laughter)
І потім додає: "Наша ключова фраза:
And she said, "Our tagline is: 'We're falling apart and it feels fantastic.'"
"Ми розпадаємося на шматки, і відчуття кайфові".
(Laughter)
(Сміх)
You can only imagine what it's like for me in a faculty meeting.
Ви можете тільки уявити,
(Sighs)
як я почуваю себе на зборах педагогічної ради.
So when I became Vulnerability TED, like an action figure -- Like Ninja Barbie, but I'm Vulnerability TED -- I thought, I'm going to leave that shame stuff behind, because I spent six years studying shame before I started writing and talking about vulnerability. And I thought, thank God, because shame is this horrible topic, no one wants to talk about it. It's the best way to shut people down on an airplane. "What do you do?" "I study shame." "Oh."
Тож відколи я стала Уразливістю TED, немов героєм блокбастера - ну є Барбі Ніндзя, а я Уразливість TED - мені здавалось, що я зможу відкинути весь той сором, тому що я вивчала сором цілих шість років до того, як реально почала писати і говорити про вразливість. І я думала, дякувати Богу, тому що сором - це жахлива тема, на яку ніхто не хоче говорити. До речі, це найкращий спосіб заткнути когось у літаку. "Чим ви займаєтесь?" "Я досліджую сором". "Ох".
(Laughter)
(Сміх)
And I see you.
І я бачу вас...
(Laughter)
(Сміх)
But in surviving this last year, I was reminded of a cardinal rule -- not a research rule, but a moral imperative from my upbringing -- "you've got to dance with the one who brung ya". And I did not learn about vulnerability and courage and creativity and innovation from studying vulnerability. I learned about these things from studying shame. And so I want to walk you in to shame. Jungian analysts call shame the swampland of the soul. And we're going to walk in. And the purpose is not to walk in and construct a home and live there. It is to put on some galoshes -- and walk through and find our way around. Here's why.
Але виживаючи весь цей останній рік, мені згадалося кардинальне правило - не правило досліджень, а моральний обов'язок ще з мого виховання - ти маєш танцювати з тим, хто привів тебе на танці. Я дізналася про вразливість і сміливість, творчість та інновації не з досліджень уразливості. Я дізналася про всі ці речі, вивчаючи сором. Тому я хочу провести вас до сорому. Послідовники Юнга називають сором болотом душі. І ми увійдемо до нього. Метою буде не увійти і збудувати там дім, щоб жити в ньому. Нам радше треба буде надіти галоші і пройти крізь нього, щоб знайти нашу путь. І ось чому.
We heard the most compelling call ever to have a conversation in this country, and I think globally, around race, right? Yes? We heard that. Yes? Cannot have that conversation without shame. Because you cannot talk about race without talking about privilege. And when people start talking about privilege, they get paralyzed by shame. We heard a brilliant simple solution to not killing people in surgery, which is, have a checklist. You can't fix that problem without addressing shame, because when they teach those folks how to suture, they also teach them how to stitch their self-worth to being all-powerful. And all-powerful folks don't need checklists.
Ми чули найпотужніший поклик по всій цій країні і взагалі глобально розпочати відкрито говорити про расу, правильно? Так? Ми чули це. Так? Не можна говорити на цю тему без сорому, тому що ніхто не може говорити про расу, не торкаючись привілеїв. А коли люди починають говорити про привілеї, сором паралізує їх. Ми чули про блискуче рішення, як не вбивати людей під час хірургічних операцій, а саме: мати контрольний список. Ви не можете розв'язати таку проблему без сорому, тому що, коли лікарів навчають, як накладати шви, їх одночасно навчають, як прошити шлях від їхнього достоїнства до всемогутності. А хіба всемогутнім лікарям потрібні контрольні списки?
And I had to write down the name of this TED Fellow so I didn't mess it up here. Myshkin Ingawale, I hope I did right by you.
Я мала записати ім'я одного промовця TED, щоб не потрапити тут у халепу. Мишкін Інґавале, маю надію, що я не помилилася.
(Applause)
(Аплодисменти)
I saw the TED Fellows my first day here. And he got up and he explained how he was driven to create some technology to help test for anemia, because people were dying unnecessarily. And he said, "I saw this need. So you know what I did? I made it." And everybody just burst into applause, and they were like "Yes!" And he said, "And it didn't work.
Я бачила промовників TED у свій перший день тут. Тож він піднявся сюди і розповів, як він створив технологію діагностування анемії, щоб люди не гинули намарно. Він сказав : "Я знав, що цей тест потрібен. Тож знаєте, що я зробив? Я створив його". І всі просто вибухнули оплесками, немов кажучи: "Так!" А він продовжив: "І він не спрацював.
(Laughter)
І потім, я робив це ще 32 рази, перш ніж
And then I made it 32 more times, and then it worked."
тест спрацював".
You know what the big secret about TED is? I can't wait to tell people this. I guess I'm doing it right now.
А ви знаєте найбільшу таємницю про TED? Я просто не можу дочекатися, коли я розповім людям про неї. І мені здається, я роблю це саме зараз.
(Laughter)
(Сміх)
This is like the failure conference.
Це неначе конференція з поразок.
(Laughter)
Ні, так і є.
No, it is.
(Аплодисменти)
(Applause)
Ви знаєте, чому це місце таке надзвичайне?
You know why this place is amazing? Because very few people here are afraid to fail. And no one who gets on the stage, so far that I've seen, has not failed. I've failed miserably, many times. I don't think the world understands that, because of shame.
Тому що тут є дуже небагато людей, які бояться поразок. І жоден із тих, хто піднімається тут на сцену, з тих виступів, що я бачила, не оминав поразок. Я зазнавала важких поразок багато разів. Я не думаю, що світ розуміє це через сором.
There's a great quote that saved me this past year by Theodore Roosevelt. A lot of people refer to it as the "Man in the Arena" quote. And it goes like this: "It is not the critic who counts. It is not the man who sits and points out how the doer of deeds could have done things better and how he falls and stumbles. The credit goes to the man in the arena whose face is marred with dust and blood and sweat. But when he's in the arena, at best, he wins, and at worst, he loses, but when he fails, when he loses, he does so daring greatly."
Є видатна цитата Теодора Рузвельта, що рятувала мене протягом минулого року. Багато людей називають її цитата про "Людину на Арені". У ній ідеться про таке: "Ні, не критик, що все розраховує заздалегідь, не людина, що вказує, де сильний схибив, або як тому, хто щось робить, можна було б робити це краще. Поваги варта людина на арені, чиє лице спітніле, забруднене кров'ю і потом.. Але саме коли він на арені, коли він перемагає у свої кращі часи, і коли програє у гірші, але коли він терпить поразку, коли він програє, принаймні це трапляється після великих поривань".
And that's what this conference, to me, is about. Life is about daring greatly, about being in the arena. When you walk up to that arena and you put your hand on the door, and you think, "I'm going in and I'm going to try this," shame is the gremlin who says, "Uh, uh. You're not good enough. You never finished that MBA. Your wife left you. I know your dad really wasn't in Luxembourg, he was in Sing Sing. I know those things that happened to you growing up. I know you don't think that you're pretty, smart, talented or powerful enough. I know your dad never paid attention, even when you made CFO." Shame is that thing.
Для мене вся ця конференція саме про це. Життя саме про це, про великі поривання, про перебування на арені. Коли ви наближаєтесь до арени і зупиняєтесь з рукою на дверній ручці, думаючи: "Зараз я зайду і спробую зробити це", сором - це гремлін, що каже: "Ну-ну. В тебе не вистачить наснаги. Ти так і не отримав ту MBA. Твоя жінка покинула тебе. Я знаю, що твій батько був не у Люксембурзі, а у тюрмі Сінґ Сінґ. Я знаю про всі ті речі, що траплялися з тобою, поки ти ріс. Я знаю, що насправді ти не думаєш, що такий красивий, розумний, чи талановитий або впливовий. Я знаю, що твоєму батьку було начхати навіть тоді, коли ти став фінансовим директором". Ось це і є сором.
And if we can quiet it down and walk in and say, "I'm going to do this," we look up and the critic that we see pointing and laughing, 99 percent of the time is who? Us. Shame drives two big tapes -- "never good enough" -- and, if you can talk it out of that one, "who do you think you are?" The thing to understand about shame is, it's not guilt. Shame is a focus on self, guilt is a focus on behavior. Shame is "I am bad." Guilt is "I did something bad." How many of you, if you did something that was hurtful to me, would be willing to say, "I'm sorry. I made a mistake?" How many of you would be willing to say that? Guilt: I'm sorry. I made a mistake. Shame: I'm sorry. I am a mistake.
І якщо нам вдасться заспокоїти його і увійти, і сказати: "Мені це вдасться", ми зведемо очі і побачимо, що той критик, який вказує на наші помилки і сміється, у 99 відстотках випадків це хто? Ми самі. Сором крутить всього дві пластинки - "не достатньо хороший" і, якщо ви зможете позбавитися від цієї, "і хто ти взагалі такий?" Важливо зрозуміти, що сором - це не провина. Сором зосереджений на людині, провина - на поведінці. Сором - це "Я поганий". Провина - це "Я зробив щось погане". Скільки з вас, якщо б ви зробили щось, що зашкодило б мені, хотіли б сказати: "Вибач. Я помилився"? Скільки з вас хотіли б це сказати? Провина: Вибач. Я помилився. Сором: Вибач. Я - помилка.
There's a huge difference between shame and guilt. And here's what you need to know. Shame is highly, highly correlated with addiction, depression, violence, aggression, bullying, suicide, eating disorders. And here's what you even need to know more. Guilt, inversely correlated with those things. The ability to hold something we've done or failed to do up against who we want to be is incredibly adaptive. It's uncomfortable, but it's adaptive.
Між соромом і провиною незбагненна різниця. І ось що ще вам потрібно знати. Сором дуже сильно пов'язаний з залежністю, депресією, жортокістю, агресією, цькуванням, самовбивством, розладами харчової поведінки. І ось ще щось, що вам потрібно розуміти ще дужче. Провина пов'язана з тими ж таки речами зворотньо. Вміння співвіднести те, що ми змогли, або не змогли досягнути з тим, ким ми хочемо бути, дуже легко набути. Це неприємно, але до цього швидко звикаєш.
The other thing you need to know about shame is it's absolutely organized by gender. If shame washes over me and washes over Chris, it's going to feel the same. Everyone sitting in here knows the warm wash of shame. We're pretty sure that the only people who don't experience shame are people who have no capacity for connection or empathy. Which means, yes, I have a little shame; no, I'm a sociopath. So I would opt for, yes, you have a little shame. Shame feels the same for men and women, but it's organized by gender.
Інша річ, яку ви маєте знати про сором, це те, що він чітко поділений за статтю. Якщо сором огортає мене або Кріса, відчуття буде однакове. Всі, хто сидить тут, знають теплий приплив сорому. Ми впевнені, що сором не відчувають тільки люди, не здатні до стосунків або співчуття. Що означає, так, мені трохи соромно; ні, я соціопат. Тож я б обрала, так, вам трохи соромно. І чоловіки, і жінки відчувають сором однаково, але він все ж організований за статтю.
For women, the best example I can give you is Enjoli, the commercial. "I can put the wash on the line, pack the lunches, hand out the kisses and be at work at five to nine. I can bring home the bacon, fry it up in the pan and never let you forget you're a man." For women, shame is, do it all, do it perfectly and never let them see you sweat. I don't know how much perfume that commercial sold, but I guarantee you, it moved a lot of antidepressants and anti-anxiety meds.
Для жінок найкращий приклад, який я можу навести це Enjoli телереклама: "Я можу розвісити білизну, спакувати обіди, всіх поцілувати, і бути на роботі за п'ять на дев'яту. Я можу купити продукти, приготувати вечерю і зроблю все, щоб ти відчував себе человіком". Для жінок сором означає робити все це, робити бездоганно, і ніколи не дозволити нікому дізнатися, що ти спітніла. Я не знаю, скільки парфумів продала ця реклама, але я вам гарантую, через неї злетіли продажі антидеперсантів та заспокійливого.
(Laughter)
(Сміх)
Shame, for women, is this web of unobtainable, conflicting, competing expectations about who we're supposed to be. And it's a straight-jacket.
Сором для жінок - це павутиння недосяжних, конфліктуючих очікувань щодо того, якими ми повинні бути. І це - гамІвна сорочка.
For men, shame is not a bunch of competing, conflicting expectations. Shame is one, do not be perceived as what? Weak. I did not interview men for the first four years of my study. It wasn't until a man looked at me after a book signing, and said, "I love what say about shame, I'm curious why you didn't mention men." And I said, "I don't study men." And he said, "That's convenient."
Для чоловіків сором зовсім не купа конфліктуючих, суперечливих очікувань. Сором - це єдиний страх не виглядати яким? Слабким. Я не опитувала чоловіків перші чотири роки свого дослідження. І так було допоки один чоловік після того, як я підписала йому свою книгу, не подивився на мене і не запитав: "Мені дуже подобається те, що ви пишете про сором, та мені цікаво, чому ви ніколи не згадуєте чоловіків". І я відповіла: "Через те, що я не вивчаю чоловіків". Тоді він сказав: "Це зручно".
(Laughter)
(Сміх)
And I said, "Why?" And he said, "Because you say to reach out, tell our story, be vulnerable. But you see those books you just signed for my wife and my three daughters?" I said, "Yeah." "They'd rather me die on top of my white horse than watch me fall down. When we reach out and be vulnerable, we get the shit beat out of us. And don't tell me it's from the guys and the coaches and the dads. Because the women in my life are harder on me than anyone else."
І я спитала: "Чому це?" А він у відповідь: "Тому що ви радите відкриватися, розповідати нашу історію, бути вразливими. Але ви бачите ось ці книжки, які ви щойно підписали для моєї дружини і трьох дочок?" Я сказала: "Так". "Для них було б краще, щоб я помер верхи на моєму білому коні, ніж впав із нього. Коли ми відкриваємося і стаємо вразливими, з нас вибивають усе лайно. І не кажіть мені, що це роблять хлопці, тренери або татусі, тому що жінки в моєму житті набагато жорсткіші до мене, ніж будь-хто інший".
So I started interviewing men and asking questions. And what I learned is this: You show me a woman who can actually sit with a man in real vulnerability and fear, I'll show you a woman who's done incredible work. You show me a man who can sit with a woman who's just had it, she can't do it all anymore, and his first response is not, "I unloaded the dishwasher!"
Тож я почала опитувати чоловіків. Я ставила серйозні запитання. І дізналася ось що. Покажіть мені жінку, яка може сидіти поруч із чоловіком, коли вона почувається вразливою і наляканою, і я покажу вам жінку, яка зробила величезну роботу. Покажіть мені чоловіка, який може сидіти з жінкою, яка вже на межі, яка вже не може більше рухатися, і який не поспішає повідомити: "Я тільки що дістав білизну з пральної машини",
(Laughter)
а щиро слухає -
But he really listens -- because that's all we need -- I'll show you a guy who's done a lot of work.
тому що це - єдине що нам дійсно потрібно - і я покажу вам чоловіка, який зробив величезну роботу.
Shame is an epidemic in our culture. And to get out from underneath it -- to find our way back to each other, we have to understand how it affects us and how it affects the way we're parenting, the way we're working, the way we're looking at each other. Very quickly, some research by Mahalik at Boston College. He asked, what do women need to do to conform to female norms? The top answers in this country: nice, thin, modest and use all available resources for appearance.
Сором - це епідемія у нашій культурі. І щоб виборсатися з нього, щоб віднайти наш шлях один до одного, ми повинні розуміти, як він впливає на нас, як сором впливає не те, якими ми стаємо батьками, як ми працюємо, як ми дивимося один на одного. Кілька слів про одне дослідження Магаліка з Бостонського коледжу. Він запитував, що потрібно жінкам, щоб відповідати нормам жіноцтва? Найчастіші відповіді в цій країні були: бути хорошою, худою, скромною і застосовувати всі доступні ресурси для зовнішності.
(Laughter)
Коли він запитував про чоловіків,
When he asked about men, what do men in this country need to do to conform with male norms, the answers were: always show emotional control, work is first, pursue status and violence.
що чоловіки у цій країні повинні робити, щоб відповідати нормам мужності, відповіді були такі: завжди демонструвати емоційний контроль, робота понад усе, домагатися статусу і бути жорстоким. Якщо ми збираємося відновити нашу дорогу один до одного,
If we're going to find our way back to each other, we have to understand and know empathy, because empathy's the antidote to shame. If you put shame in a Petri dish, it needs three things to grow exponentially: secrecy, silence and judgment. If you put the same amount in a Petri dish and douse it with empathy, it can't survive. The two most powerful words when we're in struggle: me too.
ми повинні розуміти і знати співчуття, тому що співчуття - це протиотрута від сорому. Якщо ви покладете сором у чашку Петрі, то для експоненціального росту йому знадобиться три речі: таємність, мовчання і осуд. Якщо ви покладете ту ж саму кількість сорому в чашу Петрі і припорошите його співчуттям, він не виживе. Два найвпливовіші слова, коли ми боремося - це я теж.
And so I'll leave you with this thought. If we're going to find our way back to each other, vulnerability is going to be that path. And I know it's seductive to stand outside the arena, because I think I did it my whole life, and think to myself, I'm going to go in there and kick some ass when I'm bulletproof and when I'm perfect. And that is seductive. But the truth is, that never happens. And even if you got as perfect as you could and as bulletproof as you could possibly muster when you got in there, that's not what we want to see. We want you to go in. We want to be with you and across from you. And we just want, for ourselves and the people we care about and the people we work with, to dare greatly.
Тож я залишу вас із цією думкою. Якщо ми захочемо знайти шлях один до одного, вразливість буде стежкою. І я знаю, що дуже спокусливо стояти за ареною, тому що мені здається, що я робила це все моє життя, і думати собі, що я зайду туди і покажу клас, коли буду куленепробивною і бездоганною. Це - насправді спокусливо. Але правда в тому, що так не буде ніколи. І навіть якщо ви станете неймовірно бездоганними і настільки куленепробивними, наскільки це можливо, коли ви зайдете туди, це буде не та людина, яку я захочу бачити. Ми хочемо, щоб ви просто зайшли. Ми хочемо бути з вами і навпроти вас. І ми просто хочемо, щоб ми, наші близькі і рідні, люди, з якими ми працюємо, прагнули досягнень.
So thank you all very much. I really appreciate it.
Щиро дякую. Я справді дуже високо вас ціную.
(Applause)
(Аплодисменти)