Chris Anderson asked me if I could put the last 25 years of anti-poverty campaigning into 10 minutes for TED. That's an Englishman asking an Irishman to be succinct.
Кріс Андерсон запитав, чи зможу я 25 років своєї участі у кампанії по боротьбі з бідністю скоротити до 10-хвилинної промови для TED. І це англієць просить ірландця бути лаконічним.
(Laughter)
(Сміх)
I said, "Chris, that would take a miracle."
Я відповів: "Кріс, мало б статися диво".
He said, "Bono, wouldn't that be a good use of your messianic complex?"
А він мені: "Боно, зате для твого комплексу Мессії було б гарне застосування, не вважаєш?"
So, yeah. Then I thought, let's go even further than 25 years. Let's go back before Christ, three millennia, to a time when, at least in my head, the journey for justice, the march against inequality and poverty really began. Three thousand years ago, civilization just getting started on the banks of the Nile, some slaves, Jewish shepherds in this instance, smelling of sheep shit, I guess, proclaimed to the Pharaoh, sitting high on his throne, "We, your majesty-ness, are equal to you."
Ну от. Тоді я подумав, ану ж повернемось навіть далі, ніж на 25 років. Повернімося на три тисячоліття назад, у часи до Ісуса, коли насправді, я вважаю, почалися пошуки справедливості та боротьба проти соціальної нерівності і бідності. Три тисячі років тому, коли цивілізація тільки-но зароджувалась на берегах Нілу, кілька рабів, у нашому випадку - якісь єврейські чабани, що попахують овечим лайном, мовили до Фараона, що споглядав з висоти свого трону: "Ваша Величносте, ми рівні із Вами".
And the Pharaoh replies, "Oh, no. You, your miserableness, have got to be kidding."
А Фараон їм на це: "О ні. Ви, Ваша Нікчемносте, мабуть, жартуєте".
And they say, "No, no, that's what it says here in our holy book."
А вони кажуть: "Ні, ні, саме так сказано у нашій святій книзі".
Cut to our century, same country, same pyramids, another people spreading the same idea of equality with a different book. This time it's called the Facebook. Crowds are gathered in Tahrir Square. They turn a social network from virtual to actual, and kind of rebooted the 21st century. Not to undersell how messy and ugly the aftermath of the Arab Spring has been, neither to oversell the role of technology, but these things have given a sense of what's possible when the age-old model of power, the pyramid, gets turned upside down, putting the people on top and the pharaohs of today on the bottom, as it were. It's also shown us that something as powerful as information and the sharing of it can challenge inequality, because facts, like people, want to be free, and when they're free, liberty is usually around the corner, even for the poorest of the poor -- facts that can challenge cynicism and the apathy that leads to inertia, facts that tell us what's working and, more importantly, what's not, so we can fix it, facts that if we hear them and heed them could help us meet the challenge that Nelson Mandela made back in 2005, when he asked us to be that great generation that overcomes that most awful offense to humanity, extreme poverty, facts that build a powerful momentum.
Повернімося до наших часів - та ж країна, ті ж піраміди, та вже нові люди поширюють усе ту ж ідею рівності вже за допомогою іншої "святої книги". Тепер вона називається Facebook. На площі Тахрір збираються натовпи. Вони перетворили соціальну мережу з віртуальної на реальну, і наче перезавантажили 21 століття. Не хочу ані применшувати брудних та потворних наслідків Арабської весни, ані співати оди ролі технологій у наші дні, проте саме ці речі дозволили нам усвідомити наші можливості, коли вікова модель влади, ця піраміда, раптом стає з ніг на голову, вивищуючи людей до своєї вершини, а фараонів сьогодення опускаючи донизу. Ці речі також відкрили нам дещо настільки могутнє, як інформація, поширення якої може стати зброєю проти нерівності, тому що факти, як і люди, просяться на волю, і коли це трапляється - свобода починає майоріти на горизонті, навіть для найбідніших із бідних - ці факти можуть кинути виклик цинізму та байдужості, яка робить нас інертними, факти, які вказують нам, що ми робимо правильно і, найголовніше, що ні, даючи можливість це виправити, і якщо ми зможемо дослухатися до них, ці факти допоможуть нам впоратися із завданням, що його озвучив ще Нельсон Мандела у 2005-му, коли просив нас стати саме тим великим поколінням, що подолає найбільшу прикрість людства, - крайню бідність. Саме ці факти створюють могутню рушійну силу.
So I thought, forget the rock opera, forget the bombast, my usual tricks. The only thing singing today would be the facts, for I have truly embraced by inner nerd. So exit the rock star. Enter the evidence-based activist, the factivist.
Тож я подумав, забудьмо про рок-оперу і помпезність - мої звичні прийоми. І єдине, що я сьогодні "співатиму" - це голі факти, бо я нарешті вивів на світ божий свого внутрішнього розумника. Тож залишимо осторонь рок-зірку. Сьогодні я стану активістом, спраглим до фактів, - фактивістом.
Because what the facts are telling us is that the long, slow journey, humanity's long, slow journey of equality, is actually speeding up. Look at what's been achieved. Look at the pictures these data sets print. Since the year 2000, since the turn of the millennium, there are eight million more AIDS patients getting life-saving antiretroviral drugs. Malaria: There are eight countries in sub-Saharan Africa that have their death rates cut by 75 percent. For kids under five, child mortality, kids under five, it's down by 2.65 million a year. That's a rate of 7,256 children's lives saved each day. Wow. Wow. (Applause)
Адже факти говорять нам, що довгий, повільний шлях, тривалий рух людства до рівності починає пришвидшуватись. Погляньмо, чого вже вдалось досягти. Подивіться на ці дані. З 2000-го року - з початку нового тисячоліття - на 8 мільйонів більше ВІЛ-інфікованих пацієнтів отримують рятівні антиретровірусні препарати. Малярія: у восьми країнах Центральної Африки рівень смертності скоротився на 75%. А смертність серед дітей до 5-ти років, щороку зменшується на 2,5 мільйони. А це значить - 7.256 врятованих дитячих життів щодня. Неймовірно. Просто неймовірно. (Оплески)
Let's just stop for a second, actually, and think about that. Have you read anything anywhere in the last week that is remotely as important as that number? Wow. Great news. It drives me nuts that most people don't seem to know this news. Seven thousand kids a day. Here's two of them. This is Michael and Benedicta, and they're alive thanks in large part to Dr. Patricia Asamoah -- she's amazing -- and the Global Fund, which all of you financially support, whether you know it or not. And the Global Fund provides antiretroviral drugs that stop mothers from passing HIV to their kids. This fantastic news didn't happen by itself. It was fought for, it was campaigned for, it was innovated for. And this great news gives birth to even more great news, because the historic trend is this. The number of people living in back-breaking, soul-crushing extreme poverty has declined from 43 percent of the world's population in 1990 to 33 percent by 2000 and then to 21 percent by 2010. Give it up for that. (Applause) Halved. Halved.
Зупинімось на хвильку і усвідомимо це. Чи за останній тиждень вам траплялося щось хоча б на йоту настільки ж важливе, як оці цифри? Неймовірно. Чудові новини. Мене страшенно дратує той факт, що більшість, схоже, про це навіть не здогадуються. Сім тисяч дітей щодня. Ось двоє з них. Це Майкл і Бенедікта, і вони вижили багато у чому завдяки доктору Патриції Асамоа - вона чудова - а також Глобальному Фонду, який ви усі фінансово підтримуєте, навіть якщо й не знаєте про це. Глобальний Фонд забезпечує антиретровірусними препаратами, що запобігають передачі ВІЛ від матері до дитини. Ці чудові речі не сталися самі по собі. За них йшла боротьба, проводилися кампанії здійснювалися нововведення. І ці чудові речі призвели до ще більш втішних новин, а саме - погляньмо на тенденцію. Кількість людей, що живуть в умовах важкої та гнітючої крайньої бідності зменшилась із 43% усього населення світу у 1990-му до 33% у 2000-му, а згодом до 21% до 2010 року. Це варте оплесків. (Оплески) Вполовину менше. Вполовину.
Now, the rate is still too high -- still too many people unnecessarily losing their lives. There's still work to do. But it's heart-stopping. It's mind-blowing stuff. And if you live on less than $1.25 a day, if you live in that kind of poverty, this is not just data. This is everything. If you're a parent who wants the best for your kids -- and I am -- this rapid transition is a route out of despair and into hope. And guess what? If the trajectory continues, look where the amount of people living on $1.25 a day gets to by 2030. Can't be true, can it? That's what the data is telling us. If the trajectory continues, we get to, wow, the zero zone. For number-crunchers like us, that is the erogenous zone, and it's fair to say that I am, by now, sexually aroused by the collating of data. So virtual elimination of extreme poverty, as defined by people living on less than $1.25 a day, adjusted, of course, for inflation from a 1990 baseline. We do love a good baseline. That's amazing.
Проте цей рівень залишається високим - багато людей продовжують помирати хоча могли б бути врятовані. Попереду ще багато роботи. Але від цих даних перехоплює подих. Вони вражають. І для тих, хто живе менш, ніж на 1,25 доларів на день, у такій неймовірній бідності, - це не просто цифри. Це - усе. Якщо ви батьки, що хочуть для своєї дитини лише найкращого, а я із цієї категорії, така позитивна тенденція - це вихід із відчаю на шлях надії. І знаєте що? Якщо ця тенденція не змінюватиметься, то погляньте, якою буде кількість людей, що живуть на 1,25 доларів на день, до 2030 року. Аж не віриться, правда? Так нам каже статистика. Якщо рух у цьому напрямку продовжиться, то ми дійдемо - оце так! - до нульової позначки. А для таких любителів цифр, як ми, це наче ерогенна зона, і, варто сказати, я вже добряче збудився від цих обчислень. Отож, це, фактично, повна ліквідація бідності, під якою ми розуміємо людей із бюджетом у 1,25 доларів на день, беручи відправною точкою 1990 рік і, звичайно, враховуючи тодішню інфляцію. Всі люблять хороші відправні точки. Це неймовірно.
Now I know that some of you think this progress is all in Asia or Latin America or model countries like Brazil -- and who doesn't love a Brazilian model? -- but look at sub-Saharan Africa. There's a collection of 10 countries, some call them the lions, who in the last decade have had a combination of 100 percent debt cancellation, a tripling of aid, a tenfold increase in FDI -- that's foreign direct investment -- which has unlocked a quadrupling of domestic resources -- that's local money -- which, when spent wisely -- that's good governance -- cut childhood mortality by a third, doubled education completion rates, and they, too, halved extreme poverty, and at this rate, these 10 get to zero too. So the pride of lions is the proof of concept.
Впевнений, дехто з вас вважає, що такий прогрес лише у Азії чи Латинській Америці, або ж країнах-моделях, як-от Бразилія (хто ж не любить бразильських моделей?) Але погляньте на Центральну Африку. Там є ряд країн, дехто називає їх "левами", у яких за останнє десятиліття відбулося і стопроцентне анулювання боргів, і потроєння обсягів соціальної допомоги, і десятикратне збільшення прямих іноземних інвестицій, яке призвело до збільшення внутрішніх ресурсів - місцевої валюти - учетверо, розумне використання яких (а це правильна політика "верхів") дозволило скоротити рівень дитячої смертності на 1/3, подвоїти відсоток освіченого населення і рівень крайньої бідності тут також зменшився вдвічі, а такими темпами ці 10 країн також дійдуть до нульової позначки. Тож цей "левовий прайд" є доказом нашої теорії.
There are all kinds of benefits to this. For a start, you won't have to listen to an insufferable little jumped-up Jesus like myself. How about that? (Applause)
У цьому є чимало переваг. Ну от хоча б те, що вам не доведеться вислуховувати малого нестерпного вискочку з комплексом Ісуса, себто мене. Як вам таке? (Оплески)
And 2028, 2030? It's just around the corner. I mean, it's about three Rolling Stones farewell concerts away. (Laughter) I hope. I'm hoping. Makes us look really young.
А 2028-й, 2030-й? До них вже рукою подати. Тобто, це десь три прощальних концерти Rolling Stones - і ми там. (Сміх у залі) Вірю і сподіваюсь. На фоні цього ми ще такі молоді.
So why aren't we jumping up and down about this? Well, the opportunity is real, but so is the jeopardy. We can't get this done until we really accept that we can get this done. Look at this graph. It's called inertia. It's how we screw it up. And the next one is really beautiful. It's called momentum. And it's how we can bend the arc of history down towards zero, just doing the things that we know work.
Тож чому ми не стрибаємо з радості через це? А тому, що хоч перспектива й є реальною - реальним є і ризик. Ми не реалізуємо це, допоки не усвідомимо, що дійсно на це здатні. Погляньте на графік. Це - інерція. Саме так ми можемо усе зіпсувати. Наступний графік просто прекрасний. Це - рушійна сила. Завдяки ній ми можемо зігнути арку історії донизу, до нуля, просто роблячи те, що дійсно працює.
So inertia versus momentum. There is jeopardy, and of course, the closer you get, it gets harder. We know the obstacles that are in our way right now, in difficult times. In fact, today in your capital, in difficult times, some who mind the nation's purse want to cut life-saving programs like the Global Fund. But you can do something about that. You can tell politicians that these cuts [can cost] lives.
Отже, інерція проти рушійної сили. Існує ризик, і, звичайно, чим ближчі ми до заповітної позначки, тим стає важче. Ми знаємо про перешкоди, що стоять на нашому шляху сьогодні, у ці нелегкі часи. І саме у ці часи зараз у вашій столиці ті, контролюють гроші країни, хочуть врізати фінансування програм, що рятують життя, як Глобальний Фонд. Але у ваших силах щось із цим зробити. Ви можете донести до політиків той факт, що подібні скорочення можуть коштувати життів.
Right now today, in Oslo as it happens, oil companies are fighting to keep secret their payments to governments for extracting oil in developing countries. You can do something about that too. You can join the One Campaign, and leaders like Mo Ibrahim, the telecom entrepreneur. We're pushing for laws that make sure that at least some of the wealth under the ground ends up in the hands of the people living above it.
Між іншим, зараз у Осло нафтові компанії виборюють право не розголошувати сум їхніх виплат урядам за видобуток нафти у країнах, що розвиваються. І цьому ви також можете зарадити. Ви можете долучитися до фонду ONE і таких лідерів, як Мо Ібрагім, підприємця у сфері телекомуніцкацій. Ми виборюємо закони, згідно з якими хоча б дехто із тих, що живуть за межею бідності, отримуватимуть допомогу тих, кому пощастило більше.
And right now, we know that the biggest disease of all is not a disease. It's corruption. But there's a vaccine for that too. It's called transparency, open data sets, something the TED community is really on it. Daylight, you could call it, transparency. And technology is really turbocharging this. It's getting harder to hide if you're doing bad stuff.
Тепер ми знаємо що найстрашнішою хворобою є, по суті, не хвороба. А корупція. Але проти неї також існує вакцина. І це - відкритість, вільне поширення інформації, те, чим успішно займається TED-спільнота. Гласність, якщо бажаєте. Прозорість. І технології дають цьому чудове підгрунтя. Стає все важче приховати недобрі вчинки.
So let me tell you about the U-report, which I'm really excited about. It's 150,000 millennials all across Uganda, young people armed with 2G phones, an SMS social network exposing government corruption and demanding to know what's in the budget and how their money is being spent. This is exciting stuff.
Хочу розказати вам про неймовірний проект U-report. 150 тисяч молодих людей з усієї Уганди, озброєні 2G телефонами та соціальною СМС-мережею, намагаються викрити корупцію в уряді, і вимагають інформацію про бюджет країни і те, на що ідуть їхні гроші. Це вражає.
Look, once you have these tools, you can't not use them. Once you have this knowledge, you can't un-know it. You can't delete this data from your brain, but you can delete the cliched image of supplicant, impoverished peoples not taking control of their own lives. You can erase that, you really can, because it's not true anymore. (Applause)
Послухайте, якщо у вас є такі засоби, ви просто не можете їх не використовувати. Якщо ви щось знаєте - вже не можете не знати. Не можете видалити ці дані із вашої голови, але можете стерти стереотипний образ благаючих про допомогу убогих людей, що не можуть дати раду у житті. Ви можете викорінити цей образ, справді можете, бо він більше не відповідає дійсності. (Оплески у залі)
It's transformational. 2030? By 2030, robots, not just serving us Guinness, but drinking it. By the time we get there, every place with a rough semblance of governance might actually be on their way.
Він еволюціонує. 2030 рік? До 2030-го роботи не лише подаватимуть нам Guinness, а й самі питимуть його. До часу, коли ми дістанемося 2030-го, у світі не залишиться місць, із недолугою владою.
So I'm here to -- I guess we're here to try and infect you with this virtuous, data-based virus, the one we call factivism. It's not going to kill you. In fact, it could save countless lives. I guess we in the One Campaign would love you to be contagious, spread it, share it, pass it on. By doing so, you will join us and countless others in what I truly believe is the greatest adventure ever taken, the ever-demanding journey of equality. Could we really be the great generation that Mandela asked us to be? Might we answer that clarion call with science, with reason, with facts, and, dare I say it, emotions? Because as is obvious, factivists have feelings too.
Тож зараз я тут,... мабуть, уся наша команда тут для того, аби "заразити" вас цим цілющим вірусом, що живиться фактами і який ми називаємо фактивізмом. Він не вб'є вас. Власне, він може врятувати безліч життів. І усі ми з фонду ONE хотіли б, щоб ви стали носіями цього вірусу, поширювали його та "заражали" усіх навколо. Так разом із нами та багатьма іншими ви долучитесь до того, що я щиро вважаю найграндіознішою мандрівкою усіх часів, - виснажливого шляху до рівності. Чи справді ми зможемо стати великим поколінням, яким хотів нас бачити Мандела? Чи зможемо відповісти на цей заклик шляхом науки, здорового глузду, фактів і, не побоюсь цього слова, почуттів? Адже очевидно, що фактивісти також не позбавлені емоцій.
I'm thinking of Wael Ghonim, though. Some of you know him. He set up one of the Facebook groups behind the Tahrir Square in Cairo. He got thrown in jail for it, but I have his words tattooed on my brain.
Я от пригадав собі Ваеля Гоніма. Дехто з вас його знає. Він створив групу у Facebook, поштовхом до якої стали події на площі Тахрір у Каїрі. За це він опинився у в'язниці, та його слова надовго закарбувались у моїй пам'яті:
"We are going to win because we don't understand politics. We are going to win because we don't play their dirty games. We are going to win because we don't have a party political agenda. We are going to win because the tears that come from our eyes actually come from our hearts. We are going to win because we have dreams, and we're willing to stand up for those dreams."
"Ми переможемо, бо не розуміємо політику. Ми переможемо, бо не граємо у їхні брудні ігри. Ми переможемо, бо не дотримуємося політичних програм партій. Ми переможемо, бо сльози у наших очах насправді течуть із наших сердець. Ми переможемо, бо у нас є мрії, за які ми готові боротися".
Wael is right. We're going to win if we work together as one, because the power of the people is so much stronger than the people in power.
Ваель має рацію. Ми переможемо, якщо працюватимемо, як єдине ціле. Тому що влада людей є значно могутнішою за людей при владі.
Thank you.
Дякую.
(Applause) Thank you so much. (Applause)
(Оплески у залі) Щиро дякую. (Оплески)