My mom has always reminded me that I have the same proportions as a LEGO man.
Моя мама завжди казала, що у мене такі ж пропорції, як і у фігурки LEGO.
(Laughter)
(Сміх)
And she does actually have a point. LEGO is a company that has succeeded in making everybody believe that LEGO is from their home country. But it's not, it's from my home country. So you can imagine my excitement when the LEGO family called me and asked us to work with them to design the Home of the Brick. This is the architectural model -- we built it out of LEGO, obviously.
І певною мірою вона права. LEGO — це компанія, яка стала успішною завдяки тому, що всі вірять, що LEGO нібито походить із їхньої країни. Але це не так, вона з моєї батьківщини. Тому ви можете уявити цю радість, коли я отримав дзвінок від LEGO і був запрошений працювати з ними над проєктом Home of the Brick. Це його архітектурна модель, яку ми, звісно, ж збудували з елементів LEGO.
This is the final result. And what we tried to do was to design a building that would be as interactive and as engaging and as playful as LEGO is itself, with these kind of interconnected playgrounds on the roofscape. You can enter a square on the ground where the citizens of Billund can roam around freely without a ticket. And it's probably one of the only museums in the world where you're allowed to touch all the artifacts.
А ось і фінальний результат. Ми намагалися зробити будівлю такою ж інтерактивною, привабливою та веселою, як і сам конструктор LEGO, завдяки ось таким взаємопов'язаним майданчикам на даху. Ви можете зайти у сквер на першому поверсі, по якому вільно, без жодних квитків, гуляють жителі міста Біллун. Це один з небагатьох музеїв у світі, де дозволено торкатися усіх експонатів.
But the Danish word for design is "formgivning," which literally means to give form to that which has not yet been given form. In other words, to give form to the future. And what I love about LEGO is that LEGO is not a toy. It's a tool that empowers the child to build his or her own world, and then to inhabit that world through play and to invite her friends to join her in cohabiting and cocreating that world. And that is exactly what formgivning is. As human beings, we have the power to give form to our future.
Данською мовою слово "дизайн" перекладається як "formgivning", що буквально означає "надавати форму тому, що до цього її не мало". Іншими словами -- надавати форму майбутньому. І що мені подобається в LEGO -- це те, що воно не є іграшкою. Це інструмент, який дає дитині можливість будувати свій власний світ, граючись, розбудовувати його та запрошувати друзів до співпраці і співтворчості. У цьому вся суть слова "formgivning". Ми, люди, маємо силу надавати форму власному майбутньому.
Inspired by LEGO, we've built a social housing project in Copenhagen, where we stacked blocks of wood next to each other. Between them, they leave spaces with extra ceiling heights and balconies. And by gently wiggling the blocks, we can actually create curves or any organic form, adapting to any urban context. Because adaptability is probably one of the strongest drivers of architecture.
Надихнувшись LEGO, ми створили проєкт соціального житла в Копенгагені, де уклали дерев'яні бруси один біля одного, залишивши між ними простір із високими стелями і балконами. Обережно згинаючи блоки, ми можемо створити вигини та будь-яку органічну форму, адаптуючись таким чином до умов будь-якого міського середовища. Адже адаптивність є однією з найпотужніших рушійних сил архітектури.
Another example is here in Vancouver. We were asked to look at the site where Granville bridge triforks as it touches downtown. And we started, like, mapping the different constraints. There's like a 100-foot setback from the bridge because the city want to make sure that no one looks into the traffic on the bridge. There's a park where we can't cast any shadows. So finally, we're left with a tiny triangular footprint, almost too small to build. But then we thought, like, what if the 100-foot minimum distance is really about minimum distance -- once we get 100 feet up in the air, we can grow the building back out. And so we did.
Інший приклад тут, у Ванкувері. Нас попросили оглянути місце, де потрійне розгалуження мосту Гренвіль перетинає центр міста. І ми розпочали роботу з аналізу різних проблем. Тут має бути дистанція приблизно у 30 метрів від мосту, адже влада міста хоче впевнитися, що ніхто не споглядатиме затори на мосту. Тут є парк, який ми не можемо затіняти. І у кінцевому результаті нам лишається крихітний трикутний клаптик, фактично замалий для будівництва. Але тоді ми подумали, якщо мінімальна дистанція у 30 метрів є дійсно мінімальною, то коли ми зведемо 30 метрів угору, зможемо розвернути будівлю в бік. Ми так і зробили.
When you drive over the bridge, it's as if someone is pulling a curtain aback, welcoming you to Vancouver. Or a like a weed growing through the cracks in the pavement and blossoming as it gets light and air. Underneath the bridge, we've worked with Rodney Graham and a handful of Vancouver artists, to create what we called the Sistine Chapel of street art, an art gallery turned upside down, that tries to turn the negative impact of the bridge into a positive. So even if it looks like this kind of surreal architecture, it's highly adapted to its surroundings.
Коли ви проїжджаєте через міст, то складається враження, ніби хтось відсовує штору, вітаючи вас у Ванкувері. Або ж це нагадує бур'ян, що проростає крізь тріщини у бетоні та цвіте, отримуючи світло й кисень. Проєктуючи простір під мостом, ми працювали разом із Родні Гремом та кількома ванкуверськими митцями, щоб створити, як ми її називаємо, Сікстинську капелу вуличного мистецтва -- арт-галерею, перевернуту догори дном, яка допомагає перетворити негативний вплив мосту на позитивний. Тому навіть, якщо це й виглядає як сюрреалістична архітектура, проєкт максимально пристосований до навколишнього середовища.
So if a bridge can become a museum, a museum can also serve as a bridge. In Norway, we are building a museum that spans across a river and allows people to sort of journey through the exhibitions as they cross from one side of a sculpture park to the other. An architecture sort of adapted to its landscape.
Якщо міст може стати музеєм, то і музей може слугувати мостом. У Норвегії ми будуємо музей, що простягається уздовж річки та дає людям можливість подорожувати крізь виставки, коли вони переходять з однієї сторони парку скульптур на іншу. Архітектура тут підлаштована до ландшафту.
In China, we built a headquarters for an energy company and we designed the facade like an Issey Miyake fabric. It's rippled, so that facing the predominant direction of the sun, it's all opaque; facing away from the sun, it's all glass. On average, it sort of transitions from solid to clear. And this very simple idea without any moving parts or any sort of technology, purely because of the geometry of the facade, reduces the energy consumption on cooling by 30 percent. So you can say what makes the building look elegant is also what makes it perform elegantly. It's an architecture that is adapted to its climate.
У Китаї ми будували штаб-квартиру для енергетичної компанії і оформили її фасад у стилі тканин Іссея Міяке. Він оздоблений таким чином, що стіни, на які падає більшість сонячних променів, є матовими, а ті, на які сонячне світло не потрапляє, - скляні. Загалом, це щось на кшталт переходу від затемненого до прозорого. Ця ідея є дуже простою. Немає частин, що рухаються, або ж якихось нових технологій, лише завдяки геометричній формі фасаду витрата електроенергії на охолодження приміщень скоротилась на 30 відсотків. Тому можна сказати: те, що робить вигляд будівлі елегантним, також змушує її поводитись елегантно. Це приклад архітектури, пристосованої до клімату.
You can also adapt one culture to another, like in Manhattan, we took the Copenhagen courtyard building with a social space where people can hang out in this kind of oasis in the middle of a city, and we combined it with the density and the verticality of an American skyscraper, creating what we've called a "courtscraper."
Також можна адаптувати одну культуру до іншої, так як ми це зробили в Манхеттені, поєднавши Копенгагенський дворик з громадським простором, де люди можуть відпочити, як в оазисі посеред міста, поєднавши зі щільністю та вертикальністю американських хмарочосів, створивши так званий "courtscraper"- хмарочоси з внутрішніми двориками.
From New York to Copenhagen. On the waterfront of Copenhagen, we are right now finishing this waste-to-energy power plant. It's going to be the cleanest waste-to-energy power plant in the world, there are no toxins coming out of the chimney. An amazing marvel of engineering that is completely invisible. So we thought, how can we express this? And in Copenhagen we have snow, as you can see, but we have absolutely no mountains. We have to go six hours by bus to get to Sweden, to get alpine skiing. So we thought, let's put an alpine ski slope on the roof of the power plant. So this is the first test run we did a few months ago. And what I like about this is that it also show you the sort of world-changing power of formgivning. I have a five-month-old son, and he's going to grow up in a world not knowing that there was ever a time when you couldn't ski on the roof of the power plant.
Перейдемо від Нью-Йорка до Копенгагена. На одному з берегів Копенгагена ми закінчуємо будівництво електростанції з перетворення відходів в енергію, яка стане найекологічнішою в світі у своєму роді, адже не виділяє токсинів із труб. І це диво інженерії абсолютно непомітне. Ми роздумували над тим, як звернути на нього увагу? Як ви бачите, у Копенгагені є сніг, але взагалі немає гір. Ми змушені їхати шість годин автобусом до Швеції, щоб покататись на лижах. Тому ми подумали, а давайте збудуємо гірськолижний схил на даху електростанції. А ось перший тестовий заїзд, який відбувся кілька місяців тому. Мені подобається те, що ця ідея репрезентує силу "formgivning", силу, що здатна змінити світ. У мене є п'ятимісячний син, і він зростатиме у світі, навіть не знаючи, що колись були часи, коли ми не могли спускатися на лижах із даху електростанції.
(Laughter)
(Сміх)
(Applause)
(Оплески)
So imagine for him and his generation, that's their baseline. Imagine how far they can leap, what kind of wild ideas they can put forward for their future.
Тож уявіть, якщо він та його покоління мають такі вихідні умови, то як далеко вони зможуть стрибнути, які шалені ідеї запропонувати задля власного майбутнього.
So right in front of it, we're building our smallest project. It's basically nine containers that we have stacked in a shipyard in Poland, then we've schlepped it across the Baltic sea and docked it in the port of Copenhagen, where it is now the home of 12 students. Each student has a view to the water, they can jump out the window into the clean port of Copenhagen, and they can get back in. All of the heat comes from the thermal mass of the sea, all the power comes from the sun. This is the first 12 units in Copenhagen, another 60 on their way, another 200 are going to Gothenburg, and we're speaking with the Paris Olympics to put a small floating village on the Seine. So very much this kind of, almost like nomadic, impermanent architecture.
А одразу навпроти електростанції ми зводимо наш найменший проєкт. По суті, це дев'ять контейнерів, які ми склали в одній з верфей Польщі, а тоді переправили через Балтійське море та пришвартували у порту Копенгагена. Тут зараз проживає 12 студентів. Кімната кожного студента має краєвид на море, вони можуть стрибати з вікна у чисту воду копенгагенського порту, а тоді зайти назад. Опалення забезпечується завдяки теплоємності океану, а електроенергія -- завдяки Сонцю. Ці 12 домівок є першими в Копенгагені, ще 60 на підході, а інші 200 відправлять у Гетеборг. І ми обговорюємо зі штабом Олімпіади-2024 в Парижі ідею будівництва плавучого села на Сені. Щось на кшталт непостійних будівель для кочового життя.
And the waterfronts of our cities are experiencing a lot of change. Economic change, industrial change and climate change. This is Manhattan before Hurricane Sandy, and this is Manhattan after Sandy. We got invited by the city of New York to look if we could make the necessary flood protection for Manhattan without building a seawall that would segregate the life of the city from the water around it. And we got inspired by the High Line. You probably know the High Line -- it's this amazing new park in New York. It's basically decommissioned train tracks that now have become one of the most popular promenades in the city.
Берегові лінії наших міст також переживають багато змін: економічних, індустріальних та кліматичних. Ось Манхеттен до урагану Сенді, а тут він уже після нього. Нас запросили до Нью-Йорка розглянути можливість збудувати такий необхідний Манхеттену захист від повені, але без зведення дамби, тому що вона відділила б місто від води. Нас надихнув парк Хай-Лайн. Ви, мабуть, знаєте його. Це чудовий новий парк у Нью-Йорку. По суті, це списаний залізничний шлях, який став одним із найпопулярніших місць для прогулянок у місті.
So we thought, could we design the necessary flood protection for Manhattan so we don't have to wait until we shut it down before it gets nice? So we sat down with the citizens living along the waterfront of New York, and we worked with them to try to design the necessary flood protection in such a way that it only makes their waterfront more accessible and more enjoyable. Underneath the FDR, we are putting, like, pavilions with pocket walls that can slide out and protect from the water. We are creating little stepped terraces that are going to make the underside more enjoyable, but also protect from flooding. Further north in the East River Park, we are creating rolling hills that protect the park from the noise of the highway, but in turn also become the necessary flood protection that can stop the waves during an incoming storm surge. So in a way, this project that we have called the Dryline, it's essentially the High Line --
Ми задумались над тим, чи можна сконструювати необхідний Манхеттену захист від повені таким чином, щоб не закривати об'єкт до моменту завершення робіт? Ми зібралися з мешканцями прибережної лінії Нью-Йорка і разом працювали над дизайном необхідної захисної споруди, яка зробила б їхню набережну зручнішою та привабливішою. Під магістраллю ФДР ми встановили щось на кшталт павільйонів зі стінами, які висуваються, коли потрібен захист від води. Ми будуємо маленькі ступінчасті тераси, які зроблять нижню частину привабливішою і здатною захистити від повені. Далі на північ в парку Іст-Рівер ми будуємо пагорби, які відгородять парк від шуму шосе, а також, за необхідності, стануть захистом від повені, який здатний спинити хвилі під час шторму. Тому в деякому розумінні цей проєкт, який ми назвали Драйлайн ["сухий рубіж"], фактично є тим же парком Хай-Лайн ["високий рубіж"].
(Laughter)
(Сміх)
The High Line that's going to keep Manhattan dry.
Цей "високий рубіж" збереже Манхеттен "сухим".
(Applause)
(Оплески)
It's scheduled to break ground on the first East River portion at the end of this year. But it has essentially been codesigned with the citizens of Lower Manhattan to take all of the necessary infrastructure for resilience and give it positive social and environmental side effects.
Будівництво розпочнуть на ділянці поблизу Іст-Рівер наприкінці року. Проте ми вже практично узгодили із мешканцями Нижнього Манхеттена, яку інфраструктуру необхідно укріпити та як надати їй позитивного ефекту на громадськість та навколишнє середовище.
So, New York is not alone in facing this situation. In fact, by 2050, 90 percent of the major cities in the world are going to be dealing with rising seas. In Hamburg, they've created a whole neighborhood where the bottom floors are designed to withstand the inevitable flood. In Sweden, they've designed a city where all of the parks are wet gardens, designed to deal with storm water and waste water. So we thought, could we perhaps --
Та не лише Нью-Йорку відома ця проблема. Насправді? до 2050 року 90% великих міст по всьому світу стикнуться із проблемою підвищення рівня моря. У Гамбурзі створили цілий район, де нижні поверхи сконструйовані таким чином, щоб протистояти неминучій повені. У Швеції є місто, у якому всі парки сконструйовані по типу водних садів задля того, щоб справлятися із проблемою дощової та стічної води. Тому ми подумали, а чи змогли б ми...
Actually, today, three million people are already permanently living on the sea. So we thought, could we actually imagine a floating city designed to incorporate all of the Sustainable Development Goals of the United Nations into a whole new human-made ecosystem. And of course, we have to design it so it can produce its own power, harvesting the thermal mass of the oceans, the force of the tides, of the currents, of the waves, the power of the wind, the heat and the energy of the sun. Also, we are going to collect all of the rain water that drops on this man-made archipelago and deal with it organically and mechanically and store it and clean it. We have to grow all of our food locally, it has to be fish- and plant-based, because you won't have the space or the resources for a dairy diet. And finally, we are going to deal with all the waste locally, with compost, recycling, and turning the waste into energy.
Власне кажучи, сьогодні три мільйони людей проживає на воді на постійній основі. Тому ми подумали, а чи змогли б ми уявити плаваюче місто, розроблене для втілення усіх цілей сталого розвитку, висунутих Організацією Об'єднаних Націй, у повністю нову, створену людиною екосистему. І, звісно, ми повинні збудувати все так, щоб місто самотужки виробляло енергію, використовуючи теплоємність океану, силу припливів та течій, силу вітру, тепло та енергію Сонця. До того ж, ми збиратимемо усю дощову воду на цьому рукотворному архіпелазі, й оброблятимемо її за допомогою органічних і механічних способів, очищуватимемо та зберігатимемо. Уся їжа повинна вирощуватись також тут, і в основному, це мають бути овочі та риба, адже у нас не буде місця чи ресурсів для забезпечення молочних продуктів у раціоні. І, зрештою, ми позбуватимемось сміття за допомогою компостування, переробки та виробництва енергії з відходів.
So imagine where a traditional urban master plan, you typically draw the street grid where the cars can drive and the building plots where you can put some buildings. This master plan, we sat down with a handful of scientists and basically started with all of the renewable, available natural resources, and then we started channeling the flow of resources through this kind of human-made ecosystem or this kind of urban metabolism. So it's going to be modular, it's going to be buoyant, it's going to be designed to resist a tropical storm. You can prefabricate it at scale, and tow it to dock with others, to form a small community. We're designing these kind of coastal additions, so that even if it's modular and rational, each island can be unique with its own coastal landscape. The architecture has to remain relatively low to keep the center of gravity buoyant. We're going to take all of the agriculture and use it to also create social space so you can actually enjoy the permaculture gardens. We're designing it for the tropics, so all of the roofs are maximized to harvest solar power and to shade from the sun. All the materials are going to be light and renewable, like bamboo and wood, which is also going to create this charming, warm environment. And any architecture is supposed to be able to fit on this platform. Underneath we have all the storage inside the pontoon, almost like a mega version of the student housings that we've already worked with. We have all the storage for the energy that's produced, all of the water storage and remediation. We are sort of dealing with all of the waste and the composting. And we also have some backup farming with aeroponics and hydroponics. So imagine almost like a vertical section through this landscape that goes from the air above, where we have vertical farms; below, we have the aeroponics and the aquaponics. Even further below, we have the ocean farms and where we tie the island to the ground, we're using biorock to create new reefs to regenerate habitat.
Уявіть звичний генеральний план міста. Зазвичай це мережа вулиць, якими їздять автомобілі, та ділянки, на яких можна звести будинки. Цей генеральний план ми підготували з кількома науковцями і розпочали ми, власне, із усіх доступних відновлювальних ресурсів, а тоді стали скеровувати потік ресурсів крізь цю рукотворну екосистему, крізь цей, свого роду, міський метаболізм. Це місто буде модульним, триматиметься на плаву та буде сконструйоване таким чином, щоб витримати тропічний шторм. Його можна буде виготовити в потрібному масштабі і відбуксирувати до порту з іншими, утворивши маленьку громаду. Ми спроєктували ці прибережні споруди так, що незважаючи на стандартні параметри - модульність, продуманість, - кожен острів може бути унікальним зі своїм прибережним ландшафтом. Будівлі повинні залишатись доволі низькими, щоби центр тяжіння був на плаву. Ми плануємо використовувати весь агропромисловий комплекс для створення громадського простору, щоб можна було насолоджуватись пермакультурними садами. Дизайн розроблений для тропіків, тому усі дахи забезпечені максимальною здатністю накопичувати сонячну енергію та захищати від Сонця. Усі матеріали будуть легкими та відновлювальними, як-от бамбук та деревина, які, до того ж, створять затишну теплу атмосферу. Об'єкти будь-якої форми можна буде помістити на платформу. Під низом у понтоні знаходяться усі складські приміщення, це схоже на збільшену версію студентських житлових корпусів, над якими ми уже працювали. Ми маємо усі необхідні сховища для виробленої енергії, водосховища та очисні споруди. Ми справляємось зі всіма відходами та компостом. До того ж, у нас є кілька допоміжних господарств із аеро- та гідропонікою. Лише уявіть практично вертикальну секцію на фоні цього пейзажу, що простягається згори, де розташовані вертикальні ферми аж донизу, де розміщена аеро- та аквапоніка. А ще нижче у нас -- океанічні ферми та місця кріплень островів до ґрунту. Завдяки матеріалу біорок ми будуємо нові рифи і відновлюємо середовища проживання.
So think of this small island for 300 people. It can then group together to form a cluster or a neighborhood that then can sort of group together to form an entire city for 10,000 people. And you can imagine if this floating city flourishes, it can sort of grow like a culture in a petri dish.
Уявіть невеликий острівець на 300 людей, який згодом може об'єднатися з іншими, утворивши групу чи район, які потім теж зможуть об'єднатися у ціле місто на 10 000 жителів. Уявіть, якщо це плавуче місто процвітатиме, то воно ростиме, як організми у чашці Петрі.
So one of the first places we are looking at placing this, or anchoring this floating city, is in the Pearl River delta. So imagine this kind of canopy of photovoltaics on this archipelago floating in the sea. As you sail towards the island, you will see the maritime residents moving around on alternative forms of aquatic transportation. You come into this kind of community port. You can roam around in the permaculture gardens that are productive landscapes, but also social landscapes. The greenhouses also become orangeries for the cultural life of the city, and below, under the sea, it's teeming with life of farming and science and social spaces. So in a way, you can imagine this community port is where people gather, both by day and by night. And even if the first one is designed for the tropics, we also imagine that the architecture can adapt to any culture, so imagine, like, a Middle Eastern floating city or Southeast Asian floating city or maybe a Scandinavian floating city one day.
Одним із перших місць, куди ми думали помістити або ж закріпити це плавуче місто, є дельта річки Перл. Що ж, уявіть цей свого роду навіс із фотовольтаїкою на архіпелазі, що пливе морем. Рухаючись у напрямку острова, можна побачити жителів цього поселення, які переміщаються на альтернативних видах водного транспорту. Тоді можна зайти в ось такий общинний порт. І прогулятися пермакультурними садами, які є не просто родючими землями, а й громадським простором. Парники слугуватимуть оранжереями та будуть задіяні у культурному житті міста, а під водою привілля науки, сільського господарства та громадського простору. Власне, можна уявити цей общинний порт, як місце, де збираються люди, як вдень, так і вночі. І навіть якщо перший острів спроєктований для тропіків, ми вважаємо, що архітектура може адаптуватися до будь-якої культури. Просто уявіть, наприклад, близькосхідне плавуче місто, або південно-азійське, чи навіть скандинавське плавуче місто.
So maybe just to conclude. The human body is 70 percent water. And the surface of our planet is 70 percent water. And it's rising. And even if the whole world woke up tomorrow and became carbon-neutral over night, there are still island nations that are destined to sink in the seas, unless we also develop alternate forms of floating human habitats. And the only constant in the universe is change. Our world is always changing, and right now, our climate is changing. No matter how critical the crisis is, and it is, this is also our collective human superpower. That we have the power to adapt to change and we have the power to give form to our future.
Підбиваючи підсумки, хочу сказати наступне. Людське тіло на 70% складається з води. І поверхня нашої планети на 70% покрита водою. І цей відсоток росте. Та навіть, якщо весь світ завтра прокинеться, ставши за ніч вуглецево-нейтральним, все одно існують острівні нації, котрі приречені потонути, допоки ми не розвинемо альтернативні форми поселень на воді. Єдина постійна річ у цілому всесвіті - зміни. Наш світ постійно змінюється, і наразі змін зазнає клімат. Неважливо, наскільки критичною є ситуація. Ми, люди, маємо суперсилу -- силу адаптуватися до змін, а також силу надавати форму власному майбутньому.
(Applause)
(Оплески)