15th century Europeans believed they had hit upon a miracle cure: a remedy for epilepsy, hemorrhage, bruising, nausea, and virtually any other medical ailment. This brown powder could be mixed into drinks, made into salves or eaten straight up. It was known as mumia and made by grinding up mummified human flesh.
У 15 столітті європейці думали, що винайшли дивовижні ліки. Це був засіб від синців, кровотеч, нудоти, епілепсії та від багатьох інших хвороб. З коричневого порошку робили мазь, додавали в напої або ж просто їли. "Мумія", так називали порошок, в який перемелювали муміфіковане людське тіло.
The word "cannibal" dates from the time of Christopher Columbus; in fact, Columbus may even have coined it himself. After coming ashore on the island of Guadaloupe, Columbus' initial reports back to the Queen of Spain described the indigenous people as friendly and peaceful— though he did mention rumors of a group called the Caribs, who made violent raids and then cooked and ate their prisoners. In response, Queen Isabella granted permission to capture and enslave anyone who ate human flesh. When the island failed to produce the gold Columbus was looking for, he began to label anyone who resisted his plundering and kidnapping as a Caribe. Somewhere along the way, the word "Carib" became "Canibe" and then "Cannibal." First used by colonizers to dehumanize indigenous people, it has since been applied to anyone who eats human flesh.
Слово "канібал" з'явилось за часів Христофора Колумба. До речі, Колумб міг бути тим, хто придумав це слово. Після прибуття до острова Ґваделупи Колумб відправив перші листи королеві Іспанії, в яких описував тубільців як дружніх та миролюбних людей. У листі він згадував чутки про плем'я карибів, які нападали, вбивали та з'їдали своїх полонених. У відповідь королева Ізабелла надала дозвіл поневолювати всіх, хто їв людське тіло. Коли з'ясувалось, що на острові немає запасів золота, які так шукав Колумб, він почав називати "карибами" всіх, хто опирався його грабежам. Згодом слово "кариб" перетворилося на "каніб", а згодом на "канібал". Спершу колонізатори використовували це слово для дегуманізації тубільців, а пізніше "канібалами" стали називати всіх, хто живився людським тілом.
So the term comes from an account that wasn't based on hard evidence, but cannibalism does have a real and much more complex history. It has taken diverse forms— sometimes, as with mumia, it doesn't involved recognizable parts of the human body. The reasons for cannibalistic practices have varied, too. Across cultures and time periods, there's evidence of survival cannibalism, when people living through a famine, siege or ill-fated expedition had to either eat the bodies of the dead or starve to death themselves. But it's also been quite common for cultures to normalize some form of eating human flesh under ordinary circumstances. Because of false accounts like Columbus's, it's difficult to say exactly how common cultural cannibalism has been— but there are still some examples of accepted cannibalistic practices from within the cultures practicing them.
Тому не існує твердих доказів того, звідки походить термін "канібал". Проте дійсно канібалізм має свою складну історію. Він набирав різних форм - наприклад, як і слово "мумія", канібалізм не позначав упізнавані частини людського тіла. Причини канібалістичної практики також були різноманітні. В різних культурах та епохах наочними є приклади "канібалізму виживання", коли люди, переживаючи голод, облогу або провальну експедицію, були змушені їсти тіла загиблих або ж померти з голоду. Проте для деяких культур вживання людського тіла за певних обставин було цілковитою нормою. Через хибність уявлень, таких як у Колумба, важко сказати, наскільки канібалізм був поширеним, хоча і на сьогодні є приклади практики канібалізму в межах певних культур.
Take the medicinal cannibalism in Europe during Columbus's time. Starting in the 15th century, the demand for mumia increased. At first, stolen mummies from Egypt supplied the mumia craze, but soon the demand was too great to be sustained on Egyptian mummies alone, and opportunists stole bodies from European cemeteries to turn into mumia. Use of mumia continued for hundreds of years. It was listed in the Merck index, a popular medical encyclopedia, into the 20th century. And ground up mummies were far from the only remedy made from human flesh that was common throughout Europe. Blood, in either liquid or powdered form, was used to treat epilepsy, while human liver, gall stones, oil distilled from human brains, and pulverized hearts were popular medical concoctions.
Подивимось на "медичний канібалізм" у Європі за часів Колумба. Починаючи з 15-го століття "мумія" набуває шаленого попиту. Спочатку його задовольняли за допомогою викрадених з Єгипту мумій, але скоро попит став настільки величезним, що самих лише мумій з Єгипту не вистачало. Тому тіла почали викрадали з кладовищ задля їх муміфікації. "Мумію" використовували протягом століть. До 20-го століття вона була внесена до популярної медичної енциклопедії "Індекс Мерка". Та "мумія" була далеко не єдиними ліками, виготовленими з людського тіла, які набули поширеності в Європі. Рідку або порошкоподібну кров використовували для лікування епілепсії, для печінки і каменів в жовчному міхурі - олію, отриману з голового мозку. А із перетертих в порошок сердець виготовляли відвар.
In China, the written record of socially accepted cannibalism goes back almost 2,000 years. One particularly common form of cannibalism appears to have been filial cannibalism, where adult sons and daughters would offer a piece of their own flesh to their parents. This was typically offered as a last-ditch attempt to cure a sick parent, and wasn't fatal to their offspring— it usually involved flesh from the thigh or, less often, a finger.
В Китаї зареєстровані соціально прийнятні випадки канібалізму майже 2 тисячі років тому. Одною з поширених форм споживання людського тіла був "сімейний канібалізм". Це вид канібалізму, при якому дорослі діти пропонували шматочок свого тіла своїм батькам. Це була відчайдушна спроба вилікувати хворого родича, до того ж не приносила шкоди здоров'ю дитини. Здебільшого, це був шматок зі стегна, рідше - з пальця.
Cannibalistic funerary rites are another form of culturally sanctioned cannibalism. Perhaps the best-known example came from the Fore people of New Guinea. Through the mid-20th century, members of the community would, if possible, make their funerary preferences known in advance, sometimes requesting that family members gather to consume the body after death. Tragically, though these rituals honored the deceased, they also spread a deadly disease known as kuru through the community.
Канібалістичні похоронні обряди - це форма культурно-санкціонованого канібалізму. Напевно, найвідомішими канібалами є народність Форе з Нової Гвінеї. Протягом середини 20-го століття представники народності, при нагоді, заздалегідь виражали свої побажання щодо проведення власного поховання, інколи вимагаючи споживання їхнього тіла членами родини після смерті. На жаль, ці ритуали в честь померлих сприяли розповсюдженню хвороби куру серед населення.
Between the fictionalized stories, verifiable practices, and big gaps that still exist in our knowledge, there's no one history of cannibalism. But we do know that people have been eating each other, volunteering themselves to be eaten, and accusing others of eating people for millennia.
Отже, не існує цілісної історії канібалізму серед вигаданих розповідей, перевірених фактів та великих прогалин, які все ж існують у наших знаннях. Проте ми знаємо факти поїдання людьми один одного, про добровільні бажання бути з'їденими, а також про звинувачення інших у канібалізмі протягом тисячоліть.